Наприкінці зими в Офісі Кримської платформи відкрилася виставка «ЛОМИКАМІНЬ. Жіночий спротив у Криму», присвячена 10 рокам спротиву окупації Автономної Республіки Крим та міста Севастополь. Фокусом виставки стали жіночі голоси, їхні досвіди та шлях боротьби військовослужбовиць, громадських активісток, правозахисниць, журналісток, політувʼязнених та дружин і матерів заарештованих. Експозиція складається з робіт сучасних українських мисткинь Алевтини Кахідзе, Марії Куліковської, Лії Достлєвої і Юлії По, Еміне Зіятдінової, та фрагментів щоденників активісток жіночого руху спротиву «Зла Мавка».
Назва виставки символічна, адже ломикамінь — це рослина, яка здатна вирости на каменях кримського високогірʼя. Вона складається з купи маленьких тендітних квіток, які, подібно до килима, покривають гірське каміння. Таку назву рослині дала Леся Українка, коли була в Криму та побачила, як ті квіточки у прагненні до життя пробивають каміння на схилах гори.
На цьому звʼязки драматургині з Кримом не завершуються. Через стан здоровʼя вона часто бувала на курортах півострова, досліджувала кримськотатарську культуру, залучала її до своєї творчості. Зокрема пише драматичну сцену «Іфігенія в Тавриді» за мотивами давньогрецької трагедії Евріпіда, дії якої відбуваються в Криму.
Чому саме цей сюжет? Чи запустила Леся Українка цим текстом хвилю осмислення як троянських сюжетів, так і кримських контекстів? І чим виражалося культурне привласнення кримського простору в пізніші часи? Про це розповідає кураторка виставки Тетяна Філевська.
А відвідати виставку можна буде до 13 травня у Представництві Президента України в Автономній Республіці Крим/Офісі Кримської платформи.
Нижче — фрагмент кураторського тексту до виставки від Тетяни Філевської.
***
Ця частина експозиції представляє об’єкти та документи, що були зібрані під час кураторського дослідження до виставки, та окреслює історичний контекст, в якому опиняються наші сучасниці. Які наративи, міфи, постаті та досвіди жіночого спротиву існували навколо Криму до його тимчасової окупації росією у 2014 році? До чиїх голосів озиваються сучасні активістки, мисткині та громадянки? З якого коріння виростає та чим підживлюється солідарність та сила жіночого спротиву в Криму?
До певної міри ці історичні контексти пояснюють те наративне поле, в якому існують (та з яких виникають) усі інші твори виставки «Ломикамінь». Вивчення історичного контексту, зокрема постатей та ідей, що резонували з головною темою виставки виявило важливість постаті Лесі Українки, яка є однією з найбільш знакових постатей жіночої суб’єктності в українській новітній історії (не випадково група активісток в окупації «Зла Мавка» називають себе іменем персонажки найвідомішої п’єси Лесі Українки «Лісова пісня»).
Перебування в Криму було не лише місцем оздоровлення для Лесі Українки після прогресування хвороби, але й мало вплив на її творчість: тут вона формується як зріла драматургиня, що вписує українську літературу в європейський контекст через опрацювання античної спадщини, а також вивчає та опрацьовує у своїх текстах кримськотатарську культуру. І, не випадково, першим сюжетом виникає Іфігенія в Тавриді — історія з класичної античної трагедії, написаної Евріпідом, основна дія якої відбувається власне в Криму.
«Іфігенія у таврів» Евріпіда (написана бл. 414 року до н.е) оповідає історію часів Троянської війни. Старша донька царя Агамемнона та його дружини Клітемнестри Іфігенія має бути принесена в жертву богині Артеміді заради перемоги над Троєю. Цар веде свою доньку нібито одружитися з Ахіллом, але дорогою вона дізнається про правдивий намір — жертвоприношення, — і приймає свою смерть заради перемоги власної країни. В останню мить Артеміда рятує дівчину, а замість неї приносить у жертву лань. На хмаринці богиня переносить Іфігенію в далеку Тавриду, де вона стає головною жрицею в її храмі. Ніхто зі смертних не знає про те, що дівчина вижила. В храмі завдання Іфігенії — приносити в жертву непроханих чужинців, що прийшли в Тавриду, адже таким є звичай тутешніх жителів. Дівчина страждає вдалині від розлуки зі своєю сім’єю та рідним краєм. Аж через багато років до Тавриди прибуває її молодший брат Орест (якого вона не бачила з дитинства) з другом із наміром викрасти статую Артеміди та привезти її додому як спокуту за свої гріхи. Іфігенія впізнає брата і допомагає йому викрасти статую. Разом вони тікають і повертаються в рідну Елладу. Гнів таврів та переслідування героїв спиняє сама богиня Афіна, яка запевняє, що все діється згідно з божественним планом.
Твір Евріпіда фактично фіксує, що Крим був місцем, де відбувались події головної протоєвропейської війни — Троянської.
До цього наративу відсилають усі європейські культури, осмислюють власні війни через неї, з нею порівнюють усі наступні європейські війни. Культура та мистецтво західної цивілізації осмислює цей сюжет та його учасників впродовж тисячоліть до наших днів. Засаднича для цілої західноєвропейської історії подія відбулася в тому числі на території Криму.
Українська культура осмислює Троянську війну досить пізно, і Леся Українка одна з перших опановує ці сюжети. Ймовірно, перебування на віллі під назвою Іфігенія стимулювало її до осмислення близькості античних сюжетів та актуалізації цього наративу. Зрештою, як і Іфігенія, Леся Українка страждала від ностальгії за домом та рідними в далеких землях, куди закинула її не богиня на хмарці, а підступна хвороба. Письменниця пише драматичну сцену, що задумувалась як ціла поема, але не була завершена. Проте й невелика форма має надзвичайну цінність. Далі Леся Українка розвиватиме свою «античну тему» в інших творах, що формують її славу як видатної європейської драматургині.
На жаль, робота Лесі Українки не стимулювала перекладачів до створення української версії тексту Евріпіда. Лише століттям пізніше інша важлива українська культурка дієвиця, що прагнула долучити Україну до європейської цивілізації Соломія Павличко, видала у щойно заснованому видавництві «Основи» перший, створений Андрієм Содоморою та Борисом Теном, переклад класичної грецької драми українською. Унікальним тлом для появи книги, що вийшла друком у 1993 році, був розпал холодної російсько-української війни за Крим. Адже поділ чорноморського флоту між Росією та Україною у 1992-1994 роках був на межі військового конфлікту, що міг розгорітись у повномасштабне протистояння.
В 1994 році у Севастополі, все ще під час події Кримської кризи, відбулась виставка сучасного мистецтва «Алхімічна капітуляція», кураторкою якої була Марта Кузьма, перша очільниця Центру сучасного мистецтва Сороса у Києві. Виставка відбулась на бойовому кораблі «Славутич», який невдовзі після того перейшов до Чорноморського флоту РФ. Значна частина робіт була присвячена питанням ідентичності, зокрема української ідентичності у пострадянській трансформації. Проте мистецька інтервенція Кузьми в розпал холодної війни була важливим жестом капітуляції та привласнення простору пострадянського військового корабля українською культурою.
Під час перебування в Криму Леся Українка присвячує особливу увагу вивченню кримськотатарської культури. Вона відвідує Бахчисарай, села, вивчає традиційну культуру кримських татар. Робить замальовки кримськотатарських орнаментів, які нагадують їй українські, і хоче їх видати, задля чого відправляє М.Драгоманову. На жаль, замальовки були, найімовірніше, втрачені під час Другої світової війни, а видання не було здійснене.
Під час походу в гори Леся Українка помічає на високогір’ї серед холодного каміння та мохів невеличку квітку, яка не вирізняється привабливим виглядом, проте вражає поетку життєспроможністю. Вона росте поміж каміння та мохів, де уже не спроможні рости дерева та кущі, практично без води, в екстремальних температурах та обдувається різкими вітрами.
Цей образ зачаровує Лесю Українку своєю тендітною силою, потужною силою спротиву обставинам та волею до життя. Квітку цю вона асоціює з власною долею і вигадує для неї назву «ломикамінь» — та, що ламає каміння.
Цей ендемік Криму так і увійшов до наукового обігу під поетичною назвою — Ломикамінь зволожений або зрошуваний (лат. Saxifraga irrigua).
Камінь пробила вона, той камінь, що все переміг,
Що задавив і могутні дуби,
І терни непокірні.
Квітку ту вченії люди зовуть Saxifraga,
Нам, поетам, годиться назвати її ломикамінь
І шанувать її більше від пишного лавра.
Доповнює експозицію однойменне відео, в якому ми чуємо історію музею Лесі Українки в Криму від його колишньої директорки Олександри Вісич, чуємо фрагменти драматичної сцени «Іфігенія в Тавриді» у виконанні Постійної Представниці Президента України в Криму Таміли Ташевої, написану Лесею Українкою в Ялті на віллі «Іфігенія», а також чуємо голос самої поетки, був записаний саме у Криму та дивом і волею випадку зберігся до наших днів. В цьому відео звучать голоси жінок минулого та сьогодення, еллінки, українок та кримської татарки, що переживають свої власні досвіди війни. Ми наче чуємо єдиний хор, в якому окремі жіночі голоси переплітаються, передають силу одна одній через покоління та віки, мігрують між культурами та мовами, і разом безстрашно відстоюють правду та честь, борються за рідну землю та йдуть до перемоги, наче сама богиня війни Артеміда стає в їхній стрій плечем до плеча.
