Дайджест культурних подій (з 26 січня по 1 лютого)

авторка Вероніка Кобзар - 26.01.2026 в Події

26 січня, понеділок

Фільм «Пісні землі, що повільно горить»

онлайн, Takflix

Це документальний фільм режисерки Ольги Журби, який є аудіовізуальним щоденником перших двох років повномасштабної війни в Україні. Через образи, простори, звуки та рідкісні діалоги стрічка показує, як суспільство звикає до життя у стані війни.

У 2024 році фільм мав світову премʼєру на Венеційському кінофестивалі та був номінований на Премію Європейської кіноакадемії у двох категоріях. В Україні у 2025 році стрічка отримала головну нагороду конкурсу DOCU/УКРАЇНА на Docudays UA.

Наразі фільм доступний для перегляду онлайн на Takflix з англійськими та італійськими субтитрами. Частина коштів з кожного перегляду буде передана творцям фільму та фонду «Повернись живим».

Більше на сторінці онлайн-кінотеатру.

Танцювальна вистава «Поле. Ранкова Леді»

онлайн, DRAMOX

Це сильна й чуттєва сценічна історія про простір вибору, де стикаються любов і страх, надія і насильство, життя і смерть. У центрі — образ вільного духу, що шукає своє місце між крихкістю та потребою зцілення.

Постановку створили танцівниця Галина Щупак та хореограф Райнер Бером. Вистава — переможець грантової програми Per Forma, прем’єра якої відбулася у Львові в Театрі Курбаса у жовтні 2024 року. У 2025-му «Поле. Ранкова Леді» увійшла до лонглисту премії ГРА як одна з найпомітніших театральних рефлексій на події війни.

Дивитися трейлер. Більше на сайті.

Реліз треку «Ніч»

онлайн на стримінгових платформах

«Хартія», гурт «Жадан і Собаки» та Тіна Кароль спільно створили композицію і кліп про Харків і людей, які зараз проживають війну та чекають своїх близьких із фронту. «Ніч» — нагадування про те, що кожен із нас, об’єднавшись із іншими, зможе здолати все і пройти навіть через найтемніші часи. Ключовий образ у кліпі до пісні — Харківський метрополітен. З одного боку, це укриття, де рятуються від обстрілів, з другого боку, — це місце, де є рух, який триває попри все. 

Прем’єра композиції відбулася вперше у грудні 2025 року під час благодійного концерту «Жадан, Собаки і друзі» в Києві. 

Послухати можна на платформах, а також побачити кліп.

27 січня, вівторок

Радіотур «Говорить Харків»

Львів, !FESTrepublic
Початок спілкування у форматі радіопрограми о 12:00
Початок розмовно-музичної частини о 19:00
Вхід на подію за реєстрацією

У межах радіотуру Україною під гаслом «Країна поєднується мостами» Сергій Жадан і «Радіо Хартія» привозять до Львова розмовно-музичну подію «Говорить Харків» — сценічну версію авторської радіопрограми Жадана. Вдень у місті можна буде побачити пересувну студію Радіо Хартія, яку команда називає «піратською шхуною», та поспілкуватися з Сергієм Жаданом і командою (локацію повідомляють у соціальних мережах з міркувань безпеки). 

А вже ввечері львів’ян і гостей міста запрошують на живу зустріч у форматі розмовно-музичного шоу: експерти й експертки іронічно говоритимуть про новітні міфи, поділяться власними переживаннями війни, згадають минуле, розбиратимуть культурні явища та спробують разом уявити майбутнє. Окрема та важлива частина зустрічі — розмова про нову українську військову культуру та співпрацю між військовими й цивільними. Ведучі події — Сергій Жадан та Олена Гусейнова. Музичну частину створюватимуть Андрій Жолоб («Бетон») і гурт «Мертвий півень». Серед гостей — Михайло Лундін («Брати Гадюкіни»), Юрко Назарук.

Вхід на подію — за реєстрацією. Проєкт реалізують за підтримки Посольства Королівства Нідерландів в Україні.

Більше про радіотур.

Виставка «Час не потрібен» Гамлета Зіньківського

Харків, ЄрміловЦентр
Графік роботи: з вівторка по неділю, 12:00–19:00
Триває до 15 березня

Гамлет Зіньківський працює з графікою та стріт-артом, у своїх роботах досліджує вибір, спостереження за людьми та місто, яке змінюється під впливом подій. У 2013 році він представляв Україну на 53-й Венеційській бієнале разом із Миколою Рідним та Жанною Кадировою. Його роботи з’являються на руїнах будинків та забитих фанерою вікнах Харкова, перетворюючи сьогоднішній хаос на мистецтво та створюючи діалог із глядачем.

Ця виставка — продовження щоденникового «Проєкту 365» Гамлета Зіньківського, де художник досліджував життя через щоденні миттєвості, як через маленькі завершені малюнки. Вже в роботах проєкту «Час не потрібен» він показує, що ми часто відкладаємо життя на завтра, забуваючи проживати сьогодні. 

Більше на сторінці в інстаграмі.

Відкриття виставки «Перехідний стан» Костянтина Гузенка

Київ, Сенс на Хрещатику, другий поверх
Початок о 19:00
Триватиме до 3 лютого

Костянтин Гузенко залишив неповторний слід у документальній фотографії, його роботи публікували The Village Україна та Український PEN, а сам він активно волонтерив і продовжував творити навіть на фронті. У його день народження близькі та рідні відкривають виставку його робіт «Перехідний стан» — це особистий і водночас універсальний погляд на війну та трансформацію людини. 

Фотографії розповідають про шлях Кості від цивільного документаліста, який досліджував життя українців у воєнних реаліях, до морського піхотинця, що сам став частиною фронту. Експозиція об’єднує роботи, створені до та після мобілізації: перші поїздки у деокуповані громади, будні морпіхів на різних напрямках фронту. Через ці кадри глядач бачить, як війна змінює простір, людей і самого автора, як він фіксує повсякденність, хоробрість і втрати.

Більше в інстаграмі.

28 січня, середа

Виставка «Старий топчик та його море»

Київ, Музей-майстерня АРВМ
Графік роботи: з середи по неділю, 12:00–19:00
Виставка триває до 10 червня

Виставка присвячена одній з найпоетичніших тем у творчості легендарного дуету Ади Рибачук і Володимира Мельниченка. Це історія про Крайню Північ 1950–60-х років — світ до великих індустріальних змін очима українських художників.

У центрі експозиції — постать старого на ім’я Топчик, реальної людини з непростою долею, який став для митців символом крихкості людського життя, памʼяті та звʼязку людини з природою. На виставці можна побачити великоформатний живопис, камʼяні скульптури та дереворити, створені під час північних подорожей дуету. Ще один експонат — просторова композиція Тані Бакум «Хвилі тундри». Куратори виставки: Ксенія Кравцова, Інга Леві, Олександр Галинський.

Більше в інстаграмі.

Вечір майстер-класів

Київ, Майстерня 17
Початок о 18:00

Кожен учасник може обрати собі заняття до смаку: ліпка з глини, малювання акрилом на холсті, вітражний розпис, створення колажу чи текстурної картини, плетіння прикрас або павука з соломи. Для участі не потрібні жодні попередні навички, всі матеріали, інструменти та одноразові фартухи надають на місці, а наставниця допомагатиме на кожному етапі.

Особливістю вечора стане майстер-клас ліпки з глини, який відбувається у два етапи: спочатку учасники створюють фігурку, а через тиждень її розмальовують. Під час заходу гостей пригощатимуть вином та закусками, які входять у вартість квитка. 

Більше на сторінці інстаграму.

Відкриття виставки «В пошуках втраченого сенсу. Матвій Вайсберг»

Київ, Український дім
Початок о 11:00
Графік роботи: з вівторка по неділю, 11:00–19:00
Триває до 15 лютого

Виставка досліджує пам’ять про Голокост, трагедію Бабиного Яру та сучасні прояви насильства, показуючи це як спільний виклик для людяності. Проєкт створили Національний центр «Український Дім» та Національний історико-меморіальний заповідник «Бабин Яр», об’єднавши мистецтво, архівні матеріали, тексти свідків і навіть першу у світі симфонію про Голокост Дмитра Клебанова. Все це працює як простір для тихої, але важливої розмови про пам’ять, вразливість і відповідальність.

Матвій Вайсберг — один із найталановитіших сучасних українських художників, роботи якого експонувалися у Нью-Йорку, Лондоні, Берліні та багатьох інших містах. Тема Голокосту та втрат завжди була присутня у його творчості: через мистецтво він досліджує пам’ять, історію власної родини, людяність і сенс життя. Саме тому на виставці експонуються ключові серії Вайсберга: «Чужі доми», «Слабкий антропний принцип», «Місто Брейгеля», «Майдан», «Дорожній щоденник», «Тонка червона лінія» — і понад 200 інших робіт, створених протягом останніх десятиліть.

Центральна робота «Сім днів» постає як візуальна метафора руху від темряви до світла, від втрати до пам’яті. Через ці твори художник відповідає на одне з головних питань виставки: як людина знаходить сенс там, де світ розбитий?

Ця виставка важлива як нагадування, що пам’ять і мистецтво допомагають нам відчути історію, осмислити її і зрозуміти власну роль у сучасному світі.

Більше на сайті.

Презентація перевидання роману «Дванадцять обручів» Юрія Андруховича

Київ, Сенс на Хрещатику
Початок о 19:00
Вхід за реєстрацією

Роман «Дванадцять обручів» — складна, але захоплива історія про пам’ять, пошук себе і життя між страхом і сміливістю. Карпати стають у книзі простором для внутрішніх пошуків героїв, а образ поета Богдана-Ігоря Антонича надає тексту особливої сили.

Нещодавно видавництво Vivat передало твір, тож це привід перевідкрити для себе роман і його контексти. Зокрема на події автор Юрій Андрухович поділиться думками про твір, а модераторка, книжкова оглядачка Олена Лисенко, допоможе відвідувачам зануритися в його теми та сенси. 

Щоб відвідати подію, потрібно зареєструватися. Більше в інстаграмі.

29 січня, четвер

Прем’єра документального фільму «Королеви радості»

у різних містах у кінотеатрах

«Королеви радості» — повнометражний документальний фільм про дреґ-культуру в Україні, самопізнання, свободу та силу спільноти в умовах повномасштабної війни. Стрічка розповідає історії трьох українських квір-персон — Монро, Артура Озерова (Aura) та Олександра Даніліна (Marlen Scandal), які через мистецтво, благодійні дреґ-шоу та взаємну підтримку демонструють опір, солідарність і право бути собою.

Режисерка фільму — Ольга Гібелінда, для якої «Королеви радості» є дебютом у повнометражному документальному кіно.

Більше на сайті.

Кінопрем’єра «Самотник»

у різних містах у кінотеатрах

Екшн-трилер режисера Ріка Романа Во. Фільм розповідає історію Майкла Мейсона, який живе на віддаленому шотландському острові, намагаючись залишити минуле позаду. Усе змінюється, коли він рятує дівчинку Джессі — і на них починають полювання озброєні агенти. Тепер Мейсону доведеться захищати дитину й зустрітися з тінями свого минулого, що досі переслідують його. Адреналін, небезпечні пригоди та несподівані повороти тримають глядача в напрузі від початку до кінця.

Дивитися трейлер. Більше в інстаграмі.

30 січня, п’ятниця

Прем’єра музичного проєкту: «Лисенко. Перезавантаження»

онлайн в ефірі Радіо Культура
прем’єри відбуватимуться до 27 лютого

Щоп’ятниці буде можливість долучитися до музичних відкриттів: прем’єри сучасних українських композиторів, рідкісні записи класики та концерти з філармоній у програмі  «Радіоконцерт». Серед ексклюзивних прем’єр цього тижня — «Лисенко. Перезавантаження»: антологія фортепіанної музики Миколи Лисенка у виконанні заслуженої артистки України Марії Пухлянко та студентів Національної музичної академії. 

Раніше в межах програми вже звучали записи зі Львівського органного залу з прем’єрами симфонії Сергія Пілютікова «Та, що танцює з вітром» і концерту Борислава Стронька «Печера Платона», а також концерт «Я — віртуоз!», у якому юні українські музиканти грали разом із Симфонічним оркестром Українського Радіо. Чудова можливість відчути атмосферу сцени, відкрити нові імена і зануритися в українську музичну культуру.

Більше на сайті.

Прем'єра опери Maria de Buenos Aires

Львів, Театр імені Леся Курбаса
Початок о 18:00
Покази відбудуться 31 січня і 1 лютого

Покази також відбудуться:
31 січня в Івано-Франківську, ККЗ Арена-центр
1 лютого в Тернополі, Палац культури «Березіль»

Maria de Buenos Aires — одна з перших tango operita (маленька опера) в історії сучасної музики і переплітає в собі сюрреалізм, мелодраму й філософську притчевість. Оригінальний твір написали композитор Астор П’яццолла й поет-символіст Орасіо Феррер Сьогодні оперу можна буде побачити в постановці режисера Євгена Лавренчука за участі симфонічного оркестру INSO-Lviv, диригує Юрій Бервецький.

Це алегорична історія Танго й духу Буенос-Айреса, а сюжет зосереджується на персонажці Марії, яка торує свій шлях від убогих передмість до сяйливих вулиць. І тут не без перешкод та дивовижних і містичних перевтілень героїні.

Більше в інстаграмі.

Мюзикл «Мамине намисто»

Львів, Центр Довженка
Початок о 18:00

Покази також відбудуться:
31 січня в Івано-Франківську, ККЗ Арена-центр
1 лютого в Тернополі, Палац культури «Березіль»

«Мамине намисто» — історія про те, що найбільша магія у світі — це любов і турбота, яку ми передаємо одне одному. Мюзикл запрошує дітей та дорослих у чарівну подорож: брат і сестра вирушають збирати розсипане мамине намисто, а їхній шлях пролягатиме через різні простори й дива. Країна Добра, Гора Дружби, Долина Радості — мандрівка завершиться у Таємній Печері, де темрява випробовує серця героїв. Лише завдяки доброті, сміливості та любові вони перемагають зло і відкривають справжню силу — світло, що живе всередині кожного.

Авторка й оповідачка — Світлана Тарабарова, музика якої додає виставі тепла, щирості та відчуття родинного дива. Подія рекомендована для перегляду з 6 років.

Більше на сайті.

31 січня, субота

Балет «На прекрасному блакитному Дунаї»

Київ, МЦКМ
Початок о 18:00

Академічний театр Kyiv Modern-Ballet запрошує глядачів у блискучий Відень XIX століття на двогодинну подорож у світ розкішних балів, маскарадів та невпинного свята. Прем’єра на музику Йоганна Штрауса у постановці Раду Поклітару — це витончена хореографічна комедія, де через танець розгортаються історії любові, ревнощів, перевдягань і флірту, сповнені іронії та вишуканості.

Сучасний пластичний театр органічно поєднується зі стилізацією бальних танців епохи ар-нуво, а оригінальні костюми Дмитра Куряти та відеопроєкції Ольги Нікітіної створюють незабутню естетику й атмосферу.

Більше інформації і квитки на сайті.

Літературно-музичний квартирник «Як звучить Волинь»

Київ, простір PEN Ukraine
Початок о 17:00
Вхід за реєстрацією і донатом

Подія, яку організовують платформа «Алгоритм дій» і Літературна платформа «Фронтера» за інформаційної підтримки медіа «Читомо», стане приводом поговорити про культурно-мистецькі середовища і згуртувати однодумців. Зокрема, відбудеться розмова про ідентичність Волині — як локацію представляють культурні дієвці. Візьмуть участь: співзасновниця і режисерка театру «Гармидер» Руслана Порицька, письменник, музикант, військовослужбовець Павло Коробчук, письменник, фронтмен гурту «Фіолет», військовослужбовець Сергій «Колос» Мартинюк, а модеруватиме CEO платформи «Алгоритм дій» і засновниця Літературної платформи «Фронтера» Елла Яцута.

Відбудуться також літературно-музичні читання й крім Павла Коробчука й Сергія «Колоса» Мартинюка відвідувачі зможуть послухати поеток та культурних менеджерок Ольгу Ольхову й Тетяну Власову. Акомпанувати їм джем-гурт Kyiv Philosophy Band

Щоб відвідати подію, потрібно зареєструватися і зробити вільний донат.

Більше в інстаграмі.

Музичний концерт виконавиці Ave Grate

Львів, артцентр «Дзиґа»
Початок о 20:00

Інді-фольк співачка, сонграйтерка Ave Gráte (Яна Кузнєцова) дає перший сольний концерт у Львові. Її музика — це емоційно насичені історії про дружбу, дороги, випадкові зустрічі та внутрішні конфлікти між страхом і рішучістю.

Проєкт Ave Gráte працює на перетині інді-фольку та альтернативної поп-сцени, де ніжність поєднується з внутрішньою силою, а камерність — із живою енергією сцени. Її пісні однаково легко тримають зал у тиші й зривають його в рух, перетворюючи особисті переживання на спільний досвід.

Більше про концерт та квитки.

1 лютого, неділя

Bridgerton. Вечір з королівським оркестром

Львів, Дзеркальна зала Львівського оперного театру
Початок о 20:00

Вечір при свічках у Львівській опері подарує справжню магію всім шанувальникам культового серіалу «Бріджертони». Струнний склад BIGSHOW ORCHESTRA виконає улюблені мелодії серіалу, переносячи слухачів у світ аристократичної розкоші, витонченості та романтики.

У дзеркальній залі, де кожен звук скрипок і віолончелей наповнює простір теплом і гармонією, можна відчути атмосферу справжнього балу минулого, що поєднується з сучасними музичними відтінками. Цей вечір стане неймовірною нагодою насолодитися музикою серця і, можливо, дізнатися, хто цього сезону отримає прихильність Королеви.

Більше про подію та квитки.

Показ вистави «Оргія кіборгів»

Львів, Jam Factory Art Center
Початок о 19:00

«Оргія кіборгів» — саме так описує сучасну війну феміністка Донна Гаравей, порівнюючи катастрофічні наслідки від техніки, зброї, які впливають на людські тіла і середовище. Вистава харківського незалежного театру «Нафта» — спосіб через мистецтво показати, як війна, яку розв’язала Росія, впливає на навколишнє середовище. У фокусі зокрема — підрив Каховської ГЕС. Постановку також можна назвати осмисленням і свідченням про екологічну катастрофу, яка триває досі. 

Режисерка — переможниця премії Women in Arts 2025 у номінації «Жінки в перформативному мистецтві» Ніна Хижна, яка також бере участь у постановці. Перформерами є й Артем Вусик, Денис Ломакін, Олена Баженова. Музика до постановки за Nick Acorne, а художнє оформлення — Дашею Чечушковою. Виставу створили на пропозицію австрійської організації UniT і для проєкту Future Narratives for Planet Earth (Майбутні історії для планети Земля) за підтримки Creative Europe.

Більше на сайті та в інстаграмі.

Матеріал створений у межах студентської практики

Юрко Покальчук: 9 фактів з життя та творчості

авторка Вероніка Новосад - 24.01.2026 в Книжки

24 січня Юрку «Пако» Покальчуку виповнилося б 85 років. Пако писав українську еротичну прозу, перекладав світових класиків, творив літературні та музичні проєкти. Був наставником для підлітків у колонії та ментором для молодого покоління авторів.

Чому Пако і досі надихає все нові і нові ґенерації? Як його тексти й переклади сформували культуру незалежної України? З нагоди ювілею розповідаємо про митця, який поєднав у собі одразу кілька іпостасей.

Чому Юрко Покальчук — Пако?

Це похідне від прізвища Покальчук, яким його називали друзі. Крім того, Пако — традиційне іспанське скорочення від імені Франциск, а Юрко найбільше перекладав саме з іспанської. Так його став називати Тарас Чубай, і це прижилося.

Покальчук не любив, коли до нього зверталися «Юрій»: «Юрій, — казав він, — це Змієборець. А я — Юрко». Юрко Покальчук — саме так він і зазначений як автор на обкладинках своїх численних книжок.

Автор еротичної прози кінця ХХ століття

Юрко Покальчук повернув українській прозі кінця ХХ століття право на тілесність, чуттєвість і свободу говорити про бажання без сорому й виправдань. Книга «Те, що на споді» спричинила бурхливі обговорення серед літературної спільноти. «Кама Cутра» стала найбільшою збіркою його еротичної прози, а сам Пако — «скандальним» письменником.

Пако говорив: «Заборонених тем в літературі не існує. Є книги добре написані і погано написані. Ото й усе». Попри критику, його твори перекладали багатьма мовами, і читали далеко за межами України.

Обкладинки книг Юрка Покальчука

Наставник для підлітків за ґратами

Юрко Покальчук понад 15 років працював із неповнолітніми вихованцями у Прилуцькій колонії на Чернігівщині. Він бачив не злочини, а причини — брак любові, насильство, соціальну порожнечу. У колонії Юрко видавав журнал «Горизонт». У ньому друкували свої поезії, життєписи та малюнки вихованці.

Пако — автор книги «Хулігани» та сценарію фільму «Зона особливої уваги» — про життя цих хлопців. Назва фільму є закликом суспільству —  приділіть більше уваги підліткам.

Коли Юрко занедужав, один із його вихованців залишив усі свої справи й приїхав до Києва. Протягом кількох тижнів хлопець жив у лікарні, доглядав за ним та чергував біля ліжка на зміну з донькою Юрка — Оксаною.

Юрко Покальчук з неповнолітніми вихованцями Прилуцької колонії, 2 грудня 2007 рік
Фото з особистого інтернет-блогу Юрка Покальчука

Співзасновник літературного об’єднання «Пси Святого Юра»

1994-й: міжнародний письменницький круїз на шестипалубному грецькому лайнері Word Renaissance. На ньому зібралися близько чотирьох сотень авторів. Юрко теж там був і міг порозумітися з багатьма, адже знав 13 мов. 

Наприкінці цієї подорожі народилося нове літературне об’єднання — «Пси Святого Юра». До його складу ввійшли Юрко Покальчук, Ігор Римарук, Василь Герасим’юк, В’ячеслав Медвідь, Юрій Андрухович, Віктор Неборак, а також Олександр Ірванець. У 1995 році Ірванець вийшов з об’єднання, і того ж року до «Псів Святого Юра» приєднався Тарас Федюк. В афінському готелі «Святий Юрій Ликаветський» прозвучав маніфест об’єднання, написаний Юрком Покальчуком ще на лайнері. У номері письменники спільними зусиллями «дошліфували» його текст. Пізніше «Пси святого Юра» видали однойменний альманах.

Юрко Покальчук в одному з інтерв’ю сказав: «…є легенда, що вдосвіта Святий Юр з вовками, що є його псами, летить над світом, і оці пси будять природу від сну. Ми б хотіли будити від сну нашу літературу…».

Голос «Вогнів Великого Міста»

«Вогні Великого Міста» — це музично-поетичний проєкт, який з’явився у Львові наприкінці 1990-х. Його створили Юрко Покальчук, музиканти Юрко Дуда та Олег (Джон) Сук. Артпродюсером став Маркіян Іващишин. Покальчук читав власні тексти, а також переклади, наприклад, Федеріко Гарсія Лорки, Поля Елюара під музичний супровід. Сам Пако визначав цей жанр як мелодекламація. 

Юрко Покальчук придумав назву «Вогні Великого Міста» надихаючись однойменним фільмом Чарлі Чапліна. У межах проєкту вийшли два альбоми: «Вони кажуть» і «Тополі».

Є історія про те, що стало поштовхом до створення цього проєкту. Під час концерту гурту «Мертвий півень» Юрко Покальчук вийшов на сцену і почав під музику читати свій вірш. Поєднання поезії та мелодії спрацювало миттєво: публіка відреагувала захоплено. Повернувшись до Львова, учасники гурту зібралися у «Дзизі». Тоді Маркіян Іващишин запропонував перетворити спонтанний перформанс на окремий мистецький проєкт.

Обкладинки CD-альбомів «Вогні Великого Міста»

Натхненник проєкту «Дім Пако»

«Дім Пако» — це креативний простір у родинному будинку Покальчуків у Луцьку. Проєкт народився завдяки натхненню та енергії Юрка Покальчука.

А команда «Дому Пако» прагне, щоб креативний простір став середовищем культурного й громадського життя Луцька, простором спільнотворення для митців з України та романськомовних країн, а також місцем памʼяті про родину Покальчуків.

«Дім Пако», жовтень 2025 рік

Той, хто відкрив українцям Борхеса, Кортасара і цілий континент

Юрко Покальчук подорожував країнами Латинської Америки. Він відкрив українцям плеяду відомих авторів. Першим переклав твори Хорхе Луїса Борхеса українською. Також перекладав Ернеста Гемінґвея, Артюра Рембо, Хуліо Кортасара (з ним спілкувався особисто), Жоржі Амаду, Маріо Варґаса Льйосу, Джерома Девіда Селінджера, Редьярда Кіплінга.

Сам Юрко казав, що брався тільки за те, що подобалося йому. А під час роботи з поезією Лорки його наставником був Василь Стус.

Юрко Покальчук в Нікарагуа, фото на фоні плакату з Сесаро Сандіно
Фото з родинного архіву

Культурний менеджер та міст між поколіннями

Юрко — перший артдиректор легендарного кнайп-клубу «Купідон» у Києві. У меню навіть були окремі пікантні позиції за рецептами Покальчука. Він був «своїм» серед молодих письменників. В останні роки Пако часто ініціював спільні зустрічі з Любком Дерешем, Сергієм Жаданом та Іреною Карпою. Павло Коробчук та Ірена Карпа досі згадують його тембр голосу та червоні сорочки. А Оксана Забужко назвала його «останнім рок-н-рольщиком Європи».

Юрко Покальчук з Іреною Карпою та Любком Дерешем у Луцьку.
Інтернет-джерело Волинь.online

Родина Покальчуків — кілька поколінь українських інтелектуалів

Бабуся і дідусь Юрка Покальчука належали до виразної української інтелігентської та визвольної традиції.

Юлія Платонівна Тушкан (у дівоцтві Бровко) походила зі старовинного козацького роду Бровків. Її чоловік Павло Тушкан був членом Центральної Ради від Катеринославщини та виховував дітей у шані до українських традицій і любові до рідного народу.

Їхня донька Оксана Тушкан — праправнучка сестри Миколи Гоголя та хрещениця історика Дмитра Яворницького — одружилася з Володимиром Покальчуком, мовознавцем, літературознавцем і дослідником творчості Лесі Українки, який воював у війську УНР. У цій родині народилися сини — Юрко, Ярослав та Олег. Сестра Ірина померла в дитячому віці. 

Наймолодший, Олег Покальчук, сьогодні письменник і військовий психолог.

Родина Покальчуків, початок 80-х років
Фото з родинного архіву

Головне фото — Юрко Покальчук на фестивалі «День Незалежності з Махном» у місті Гуляйполе, 2007 рік. Автор фото: Олександр Зубко

Фестиваль-воркшоп для молодих авторів й авторок «Прописи» приймає заявки

авторка Софія Богуславець - 23.01.2026 в Книжки

До 28 лютого можна заповнити анкету на участь у фестивалі-воркшопі «Прописи». Це проєкт Українського ПЕН, який пропонує авторам й авторкам-початківцям долучитися до низки лекцій та майстер-класів. Події відбуваються з запрошеними українськими і світовими письменниками, критиками, журналістами, літературними менеджерами. Разом з експертами-наставниками учасники й учасниці зможуть більше дізнатися про творче письмо і вдосконалити свої навички.

Курує проєкту поет, перекладач, член Українського ПЕН Остап Сливинський, а координаторка — проєктна менеджерка Українського ПЕН Аліса Бондаренко. Фестиваль-воркшоп організовують із програмою промоції читання «Текстура». Організаційні партнери — INDEX: Інститут документування та взаємодії і The Ukrainians Media, а партнери фестивалю — книгарня «Сенс».

Медіа про культуру «Сенсор» — один із інформаційних партнерів. Після завершення фестивалю-воркшопу на сайті медіа вийдуть конспекти вибраних подій, а для учасників «Прописів-2026» буде можливість публікацій власних матеріалів-рефлексій про подію.

Фестиваль-воркшоп «Прописи-2026»

«Прописи» — це подія для всіх охочих, що цікавляться письмом і хочуть навчитися правильно та якісно вибудовувати свою розмову зі світом і про світ через текст. Щороку фестиваль-воркшоп присвячений різним актуальним темам: у 2024 це були підходи роботи з різними формами тексту, у 2025 — література й театр як інструменти для самопрезентації й вираження.

Фокус «Прописів-2026» — літературна документалістика. Автори й авторки зможуть дізнатися більше про різні форми такого жанру: художній репортаж, наративний нонфікшн — та створити власні тексти на перетині різних медіумів. Це про те, як література може бути способом відтворювати факти нашої реальності, представляти нас самих та відстоювати справедливість і свободу слова.

Умови участі у фестивалі

«Прописи-2026» відбудуться з 31 березня по 4 квітня в Івано-Франківську. Подати заявку можна до 28 лютого включно — для цього потрібно заповнити анкету. Результати відбору оголосять 10 березня.

До участі запрошують молодих авторів й авторок, які ще не мають опублікованих текстів, але які цікавляться літературою і хочуть дізнаватися більше. Учасники зможуть відвідати лекції письменників публічної і закритої програми, а також матимуть індивідуальні заняття з менторами. За підсумками фестивалю-воркшопу прописанти опублікують свої тексти в альманасі проєкту. 

Долучитися можуть також дебютанти у сфері письменництва й літературної критики віком 18-35 років. Охочі податися на участі повинні мати щонайменше один художній твір або критичний текст, які публікувалися в онлайн-виданнях або у друкованому варіанті, проте апліканти ще не видали власної книжки.

Публікація в медіа

Учасники «Прописів» зможуть стати авторами й авторками медіа про культуру «Сенсор», запропонувавши власний текст-рефлексію про свій досвід на фестивалі-воркшопі.

У 2024 році «Сенсор» уже публікував матеріали прописантів. Серед таких текстів, зокрема «Спочатку була крапка» Анни Ютченко, в якому авторка міркує про письменницькі звички. У тексті «От, пуста мова любові, що торгується із надією» Анфіса Дорошенко розповідає про те, як сприймати і вибудовувати поетичну мову. У матеріалі «Як перебувати у двох місцях водночас» Юліана Лесняк ділиться досвідом роботи з перекладом поезії, а в тексті «Ракурс української реальності: між екзотикою та дегуманізацією» Вікторія Климчук-Длугач пише про способи висвітлення подій через слова.

Відеоігри vs. Голлівуд: статус «Усе складно». Але цікаво

авторка Анна Давидова - 21.01.2026 в Кіно

У відеоігор та Голлівуду складні стосунки. Протягом багатьох років студії намагалися адаптувати відеоігри для великого екрана, і хоча ці адаптації часто є прибутковими, вони, здається, ніколи повністю не задовольняють аудиторію. Але завдяки нещодавнім адаптаціям на стрімінгових сервісах, які отримали величезне визнання критиків і глядачів — таким, як «Останні з нас», «Фолаут» і «Аркейн», — ми, можливо, перебуваємо на порозі ренесансу ігрових екранізацій: і не лише в серіальному, але й у кіноформаті.

Відеоігри — дуже потужний сектор індустрії розваг. Кожна гра — це інтелектуальна власність (IP) з готовою базою фанатів, зацікавлених не лише в самому процесі гри, але й у її історії. Тож не дивно, що Голлівуд раз у раз звертається до цієї золотої жили вже понад тридцять років поспіль.

Мультфільми за мотивами ігор існують ще з 1980-х, а у 1990-х з’явилася перша партія ігрових кіноадаптацій — зокрема, «Супербрати Маріо» (1993), «Вуличний боєць» (1994) та «Смертельна битва» (1995). Ці екшн-комедії за іграми Super Mario Bros., Street Fighter і Mortal Kombat були переважно прибутковими, але отримали змішані відгуки, які на роки наперед визначили загальне ставлення до фільмів за відеоіграми: веселе, але прохідне кіно «під попкорн», яке може зацікавити широку аудиторію. Але в 2000-х ситуація почала змінюватися, коли з’явилися похмурі і якісні адаптації «дорослих» ігор — таких, до прикладу, як Resident Evil (її знаємо за серією екранізацій «Оселя зла») і, звісно ж, Silent Hill.

Перший фільм «Сайлент Гілл» вийшов ще 2006 року, а тепер, двадцять років потому, маємо сиквел — і водночас перезапуск франшизи — знятий тим самим режисером Крістофом Гансом фільм «Сайлент Гілл. Повернення», який стартує в кінотеатрах України 22 січня.

«Експеримент з унікальним і незалежним світом, який водночас є прекрасним і жахаючим»

Французький режисер Крістоф Ганс (найбільш відомий за історичним трилером «Братство вовка» (2001) із Самюелем Ле Б’яном, Венсаном Касселем, Монікою Белуччі та Марком Дакаскосом у головних ролях) грав у Silent Hill ще підлітком і назавжди залишився фанатом цієї моторошної гри про містичне місто, де оживають найгірші кошмари тих, хто мав необачність туди потрапити.

За словами Ганса, гра полонила його своїм неординарним сюжетом, який був гідний стати основою для справжнього фільму. Режисер пригадував, що багато його знайомих не вірили, що відеогра може когось налякати, а він на це відповідав, що Silent Hill був одним із найстрашніших вражень, які він узагалі мав, називаючи гру «експериментом з унікальним і незалежним світом, який водночас є прекрасним і жахаючим». Загорівшись ідеєю екранізувати Silent Hill, Крістоф Ганс буквально завалив листами правовласників гри, японську компанію KONAMI, але не отримав відповіді. Проте режисер не відступив — і записав 37-хвилинне відео із субтитрами японською про своє бачення майбутньої екранізації. Це відео було показане на засіданні ради директорів KONAMI — і ті зрештою здалися. За можливість екранізувати Silent Hill боролися багато великих студій, але KONAMI обрали саме Ганса, оскільки лише він правильно зрозумів суть гри — тож режисер отримав права з єдиною серйозною умовою: зберегти оригінальний сюжет і сеттінг.

«Сайлент Гілл» Крістофа Ганса вийшов 2006 року і мав шалений успіх у глядачів. За бюджету в $50 млн він зібрав у світовому прокаті понад $100,6 млн (плюс $22,1 млн від продажів DVD). 

Перший «Сайлент Гілл» і досі залишається у топ-20 найкасовіших екранізацій відеоігор за версією Box Office Mojo, наразі посідаючи 18-те місце зі зборами $47 млн у США (цей топ формується саме за американською, а не загальною світовою касою фільму). І хоча критики фільм безжально розгромили (на Rotten Tomatoes його рейтинг складає 33% «свіжості», на IMDb дещо краще — 6,5/10), серед глядачів — і геймерів, і просто любителів горорів — фільм з роками набув справді культового статусу. Тож що стало його запорукою?

На прикладі «Сайлент Гіллу» Крістофа Ганса можна визначити ключові фактори, зазвичай притаманні усім вдалим адаптаціям відеоігор.

Повага до першоджерела

Кінематографісти, які розуміють і поважають лор, персонажів та атмосферу оригінальної гри, мають більше шансів на успіх, адже саме це важливо для геймерів, які зазвичай складають початкову аудиторію екранізації. І Крістоф Ганс прекрасно це розуміє. Так, у фільмі він змінив деякі елементи гри (зокрема, замість батька, що шукає у Сайлент Гіллі загублену дочку, у фільмі ця місія випадає матері, а також режисер замінив головну антагоністку). Але при цьому незмінною залишилася сама гнітюча атмосфера Сайлент Гіллу й унікальна будова цього всесвіту, що включає різні виміри: місто в нашій реальності, місто в туманному Лімбі та місто в постіндустріальному Пеклі.

Окрім того, величезну роль у створенні ігрового світу болю, агонії та тіней відігравала музика і саунд-дизайн, складений з фонового гулу, зернистого звуку, тривожного скреготіння, що раптово переходить у меланхолійний ембіент-потік. Саунд для ігор серії для Silent Hill незмінно створює японський композитор і саунд-дизайнер Акіра Ямаока. Саме його Ганс запросив стати композитором першого «Сайлент Гіллу» і з тією ж метою залучив його до команди нового фільму «Сайлент Гілл. Повернення».  

Готовність ризикувати

Може видатися, що цей пункт суперечить попередньому, але насправді він скоріше його доповнює. Дехто з творців екранізацій ризикує на повну і створює  нову історію у світі відеогри: ця стратегія може привабити фанатів без тиску та очікувань, що супроводжують адаптацію вже улюбленої існуючої сюжетної лінії. Прикладом вдалого застосування такого методу є гітовий анімаційний серіал Netflix «Аркейн», який розширив всесвіт League of Legends унікальними сюжетними лініями.

Але часто бажання творців адаптацій зробити щось відмінне від оригіналу натикається на різке несприйняття з боку геймерів. Так сталося і з першим «Сайлент Гіллом», до якого Крістоф Ганс додав… монстра із другої частини гри. Йдеться про Пірамідоголового: озброєного величезним тесаком лиходія, що носить масивний металевий головний убір у вигляді піраміди.

Деякі фанати не зраділи, побачивши його у першому фільмі, адже за сюжетом гри Пірамідоголовий може з’явитися лише у Silent Hill 2, оскільки він за своєю природою є ментальною маніфестацією головного героя цієї частини — уособленням його гніву і почуття вини. Крістоф Ганс прекрасно це знав, адже від початку хотів адаптувати саме другу частину Silent Hill — ту, яку нарешті екранізував зараз, за 20 років після виходу першого фільму. Утім, Ганс ризикнув, пішов проти канону і включив Пірамідоголового у перший фільм. І хоча це рішення розлютило частину геймерської спільноти, проте позитивно спрацювало на звичайних глядачів, котрі дивилися «Сайлент Гілл» поза контекстом гри. Адже Пірамідоголовий — це, безперечно, один з найкрутіших і візуально найзахопливіших монстрів у всесвіті Silent Hill.  

І, звісно ж, ми його побачимо і в новому фільмі. До речі, так само, як і в першому «Сайлент Гілл», у «Сайлент Гілл. Повернення» всіх культових монстрів — Пірамідоголового, Безруку, Медсестер — не створювали на комп’ютері: їх грають реальні й дуже гнучкі люди — сюрреалістично загримовані танцівники та акробати. А постановкою їхніх рухів займався хореограф Роберто Кампанелла, який сам грав Пірамідоголового у першому фільмі.

Сильний сторітелінг

Замість того, щоб «дослівно» відтворювати ігровий процес, успішні адаптації віддають пріоритет сильним аркам персонажів та емоційній складовій, які добре адаптуються для пасивного перегляду. Саме такою для Ганса була друга частина Silent Hill. «Ця частина — улюблена серед усіх фанатів; у неї найпрекрасніший світ, і вона найбільш емоційна з усіх. Кожен геймер, який пройшов її до кінця, розуміє, про що я: це дуже трагічна та романтична гра, прекрасна адаптація міфу про Орфея, який спускається в пекло, щоб повернути Еврідіку. Хоча це не був “справжній” Сайлент Гілл — місто слугує лише фоном для історії, і йдеться зовсім не про міфологію. Згодом, коли ми вирішили взятися за фільм, то зрозуміли, що неможливо розповідати про Сайлент Гілл і не згадати про те, чому це місто стало саме таким. Тому ми адаптовували все від початку», — казав режисер.

Тож перший «Сайлент Гілл» розповідає про те, як Сайлент Гілл перетворився на пекло на землі через страждання маленької дівчинки, замученої релігійними фанатиками. А «Сайлент Гілл. Повернення» у цьому ж всесвіті розкаже історію художника Джеймса Сандерленда (якого грає Джеремі Ірвін), згорьованого й невтішного через втрату своєї коханої Мері (Ганна Емілі Андерсон). Одного разу Джеймс отримує записку, написану почерком Мері, — жінка просить його про допомогу, і заради цього чоловік повертається туди, де колись був їхній дім, — у  містечко Сайлент Гілл. І так починається подорож Джеймса у потойбічний лабіринт його власного розуму, сповнений жахів і болю…

Співпраця з розробниками гри

Безумовно, ніхто не знає і не розуміє відеогру краще, ніж ті, хто її створив. KONAMI консультували Крістофа Ганса під час створення першого фільму. А із «Сайлент Гілл. Повернення» вийшло ще цікавіше: коли Ганс і продюсер Віктор Хадіда звернулися до KONAMI за правами на екранізацію Silent Hill 2, виявилося, що компанія в цей самий час працювала над римейком цієї ж частини для PS5. Тож чи не вперше в індустрії склалося так, що робота над екранізацією гри і її римейком велася паралельно двома командами, які постійно контактували й консультувалися одна з одною, щоб зробити «подвійне занурення» у всесвіт Silent Hill максимально повним і узгодженим.

Зрештою, KONAMI виявилися спритнішими: римейк Silent Hill 2 вийшов ще 2024 року — і прогнозовано мав шалений успіх. Перший мільйон копій гри продали вже за чотири дні після релізу, а згодом Silent Hill 2 отримала безліч нагород на провідних профільних ігрових церемоніях — таких, як The Horror Game Awards, The Game Awards, GameFest Game Awards.

Чи матиме «Сайлент Гілл. Повернення» такий самий успіх у кіно? Дізнаємося вже скоро. Але можна бути певними, що цей фільм однозначно долучиться до списку справді якісних ігрових екранізацій із сильною історією та візуалізацією, здатних рівною мірою зацікавити як фанбазу оригінальної гри, так і тих, хто жодного разу не тримав у руках геймпад.

авторка
Анна Давидова

244 дні мужності. Добірка матеріалів про оборону Донецького аеропорту

авторка Яна Столяр - 20.01.2026 в Культура

20 січня — День вшанування захисників Донецького аеропорту. Цього дня 11 років тому терористи підірвали бетонні перекриття нового термінала аеропорту, що призвело до загибелі десятків українських військових. Попри постійні обстріли ворожої артилерії та танків українські бійці обороняли летовище 244 дні. За неймовірну мужність та стійкість їх назвали «кіборгами». 

Щоб згадати, як відбувалися бої за Донецький аеропорт, пропонуємо переглянути, прочитати та прослухати матеріали з нашої добірки.

«Кіборги», режисер — Ахтем Сеітаблаєв, 2017

Найвідоміший художній фільм, що відтворює запеклі бої за летовище, яке стало символом незламності та опору. В основі сюжету — реальні події й прототипи: поряд із професійними акторами у фільмі знімаються безпосередні учасники боїв за аеропорт. Історія розгортається навколо шести військових, які вирушають на ротацію. Для країни вони — кіборги, але насамперед це звичайні українці різного віку, з різним життям і досвідом, об’єднані спільним вибором — боротися за право жити в новій Україні. Фільм не дає готових відповідей, натомість ставить складні й болісні питання про війну, відповідальність і ціну свободи.

Дивитися трейлер фільму.

«Добровольці Божої чоти», режисери — Леонід Кантер та Іван Ясній, 2015

Повнометражний документальний фільм зосереджується на захисниках Добровольчого Українського Корпусу «Правий сектор», які свідомо стали на оборону стратегічного об’єкта, відмовившись прийняти його передачу ворогові. Зйомки велися безпосередньо під час боїв за аеропорт і селище Піски. Тут і фронтова хроніка, й особисті історії, поєднання гумору і трагедії — реальне життя воїнів, які попри нелюдські умови зробили надлюдський вибір.

Дивитися фільм.

«Три дні в аеропорту Донецька», режисер — Василь Гагарін, 2015

Документальна стрічка, знята прямо в ході оборони аеропорту. Камера фіксує три доби життя захисників у пеклі постійних обстрілів та штурмів. Це унікальне свідчення того, як виглядала буденність кіборгів: руїни терміналів, підземні переходи, де бійці ховалися від снарядів, скупі хвилини відпочинку між боями, напруження в очікуванні чергового штурму. Глядач бачить справжні обличчя героїв — втомлені, але непохитні. 

Дивитися фільм.

«Аеропорт. Неповернення», режисерка — Сніжана Потапчук, 2019

Це відеохроніка боїв за Донецький аеропорт. Водночас авторка, журналістка й режисерка, яка з 2014 року працювала на сході України в умовах бойових дій, поєднує фронтові кадри з особистими свідченнями військових, що тримали оборону всі 244 дні. У фільмі звучать голоси ключових учасників подій — тодішнього в. о. міністра оборони Михайла Коваля, Героя України танкіста Євгена Межевікіна та інших командирів, розвідників і добровольців. 

Дивитися документальну стрічку.

«Донецький аеропорт. Справжня історія», Ірина Вовк, видавництво «Фоліо», 2022

Це документальне видання розповідає про оборону аеропорту очима її безпосередніх учасників. Перша частина — ретельно задокументована хроніка подій від будівництва терміналів і до падіння. У другій частині йдеться про останні, найтрагічніші дні оборони. Авторка зібрала свідчення командирів й бійців української армії, добровольців, які брали участь у захисті. Вона присвячена насамперед пам’яті кіборгів, чий подвиг став символом незламності духу українських воїнів у російсько-українській війні.

«Аеропорт», Сергій Лойко, «Брайт Букс», 2017

Художній твір, створений на основі реальних подій оборони Донецького аеропорту та численних інтерв’ю з її учасниками. Автор, воєнний кореспондент The Los Angeles Times, зсередини фіксує останні дні протистояння за стратегічний об’єкт, який за 244 дні боїв перетворився з модерної будівлі на зруйнований каркас. Українські військові ведуть оборону під безперервними обстрілами, з пораненнями, нестачею їжі й води, коли навіть спроби евакуації поранених стають смертельно небезпечними. Попри це, вони залишаються вірними присязі та один одному. Саме за цю стійкість ворог називає їх кіборгами. Книга поєднує документалістику, художню напругу й авторські фотографії, що фіксують реальність війни та людську ціну спротиву.

«“Тримали оборону попри безвихідь”. Як “кіборги” захищали Донецький аеропорт». Подкаст «Мережа. Війна» від Суспільного Мовлення, 2025

Епізод подкасту аналізує оборону аеропорту з точки зору військової тактики та людської волі. Як 244 дні утримувати об’єкт, який повністю прострілюється ворогом? Чому це було важливо стратегічно і символічно? Про те, як тримали оборону й вчилися воювати в реальних умовах, розповідають кіборги — доброволець «Правого сектору» Олександр Ушинський та Герой України, легендарний танкіст Євген Межевікін.

Послухати подкаст можна на сайті Українського Радіо, а  також на платформах Spotify та Apple Podcasts.

авторка
Яна Столяр

Дайджест культурних подій (з 19 по 25 січня)

авторка Софія Богуславець - 19.01.2026 в Події

19 січня, понеділок

Конкурс есеїв «Читальня 2.0»

онлайн
Дедлайн для заявок — до 3 березня

Це освітньо-культурна ініціатива для школярів, що покликана розвивати культуру читання, письмову грамотність, критичне й креативне мислення, а також підтримати психоемоційний стан дітей через самовираження словом. До участі запрошують учнів і учениць 5–10 класів із Запорізької, Миколаївської, Харківської та Херсонської областей.

Щоб узяти участь, потрібно обрати одну з трьох запропонованих тем і написати есе, в якому можна вільно й чесно висловити власні думки про мрії, боротьбу, сміливість і життєві цінності. Серед тем: «Сміливі завжди мають щастя», «Лиш боротись — значить жить!» і «Тільки той, хто мріє, не знає меж».

Переможців визначатимуть у трьох вікових групах: 10 переможців отримають подарункові комплекти книжок за рекомендаціями експертів і членів журі. Серед тих, хто подасть роботу найшвидше, 2 лютого 2026 року буде додатково розіграно бонусний подарунок.

Організовує конкурс громадська організація «Форум видавців». Проєкт відбувається за підтримки Фонду RAZOM for Ukraine у співпраці з обласними військовими адміністраціями та культурно-освітніми партнерами.

Більше про умови участі на сайті. Щоб податися, потрібно заповнити анкету.

Персональна виставка «ПІСЛЯМОВА (або пейзаж з фіговим листом)»

Київ, The Naked Room
Графік роботи: щодня, 12:00–22:00
Виставка триває до 8 лютого

Виставка представить нові роботи митця Павла Макова з серії «Абракадабра». Проєкт є своєрідним епілогом до однойменної авторської книги художника, виданої у грудні минулого року видавництвом ist publishing, та фіксує стан після завершення великого творчого циклу, над яким митець працював протягом 11 років.

Експозицію складають чотири великі нові роботи. Центральний твір — «Дім біля дороги, або автопортрет» — підсумовує книгу та попередній етап роботи художника. Інші роботи, навпаки, говорять про невпевненість і початок нового, ще не окресленого руху. Наприклад «Кульбаба» — натуралістичний рисунок на основі фотографій автора, які фіксують рослини на дачі на Харківщині. А «Пейзаж з фіговим листом» та «Харківська квітка» стали продовженням розмови про мистецьку метафору: гербарій як життя, що сповнене власне не прожиттям подій, а радше спогадами про них. Окремим елементом виставки стане робочий зошит художника, який відкриє несподіваний автопортрет і рефлексію Макова про самого себе. Цей обʼєкт можна буде побачити лише впродовж першого вікенду з 16 січня.

Виставка передує великій музейній презентації Павла Макова у Національному музеї у Львові імені Андрея Шептицького, що відкриється у квітні. Там художник разом із кураторками Марією Ланько та Лізаветою Герман представить серію «Абракадабра» повністю.

Більше в інстаграмі.

Колекція шовкових хустин «ЖИВІ»

Київ, ЦУМ (корнери бренду KHUSTYNA на першому і третьому поверхах)

Бренд шовкових подарунків KHUSTYNA у колаборації зі студією архітектури та дизайну MAKHNO презентує особливу колекцію з шести хустин. Колекція створена на основі архівних ескізів архітектора й дизайнера Сергія Махна. Кожен дизайн несе окремий символічний сенс і відсилає до української культурної спадщини, керамічних традицій та філософії «живої» недосконалості. 

Цікавим доповненням колекції стали візуальні елементи, що ґрунтуються на роботах художника-кераміста студії MAKHNO, заслуженого майстра народної творчості Сергія Денисенка.

Реліз треку та кліпу “Promin’”

онлайн на стримінгових платформах, на ютуб-каналі й інстаграмі виконавців

Відбулась премʼєра спільного треку та кліпу Promin’ від українського електронного артиста Cepasa (Павло Ленченко) та підприємця, засновника FRACTAL Артема Бородатюка. Композиція створена на основі семплу з ефіру Радіо «Промінь» 1993 року — періоду становлення незалежної України — та осмислює теми памʼяті, надії й міжпоколіннєвого звʼязку.

Трек поєднує електронне звучання з архівними радіоджинглами та голосом української радіоведучої Вероніки Маковій, знайомим кільком поколінням слухачів. Проєкт задуманий як музичний жест підтримки та внутрішнього світла в період однієї з найважчих зим для Києва та інших міст України. А кліп до Promin’, режисером якого став Михайло Волков, занурює глядача у реальність минулого, яка більше не існує фізично. Відео не реконструює минуле буквально, а передає відчуття тихої близькості, де час і простір переплітаються між собою.

Трек стане провідним синглом майбутнього мініальбому Promin’26, реліз якого запланований на січень цього року.

Більше в ютубі та інстаграмі.

20 січня, вівторок

Виставка «Коли я в Україні, мене питають про Польщу. Коли я в Польщі, мене питають про Україну»

Дніпро, галерея Артсвіт
Графік роботи: з вівторка по суботу, 12:00–19:00
Триває до 14 березня

Виставка польського художника й куратора Вальдемара Татарчука є першою великою презентацією його мистецької практики в Україні та важливим прикладом тривалої польсько-української культурної співпраці. Проєкт досліджує життя й мистецтво між двома соціокультурними та політичними контекстами — Україною та Польщею.

Окремими цікавим експонатом, який можна побачити в межах виставки — полотно «Номери», яке у співпраці з Татарчуком створив Павло Ковач. Це український художник і військовослужбовець, який працює зі справами зниклих безвісти на фронті. «Номери» — це якраз реєстраційні номери таких справ як спосіб говорити про людські трагедії, пам’ять і невизначену долю.

Проєкт співкурують Катерина Яковленко та Стах Шабловський. Організаторами виступили Fundacja Sztuki Performance та галерея Артсвіт за підтримки Польського інституту в Києві.

Більше в інстаграмі.

21 січня, середа

Відкриття персональної виставки «Уламки спогадів»

Київ, МВЦ Музею історії міста Києва
Початок о 17:00
Графік роботи: з середи по неділю, 12:00–19:00
Триває до 8 лютого

Виставковий проєкт українського художника Артура Солецького поєднує живопис і скульптуру в єдиному експозиційному просторі. Виставка зосереджується на темах пам’яті, внутрішньої незавершеності та фрагментованого людського досвіду, де особисте поступово переходить в універсальне. Артур Солецький відомий своїм авторським стилем, сформованим на перетині монументального живопису, інсталяції та відеоарту, та створює художні середовища, що впливають на спосіб сприйняття простору й власних відчуттів.

У проєкті зокрема чоловік і жінка постають як узагальнені образи позачасового людського буття, а повторювані символи — літак, дім, яблуко, меч — не мають фіксованих значень і відкриті до інтерпретацій глядача. Це своєрідний «щоденник без слів», у якому кожен відвідувач може знайти власні асоціації та сенси.

Більше в інстаграмі.

22 січня, четвер

Хода пам’яті — вшанування перших полеглих Майдану

Київ, починають із Лядських воріт
Учасників збирають з 18:00, хода почнеться о 18:30

22 січня у 2014 році на Майдані загинули перші протестувальники, і щороку родини полеглих, майданівці та небайдужі громадяни проходять символічним маршрутом, запалюючи лампадки та покладаючи квіти до меморіальних місць.

Хода завершиться спільною молитвою о 19:00 біля пам’ятного знаку на честь Сергія Нігояна — першої жертви Майдану. Подія є простором спільної пам’яті, тиші й солідарності та буде важливою для всіх, хто прагне вшанувати героїв, що віддали життя за свободу і гідність України.

Акцію започаткувала Третя сотня Самооборони Майдану, до якої належав Сергій Нігоян. Захід організовують ГО «3 Сотня Самооборони Майдану», Національний музей Революції Гідності, ГО «Родини Небесної Сотні» та Трьохсвятительська духовна семінарія УГКЦ за участі родин Героїв Небесної Сотні й учасників Революції Гідності.

Щоб долучитися, потрібно зареєструватися.

Виставка «До, після і невідомо що далі»

Івано-Франківськ, Асортиментна кімната
Графік роботи: четвер, п’ятниця і субота, 12:00–18:00
Виставка триває до 7 лютого

Випускний проєкт майстерні Стаса Туріни та Юрія Кручака у Франківській школі сучасного мистецтва фра фра фра якраз і став експериментальною виставкою, яку можна буде побачити у просторі. У ній беруть участь 18 художниць і художників з Івано-Франківська, Києва, Львова та Чернівців, які протягом семестру осмислювали питання долі мистецтва та працювали з власними практиками. Виставка об’єднує роботи, різні за медіумами, стилями та художніми підходами, і фокусується на темі розмаїття та «розсипаних часів». 

До кураторської групи ввійшли Стас Туріна, Юлія Мартинів та Марія Агісян.

Більше в інстаграмі і фейсбуці.

Кінопремʼєра «Вічник» / The Eternity Man

у різних містах у кінотеатрах

Філософсько-історична драма створена за мотивами однойменного роману-бестселера Мирослава Дочинця. Стрічка розповідає про реальну постать карпатського мольфара Андрія Ворона — людину, чия доля проходить крізь зміну епох, кордонів і світоглядів, зберігаючи внутрішнє світло та духовну стійкість. Ворон постає як дзеркало для сучасного глядача — позачасовий герой, у якому поєднані тиша, мудрість і сила цілої нації. У центрі стрічки — теми любові, духовного вибору та здатність вистояти в буремні історичні періоди.

Режисером фільму став Іван Ніколайчук, який поєднав історичну правдивість із метафізичним відчуттям вічного. У стрічці звучить «Мелодія» Мирослава Скорика, записи хору ім. Верьовки та Національного президентського симфонічного оркестру. Звук створено у форматі Dolby Atmos у співпраці з фінською Matila Röhr Production — уперше в історії українського кіно.

Дивитися трейлер. Більше в інстаграмі.

Кінопрем’єра «Ну мам»

у різних містах у кінотеатрах

Ця українська сімейна комедія — тепла, зворушлива й водночас кумедна історія про матерів, дітей і родинні стосунки, знайомі кожному: від дитинства до дорослого життя. Фільм побудований як багатосюжетна оповідь, кілька ліній якої перетинаються. У центрі — ті самі життєві ситуації та фрази, які впізнає кожен глядач: дзвінки «Ти поїв?», турбота посеред важливих справ і ніжність, що поєднується з гумором.

Фільм створений студією «КиївФільм». Режисер — Олег Борщевський, відомий за роботами «Потяг у 31 грудня» і «Скажені сусіди». У ролях — Ада Роговцева, Олена Кравець, Олеся Жураківська, Остап Ступка, Катерина Кузнєцова, Наталія Сумська, Ганна Кузіна.

Більше на інстаграм-сторінці фільму.

Кінопрем’єра «Сайлент Гілл. Повернення»

у різних містах у кінотеатрах

Це екранізація культової гри Silent Hill 2, яка вважається одним із найкращих і наймоторошніших психологічних хорорів в історії відеоігор. Стрічка повертає глядачів до загадкового міста Сайлент Гілл, де матеріалізуються найглибші страхи та внутрішні травми головного героя.

Режисером фільму знову виступив Крістоф Ганс — автор попередньої частини «Сайлент Гілл» 2006 року. Саме другу частину гри режисер вважав найбільш емоційною та улюбленою серед фанатів. За сюжетом, головний герой Джеймс отримує таємничого листа і вирушає до Сайлент Гілла в пошуках втраченого кохання, але замість відповідей потрапляє у справжній лабіринт кошмарів і жахливих створінь. Сюжетна основа стрічки перегукується з міфом про Орфея, який спускається у підземний світ заради кохання.

Фільм зберігає візуальну та філософську спадкоємність оригінальної гри, натхненої роботами Девіда Кроненберга, Девіда Фінчера, Альфреда Гічкока та Девіда Лінча. Головні ролі виконали Джеремі Ірвін та Ханна Емілі Андресон.

Дивитися трейлер.

Реліз синглу Insomnia

онлайн на стримінгових платформах

Альт-поп виконавиця, сонграйтерка та саундпродюсерка Ann Kovtun презентує новий сингл Insomnia — дарк авант-поп трек про внутрішню боротьбу та життя всередині власного розуму. Це експериментальна композиція, в основі якого готична естетика світів режисера Тіма Бертона (відомий своїми похмурими візуальними образами у кінострічках та серіалах) і горор-манґаки Джюнджі-Іто.

Трек був написаний і записаний під час відключень світла на імпровізованому «сетапі-Франкенштейні» (ноутбуці, не призначеному для запису музики, та сингл виходить попри все) і став маніфестом креативної стійкості української альтернативної сцени.

Трек можна буде послухати на платформах. Більше — в інстаграмі виконавиці.

23 січня, п’ятниця

Можливості для спеціалістів: кастинг на головну чоловічу роль у постановці «Озерний вітер»

перший етап кастингу пройде онлайн
подати заявку на участь можна до 26 січня

Незалежний театр «Гармидер» розпочинає роботу над новою театральною постановкою за повістю Юрка Покальчука «Озерний вітер» і оголошує кастинг на головну чоловічу роль — Волина. Запрошують до участі молодих людей 18-23 років.

«Озерний вітер» — містична історія, яку часто називають волинським фентезі. Вона поєднує міфологію, тему кохання та вибору, а також роздуми про ціну, яку людина платить за справжні почуття. Постановка задумана як частина масштабного мистецького проєкту з метою актуалізувати творчість Юрка Покальчука — однієї з ключових постатей української культури періоду незалежності.

Прем’єру вистави планують на травень, а гастрольні покази у Києві, Львові, Полтаві та інших містах — у червні 2026 року. Режисеркою постановки стане Руслана Порицька, керівниця театру «Гармидер».

Щоб податися, потрібно заповнити анкету.

Прем’єра вистави «Лимони»

Київ, Театр Драматургів
Початок о 19:00
Показ відбудеться також 24 січня

«Лимони» — прем’єрна вистава соціально-мистецького проєкту Театру Ветеранів. Це історія дорослішання й внутрішньої трансформації трьох братів, які опиняються на передовій: двоє з них — добровольці з перших днів війни, третій — людина з борговим тягарем і страхом зробити ще одну фатальну помилку. Режисер і драматург Максим Девізоров, а в ролях: Максим Девізоров, Дмитро Вінницький, Петро Кавун.

Театр Ветеранів виник у співпраці Служби зв’язків із громадськістю командування Сил ТрО ЗСУ (ТРО Медіа) та Театру Драматургів. Тож ця вистава стає втіленням кількох досвідів — сучасна чесна розмова про війну, ветеранський досвід і сила мистецтва як способу проговорення травми. Проєкт отримав підтримку Resilience Fund від Goethe-Institut в Україні.

Більше в інстаграмі. Про квитки на сайті.

Прем’єра вистави «Картотека»

Київ, Молодий театр
Початок о 18:00
Показ також відбудеться 24 січня

Постановка «Картотека» за однойменною п’єсою польського драматурга Тадеуша Ружевича — це сучасна сценічна інтерпретація, яка звучить особливо актуально в умовах сьогодення. У центрі сюжету чоловік, чия пам’ять розпалася на фрагменти. Його життя постає як хаотичний набір «карток»: спогадів, голосів, образів і зустрічей, з яких він намагається зібрати власну ідентичність. «Картотека» тут працює як метафора колективної пам’яті та понівеченого історичного досвіду, розмірковує про втрату цінностей, наслідки війни й те, як минуле формує наше теперішнє.

Режисером постановки став Андрій Бакіров. Над сценографією працював Володимир Карашевський, пластичне рішення створила Ніна Змерзла, художниця з костюмів — Таїсія Карась.

Більше про подію на сайті театру.

Виставка «Гаврило Пустовійт (1900–1947)»

Київ, галерея Portal 11
Графік роботи: з п’ятниці по неділю, 11:00–19:00
Триває до 22 лютого

Виставка присвячена одному з найвідоміших українських художників-графіків ХХ століття, учню Михайла Бойчука та представнику українського авангардного мистецтва, репресованого радянським режимом. Експозиція знайомить із багатогранною творчою спадщиною митця, який працював у станковій графіці, книжковому дизайні, плакаті, екслібрисі та різних графічних техніках. Це роботи різних періодів: від ранніх творів початку 1920-х років до майже останніх робіт художника, створених у складних життєвих і фізичних обставинах. До експозиції увійшли як добре знані твори, так і роботи, які раніше не демонструвалися широкій аудиторії.

Більше в інстаграмі.

24 січня, субота

Презентація книжки «Непохитні. Історія українського правозахисту в інтервʼю»

Київ, «Сенс на Хрещатику»
Початок о 16:00
Вхід за реєстрацією

«Непохитні. Історія українського правозахисту в інтервʼю» соціологині та дослідниці Тамари Марценюк — друга книжка в серії «Своє. Український фемінізм», яка присвячена історії та розвитку феміністичних і жіночих рухів в Україні.

Видання об’єднує 31 інтерв’ю з українськими правозахисницями — юристками, журналістками, активістками, адвокатками, суддями та дослідницями з різних регіонів країни. Серед героїнь: Катерина Левченко, Олександра Матвійчук, Лариса Денисенко, Юлія Нузбан, Христина Кіт, Оксана Покальчук, Земфіра Кондур. Вони говорять про захист прав жінок і ЛБГТК+ людей, ромських громад, переселенців, військовополонених і зниклих безвісти, протидію домашньому насильству, документування воєнних злочинів та допомогу постраждалим від війни.

У презентації візьмуть участь авторка Тамара Марценюк та модераторка Ірина Ніколайчук — літературознавиця, критикиня і головна редакторка Creative Women Publishing. На події обговорять ідею створення книжки, часову дистанцію між інтерв’ю 2017–2020 років і сьогоднішнім контекстом війни, видимість жінок у правозахисному русі нині, а також майбутні проєкти серії «Своє. Український фемінізм».

Щоб відвідати, потрібно зареєструватися.

Більше в інстаграмі, а ознайомитися з виданням — на сайті видавництва.

Презентація книжи «Як це дивитися: українське кіно незалежності» і кінопоказ тематичного короткого метру

Київ, кінотеатр «Планета Кіно»
Початок о 15:00
Вхід за реєстрацією

Відбудеться розмова про книжку кінокритика Юрія Самусенка та ексклюзивний показ ранніх короткометражних фільмів відомих українських режисерів: Ірини Цілик, Романа Бондарчука, Марисі Нікітюк і Володимира Тихого. Це нагода поговорити про розвиток українського кіно за роки незалежності, ключові фільми цього періоду. А ще — ідею створення книги-путівника «Як це дивитися: українське кіно незалежності».

Подію модерує засновниця та головна редакторка видавництва Stretovych Світлана Стретович. Захід відбувається за підтримки мережі кінотеатрів «Планета Кіно».

Щоб відвідати, потрібно зареєструватися.

Більше на сайті та в інстаграмі.

Відкриття персональної виставки «Час не потрібен»

Харків, ЄрміловЦентр
Початок: з 12:00
Графік роботи: з вівторка по неділю, 12:00–19:00
Триває до 15 березня

Виставка «Час не потрібен» Гамлета Зіньківського продовжує щоденниковий проєкт 365 —осмислення того, що було і що планується далі. Так і тут автор міркує про життя, яке немов відкладене на завтра: екзистенційні пошуки тривають щодня, а ключове питання не коли припинити їх, а чи варто починати. І для цього час як чіткоокреслений вимір для починань не потрібен.

Більше на сайті та в інстаграмі.

25 січня, неділя

Проєкт КульTour

онлайн, ютуб-канал Суспільне Культура
щонеділі з 12:30

З 11 січня стартував проєкт-подорож українською культурою, який показує її багатогранність через архітектуру, одяг, театр, кіно, музику та гастрономію. Усього планується 8 епізодів, доступно вже два.

У кожному випуску глядачі разом із ведучою Катериною Оникійчук мандрують регіонами України, досліджуючи культурні коди, локальні історії та сучасні інтерпретації традицій. Планують поговорити про архітектуру, одяг, театр, кіно та музику, а осередками для розмов стануть Львів, Закарпаття, Тернопільщина, Черкащина. А зокрема у Києві можна буде дізнатися про кримськотатарські осередки та кухню Донеччини.

Шеф-редакторка проєкту — Олена Нужна, а режисерка — Людмила Кривомаз.

Більше про проєкт на сайті та ютуб-каналі Суспільне Культура.

Презентація альбому “LATE” гурту HYPHEN DASH

Львів, Jam Factory Art Center
Початок о 19:00

Дебютний повноформатний альбом LATE — це підсумок шести років творчих пошуків гурту. Альбом складається з 14 композицій, у яких джаз поєднується з електронікою, імпровізацією та енергією сучасного міського звучання. Це музичний щоденник покоління, що формувалося в умовах війни, криз і постійного відчуття запізнення. Живе виконання гурту HYPHEN DASH обіцяє оновлену концертну програму та особливо драйвову атмосферу.

Більше на сайті та в інстаграмі.

Розмовно-музичний вечір «Говорить Харків»

Київ, Atlas
Початок о 18:00
Вхід за реєстрацією

Сергій Жадан і команда «Радіо Хартія» вирушають у всеукраїнський радіотур під гаслом «Країна поєднується мостами». Формат вечора відтворює атмосферу авторської програми Жадана «Говорить Харків»: живі розмови про війну, культуру, новітні міфи, історичну пам’ять, спільний досвід і майбутнє країни. Важливою частиною події є розмова про нову українську військову культуру та спільні ініціативи військових і цивільних.

Ведучі вечора — Сергій Жадан та Олена Гусейнова. Музичний настрій створюватимуть Саша Кольцова («Крихітка») та гурт «Вхід у Змінному Взутті». Глядачі зможуть зазирнути за лаштунки роботи Радіо Хартія й стати безпосередніми учасниками живого діалогу. Вдень у Києві також працюватиме пересувна студія Радіо Хартія — місце оголошується в соціальних мережах з міркувань безпеки.

Щоб долучитися, потрібно зареєструватися.

Хроніки офісних баталій на перехресті життя. Відгук на роман Кирила Половінка «Планктон»

авторка Яна Столяр - 16.01.2026 в Книжки

Кирило Половінко — сучасний український автор, має у своєму доробку три книги: соціальний трилер «Таксі» (2021), нуарний роман «Лімб. Місце загублених душ» (2024) та офісну драму «Планктон» (2025).

Діяльність Кирила, однак, не обмежується лише письменництвом: вже понад чотирнадцять років він працює менеджером у FMCG-ритейлі. І власне цей досвід наштовхнув його до написання книги «Планктон», в якій розповідає про офісну реальність зсередини, без прикрас і романтизації. Це сатирична трагікомедія, що відбувається на зламі десятиліть — у 2009–2011 роках, коли український бізнес переживав постфінансово-кризовий період, а суспільство балансувало між надією на стабільність і розчаруванням у системі. Саме з неї чотирнадцять років тому автор розпочав письменницьку кар’єру, проте фінальну версію книги було опубліковано лише минулого року у видавництві «Лабораторія».

«Щастя — моє друге ім’я. Перше — Не», — саме так описує себе головний персонаж Максим Єфіменко, і не безпідставно. Йому 24 роки, живе з мамою, має старенький ланос і немаленьку заборгованість перед місцевим криміналом. Йому не таланить ані у професійному, ані в романтичному плані: друг, у якого попросив роботу, кидає на платню, дівчина весь час зраджує і врешті йде до коханця. Відчувається справді кепсько, тож запрошення від знайомого на п’ятничну вечірку, де можна «на халяву» випити, не залишає місця для роздумів. Але без пригод не обходиться: Максим втрапляє у бійку, захищаючи дівчину від її хамовитого бойфренда, а ще отримує довгоочікуваний дзвінок із запрошенням на стажування за результатами співбесіди в елітну компанію.

Офісні будні, або Як не зійти з розуму

Напівсонні працівники, яких засмоктує похмура будівля, скляні «акваріуми» з численними проходами й турнікетами, великі кабінети, заповнені компактними острівцями офісного планктону. 

Маржа, специфікація, дебіторка, планограма — усе це, раніше невідоме Максиму, відтепер стає його рутиною. Ранні підйоми, нереальні дедлайни, понаднормова робота, приниження й постійний тиск від керівника-козла — те, що готовий терпіти хлопець заради цифр у зарплатній відомості й життя, яке він тепер може собі дозволити. Але чи вартує воно коханої жінки, друзів, сім’ї, свят у родинному колі? Постійних переживань через чужі «факапи», що скидають тобі на голову, чи недоспаних ночей через звіти, в яких помилка може обійтися в кругленьку суму? Ця дилема супроводжує Максима Єфіменка впродовж усієї історії.

Між «тасками» й почуттями

Та п’ятнична вечірка подарувала Максиму не лише величезну ґулю, а й знайомство з чарівною дівчиною Катею, яка повернула йому віру в любов. Окрилений почуттями, він лише й чекає на закінчення робочого дня, аби зустрітися з нею і провести бодай кілька годин разом. Здавалося б, життя йде на покращення: з’явилася пристойна робота, почалися стосунки з коханою красунею. Але як віднайти той такий необхідний work-life balance?  

Коли робота аж надто просочується в особисте життя, її варто вчасно зупинити, допоки вона не поглинула його цілком, не залишивши шансу повернути втрачене. Однак це не те, що вдається зробити Максиму, який задля вихвалянь й нарахування додаткових бонусів ставить на кін власні моральні принципи й розставляє пріоритети не в тому порядку, про що йому неодмінно доводиться пошкодувати.

Біологія офісного виживання

Назва роману — «Планктон» — є ключовою метафорою твору. Планктон у біології — це дрібні організми, які живуть у товщі води у завислому стані й не можуть протистояти течії. Вони дрейфують туди, куди їх несе, не маючи сили чи можливості змінити свій курс. Саме таким є життя офісного працівника в інтерпретації Половінка: людина стає частиною системи, яка диктує їй правила, напрямок руху, цінності й навіть спосіб мислення.

Офіс у романі постає як акваріум — замкнений, штучний простір із власним мікрокліматом, де панують особливі закони. Тут важливо не те, що ти робиш, а те, як ти виглядаєш в очах керівництва. Тут цінується не чесність, а лояльність. Тут можна втратити все за одну помилку — або за те, що хтось над тобою вирішив зробити тебе жертвою корпоративних інтриг.

Половінко майстерно показує, як система знеособлює людину. Герой поступово втрачає свою індивідуальність, перетворюючись на функцію менеджера, який існує лише для досягнення показників KPI. Його особисте життя, мрії, почуття відходять на другий план. Навіть стосунки з Катею руйнуються під тиском офісної рутини: постійна втома, стрес, відсутність часу й емоційних ресурсів унеможливлюють збереження близькості.

Міжнародна спільнота офісних в'язнів

«Планктон» розвиває тему офісного життя й корпоративного світу, яка стала популярною у світовій культурі початку 2000-х. Найочевидніша асоціація у процесі читання — з культовим американським серіалом The Office (2005–2013), який також показував абсурдність офісної рутини через призму трагікомедії. Але якщо The Office робив акцент на гуморі й ексцентричних персонажах, то Половінко пише жорсткіше й безкомпромісніше — його офіс не місце для добрих усмішок і щасливих фіналів.

Ближчим за духом є роман американського письменника Джошуа Феріса Then We Came to the End (2007), де описано життя рекламного агентства під час економічної кризи. Там також показано, як страх втратити роботу руйнує людські стосунки, перетворює колег на параноїків і підлабузників. Половінко працює в схожій парадигмі, але адаптує її до українського контексту — зі специфічною пострадянською ментальністю, де залишки радянського колективізму дивним чином поєднуються з диким капіталізмом 2000-х.

Також промальовується паралель із японською літературою про «сараріманів» — офісних працівників, які присвячують своє життя компанії. Цей феномен став окремим жанром у японській манзі, що розвинувся в 1980-х на хвилі економічного буму. Класичні серії манґи «Косаку Шіма» (1983) Кенші Хірокане та «Сараріман Кінтаро» (1994) Хіроші Мотомії показували життя офісників — їхню рутину, інтриги в компаніях, боротьбу між відданістю корпорації й бажанням залишитися собою. У «Планктоні» також є ця тема — герої відчувають себе чужими в системі, яку самі підтримують.

Цікаво, що Половінко використовує й елементи детективного жанру — загадкове зникнення працівника, розслідування, підозри, — що додає напруження й дозволяє уникнути монотонності офісного наративу. Утаємничена постать Толі Кириченка (того, чиє ім’я не можна називати) — професійного, але непередбачуваного співробітника, тінь якого ходить слідом за Максимом, постійно виринаючи в документаціях, електронних листах і дзвінках партнерів, розкривається наприкінці історії за дивних обставин.

Мова корпоративної реальності

Окремо варто відзначити стилістику роману. Половінко майстерно відтворює корпоративну новомову — з її канцеляризмами, англіцизмами й евфемізмами. «Оптимізація» замість звільнення, «синергія» замість співпраці, «досягнення KPI» замість звичайного виконання завдань.

Але водночас автор не перевантажує текст професійним жаргоном. Діалоги в романі звучать природно, герої говорять так, як говорили б реальні офісні працівники — зі двозначними жартами, лайливими словами, без яких, погодьтесь, інколи важко обійтись на роботі, молодіжним сленгом. Особливе місце займають описи офісної рутини — нескінченних поїздок у маршрутках, перекурів біля входу в офіс, ланчів у найближчому кафе, — що забезпечують ефект занурення. Читач не просто спостерігає за героями, а ніби проживає разом із ними цей сірий, монотонний досвід.

Ілюстрації і фото — фото автора з інстаграм-сторінки krpolovinko, laboratory.ua, m.media-amazon.com, manga-mon.com

авторка
Яна Столяр

Лінгвістична імперія і перекладацька революція: відгук на роман «Вавилон» Ребекки Кван

авторка Марина Біліченко - 15.01.2026 в Книжки

«Акт перекладу — це завжди й неодмінно акт обману»

Ребекка Кван. «Вавилон»

Після шаленого успіху дебютної трилогії «Макова війна» у 2018, через чотири роки Ребекка Кван повертається на наші полиці з новим амбітним твором — історичним, постколоніальним фентезі «Вавилон, або необхідність насильства: прихована історія революції перекладачів в Оксфорді», де вона продовжує досліджувати теми імперіалізму, ідентичності та історії Китаю, тепер на тлі Британської імперії XIX століття.

Роман виник на тлі дискусій про культурну апропріацію, расову нерівність та постколоніальні процеси. При створенні тексту Ребекка Кван поєднала власний академічний досвід (вона має ступінь з класичної літератури та китайської історії) з глибоким зацікавленням у політичних та соціальних процесах в сучасному світі. В Україні «Вавилон» вийшов у видавництві Жорж у 2023 році у перекладі Ганни Литвиненко.

Дія книги розгортається в Англії 1830-х років в альтернативній реальності, де глобальне економічне та колоніальне панування Британської імперії підживлюється використанням чарівних срібних злитків. Їхня сила полягає в тому, що вони вловлюють елементи значення, «втрачені в перекладі» між парами слів в різних мовах. Срібні злитки, заживлені перекладацькими парадоксами, можуть, наприклад, збільшити промислове та сільськогосподарське виробництво, підвищити точність куль, загоювати поранення. Щоб приборкати цю силу, Оксфордський університет створив Королівський інститут перекладу, Вавилон, де вчені працюють над пошуком відповідних пар слів.

Роман виховання і романтизація навчання

Роман «Вавилон» — це чудовий приклад сучасного роману виховання. Сюжет побудовано навколо Робіна Свіфта, кантонського сироти, якого англійський аристократ Річард Ловелл забирає до Оксфорда, аби перетворити на ідеального слугу імперії. Ловелл навчає Робіна латинської, грецької та мандаринської мов, щоб підготувати його до вступу у Вавилон. Разом із Робіном читач проходить шлях від юнацького захоплення прекрасною Англією і старанної відданості навчанню до усвідомлення: знання і мова в його руках перетворюються на інструмент влади й експлуатації.

Кван перетворює основний жанр Вікторіанської епохи на жорстоку критику імперії, коли перевертає догори дриґом знайомі сюжетні патерни. Замість кохання Робін знаходить трагедію, замість дружби — зраду, замість покликання — знищення. Авторка дуже точно вловлює магнетизм навчання: атмосферу нічного читання віршів мертвими мовами, інтелектуальних суперечок, дружби, що народжується зі спільної одержимості. Згодом вона сама ж і розвінчує цей романтизм, показуючи, як академія може слугувати інструментом колоніальної експансії.

Кван використовує у своєму романі пастиш — художній засіб імітації стилю одного чи кількох авторів, певного літературного періоду. Вона навмисно звертається до ритму і лексики, які характерні для великих англійських романів — Чарльза Дікенса, Вільяма Текерея, Джорджа Еліота. Розлогі описи, дидактичні роздуми, персонажі-архетипи, що ведуть головного героя до його життєвої мети — усе це створює ілюзію тексту XIX століття, але з підривним сучасним змістом. Вавилон грає на розбіжності між формою та змістом — постколоніальна критика у формі літератури, що історично була частиною імперського проєкту. Тож роман виховання стає, а історією про те, як освіта може відкривати світ і водночас ховати правду про те, хто цим світом керує.

Мова як зброя, Оксфорд як Вавилон

У серці історії «Вавилона» лежить ідея мови як сили. Кван створює систему магії, що працює на «розриві значень» між словами різних мов. Цей розрив, закодований у срібних злитках, змушує перекладача постійно блукати між культурами. 

Ребекка Кван майстерно описує досвід відчуження, втрати звʼязку з власною культурою. Найкращими перекладачами стають білінгвали, емігранти — люди які існують в просторі між ідентичностями, між двома домівками. Головні герої Робін, Рамі та Віктуар походять з різних колоній і протягом роману балансують між своєю ідентичністю та бажаннями імперії, що використовує їх. Летті, єдина англійка серед студентів Вавилону відображає досвід найбільш експлуатованого класу Вікторіанської епохи — жінок. Всі четверо персонажів цінні для імперії виключно як ресурс і цей дисбаланс сил стає причиною багатьох трагічних подій роману.

Вавилон — елітна інституція, куди потрапляють обрані студенти, кращі з кращих, — перетворюється на алегорію імперії. Авторка деконструює образ романтичного Оксфорда, який так часто фігурує в популярному зараз жанрі dark academia (темна академія): за ідеалістичними намірами амбітних студентів і блиском готичної архітектури стоїть імперіалістична система, що привласнює чужі знання, висмоктує ресурси колоній і перетворює багатомовність на форму експлуатації.

Міф про Вавилон стає цікавою наскрізною метафорою. Імперський інститут перекладу — це башта, де зібрані усі мови світу, усі античні тексти, де прокляття Вавилонської башти знято. Однак, у тих темних коридорах і запилених бібліотеках мова перетворюється на філософську зброю: хто визначає значення, той визначає реальність. Кван постійно грає зі значеннями, етимологіями, мовними контрастами, додає лінгвістичні примітки, щоб продемонструвати роль мови  у політичних процесах імперії. У постколоніальному ключі роман звучить як попередження: гуманітарні науки ніколи не були й не будуть нейтральні. Вони можуть слугувати мостом між культурами, або ж частиною воєнної машини.

Необхідність насильства

Друга назва роману — це жорсткий, але послідовний висновок: у колоніальному порядку не існує безкровних шляхів визволення. Кван ставить незручне запитання: чи може спільнота досягти свободи без насильства у жорстокому світовому порядку. Так, Робін, головний герой роману приходить до висновку, що «силу можна збурити лише актом непокори, яку не можна ігнорувати. Грубим, неприкритим насильством».

Ребекка Кван не з тих авторів, хто пропонує прості відповіді. Поступова радикалізація героїв не намагається романтизувати революцію, лише показує, як люди, виховані в середині системи, поступово приходять до розуміння, що компромісу немає. «Вавилон» гостро грає з почуттями читача і моральними дилемами, змушуючи думати, аналізувати, сприймати світ по-новому.

Для українського читача, який зараз, як ніколи, змушений опиратись імперії, «Вавилон» допоможе зрозуміти деякі механізми колоніального минулого і нагадає, що ми ніколи не залишаємось одні на шляху до свободи.

Ілюстрації і фото — today.advancement.georgetown.edu, unplash.com

Чому нам потрібні культурні події: конспект з публічної дискусії «Події, що тримають: як культура зміцнює громади під час війни»

автор Анастасія Никифорова - 13.01.2026 в Культура

П’ятого грудня у рамках XIV Форуму громадянського суспільства відбулася публічна дискусія «Події, що тримають: як культура зміцнює громади під час війни». Випускниці програм House of Europe й організаторки культурних заходів обговорювали, які є виклики для сфери креативних індустрій під час війни і чому важливо проводити культурні події.

Модераторкою дискусії була Анна Карнаух, співзасновниця громадської організації Lanka.pro. Спікерками — директорка Літературно-перекладацького фестивалю Translatorium Таня Родіонова, операційна директорка медіа «Цукр» Альона Сергієнко, організаторка Міжнародного етнографічного кінофестивалю ОКО Тетяна Станєва, директорка театру «Нафта» Тетяна Голубова і комунікаційниця та менеджерка спільноти випускників House of Europe Дар’я Костюк. Вони розповіли про зміни в організації культурних подій від початку повномасштабного вторгнення, розмірковували, як вони тримають громади і про тонкощі цього «тримання».

Далі — конспект події.

Зміни у роботі з початком повномасштабного вторгнення

Сумське медіа «Цукр», за словами операційної директорки Альони Сергієнко, перестало проводити гучні події і фестивалі через безпековий фактор і банальну відсутність просторів з укриттям. Проте з початком вторгнення потреба в офлайн-заходах тільки зросла. Раніше медіа прагнуло консолідовувати, знайомити активних громадян із представниками й представницями бізнесу та влади. Повномасштабна війна ще більше об’єднала людей, дворик, де проводились нетворкінги, став двориком, де роблять коктейлі Молотова. Тож події відновили.

«Був величезний запит дізнатися, у якому місті ми живемо. Ми впроваджували багато лекційних форматів про історію Сум, Слобожанщини. Людям хотілося намацати свою ідентичність. Вони багато місяців ховалися, хтось виїжджав, а тут з’явилася можливість просто прийти і пожити годинку-дві нормальне життя, побачити таких самих людей, як вони».

Альона Сергієнко

Таня Родіонова розповіла, що хмельницький фестиваль Translatorium обрав важливим напрямком діяльності міжнародну співпрацю, що дало їм змогу вийти на закордонну авдиторію і брати участь у міжнародних фестивалях. Для Translatorium — це ще одна можливість говорити про Україну і все, що в нас сьогодні відбувається. Бо через культуру, літературу це часом дієвіше, ніж через новини та інформаційні повідомлення.

Також з 2022 року команда фестивалю почала організовувати резиденції для українських перекладачів і перекладачок. Оскільки з’явилася потреба в спокійному просторі для роботи, вони давали можливість на місяць приїхати у відносно тихе місто й зануритися в переклад. Для організаторів й організаторок це про людиноцентричність і підтримку спільноти навіть через маленькі дії.

Тетяна Голубова розповіла про зміни й пріоритети харківського незалежного театру «Нафта». Після відновлення роботи в 2023 році вони почали свідоміше формувати внутрішню політику, звертати увагу на етичність того, що кажуть і показують — чи не можуть певні вислови, дії, звуки ретравматизувати й зробити гірше глядачу й глядачці.

Водночас орієнтири змінилися на запити й болі авдиторії. Наприклад, у виставі «Веселка на Салтівці» — про локальну ідентичність і конкретну географічну прив’язку. Мовляв: «Ми тут, ми живі, у нас є такі райони, такі топоніми, Харків працює». Вистава про Розстріляне відродження «ХАРТЕДЕ 20» вийшла на хвилі збільшення зацікавленості цим періодом, приблизно в один час із першою виставою МУР і фільмом «Будинок “Слово”». Тетяна поділилася, що в ній вони показують культурних діячів і діячок 1920-х не з точки зору, що їх розстріляли, а насамперед через їхній внесок.

«Дуже часто українська шкільна програма просуває цю тему з наголосом на те, що вони щось робили, а потім їх розстріляли. І ти пам’ятаєш зі школи про Курбаса й Сандармох, а не те, що він робив. Ми і зараз переживаємо складний період, тому хочеться говорити не про смерть, а про життя, бо це тримає зозулю».

Тетяна Голубова

Тетяна з командою зійшлися на тому, що театр для них — це інструмент змін, інструмент комунікації, мистецький продукт, який надихає суспільство на дії. Вони помітили, що мешканкам і мешканцям їхнього міста не вистачає відчуття «ми разом, ми харків’яни». З прифронтових міст виїхало багато людей, утворилися ніби порожнечі, мережа з людей у якийсь момент розвалилася. Треба було створювати нову, команда й досі це робить. «Нафта» творять театр, зокрема як простір, де людина може відчути, що вона не сама, що поряд є хтось інший і вони мають такі самі цінності. 

Постійні обстріли, новини, відчуття ізольованості й самотності можуть загнати в «помиральну яму». Театр показує, що в нас є опори, на які можна спиратися. Це про досвіди, в яких можна впізнати одне одного. Спікерка зазначає, що в Харкові немає офлайн-освіти, а «Нафта» організовує події, де можна наживо поспілкуватися, відчути себе частиною спільноти. І після цього люди виходять із новими знаннями й організовують свої театри, фестивалі, події, які продовжують підтримувати громаду разом, об’єднаною, незламною.

Головним викликом для проведення Міжнародного етнографічного кінофестивалю International Ethnographic Film Festival є розташування Болграда. Це невелике місто в Одеській області. Українці й українки мало що знають про нього, режисерка й організаторка фестивалю Тетяна Станєва зазначила, що в цьому і була мета — розвивати культурне життя Бессарабії. Задум не найпростіший, адже українського культурного контексту в Болграді було обмаль. «Це просто пустеля щодо українського культурного продукту», — так спікерка прокоментувала складність проведення фестивалю саме там. У місті навіть немає кінотеатру, найближчий — в Ізмаїлі, всього на один екран. Також фактор, який ускладнював — Одещина багатокультурний край, у якому мовою міжетнічного спілкування є переважно російська. Чи буде затребуваний українськомовний етнографічний продукт про війну?

Тетяна зазначила, що люди стереотипно сприймають поняття «етнографічний». Це про життя та побут певного народу, синонімом до нього в нашому контексті може бути «антропологічний». Звідси — невичерпність тем і важливості, навіть попри втому від війни. Для проєкту це також можливість розповідати про Україну за кордоном, бо з 2023 року це україно-болгарський проєкт, який перекладає та транслює стрічки про війну для болгарської авдиторії.

Тетяна Станєва

На локальності наголосила і Дар’я Костюк, комунікаційниця та менеджерка спільноти випускників House of Europe. Ще до повномасштабного вторгнення вони ставили за мету, щоб культура виходила за межі великих міст й обласних центрів.   Мандрували містами з мобільним павільйоном, організовували фестиваль креативності та запускали поп-ап хаби спільно з культурними просторами по всій Україні. Зараз же вони продовжують надавати й створювати можливості, щоб культура розвивалася й далі. House of Europe почали адаптовуватися до викликів і нових запитів. Так з’явилася програма грантів на локальні події.

«Попит на культуру не впав, він просто змінив свій фокус. До повномасштабного вторгнення вона мала більш розважальний характер, навіть злегка гедоністичний: куди піти, як розважитися. Але з 2022 року все змінилося. Культура перестала бути фоном, а стала тим місцем, яке допомагає триматися, відшуковувати власні сенси та просто продовжувати жити».

Дар’я помітила тенденцію повернення фестивалів. Попри ризики, безпекові фактори і втому самих організацій, які це роблять, ми повертаємо навіть те, що ще до повномасштабки поставили на павзу. Тут війна стала поштовхом до відродження, тим, що повертає до життя, а не знищує. Це спонукає до змін, а фестивалі — нагадують, що життя ще може відчуватися таким же насиченим, яскравим та безтурботним, як раніше. Наприклад, фестиваль «Detaliзація» в Івано-Франківську, Koza Music Battle чи «Гамселить» у Тернополі відновили свою роботу вже під час повномасштабного вторгнення.

Деякі теми, які були актуальними ще до 2022-го, з початком повномасштабного вторгнення тільки загострилися. Скажімо, деколонізація та інклюзивність. Більшість суспільства почала усвідомлювати своє колоніальне минуле. А інклюзивність перестала обмежуватися поодинокими ініціативами, зараз це про системність і сталість, бо, на жаль, воєнні дії тільки збільшують масштаби питання. 

Як приклад безбар’єрності Дар’я навела фестиваль «Фронтера» в Луцьку. Інклюзивність зараз у начебто незначних деталях, які можуть стати тригером, як-от повітряні кульки й звук вибуху, коли вони лускають, — це про нові виклики, а також про багато кутів зору, з яких треба дивитися на організацію культурних подій у наші часи. В Україні, за даними Міністерства соціальної політики, близько 3,4 млн людей з інвалідністю. Через воєнні дії відсоток тільки зростає — це те, на що зараз не можна не звертати увагу.

House of Europe разом із культурними організаторами вчиться формувати нову етику культурних подій у час війни — зокрема, через практики вільних донатів на підтримку армії під час безкоштовних заходів. Водночас програма системно працює з темою національних спільнот, що є важливим пріоритетом у контексті євроінтеграції України та вимог Європейської комісії.

«Культурні події — це не просто фестивалі, вистави, виставки чи концерти. Це публічні простори, куди ти можеш прийти і знайти людей, з якими розділяєш цінності, дискутуєш, будуєш зв’язки і відчуваєш себе спільністю з кимось. Саме це формує спільноту, яка далі будує громадянське суспільство», — підсумувала Дар’я.

Дар’я Костюк

Культурні події стають острівками нормальності для людей. Зараз усі виснажені, втомлені, а такі заходи дають змогу переключитися, відволіктися та просто відпочити. Але водночас це глибокий пошук сенсів. Прозвучало багато про запити на локальні ідентичності й приналежності до території, міста, області. Не тільки до людей, але й до місця. 

Робота попри емоційну втому та вигорання

Альона Сергієнко зауважила, що у неї виникали сумніви, чи варті заходи тих зусиль. Але відвідувачі й відвідувачки повертаються із запитаннями, коли наступна подія — саме це стало вирішальним. Вона розповідає, що коли до них приходять і говорять, що «Цукр» — причина, чому люди не виїжджають з міста, вона та команда відчувають відповідальність, але це підживлює продовжувати діяльність.

Таня Родіонова розповіла, що, з одного боку, є потреба в подіях про війну, деколонізацію, важливі для країни процеси. Але з іншого — люди втомлені від цього, від новин, від обстрілів. Тому Translatorium намагаються тримати баланс через різні формати: поєднувати лекції про мови, які під загрозою зникнення, з вечірками, танцями й музикою. Але навіть від європейських колег чують про виснаження, це свідчить про загальну тенденцію інформаційного перевантаження (і не тільки через війну), тож формати, що певною мірою розслабляють, теж необхідні, щоб продовжувати споживати більш «важливі».

Також продовжує існувати запит на умовно «своє». На фестивалі Translatorium була лекція Віри Агеєвої про Максима Рильського як перекладача, що може здатися не таким актуальним для молоді, як події від іноземних спікерів, але ця подія зібрала повний зал.

Таня Родіонова

Тетяна Голубова зазначила, що в «Нафті» працюють не тільки з сенсами й потребами авдиторії, а й із враженнями і станом, з якими люди покидають зал. Важливо, щоб вони були позитивними, або хоча б чимось новим, але не деструктивним.

Окремим аспектом обговорення було вигорання в команді. Усі спікерки з ним стикалися, особливо через обстріли, недосип і стрес. І це проблема для всіх, хто живе і працює в Україні, багато хто тримається тільки на власній мотивації і на голому ентузіазмі. Різні організації по-різному з цим борються: тренінги й гранти для ментального відновлення, робота над тайменеджментом і вмінням розділяти час на проєкти й відпочинок, робота з командою та її загальним настроєм і станом.

Наприкінці дискусії Дар’я Костюк закликала не боятися своїх ідей, шукати гранти й можливості для їх реалізації, бо культурні події — це те, що підтримує країну під час війни, а також те, що живить і вселяє сили боротися далі.

Матеріал підготовано за підтримки House of Europe
Фото надані House of Europe

Дайджест культурних подій (з 12 по 18 січня)

авторка Софія Богуславець - 12.01.2026 в Події

12 січня, понеділок

Можливості для спеціалістів: пресконференція до Національного конкурсу народного мистецтва «Поліська Казка»

Київ, інформаційне агентство «Інтерфакс-Україна»
також відбудеться онлайн-трансляція на сторінках Всеукраїнської культурної платформи «Поліська Казка»
Початок о 13:30

12 січня — 117-та річниця з дня народження народної мисткині Марії Примаченко. Представники Всеукраїнської культурної платформи «Поліська Казка» та Національної академії образотворчого мистецтва й архітектури підіб’ють підсумки першого етапу конкурсу, розкажуть про подані роботи та поділяться враженнями про творчість молодих художників. Під час події також говоритимуть про роль народного мистецтва, культурну спадщину та можливості розвитку творчої молоді в умовах війни.

Пресконференцію модеруватиме Маргарита Бондарєва, засновниця Всеукраїнської культурної платформи «Поліська Казка». Серед спікерів — представники музейної та мистецької спільноти, зокрема Оксана Повякель, Олександр Цугорка, Олесь Санін та Ахтем Сеітаблаєв.

Цей захід також для журналістів, які працюють з темами культури, народного мистецтва й зокрема готують матеріал про Марію Примаченко, культурної дипломатії та підтримки творчої молоді. 

Більше на сторінках Всеукраїнської культурної платформи «Поліська Казка» в інстаграмі та фейсбуці, а трансляція також відбудеться на ютуб-каналі інформаційного агентства «Інтерфакс-Україна».

13 січня, вівторок

Публічний запис п’ятого епізоду подкасту «Українські художниці: бачити і чути»

Львів, Львівський Культурний Хаб
Початок о 18:30
Вхід за реєстрацією

«Українські художниці: бачити і чути» — серія подкастів із запрошеними гостями: кураторками, дослідницями, мисткинями — які разом із ведучою Олександрою Кущенко міркують про українське мистецтво, зосередившись на жіночих голосах. Мета — підсвітити діяльність сучасниць. П’ятий епізод — «Мистецтво та підтримка в часі війни» зосередиться на мистецьких практиках у час війни, досвіді військової служби, а також на взаємній підтримці та солідарності в художньому середовищі. Головні героїні зустрічі — художниці Олександра Сиса та Марія Пляцко. Ведуча подкасту — Олександра Кущенко.

Під час зустрічі йтиметься також про творчість Олександри Сиси до 2022 року та її шлях у війську, а ще — про ініціативи Марії Пляцко: графічні воркшопи й виставки-продажі, організовані для підтримки підрозділу, де служить Олександра. Окрему увагу звернуть на те, як війна вплинула на авторську манеру та художню мову Марії Пляцко. 

Проєкт «Українські художниці: бачити і чути» реалізується ГО «Львівський культурний центр» та ЛКП «Львівське Радіо» у партнерстві з Львівським культурним хабом та ЮНЕСКО за фінансової підтримки AECID. 

Щоб відвідати, потрібно зареєструватися.

Більше в інстаграмі.

14 січня, середа

Показ добірки короткого метру «Я прокинусь, коли висплюсь»

Львів, Львівський палац мистецтв
Початок о 18:30

Львівський міжнародний кінофестиваль Wiz-Art покаже кураторську добірку, що об’єднує 8 анімаційних та ігрових стрічок із Філіппін, Німеччини, України, Японії та інших країн. «Я прокинусь, коли висплюсь» — фільми, які досліджують перехідний стан між сном і реальністю. Це про момент розгубленості, напівпробудження та внутрішнього зсуву, знайомий багатьом на початку року. 

Добірку створили учасники кінокураторської майстерні Wiz-Art «У пошуках вибраного» — освітньої програми, у межах якої початківці пройшли повний шлях фестивального селектора: від формування концепції до публічного показу. Проєкт реалізовано за підтримки Resilience Fund від Goethe-Institut в Україні. Фільми демонструються з українськими та англійськими субтитрами.

Більше в інстаграмі.

Музичний фестиваль Liatoshynsky Space 2026

Київ, Національна філармонія України
спеціальна подія — екскурсія київськими маршрутами Бориса Лятошинського
Подія триває до 18 січня включно

Фестиваль присвячений життю та музиці Бориса Лятошинського і пропонує сучасне переосмислення його спадщини у ширшому європейському контексті. Музична програма поєднує відомі твори композитора з маловиконуваними й рідкісними композиціями, які тривалий час залишалися поза увагою слухачів. 

Кожен день фестивалю має власну тематичну рамку — від «Міфів» до «Кабінету», а крім концертів, фестиваль включає публічні дискусії за участі музикантів, філософів і культурних діячів, також — спеціальну екскурсію містом. Наприклад, у середу 14 січня відбудеться презентація книги «Часи задзеркалля: вибір Бориса Лятошинського» музикознавиць Ірини Тукової та Олени Корчової. 16 січня і 17 січня, у п’ятницю та суботу, будуть дискусії про мистецтво і зокрема музику, а 18 січня в неділю — подорож київськими локаціями, де часто бував Лятошинський.

Більше на інстаграм-сторінках Національної філармонії та Міністерства культури України.

15 січня, четвер

Тур презентацій перевидання роману «Дванадцять обручів» Юрія Андруховича

Львів, Львівська обласна бібліотека для юнацтва ім. Романа Іваничука
Початок о 19:00

17 січня, субота
Івано-Франківськ, Книгарня «Сенс»
Початок о 15:00

28 січня, середа
Київ, Книгарня «Сенс на Хрещатику»
Початок о 19:00

29 січня, четвер
Харків, Art Area ДК
Початок о 19:00

Вхід на всі події за реєстрацією

Подія «“Дванадцять обручів”: мандрівка лабіринтами буття» познайомить із перевиданням роману Юрія Андруховича. Текст вийшов у видавництві Vivat наприкінці 2025 року і поєднує теми пам’яті, ідентичності, дуалізму життя і смерті, містики й пострадянського хаосу. Це роман-лабіринт, у якому Карпати постають простором екзистенційного пошуку, а страх пізнати себе стає ключовим випробуванням. Важливе місце в тексті займає образ українського поета Богдана-Ігоря Антонича.

У презентації візьме участь автор, письменник Юрій Андрухович, а також: літературознавець, есеїст, викладач УКУ Данило Ільницький і журналіст, телеведучий Андрій Сайчук у Львові; автор телеграм-каналу «Перехресні стежки» Олексій Рафалович в Івано-Франківську; книжкова оглядачка й літературна критикиня Олена Лисенко у Києві; координаторка українських проєктів видавництва Vivat Олена Рибка у Харкові.

Щоб відвідати, потрібно зареєструватися.

Більше в інстаграмі.

Відкриття персональної виставки «Зворотній рух. Щоденники»

Київ, Мала Галерея Мистецького арсеналу
Початок о 17:00
Графік роботи: з середи по неділю, 12:00–19:00
Виставка триває до 15 лютого

Персональна виставка сучасної художниці та фотографки Руслани Ключко про досвід не/повернення в умовах війни. Через фотографію, графіку та відео мисткиня досліджує рух між пам’яттю та реальністю, фізичним місцем і тим, що існує в спогадах та особистих архівах. Значна частина робіт є емоційним зверненням до рідного міста авторки — Хутора-Михайлівського на Сумщині, прикордонного простору крихкої рівноваги між присутністю та зникненням.

Кураторка виставки — незалежна кураторка і дослідниця Віта Котик. Менеджерка проєкту — Анастасія Гаразд.

Більше в інстаграмі.

Премʼєра серіалу «Тиха Нава»

онлайн, платформа Київстар ТБ

Ексклюзивний для платформи серіал у жанрі детективного трилера з елементами true crime. У центрі сюжету — молодий юрист Адам Юшкевич. Він береться розслідувати серію жорстоких злочинів у провінційному місті, що роками приховувало свої темні таємниці під маскою спокою. Серіал порушує теми колективної травми, страху, мовчання та відповідальності, створюючи напружену атмосферу, де кожен персонаж має що приховувати.

Серіал створено у співпраці платформи Київстар ТБ з продакшном SFERA FILM. Режисер проєкту — Дмитро Андріянов, продюсери — Анна Гончар та Дмитро Сафановський. Головну роль виконав Олександр Рудинський, також у серіалі знялися Анастасія Пустовіт, Сергій Кисіль, Михайло Жонін та інші відомі українські актори.

Більше на сайті та в інстаграмі.

Кінопрем’єра «Марті Супрім. Геній комбінацій»

у різних містах у кінотеатрах

Спортивна драма студії A24, зрежисована Джошем Сафді. Фільм розповідає іронічну й водночас глибоку історію про одержимість мрією й ціну, яку доводиться платити за її здійснення — йдеться про легендарного гравця в настільний теніс Марті Райзмана. Стрічка вже увійшла до топ-10 фільмів року за версіями провідних американських інституцій, отримала номінації на «Золотий глобус» та потрапила до шорт-листів «Оскара».

Більше на сайті та в інстаграмі.

Культурна подія «Кіно навиворіт»

Київ, Будинок кіно, Синя зала
Початок о 17:00

Захід має стати простором для обговорення можливостей для молоді у сфері кіно. Спершу відбудеться показ короткометражного фільму, який створили студенти та професіональні митці кіноспільноти Aspire. Опісля на лекції обговорять про виклики під час війни: які можуть бути складнощі у процесі фільмування, як їх уникнути; про жанр мок’юментарі; ключові точки на шляху виробництва, який має пройти проєкт від створення й до реалізації.

Далі для всіх охочих відбудеться благодійний музичний вечір о 19:00, виступатимуть київські музиканти й виконавці, а опісля — спідфрендінг та нетворкінг.

Більше на сайті та в інстаграмі.

16 січня, пʼятниця

Виставковий проєкт «Світло Традиції – Виставка витинанок Дар'ї Альошкіної»

Краків (Польща), Galeria Podbrzezie (UKEN)
Виставка триває до 26 лютого

Проєкт презентує творчість української мисткині Дар’ї Альошкіної. Вона трансформує традиційну витинанку у формат сучасних монументальних інсталяцій, тож в експозиції можна буде побачити великоформатні ажурні панно, часто заввишки понад 2–3 метри. У цих творах Дар’я поєднує давню українську символіку та сучасну візуальну мову.

Після успішних презентацій на міжнародних майданчиках у Парижі, Сеулі та Мюнхені проєкт уперше буде показаний в академічному просторі Галереї Podbrzezie у Кракові. Виставка має важливе значення для культурної дипломатії та демонструє українську традицію як живий, актуальний і модерний процес. Організовують Fundacja Aktywna Integracja за фінансової підтримки Європейського Союзу в межах програми KPO.

Більше у фейсбуці.

Кіноподія KINOTAGEN

Київ, Поділ (локацію оголосять за два дні до події)
Захід триває з 16 по 18 січня

У програмі події — покази молодого німецького й українського експериментального кіно, тематичні дискусії та нетворкінг. Це певний кінообмін, а в центрі — роль документального й архівного кіно в часи великих трансформацій. 

Програма включає тематичні блоки: Kino in Bewegung Showcase (дослівно «кіно в русі») — про колективи і незалежні ініціативи в кіновиробництві; KHM Showcase — огляд прикладів міждисциплінарних експериментів на перетині кіно, перформансу і візуального мистецтва загалом. А головна програма «What holds us together?/Що нас тримає разом?» і «Fault lines/Лінії розлому» — це про нові стрічки студентів і студенток німецьких кіношкіл, фільми присвячені розмові про колективну пам’ять та атрибути сучасності.

Проєкт реалізують у співпраці з Goethe-Institut в Україні за підтримки Kino in Bewegung (Лейпциг), студентів і студенток Кельнської академії медіамистецтв (KHM), НаУКМА, КНУТКіТ ім. І. К. Карпенка-Карого та Культурного центру «Спаська 13».

Більше новин на інстаграм-сторінці.

Публічна дискусія «Прифронтові та переміщені музеї: життя в “особливих умовах”»

Київ, Національний музей історії України
Початок о 15:00
Вхід за реєстрацією

Всеукраїнська публічна дискусія присвячена досвіду прифронтових та переміщених музеїв із тимчасово окупованих і прифронтових територій. Подія об’єднає представників музейних інституцій, краєзнавців, дослідників, громадськість і медіа, яким небайдужа доля музейної справи в умовах війни. Захід організовують Національний музей історії України, Маріупольський краєзнавчий музей та Маріупольський державний університет.

Учасники говоритимуть про виклики, з якими щодня стикаються музеї в «особливих умовах»: відсутність належної матеріально-технічної бази, експозиційних площ і сховищ, обмежений доступ до колекцій, постійні ризики та законодавчі прогалини. Окрему увагу приділять переосмисленню ролі музеїв у суспільстві, роботі з нематеріальною культурною спадщиною, меморіалізації війни, документуванню злочинів проти культури та пошуку нових форматів взаємодії з аудиторіями.

Щоб відвідати, потрібно зареєструватися.

Більше в інстаграмі.

17 січня, субота

Виставка «Кривий ландшафт. Укорінення»

Кривий Ріг, укриття університету ДУЕТ
Початок о 15:00

Виставка «Кривий ландшафт. Укорінення» є художнім дослідженням індустріального ландшафту Кривого Рогу як простору пам’яті, травми та тривалих трансформацій. Проєкт зосереджується на темі фізичного та символічного «укорінення» людини в постіндустріальному середовищі через роботу з матеріалом, землею, тілом, історією та досвідом життя поруч із промисловими зонами.

Виставка проходить у межах проєкту Post-Industrial Memory Lab: Деколонізація Кривого Рогу та об’єднує роботи, створені під час мистецької резиденції у грудні 2025 року. Зі своїми роботами беруть участь художниці та художники Єва Алвор із Запоріжжя, Віталій Кравець із Києва та Ася Яковлєва з Дніпра. На відкритті можна буде поспілкуватися з митцями.

Організовують Криворізький Центр Сучасної Культури / KRCC. Куратор проєкту — Костянтин Дорошенко.

Більше в інстаграмі та фейсбуці.

18 січня, неділя

Концерт Yevhenii Dubovyk & Kyryllch (FUSION JAMS)

Львів, Jam Factory Art Center
Початок о 19:00

Після концерту відбудеться джем, участь у якому за реєстрацією та відбором

Київська спільнота сучасного джазу FUSION JAMS організовує фірмовий джем і виступ резидентів проєкту — дуету Yevhenii Dubovyk & Kyryllch. На концерті звучатимуть авторські акустичні композиції та довільні імпровізації. Цікаво, що частина матеріалу першочергово виконувалася у квартетному або квінтетному складі, тож камерний дуетний формат — Євгеній Дубовик на піаніно і Кирило Черкашин на саксофоні — відкриває музику з нового боку.

Щоб узяти участь у джемі як музикант чи музикантка, потрібно зареєструватися.

Більше в інстаграмі.

Презентація книжки «Йонас Мекас. Розмови з кінорежисерами»

Київ, кінотеатр «Жовтень»
Початок о 16:00
Вхід за реєстрацією

Подія поєднає кінопоказ і публічну дискусію, присвячену незалежному кінематографу та постаті литовсько-американського режисера Йонаса Мекаса. Це один із ключових діячів американського авангарду, якого називають «батьком авангардного кіно». 

Книга «Йонас Мекас. Розмови з кінорежисерами» в українському перекладі від видавництва ist publishing розкаже більше про творчий метод режисера та познайомить із друзями та знайомими Мекаса зі сфери кіно через формат інтерв’ю. Зокрема, це розмови з Енді Ворголом, С’юзен Зонтаґ, Аньєс Вардою, Джоном Кассаветісом, Стеном Брекеджем.

У межах презентації покажуть документальний фільм Fragments of Paradise режисерки К. Д. Девісон про життя й творчість Мекаса. Опісля — дискусія про його спадщину та вплив на незалежне кіно й мистецтво ХХ століття.

Проєкт реалізують за підтримки Resilience Fund від Goethe-Institut в Україні.

Більше в інстаграмі.