Великодні колекції декору від українських брендів

авторка Марина Губіна - 02.05.2024 в Культура

Великдень завжди асоціюється з великою підготовкою до святкувань: прибирання житла та ділянки, фарбування крашанок, декорування писанок, випікання пасочок та приготування інших страв до столу. Навіть посуд для Великодня дещо відмінний від інших свят. Крім звичних тарілок, келихів, глечиків таць та чашок, потрібні ще щонайменше підставки для яєць, а стіл часто прикрашають свічками у свічниках. А розмаїта символіка Великодня дозволяє брендам створювати як класичні елементи декору, як-то вишивані рушники та розписані тарілки, так і переосмислювати їх у сучасний спосіб.

У матеріалі зібрали вироби з великодніх колекцій декору, які цьогоріч створили українські бренди. У них знайшлося місце і вишиваним янголам, і намальованим зайцям, і свічникам у вигляді пташок, і навіть свічкам у формі традиційних писанок із візерунками з різних регіонів України.

Посуд

Цьогоріч у колекціях посуду бренди активно зверталися до тваринної символіки Великодня як у формах виробів, так і у візерунках: кролики, зайці, баранці, ягняти, пташки та навіть лами. Супроводжують їх рослинні орнаменти, а колекції часом повʼязані не лише із Великоднем, а й загалом із весною та пробудженням природи.

Свічки

Колекції свічок також набули форм найвідоміших символів Великодня. Бренди і тут активно звертаються до вже згаданих образів пташок, кроликів та курочок. Проте, найпопулярнішою стала форма писанки із візерунками: деякі бренди створюють власні дизайни, інші — досліджують орнаменти українських регіонів і відтворюють їх на свічках.

Скатертини та рушники

У колекціях рушників зустрічаються як вже класичні варіанти із вишиваними рослинними орнаментами та написом «ХВ», так і вироби з менш відомими образами від українських митців та мисткинь. Також бренди скатертин звертаються до писанкових візерунків та переосмислюють традиційну великодню символіку.

Декор

Декор часто є частиною великодніх колекцій посуду, а тому на ньому так само часто можна зустріти анімалістичну символіку як у формах, так і в орнаментах. Окрім елементів святкового столу деякі бренди також створюють декор із рослинною символікою для великодніх кошиків.

авторка
Марина Губіна

авторка, арт-директорка
Женя Олійник

Що подивитися на Великдень: добірка 6 фільмів

авторка Анастасія Болдирєва - 02.05.2024 в Кіно

Попри те, що Великдень одне з найпопулярніших релігійних свят року, пасхальні фільми ніколи не мали такої ж популярності, як  різдвяні. Адже Різдву більш властивий  розважальний контент — магія свята і подарунків, віра у диво, Санта на санях і здійснення мрій. Натомість Великдень тягне за собою  збереження традицій, послідовних релігійних обрядів (як-от освячення верби чи святкові богослужіння), приготування обовʼязкових святкових страв. 

У нашій добірці — цікаві та смішні фільми про Великдень. Часом вони надихають та змушують посміятися від душі.

«Крашанка», режисер — Тарас Дудар, Україна, 2024 рік

«Крашанка» — українська сімейна комедія від режисера Тараса Дудара, новинка 2024. 

Сюжет розгортається навколо української сімʼї Забіяк, яка цьогоріч вирішила зібратися разом на Великдень в родинній хаті. Батько (Станіслав Боклан), до якого приїхали троє його дітей (Олеся Жураківська, Даша Легейда та Володимир Гладкий), не надто радіє такій події: «До Великодня ще вас потерплю, а потім, щоб духу вашого тут не було». Та й діти не сильно розуміють, що робити з їх дивакуватим батьком, який будує балістичну ракету, щоб ударити по Москві. Так починається відлік часу до неділі. Перед кожним новим днем зʼявляється заставка, яка інформує нас про період тижня («Великодній понеділок» або «Чистий Четвер»), опісля — розповідь із життя родини  напередодні свята.

Традиційна підготовка до святкування Великодня також стає елементом комічності, хоча і додає фільму емоційної глибини: тут і Чистий четвер, і фарбування яєць в цибулевій шкаралупі, і натирання хрону. Особливо піднесено показано Великодню неділю, коли герої, вдягнуті у гарні вишиванки, освячують  паски в церкві, де всі тримають свічки та промовляють молитву. Весь фільм поєднується українськими традиційними мелодіями, новими піснями та краєвидами  українських селищ.

Фільм «Крашанка» проливає світло на реалії звичайних людей у сучасній Україні. Попри саркастичні репліки героїв комедії, як-то: «Господи, Воскресни цього року раніше» — від героя Станіслава Боклана, кінострічка дозволяє глибше зануритися у світ кожного персонажа, розкриваючи його думки, почуття та мрії. Це все підхоплюється кумедними моментами фільму, наприклад, сцена, під час якої доньки стоять біля могили матері та жартують одна з одної за звернення до покійної: «А я бачу, ти теж любиш з фотографіями поговорити?». Звісно ж, фільм не залишає осторонь використання стереотипних образів, як онук (Михайло Пулянський), який постійно сидить в телефоні, чи дядя Ярик (Володимир Гладкий) — безробітний родич, на якого не можна покластися.  Режисеру вдається через гумор доторкнутися до низки важливих тем, таких, як боротьба українців за вільне життя, ухвалення щоденних складних рішень та соціальні проблеми. 

«Великодня неділя», режисер — Джей Чандрасехар, США, 2022 рік

На платформі IMDb оцінка стрічки 5,3/10 на основі понад 2 тисяч рецензій, а на сайті-агрегаторі Rotten Tomatoes фільм отримав 40% свіжості.

Американська комедія від режисера Джея Чандрасехара «Великодня неділя» була в прокаті у   2022 році. Основний каст фільму —  переважно філіппінські актори, а от головна роль належить американському стендап-комікові Джо Кою.

Це кумедна історія рутинного життя філіппінської родини напередодні Великодня. Джо Кой, стендап-комік та актор, намагається отримати головну роль дивакуватого сусіда, щоб заробити багато грошей для своєї сімʼї. Він добре проходить прослуховування, але роль не отримує, оскільки продюсери вимагають від нього філіппінського акценту. Водночас він намагається налагодити стосунки зі своїм сином Брендоном Ворделлом (Джо Валенсія-молодший), старшокласником покоління Z. 

А ще, Джо піддається тиску зі сторони своєї матері Сьюзен (Лідія Ґастон), яка наполягає на тому, щоб він приїхав до неї на Великдень. На цьому сюжетні лінії не закінчуються і фільм стає справжньою сімейною комедією, де наявні специфічні жарти, стереотипні образи та смішні замальовки  про життя родини. 

Окремо кожен глядач буде мати змогу насолодитись проблисками деталей культури філіппінців. Серед цих елементів будуть balikbayan box, що є символом зв’язку між емігрантами та їхніми родичами в рідній країні, а також різноманітна філіппінська кухня, в якій їжа вважається символом кохання і турботи. 

«Кролик Петрик», режисер — Вілл Глюк, США, 2018 рік

На платформі IMDb оцінка стрічки 6,6/10 на основі понад 48 тисяч рецензій, а на сайті-агрегаторі Rotten Tomatoes фільм отримав 63% свіжості. У 2018 році кінострічка отримала нагороду від Австралійської академії кіно і телевізійних мистецтв (AACTA) за найкращий постановчий дизайн.

Анімаційний фільм «Кролик Петрик» режисера Вілла Глюка пропонує новий погляд на казки англійської дитячої письменниці та художниці Беатрікс Поттер. Фільм знімали у Британії, саме там, де на початку ХХ століття Беатрікс писала книги про кролика Петрика.

Сюжет кінострічки розповідає про родину кроликів, які насолоджуються своїми днями, переслідуючи містера МакГрегора (Сем Нілл) на своєму городі. Аж поки чоловік  не помирає, і здається, що тепер ніхто не зможе завадити кроликам жити в його будинку та на його землях. Однак МакГрегор все ж мав одного родича — племінника Томаса (Донал Глісон), який успадковує не тільки будинок, а й місію дядька знищити всіх кроликів зі своєї землі. Відбувається боротьба добра і зла. Допоки Томас не зустрічає власницю кроликів Беа (Роуз Бірн), справжню любительку природи. Новий МакГрегор починає закохуватися в дівчину, а його почуття до гризунів починають поступово змінюватись, але чи дійсно це так?

«Гоп», режисер — Тім Хілл, США, 2011 рік

На платформі IMDb оцінка стрічки 5,4/10 на основі понад 37 тисяч рецензій, а на сайті-агрегаторі Rotten Tomatoes фільм отримав 24% свіжості.

Фантастично комедійний фільм «Гоп» — мікс акторської гри та цифрової  анімації від режисера Тіма Хілла. 

Події розгортаються на Пасхальному острові, де молодий кролик воліє радше стати барабанщиком, аніж замінити свого батька на посаді великоднього кролика. Наляканий вимогами та наказами батька, він тікає до Голлівуду, де його мало не збиває на своїй машині Фред ОʼХаре (Джеймс Марсден) — безробітний нероба. Хлопець не може повірити своїм очам, коли пасхальний кролик починає з ним спілкуватися. Врешті- решт, ці двоє стають незвичайними союзниками, щоб разом врятувати Великдень і досягти своїх кар’єрних цілей.

У цьому фільмі кожен зможе знайти щось для свого віку: ви побачите пасхальні цукерки, зроблені кроликами, і будете здивовані тим, звідки взялось драже.

«Хенк і Майк», режисер — Маттью Клінк, Канада, 2008 рік

На платформі IMDb оцінка стрічки на основі понад тисячі рецензій — 5,8/10.

«Хенк і Майк» — це комедійний фільм канадського режисера Маттью Клінка.

У фільмі ми спостерігаємо за історією великодніх зайців й одночасно найкращих друзів Хенка (Томас Майкл) і Майка (Пауло Манчіні). Кожен рік вони працюють разом на Великодні свята, але цьогоріч плани змінюються, бо їх компанія робить різке оголошення про скорочення. Але це не заважає їм шукати нову роботу: м’ясниками, працівниками каналізації, шкільними двірниками та кухарями кафетерію — головне, що всюди вони одягнені в костюми кроликів. У фільмі порушується  питання справжньої дружби, а ще розкрито секрет: як традиційний для західного світу Великодній кролик залишає кошики з цукерками в будинках.

«Великодній парад», режисер — Чарльз Волтерс, США, 1948 рік

На платформі IMDb оцінка стрічки 7,3/10 на основі 11 тисяч рецензій, а на сайті-агрегаторі Rotten Tomatoes фільм отримав 91% свіжості.

Кінострічка режисера Чарльза Волтерса «Великодній парад» стала найкасовішим мюзиклом 1948 року, отримавши нагороду Гільдії сценаристів Америки за найкращий американський мюзикл, а також премію «Оскар» за найкращу оригінальну музику.

Фільм розповідає про  життя танцювальних партнерів по Бродвейській виставі  Дона Гʼюзо (Фред Астер) та Надін Хелен (Енн Міллер). Надін вирішує  почати сольну карʼєру, а Джон, перебуваючи  у повному відчаї, заявляє, що зможе зробити зірку танцювального шоу з будь-якої дівчини. Так він обирає недосвідчену Ганну Браун (Джуді Гарланд) та кидає собі виклик. 

Протягом фільму ми спостерігаємо за різними спробами Джона зробити свою нову партнерку копією Надін, але згодом він усвідомлює помилку і підлаштовує їхні танцювальні програми під сильні сторони дівчини. Їхнє партнерство процвітає, і вони стають хітовим дуетом. Однак труднощі  виникають, коли почуття Дона до Ганни поглиблюються та виникає любовний трикутник.

Текст створено в межах стажування

Де і які замовити паски до Великодня?

авторка Софія Богуславець - 01.05.2024 в Культура

Скоро Великдень, а це означає, що наближається час передсвяткових приготувань, зокрема й важливих страв. Одним із обов’язкових атрибутів цього свята вважається паска — обрядовий несолодкий хліб. Так, саме несолодкий, адже до сучасного розуміння паски наближена традиційна «бабка», або «баба» — це високий циліндричний здобний і солодкий хліб, укритий згори білою поливкою, а часом і кольоровою посипкою.

Проте сьогодні паску ми розглядаємо не тільки як обрядову страву, а й смачний десерт, яким можна потішити себе і рідних. А коли у передсвяткових клопотаннях не залишається часу для випікання паски, можна вибрати вже готову.

Різні пекарні пропонують багатий вибір: від класичних пасок до панеттоне (традиційно італійський різдвяний хліб), кексів чи навіть крафінів (поєднання листкового круасана й мафіна, круглої булочки).

Ми підготували добірку різних великодніх хлібів, котрі випікають до свята в різних містах України.

Київ

Leila Bakery

Ця пекарня в столиці пропонує до свята паски з трьома начинками: журавлиною, малиновим конфітюром та ніжним кремом, шоколадним кремом та ганашем (крем із шоколаду, свіжих вершків і вершкового масла).

Також тематичною подією стане великодній маркет Paska Club: 4 травня всі охочі зможуть прийти на Павлівську, 26/41 та вибрати свою ідеальну паску від різних пекарень.

Більше — в інстаграмі.

100 років тому вперед

Традиційно до Великодня київська пекарня готує жовткові паски, до яких додає сушені журавлину і смородину, що вимочені в бренді, насіння кропу. Верхівку виробу прикрашають глазур’ю зі жменькою чебрецю та гарбузовим насінням.

Також паску можна «підвісити», тобто купити і подарувати військовим разом із привітаннями. 

Більше — в інстаграмі.

The Cake

Це київське кафе організовує замовлення пасок на італійській заквасці по всій Україні. Закваска — це густа консистенція, яка є традиційною для здобних виробів і саме вона надає хлібові пухкості.

На сайті закладу можна вибрати між пасками з солодкими начинками, маковими крафінами різних розмірів, а також великодніми десертами, як-от ескімо, кексами чи тістечками.

Більше — в інстаграмі.

Milk Bar

У закладі підготувалися до свята заздалегідь і зачаровують варіаціями пасок. Головне, що вони випікають традиційні паски, хоча й дивують поєднаннями: так, фірмовий рецепт закладу «Три молока» став паскою. Традиційно заклад пропонує смаколики, які стануть безпрограшним варіантом подаруну як-от шоколадні яйця чи імбирні кролики-пряники.

Більше — у інстаграмі.

Дніпро

МАМА 1

Соціальна пекарня готує солодкі паски з глазурованою поливкою, а також цукатами, горішками й корицею різних розмірів. Пекарня соціальна, тож купуючи продукцію, ви допомагаєте матерям. Поспішайте: замовлення можна зробити до 2 травня.

Більше — в інстаграмі.

BROOKS

Крафтовий святковий виріб Paska by BROOKS виготовлений на солодкому вершковому маслі, пшеничній заквасці з родзинками у ромі, апельсиновими й абрикосовими цукатами та мигдалем. 

Більше — в інстаграмі.

Holy.Bun

Пекарня спеціалізується на випічці десертів: світ сінабонів, круасанів та тістечок. Але до свята вони пропонують великодній панеттоне з родзинками, журавлиною та покритим згори мигдалевими пелюстками.

Більше — в інстаграмі.

Харків

«Пухке»

До свята пекарня пропонує cross buns (хрестові булочки) — традиційний великодній хліб Великобританії та деяких регіонів Німеччини. Пухкі булочки можуть бути з родзинками й журавлиною, а також щедро политі сиропом згори. 

Більше — в інстаграмі.

«Завиванець»

У пекарні діє замовлення на паски з різними начинками, бездріжджові паски, а також панеттоне з цитрусами та сушеним виноградом, вʼяленим інжиром та журавлиною, і крафіни (гібрид круасана і мафіна) з маком і шоколадом.

Більше — в інстаграмі.

«Франик»

До традиційних пасок пропонують вироби з різними їстівними прикрасами-поливками, наприклад: з меренгою та імбирним зайчиком, з мигдалевою або шоколадно-горіховою шапочкою та крамблом, тобто запеченими фруктами.

Більше — в інстаграмі.

Рівне

«Чайка»

До Великодня можна вибрати як паску з сухофруктами, так і сирною начинкою, або ж крафіни. Або рухатися менш традиційним шляхом і серед всіх солодощів оборати, наприклад, горішки (печиво з пісочного тіста зі згущеним молоком).

Більше — в інстаграмі.

«Скиба»

Різні види пасок пропонує і рівненська торгова марка «Скиба» — від пасок із начинками, як от «Бурштинова» чи «Три шоколади», до умовно традиційних із прикрасами-смаколиками «Домашня» чи «Малятко».

Більше — в інстаграмі. 

Львів

«Живий хліб»

У пекарні можна замовити паски та панеттоне на пшеничній заквасці з різними прикрасами-декором та начинками: з бізе та макарунами, лимонним курдом, цукатами апельсину та родзинками чи з фісташковим курдом (це такий заварний крем).

Більше — в інстаграмі.

SHOco

Вибір від вічної класики до різноманітних пасок із начинками — з лимонним курдом або ваніль-карамеллю. Крім пасок пекарня пропонує тематичні солодощі, наприклад, великодній сет макарунів-писанок (у формі яєць) з фісташкою-малиною, манго-маракуєю та іншими екзотичними смаками. 

Більше — в інстаграмі.

Івано-Франківськ

«Делікація»

Можна замовити паски різних розмірів — як і класичні, так і спеціальні мініверсії з родзинками й цукатами. Також пекарня пропонує власну паску, до котрої додають лимонні цукати, цедру та лимонний ганаш (крем).

А особливою цьогоріч стане паска, натхненна картиною Марії Примаченко: солодкою прикрасою виробу стане шоколадна курочка. 

Більше — в інстаграмі. 

«Млин»

Пекарня готує «традиційні» солодкі паски з родзинками й цукатами, а також сирну на молоці з журавлиною.

Більше — в інстаграмі.

Old Backery

Пекарня пропонує паску за власним рецептом з сухофруктами й цукатами. Особливістю замовлення такої паски є не глазур з білків, а те, що придбати можна відразу освячену паску! 

Більше — в інстаграмі.

Житомир

«Булочна №9»

У пекарні можна зробити замовлення на святкові крафіни. Але головна фішка закладу все ж італійський панеттоне з різними начинками, зокрема шоколадний, фісташковий чи карамельний, а зверху глазур та різні прикраси — макаруни, бізе, узори.

Більше — в інстаграмі.

7 робіт майстрів (Прото-)Ренесансу, які тематично пов’язані з перебігом Страсного тижня

авторка Дарія Демченко - 30.04.2024 в Мистецтво

Страсна седмиця — останній тиждень перед Великоднем. Це період згадування Страстей Ісуса та його викупної Жертви за кожну людину. Так, кожен із днів цього тижня присвячений подіям, що відбувалися у цей час (зрада Юди, молитва у Гетсиманському саду, суд над Христом тощо), а також — притчам та історіям Христа (наприклад, притчі про десять дів, злих виноградарів). Для вірян Страсна седмиця — період плачу і страшної темряви, розвіяти котру здатна лише пасхальна ніч і свято Христового Воскресіння. 

Більшість робіт (Прото-) Ренесансу (XIV-XVI ст.) має у своїй основі біблійний сюжет. На думку домініканського ченця Іоанна Генуезького (XIII ст.), такі релігійні зображення мали виконувати три функції: бути інструкцією для тих, хто не вміє читати; щоб чудо втілення та приклади святих залишалися в нашій пам’яті завдяки щоденним нагадуванням через образи; збуджувати почуття релігійної відданості. Роботи, присвячені подіям, згадуваним у період Страсного тижня чи не найбільше звертаються до почуттів вірян. Зображення Страстей Христових мали би допомогти людям зосередитися на молитві і роздумах про жертву Ісуса. 

І нижче ми підготували добірку 7 таких робіт.

«В’їзд в Єрусалим», Джотто ді Бондоне (1304-1306)

картина «В’їзд в Єрусалим» художник Джотто ді Бондоне

Коли Ісус в’їжджає до Святого міста, люди зустрічають його як царя: вигукують «Осанна!», розстеляють на землі свій одяг та розмахують пальмовим гіллям. Вони очікують від нього земної перемоги, що дарує свободу народу. Насправді ж, подібно до старозавітних пророків, Ісус входить у Єрусалим, аби померти, а замість перемоги закликає до любові. Він несе перемогу, на яку люди не чекають.

«Христос, увінчаний тернами», Маттео ді Джованні (1480-1495)

картина «Христос, увінчаний тернами» художник Маттео ді Джованні

У Великий Понеділок на аналой (столик для богослужінь) у церквах виносять ікону «Ось Наречений», де Ісус зображений у багряниці та терновому вінці. Також у цей день співається тропар «Ось Наречений приходить опівночі». Христос є нареченим душі людини, котру викупить власним стражданням, про що свідчать вінець і багряниця.

«Страшний суд», Мікеланджело Буонарроті (1535-1541)

картина «Страшний суд» художник Мікеланджело Буонарроті

Однією зі згадуваних подій Великого Вівторка є обіцяння Страшного суду. У той час воскреснуть мерці і праведники відділяться від грішників, аби наслідувати вічне блаженство. 

На фресці, ліворуч від Христа, Святий Варфоломей тримає здерту шкіру — автопортрет Мікеланджело. За одним із трактувань, це алегорія спокути власних гріхів художника.

«Зрада Юди», Джотто ді Бондоне (між 1304 та 1306)

картина «Зрада Юди» художник Джотто ді Бондоне

Коли Юда Іскаріот вирішив продати Христа, він сказав стражі: кого я поцілую — той Христос. Цілування було традиційним вітанням у юдеїв, однак тут воно (як і саме ім’я Юди) стало символом зради. Після цього Христа поведуть у синедріон (вищий суд), аби приговорити до смерті.

«Тайна Вечеря», Доменіко Гірландайо (між 1480 та 1486)

картина «Тайна Вечеря» художник Доменіко Гірландайо

У Великий Четвер віряни згадують установлення Христом Таїнства Євхаристії (Причастя) на Тайній Вечері. Це остання трапеза Ісуса з його учнями, на якій він передрікає зраду одного з них і власне воскресіння після страждань і смерті.

На фресці Гірландайо легко впізнати Юду: він сидить відокремлено, не має німбу, а неподалік від нього — кіт— символ диявола у часи Ренесансу.

«Розп’яття», Фра Беато Анджеліко (між 1437 та 1446)

картина «Розп’яття» художника Фра Беато Анджеліко

Своєї кульмінації Страсний тиждень досягає у Велику П’ятницю — день розп’яття і смерті Ісуса. Зазвичай у підніжжя хреста зображується череп Адама (занепалого людства), на який стікає кров Ісуса, омиваючи його від гріха і тим самим даруючи йому можливість спасіння. 

Христос вмирає і, здавалося б, зло перемогло. Однак саме у цей момент один з римських солдатів каже: «Він був справді Син Божий».

«Зішестя в пекло», Фра Беато Анджеліко (1441)

картина «Зішестя в пекло» художник Фра Беато Анджеліко

Після падіння Адама та Єви Рай був закритим для людей. Тож до Христового воскресіння душі всіх людей після смерті потрапляли до пекла (хоча розділення між праведниками та грішниками там залишалося). 

На другий день від свого поховання Христос спускається до пекла, аби вивести звідти душі старозавітних праведників, а також — Адама та Єви. Він зруйнував ворота пекла і дарував людині можливість спасіння.

На обкладинці використана картина "Мертвий Христос, якого тримають Діва Марія та Євангеліст Іоанн", Джованні Белліні (1460).

Текст створено в межах стажування.

Подкаст «Кльове Слово» для дітей: тлумачимо слово «Перун»

авторка ведуча подкасту «Кльове Слово» Катерина Кудряшова  - 29.04.2024 в Культура

Подкаст «Кльове Слово» — це розмова з дітьми про традиції, історію та культурні особливості України. Зокрема про те, скільки цікавих явищ, значень та подій може ховатися за одним-єдиним словом. У восьмому епізоді поговоримо про формування духовного життя в давніх словʼян, які жили на теренах сучасної України.

Перун — язичницький бог часів Київської Русі. Точне пояснення походження цього слова відсутнє, але вчені вважають, що воно може означати «бити, ударяти». До речі, подібні слова є у польській та білоруській мовах і означають «грім». 

Язичництво — це релігія, що передбачає вірування в різних богів. Але це — не просто віра, а ціла система уявлень про світ і місце людини в ньому. Хто вони — язичницькі боги, і чому їх багато?

Більшість язичницьких божеств повʼязана з певними силами природи, оскільки буття наших пращурів повністю залежало від навколишнього середовища. Первісні люди жили примітивно і максимально наближено до тваринного способу існування. Сенс буття зводився до пошуку їжі й розмноження. Людство жило коштом привласнення дарів природи: займалися полюванням, риболовлею, збирали плоди рослин чи їстівне коріння

 Полювання давало найбільшу кількість харчів, але не завжди було успішним. У певний момент мисливці почали замислюватися, чи не повʼязані невдачі із якимись вищими силами. Так у людей зароджувалися вірування і перші спроби осягнути сенс життя. 

 Підтвердженням цього є малюнки тварин, розміщені в печерах у різних куточках світу. Деяким з таких малюнків понад 30 тисяч років. Найдавніші зображення були знайдені в печерах Ласко та Альтаміра на територіях Франції та Іспанії відповідно. На стінах печер зображені тварини, на яких люди полювали в той час: бики, бізони, коні. Учені вважають, що таким чином давні мисливці намагалися привернути удачу під час полювання. Із часом на стінах печер почали зʼявлятися малюнки, які, ймовірно, зображали ритуальні танці — люди виокремлювали себе від природи, намагалися підкорювати її або просили підкоритися їхній волі. Отже, релігія не одразу була поруч із людиною — вона зʼявилася тоді, коли людина, спостерігаючи за природою, усвідомила, що є певні взаємозв’язки.

Плинув час, людство еволюціонувало, набувало досвіду і нових знань і зрештою усвідомило, що для того, аби прожити, можна не тільки брати дари природи, а й самим щось виробляти. Такий перехід від привласнювального господарства до відтворювального вчені назвали «неолітична революція» — період, коли люди навчилися обробляти землю і вирощувати рослини, а також розводити тварин. Вони вже менше відчували залежність від природи, але природа все ж мала суттєвий вплив на їхнє життя. 

Від природи можна очікувати різних непередбачуваних сюрпризів: затяжні зливи або, навпаки, довгі засухи, паводки чи заморозки тоді, коли вже потепліло. Наші предки не мали розуміння, чому так відбувається, і дуже страждали від подібних несподіванок. Через неможливість пояснити навколишній світ люди, спираючись на свої спостереження, намагалися звертатися до сил природи із важливими для їхнього життя проханнями: викликати дощ під час довгої засухи або сонце — коли протягом довгого часу йде злива.

Так і почали виникати вірування у вищі сили. Обожествляючи сили природи, люди давали їм різні назви та наділяли надзвичайними можливостями — ось так і з’явилось багатобожжя. Цей процес проходив подібним чином у різних куточках світу, що стає зрозумілим із археологічних знахідок, і передував появі духовного життя людства.

На теренах сучасної України у V столітті нашої ери жили племена словʼян, які мали власні релігійні уявлення та вірування. Писемних згадок про їхнє життя дуже мало, тому, досліджуючи цю тему, науковці спираються переважно на археологічні знахідки. Під час розкопок були знайдені пам’ятки, пов’язані із ранньослов’янськими віруваннями. Серед таких памʼяток особливе місце посідають капища.

Капище — це місце, де відбувались язичницькі релігійні обряди. Виглядало воно як простір просто неба, інколи обмежений частоколом або ровом, а часом і невисоким камʼяним обнесенням. Усередині такого майдану стояв ідол (або декілька ідолів), на територіях деяких капищ знаходили ще і ями для жертвоприношення. Що ж це за ідоли на капищах?

Ідол, або «кумір», — це зображення язичницького божества у вигляді деревʼяної чи камʼяної стовпоподібної фігури, часто — із вирізьбленими людськими рисами та орнаментами. 

Отже, давні словʼяни на певному етапі існування вірили в різних богів і вчиняли ритуальні дійства. Сьогодні точно відомо, що вони здійснювали жертвоприношення. Люди вірили в те, що для задобрення вищих сил потрібно приносити своїм богам дари — як правило, це були тварини, рослини, часом дорогоцінні речі, які спалювали або залишали у спеціальному жертовнику, про що науковці дізналися під час аналізу археологічних знахідок.

Але якими саме були погляди та цінності тих людей, зрозуміти без писемних згадок складно — всі наші уявлення будуть винятково нашими власними припущеннями. Одну із писемних згадок про ранніх словʼян ми отримали від візантійського історика Прокопія Кесарійського:

«…Ці народи, слов’яни й анти, не підлягають одній людині, а з давніх-давен живуть у демократії… Майже в усьому іншому обидва варварські народи здавна живуть однаково. Єдиного бога, громовержця, визнають вони владикою всього світу і в жертву йому приносять биків і всякого роду священних тварин. Долі вони зовсім не знають і не приписують їй ніякого впливу на людей. Коли їм загрожує смерть, під час хвороби чи на війні, вони дають обітницю, що, коли врятуються від смерті, то негайно принесуть за врятування життя жертву богу, — і коли небезпека минула, приносять жертву і вважають, що цим купили своє врятування. Поклоняються також рікам і німфам, і іншим божествам, і всім їм приносять жертви; під час цих жертвоприношень ворожать…» 

Із цієї згадки ми отримали підтвердження, що у словʼян був один головний бог — громовержець, тобто бог грому, блискавок (щоправда, імені його не названо), а поряд із ним існували й інші боги, які уособлювали різноманітні природні сили. Також згадується і про маленьких божеств, німф, назва яких походить із грецької міфології та грецьких вірувань. Ймовірно, словʼяни їх так не називали, але ми розуміємо, що вірування в менших божеств були подібні до вірувань давніх греків. Тобто вірили вони в певних духів, які опікувалися лісами й річками, — разом із українськими легендами та піснями через тисячоліття до нас прийшли згадки про різних міфічних істот. 

Із часом словʼяни із племен розвинулися у племінну державу, яка отримала назву Київська Русь. Жителі Русі продовжували вірити в різних богів, про що свідчать згадки з літопису «Повість минулих літ». Зʼявилися й окремі люди, які відправляли спеціальні обряди — жерці, і намагалися таким чином не тільки допомагати задобрювати богів, а ще й віщувати майбутнє. Також люди почали користуватись оберегами. Під час археологічних розкопок знайшли зуби та ікла різних тварин, які люди носили на собі, прикраси у вигляді півмісяців, які висіли рогами донизу і, на думку істориків, могли виконувати роль амулетів. 

 А якщо звернутися до писемних згадок, то «Повість минулих літ» дає нам уже імена божеств: «в 907 році іменами Перуна та Велеса клявся князь Олег і його військо, коли укладався мир з візантійськими спів імператорами Леоном і Олександром[86]». А «князь Ігор з військом покладали до ідола Перуна в 945 році зброю, щити й золото, коли укладали мир з імператором Костянтином VII[87]».

У 980 році за князя Володимира Перун був головним божеством Київської держави й символом державного єднання. Ідол Перуна стояв на одному із київських пагорбів: він був великого розміру, дерев’яний, мав залізні ноги, срібну голову та золоті вуса. Із розвитком тогочасного суспільства більш поважну роль почали віддавати різним божествам, таким як: Перун, Велес, Мокоша, Сварог, Дажбог, Хорс.

У Х столітті Київська Русь згадується як потужна європейська держава, що панувала в регіоні, воювала і мала міцні торговельні зв’язки із сусідніми країнами. Тоді як слов’яни продовжували поклонятися багатьом язичницьким богам, сусідні держави вже сповідували монотеїзм, тобто релігії, де вірять в одного бога. Вони дійшли до наших днів і відомі нам як християнство, юдаїзм та іслам. 

Влада київського князя розповсюджувалася на величезні терени від Балтійського до Чорного моря, тож виникла необхідність цю владу зміцнити, і зробити це можна було за допомогою релігії. У монотеїзмі є тільки один бог, що полегшувало пояснення, чому і в державі безмежна влада належить лише одному правителю. Існує навіть вислів: «Один бог на небі — один князь на землі».

З огляду на те, що київська держава прагнула стояти в одному ряду з усіма європейськими країнами, їй необхідно було сповідувати віру  тогочасної Європи. 

Хоча народ Київської Русі віддано поклонявся своїм богам, князю Володимиру довелось ухвалити складне рішення. Зрештою він обрав зміну релігії, надавши перевагу тій, яку сповідувала потужна Візантія, — християнству.

Відбулося хрещення Київської Русі у 988 році, і це був довготривалий процес, оскільки люди не були готові зраджувати свою віру, вважали це великим гріхом і боялися кари богів. Хрещення всієї Русі розпочалося в Києві, де зруйнували головне капище, а ідолів, що там знаходилися, знищили. 

І хоча минули тисячоліття, відгомін язичницьких звичаїв і вірувань можна й досі побачити в українських традиціях, обрядах чи звичаях.

Проєкт «Подкаст “Кльове Слово”» створений спеціально для дітей командою ГО «Теревені» і реалізовується за підтримки проєкту Агентства США з міжнародного розвитку USAID «Зміцнення громадської довіри (UCBI)».

авторка ведуча подкасту «Кльове Слово»
Катерина Кудряшова 

Огляд фільмів до Дня пам’яті жертв застосування хімічної зброї

авторка Олеся Лелека - 29.04.2024 в Кіно

Щороку 29 квітня у світі відзначається День пам’яті всіх жертв застосування хімічної зброї. Саме цього дня 1997-го набула чинності Конвенція про заборону розробки, виробництва, накопичення і застосування хімічної зброї.

Хімічну зброю активно застосовували на полях битв Першої світової війни, яку неофіційно називають війною хіміків. Використовували її й потім у безлічі інших протистоянь. І сьогодні, під час російсько-української війни, окупанти застосовують хімічну зброю. За даними СтратКому ЗСУ, від початку повномасштабного вторгнення ворог застосував її 1412 разів.

Окрім хімічної зброї під час світових воєн застосовували й не менш небезпечний інструмент — ядерні бомби. Ядерна зброя через велику потужність здатна стерти з лиця Землі цілі міста, залишаючи за собою руйнівний слід і шкоду навколишньому середовищу на десятиліття. Використання як хімічної, так і ядерної зброї часто пов’язане, оскільки обидва види зброї спричиняють масштабні трагедії, численну кількість жертв та непоправну шкоду природі. 

З нагоди вшанування памʼяті жертв застосування хімічної зброї пропонуємо до перегляду фільми, що розкривають жахи та трагедії життя людей під час збройних конфліктів із негуманним застосуванням отруйних хімічних речовин та атомної енергії.

«На Західному фронті без змін» (All Quiet on the Western Front), режисер — Едвард Бергер, 2022

Рейтинг на Rotten Tomatoes — 90% «свіжості» на основі 971 рецензії, рейтинг на IMDb — 7,8 з 10.

Головні герої антивоєнного фільму, заснованого на однойменному романі Еріха Марії Ремарка, — четверо молодих солдатів. Пауль Боймер, Мюллер V, Леєр, Альберт Кроп пішли добровольцями на фронт, але лише на полі бою до юнаків прийшло усвідомлення жахів війни. Вони мріяли про звитяжні вчинки задля Батьківщини, але бути героями на передовій виявилося дуже складно. Новобранці потрапили до самої гущі подій після коротких підготовчих курсів. 

В один із днів Пауль і його друзі вирушили на місію, щоб знайти 60 зниклих безвісти новобранців, яких відправили підкріпити їхній підрозділ, і дізнаються, що їх вбили газом після того, як передчасно зняли з них маски. Врешті хлопці усвідомили, що мало хто з них залишиться живим і повернеться до рідних. Солдати пробираються по полю, де на кожному кроці на них чекає смерть.

«1917», режисер — Сем Мендес, 2019

Рейтинг на Rotten Tomatoes — 88% «свіжості» на основі 6018 рецензій, рейтинг на IMDb — 8,2 з 10.

Британський фільм частково заснований на історіях, які режисерові Мендесу розповів його дід про свою службу під час Першої світової війни.

Відтак, сподіваючись закінчити протистояння до кінця 1917 року, британське командування планує здійснити атаку по лінії Гінденбурґа. В останній момент з’ясовується, що противнику відомі подробиці підготовлюваного нападу. Атаку вирішують скасувати, аби уникнути зайвих жертв серед солдатів, але про це необхідно попередити командирів загону, який уже готується до наступу. Зробити це необхідно солдатам Блейку і Скофілду, але перший зацікавлений у виконанні місії ще й з особистих мотивів — у загоні служить його рідний брат, який може загинути в засідці, підготовленій ворогом.

«Пашендаль: Останній бій» (Passchendaele), режисер — Пол Гросс, 2008

Рейтинг на Rotten Tomatoes — 57% «свіжості» на основі 653 рецензій, рейтинг на IMDb — 6,4 з 10.

Перемоги у Першій світовій війні жадали всі учасники, а протистояння стало для кожного з них важким випробуванням. Фільм переносить глядача до подій третьої битви, що сталася при Іпрі. За підсумками найважчого протистояння, сотні солдатів віддали свої життя заради перемоги. Скупі слова не в змозі передати, через що їм довелося пройти. Дощ, що лив у цих місцях щомісяця, перетворив поле бою в нескінченну багнюку, яка не дозволяла стати на ноги після падіння. Ті, кому пощастило не впасти від рук ворога — просто потонули.

«Воєнна гра» (The War Game), режисер — Пітер Уоткінс, 1966

Рейтинг на Rotten Tomatoes — 89% «свіжості» на основі 109 рецензій, рейтинг на IMDb — 8 з 10.

Антивоєнна короткометражна стрічка, що зроблена на замовлення BBC. Це репортаж, який розповідає про події від загострення політичної ситуації до ядерних бомбардувань у Британії. Евакуація людей, зруйновані міста, скалічені та налякані громадяни.

На відміну від численних освітніх фільмів «Воєнна гра» робить усе можливе, аби переконати людство в недопустимості використання ядерної зброї. Вона отримала премію «Оскар» за найкращий документальний фільм та спеціальний приз на Венеційському кінофестивалі.

«Шляхи слави» (Paths Of Glory), режисер — Стенлі Кубрик, 1957

Рейтинг на Rotten Tomatoes — 95% «свіжості» на основі 1886 рецензій, рейтинг на IMDb — 8,4 з 10.

Американський антивоєнний фільм та екранізація твору, автор якого — Гамфрі Кобб, демонструє події Першої світової війни. У 1916 році на півночі Франції тамтешній генерал-майор Жорж Брулар наказує своєму підлеглому, бригадному генералу Полю Міро, взяти Мурашник — добре захищену німецьку позицію. Міро відмовляється, посилаючись на неможливість успіху. Однак, коли Брулар згадує про потенційне підвищення, Міро швидко переконує себе, що атака буде успішною. Попри те, що насправді місія безрозсудна до самогубства, Міро наказує своєму підлеглому, полковнику Даксу, спланувати атаку. Коли все закінчується катастрофою, генерал Міро вимагає віддати під трибунал трьох випадкових солдатів, щоб зберегти свою репутацію.

«Доктор Стрейнджлав, або Як я перестав хвилюватись і полюбив бомбу» (Dr. Strangelove or: How I Learned to Stop Worrying and Love the Bomb), режисер — Стенлі Кубрик, 1964

Рейтинг на Rotten Tomatoes — 98% «свіжості» на основі 96 рецензій, рейтинг на IMDb — 8,4 з 10.

Один із найтитулованіших фільмів з усіх у цьому списку, власник премії Об’єднаних Націй та неперевершена чорна комедія з чудовою акторською грою та незабутньою кінцівкою.

Фільм Кубрика розповідає про шлях до руйнування світу через божевілля всього людства та, зокрема, одного військового. Надто патріотичний генерал вважає, що потрібно завжди «бити першим», тому відправляє бомбардувальник із ядерними боєголовками атакувати СРСР.

авторка
Олеся Лелека

Дайджест культурних подій (з 29 квітня до 5 травня)

авторка Софія Богуславець - 29.04.2024 в Події

29 квітня, понеділок

Поза часом

Одеса, Одеський музей західного і східного мистецтва
Графік роботи: щодня крім середи з 12:00 до 17:00

Персональна виставка одеського фотографа Сергія Полякова. Ці роботи — теперішнє відчуття реальності автора: так він витворює міфогенні простори, покладаючись на власні переживання та пов’язуючи дійсність лише враженнями і контекстом.

Виставка триває до 28 травня.

Читати про на інстаграм– та фейсбук-платформах.

30 квітня, вівторок

Міжнародний день джазу. Це час, коли в різних куточках світу відбуваються концерти й джем-сейшни. Також це й цікавий спосіб об’єднатися як для музикантів, так і для поціновувачів мистецтва, адже у цей день звертають увагу на дипломатичній ролі джазу, його здатності гуртувати людей навколо. Так у різних містах проводять ще й тематичні лекції і семінари про те, як, наприклад, джаз надихає на інновації.

Хтось такі як я

Київ, Театр драми і комедії на Лівому березі Дніпра
Початок: о 19:00

Це прем’єра перформативно-фізичної моновистави режисерки і хореографині Ніни Хижної від незалежного театру з Харкова «Нафта». Через рухи й жести авторка, лірична персонажка, досліджує і розповідає про досвіди — фізичний та моральний — людей, яким довелося перебувати в небезпеці через війну.

Про виставу на сайті, а також в соцмережі незалежного театру.

ТичинА: феномен добИ

Кривий Ріг, Криворізький театр драми та музичної комедії імені Тараса Шевченка
Початок: о 18:00

Прем’єра музичної вистави проєкту DakhTrio у Кривому Розі. Дійство ґрунтується на віршах Павла Тичини та поєднанні унікальних музично-театральних композицій від крафтового колективу театру «ДАХ». «ТичинА: феномен доби» розповідає про метафізичний перетин нашого часу й періоду життя поета, і крізь цю призму виконавці досліджують Тичину, чиї переживання реальності відгукнуться і сьогодні.

Читати про виставу в інстаграмі та фейсбуці.

Ще до того, як колись

Львів, Будинок офіцерів
Початок: о 19:00

Лекція про Павла Тичину від творців музичного альбому «Ти [Романтика]» про розстріляне відродження за участі Сергія Жадана, Хейтспіч, Жені Яновича, NAZVA, Олени Кравець, Сергія Мартинюка МУР. 

Про подію на сайті.

Самаркандська епопея українських художників (1941–1944)

Київ, Національний музей «Київська картинна галерея»
Графік роботи: щодня крім понеділка і четверга з 11:00 до 18:00

Це виставка-перевідкриття маловідомих українських художників. Експозиція представить роботи викладачів та студентів вищих навчальних закладів. Твори були евакуйовані за кордон у період Другої світової війни, а тепер повертаються на Батьківщину.

Виставка триває до 19 травня.

Детальніше про історію робіт та експозицію в інстаграмі й фейсбуці.

Ver Sacrum

Львів, Я Галерея Пентхаус
Графік роботи: щодня крім понеділка з 11:00 до 20:00

Тематична виставка Ver Sacrum (Весна священна) представить діалог творів класичних і сучасних художників. 

Побачити роботи можна до 14 липня.

Більше про концепцію експозиції на сайті.

1 травня, середа

2023 рік крові, поту і сліз

Київ, Національний музей Тараса Шевченка
Графік роботи: щодня крім понеділка і вівторка з 10:00 до 18:00

Персональна виставка живописних робіт українсько-німецького художника Олександра Висоцького. Ця робота стала віддзеркаленням концепції всієї експозиції.

Відвідати виставку можна до 5 травня.

Читати більше у фейсбуці.

Лабіринт вічних сенсів

Київ, Національний музей Тараса Шевченка
Графік роботи: щодня крім понеділка і вівторка з 10:00 до 18:00

Персональна виставка скульптур та живописних робіт Ігоря Гречаника. Експозиція митця — це спосіб розглянути епохи і вхопити дух часу через сенси, котрі в той чи той період переосмислювалися і трансформувалися. Це також і про повернення до вічних цінностей та пошук нових орієнтирів.

Відвідати виставку можна до 12 травня.

Детальніше про концепцію експозиції у фейсбуці музею.

Японія. Очима та серцем

Київ, Музей історії міста Київ
Графік роботи: щодня крім понеділка і вівторка з 12:00 до 19:00

Виставковий проєкт, що представляє традиційну японську пейзажну графіку школи Нанга та сучасні світлини, зроблені в Японії від української фотографині Вєри Бланш. 

Відвідати можна до 30 червня.

Більше про експозицію на сайті музею. 

Микола Хвильовий і пригоди лівої ідеї в Україні

Київ, Сенс на Хрещатику
Початок: о 19:00

Публічна розмова з ведучою Наталею Грабченко. На події розмовлятимуть про життя і творчість Миколи Хвильового. 

Анонс події в інстаграмі книгарні.

2 травня, четвер

Одинадцятий

Дніпро, Центр сучасної культури
Початок: о 19:00

Старт сезону кінопоказів «Я не люблю природи, якою вона є» спільно з Довженко-Центром. На події відвідувачі зможуть побачити одну з авангардистських стрічок Дзиґи Вертового й Михайла Кауфмана «Одинадцятий» (1928). Фільм розповідає про прискорену промислову модернізацію сходу України, зокрема сфокусований на зведенні ДніпроГЕС.

Показ відбудеться в межах виставкового проєкту центру «Ріка кричала, вила, як поранений звір».

Більше про подію в інстаграмі й фейсбуці простору.

Іван Левинський — хрещений батько львівського будівельного бізнесу

Львів, Львівський муніципальний мистецький центр
Початок: о 18:00

Лекція у межах циклу «Історія в дзеркалі архітектури» від доцента кафедри історії УКУ, кандидата мистецтвознавства Ігоря Жука. На події поговорять про провідного підприємця Галичини кінця ХІХ — початку ХХ ст., автора численних проєктів львівських будівель Івана Левинського.

Про лекцію на сторінці простору, а також в інстаграмі та фейсбуці.

Heavenphetamine

Вінниця, MŌNTAЖ
Початок: о 19:00

Концерт японського гурту Heavenphetamine у межах всеукраїнського туру Not Only Money, що спрямований на підтримку українців та постраждалих від війни.

Творчість дуету — мікс кількох музичних жанрів, зокрема психоделічного року 60–70-х, постпанку 80-х, кислотного хаусу, нью-вейву та краут-року.

Про подію в інстаграмі мистецького простору.

Човен зі слів

Київ, PinchukArtCentre
Початок: о 19:00

Лекція від поета, перекладача, есеїста й літературознавця Остапа Сливинського. «Човен зі слів» — це міркування про лінгвістичний аспект емпатії та її роль у взаєморозумінні та формуванні зв’язків у скрутні часи. Лекція відбудеться у межах публічної програми виставки «Я з тобою».

Детальніше про концепцію події в інстаграмі та фейсбуці простору.

5 травня, неділя

Великдень

Київ, Національний заповідник «Софія Київська»
Графік подій: з 12:00 до 20:00

Святкове дійство від Національного заповідника «Софія Київська», Національного центру народної культури «Музей Івана Гончара», київських фольклорних гуртів та ансамблю стародавньої музики «Хорея козацька». Проєкт присвячують пісенній, інструментальній, танцювальній та обрядовій культурі Великодня.

Детальніше про концепцію і програму події читати в інстаграмі та фейсбуці.

Що подивитися нового на українському ютубі?

авторка Марина Губіна - 27.04.2024 в Культура

Цього тижня пропонуємо повболівати за свого фаворита на «Нашебаченні», розібратися, чому російським спортсменам пробачають їхню зухвалу поведінку, познайомитися ближче з рутиною людей у Середньовіччі, подивитися архівні відео з експедицій до Зони відчуження, дізнатися більше про вулицю Князів Острозьких у Києві та зʼясувати, чим бестселер відрізняється від лонгселера.

Розмова про культурну спадщину в зоні Чорнобильської трагедії на каналі «Пороблено»

До роковин аварії на Чорнобильській АЕС Анна Ніколаєва поговорила із директором Державного центру захисту культурної спадщини від техногенних катастроф Ростиславом Омеляшко, який очолював експедиції зі збору залишків матеріальної та нематеріальної культури у Зоні відчуження. Як проходили такі експедиції? Хто до них долучався? Чи можна очистити речі з зони ураження від радіації? Та що сильніше: ностальгія чи радіація? У випуску також використані архівні відео з експедицій до Зони відчуження, Ємільчинського району Житомирської області та Березнівського району Рівненської області.

Відео про повернення Росії у великий спорт на каналі «Суспільне Культура»

Шоста серія проєкту «Велика російська брехня», присвячена зухвалій поведінці росіян у великому спорті та причинам, які допускають це вже понад десятиліття. Після масштабного бану у 2022 році чимало російських спортсменів повертаються на міжнародні змагання під нейтральними прапорами, хоча їхня поведінка, військові звання та ідеї, які вони транслюють у соцмережах, аж ніяк не нейтральні. Що чи хто стоїть за їхніми поверненнями? Чому в окремих видах спорту така різна реакція? Та якими ще Олімпійськими правилами нехтує РФ?

Розмова науковиці та письменниці-фантастки про Середньовіччя на каналі «Фантастичні talk(s)»

Ірина Грабовська поговорила з авторкою книжки «Доба постів і карнавалів» Стефанією Демчук про фентезі у сетингу Середньовіччя та про цей період в історії загалом. Чи часто описаний у таких книжках побут відповідає історичній дійсності? Як виглядав типовий день принцеси та простолюду в Середньовіччі і кому ми можемо поспівчувати більше? Скільки часу реально можна проїхати в одному сідлі із прекрасною дамою? Та які «карʼєри» були доступні окремим прошаркам суспільства у той час?

Інтервʼю із Тамілою Ташевою на каналі «Ukraїner Q»

Юлія Тимошенко поспілкувалася з постійною Представницею Президента України в АР Крим про майбутнє півострова, політику його реінтеграції в українські контексти, кроки, які для цього вже зроблені, та плани, які варто втілити у життя. Чому в українських школах досі вивчають історію Криму в російських наративах? Які є способи комунікації держави з кримцями на окупованій території? Як варто чинити правосуддя на півострові після деокупації? Та що варто почитати/послухати українцям, щоб краще розуміти кримські контексти?

Конкурс Нашебачення на каналі «BADstreet Boys»

До фіналу Євробачення-2024 у Мальме ще 2 тижні, а от переможця конкурсу «Нашебачення» вже обрано. Рішення так само приймали журі своїми голосами та глядачі — донатами на підтримку ЗСУ на спеціальному сайті. За перемогу змагалися El Kravchuk, Брати Борисенки, Andrii Barmalii і Oleksandr Yavdyk, Wellboy, NAZVA, ХЗВ, Олександр Кварта, КУРГАН & AGREGAT й автори ідеї конкурсу Badstreet boys. А крім їхніх виступів були також запрошені музичні гості, як-то MONATIK, OTOY чи ТНМК.

Випуск про книжкові бестселери на каналі «hromadske.зміст»

У новому епізоді подкасту «Запах слова» Євгеній Стасіневич та Сергій Чирков поміркували, що робить книжку бестселером, чи можна спрогнозувати це наперед, які тексти мають більшу імовірність отримати шалені наклади та чому якісний піар не є визначальним критерієм. Які українські книжки останніх десятиліть продавалися найбільшими накладами? Як зараз змінюється український книжковий ринок? І чи можна вважати, наприклад, «Щигля» Донни Тарт світовим бестселером? 

Перший епізод подкасту про перейменування вулиць на каналі «Куди прямуємо?»

Ведучі Женя Янович та член київської комісії з питань найменування Тиміш Мартиненко-Кушлянський поговорили про історію перейменування вулиці Князів Острозьких, яка донедавна мала назву «Московська». Чому з усіх варіантів змінили назву саме на честь князів Острозьких? Які були найдивніші запропоновані назви? Скільки в Києві було топонімів, повʼязаних з Москвою? Та які визначні місця знаходяться на вулиці Князів Острозьких? 

авторка
Марина Губіна

Шекспір і муха на стіні: за лаштунками вистави «Отелло» у Театрі Лесі Українки

авторка журналістка, книжкова оглядачка Наталія Колегіна - 26.04.2024 в Театр

27 та 28 квітня у Національному театрі імені Лесі Українки — прем’єра Шекспірового «Отелло» від запрошеного режисера Давида Петросяна. Його постановки «Кассандра» за Лесею Українкою й «Земля» за Ольгою Кобилянською у Театрі Франка чи «Процес» за Францом Кафкою у Театрі на Подолі швидко збирають повні зали глядачів. А ще він — головний режисер львівського Театру Заньковецької.

Яким буде Шекспір в інтерпретації Петросяна? Осучаснений текст, крихкість умовностей та правил, неприйняття Іншого, згубна жага у різних проявах і трагедія через людську сліпоту. Чи актуальні ці теми для сучасного українського глядача? У час, коли ми переживаємо екзистенційну загрозу, ми як ніколи чутливі до емоцій: страху, ненависти чи щирости. Ця вистава може застерегти не бути одурманеним Отелло, підлим Яго чи не почутою Дездемоною.

«Отелло» — це трагічна історія про військового головнокомандувача Отелло, який прагне стати своїм у чужому для нього світі венеційських аристократів. Він здобуває прихильність у доньки сенатора Дездемони, яку бажає дворянин Родріго. Закохані потайки одружуються. У заступники Отелло обирає не відданого офіцера Яго, а вченого Кассіо. Ображені Яго та Родріго готують змову проти Кассіо. Яго підбурює Отелло проти Дездемони: нібито вона зраджує того з його заступником. Отелло навісніє та жорстоко розправляється з коханою, і зрештою дізнається усю правду.

Упродовж трьох місяців Наталія Колегіна відвідувала репетиції вистави й спостерігала за тим, як конкретний задум стрімко перетворюється на виставу. Що з того вийшло — читайте у репортажі.

***

Впевнено крокую по Чикаленка від метро «Театральна» до службового входу для працівників Національного театру імені Лесі Українки. Над синьою табличкою із золотими літерами — портрет Івана Нечуя-Левицького, внизу — підпис: тут був будинок, де понад 20 років мешкав письменник. Місце з історією! Заходжу досередини, як зазвичай, вітаюся з охоронцем і пані на вході, похапцем пояснюю, куди мені, й опиняюся в холі перед розкладом репетицій. Сьогодні, 18 квітня, відбудеться 65-та репетиція «Отелло». Моя — восьма. Мене зустрічає помічник режисера Артем Дібров — мій Вергілій, який люб’язно підказує щоразу, коли у мене є питання. Супроводить на нове місце — основну сцену, на якій репетирують виставу вже не вперше, але я вперше спостерігатиму за дійством там, де виставу побачать глядачі.

Спускаємося сходами, протискаємося у чорні двері — і ми за лаштунками основної сцени театру! Праворуч від дверей розслаблено гомонять, спершися на столи, двоє чоловіків, — напевно, реквізитори. Збоку видно, як на сцені згори величезними клаптями звисає брудна білувата цупка тканина. Здогадуюсь: та це ж вітрила і щогли! Зліва — крихітна світла гримерка з дзеркалом, де перевдягається Олександр Форманчук, запрошений актор з іншого національного — Театру Франка. У глибині сцени — музиканти, які репетирують музичну частину під керівництвом головної хормейстерки Театру Франка Сусанни Карпенко. Заслуховуюся… Десь згори, із нутрощів сцени, лунає голос композиторки із вказівками, однак саму її не видно.

Проходжу поміж завісами важкого чорного оксамиту обабіч сцени. Намагаюся зійти в глядацьку залу та знайти новий спостережний пункт, де опаную ситуацію. І звісно ж — перетворюся на таку собі муху на стіні, яка все бачить, але нікому не помітна. Під світлом софітів гублюся, хапко шукаю поглядом сходи, спускаюся у темряву глядацької зали. Там мені розвидняється — і зауважую Сусанну з мікрофоном, режисера Давида та ще безліч людей, які пильно вдивляються на сцену. Одних упізнаю, інших бачу вперше, а  загалом чудуюся: чому тут так людно і що взагалі відбувається? Чому репетиція на основній сцені вражає і водночас лякає масштабом? Здається, усі тут — мов риби у воді, а я дивлюся на все як теля на нові ворота, а почуваюся п’ятим колесом до воза. Так мені некомфортно й спантеличено — голова йде обертом! І наче вже стільки часу я провела з командою, а ще так багато досі не збагненого!

Знайомство з Шекспіром

Перший етап у роботі над виставою — знайомство з текстом. Ми — у великій кімнаті з різноманітним реквізитом: скринями, бочками, зброєю, ширмами й усілякою всячиною. Вздовж стін — стільці, лавки, столи. На вікнах — щільні смугасті сіро-коричневі штори. Майже у центрі кімнати — складені два столи поруч. Довкола них сидять актори на старих дерев’яних стільцях, оббитих оксамитом. Де-не-де тканина здерта. У кожного — власний примірник тексту. 

Шекспірів текст вражає всіх. І хоч Давид скоротив його зі 130 до 85 сторінок, Євген Лунченко (грає Родріго, венеційського дворянина, безнадійно закоханого в Дездемону) каже: «Здається, цей текст — нездоланний Еверест!» Режисер захоплюється талантом Шекспіра. Розповідає, як у книжці про його переклади була влучна думка про те, що переклад і оригінал — зовсім різні тексти. Давид каже: «Так і є, Олександр Грязнов по-своєму переклав, Ірина Стешенко — по-своєму». Але за основу взяли переклад Олександра Степанова.

Актори працюють з текстом, роблять позначки олівцем чи ручкою, у Юрія Дяка (Кассіо, заступника Отелло) — кольорові стікери. Давид вмикає музику на невеликій колонці, грає щось інструментальне, східні мотиви. Вперше текст читають нейтрально або з легким інтонуванням. Режисер наголошує: читайте сухо, без емоцій, без зупинок, будуть питання — ставте пташку біля тексту. Актори розбираються в наголосах і вимові незвичних ритмічних виразів, ставлять уточнювальні питання режисерові й намацують сенси. Часом після намацування й проб із висловами й далі наголошують слова некоректно, а я, хоч і знаю, як правильно, — анічичирк, стоїчно мовчу. Я ж бо муха на стіні.

Режисер дає вказівки: «спробуйте вкласти в уста вашого персонажа отакий настрій», або «огидний — головне слово у репліці!», або «створюйте підстави для ваших реплік». Актори часом бавляться, жартують, але обов’язково чекають реакції режисера на свої випади. А він кидає дотепи у відповідь, розповідає кумедні історії з життя та вибухає сміхом.

Давид турбується про акторів, усім наливає воду з великого кухля. Але попри загальний легкий і жартівливий настрій у команді, режисер чітко вибудовує правила роботи: не запізнюватися, не відпрошуватися, після репетицій з коментарями не приходити.

Петросян — далекоглядний режисер, власне бачення вибудовує заздалегідь, а його погляд сягає великих і дрібніших наступних кроків: вигляду акторів, гримування, перук і реквізиту. Запитує у помічника Артема, коли й що можна буде дістати й організувати до репетицій. Каже, що наступного тижня було б гарно викликати гримерів і попрацювати зі світлом.

Наприкінці репетиції режисер мальовничо описує сценографію вистави, яку вони вибудували разом з художницею Даниїлою Колот. На сцені — великі корабельні вітрила та щогли, канати й стільці. За ними — такий собі театр тіней. В глибині сцени сидітимуть музики. А ще Давид запрошує на свої найближчі вистави — «Кассандру» в театрі Франка і «Процес» у Театрі на Подолі, обіцяє надіслати кожному опрацьований текст і закликає подивитися фільм «Отелло» Орсона Велса.

6 акторів і режисер у пошуках характерів

У театрі всі уважні одне до одного, у холі всі з усіма вітаються. Кожній репетиції передують вітання кожного/-ої з кожним/-ою, приязні small talks про все на світі, але найчастіше про театр — відвідані вистави, зіграні ролі, словом, минуле й майбутнє театру.

Режисер (задумливо): Отже, треба вирішити режисерську дилему. І наче від вас нічого не треба, але мені здається, я перегнув зі скороченнями на початку, і нам тепер треба повертати текст. Шекспірові п’єси з боку композиції — написані досконало, є повторювання сенсів у різних сценах, але все загорнуто дуже вміло. Тому цього місяця будемо розбиратися з текстами.

Олександр Яцентюк (Отелло, мавр, командувач венеційського війська): Давиде, а яким тут має бути Отелло?

Режисер: Мовчазним.

Актори й акторки вкупі з режисером розбираються в сюжеті та характерах персонажів, аналізують окремі сцени та дії, намагаються розгадати внутрішню мотивацію персонажів.

Режисер: Отже, розказую, для чого сюжетно треба ця сцена. Щоб ми бачили, як діє Дездемона. У суспільстві до Отелло є певне ставлення, мовляв, ти нас захищай, шановний мавре, але жінку брати — зась! Абсолютно нетолерантне, у дечому — нацистське!

Ольга Голдис (Дездемона, дружина Отелло): Але чому Дездемона не могла полюбити Отелло? Чим він інакший?

Режисер: Отелло відчуває відкрито, може відкрито засміятися чи заплакати, і це Дездемона й починає цінувати в ньому. Як і за часів Шекспіра, сучасний світ ґрунтується на протиставленні свій–чужий, де важить походження, релігійні переконання і багато іншого. Так і в історії про Отелло, він — мавр! В Артура Міллера є п’єса про неприйняття іншого — «Тяжкі випробування». Отже, Отелло воює, приносить перемоги, завойовує землі, метафорично — це мішок із землею.

Олександр Я.: А люди віддячують Отелло за цю землю?

Режисер: Гарне питання! Чому Отелло тут? Мавр, який воює заради християнства? І чому він обирає своїм заступником Кассіо? Бо Отелло закоханий у цей світ — високий аристократичний, але крихкий!

(до Наталі Долі та Юрія Дяка — Кассіо та його коханки Б’янки) А ви, Наталю, завжди будете на сцені поруч з Юрієм.

Обоє кивають.

(до Ольги Голдис) Дездемона — ідеал цього світу. Олю, подивіться фільм Міхаела Ганеке «Гепі-енд», там видно те, про що я кажу.

Друзі, мені здається, треба лишити шматок тексту про війну, бо ми занадто багато викинули.

Олександр Форманчук (Яго, офіцер Отелло): Хорошу штуку ти кажеш, бо якби не війна, чи погодилася б Дездемона бути з Отелло?

***

Режисер: Йдемо далі. Родріго — місцевий олігарх, гарний, нафарбований, звик, що все відбувається так, як він хоче. А ви, Женю, пошукайте йому цікаву рису. 

Євген Лунченко (Родріго): Напевно, треба шукати у психофізиці. Потім вона з’явиться точно!

Режисер: Монтано — такий собі італійський мафіозі, хто ще? Це — Півз, доглядач школи з «Гаррі Поттера».

Сергій Детюк киває.

Олександр Я.: Давиде, а як ти думаєш, що в цей час робить Отелло?

Режисер: Думаю, він мовчить, слухає і мовчить.

Олександр Я. задумливо замовкає.
Актори й акторки час од часу соваються на стільцях, ніби їм нудно й складно всидіти на місці, а хочеться діяти.

Режисер: Потерпіть трошки, друзі, ми ще цей місяць помучимось з текстом, а далі буде легше.

Актори діють, працівники облаштовують сцену, режисер вирішує

Ми на репетиційній сцені. Тут дуже багато всіляких речей та реквізиту: столи, стільці, лавки, драбини, старовинні канделябри, лицарські обладунки, дерев’яні бочки, м’ячики тощо. Вгорі висить величезна золотава рамка. Обрамляють сцену височенні шафи з кошиками різних розмірів. Уявляю собі, що це скрині з театральними скарбами, у яких є предмет для будь-якої вистави й на будь-який запит. Напевно, так і є. А головне — нарешті це сцена, на якій можна діяти!

Вже є Олександр Яцентюк та Ольга Голдис — Отелло і Дездемона. Оля в кремовій атласній спідниці в білі квіти. Здається, це її репетиційний костюм. Режисера ще немає. Актори перевдягаються у зручний одяг, роблять зарядку, потягуються, спілкуються, діляться останніми новинами. 

Заходить начальниця реквізитного цеху Раїса Чагарна, яку тут називають Раїсою Іванівною — і ніяк інакше. Просить в Артема список реквізиту для вистави, кілька хвилин спостерігає за тим, що витворяють на сцені Олександр і Оля, йде. Тим часом актори по-всякому взаємодіють. 

Стосунки Отелло й Дездемони — це важлива сюжетна лінія у виставі, історія кохання, тож Олександр й Ольга шукають співдію своїх персонажів. Прямо зараз експериментують зі скакалкою: скачуть по сцені, граються, пробують усілякі пластичні елементи. Голдис — хореографиня, тож усі рухи вона виконує майстерно. Здається, не існує настрою й характеру, який вона б не змогла перетворити у пластику. Акторка звивається змією довкола Яцентюка, а той вправно підхоплює її виверти й робить підтримки. Ось Сашко чіпляє за Олину ногу скакалку, з’являється натягнута струна, актор ударяє по ній, акторка реагує на удар і вигинається, повторюючи тілом тремтіння струни. А ось Оля вже й на роялі — вона нестримна!

Заходить начальник монтувально-декораційного цеху Олексій Попов, який відповідає за облаштування сцени під кутом 45° і створення декорацій. Каже, що на цій сцені не вдасться зробити таку декорацію, щоб підійшла потім на основну, бо тут інша глибина, — зроблять вигородку, тобто макет декорації. 

Коли з’являється режисер, Раїса Іванівна й Олексій — тут як тут. Давид командує: декорації та реквізит залучаємо у міру готовності. Отже, команда Олексія спробує адаптувати декорацію водночас до основної та репетиційної сцени.

Євген (дворянин Родріго) ошатний — у чорному костюмі й білій сорочці. Режисер питає: «Чого ви такий гарний?». Актор відповідає, що це його звичний репетиційний костюм. До кінця репетиції його вбрання втратить кілька ґудзиків, — значить, якісно відпрацював. 

Режисер соває декорації по сцені, замість вітрил ставить чорні ширми. Актори недбало розкидають свої речі довкола, обживають новий простір. Сьогодні буде живий музичний супровід від артиста Володимира Мішукова. Режисер розповідає, що на сцені будуть музики з різноманітними середньовічними інструментами, а керуватиме музичним дійством Сусанна Карпенко. А поки Давид запрошує Володю з акордеоном сісти на бочку й зіграти «щось таке від душі».

На сцені — Олександр Форманчук і Євген Лунченко пробують зіграти змову Яго та Родріго. Щоб знайти настрій сцени, режисер пропонує обставини: герої після гульбища, а Родріго — це неотесана мавпа, яка переїла бананів, і враз повертається до нормального стану й перетворюється на гарну успішну людину. Актори пробують. Режисер підходить, показує, що ще можна зробити на рівні пластики та емоцій. А потім просить Артема дістати дерев’яні чи пластикові пляшки, щоб актори погралися з ними на сцені, фізично виправдали цей фрагмент, набули відповідної внутрішньої дії. 

Актори міняються у взаємодіях — після Олександра Євген пробує з Олею. Вона — як руйнівна фуга — наступає на партнера широкими махами рук, тримаючи поли спідниці в руках, від чого тканина створює ефект шторму. Режисер зауважує, що така взаємодія більше пасуватиме Олі та Олександру Форманчуку, тобто Дездемоні та Яго.

Наступного разу до сцени змови Яго та Родріго додають етюд, у якому  Дездемона (Ольга Голдис), Кассіо (Юрій Дяк) та його коханка — куртизанка Б’янка (Наталя Доля) намагаються навчити Отелло (Олександра Яцентюка) французької. Вони нарочито вимовляють один і той самий вираз французькою, щось на кшталт «Мікеле Кассіо — мій лейтенант».

***

На сцені — рояль і вісім чорних дерев’яних стільців зі спинкою. На кожному — по свічнику з кількома свічками. Режисер готує реквізит до гри: ріже свічки, встановлює їх на свічники, запалює. З’являється художник зі світла Ігор Головачов, домовляється з режисером, яке світло зробити для цієї сцени, яку зону підсвітити. Кілька освітлювачів з гуркотом знімають горизонтальний ряд софітів у глибині сцени, перегукуються між собою. Режисер просить зменшити контрове освітлення.

Актори експериментують, музики грають

Репетирують сцену Отелло та Яго, де останній розповідає мавру про хустинку (у тексті — платок), яку Дездемона начебто подарувала Кассіо «з прихильности своєї». Працюють на похилій вигородці (частині декорації, яку потім монтувальники перемістять на основну сцену й дороблять відповідно до її розмірів). Отелло страшенно лютує, Яго — у невигідній позиції. Два Олександра проганяють текст без мізансцен, часом жартують, сміються. Режисер м’яко керує акторами, показує, як діяти у мізансценах, яку емоцію закласти у слова. Актори працюють зі стільцями. Яцентюк бере Форманчука в кільце й катує стільцями, нанизуючи їх на тіло партнера.

З’являється струнна музика, де звучать грубі баси й перебирання струн. Сцену супроводжує запис гри на дудуку, це — тема Отелло.

Режисер пропонує обом акторам розреготатися наприкінці сцени, а взагалі каже зробити так, як дія поведе.

Минає кілька спроб.

Яцентюк-Отелло (вибухає): Та що це за текст такий?

Режисер (спокійно): Що тебе хвилює? Розкажи. Ти грузиш своє чоло, але не кажеш, що не так.

Яцентюк: У мене відчуття, ніби чогось не вистачає! Усе, що зараз відбувається, я сприймаю за жарт, а потім: (кривляється) о, хустинка Дездемони — і я одразу вірю в це? У все що, сказав Яго? Чого?

Форманчук-Яго: Тут можна йти не через сміх, а інакше. До кінця розмови з Яго Отелло усвідомлює, що відбувається, і вибухає гнівом.

Режисер (до Яцентюка): Якість сміху може бути різна. Ти кажеш, що це жарт, але ж Отелло може сприймати фразу «зла доля тебе Мавру віддала» як вульгарну, непристойну. Тоді буде такий сміх, що вганяє кров у голову. Грубо кажучи: Яго фізично ріжуть стільці, а тебе морально ранять його слова. Подія — поза сценою, а не на сцені.

Форманчук (намагається підказати): Мені здається, що ти дуже раціонально підходиш до сцени. Спробуй бути засліпленим емоціями Отелло. Щоб розчавити Яго, ледь не зняти шкіру з нього. Тоді буде те, що треба!

Яцентюк: Для мене цей діалог — про те, що Отелло все втрачає.

Режисер: Внутрішній напрямок правильний, я з ним погоджуюся. Але по дії ти маєш бути кішкою, яка грається з мишеням. Бути над ситуацією. А ви граєте так, ніби ви вдвох у ситуації, але це не так. Має бути фальш-подія у репліці «зла доля тебе мавру віддала». І глядач не має зрозуміти, чи ти смієшся, бо це жарт, чи у тебе нерви здають. Яго тим часом відчуває, що ти попався на гачок. 

Актори пробують ще, борюкаються зі стільцями, у якісь моменти здається, що Форманчуку направду боляче й нестерпно. 

Оля-Дездемона (застережливо): Спробуйте з одним стільцем, бо так можна поранитись!

Режисер: Згоден, так безпечніше, і текст не зникне. Але! Стільці — це атракціон, а нам треба внутрішня подія! Треба додавати емоційну складову. Отелло веде цю сцену, не Яго! А потім має спрацювати вимикач, коли Яго каже про хустку — і починає домінувати Яго.

Режисер каже помінятися місцями — заради експерименту. Тепер Форманчук — це Отелло, а Яцентюк — Яго. Актори імпровізують у тексті та діях, але роблять. Сцена вдається, режисер регоче. Каже, що так і залишать. Внутрішню подію намацали.

***

На репетиції на основній сцені спостерігаю таку ситуацію: у сцені про хустку між Отелло і Яго настає черга домінувати Форманчуку-Яго. Він бігає поміж дірявих вітрил і дражнить Отелло хустинкою та історією про зрадливу Дездемону. Фантастично! Усе склалося докупи. Тепер сцена заграла новими барвами, а акторам неможливо не повірити. Яго-Форманчук — до краю підступний і керує Отелло, як вправний лялькар, а Отелло-Яцентюк — безмежно довірливий, покірно реагує на кожен помах хустинки та спрагло вбирає брехні Яго.

***

Грають сцену, у якій Кассіо (Юрій Дяк) прохає у Дездемони (Ольги Голдис) замовити слівце за нього в Отелло (Олександра Яцентюка). Раніше він втратив посаду заступника через нерозважну сутичку із попередником Отелло Монтано (Сергієм Детюком). Разом з Кассіо за нього просять його коханка Б’янка (Наталя Доля) та Емілія (дружина Яго).

***

Форманчук розповідає, як учора на сцені Театру Франка, граючи у виставі «Кар’єра Артуро Уї, яку можна було спинити», обмовився і замість «Артуро» у звертанні до партнера по сцені сказав “Родріго”. Всі гигочуть — такі факапи часом трапляються.

А іншого разу Наталя Доля (куртизанка Б’янка, коханка Кассіо) звертається до Кассіо: «О, тепер ти мені подобаєшся, мій любий Яго. Ой, Кассіо!» Усі такі: овва! Пирскають сміхом з кумедної обмовки.

Це спільна репетиція — музична й акторська. На вигородці в глибині грають музиканти: концертмейстер Вадим Аскевич — на клавішах, Любов Баранова — на віолончелі, Марія Гаврилюк — на скрипці, Олексій Кабанов — на химерних старовинних інструментах, Володимир Мішуков — на акордеоні. Процесом керує режисер Давид, грою музикантів — Сусанна Карпенко. В аудіорубці вгорі — звукорежисерка Алла Муравська, начальник звукорежисерського цеху Владислав Тененбаум та музичні оператори Олександр Дрига та Григорій Мокрицький — вмикають треки, які підібрав до вистави Петросян. Режисер кличе Марію зі скрипкою стати біля вимикача світла й зіграти прелюдію Вагнера. 

***

Грають сцену повернення Отелло з війни. Тут діють всі актори. Темрява. Актори сидять на стільця, у руках — свічники із запаленими свічками. Двоє музикантів теж тут, тримають свічки.

Режисер просить піаніста Вадима взяти інструмент, який створює бурю. Коли Давид чує незрозумілий звук, одразу питає: а що це? Разом із темпом гри акторів та ростом внутрішньої динаміки у сцені жвавішає й музика. Сусанна пильно спостерігає за грою акторів, підказує, як змінити темп гри. Наприклад, каже: «Розтягніть початок, щоб ліра вступила пізніше» або «зробіть звучання щільнішим», або «візьміть цю тему агресивнішим штрихом, щоб музика звучала наполегливо». Режисер щоразу відгукується на коментарі композиторки, погоджує дії музик або ж пропонує альтернативу: «Зробимо цей ритм після того, як Отелло скаже “уникнув війни”». Коли музика не відповідає дійству на сцені, режисер реагує, просить зупинитися, зменшити темп чи інтенсивність звуку. Сусанна своєю чергою пропонує варіанти музичних рішень, режисер готовий експериментувати, пробувати інше звучання, кінцеве рішення — за ним. Сусанна йде в кінець сцени до музичної команди, пояснює, як грати далі. Повертається на місце поруч із режисером. На столі має купку паперів із текстом та записами.

У сцені, де Отелло підозрює Дездемону у зраді, режисер просить через музику показати романтику, яка руйнується. Паралельно дає вказівки звуковикам вгорі: увімкнути Нільса Фрама на середині композиції, і то гучніше — знак: хустка в руці. 

На перерві музики та їхня керівниця за кавою обговорюють репетицію. Сусанна хоче з’ясувати, чи відповідає теперішнє звучання сцені, каже, що коли сидіти в глибині сцени й грати серед музикантів, то незрозуміло, чи звук пасує дії, — репліки акторів ледве чути, і важко передати настрій сцени. Керівниця музичної команди налаштовує музикантів у сцені з Кассіо давати щільніше звучання, а під трек з руйнівним ефектом просить скомпонувати відповідний супровід.

***

Якоїсь репетиції режисер жартує про мою присутність, мовляв, у радянські часи в театрах на останньому ряду сиділа жіночка і щось записувала — ніхто не знав, хто вона, але всі знали, що вона зі спецслужб і слідкує за тим, що виходить за межі цензури. Форманчук підхоплює: «У нас своя — з пляшкою води та усмішкою на обличчі». Я криво усміхаюсь. От вам і муха на стіні! 

авторка журналістка, книжкова оглядачка
Наталія Колегіна

Пісні про молодість, або що означає “forever young” у піснях

авторка Яна Опалєва - 25.04.2024 в Музика

Юність та безсмертя — досить поширена тема, про яку творять виконавці з усього світу. Почасти вона з’являється в оспівуванні бунту проти роботи чи сімейного життя. Молодість і вічність концентрують в ейфорії від ночей, проведених у безперервному потоці розваг без жодних наслідків. Вона ж постає як ознака сили та досі доступних можливостей реалізувати себе. Зрештою молодість — це те, що традиційно важливо втримати якнайдовше, тому страх завтрашнього дня спонукає отримати все бажане вже сьогодні. Пропонуємо розібратися в тому, які ж із цих та інших сенсів закладають співаки та співачки в сакральну фразу «вічна молодість», та послухати пісні цих завжди юних виконавців.

Бути вічно молодим

Наприкінці березня Володимир Дантес опублікував нову пісню — «Я залишусь молодим». Зважаючи на дискографію співака, цей життєствердний маніфест зовсім не викликає подиву своєю темою, адже від Дантеса почули і юнацьке «Мне уже 20» («Мені вже 20» — пер.), і дещо іронічне «Обнять и плакать, понять и смириться, тебе уже 30» («Обійняти і плакати, зрозуміти й змиритися, тобі вже 30» – пер.). 

Тепер ідея бунтарства, що прийшла після звільнення від вікової кризи, дозволяє розпочати новий етап на шляху артиста — тут він прагне зафіксувати свою молодість, щоб принаймні у пісні та кліпі, який осяде в мережі, залишатися вічно живим. І ця «молодість» супроводжується курінням, розпустою та бійкою між Дантесом-рок-зіркою і Дантесом-бізнесменом наприкінці кліпу.

Не потрібен паспорт,
посвідчення водія,
щоби знати хто є я

(Dantes — Я залишусь молодим)

Молоді бунтарі

Пісні про «назавжди юних» традиційно властиві саме тим, хто може цей настрій відчути й показати. Тому досить молоді за віком виконавці, використовуючи рок-жанри та послуговуючись стилем протестних лозунгів, повідомляють усім, хто має очікування, що переповнене енергією юнацтво буде поміркованим, відповідальним та корисним суспільству. 

Наприклад, британці The Struts декларують про свою непричетність до соціальних зобов’язань, як-от мати повноцінну роботу та сім’ю, і проголошують індивідуальну свободу й право розпоряджатися життям на власний розсуд.

Don’t wanna wake up on a Monday morning
The thought of work is getting my skin crawling
I can’t fear you, I don’t hear you now

(The Struts — Could Have Been Me)

Не хочу прокидатися вранці в понеділок
Думка про роботу викликає в мене мурашки
Я не можу боятися вас, тепер я не чую вас

Якби молодість знала

У таких піснях молодість почасти виступає не в ролі ворога старості, а як опонент зрілості — її часто пов’язують із нудьгою, спокійним сімейним життям та співіснуванням у спільноті, яка вимагатиме діяти за її правилами. 

Так, британський гурт The Subways розповідає про необхідність зупинити  негативні наслідки процесу дорослішання, що обов’язково ув’язнюють тільки-от розпашілу особистість у рутині. А як можна назавжди зупинити дорослішання? Звісно, вчасно перетворитися на вампіра.

Thank God for Dracula,
He sucked the shit out of me,
Now I can leave my work for nights,
And leave my days for sleeping 

(The Subways — Young for Eternity)

Спасибі Боже за Дракулу
Він виссав з мене все це лайно
Тепер я можу залишити мою роботу для ночей
І дні залишаться для сну

Утверджувати свободу можна не лише через антагонізм та боротьбу. Щасливі роки відсутності обов’язків дозволяють по-справжньому відірватися, і вічна молодість поступово переходить у безперервну вечірку. Такого типу розкутість, яку оспівують артисти, виходить далеко за межі року й тяжіє до танцювальної попмузики та хіп-хопу. Тож запалити можуть як словенський гурт Joker Out, так і к-поп виконавиці Blackpink.

Поміж тим як ідея вічної юності поступово поєднується з бажанням не покидати цей «момент молодості», співаки непомітно ставлять знак рівності між вічним життям та життям одним днем. Відчути вічність на смак, якнайближче підступившись до смерті, тільки звучить дещо деструктивно, але це про бажання зафіксувати пік людського розквіту. «Live fast, die young» (живи швидко, помри молодим — пер.), «Live fast and die beautiful» (живи швидко і помри красивим — пер.) — у таких рядках мимоволі відчувається страх перед непевним майбутнім, поспіх встигнути прожити яскраве життя та внутрішнє усвідомлення, що сьогоднішня юність не триватиме стільки, скільки всім хотілося б. «Танцюй і пий, поки живий, бо завтра буде пізно» — закликають українці Zwyntar, а встигнути пізнати смерть саме тоді, коли вона ще не здається реальною загрозою, прагнуть, зокрема, американці Hollywood Undead.

I’d rather burn out than fade away, living day to day 

(Hollywood Undead — Live fast die young)

Я б краще згорів, аніж розчинився, проживаючи день за днем

Уже значно зріліше звучать рядки хіта Bon Jovi  «It’s my life»: «I ain’t gonna live forever, I just want to live while I’m alive» (Я не збираюся жити вічно, я просто хочу жити поки я живий — пер. ). Не дивно, що й чуємо ми ці твердження від дещо старших виконавців, яким уже точно не 20, адже вони знають напевне, що молодість — дуже умовний термін. Бо ані в 30, ані в 50 внутрішня сила не згасає разом зі свічками на святковому торті.

Набутий досвід підважує абсолютизм, який раніше вміщало в собі слово «вічність». Бо навіть відсутність видимої фізичної чи внутрішньої різниці між тобою сьогодні та кілька років тому не рятує від того, що світ навколо вже змінився, і він нагадуватиме про це сотнями речей. Проте ніхто не може заборонити людині оспівувати її відчуття самої себе. І якщо енергії та духу вдосталь, щоб називати себе молодим, то навіщо припиняти?

Молоді й зухвалі

Іншою складовою молодості є наївність. Це дещо хитре слово, адже з часом воно повністю обростає негативною конотацією, що вказує на безмежну кількість помилок через надмір довіри до ідей та людей. Проте наївність ховає в собі і привабливу естетику. Наприклад, перше кохання — досвід, який точно не може повторитися. Забажати, щоб момент щастя тривав вічність, — нормально, хто б цього не хотів? От і чимало виконавців, створюючи тексти про тих, хто впивається любов’ю, торкаються теми вічності, у якій життя та кохання — це одне ціле.

I only wanna live forever
You and me, we’re gonna be together
If you wanted we could get out of the city tonight
I can see us in the desert, in the moonlight 

(Fleurie — I! Only! Wanna! Live! Forever!)

Я лише хочу жити вічно
Ти і я, ми збираємося бути разом
Якби тобі захотілося, ми б могли покинути місто
Я можу побачити нас серед пустелі у місячному сяйві

Проте і з такими порівняннями не без пригод, адже всім відомо, що пісні про нещасне кохання з’являються частіше, аніж про щасливе. Так, Troye Sivan упродовж пісні «Angel Baby» встигає обміркувати специфіку слова «назавжди».

I just wanna live in this moment forever
‘Cause I’m afraid that living couldn’t get any better
Started giving up on the word «forever»
Until you gаve up heaven, so we could be together 

(Troye Sivan — Angel Baby)

Я просто хочу жити в цьому моменті вічно
Тому що боюся, що життя не зможе стати кращим
Починаю відкидати слово «назавжди»
Допоки ти не відкинеш рай, аби ми змогли бути разом

Стати вічністю

Зупинити мить, бо та прекрасна, бажають не лише закохані. У багатьох митців заняття улюбленою справою викликає не менш бурхливі емоції, згасання яких неможливо уявити. Бо молодість — це також про можливість робити все з тією ж силою, що й раніше. 

An everlasting spark to an everlasting fire
Don’t let this fire die 

(Twice — One Spark)

Нетлінна іскра вічному вогню
Не дайте цьому вогню погаснути

Зокрема цікаво, наскільки к-поп артистам властива мета провести вічність на сцені. До таких маніфестів спонукає не лише природне бажання подовжити життя своїх умінь та таланту чи створити світові шедеври, але й інтенсивність індустрії, що очікує на 2-3 альбоми на рік та постійну медіаприсутність. Це справді викликає відчуття, що гурти, які на сцені всього кілька років, створюють стільки ж музики, скільки артисти західного ринку можуть дозволити собі випустити за десятиліття.

Тема віку досить чутлива для цієї культури: поділ виконавців на покоління, зниження загального віку учасників гуртів-новачків, боротьба за увагу аудиторії, що культивує молодість. Це все не може не відрефлексовуватися у творчості. Про свої прагнення назавжди залишатися разом на сцені та болісні досвіди, що супроводжують їх на шляху до мрії, співають і одні з ключових артистів к-поп сцени BTS у своїй «Young Forever».

순 없어 큰 박수갈채가
이런 내게 말을 해, 뻔뻔히
니 목소릴 높여 더 멀리
영원한 관객은 없대도

(BTS — Young Forever)

Я не можу вічно отримувати оплески
Кажу собі це, і мені не соромно
Підвищую голос
Навіть якщо фанати не вічні, я продовжу співати

Чимало артистів, що дебютували зовсім юними, відчувають час на сцені значно інтенсивніше, ніж будь-яку іншу складову свого життя, бо ці інші складові не було можливості сформувати. Найперше це стосується зірок, що ступили на сцену ще у шкільному віці, а тому ніколи не стояли перед вибором між освітою, кар’єрою чи сім’єю. Про юність як ціну слави співають і Cage the Elephant:

Live fast, die young, pay the price
The best die young, immortalized. 

(Cage the Elephant — Social Cues)

Живи швидко, помри молодим, заплати ціну
Найкраще померти молодим, увіковіченим

Невідворотність старіння сформувала власну традицію обговорення і певний тип пісень, ідея яких у потребі берегти молодість, а її втрату — оплакувати. Зокрема у 2021 Михайло Хома (Dzidzio) для альбому «Українська класика» опублікував своє виконання пісні на слова Леоніда Глібова «Стоїть гора високая». Тут нема натяків ані на бунт, ані на різного типу пристрасті, проте звучить порівняння з природними явищами, чиє безсмертя працює через циклічність пір року.

До тебе, люба річенько,
Ще вернеться весна, весна.
А молодість не вернеться,
Не вернеться вона!

(Михайло Хома — Стоїть гора високая)

Проте інтенсивність життя може визначатися і не з волі самої людини. На ставлення до часу, що залишився, впливають і зовнішні загрози — теракти, епідемія ковіду, агресивне законодавство, революції, війни. Здебільшого ствердження вічного життя має мимовільний побічний ефект — відсікання поколінь: нікого не було до мене і не буде після, бо тепер «я» триватиме вічно. Це пов’язано із тим, що саме той, хто почувається молодим, і говорить про свою молодість. Але у безперервному стресі про володіння цією молодістю інколи доводиться нагадувати тим, хто вже її відпустив. Саме з такої позиції звучить пісня Жадана і Собак та Ірени Карпи «Виживи».

Час, наповнений хлібами і хворобами.
Час, що робить підлітків хоробрими.
Довга дорога між тривогою і вірою.
Час, коли вічність завмирає під шкірою.

(Жадан і Собаки, Ірена Карпа — Виживи)

Та все ж досі найвідомішою піснею з назвою «Forever young» залишається дітище німецького гурту Alphaville, реліз якого відбувся 1984 року. Звичний усім текст почасти знаходив свого слухача серед фанів десятків інших артистів (Jay-Z, Brandi Carlile, One Direction), що каверили цю пісню в абсолютно різних жанрах, а також виконували в перекладах іншими мовами.

Не в останню чергу завдяки цьому частина сенсу пісні дещо випадала з уваги більшості. Зокрема це стосується збереження юності на тлі гострої політичної теми — ядерної загрози, що хвилює ліричних героїв і зміщує акцент на остаточну бажаність вічної молодості. Попри це опір небезпеці шляхом об’єднання як ідея, висловлена піснею, продовжує жити. Наприклад, гурт Imagine Dragons у 2022 році в Німеччині використав цю пісню для привернення уваги до війни в Україні.

Let’s dance in style, let’s dance for awhile
Heaven can wait, we’re only watching the skies
Hoping for the best but expecting the worst
Are you going to drop the bomb or not?

(Alphaville — Forever young)

Потанцюймо стильно, потанцюймо трохи
Рай може зачекати, ми лише дивимося в небеса
Сподіваючись на краще, але готуючись до найгіршого
Ви збираєтеся впустити бомбу чи ні?

авторка
Яна Опалєва