Що українці дивилася на ютубі у 2023 році?

авторка Марина Губіна - 31.12.2023 в Культура

Наприкінці року підготували підбірку відео, які українці дивилися та обговорювали у 2023 році. Пропонуємо переглянути документальні проєкти про військових та познайомитися з ними ближче через інтервʼю, дізнатися більше про окремі фрагменти нашої історії та регіони України, подивитися відеоесе про сприйняття зла в кіно, та послухати розмови про культуру, книжки та сенси.

Інтервʼю із Богданом ТАВРОМ Кроткевичем на каналі «Розмова»

Начальник штабу бригади спеціального призначення НГУ «Азов» Богдан Кроткевич розповів про свій досвід полону та стан після звільнення, як командирів бригади повертали в Україну та які задачі «Азов» виконує сьогодні. Військовий поділився міркуваннями щодо змін в армії, які відбулися за останні 9 років, перебігу бойових дій зараз, ставлення до військових у суспільстві та розповів, якою він бачить перемогу.

Документальне відео про феномен Володимира Івасюка на каналі «Загін Кіноманів»

Відеознайомство з композитором Володимиром Івасюком та його піснями, які у 1970-ті гучно заявили про потужність української естрадної музики. Віталій Гордієнко поговорив із сестрою митця Галиною Івасюк, музичним журналістом Філом Пухарьовим, поетом Богданом Стельмахом, диригентом Йосипом Созанським, музикантом Святославом Вакарчуком, однокурсником композитора Юрієм Мельничуком та засновником Культурного муру Олександром Хоменко про життя та творчість митця в умовах радянської доби. Разом вони розібралися, чому всі запамʼятали композитора старшим, ніж він був насправді, де Володимир Івасюк шукав натхнення, як до нього прийшла велика популярність та які проблеми вона із собою принесла. Запрошені гості розповіли про роль композитора у розвитку української естрадної музики, амбіції митця та у яких форматах його пісні живуть зараз.

Відео з експедиції Волинню на каналі «Хащі»

Між зйомками воєнних документальних фільмів команда проєкту «Хащі» відправилися в експедицію-сплав найбільшою річкою Волині — Стоходом. Вони поспілкувалися з місцевими жителями, відвідали мертве село Хатки та Хатоцьке озеро, кілька разів заблукали у хащах, записали історії про місцевих відьом та показали ту Волинь, що вже, на жаль, зникає.

Випуск спецпроєкту «Підрозділи перемоги» про 93 ОМБр «Холодний яр» на каналі «Ukraїner»

Документальне відео про історію та бойовий шлях 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний яр» крізь фрагменти особистих досвідів бійців. Таку назву формування отримало у 2018 році на честь реліктового лісу на Наддніпрянщині неподалік Чигирина, де творилися історичні події для української нації. Холодний Яр був один із центрів гайдамаччини, пізніше тут почалося найбільше повстання проти шляхти — Коліївщина, під час українських визвольних змагань на цій території діяла Холодноярська республіка. З самого початку російсько-української війни бригада була у найгарячіших її точках: Донецькому аеропорті та Пісках. Коли почалось повномасштабне вторгнення бійці 93-ї захищали Слобожанщину, від серпня 2022 обороняють Бахмут, Соледар та навколишні райони.

Документальний фільм про історію українського ІТ від «Слуху»

Команда «Слуху» поговорила із чільними представниками ІТ-галузі та склала з фрагментів особистих досвідів історію розвитку сфери від самого її зародження до сьогодення. Серед гостей фільму зокрема були: міністр цифрової трансформації Михайло Федоров, Василь Хмельницький (UNIT.City), Тарас Кицмей (SoftServe), Олексій Скрипник і Олексій Скрипник-молодший (ELEKS), Софія Швець (Let’s Enhance) та Олександр Косован (MacPaw). Зйомки фільму розпочалися ще до повномасштабного вторгнення, проте завершити стрічку вдалося вже протягом 2022 року завдяки підтримці міжнародних партнерів України.

Розмова Віри Агеєвої та Емми Антонюк на каналі «Шалені Авторки»

Чи не соромно вам бути феміністкою? Звідки цей фемінізм прийшов? Хто кого вчив фемінізму? Фемінізм — це про те, чи треба голити ноги, чи ні? На ці та безліч інших питань відповідають літературознавиця Віра Агеєва та блогерка Емма Антонюк, а також міркують про необхідність ґендерної експертизи підручників, інакшість російської риторики, жіночі та чоловічі рольові моделі, підвищену увагу до української класики та політику культурної репрезентації.

Розмова із «Сенсом» з коміками та резидентами «Підпільного стендапу»

Літературознавиця та інтервʼюерка Анастасія Євдокимова поговорила із Василем Байдаком, Настею Зухвалою та Сергієм Чирковим про їхні особистості та що їх сформувало. Які фільми та серіали вони дивилися, які книжки — читали, та що в українській культурі їх може розсмішити по-справжньому. Хто з гостей писав у юності вірші, а хто тільки планує написати свою першу книгу? Які у коміків улюблені автори і тексти, та в яку історію всі вони втікають від реальності?

Документальний проєкт про рух «Гонор» на каналі «Бомбардир»

Ведучий каналу Роман Бебех поговорив із Сергієм Філімоновим та Ігорем Маляром про історію «Гонору» у цивільному житті та на війні. З чого починався рух та якою була роль футболу у цьому, у яких протестах та сутичках брали участь активісти, як вони боролися із силовими структурами та які були найжорсткіші операції під час вже повномасштабного вторгнення. Також, у відео можна познайомитися із наймолодшими представниками «Гонору» — чотирма хлопцями, які після закінчення школи одразу пішли на війну.

Відеоесе Антоніо Лукіча на каналі «Мої думки про кіно»

Цього року  режисер «Моїх думок тихих» та «Люксембург, Люксембург» почав вести свій ютуб канал про кіно. У другому відеоесе він міркував про негідників, чому ми їм співпереживаємо іноді навіть більше, ніж протагоністам, та чи дійсно кіно спотворює грань між добром та злом? Ми вже звикли до «складних» історій та «складних» персонажів, шукати дрібки добра у покидьках та емпатувати їм. Проте, зараз ми в тому періоді історії, коли час показати всьому світу, що чорне — це чорне, а біле — це біле. То чому ж ті, кого ми точно  засудили в реальності, викликають у нас цікавість у кіно? 

Історія, що похована під водами Каховського водосховища, на каналі проєкту «Реальна історія»

Теракт на Каховський ГЕС — страшна катастрофа для всієї країни, яка змушує задуматися, що було на цій території до побудови водосховища. Раніше затоплена територія Великого Лугу трагічним чином стала відкритою для істориків та археологів, а разом з нею й історія українського козацтва. Автор проєкту Акім Галімов розповідає, які знахідки можуть натрапити дослідники, що це загалом за місцевість та чому її так старанно хотіла заховати радянська влада.

Перший випуск літературного подкасту «Запах слова» на каналі «hromadske.зміст»

Літературний критик Євгеній Стасіневич та стендап-комік Сергій Чирков обʼєдналися, щоб двічі на місяць говорити про літературу. Перший випуск подкасту присвячений шкільній програмі з української літератури. Яких авторів та тексти треба додати, а що краще лишити за межами обовʼязкового читання? На яких письменниках можна перевіряти вчительські компетенції? Чому «Майстер корабля» Юрія Яновського обовʼязково має вивчатися у школі? Та які тексти читали ведучі подкасту у шкільні часи?

авторка
Марина Губіна

Деокупація книжкового ринку. Як російські видавці досі заробляють гроші в Україні

Медіа «Сенсор» та спільнота «Мольфар» - 29.12.2023 в Книжки

У статтю внесено зміни від 05.05.2025 року. 

Впродовж останніх десяти років українські видавці важко виборювали своє місце під сонцем на ринку України. За даними дослідження Української асоціації видавців та книгорозповсюджувачів, оприлюдненого в 2013 році, російська книжка займала до 75% українського книговидавничого ринку. Завдяки зусиллям видавничої спільноти, держави та активістів вдавалось поступово розширювати частку вітчизняного продукту — у 2021 році українське книговидання займало вже 40–50% ринку

Що саме цьому сприяло? Частково — зміни на рівні закону. Спершу Держкомтелерадіо запропонувало ввести обов’язкову реєстрацію імпортованих з Росії книг. У 2016 році Верховна Рада остаточно прийняла цей законопроєкт, згідно з яким заборонялось ввезення антиукраїнської літератури з РФ. 

Щоб імпортувати книгу з Росії, на неї спершу потрібно було отримати дозвіл. Проте це не стосувалось російськомовних книг, виданих в Україні. Тобто, заборона мала доволі обмежений ефект, хоч і ускладнила росіянам логістику та постачання. 

Натомість російські видавці адаптувалися до нових умов і почали активно відкривати свої дочірні компанії в Україні. Як саме вони продовжували книжкову окупацію?

Оскільки прямий імпорт з Росії став незручним, російські видавці часто працювали за таким принципом: додрукарська підготовка відбувалась у Росії, а українська «дочка» купувала права на друк і фактично виступала в ролі принтера на території України, випускаючи книжки через спеціально зареєстровані представництва. Отримувачем прибутків залишалась Росія, ще й із меншими витратами на процес зі свого боку. 

Завдяки такій схемі росіяни продовжили свою ідеологічну експансію та наводнення українського книжкового ринку. В Україні довгий час успішно працювали «дочки» таких російських видавничих гігантів, як «Ексмо», «Азбука-Аттікус» та «Альпіна Паблішер». 

Після повномасштабного вторгнення питання захисту українського книговидання постало гостріше, ніж будь-коли. Ба більше, воно стало одним з факторів національної безпеки. Адже тепер, окрім ринкового тиску, росіяни ведуть війну проти української книги на зовсім іншому рівні: вбивають українських авторів, цілеспрямовано знищують бібліотеки, витравлюють українську літературу з окупованих територій. 

Для захисту українських видавців було недостатньо квот чи ситуативних грантів. Потрібні були більш системні, рішучі зміни, які обмежили б державі-агресору доступ до українського ринку. Врешті були зареєстровані кілька законопроєктів, що мали б стимулювати видавничий бізнес та повністю заборонити російський імпорт.

Зокрема, у 2022 році був прийнятий законопроєкт №6287 «Щодо стимулювання розвитку українського книговидання і книгорозповсюдження». У нововведенні йдеться про держсубсидії для видавців, а також підтримку наймолодших читачів на видання перекладів. 

Тоді ж Верховна Рада ухвалила Закон №2309-IX, що мав повністю заборонити ввезення видавничої продукції з РФ, Білорусі та тимчасово окупованих територій. Майже рік закон чекав на підпис Президента — і завдяки зусиллям видавничої спільноти та небайдужих 25 червня 2023 року таки набув чинності. Що конкретно передбачає цей закон? 

  • Видання книг в Україні мовою оригіналу або в перекладі українською мовою, мовами ЄС чи корінних народів України.
  • Заборону ввезення та розповсюдження видавничої продукції, що стосується держави-агресора, Республіки Білорусь, тимчасово окупованої території України. 
  • Заборону видання книжок, що містять твори, автори яких є або були у будь-який період після 1991 року громадянами Росії, за винятком колишніх громадян, які є (або на момент смерті були) громадянами України й не мають (на момент смерті не мали) громадянства держави-агресора. Втім, ця заборона поширюється на продукцію, надруковану після 1 січня 2023 року.

Здається, після заборони імпорту російських книг та інших заходів зі стимулювання книговидання український книжковий бізнес отримав шанс на відновлення та ріст. Суспільство дійшло консенсусу щодо потреби читати та купувати книги українською, а нові книгарні відкривались у тилових містах попри блекаути та ракетні атаки росіян. За даними МКІП, впродовж 2023 року в Україні зареєструвалося 270 нових видавців.

Проте чи справді російські видавці перестали заробляти на українському книжковому ринку? «Ексмо-АСТ»,«Азбука-Аттікус» (до цієї групи раніше входили видавництва «Махаон-Україна» та «Рідна мова»), «Альпіна Паблішер» — чи справді Україна позбулась їхнього сліду? 

«Сенсор» спільно з «Мольфар» дослідили, що на ринку досі працюють компанії з українською реєстрацією, але з російськими зв’язками. Ба більше, ці видавці й далі отримують грантові кошти від держави.

Як відбувається українізація книжкового бізнесу

За даними Держкомтелерадіо, станом на квітень 2023 року дев’ять книгарень — «Grenka», «LiderBooks», «Лавка Бабуин», «Bookovka», «Книжкова Лавка», «GoodBooks», «Bizlit», «Книгосклад» та «Книжковий дім» — продавали менш як 50% україномовної продукції у своїх онлайн-магазинах, що є порушенням закону. 

Окрім того, в Україні далі працює дочірня компанія «Альпіна Паблішер Україна», що належить російському бізнесмену Олексію Ільїну. Останній пост на сторінці організації у Facebook опубліковано ще 23 лютого 2022 року — звідтоді компанія не висловлювала свою позицію щодо повномасштабного вторгнення. Не було й новин про закриття чи вихід «Альпіни» з українського ринку. 

Ще одна російська видавнича група, яка пустила коріння в Україні, — «Азбука-Аттікус». Цій групі належали видавництва «Махаон-Україна» та «Рідна мова». У 2021 році власник «Азбука-Аттікус», росіянин Олександр Мамут, нині підсанкційний в Україні, продав бізнес Олегу Новікову — власникові російського видавництва «Ексмо-АСТ». Простіше кажучи, один російський видавничий гігант поглинув іншого разом з усіма його українськими активами. Проте в 2022 році видавництво «Рідна мова» змінило про назву та перереєструвало бізнес в Україні. 

Оскільки «Ексмо-АСТ» — це лідер та монополіст книговидання у Росії, їхній вплив в Україні був найбільш відчутним. Зараз компанія не має офіційного дистриб’ютора в Україні. Проте на ринку є низка компаній, у яких ми простежили тісний зв’язок з Росією та з російським «Ексмо» зокрема. Це видавництва Bookchef, «Форс Україна» та інтернет-магазин book24.ua.

«Троянські коні» російських видавців

Аби зрозуміти, як саме ці компанії пов’язані з Росією, потрібно пригадати шлях «Ексмо» в Україні. На нашому ринку компанія була присутня з 2003 року. Тоді російське «Ексмо» і український підприємець Ярослав Маринович заснували ТОВ «Ексмо-Україна».

Після початку російської агресії у 2014 році Маринович заявив про розрив усіх зв’язків з Росією та вийшов зі складу учасників, а українське «Ексмо» перейменували в «Дистрибуційну Книготорговельну Компанію». 

Проте незабаром, у вересні 2014 року, російське «Ексмо» переписало бізнес (99% належної їм частки) на нову власницю — пенсіонерку з Харкова Людмилу Олексіївну Божко (нині їй 81 рік), яка раніше не згадувалась у жодних новинах, пов’язаних з компанією. Незадовго до того, в січні 2014 р., відбулась зміна й іншого співзасновника у ТОВ «Ексмо Україна» — Я. Мариновиача: власником належної йому частки в 1% — стала  компанія-офшор «YM Investments Ltd». Принагідно, що директором названої компанії-офшору в періоді з 01.06.2016 по 29.03.2017 року був Маринович (за даними британського реєстру, 03.03.2020 р., названа компанія-офшор «YM Investments Ltd» була ліквідована).

Що це означає? Ймовірно, «Дистрибуційна Книготорговельна Компанія» була тим самим «Ексмо», тільки в іншій «обгортці». А де-юре власниця бізнесу Людмила Божко, ймовірно, виступала підставною особою. Часто на таких підставних фігур записують одразу кілька активів — як сталось і в цьому випадку.

Виявилось, що «Дистрибуційна Книготорговельна Компанія» — не єдиний бізнес, зареєстрований на Людмилу Божко. Станом на грудень 2023 року жінка також є власницею ТОВ «Форс Україна». Ця компанія володіє торгівельними марками видавництва «Форс Україна», онлайн-магазину книжок book24.ua, а також видавництва Bookchef

До повномасштабного вторгнення «Форс Україна» завозили в Україну книги російських видавців. За даними з відкритих джерел, знайденими спільнотою «Мольфар», до 2019 року компанія зробила (1, 2, 3) 1813 закупівель у Росії, 98,7% з яких були укладені саме з російським холдингом «Ексмо». 

Піарниця «Форс Україна» Оксана Гашинська також заявляла, що видавництво купувало права і друкувало в Україні книжки російського медіагіганта «Ексмо». Деякі книги, які компанія намагалась імпортувати з РФ, не пропускали через пропагандистський зміст. 

У 2020 році ексрадник міністра культури та видавець Антон Мартинов написав колонку, в якій виступив проти отримання «Форс Україна» державного ковідного гранту на суму понад 2 млн грн. Він розкритикував рішення профінансувати компанію, афілійовану з російським «Ексмо». Проте в Інституті книги на цю скаргу відповіли тим, що «Форс Україна» належить громадянці України, а отже — не порушує вимог для участі в отриманні державного гранту. 

«Форс Україна» неодноразово звинувачували у зв’язках з російським «Ексмо» навіть після початку повномасштабного вторгнення. Зокрема, скарги стосувались знайдених фото книг «Ексмо» 2022 року випуску, на яких «Форс Україна» значилась офіційним дистриб’ютором російського видавця. Такі фото і досі можна знайти на російському сайті iRecommend.ru — от користувачка виклала відгук про книгу, видану в 2022 році. На опублікованому у відгуку фото «Форс Україна» вказана як офіційний дистриб’ютор російського «Ексмо». 

Зараз книги «Форс Україна», виготовлені у 2022 році, досі продаються на російських платформах — наприклад в онлайн-магазині Megamarket. Продавцем цих книг виступає російське «Ексмо», що додатково вказує на зв’язок видавництва з «Форс Україна».

Російські зв’язки та слід «Ексмо» знайшлися ще в кількох компаніях, торговельні марки яких належать «Форс Україна»: видавництві Bookchef та інтернет-магазині book24.ua

Якщо власницею «Форс Україна» де-юре є Людмила Божко, то Bookchef та book24.ua мають окремих бенефіціарів. Засновником Bookchef є харків’янин Андрій Плєхов, а book24.ua належить його дружині Наталії Плєховій. Цікаво, що Наталія Плєхова — це дочка Людмили Божко, а Андрій Плєхов — відповідно, її зять. «Сенсор» спільно з «Мольфар» припускають, що така схема зв’язків може свідчити про те, що ці троє власники бізнесів є підставними особами, на яких зареєстрували мережу компаній. Більше того, Bookchef та book24.ua, як і видавництво «Форс Україна», мають зв’язки з російським «Ексмо». 

Перша нитка, що пов’язує проєкт Bookchef з російським «Ексмо», — це його ймовірний зв’язок з «Дистрибуційною Книготорговельною Компанією» — наступницею російського «Ексмо» в Україні після 2014 року. В архівній версії сайту Bookchef за 2015 рік вказано, що проєкт створено «як новий бізнес-напрямок в рамках книготоргової компанії», хоча юридично «Дистрибуційна Книготорговельна Компанія» не була засновницею юрособи Bookchef.

Також у двох організацій був спільний генеральний директор — Олександр Кірпічов, який зараз очолює Bookchef, а в у 2016–2020 роках був генеральним директором «Дистрибуційної Книготорговельної Компанії». Врешті, засновником Bookchef є Андрій Плєхов — зять Людмили Божко, яка теж була співвласницею «Дистрибуційної Книготорговельної Компанії». 

Ми припускаємо, що «Дистрибуційна Книготорговельна Компанія», як і «Форс Україна» з дочірніми проєктами — це компанії, кінцевим бенефіціаром яких насправді може бути не 81-річна пенсіонерка з Харкова, а колишні власники «Ексмо» в Україні. 

За даними з YouControl, Людмила Божко, Андрій Плєхов та Наталія Плєхова є громадянами України, тому юридично компанії мають українських власників. Проте сім’я Плєхових-Божко не схожі на підприємців, зацікавлених у процвітанні української видавничої галузі. 

Спільнота «Мольфар» знайшла профіль Людмили Божко в російській соцмережі «Однокласники», зареєстрований на її номер телефону. Там власниця «Форс Україна» ставить вподобання (1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8) постам з пропутінською та антиукраїнською риторикою, навіть після 24 лютого 2022 року.

За допомогою витоків даних з російських реєстрів, «Сенсор» та «Мольфар» з’ясували, що, попри повномасштабне російське вторгнення, власниця українського книжкового бізнесу book24.ua Наталія Плєхова має громадянство РФ щонайменше з квітня 2022 року, а також веде бізнес з країною-агресором. 

Так, у травні 2022 Наталія Плєхова зареєструвала ФОП у Москві. Основний вид діяльності цього російського ФОПу збігається з основним видом діяльності української компанії ТОВ «Бук24», якій належить інтернет-магазин book24.ua: «роздрібна торгівля, що здійснюється фірмами поштового замовлення або через мережу інтернет».

Окрім російського громадянства Плєхової та однакового КВЕДу її російського та українського бізнесів, на зв’язки book24.ua з Росією вказують іще кілька фактів. У Росії існує аналогічний інтернет-магазин book24.ru, власником якого є російське «Ексмо». Також власниця book24.ua відвідувала події видавництва російського «Ексмо» у 2015 році — до прикладу, ось фото Наталії з російською письменницею Тетяною Устиновою на фоні фірмового стенду «Ексмо». Цю світлину виклала родичка Людмили Божко, матері Наталії Плєхової, яка є у неї в друзях. 

Профіль магазину book24.ua чомусь представлений на деяких російських платформах для знижок. Зокрема, на сайті skidka.ru є профіль магазину book24.ua, за покупки у якому можна отримати кешбек від російського сайту. 

Усе це свідчить про російське походження book24.ua. Попри те що у його засновниці російський паспорт та зв’язки з видавництвом «Ексмо», впродовж 2018–2019 років ТОВ «Бук24» виграли 8 державних тендерів на суму 102 000 грн. 

Багато питань залишається й до видавництва Bookchef — іще одного проєкту «Форс Україна». За знайденими спільнотою «Мольфар» витоками даних, власник Bookchef Андрій Плєхов має картку російського Сбербанку, що може свідчити про його ймовірне проживання або діяльність в РФ. Окрім того, книжки видавництва Bookchef, надруковані в Україні в 2022 році, можна знайти на російській онлайн-платформі WildBerries. 

Також можна простежити зв’язок компанії з російським «Ексмо» через колишнього співзасновника — «Дистрибуційну Книготорговельну Компанію», яка належить Людмилі Божко, і в якій до 2014 року Ярославов Маринович володів часткою 1%. А втім, це видавництво теж отримувало державні кошти. У 2021–2023 роках Bookchef виграло 9 державних тендерів на загальну суму 196 300 грн. 

Виникає питання, чому кілька українських видавців, які безперешкодно продаються на ринку та отримують державні тендери, мають власників з російським громадянством, як-от book24.ua, а також зв’язки з російських видавничим гігантом «Ексмо». 

Імовірно, оформлення компаній на підставних осіб дозволило російському «Ексмо» опосередковано й надалі контролювати спільні з російським «Ексмо» проєкти та, відповідно, саме російське «Ексмо» залишається справжнім бенефіціаром названих бізнесів в Україні.»

Ім’я ж Ярослава Мариновича, попри заяви про розрив з 2014 р. стосунків з росіянами та публічну проукраїнську позицію, все ще продовжує зринати під час дослідження афілійованих з російським «Ексмо» компаній.

Зараз Ярослав Маринович є співвласником мережі книгарень «Буква», а також опосередковано володіє видавничою групою «КМ-Букс» через свою польську юрособу.  Однак, пов’язана з ним у минулому юрособа YM Investment Ltd. (якою Я. Маринович керував протягом 01.08.2016-29.03.2017 р.) разом із ТОВ «Дистрибуційна Книготорговельна Компанія» станом на грудень 2023 року і далі залишається співвласником видавництва «Країна Мрій» (хоч, за даними британського реєстру, сам YM Investment Ltd. був ліквідований ще у 2020 р.).

Першопочатково «Країна мрій» також була проєктом російського «Ексмо» в Україні. 

Теперішні бізнеси Мариновича не мають очевидного зв’язку з росіянами. Проте українська читацька спільнота критикувала «Букву» за російські книжки на полицях. Наприклад, у липні 2022 року в одній з книгарень «Букви» журналісти «Читомо» знайшли чимало книжок російських авторів і видавництв, попри публічні заяви мережі про припинення співпраці з російськими виданнями та продажу книжок російською. 

Також, у травні 2017 року було відкрито кримінальне провадження за фактом зловживання службовим становищем працівниками правоохоронних органів, яке стосувалось контрафактної книжкової продукції, ввезеної з РФ. В ході досудового розслідування у цьому кримінальному провадженні провадилась, зокрема, перевірка обставин можливої реалізації службовими особами компаній, пов’язаних з Я.Мариновичем, в т.ч. і ТОВ «Видавнича група КМ-Букс», через мережу магазинів «Буква», — контрафактної книжкової продукції, ввезеної із-за кордону, в тому числі із країни агресора Російської Федерації з порушенням митного законодавства за сприяння працівників ДФС України та інших працівників правоохоронних органів, а також використання ними схеми ухилення від сплати податків.

Принагідно, що за даними ЄДРСР ще в грудні 2017 року, у цьому кримінальному провадженні активно провадилось досудове розслідування (призначалась позапланова документальна перевірка, надавався тимчасовий доступ до речей та документів, зокрема, таких компаній, однак вже 29.12.2017, кримінальне провадження було закрито за відсутності складу злочину).

Отож…

Зі спільного дослідження «Сенсора» та спільноти «Мольфар» можна припустити, що російське «Ексмо» й надалі присутнє на українському книговидавничому ринку через низку афілійованих компаній. Схоже, колишні власники української філії «Ексмо» і досі опосередновано контролюють мережу проєктів, у яких ми прослідкували зв’язки з Росією та з російським «Ексмо» зокрема. Виявилось, що у Наталії Плєхової, власниці одного з цих проєктів  — book24.ua — навіть є російський паспорт та ФОП.

На компанії, пов’язані з колишньою філією «Ексмо» та його власниками, неодноразово скаржились українські видавці. Проте інституції не поспішають реагувати рішуче, поки в юридичному полі немає порушень. Залишається сподіватись, що тиск видавничої та читацької спільноти, а також книгорозповсюджувачів вкотре зрушить важіль на користь українських інтересів. 

Відповідь Ярослава Мариновича на редаговану від 05.05. 2025 версію статті розміщено за посиланням.

19 найкращих серіалів 2023 року

Юрій Поворозник - 28.12.2023 в Кіно

Подкаст про кіно Vertigo у складі Юрія Поворозника, Микити Тищенка та Ярослава Друзюка визначив 19 найцікавіших серіалів 2023 року. Нові історії та багатосезонні саги, для колективного й самотрього перегляду, комедійні та драматичні, трилери, що тримають, та історії, що розслабляють. Словом, серіали на будь-який смак. 

19. «Що ми робимо в тінях»

Оригінальна назва: What We Do in the Shadows

Поки комедійний жанр переживає епоху стагнації, кілька відчайдушних серіалів досі несуть спадщину ситкомів на своїх плечах. «Що ми робимо в тінях» — один з них.

Псевдодокументальна історія про вампірів, що живуть на Лонґ-Айленді, вже давно переросла свій оригінал (однойменну стрічку Тайки Вайтіті) і стала самостійним гравцем, який пʼять сезонів надійно утримує авдиторію майстерними жартами, вдалими камео та вмінням витиснути з теми максимум, не звалившись у безнадійний кітч та самоповтор. Шкода що наступний, 6 сезон серіалу, стане його останнім.

18. «Таємниця бункера»

Оригінальна назва: Silo

Серіал-антиутопія від Apple TV+ розповідає про останніх людей на планеті, які живуть у величезному підземному бункері, розрахованому на 10 тисяч осіб. «Таємниця бункера» не пропонує щось принципово нове любителям жанру, але претендує на те, аби називатися його зразковим представником. Тут є і суворо стратифіковане суспільство, доволі наочно поділене поверхами, і загадкове минуле, про котре заборонено розпитувати, і загальна змова, через яку не можна нікому довіряти.

«Таємниця бункера» стала найуспішнішим драматичним серіалом в історії Apple TV+, уже зараз триває знімальний процес другого сезону.

17. «Покоління V»

Оригінальна назва: Gen V

Спіноф «Хлопаків», події якого розгортаються в університеті для дітей із суперздібностями, знайомить нас із майбутніми супергероями цього всесвіту. Та на відміну від членів «Сімки», вони ще молоді й наївні, і справді вірять у те, що задача супергероїв — рятувати людство та карати поганців. «Покоління V» активно намагається цей юнацький ідеалізм розвіяти, занурюючи їх у ситуації, де правильний вибір не завжди очевидний, і всі сторони діють одними й тими самими методами.

Останні епізоди серіалу ще більше переплітають його з основною історією, вводячи в сюжет як знайомих за «Хлопаками» персонажів, так і добре знайомі теми, передусім постання фашизму в сучасному американському суспільстві.

16. «Пол Т. Ґолдман»

Оригінальна назва: Paul T. Goldman

Ніхто б не дізнався про Пола Волінера, якби не його власне бажання стати відомим. Інакше навіщо писати автобіографію, сповнену численних абсолютно вигаданих деталей, публікувати її, а потім ще й укладати за нею сценарій та звертатися до режисера Джейсона Волінера з пропозицією екранізувати своє вигадане життя? Як мінімум для того, щоб стріминг Peacock замовив про тебе цілий мінісеріал, котрий є оригінальною сумішшю документалістики, псевдо-документалістики, художньої документалістики та сатири на документалістику.

Першоджерело, як і серіал, розповідає історію життя Пола Т. Ґолдмана — страхового агента, котрий підозрює свою дружину у тому, що вона веде подвійне життя повії та керує злочинною організацією з секс-трафікінгу. Малоймовірно? Ще б пак. Але не більш неймовірно ніж ще чимало пригод, які з серйозним обличчям спочатку описує, а потім і розповідає на камеру Пол Волінер.

15. «Доктор Хто»

Оригінальна назва: Doctor Who

У 2023 році культовий британський серіал зробив вражаючий розворот — змінив шоуранера, головного героя та бізнес-партнера. Угода з Disney+ означає для шоу неймовірно багато. Мова і про більші бюджети, і про ширшу авдиторію і, що найголовніше, про зрозумілішу цільову авдиторію. «Доктор Хто» готується нарешті перетворитися з дивного дешевого британського сай-фай серіалу в дорогий підлітковий серіал про подорожі в часі та просторі.

Щоби зробити перехід максимально гладким, продюсери змінили шоуранера з Кріса Чібнела, який на цій посаді чув лише критику, на Рассела Т. Девіса — британського сценариста, відповідального за відродження «Доктора Хто» в 2005 році. Той підійшов до перезапуску з помпою: повернув Давіда Теннанта (який грав 10-го Доктора), влаштував солідний рейвах у всесвіті серіалу та організував чудову прощальну вечірку для всіх старих фанатів.

Якщо ви не дивилися «Доктора Хто», то сміливо пропускайте три спецепізоди, які вийшли цього року і починайте знайомство з героєм із різдвяного випуску — Рассел Т. Девіс зробив усе, щоб залишити перед вами чистий аркуш, який не потребує 60 років контексту.

Якщо ж ви вже любите «Доктора Хто», то ці три епізоди — це майстерний реверанс усьому, за що ми обожнюємо франшизу, та ще й з несподіваним сюжетним поворотом на десерт, який дозволяє з інтересом слідкувати за всесвітом і надалі.

14. «Царство сміттярів»

Оригінальна назва: Scavengers Reign

Анімаційний серіал Max, що розповідає про планету Веста, над якою розбивається корабель колоністів, і люди змушені роками виживати в чужій природі. «Царство сміттярів» не може похвалитися аж надто непередбачуваним сюжетом, але захоплює своєю світобудовою, малюючи перед глядачами химерний світ, не схожий на земний. Кожна з 12 пів годинних серій намагається здивувати нас новими істотами, які взаємодіють між собою у непередбачуваний спосіб.

У деякі моменти здається, що це не стільки фантастичний серіал, скільки документальний цикл про дику природу, така собі «Планета Земля» Девіда Аттенборо, але на іншій планеті. І, так само як згаданий цикл, «Царство сміттярів» добре ілюструє як люди, з одного боку, здатні змінювати цілі екосистеми для своїх потреб, а з другого, є лише дрібними елементами у складній загальній структурі природи.

13. «Перрі Мейсон»

Оригінальна назва: Perry Mason

Навряд чи в Україні знайдеться багато поціновувачів оригінального «Перрі Мейсона» (як мінімум через те, що він виходив у 50-60-х), але ми точно знаємо, чому цей серіал вважається одним з найважливіших в історії телебачення. Справа в тому, що історія про талановитого адвоката стала першим «процедурником» та відповідальна за більшість елементів, які роблять цей жанр улюбленцем сотень мільйонів глядачів: чітка й зрозуміла структура, харизматичний головний герой, закручені детективні загадки та обовʼязково тріумф справедливості у фіналі.

Коли в 2020 році HBO випустили умовний приквел до серіалу, багато хто здивовано протирав чоло — замість оптимістичного детективу глядачі отримали «Справжнього детектива» у декораціях 30-х. Перрі Мейсон у виконанні Меттью Різа був зламаним та нещасним, а історія більше схилялася до драматичної релігійної містифікації й зовсім не нагадувала розважальний детектив.

Другий сезон дещо виправив ситуацію: у сучасного Перрі Мейсона зʼявилося почуття гумору, сюжет будувався навколо закрученої детективної історії й усе це відбувалося в сетингу, створеному ще в попередньому сезоні. Та попри роботу над помилками й хороші відгуки критиків, серіал через паузу, зумовлену ковідом, не зміг утримати авдиторію, через що його скасували. І все ж чудовий історичний детектив з джазовим саундтреком ми таки отримали.

12. «Золото»

Оригінальна назва: The Gold

Телевідділу BBC гарно вдаються короткі історії про соціальну несправедливість у Британії. Особливо, коли є нагода розповісти про неї крізь призму реальної детективної історії. А якщо це ще й унікальна історія, котра вдало підкреслить головну думку серіалу та загалом буде чудово сценарно оформленою — то готуйте лаврові вінки. Бо все це про «Золотом».

Історія описує події навколо пограбування Брінкса-Мета — знаменитого злочину, коли у 1983 році зловмисники викрали більше 20 мільйонів фунтів у золоті та коштовностях. Ця подія дала поштовх цілій низці розслідувань та правопорушень, які регулярно зʼявлялися в пресі протягом наступних десятиліть. Чого не скажеш про золото, котре так і не знайшли.

Тож якщо скучили за британськими акторами та якісним театралізованим нон-фікшном, ви знаєте що дивитися.

11. «Покер фейс»

Оригінальна назва: Pocker Face

Після виходу «Ножів наголо», режисер та сценарист Раян Джонсон отримав цілком заслужений карт-бланш на голлівудському ринку: Netflix викупив франшизу про детектива Бенуа Блана, а стрімінг Peacock замовив йому серіал. Згодом виявилося, що Джонсон лише придумав ідею, написав та зняв кілька серій, давши нагоду сяяти іншим. Передусім, виконавиці головної ролі Наташі Ліонне.

Серіал розповідає про Чарлі Кейл (Наташі Ліонне) — працівницю казино з дивною здатністю завжди знати, коли люди брешуть. Після «невдалого дня» за нею влаштовує полювання місцевий мафіозі, тож вона вирушає в дорогу Америкою, розслідуючи убивства, які трапляються у неї на шляху.

«Покер фейс» найпростіше описати порівнянням — це сучасна версія «Коломбо», яка прямо про це заявляє. Він наслідує не лише візуальні та стилістичні прийоми, а й фірмовий формат легендарного серіалу з Пітером Фальком, коли на початку епізоду ми бачимо вбивство, а потім головний персонаж намагається притягнути злочинця до відповідальності. Щоправда, в 2023 класичну «щотижневу справу» зняти складно, тому «Покер фейс» всіляко грається з самостійно заданими межами, намагаючись не огорнути глядача комфортом зрозумілої структури, а постійно підкидає несподіванки, спираючись на очікування авдиторії. Виходить по-різному, але коли серіалу це вдається, то він виправдовує увесь витрачений на нього час.

10. «Баррі»

Оригінальна назва: Barry

Білл Гейдер, режисер, творець і виконавець головної ролі серіалу, прийшов у «Баррі» випускником скетч-шоу Saturday Night Live, який хотів довести, що здатен на більше, ніж говорити кумедними голосами. І довів це настільки переконливо, що зараз, після чотирьох не схожих ні на що трагікомічних сезонів, вважається одним з найцікавіших молодих режисерів у Голлівуді та головним претендентом на премію «Еммі» за режисуру.

Четвертий сезон закінчує історію кілера, який вирішує стати актором, діючи при цьому ще сміливіше та ще непередбачуваніше, ніж до цього — зі стрибками в часі, несподіваними рішеннями та навіть візуальними експериментами в дусі Девіда Лінча.

9. «Вбивство на краю світу»

Оригінальна назва: A Murder at the End of the World

Формат «хто-це-зробив» (як у класичних творах Агати Крісті) щороку не дає спокою сценаристам та режисерам, і це прекрасно. Адже що може бути кращим за класичну комфортну детективну історію, котра відбувається на закритій території, де в усіх персонажів є мотив для злочину, а в детектива харизми не менше, ніж інтелекту.

«Вбивство на краю світу» можна назвати найактуальнішим переосмисленням формули: у стильних скандинавських інтерʼєрах класичне вбивство трапляється на мініконференції загадкового техномільярдера, який мріє про світле майбутнє планети. За розслідування береться одна з гостей — молода письменниця (Емма Корін), котру називають «Шерлоком покоління Z». Як наслідок, історія сповнена соціальною критикою та актуальною сучасною проблематикою, розслідуванню допомагає штучний інтелект, а серіал впевнено грається з очікуваннями глядача та пропонує цікаву історію, що затягує. Чим не ідеальна зимова розвага?

8. «Пси з резервації»

Оригінальна назва: Reservation Dogs

На початку його шляху цей серіал описували як «серіал за мотивами “Скажених псів” Тарантіно від Тайки Вайтіті». Тепер три сезони завершеного серіалу подарували нам самобутню історію про життя корінних американців (величезна рідкість) у сучасній Америці, розказану самими корінними американцями (чи не єдиний випадок на телебаченні).

Щоправда, навіть отримавши таку непересічну можливість, шоуранер Стерлін Харджо перш за все знімає комічну й драматичну водночас історію молоді, котра живе у резервації в Оклагомі та мріє вирватися у великий світ. Тож ми отримали чудовий серіал, що і дарує нам цікавих героїв, і змушує нас за них переживати та вболівати, і розповідає про унікальний досвід, з яким ми раніше не стикалися.

7. «Поради з Джоном Вілсоном»

Оригінальна назва: How To with John Wilson

Останні кілька років на американському телебаченні пройшли під зіркою експериментальної документалістики, яка зливається з художнім вимислом та занурюється кудись глибоко у пост- та метамодернізм. Королем цього колапсу вимислу та реальності став Нейтан Філдер, який у 2022 подарував світу «Репетицію». Цього ж року цей тренд продовжує шоу «Корисні поради з Джоном Вілсоном», де Філдер виступив виконавчим продюсером.

Шоу Вілсона, про третій сезон якого ми говоримо, — це документальні замальовки непересічних історій, повз котрі дуже легко пройти, не помітивши їх. Кожна серія, попри утилітарну назву на зразок «Як зварити ризото», є скоріше поетичним нарисом про життя в Нью-Йорку. Ідеальний ескапізм для втомлених війною українців.

6. «Падіння дому Ашерів»

Оригінальна назва: The Fall of the House of Usher

За ці шість років Майк Фленаґан зумів те, що мало кому вдається, — не розчинитися в невпинному потоці контенту, який Netflix спрямовує на глядачів. Вихід нового серіалу від творця «Привидів будинку на пагорбі», «Привидів маєтку Блай» та «Опівнічної меси» став щорічною геловінською традицією платформи, і «Падіння дому Ашерів» (останній серіал Фленаґана для Netflix, оскільки після нього режисер починає співпрацю з Amazon Prime) сміливо претендує на звання одного з найкращих із них.

Максимально стильне і готичне, «Падіння дому Ашерів» розповідає про родину фармацевтів, що побудувала свої статки на продажі знеболювальних, спричинивши опіоїдну кризу у Сполучених Штатах. Реальними прототипами героїв стала родина Саклерів, але серіал не церемониться з тим, щоб хоч якось відповідати дійсності. Переповнена відсиланнями до творчості Едґара По історія дає глядачам насолоду, котру нечасто можна відчути в реальності, — коли негідники криваво отримують по заслузі.

5. «Останні з нас»

Оригінальна назва: The Last of Us

Тривалий час над екранізацією ігор висіло прокляття: будь-який фільм провалювався в прокаті та його вороже зустрічали прихильники, оскільки часто не міг дати глядачам чогось нового, а просто паразитував на спрощенні ідей першоджерела.

Екранізація «Останні з нас» виявилася винятком — сценарист «Чорнобиля» Крейґ Мазін, разом із творцем оригінальної гри Нілом Дракманном не просто вдало адаптували історію виживання дівчини Еллі та компаньйоном Джоелом у світі зомбі-апокаліпсису, а й суттєво її поглибили. Не дарма одним з найкращих епізодів року називають саме третю серію серіалу, яка стала однією з найкращих історій про кохання за кілька десятиліть.

4. «Блакитноокий самурай»

Оригінальна назва: Blue Eye Samurai

За щотижневими релізами Netflix все складніше простежити — компанія надто намагається утримати авдиторію романтичними комедіями та трилерами середньої руки, тож часом прорватися крізь них виходить з труднощами. Особливо, коли свої особливі релізи компанія майже не підсвічує. Останні кілька років стрімінг-гігант регулярно експериментує з аніме, тому історія самурая в епоху Едо видавалася просто ще одним прохідним проєктом, який ледь заслужив на випуск трейлера до премʼєри.

Та насправді «Блакитноокий самурай» виявився чи не найвдалішим оригінальним серіалом Netflix за останні кілька років. Історія розповідає про жінку-воїна, котра у часи закритих кордонів намагається знайти й убити тих небагатьох білих чоловіків, що через вплив нелегально залишилися у країні.

Причина проста — один з них є її батьком, який зґвалтував матір і відповідальний за появу на світ блакитноокої дитини, котру всі місцеві вважають покручем та монстром.

Серіал прекрасний в усіх своїх складових: досконала плавна анімація, прекрасно поставлений екшн, обʼємна історія, яка розкривається цілим набором різноманітних сценарних інструментів та чудово відтворений історичний сетинг. «Блакитноокий самурай» уже претендує на місце серед найкращих анімаційних серіалів десятиліття та готується до другого сезону.

3. «Місіс Девіс»

Оригінальна назва: Mrs. Davis

Деймон Лінделоф, відомий за серіалами «Загублені» (Lost), «Залишені» (Leftovers) та «Вартові» (Watchmen), вирішив почати новий етап своєї карʼєри. Відтепер він уже не робитиме серіали самотужки, а допомагатиме молодим сценаристам своїм досвідом та репутацією. І першим результатом такого підходу стала «Місіс Девіс» — це серіал, написаний у співпраці з Тарою Ернандес, котра до цього працювала у сценарній кімнаті «Теорії великого вибуху». Можливо, саме тому спроба лаконічно описати «Місіс Девіс» одним реченням буде нагадувати якесь марення. Бо це серіал про монахиню, що на прохання всемогутнього штучного інтелекту шукає святий Ґрааль (цілком реальний), котрий переховує група інвестиційних банкірів, і в випадку її успіху штучний інтелект вимкнеться назавжди.

Проте за цілим каскадом абсурдних жартів і фарсових ситуацій ховається чимало набагато глибших тем на кшталт того, хто (або що) надає сенс нашому життю, як технологія поступово перебирає на себе функції, котрі століттями виконувала релігія, та як людство досі схильне наділяти надзвичайними здібностями речі, котрі воно не до кінця розуміє. Можливо, найбільший фокус, який вдається серіалу, це те, що він має пояснення для всіх, навіть найбожевільніших речей, котрі відбуваються на екрані. І за всім фарсом стоїть доволі тверезе усвідомлення того, що людство приречене залишатися сам-на-сам зі своїми екзистенційними проблемами, які доведеться розвʼязувати самотужки.

2. «Ведмідь»

Оригінальна назва: The Bear

Другий сезон серіалу про будні чиказького ресторану робить доволі несподівану річ — він виносить події за межі кухні. Цього разу «Ведмідь» присвячений підготовці до відкриття ресторану, яке стане грандіозною подією фіналу сезону. І такий хід дозволяє серіалу продемонструвати, що накручувати градус тривожності на професійній кухні — далеко не єдине, що він вміє. Другий сезон «Ведмедя» — зразок того, як можна розповідати драматичні та емоційні історії без явного антагоніста, натомість дозволяючи персонажам у різних ситуаціях проявляти як свої позитивні, так і негативні риси.

Серіал може похвалитися одним із найкращих ансамблів на сучасному телебаченні, який у другому сезоні поповнив цілий потік зіркових камео: від оскароносних Олівії Колман і Джеймі Лі Кертіс до коміка Джона Мулейні. Але головними зірками все одно залишилися Чикаґо, їжа та недосконалі люди, які всі разом намагаються створити щось прекрасне.

1. «Спадкоємці»

Оригінальна назва: Succession

Серіал Джессі Армстронґа про сімʼю медіамагната, яка ніяк не може поділити спадщину та владу з живим і повним сил головою цієї сімʼї, з кожним новим сезоном постійно підіймав планку режисури, сценарної, акторської та операторської роботи, а також захвату критиків, котрі щоразу не могли повірити в те, як шоу стає лише кращим.

Тож коли стало відомо, що четвертий сезон «Спадкоємців» буде останнім, усі завмерли в очікуванні чогось особливого. І не помилилися. Насправді, серіал не просто є найкращим у 2023 році, а й претендує на перше місце у списку найкращих серіалів 2020-х та XXI століття. Та що тут казати, коли Variety вже ставить його в першу 20-ку найкращих серіалів усіх часів. І знаєте що? Це абсолютно заслужено.

Третій епізод подкасту «Висока полиця»: Пулітцерівська премія — найбільш «американська» літературна нагорода США

авторка Марина Губіна - 28.12.2023 в Культура

У 3 епізоді подкасту «Висока полиця» літературознавиця, ведуча Богдана Романцова поговорила із літературознавцем та перекладачем Максим Нестелєєв про Пулітцерівську премію — одну з найпрестижніших американських нагород не лише в галузі літератури, але й журналістики, театру та музики. 

Максим Нестелєєв розповів про історію премії, як працює журі та хто входить до складу комітету, поміркував про улюблені теми конкурсу та його «американськість». Богдана Романцова розпитала про найсвіжіші скандали, постійних фаворитів, цензурні обмеження премії та навіщо обʼєднувати під однією нагородою різні мистецтва та журналісти. Також, літературознавці поділилися своїми списками рекомендацій до читання з текстів, що отримували Пулітцера.

Премія була заснована журналістом, батьком жанру «жовтої преси» Джозефом Пулітцером. У своєму заповіті він лишив 2 мільйони доларів на користь Колумбійського університету, третина від цих коштів і стала основою Пулітцеру. З 1917 року нагороду вручають щорічно у перший понеділок травня. На сторіччя премії у 2017 році розмір премії, яку отримує лауреат, підняли з 10 тисяч доларів до 15 тисяч. Спочатку було лише 5 номінацій: за служіння суспільству, за редакційний коментар, за історичну книгу, за драму та за біографію або автобіографію. Згодом перелік категорій час від часу збільшувався і наразі премію вручаються у 22 номінаціях. 

Лауреатами премії ставали письменники, які вже вписані у світовий канон: Ернест Гемінгвей («Старий і море»), Гарпер Лі («Убити пересмішника»), Вільям Фолкнер («Притча»), Маргарет Мітчелл («Віднесені вітрів»). Серед переможців останніх років, чиї твори можна прочитати в українському перекладі: Колсон Вайтхед («Нікелеві хлопці», 2020), Донна Тартт («Щиголь», 2014), Елізабет Страут («Олівія Кіттерідж», 2009), Кормак Маккарті («Дорога», 2007). 

Послухати епізод можна на усіх подкаст-платформах: Spotify, Apple Podcasts, YouTube, Sound CloudНВ Подкасти, Megogo, Litcom

авторка
Марина Губіна

Фестиваль для молодих авторів «Прописи» продовжує приймати заявки

авторка Марина Губіна - 27.12.2023 в Книжки

«Прописи» відбудуться 6-10 березня в Івано-Франківську. Серед усіх охочих, хто подасть заявки, 17 січня 2024 року оберуть 15 молодих авторів та авторок. Для них Український ПЕН організує майстер-класи та лекції від українських письменників. Зокрема, Тараса Прохаська, Олександра Михеда, Юлії Мусаковської та Мирослава Лаюка. Також, на учасників чекають онлайн-зустрічі з американськими викладачами творчого письма — Аскольдом Мельничуков, Крістофером Мерріллом та Рейчел Де Воскін. Окрім цього, молоді автори й авторки матимуть змогу потягом 5 днів працювати з професійними наставниками та презентувати свої тексти на публічній програмі фестивалю. 

Куратором «Прописів» став поет, перекладач, віцепрезидент Українського ПЕН Остап Сливинський, а координаторкою — проєктна менеджерка ПЕН Аліса Бондаренко.  

Цьогорічні «Прописи» триматимуть у фокусі стратегії написання поезії, прози, документалістики та літературної критики, роботу з воєнними темами, літературний блоґінґ, способи саморепрезентації письменників, перетини літератури та кінематографу. Детальну програму фестивалю оголосять згодом. 

Це буде вже другий фестиваль-воркшоп «Прописи», перший відбувся також в Івано-Франківську у 2021 році. Мета проєкту — відкрити нові літературні імена і таким чином сприяти розвитку сучасної літератури.

Подати заявку можуть молоді автори художніх творів та літературної критики віком від 18 до 35 років. Апліканти повинні вже мати 2 художніх чи критичних тексти, які були опубліковані в друкованих чи онлайн-збірках, але ще не видати жодної книги. Більше про умови для участі можна знайти на вебсторінці фестивалю. Подати заявку на участь можна до 8 січня 2024 року за посиланням.

Після завершення фестивалю вийде друком альманах, до якого ввійдуть твори учасників та учасниць конкурсу та їхні тексти-враження від «Прописів». 

Окрім основної програми, в рамках «Прописів–2024» відбудеться онлайн-майстерня з перекладів поезії «Фрази: нові поети у перекладі» (Phrases: New Poets in Translation). Проєкт створюють у співпраці з шотландським центром творчого письма Moniack Mhor та шотландським поетичним фестивалем StAnzа. Взяти участь у ньому зможуть 4 поетів, відібраних з-поміж учасників «Прописів» та 4 шотландських поетів. Разом вони з січня до березня 2024 року працюватимуть над взаємними перекладами своїх текстів. Результати роботи будуть представлені під час основної програми фестивалю у березні. Усі учасники майстерні отримають стипендію в розмірі 300 фунтів стерлінгів.

У вересні 2024 року двоє українських учасників майстерні також матимуть змогу поїхати на два тижні у центр творчого письма Moniack Mhor на півночі Шотландії для участі у творчих та перекладацьких майстер-класах. Їхня подорож, проживання та стипендія у розмірі 700 фунтів стерлінгів  забезпечуватиметься організаторами.

Фестиваль «Прописи» організовує Український ПЕН у співпраці з платформою «Тепле місто» та їхньою програмою «Читай» за підтримки Відділу преси, освіти та культури посольства США в Україні та Британської Ради.

авторка
Марина Губіна

Підбити підсумки року або що таке майндфулнес? Третій епізод подкасту «Не ґуґли»

авторка, редакторка подкастів Ліза Цареградська - 26.12.2023 в Культура

У третьому епізоді подкасту «Не ґуґли» від медіа «Сенсор» журналістка та редакторка подкастів медіа Ліза Цареградська поговорила з інструкторкою майндфулнес освіти та медитації Вірою Грузовою про планування та підсумки року, а також про самоусвідомлення і майндфулнес-практику. Наша версія конспекту подкасту — нижче. 

Аналізуйте минуле, плануйте майбутнє

Рефлексуйте над тим, що вже відбулося у вашому житті, формуйте цілі на майбутнє. Планування допоможе зробити графік чіткішим, життя стане більш усвідомленим і комфортним. Віра Грузова рекомендує виписувати думки: письмові рефлексії — індивідуальний спосіб осмислити життя та визначити справжні бажання. 

«Будьте в контакті з собою».

Ресурси і пріоритети

Враховуйте власні ресурси під час формування цілей, не ставте для себе занадто багато завдань, котрі ви не зможете виконати. Будьте для себе другом, який розуміє і може підтримати. Розставляйте пріоритети й визначте, що для вас є найважливішим.

Діліть плани на сфери

Для зручності планування розмежовуйте свої плани на сфери. Можна використовувати так зване «колесо бажань» — намальоване коло, поділене на частинки для позначення кожної сфери життя — фінансів, подорожей, суспільної активності тощо. Це допоможе вам конкретніше зрозуміти і визначити свої цілі в усіх аспектах життя.

Плануйте часто

Обирайте коротші періоди для рефлексій і планів на майбутнє. Наприклад, плануйте не на рік, а на два місяці, щоби сформувати найближчі цілі, які ви точно для себе розумієте.

Звертайтеся за допомогою

Не соромтеся звертатися за допомогою для покращення вашого стану. Це можуть бути як інструктори медитативних практик, так і коло найближчих людей. Кожному з нас час від часу потрібна підтримка, шукати її серед інших — абсолютно нормально.

Пам’ятаємо про колектив

Медитативні практики, у тому числі майндфулнес, краще практикувати в спільноті. 

Взаємодія з колективом допомагає нам покращувати соціальні навички і заодно пізнавати себе. Віра Грузнова рекомендує відвідати групові онлайн-заняття з майндфулнес-практик — проєкт «Бути».

Знайдіть власний шлях до себе!

Майндфулнес-практики необов’язково можуть підійти  всім. Шукайте свій спосіб самопізнання: біг, йога, інші різновиди медитацій. Головне — знайти можливість повернутися до себе.

Питання для підсумків та планів від пані Віри: https://cutt.ly/AwFfdIu4

У подкасті згадані:

 «Абетка уважності» — відкрита програма освоєння навичок усвідомленості.

Проєкт «Бути» — організовані онлайн-зустрічі для всіх охочих практикувати майндфулнес у спільноті.

Шинзен Янг — американський практик і учитель медитації, який створив власний підхід до медитування «Система базового усвідомлення» (Basic Mindfulness).

Пояснення складних термінів, згаданих у третьому епізоді подкасту «Не ґуґли»:

майндфулнес — науково обґрунтований вид медитації спрямований на самоусвідомлення;

рефлексія — спосіб самопізнання, аналіз власних дій і їхніх результатів;

стратегування — процес формування цілей та визначення кроків їхнього виконання;

колесо балансу — форма постановки цілей шляхом зображення кола і поділу його на частини-символи різних аспектів життя

ембодімент — вид тілесних медитативних практик, спрямований на самоусвідомлення і пізнання.

 

Слухати подкаст: Spotify, Apple, YouTube, Sound Cloud.

авторка, редакторка подкастів
Ліза Цареградська

Дайджест культурних подій на тиждень (з 25 по 31 грудня)

авторка Софія Богуславець - 26.12.2023 в Культура

26 грудня, вівторок

«Перед майбутнім»

Київ, Музей Ханенків

Виставковий проєкт, присвячений участі участі України у Бієнале Архітектури 2023 у Венеції. Це експозиція-осмислення ідеї майбутнього як часу після закінчення війни, котра спонукає до роздумів про відбудову України й подолання викликів. Куратори — Ірина Мірошникова, Олексій Петров та Борис Філоненко. Виставка триватиме до 7 січня.

Більше про концепцію події на фейсбуці музею.

«Зірка сходить»

Київ, Червона зала Центрального Залізничного вокзалу

Інтерактивний виставковий проєкт, який розкаже більше про історію Різдва через три тематичні блоки. «Дух Різдва» представить символи свята, «Образи Різдва» — це експозиція тематичних атрибутів: від колекції свічників-трійниць до костюмів із фільму «Памфір» і перформансу Андрія Хіра «Бетлегем», «Нова радість» власне інтерактивний, й допомагає відвідувачам зануритися в казку.

Організатори — куратор Павло Гудімов, Ярослава Гресь і Юлія Соловей.

Читати про інтерактивну виставку.

27 грудня, середа

«Вільна музика: українські низові ініціативи від 1980-х до 2020-х»

Львів, Львівський муніципальний мистецький центр

«Вільна музика: українські низові ініціативи від 1980-х до 2020-х» — проєкт, котрий через історію незалежних музичних ініціатив досліджує вплив музики на суспільні настрої в Україні протягом майже 40 років. Виставка триватиме до 27 лютого 2024 року.

Більше про проєкт на сторінці центру.

«Гартовані вдосвіта: війна в Україні очима ЛГБТК+»

Одеса, Одеський художній музей

Виставковий проєкт від ВГО «Гей-альянс Україна». Це серія портретів-історій представників та представниць ЛГБТК+ спільноти під час повномасштабного вторгнення. 

Читати про виставку на фейсбуці

28 грудня, четвер

Лекція «Олександр Кошиць та південноамериканські гастролі хорової капели»

Київ, Музей української діаспори
Початок: о 18:00

Подія відбувається в межах циклу лекцій-презентацій «Поговоримо про…», присвячений розповіді про видатних українців та українок, котрі змушені були залишити Батьківщину. Цього разу відвідувачі зможуть дізнатися про Українську Республіканську Капелу, її хормейстера Олександра Кошиця та більше про сторіччя південноамериканської прем’єри «Щедрика». На лекції представлять також світлини гастролей хору країнами Південної Америки.

Більше про лекцію на фейсбуці музею.

Поетичні читання захисників України

Київ
Початок: о 18:00

Благодійний вечір, в якому візьмуть участь понад 20 українських поетів і поеток, котрі служать у лавах ЗСУ. Захід проводить Літературна агенція Ovo. Щоб відвідати подію, потрібно обов’язково зареєструватися

Читати про подію на інстаграм-сторінці.

Вистава «AGNORIS»

Київ, Національний академічний театр імені Лесі Українки
Початок: о 18:00

Постановка за мотивами тексту Ерік-Емманюеля Шмітта. 

Проживши вже немало літ, головний персонаж цієї історії продовжує озиратися назад, адже стільки хотілося б змінити. Одного разу йому випадає такий шанс: герой зможе перенестися в минуле, щоби зустрітися з самим собою молодим. Режисер-постановник Олексій Лісовець.

Більше про виставу на сторінці театру.

29 грудня, п’ятниця

«І здійметься раптом земля, наша, оця»

Київ, Національний центр «Український Дім»
Початок: о 19:00

Це електроакустичний концерт на слова текстів Володимира Свідзінського й Пауля Целана. 

Читати про подію на фейсбуці центру.

«Про спільне та розрізнене»

Івано-Франківськ, Асортиментна кімната
Початок: з 15:00

Проєкт від фотографів і фотографок з Миколаївської школи молодої фотографії. Це серія фото, через які автори показують своє бачення культурних осередків та спільнот Івано-Франківська. Виставка триватиме до 20 січня.

Про подію в інстаграмі.

Карлос в Україні: відгук на серіал

авторка Анна Колібаба - 26.12.2023 в Кіно

Відгук Анни Колібаби на мокʼюментарі серіал від Суспільного.

У попередньому матеріалі я розповідала про перші три серії нового серіалу «Карлос в Україні» в жанрі мок‘юментарі від команди Суспільного. У серіалі 12 серій, приблизно по пів години кожна. У перших трьох серіях Карлос знайомиться з «героями» своїх сюжетів і поволі стає частиною їхніх історій.

За сюжетом американський журналіст Карлос і його оператор Г‘ю приїжджають в Україну, щоб показувати життя звичайних українців під час повномасштабного вторгнення. Упродовж усього серіалу ми слідкуємо за п’ятьма історіями простих людей. Безробітне подружжя Юра та Аліна, які намагаються знаходити способи заробітку на себе. Власниця бару «Митець» Марія та закоханий в неї бармен Влад, який все намагається добитися від Марічки взаємності. Літня пара Раїса Романівна та Віктор Михайлович, де чоловік шукає черговий привід випити «по 50», а дружина цим не задоволена. Мама-одиначка Катя, що старається «піднімати» сина Владіка сама. І волонтерський центр «Байда», в котрому завідувач центру Андрій та його помічник Віталік шукають, як ще допомогти ЗСУ та цивільним.

З 4-ї серії вводять нових другорядних персонажів у кожну з 5-ти перших історій. Так в серіалі з’являються нові обличчя. 

У сюжеті про Юру та Аліну з’являється її однокурсник, який колись залицявся до жінки. Ігор вирішує знову проявляти увагу до Аліни, а дуже злить її чоловіка.

У барі «Митець» з’являються аж три нових персонажі: власник, постійний клієнт Володя та дистриб’юторка Наталя, в якої виникають взаємні почуття до Влада, але тільки до того моменту, коли жінка починає просувати російські наративи.

У затишному будинку літньої пари Раїси Романівни та Віктора Михайловича назріває конфлікт. Раїса втомилася від брехні чоловіка та ділить будинок на «території» стрічкою, за яку не можна переходити. Ще й залицяльник з’являється.

У житті самотньої Каті та її сина Влада з’являється її матір та колишній чоловік героїні, який раптово (або не зовсім) вирішує повернутися в родину та налагодити стосунки із сином. А у волонтерський центр «Байда» періодично приходить журналістка Христина з інтернет-порталу «Труба», котра хоче потопити організацію, адже саме таке замовлення отримала від одного державного зрадника.

Карлос увесь час зі своїм оператором Г‘ю спостерігає за тим, як розвиваються події, періодично ставить питання персонажам та просто проводить з ними час, забуваючи про мікрофон та мету свого приїзду.

Якщо після перших трьох епізодів ще складно зрозуміти загальну картину та сформувати враження, то після перегляду всіх серій питань усе ж залишається значно більше, ніж відповідей. Я плекала надії, що впродовж 9-ти серій щось зміниться, але цього, на жаль, не сталось.

Спробуймо розібратися, що ж не так із серіалом «Карлос в Україні»?

На мій погляд, головна проблема — сам Карлос. Протягом усього серіалу портрет персонажа так і не сформувався, тому складається враження, що про нього зовсім забувають. Також як для головної ролі Карлосові бракує об’єму, він не заповнює собою простір. Його персонаж занадто м’який та не вирізняється харизмою. Майже кожен затьмарює бідного псевдожурналіста.

Кадр із серіалу від Суспільного

Можливо, це було б і правильним рішенням, якби серіал залишався в жанрі мок‘юментарі. Але зі свого екватора він остаточно перестає бути псевдодокументальним. 

Від початку ідея була в тому, що Карлос у ролі журналіста знімає всі сюжети зі своїм особистим оператором Г‘ю, але в серіалі постійно з’являються інші камери, через що втрачається відчуття документального (хоч і псевдо) сюжету. Наприклад, 6-та серія, де дія відбувається у квартирі мами-одиначки Каті та її сина Владіка. Катерина говорить на камеру, що піде перевірити, як син справляється зі своїми учнівськими обов’язками. Замість того, аби відзняти з-за спини жінку, котра прямує по коридору квартири, у наступному кадрі ми просто бачимо, як вона заходить в кімнату, де вже сидить оператор. Зі псевдодокументального серіал остаточно стає ігровим, з декількома камерами, монтажем та не дуже вдалим сценарієм. Він не реалізовує свій потенціал, який мав від початку за рахунок ідеї та жанру. Абсурдність та нереалістичність ситуацій у серіалі велика. 

В одній із серій ми дізнаємось, що в город Раїси та Віктора вночі прилетів дрон, але при цьому серед ушкоджень — тільки маленьке віконце будинку, котрий залишився цілим.

Також в одній серії відбуваються вимкнення світла, тому персонажі згадують про «пункти незламності». Але на екрані ми бачимо, що все це відбувається влітку, тому мимоволі виникає дисонанс. Складається враження, наче в серіал потрібно було обов’язково вставити частину про блекаути, але без перестрибування з сезону в сезон.

Ще одна проблема серіалу — проблема часу. Не зрозуміло, на який термін приїхав Карлос, але зі слів Каті, в одній зі сцен він перебуває в Україні впродовж двох місяців. 

Кадр із серіалу від Суспільного

Окрім проблем, зверну увагу й на хороше. Наприклад, чудова гра акторів Ірми Вітовської, Ніни Набокої та Григорія Боковенка. «Карлос в Україні» намагається зберігати тепло і затишок, але іноді старання настільки великі, що мета показати життя українців під час повномасштабного вторгнення губиться. 

Можна заплющити очі на багато моментів через те, що це перша спроба Нікіти Торжевського в жанрі мок’юменатрі. Цей режисер починав на телебаченні з таких шоу, як «Кохана, ми вбиваємо дітей», «Вагітна у 16», «Слідство ведуть екстрасенси» та інші. Жанр мок‘юментарі поки що не надто популярний в Україні, але серед гарних прикладів — короткий метр режисера Едуарда Нечмоглода «Капітан Бровари» та «2020: Безлюдна країна» режисера Корнія Грицюка.

«Карлос в Україні» намагається зосередитися на звичайному житті українців під час повномасштабного вторгнення, але складається враження, наче війни в серіалі майже не існує, бо окрім звучання тривоги та мінімальних згадок у розмовах персонажів, ніщо про це не говорить. Серіал дуже далекий від реальності, в якій ми живемо. Тож ідея показати українців під час війни так і залишилася нерозкритою.

авторка
Анна Колібаба

Ballet Talk: закулісся нового українського балету

Анастасія Костенко - 26.12.2023 в Театр

Під час благодійної події — серії розмов Ballet Talk — артистки балету Ольга Морозенко та Олена Карандєєва дискутували про те, як трансформувався український балет і його глядачі після початку повномасштабної війни, що змінилося в балетній освіті, чому зараз найсприятливіший час кинути Чайковського та створювати новий український автентичний балетний репертуар.

Ballet Talk — це відкритий діалог про український балет, ініціаторкою та ведучою якого стала Ольга Морозенко, радниця директорки з міжнародних відносин Київського державного фахового хореографічного коледжу, артистка й амбасадорка українського балету. Мета такого циклу подій — благодійний збір коштів на відновлення Київського державного фахового хореографічного коледжу.

Свою історію коледж починає з 1934 року, коли при Київському театрі опери та балету за ініціативи балетмейстера Леоніда Жукова створили Дитячу балетну студію, яка готувала артистів для театру. Сьогодні це єдиний в Україні спеціалізований освітній заклад фахової передвищої освіти, де здобувають кваліфікацію «артист балету, викладач мистецької школи (хореографічних дисциплін)». З 2020 року керівниця коледжу — прима-балерина, випускниця тоді ще балетного училища 1999 року Катерина Кухар.

Завдання заходів Ballet Talk — створити дискусії про балет, реактуалізувати цей жанр мистецтва для українських глядачів.

У циклі подій уже відбулася розмова з художнім керівником Національного академічного театру опери та балету України Терада Нобухіро. Цього разу гостею стала прима-балерина Національної опери України Олена Карандєєва. 

Балетна освіта в Україні

З початку повномаштабного вторгнення український балет трансформувався: змінилися артисти балету, репертуар, масштаб сцен, українська публіка, і, зрештою, хореографічна освіта.

Олена Карандєєва

Кар’єрний шлях у балеті зовсім нелегкий. Наприклад, історія Олени Карандєєвої розпочинається з 5 років, коли вона вирішила займатися балетом, а у 10 років на неї чекав відбір до хореографічної школи в декілька турів. Майбутня артистка мала прокидатися о 6 ранку шість днів на тиждень, щоб встигнути на трамвай на Сирець. Потім після 10 років плідного навчання й тренувань вона дебютувала в Національній опері і здійснила одну з мрій свого життя. Олена Карандєєва часто згадує про цінну освітню та менторську підтримку під час навчання: її першу викладачку-хореографку, нині Заслужену працівницю культури України Галину Панкову, а також викладачку-хореографку Марину Добрякову, яка допомогла таланту Олени відкритися повною мірою та реалізуватися.

«Це моя доля та цілеспрямованість водночас. З самого дитинства я любила те, що я роблю. Я навчалася не для галочки, не для когось, не для результату, а для себе, для здійснення власної мрії», — розповідає Олена Карандєєва.

Наразі Олена Карандєєва більше ніж артистка балету: з 2019 року вона також  доцентка кафедри хореографічного мистецтва Київського національного університету культури і мистецтв, у якому викладає дисципліни «Методика виконання класичного танцю» та «Тренаж». У 2021 здобула ступінь кандидатки наук із мистецтвознавства. 

За словами артистки в балетній освіті нині відбувається криза, оскільки коронавірус, а згодом повномасштабне вторгнення зумовили онлайн чи гібридне викладання, й майбутні артисти не мали змоги вповні здобути практичних навичок під час тренувань. Відповідно змінилися результати: нині учні випускних класів мають рівень колишніх вступників до коледжу. Таку тенденцію можна простежити і в інших навчальних закладах, хоча саме цей коледж навчає майбутніх артистів Національної опери. Завдання освіти сьогодні — дати все можливе для реалізації балетної молоді.

«Ми незламні, бо ми працюємо в будь-яких умовах, нас завжди чекає сцена, і якщо ворог нам заважає, ми будемо ще сильнішими, стійкішими та кращими», — констатує Олена Карандєєва.

Ініціаторка Ольга Морозенко зазначає, що більш ніж 32 європейські школи прийняли учнів коледжу після початку повномасштабного вторгнення, а багато хто повернувся згодом до України, поділяючи думки про те, що освіта та підходи до навчання за кордоном інакші, менш персоналізовані: «Сила нашої балетної — у постійній роботі, турботі та уважності викладачів до учнів».

Олена Карандєєва та Ольга Морозенко

Вічне навчання артистів балету

Освіта в балеті не завершуються після випуску з коледжу, оскільки кожен вихід на сцену вимагає інтелектуальної, моральної та технічної підготовки. Для Олени Карандєєвої ніколи не було цікаво робити те, з чим можуть порівняти як-от виконувати неймовірні технічні трюки на кшталт 32 фуете тощо навпаки, більше імпонували складні артистичні партії.

«У нас у дипломі написано “артист балету” — тобто не виконавець піруетів, стрибків, а артист, тому мені хотілося прожити та зіграти кожну свою роль, не просто зробити рух, який буде кращим чи гіршим, чого навіть не запам’ятають глядачі», — каже Олена Карандєєва.

Упродовж підготовки до виконання будь-якої партії впоратися одному важко: виникають питання щодо музики, динаміки, інструментів, врешті зрозуміти для себе, а про що ця історія і що закладено в лібрето. Для того, щоби знайти відповіді, артист чи артистка звертається до свого наставника-педагога. В Олени Карандєєвої — це народна артистка України Ірина Бродська. Разом вони знаходять спосіб розказати свою історію яскраво, зрозуміло та чуттєво, бо коли артисти на сцені, то це не просто про технічне та естетичне виконання танцю, але й про довгий (мінімум 10-річний) шлях складної фахової роботи.

Що робити з російським репертуаром?

Повномасштабне вторгнення нарешті спровокувало зміни у змістовому наповненні балетного репертуару. У червні 2022 року Міністерство культури заборонив балет, який містив композиції російських митців: Петра Чайковського, Олександра Глазунова, Миколи Римського-Корсакова, Сергія Прокоф’єва та інших. Багато хто з балетної спільноти переконаний, що це рішення вже має негативні наслідки, оскільки, до прикладу, раніше взимку візитівкою балету був «Лускунчик», а якщо нема цієї вистави, — нема і відповідного попиту глядачам ходити в театр.

«Я вважаю, що треба зараз відкласти Чайковського, бо він має стосунок до Росії, і сам себе ідентифікує як росіянин, хоч у нього є Симфонія №2 з українськими мотивами. Треба відкласти, бо сьогодні це неактуально. Зараз час для нового та забутого. За кордоном у філармоніях чудово приймають наші симфонічні оркестри. Наприклад, у Гамбурзькій консерваторії оркестр грав музику Бориса Лятошинського, німці думали, що це Чайковський, а коли дізналися, що це не так, то були вражені. У нас є композитори, є твори, є щось, що вже в репертуарі, та щось забуте, тому треба цим займатися. Зараз час для нового продукту, нового світобачення, чогось зовсім іншого. Не потрібно щось переробляти, треба просто створити нове, своє, актуальне, на що є попит, чого потребує наш глядач, те, що може виховувати наступні покоління, а не знову повертатися назад і жалкувати. Нашої класики нам достатньо», — коментує амбасадорка балету Ольга Морозенко.

У цьому контексті Олена Карандєєва згадує як приклад чудову українську класику «Вечори на хуторі біля Диканьки». Це балет-фантазія на 3 дії українського композитора Євгена Станковича, а лібрето за творами Миколи Гоголя написали Олександр Белінський та Володимир Литвинов. Олена Карандєєва зауважує, що публіці цей сюжет, музика і декорації зрозумілі, рідні, тому глядачі ходять на виставу, вони готові дивитися та слухати власне українське.

Call to action від організаторок

Усім нам точно є що подивитися в національних операх у Києві, Одесі та Львові. Головне — бачити афіші, купувати квитки, насолоджуватися і в такий спосіб підтримувати розвиток українського балету. З європейського репертуару Олена Карандєєва радить відвідати балет «Баядерка» — лібрето та хореографія Маріуса Петіпа, до речі, саме цей балет започаткував історію київського балету 2 жовтня 1926 року. З українського репертуару гостя рекомендує подивитися балет «Лісова пісня» за мотивами драми-феєрії Лесі Українки, лібрето написала Наталя Скорульська.

Ольга Морозенко

Підсумовуючи зустріч, Ольга Морозенко ще раз наголосила про важливість підтримки українського балету, а особливо профільної освіти: якщо не буде майбутнього покоління артистів, то і самих творців, акторів та змін у цьому мистецтві також не буде. 

«Усі стейкхолдери наразі мають об’єднатися: держава, ком’юніті, артисти балету й рухатися спільно до поставленої мети. Від розвитку нового покоління артистів балету залежить його майбутнє. І наше головне завдання — передати дітям не тільки знання, а й комфортні та достойні умови для навчання і розвитку», — коментує Ольга Морозенко.

Фото — Ballet Talk

Різдвяне диво у книжках

авторка Марта Швець - 23.12.2023 в Книжки

Свята вже на носі! З-за кожного рогу лунає новорічна музика, магазинні полиці захоплюють іграшкові гноми, на вулиці відчувається аромат глінтвейну — усе це створює впізнаваний теплий зимовий настрій. Водночас літературне чудо — особливе, тому пропонуємо 5 книжок, дитячих і дорослих, однаково сповнених вірою в дива.

«Моє тихе різдво», «Видавництво Старого Лева», 2022.

Збірка короткої прози сучасних українських письменників, на сторінках якої Різдво святкує велика галицька родина, а ще волонтерка, для якої без есемески з фронту застигає час. Мусульманка, схиблена на адвент-календарях, і навіть атеїстка, яка старанно готує дванадцять страв. Герої книжки шанують давні традиції та створюють нові, шукають сенси та чекають див. Вони радіють, ностальгують, смакують, шукають ідеальні різдвяні сюжети і виліплюють ідеальні вушка з грибами.

«27 днів до Різдва», Дзвінка Матіяш, Юлія Ганик, видавництво «Vivat», 2023.

Різдво починається тоді, коли його відчуває наше серце. І в цьому очікуванні дива важливо бути поряд із тими, кого любимо, дарувати світло тим, хто його потребує. Герої книжки створили власний адвент-календар: щодня оповідачка, її чоловік та приятелька вигадують одне для одного завдання, що не тільки примножують радість, а й відкривають чимало нового зі світу української та інших європейських культур.

«Твій милий Скрудж», Меґан Квінн, «Видавництво Старого Лева», 2023.

Нола точно знає, як це — ненавидіти свята. Вона розійшлася з хлопцем і повернулась у рідне містечко, де почала ремонт у батьківському домі. Дівчина намагається уникати святкової метушні, та одного дня отримує лист від загадкового Скруджа, який так само ненавидить Різдво. Нола починає листуватися з незнайомцем. Але чи можна закохатися у того, кого зовсім не знаєш? Це настроєва добра історія про те, що різдвяні дива таки трап­ляються, надто ж тоді, коли хтось дуже хоче допомогти їм статися.

«Йдуть свята. Про Різдво, святого Миколая й новорічні традиції на світі», Моніка Утник-Стругала, видавництво «Урбіно», 2020.

Можете уявити собі зиму без Різдва, сповненого ароматів, смаків та незабутніх традицій? Авжеж, ні! Та чи справді ви їх знаєте й чи однакові вони в усьому світі? У книжці знайдете відповіді на питання: чи всі діти отримують подарунки того самого дня? Хто вигадав перші скляні ялинкові іграшки? Навіщо будують різдвяні вертепи? Крім того, познайомитеся з незвичайною процесією зі смолоскипами, Ханукою та китайським Новим роком!

«Різдвяні казки пані Софії», Олександра Орлова, Марина Гаргай, видавництво «Читаріум», 2023.

Завітайте на зимові канікули у дім бургомістра! Щороку кожну кімнату там старанно прикрашають, кухня пахкотить різноманітними ласощами, численні гості цілими днями весело проводять час, а ввечері традиційно збираються біля каміна — послухати казки гувернантки пані Софії. Вона майстерно гаптує свої історії, надихаючись образами і сюжетами з різних куточків світу. Про таємничі замки і захопливі подорожі, про відьом і казкових істот, про дива, що можуть трапитися тільки на Різдво!

авторка
Марта Швець