Сімнадцятий епізод подкасту «Висока полиця»: Гонкурівська премія — нагорода, що впливає на французький літпроцес вже понад 120 років

авторка Марина Губіна - 25.04.2024 в Книжки

У 17 епізоді подкасту «Висока полиця» літературознавиця Богдана Романцова поговорила з літературною оглядачкою та книжковою блогеркою Людмилою Дмитрук з каналу «Вишневий цвіт» про найвпливовішу французьку нагороду — Гонкурівську премію.

Людмила Дмитрук розповіла про процес вибору кандидата, внутрішню кухню премії, традиції, яких дотримуються і сьогодні, склад журі та останні зміни у ньому. Богдана Романцова розпитала, чи існує певний Гонкурівський формат текстів, чи стала премія вже попфеноменом, які є ще важливі літературні нагороди у Франції та як 5 тисяч франків грошової винагороди перетворилися на 10 євро. Разом вони поміркували про тексти та авторів, який оминула увагою премія, впливовість нагороди та долучення французького суспільства до неї. 

Гонкурівська премія — найвпливовіша нагорода французького літературного процесу, яку було засновано 1902 року. Згідно із заповітом Едмонда де Гонкура він зі своїм братом Жулем де Гонкуром, який помер раніше, інвестують своє майно, щоб відсотки від цього передавалися до створеної Академії Гонкурів. Це і мав бути грошовий фонд премії, з якого щорічно мали присуджувати 5000 франків письменнику чи письменниці за найкращий текст. Проте, ці гроші не збереглися через інфляцію та девальвацію, тому спочатку призову суму зменшили до 50 франків, а станом на сьогодні вона складає взагалі символічні 10 євро. 

Премію вручають на початку листопада за найкращий прозовий текст, що вийшов друком і є на полицях книгарень станом на вересень поточного року. Обирають лауреата 10 членів Академії Гонкура, які збираються у ресторані Drouant у другому окрузі Парижа. З 1920 року вони мають зустрічатися для обговорення текстів щомісяця. Кожного разу академіки відсіюють тексти, якщо за 14 раундів голосування не обрано переможця, то може застосувати подвійне голосування для визначення лауреата. За задумом премія може присуджуватися лише один раз одному письменнику, проте це правило вдалося обійти Ромену Гарі, який спершу отримав нагороду 1956 року за роман “Les Racines du ciel” («Коріння неба»), а згодом, у 1975 році, вже під псевдонімом Еміль Ажар став лауреатом вдруге за текст “La Vie devant soi” («Життя попереду»).

Зʼявлялися у премії і нові правила як реакція на критику від суспільства. Наприклад, з метою прозорості виборів лауреата до журі не має входити людина, яка має посаду та щомісячну зарплату в одному з французьких видавництв. Таким чином Академія Гонкурів намагається боротися з лобіюванням певних текстів, повʼязаних з членами журі через видавництво. Ще одне розʼяснення опублікували у 2022 році, коли нашумілий на найпродаваніший роман року “Cher Connard” («Дорогий засранцю») Віржіні Депант не отримав очікуваного для спільноти Гонкура. А річ була в тім, що авторка з 2016 по 2020 роки входила до Академії, а тому вона та її тексти не можуть ставати лауреатами премії. 

Та все ж основний привід для критики — це оминання премією вже визнаних у Франції та за кордоном письменників та письменниць, а часом в головних авторів ХХ століття. Нагороду не отримали Луї-Фердинанд Селін (це трапилося у 1932 році і стало одним з найбільших скандалів за весь час премії), Андре Жід, Альбер Камю, Жан-Поль Сартр, Ані Ерно, Антуан де Сент-Екзюпері, Франсуаза Саган і чимало інших авторів і авторок. Натомість премії закидають, що переможці Гонкура навпаки часто швидко забуваються і не входять до історії французької літератури.

Для альтернативного погляду на французький літературний процес довкола Гонкурівської премії утворилася ціла низка інших нагород. Деякі з них повʼязані іменем засновників, як-то Гонкурівська поетична премія (1985 року), яка у 2012 році отримала ще й присвяту «імені Робера Сабатьє», чи відоміша Гонкурівська премія ліцеїстів, у якій щорічного переможця обирають учні старших класів школи. А є й такі, які створювалися як опозиція думці Академії. До прикладу премія Femina заснували у 1904 році 22 співробітниці журналу “La Vie heureuse” як відповідь «женоненависницькій» премії Гонкурів. А 1926 року десять журналістів та літературних критиків, які чекали на результати обговорення тогорічного Гонкура, створили премію Ренодо.

Послухати епізод можна на усіх подкаст-платформах: Spotify, Apple Podcasts, YouTube, Sound Cloud, НВ Подкасти, Megogo, Litcom, Abuk.

авторка
Марина Губіна