Другий воркшоп для менеджерів та менеджерок культури «Завʼязь», організований культурною аґенцією «Терени» у Полтаві, цього року об’єднав 29 дієвиць культури з Полтавщини, Сумщини та Дніпровщини. Навчальна програма стала майданчиком для обміну досвідом за принципом «рівний рівному», підтримала мережування та допомогла напрацювати практичні інструменти розвитку регіональних культурних ініціатив.
Наприкінці навчання учасниці воркшопу презентували 10 міжрегіональних культурних ініціатив — від дослідження локальної історії та родоводу до воркшопів для керамістів, освітніх музичних збірок і просвітницької роботи з молоддю. За рішенням журі, до якого ввійшли організаторки та лекторки воркшопу, ґрантове фінансування в розмірі 2000 євро здобули три проєкти. Серед них:
«Резиденція для незалежних дієвців та дієвиць культури Дніпровщини “СТИК”». Дніпро і Кривий Ріг — два найбільші міста Придніпровського регіону, незалежні культурні сцени яких історично розвиваються паралельно, без сталих механізмів взаємодії. Проєкт «СТИК» — тижнева резидентна програма обміну для незалежних дієвців та дієвиць культури цих міст, спрямована на встановлення прямих професійних зв’язків між локальними культурними спільнотами.
Учасниці команди:
Марія Малевич (місто Дніпро, Дніпровщина) — проєктна менеджерка Центру сучасної культури у Дніпрі, архітекторка;
Олена Джуріна (місто Кривий Ріг, Дніпровщина) — мисткиня, кураторка незалежного мистецького простору «Висока Кімната» у Кривому Розі;
Тетяна Гандзюр (місто Дніпро, Дніпровщина) — моушн-дизайнерка, режисерка анімації, менеджерка культурних проєктів, організаторка спільноти ДніпроЯВ.
Презентація проєкту-переможця пітчингу «Резиденція для незалежних дієвців та дієвиць культури Дніпровщини "СТИК"»
«Звукові ландшафти. Моя історія» — мистецький фестиваль-лабораторія, що досліджує, як акустичне середовище впливає на психологічний стан людини. Проєкт поєднує та аналізує досвід трьох сусідніх регіонів із різним рівнем воєнного навантаження: Сумщина — прикордонний та прифронтовий регіон; Дніпровщина — прифронтовий хаб; Полтавщина — тиловий та транзитний регіон.
Учасниці команди:
Наталія Баранник (місто Полтава, Полтавщина) — культурна менеджерка, співзасновниця «МІСТО ХАБ», керівниця студії «KONTENTA» (Полтава), менеджерка «Театру Сучасного Діалогу» та співорганізаторка таких подій, як «Полтавська Хода звіздарів», «Танці на Альтанці».
Тетяна Нянькіна (місто Суми, Сумщина) — художня керівниця театральної студії «Реп’ях», режисерка театру для людей з інвалідністю «Ми є», акторка та режисерка родинного театру «Нянькіни».
Льона Радченко (місто Дніпро, Дніпровщина) — кураторка виставок сучасного мистецтва, організаторка мистецького форуму, журналістка.
«Крутимо історію» — дослідницько-культурний проєкт, у якому велосипед є методом дослідження території та способом взаємодії аудиторії з культурною спадщиною. Проєкт поєднує локальне дослідження Сумщини, велосипедний туризм, цифрову фіксацію культурної спадщини та сучасні способи її популяризації. У проєкті команда досліджує культурну спадщину Охтирщини через формат експедицій.
Учасниці команди:
Кіра Охріменко (село Бобрик, місто Ромни, Сумщина) — громадська діячка, працює із соціальними інноваціями та розвитком локальних спільнот. Керівниця ГО «Форпост свідомих» і соціального підприємства «Моїм.Рідним», менторка соціальних проєктів і підприємств, тренерка та фасилітаторка.
Олена Єфіменко (село Бугрувате, Сумщина) — фітнес-тренерка, тренерка зі степ-аеробіки та Balance Functional Board, громадська активістка, ініціаторка створення жіночого простору в селі Бугрувате.
Таїсія Василенко (місто Охтирка, Сумщина) — менеджерка «ОМЦ Крамниці», яка популяризує культуру Слобожанщини, фасилітаторка.
Воркшоп для дієвців і дієвиць культури «Завʼязь» культурної агенції «Терени»
Учасниці другого воркшопу «Завʼязь» у Полтаві
Однією із ключових подій воркшопу була лекція Галини Григоренко — експертки зі стратегії та менеджменту у сфері культури, керівниці програми «Культура» Фундації Множина. Під час лекції на тему «Стратегічні державні документи та локальний контекст: як поєднати горизонт стратегічного бачення з реальністю щоденної роботи в громадах?» вона розповіла, як поєднати масштабні державні орієнтири з щоденними викликами у громадах, чому децентралізація та суб’єктність є запорукою розвитку, а також як перекласти мову офіційних документів на мову практичних рішень для локальних інституцій.
Далі — ключові тези спікерки події.
Про зв'язок із Полтавщиною та про Фундацію Множина
Щоб поговорити про громади, Галина Григоренко ділиться особистою історією та зв’язком із простором:
«Мій тато родом із села Сушки на Полтавщині. Нещодавно ми відвідували село з нагоди 60-річчя заснування місцевої школи. Місцевий клуб на 500 місць був заповнений вщент, громада живе та розвивається. Це надихаючий приклад того, як спільні спогади, архіви та культурні події роблять громаду справжньою спільнотою».
Про спільноту й розвиток Галина Григоренко говорить і на прикладі діяльності Фундації Множина.
Місія Фундації Множина, заснованої цього року родиною Анни і Миколи Сушків, — допомагати українцям ставати авторами свого життя. Тобто спроможними, субʼєктними громадянами, які усвідомлюють виклики, розуміють для чого вони живуть в Україні і що вони готові вкладати у розвиток нашої країни. Реалізується місія Фундації через 4 програми — Ідентичність, Культура, Життєстійкість та Спроможність. Основний інструмент Фундації — це грантова підтримка.
«Власне я опікуюся програмою “Культура”, але її портфель проєктів ширший — це не тільки про культуру і мистецтво. Програма направлена на розвиток людського капіталу. Ми говоримо про освіту, про продуктивність, про відповідальне ставлення до свого здоровʼя та навколишнього середовища. Про все те, що робить людський капітал, тобто нас із вами, більш стійкими, більш спроможними, і такими, що усвідомлюють свою роль у житті країни», — каже Галина Григоренко.
Спікерка, експертка зі стратегії та менеджменту у сфері культури Галина Григоренко
Стратегічні документи та локальний контекст
Спікерка зазначає, що в Законі про культуру в 2021 році зʼявилась норма щодо розробки Стратегії розвитку культури. Згідно з положенням цього закону документ повинен розроблятися і оновлюватися раз на 5 років. Станом на початок повномасштабного вторгнення Стратегії не існувало. У 2022 році, коли Галина Григоренко приєдналася до команди Міністерства, разом з командою вона ініціювала проєкт за підтримки донорів з формування аналітичної бази.
«Будь-яка стратегія має базуватися на даних та знаннях про стан системи, про виклики і якими інструментами можна їх долати.
За підтримки Європейської комісії в 2024 році було запущено проєкт RES-POL (Rapid Expert Support for Culture and Media Policies in Ukraine), який мав тривати півтора роки, щоб напрацювати проблематику, аналітику, пропозиції рішень. Після цього на основі отриманих даних Міністерство культури мало розробити Стратегію розвитку культури.
Однак пізніше в 2024 році, коли було оголошено про запуск Ukraine Facility (план розвитку на 4 роки з підтримкою 50 млрд євро), одним із зобовʼязань України було визначено, що розробка та затвердження Стратегії має статись до кінця першого кварталу 2025 року. Тобто, Міністерству довелося розробляти Стратегію не після завершення проєкту RES-POL, а під час його реалізації», — розповідає Галина Григоренко.
Спікерка, експертка зі стратегії та менеджменту у сфері культури Галина Григоренко
«Локальний контекст завжди демонструє, чи взагалі система може працювати. Цікаво приїздити у маленькі громади і питати, чи взагалі вони чули про Стратегію. Давайте ми зараз поставимо це питання. Хто з вас до сьогоднішньої лекції чув про існування Стратегії розвитку культури 2025–2030?
Ми з Коаліцією дієвців культури проводили опитування: насправді Стратегію читали лише 28%, а якось її застосовували — близько 17%. Тобто ми розуміємо, що тут є питання до того, як Міністерство далі комунікує з обласними адміністраціями, з громадами, з професійним середовищем тощо», — каже спікерка.
Галина Григоренко розповідає: у державних документах відповідальними найчастіше вказують міністерства чи ОВА, а не конкретний заклад або спільноту. Хоча для досягнення цілей саме локальні заклади культури (бібліотеки, музеї, театри, клуби тощо), громадські організації можуть пропонувати власні рішення та ставати партнерами для місцевої влади.
«Я зараз говорю про всю сферу, де є і креативні підприємці, і незалежний мистецький сектор, і громадські організації — тобто всі ті, хто можуть докладатися до реалізації стратегічних задач.
Наприклад, у Стратегії йдеться про популяризацію читання. Місцева бібліотека може пропонувати заходи, які будуть цьому сприяти: події з промоції читання для різної аудиторії, наприклад, виїзди з бібліобусами в ті населені пункти, які не мають стаціонарних бібліотек. Я думаю, що селищний чи міський голова буде щасливий почути від бібліотек: “Ми готові закривати цю задачу! Тільки давайте зробимо це в партнерстві, можливо, ви дасте транспорт, а ми реалізуємо програму, і разом ми зможемо вийти на результат”», — підсумовує спікерка.
Від стратегічних цілей до конкретних дій у громадах
Галина Григоренко вважає: абстрактне формулювання цілі на кшталт «підвищити спроможність культурних інституцій» на рівні громади варто перекладати практичними кроками: проведенням навчань, залученням нових партнерів, запуском актуальних програм для аудиторії.
«Замість очікування, що держава має забезпечити все, громадам важливо “привласнювати” свої заклади культури. Інституції стають центрами згуртування та розвитку тоді, коли сама громада бачить у них цінність та інвестує свій час, ресурси й експертизу. З одного боку, ми успадкували звичку, що фінансування культури було за залишковим принципом. І навіть зараз, якщо Стратегія прийнята, це не гарантія того, що завтра держава почне закуповувати книги та оновлювати бібліотечні фонди. З іншого боку, я особисто переконана: якщо це робити на рівні держави, ми просто будемо копіювати ті самі підходи, які були в Радянському Союзі і які продовжують існувати в РФ. І це насправді не дуже змінить ситуацію.
Поясню чому: допоки громада сама не “увласнить” свій заклад культури, він буде залишатися тим, що хтось має профінансувати».
Спікерка, експертка зі стратегії та менеджменту у сфері культури Галина Григоренко
Горизонтальні зв’язки, партнерства з місцевим бізнесом, школами та університетами (наприклад, залучення студентів на практику) дозволяють вирішувати кадрові й ресурсні питання. Якщо ми будемо покладатися тільки на центральний уряд, який має нам забезпечити, створити, написати і дати чіткі інструкції — на жаль, це не рухатиме нас у майбутнє.
«З тим децентралізованим суспільством, яке ми маємо зараз, не поїде ця централізована історія. І тут я вірю в ще одну рису українців: прагнення щоб “мій садочок був гарнішим, ніж у сусіда”… Якщо кращі приклади будуть ставати публічними, ми будемо їх поширювати, то і позитивних змін буде ставати більше», — вважає спікерка.
Галина Григоренко про воркшоп «Завʼязь»
«Для мене це честь, і я надзвичайно щаслива бути тут з вами. Мені завжди було цікаво, і коли я працювала на посадах в міністерстві, і в громадському секторі, спілкуватися з людьми, які працюють не у високих кабінетах, а в громадах, ближче до людей, які можуть надати зворотний звʼязок і “заземлити” дещо ідеалістичні уявлення про те, що можна робити в культурі, як на практиці виглядають стратегічні документи, і як вони впроваджуються».
Головна особливість цього воркшопу, на думку Галини Григоренко, — тут немає лектора, як месії знань, і учня, як отримувача знань. Це навчання рівного з рівним. Це про обмін досвідом і це про збагачення один одного.
«Це те, що, мені здається, найцінніше в такому форматі. Коли ви обмінюєтеся знаннями. І я, насправді, так само отримую багато від взаємодії з вами, і це те, що я забираю в свій багаж після воркшопу. Ваші зауваження, думки, запитання сьогодні під час лекції — величезне джерело натхнення і розуміння того, які ідеї є у вас — в різних регіонах, містах, громадах».
На лекції експертки зі стратегії та менеджменту у сфері культури Галини Григоренко
«Я вдячна “Теренам” за ідею такого формату і за її реалізацію, і закликаю всіх так само більше ініціювати подібних форматів з горизонтальною взаємодією, як рівний рівному. І, мені здається, це єдиний можливий варіант для українців уявляти своє майбутнє.
Ми занадто свободолюбні, щоб мати ієрархічні суспільні структури. Мені здається, що вчитися взаємодії по горизонталі — це якраз те, що нам треба прокачувати. Вчитися довіряти один одному», — ділиться Галина Григоренко.
