Улітку 2022-го у Дикому театрі мала статися прем’єра вистави за текстом «Місто, в якому не ходять гроші» Кузьми Скрябіна. Через повномасштабне вторгнення задум не вдалося реалізувати, й ось тепер, 8 лютого, під час короткої відпустки зі служби в ЗСУ режисер і драматург Олексій Доричевський та команда Дикого поставили театральну читку на сцені Театру Драматургів.
«Місто…» — це брутальний український трилер-антиутопія. Головна героїня Аліса волею випадку потрапляє у загадкове загублене місто, звідки неможливо вибратися. Там не ходять гроші, а єдиний спосіб розрахуватися з іншими — це дії, абсурдні й жорстокі. Дівчина адаптується до нової реальности, знаходить друзів, зустрічає ворогів та врешті змінюється. Однак чи було це все насправді?
Читка — це ще не вистава, але вже видно, куди хоче зазирнути режисер. Фантастично, як за чотири дні роботи над текстом, команді вдалося зробити не просто статичну постановку, а динамічну театралізовану презентацію тексту. Усе начебто ще сирувате, але вже чітко проступили ідеї, вималювалися питання до світу, актори вбралися у свої ролі, а сцену обжили й взялися експериментувати з декораціями й мізансценами. На обговоренні побаченого опісля глядачі дуже хвалили такий формат і просили залишати все, як є. Але хочеться-таки побачити виставу!
У «Місті…» доладно грає простір сцени, працюють усі кутки та стіни. З обидвох боків — стільці, на яких спершу сидять актори, а далі рухають ними — то кидають, то штовхають. Справа в одвірку сидить Остап Дзядек і розповідною інтонацією читає з листка текст Кузьменка, що надає дійству комічного ефекту.
Сюжет і справді брутальний, тут є вбивства й недолуга жорстокість заради жорстокості, як у ще не свідомих дітей чи підлітків. Персонажі хочуть покарати інших ні за що, просто, аби було, а людина постає у глупстві своєму голою та беззахисною супроти світу.
Після показу режисер розповів, що у тексті Скрябіна є теми, які оминули у читці, але хочуть розкрити у виставі. У Місті, цьому химерному світі, ставлять експерименти над людьми. Хто ставить і навіщо? За яким принципом потрапляють сюди нові мешканці? На ці та безліч питань не встигли пошукати відповідей.
Постановка Доричевського актуальна для українського глядача, бо вона про кожного й кожну, хто живе в Україні тепер. «Місто, в якому не ходять гроші» — про неможливості глобально вплинути чи взагалі вийти з цієї жорстокої гри під назвою реальність. Промацування матеріалу в читці зазвичай передує виставі. А що як вистави не буде? Невже й вона теж ризикує потрапити до довгого списку мистецтва, яке не відбулося через війну? Сподіваюсь, усе буде, а доти слідкуватимемо за анонсами.
