Анатоль Петрицький: портрет митця через портрети людей театру

Анатоль Петрицький — постать, через яку можна роздивитися цілу епоху українського мистецтва. Про нього багато говорять його роботи, але не менше — люди, з якими він навчався, працював, сперечався й творив. Тож якщо хочеться дізнатися більше про самого Петрицького, пропонуємо придивитися до його мистецького оточення. Багатьох художник і сам портретував, залишивши цілу галерею облич свого творчого середовища. Тож розвертаємо оптику: через людей і портрети Петрицького складаємо портрет його самого — простежуємо творчий шлях, зв’язки та місце в історії українського театру. 

Більше про Анатоля Петрицького можна дізнатися у книзі Валентини Клименко із серії «Історії українських митців», яку створюють і втілюють спільно команди Projector Publishing, Projector Foundation та Фундації ЗМІН.

Із театральним світом Петрицький напряму перетнувся ще 1915 року. Тоді на околиці Києва влаштували благодійні народні гуляння, для яких відтворили «стародавній український ярмарок» із кобзарями, ворожками та бурсацькими виставами. Балагани для нього спроєктував Василь Кричевський, а в одному з них трупа Миколи Садовського грала старовинні інтермедії.

За рекомендацією Федора Кричевського декоратором ярмарку запросили молодого Петрицького. Він створив кілька панно на сюжети бурсацьких інтермедій і шкільної драми. Одне з них — «Брут грає на бандурі біля трупа Цезаря» — стало оформленням театру, у якому грала трупа Садовського. Так ще до перших самостійних робіт у театрі мистецтво Петрицького опинилося поруч зі сценою.

Петрицький навчався у Федора Кричевського, брав приватні уроки у Василя Кричевського та відвідував студію Олександра Мурашка. Важливою для майбутнього сценографа стала й майстерня Олександри Екстер — художниці, яка й сама реформувала театральну сцену. Її київська студія стала своєрідним осередком авангардної сценографії: поруч із Петрицьким тут працювали Вадим Меллер, Олександр Хвостенко-Хвостов та інші майбутні художники театру.

З Курбасом Петрицький познайомився в популярному серед митців київському кафе Х.Л.А.М. Невдовзі вони почали працювати разом у Молодому театрі. У 1917–1919 роках Петрицький оформлював вистави, серед них і Курбасові, як-от «Горе брехунові», «Едіп-цар», «Різдвяний вертеп».

Між ними стався справжній метч: Курбас експериментував із режисурою та акторською грою, а Петрицький — із усім, що відбувалося навколо.

В «Едіпі» Петрицький відмовився від зайвих деталей: кілька простих конструкцій, фанера, мішковина, колони й завіса створювали світ античної трагедії. А в «Горе брехунові» митець відпустив уяву на волю: річка з намальованими рибами, фантастичні дерева, велетенські ключі. Він навмисно ламав реальні пропорції: маленькі кухарі працювали величезними ополониками, а лицар не міг розбити крихітну браму величезним мечем.

Тоді ж у Молодому театрі Анатоль Петрицький починає працювати з режисером Гнатом Юрою. У 1917–1918 роках він оформлює одразу кілька його постановок — «Лікаря Керженцева» Леоніда Андрєєва, «Затоплений дзвін» Герхарта Гауптмана, «Кандіду» Бернарда Шоу. Та їхня творча співпраця продовжиться й поза Молодим.

До прикладу, 1926 року на сцені Театру Франка Юра ставить «Вія» Остапа Вишні — пародію, в якій від гоголівської містики лишається радше матеріал для гри. І Петрицький хвацько відгукується на цю гру відповідною сценографією: замість моторошного потойбіччя створює химерний світ, у якому українська театральна традиція легко сусідить із цілковитою фантастикою.

За основу він бере знайому йому будову вертепу з кількома рівнями дії, але наповнює її вже зовсім іншими образами. Тепер дія може переноситися ледь не в космос. В одному з ескізів Петрицького Хома Брут і відьма опиняються на Марсі в компанії металевих марсіян. Традиційна форма стає каркасом для абсолютно сучасної та абсурдної вистави.