Страсна седмиця — останній тиждень перед Великоднем. Це період згадування Страстей Ісуса та його викупної Жертви за кожну людину. Так, кожен із днів цього тижня присвячений подіям, що відбувалися у цей час (зрада Юди, молитва у Гетсиманському саду, суд над Христом тощо), а також — притчам та історіям Христа (наприклад, притчі про десять дів, злих виноградарів). Для вірян Страсна седмиця — період плачу і страшної темряви, розвіяти котру здатна лише пасхальна ніч і свято Христового Воскресіння.
Більшість робіт (Прото-) Ренесансу (XIV-XVI ст.) має у своїй основі біблійний сюжет. На думку домініканського ченця Іоанна Генуезького (XIII ст.), такі релігійні зображення мали виконувати три функції: бути інструкцією для тих, хто не вміє читати; щоб чудо втілення та приклади святих залишалися в нашій пам’яті завдяки щоденним нагадуванням через образи; збуджувати почуття релігійної відданості. Роботи, присвячені подіям, згадуваним у період Страсного тижня чи не найбільше звертаються до почуттів вірян. Зображення Страстей Христових мали би допомогти людям зосередитися на молитві і роздумах про жертву Ісуса.
І нижче ми підготували добірку 7 таких робіт.
«В’їзд в Єрусалим», Джотто ді Бондоне (1304-1306)
Коли Ісус в’їжджає до Святого міста, люди зустрічають його як царя: вигукують «Осанна!», розстеляють на землі свій одяг та розмахують пальмовим гіллям. Вони очікують від нього земної перемоги, що дарує свободу народу. Насправді ж, подібно до старозавітних пророків, Ісус входить у Єрусалим, аби померти, а замість перемоги закликає до любові. Він несе перемогу, на яку люди не чекають.
«Христос, увінчаний тернами», Маттео ді Джованні (1480-1495)
У Великий Понеділок на аналой (столик для богослужінь) у церквах виносять ікону «Ось Наречений», де Ісус зображений у багряниці та терновому вінці. Також у цей день співається тропар «Ось Наречений приходить опівночі». Христос є нареченим душі людини, котру викупить власним стражданням, про що свідчать вінець і багряниця.
«Страшний суд», Мікеланджело Буонарроті (1535-1541)
Однією зі згадуваних подій Великого Вівторка є обіцяння Страшного суду. У той час воскреснуть мерці і праведники відділяться від грішників, аби наслідувати вічне блаженство.
На фресці, ліворуч від Христа, Святий Варфоломей тримає здерту шкіру — автопортрет Мікеланджело. За одним із трактувань, це алегорія спокути власних гріхів художника.
«Зрада Юди», Джотто ді Бондоне (між 1304 та 1306)
Коли Юда Іскаріот вирішив продати Христа, він сказав стражі: кого я поцілую — той Христос. Цілування було традиційним вітанням у юдеїв, однак тут воно (як і саме ім’я Юди) стало символом зради. Після цього Христа поведуть у синедріон (вищий суд), аби приговорити до смерті.
«Тайна Вечеря», Доменіко Гірландайо (між 1480 та 1486)
У Великий Четвер віряни згадують установлення Христом Таїнства Євхаристії (Причастя) на Тайній Вечері. Це остання трапеза Ісуса з його учнями, на якій він передрікає зраду одного з них і власне воскресіння після страждань і смерті.
На фресці Гірландайо легко впізнати Юду: він сидить відокремлено, не має німбу, а неподалік від нього — кіт— символ диявола у часи Ренесансу.
«Розп’яття», Фра Беато Анджеліко (між 1437 та 1446)
Своєї кульмінації Страсний тиждень досягає у Велику П’ятницю — день розп’яття і смерті Ісуса. Зазвичай у підніжжя хреста зображується череп Адама (занепалого людства), на який стікає кров Ісуса, омиваючи його від гріха і тим самим даруючи йому можливість спасіння.
Христос вмирає і, здавалося б, зло перемогло. Однак саме у цей момент один з римських солдатів каже: «Він був справді Син Божий».
«Зішестя в пекло», Фра Беато Анджеліко (1441)
Після падіння Адама та Єви Рай був закритим для людей. Тож до Христового воскресіння душі всіх людей після смерті потрапляли до пекла (хоча розділення між праведниками та грішниками там залишалося).
На другий день від свого поховання Христос спускається до пекла, аби вивести звідти душі старозавітних праведників, а також — Адама та Єви. Він зруйнував ворота пекла і дарував людині можливість спасіння.
На обкладинці використана картина "Мертвий Христос, якого тримають Діва Марія та Євангеліст Іоанн", Джованні Белліні (1460).
Текст створено в межах стажування.
