Мистецтво та мода: як бренди хусток популяризують українське мистецтво

Бренди одягу та аксесуарів не стоять осторонь суспільного інтересу до українського мистецтва, а, навпаки, роблять його частиною своїх колекцій, популяризують, оприявнюють. Приклади такого залучення доробків українських митців та мисткинь можна було зустріти й раніше, проте повномасштабне вторгнення загострило потребу пошуків власного коріння, тож бренди значно активізувалися. У їхніх колекціях почало з’являтися все більше референсів на окремі поезії, картини, пісні, а то і цілі мистецькі доробки, а на сайтах та в соцмережах — все більше матеріалів, які пояснюють контексти та знайомлять аудиторію з не новими, але маловідомими іменами української культури.

У цьому матеріалі зупинимося на брендах, які створюють хустки, оскільки вони є універсальними як за своєю формою, так і за способами використання. З одного боку, хустка — це ідеальний простір для перенесення або ж авторської інтерпретації певного мистецького твору. На геометрично правильний фрагмент тканини значно легше накласти картину чи її фрагменти, ніж на інші, складніші елементи гардероба. А з іншого — хустки ще й можна застосовувати у різний спосіб: класично завʼязувати на шиї, голові чи руці — як браслет, у різний спосіб обмотувати ремінці сумки, використовувати замість ременя. А можна навіть зробити з неї топ, і з аксесуара хустка стане предметом одягу. 

Кожен із брендів, що звертаються у своїх колекціях до мистецтва, свідомо артикулює цей досвід у своїх соцмережах, розповідає детальніше про обрані мистецькі твори та їхній авторів у супровідних матеріалах. У процесах створення хусток часто беруть участь також музеї, в яких ці картини чи певні архівні матеріали зберігаються. Таким чином мистецтво виходить за межі галерей та фондів, а аудиторія брендів — а згодом і ширші кола — знайомляться з новими іменами, напрямами та явищами української культури.

Розгляньмо 6 брендів та на їхньому прикладі розберімося, у який спосіб вони залучають до своїх колекцій українське мистецтво.

Бренду byMe вже 8 років, проте залучати українське мистецтво у свої колекції вони почали нещодавно. Спершу, вже за широкомасштабного вторгнення, з’явилася колекція «Закохувати», у якій використали фрагменти народних орнаментів та обриси українських візуальних символів, наприклад, контур кленового листка. Пізніше ця колекція перетворилася на слоган бренду, який зараз звучить як «Закохувати в українське». 

Перша колекція бренду, пов’язана з певним мистецьким доробком, мала назву «Хто ми є?» і створювалась у співпраці з Національним музеєм Тараса Шевченка й відповідно була присвячена поету та художнику. Такий почин byMe здається виправданим, оскільки Тарас Шевченко чи не найбільше повпливав на витворення української культурної ідентичності, а його авторитет підважити важко. Цифрові копії картин, які бренд використав у хустках, надав музей Шевченка. Серед них були, певне, найвідоміший твір художника — «Катерина», пейзаж містечка на Полтавщині «В Решетилівці» та портрет у жанрі ню «Жінка у ліжку». Та є одна картина, на яку дозвіл музею зумисно не отримували. Йдеться про відомий автопортрет художника, який він подарував Варварі Рєпніній. Жінка невдовзі після отримання дарунку виїхала до Москви, і з того часу картина зберігається там.  

Натхненням для другої колекції став вихід стрічки «Довбуш» Олеся Саніна та історія лідера опришків загалом. На одній із хусток зображено тодішню зброю та спорядження опришків, зокрема сокиру-оберіг Олекси Довбуша — бартку. Сокири є не лише найбільш промовистим символом визвольної боротьби у Карпатах, але й образом-нагадуванням про необхідність продовжувати спротив та берегти своє. А на двох наступних хустках — замальовки кадрі з фільму із обрисами персонажів на тлі гірських пейзажів. 

Найновіша колекція бренду — «Березіль» — присвячена театру Леся Курбаса, його експериментаторству та феєричності. Її byMe реалізовували разом з проєктом «Open Kurbas: цифрова колекція», який надав доступ до матеріалів Музею театрального, музичного та кіномистецтва.  У ній бренд звернувся до різного формату хусток: вʼязаних, трикутних та вже звичних квадратних. Подібно до колекції «Довбуш», тут не йдеться про перенесення цілого зображення на тканину, радше про переосмислення певних візуальних образів чи натхнення темою. Так, яскраво-червона вʼязана хустка — надихнута епохою 1920-х, не лише театральних, але й повсякденних. Проте, можливо, щоби уникнути прямих небажаних паралелей з червоними хустками з агітаційних радянських плакатів, замість цілісної бавовняної чи атласної тканини обрали вʼязаний варіант. Блакитна напівхустка, навпаки, легка та блискуча, небесно-блакитного кольору. На її створення бренд надихнуло те, що Лесь Курбас зазвичай не носив краваток, замість них режисер обирав банти або ж хустки, подібні до тієї, яку створили byMe.  

Також у колекції є три класичні квадратні хустки із візуальними елементами, повʼязаними із самим Курбасом, частинами його вистави чи навіть його портретом. Наприклад, на синьому тлі хустки «Алло на хвилі 477!» розміщені фрагменти однойменної вистави, елементи сценографії: зображення декорацій машин, ескізи персонажів та їхніх костюмів.

Бренд «Вільнодумні» спеціалізується на хустках, у різний спосіб повʼязаних з українським мистецтвом. Тому і проєкт вони назвали «Не хустка», бо можна підставити продовження «Не хустка, а українська культура». У своїх дизайнах команда звертається до українського мистецтва як у форматі повного перенесення картини на виріб, так і певного переосмислення твору чи цілого доробку. 

Приміром, для створення хустки, присвяченій легендарному фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків», творці поєднали образи з історії із графікою Георгія Якутовича. Його картина, розміщена в одному з кутів хустки, була відтворена у стрічці до найменших деталей. Річ у тім, що митець водночас був ілюстратором перевидання однойменної повісті Михайла Коцюбинського та художником-постановником фільму, тобто теж поєднував у своїй роботі два мистецькі виміри, що і спробували передати творці хустки.

Бренд також звертався до творчості інших українських режисерів: Івана Миколайчука та Юрія Іллєнка. Спеціально до кінофестивалю «Миколайчук OPEN» бренд створив хустку «Миколайчукова хата», яка символізувала не лише дім режисера, який досі стоїть у селі Чортория на Буковині, але й дім кожного українця. На хустці поєднано графічний малюнок хатини та журавля, який виконала дизайнерка бренду, і текст самого Миколайчука, у якому він описує рідні пейзажі. А хустка «Легенда про княгиню Ольгу» розроблена за мотивами однойменного фільму Юрія Іллєнка. На ній мозаїчна картина формою нагадує стрічку, що, за фрагментами різних літописів та переказів, відображає цілісну історію княжих часів.

Серед художників, до яких бренд повсякчас повертається, — Олекса Новаківський, що жив на зламі XIX–XX століть і з чиєю творчістю повʼязують цілу віху розвитку українського живопису. Хустка з його картиною «Гора Ґрегіт» була однією з перших, які випустив бренд. Пізніше на тканину перенесли також «Рожевий вечір». Судячи з соцмереж бренду, вони не планують зупинятися на двох картинах художника і можна очікувати нові хустки з роботами Олекси Новаківського. 

Ще однією художницею, до творчості якої звернувся бренд, стала Любов Панченко. Мисткиня-шістдесятниця, яка за часів хрущовської відлиги відроджувала українську культуру, зокрема традицію різдвяного вертепу на Київщині. Художниця мешкала у Лісовій Бучі, тому на початку повномасштабного вторгнення опинилася в окупації, де, на жаль, і померла після місяця голодування. Свої картини мисткиня заповіла передати Музею Шістдесятництва у Києві. Завдяки його сприянню бренду і вдалося відтворити картину художниці «У світ» майже без змін.

У співпраці з Національним художнім музеєм України бренд перетворив на хустку  картину ще одного шістдесятника — «Ой кум до куми залицявся» Віктора Зарецького. Декому полотно може нагадати відому картину «Поцілунок» австрійського художника Ґустава Клімта. Саме через таку, здавалось би, подібність бренд і обрав цей сюжет, взявся за місію не лише поширити твір у ширші маси, але й поговорити про відсутність взаємодії українських митців із західними у радянські часи, їхню вимушену необізнаність у тому, що відбувається у мистецтві за межами СРСР та «плагіат», який не можна вважати плагіатом. 

Також «Вільнодумні» зверталися до творчості Марії Приймаченко, тільки цього разу не повністю переносили якусь із картин на тканину, а складали на хустці окремі сюжети з різних творів художниці, як пазл. «Історія М. Приймаченко» — це чотири простори, відповідно до чотирьох кутів тканини, у кожному з яких розгортається свій сюжет, герої якого запозичені з полотен мисткині. Ще однією хусткою із персонажами художниці стала хустка «Пегас», яскраво наївні образи якої чимось подібні до малюнків абетки. Тому бренд позицією хустку як дитячу, яка знайомитиме молодшу аудиторію з українським мистецтвом. Створенню обох виробів сприяв фонд родини Марії Приймаченко.

І врешті ще одна хустка, на створення якої бренд надихнув часопис Організації українок Канади «Жіночий світ», що виходив з 1950 року. На тканину перенесена обкладинка одного з випусків журналу, яку намалювала Христина Велигорська-Сеньків. Часопис мав на меті виховувати національну свідомість у новому поколінні жінок, знайомити їх з українською культурою та народними традиціями. Зараз, після певної паузи, журнал знову виходить друком у Торонто, тому хустка набуває значення певного містка не лише між українською діаспорою та Україною, але й між серединою XX століття і сучасністю.

Бренд Oliz виріс з колекції вінтажних українських хустин, яку засновниці Христині Оліярник лишила бабуся, та ідеї популяризувати такий вид аксесуарів у сучасних образах. Першими хітами бренду стали хустки у стилі петриківського розпису, а згодом команда почала співпрацювати з великою кількістю музеїв, залучати у свої колекції роботи українських художників і переосмислювати творчість поетів та поеток. 

У межах співпраці з платформою United24 бренд випустив колекцію «Викрадене мистецтво». До неї ввійшли хустки, на які були перенесені картини митців, зображення памʼяток, фрагментів розписів, які росіяни викрали з українських музеїв, або знищили на окупованих територіях. Приміром, на хустку «Архип Куїнджі» перенесено відому картину художника «Червоний захід». Оригінальне полотно зберігається у Метрополітен-музеї в Нью-Йорку, тоді як оригінал ескізу зберігався у Маріупольському художньому музеї, який має імʼя митця. Навесні 2022 року цю роботу разом з багатьома іншими вивезли на територію Росії, наразі їхня доля не відома. А на хустці «Поліна Райко» зображені фрагменти розпису будівлі в Олешках на Херсонщині, який виконала унікальна мисткиня Поліна Райко, чий творчий шлях розпочався у 69 років. Після підриву Каховської ГЕС будинок було підтоплено, а розписи — майже повністю знищено. Колекція має на меті поширити знання про українських митців та наголосити на злочинних діях росіян на окупованих територіях. 

Певно що найбільшою колекцією бренду є «Музейна», в якій Oliz у співпраці з різними музеями України створюють хустки із картинами українських художників. Частина прибутку від продажів колекцій іде на потреби того музею, який надав дозвіл на використання робіт. Завдяки таким співпрацям бренд випустив чимало хусток з картинами Катерини Білокур, Івана Айвазовського, Ганни Собачко-Шостак, Зінаїди Серебрякової та вже згаданої Любові Панченко. Поза колекцією, але також у колаборації з музеєм (цього разу — з музеєм Івана Гончара) бренд випустив хустку «Козак Мамай», у якій на шовку відтворили однойменну картину ХІХ століття.   

У межах великої музейної колекції можна виділити менші серії хусток. Наприклад, одну з таких колекцій-присвят бренд підготував до дня народження Тараса Шевченка. До співпраці приєдналася також Укрпошта. Завдяки цій колаборації у нас вперше зʼявилася марка із картиною у стилі ню на ній. До колекції Oliz ввійшли 4 роботи художника: відома «Циганка-ворожка», на якій дівчина одягнена у вбрання, схоже на те, яке згодом буде на Катерині; монохромна композиція «Казашка»; картина з напівоголеною жінкою «Натурниця» та зображення української хати на полотні «В Україні, 1845». Також до колекції ввійшла хустка із перенесеними на тканину рядками вірша «Садок вишневий коло хати», написаними рукою поета, коли той був за ґратами у петербурзькому казематі.   

А у співпраці з Мистецьким арсеналом бренд створив колекцію хусток із картинами українських авангардистів. На тканину були перенесені полотна «Композиція» Олександра Богомазова, «Валькірія» Олександра Хвостенко-Хвостого та «Супрематична композиція №1», імовірно, Казимира Малевича, але точно авторство картини не відоме. 

Також окремі колекції бренд створив у співпраці з сучасними художниками, наприклад, з Іваном Марчуком та Іваном Приходьком. До колекції «Іван Приходько. Легенда українського наїву» увійшло 5 картин художника, який працює переважно в галузі народних іграшок та декоративного живопису:  «Сонячний водограй» (2012), «Добрий звір золоту рибку полюбив» (2019), «Ангел» (2010), «Космічна радість» (1998), «Без назви (квіти)» (1997). На кожні хустці використані образи з робіт митця. Вони розташовані на тканині так, щоб з усіх чотирьох сторін хустки можна було бачити персонажа обраної картини. 

Серія хусток, які створювалися у співпраці з Іваном Марчуком знайомить аудиторію з новим стилем у мистецтві, який заснував художник — пльонтанізм. Він характерний способом використання фарб: їх наносять тонкими кольоровими лініями та переплітають під різними кутами. Така техніка дозволяє досягти ефекту обʼємності та сяяння картині. Роботи Марчука абстрактні, тому інтерпретувати їх — непроста річ. До того ж і сам художник не підказує, яке розуміння його картин буде «правильним», він не дає навіть чітких назв. Усі 5 робіт, представлених у колекції, мають назву «Абстракція» і її номер від 1 до 5. 

І наостанок варто згадати колекцію, присвячену поетам-шістдесятникам та представникам Розстріляного відродження. На відміну від попередніх хусток (окрім хіба що «Садка вишневого») у цій колекції бренд працював із писаним словом, а не з візуальним мистецтвом. До неї ввійшли хустки з уривками поезії Володимира Сосюри «Так ніхто не кохав» у різних кольорах та дизайнах та з фрагментами вірша Ліни Костенко «Між іншим» (випущена до 90-річчя поетки). Також Oliz створили дві хустки, що за стилем нагадують старі газети: «Вірші» та «Шістдесятники». У першій художниця Надія Харт намалювала портрети Володимира Івасюка  та Василя Стуса та додала до них вірші поетів Розстріляного відродження та Шістдесятників. А друга присвячена творчості виключно митців-шістдесятників із їхніми портретами та уривками текстів. 

Бренд Zitkani створений у 2019 році і має на меті бодай частково перенести мистецтво з музеїв у повсякденне життя. Він спеціалізується на хустках, які популяризують мистецтво, знайомлять людей із маловідомими іменами, явищами та картинами. До кожного замовлення бренд додає картку з інформацією про митця та його витвір. Проте, окрім творчості українських художників та художниць, бренд звертається також до іноземних митців, як-то картин Антоніса ван Дейка, Вінсента ван Гога, Едгара Дега  чи Содома.  

Серед українських класичних митців бренд звернувся до творчості Олександра Богомазова та у співпраці з Національним художнім музеєм України переніс на хустки його картини  «Натюрморт. Пляшки» (1915), «Похорон» (1920) та «Пилярі» (1926 – 27).

Бренд також співпрацює із сучасними українськими художниками та художницями. У колаборації з Натою Левітасовою, Лілією Неберою та Артемом Андрійчуком створили триптих «Три стани свободи», присвячений реакції цивільного населення на повномасштабне вторгнення. Кожна з трьох картин намальована у різний спосіб. У роботі «Стан 1. Дорога»  Ната Левітасова тяжіє до неокубізму та геометричного спрощення, картина Лілії Небери «Стан 2. Ідентифікація» меланхолійна та експресивна, а Артем Андрійчук у полотні «Стан 3. Розквіт» звертається до рослинної символіки.

Nesamovyto також одразу позиціювали себе як бренд, у якому мистецтво зустрічається з повсякденними речами, а традиції — із сучасними рішеннями. Їхній слоган — «Твій гардероб сенсів» — анонсує, що йдеться не лише про аксесуари, але й про змісти їхніх дизайнів. Бренд частіше звертається про мистецьких постатей, тому у їхніх колекціях немає перенесених на тканину картин. Натомість у дизайнах хусток переважно переосмислюється та інтерпретується цілий художній доробок.

Найбільша колекція, присвячена діячам та діячкам культури, має назву «Несамовиті обличчя». У колаборації з ілюстраторкою Марією Оз бренд створив 4 хустки (вісім, якщо рахувати окремо утеплені варіанти): «Леонтович», «Курбас», «Плитка-Горицвіт» та «Крушельницька». Кожна з них — це певне візуальне переосмислення пристрастей та діяльності митця чи мисткині. Так, на хустці Параски Плитки-Горицвіт є витинанки, якими вона оздоблювала своє житло та обкладинки власних книжок, фотоплівка, бо вона захоплювалась фотографією і завдяки їй можна побачити етнографічні знімки Карпат другої половини XX століття,  та ластівка, бо таким був позивний жінки у лавах УПА. А на хустці Миколи Леонтовича — звісно ж, нотний стан, бо він був композитором, різдвяна зірка, як символ свята, до якого він написав всесвітньовідомий «Щедрик», та голуб, як образ свободи, до якого він звертався у композиції «Ой у саду голуби гудуть».   

За створення хустки «Кугутик», присвяченій Любові Панченко, стоїть співпраця з багатьма установами. Річ у тім, що колекція «Танцюй під власну дуду» (частиною якої і є хустка) розроблялась в межах колаборації з  ТРЦ Gulliver, де була згодом виставка робіт художниці, Музеєм шістдесятництва, Музеєм національної памʼяті, спільнотами cowo.guru та «Поступ-14». У межах співпраці також вийшов художній альбом Любові Панченко «Повернення». Художниця бренду Христина Цвенгер створила ілюстрацію хустки за мотивами картини мисткині «Кугутик» (1969). Ілюстраторка взяла центральний образ картини та доповнила його подібними елементами у такій самій стилістиці декоративного розпису.    

Також варто згадати колекцію «Натхненні горами», бо хоч, на перший погляд, у ній меншою мірою ідеться про мистецтво, воно на цій серії хусток також є. Тільки для цього треба придивитися до цитат, бо кожна з них — це цитата із певної пісні. В них різні автори: «Я піду в далекі гори» виконував легендарний Володимир Івасюк; текст пісні «Ніч яка місячна» написав Михайло Старицький; а якщо довго пошукати, то можна дізнатися, що слова до вальсу «Де ти тепер?» вигадав значно менш відомий Борис Палійчук. І навіть гори не в кожній з них згадуються. Але є все ж дещо, що їх обʼєднує — їх усі виконувала вже культова американська співачка українського походження Квітка Цісик. А деякі композиції, як-то «Де ти тепер?», часто навіть помилково вважають її авторськими. 

Бренд Dodo socks відомий насамперед шкарпетками з розмаїтим  вибором дизайнів. Проте зараз на їхньому сайті можна знайти чимало всього, зокрема і хустки. На відміну від більшості попередніх прикладів, під час їхнього створення бренд переважно не звертається до візуальних мистецтв. Винятком є поки що тільки хустка Legacy, натхненна традицією подільського килимарства. У решті — творці переосмислюють та візуалізують писані тексти.

Хустка Patagonia була створена до 130 ювілею поета-футуриста Михайля Семенка. На чотирьох краях виробу розміщений фрагмент з його поезії «Патагонія» (1917) «Я не умру від смерті, я умру від життя». У центрі хустки — замальовка спокійного пейзажу, на якому все завмерло перед тою останньою горобиною ніччю, про яку пише поет у вірші. За схожим принципом розташування тексту зроблені дві інші хустки бренду — Mantra та Roots. 

Mantra натхненна рядками гімну: «Згинуть наші вороженьки, як роса на сонці. Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці». У центрі хустки життєствердна композиція, на якій життя перемагає смерть. А хустку Roots обрамляють перші рядки Маршу українських націоналістів, які лягли в основу сучасного гімну ЗСУ: «Зродились ми великої години з пожеж війни і полумʼя вогнів. Плекав нас біль за долю України, зростив нас гнів у лють на ворогів». У центрі композиції дерево життя, у чиє коріння вплетені символи боротьби за незалежність та тривалості нашої культури, а на гілках — сучасність і майбутнє України. 

Трохи по-іншому зроблена хустка Genesis, натхненна рядками поезії Василя Симоненка «Грудочка землі» (1957): «Бо у мене стукотить у грудях грудочка любимої землі». У центрі композиції — сюжет творення. Чотири божественні істоти перетворюють шматочок глини на якийсь із витворів мистецтва, які розміщені у кожному з чотирьох кутів хустки. Вони всі різні, але обʼєднує їх одне — любов, яка й дозволяє грудочці глини набувати різних форм.