Паризька богема, творча спільнота і життя селян: цікаві факти про Михайла Бойчука

авторка Анастасія Клименко - 08.01.2026 в Мистецтво

Якби Михайло Бойчук жив у наші часи, він став би головним персонажем якогось даркакадемічного роману. Викладач зі своєю малою спільнотою «бойчукістів», як вони самі себе називали, замикався у власній майстерні і створював фарби з яєчного жовтка і невимовне диво: картини. Попри заборони та протести.

«Індивідуальність сама виявиться, коли майстер визріє», — казав один із найбільш відомих українських художників-монументалістів і, як виявилося, мав рацію: окрім постійного вкладу у своїх учнів та учениць, він створив щось більше, ніж спадок, про який й досі згадують, який й досі досліджують. Бо творчі люди часом цікаві не лише своєю творчістю, а й тим, що дало початок цій творчості і як вона була виплекана.

Тільки б розгледіти талант

Якщо зараз шукають спеціалістів через сторизи в інстаграмі, то Михайло Бойчук шукав через оголошення в газетах.

На його оголошення про пошук «майстра», як заведено мовити в культурному світі, відгукнувся відомий на той час художник Юліан Панькевич. Так молодий шістнадцятилітній Бойчук опинився у Львові в майстерні Панькевича, а згодом — отримав фінансову підтримку від Андрія Шептицького, на яку й поїхав навчатися у Краківській та Віденській академіях мистецтв.

Юліан Панькевич

«Ми були молоді. Ми були божевільні»

Париж — місце юних і закоханих, осередок мистецького божевілля та бунту. Михайло Бойчук під час свого навчання в європейській столиці живопису обростає новими друзями та знайомими, які почнуть називати себе «бойчукістами» — вже тими, хто буде наслідувати самого художника і переймати його майстерність.

Михайло Бойчук вирізнявся — тяжів до візантійської культури і монументалізму, а не до популярних на той час імпресіоністичних полотен. Мав велику прихильність жінок — багато з них ще й навчалися в нього. Був митцем, схильним до скандалу, — той випадок, коли геніальність здатна не лише приваблювати, а й завдавати болю. 

Так він і опинився у любовному багатокутнику, де обирав між чотирма жінками, граючи з почуттями то однієї, то іншої. Зрештою саме Софія Налепинська повернулася з ним в Україну, де й стала його дружиною. А сам Михайло Бойчук написав картину «Чотири жінки й кіт», де зобразив усі муки свого вибору — коли потрібно нарешті визначитися, хто піде з тобою далі по життю, якщо насправді все твоє життя — це пензель, картина та муза.

Михайло Бойчук. Чотири жінки й кіт

«Доля всіх — обростати учнями»

Група Renovation Byzantine. Михайло Бойчук сидить у центрі.
Також на фото: Хелен Шрамм, Микола Касперович, Т. Налепінський, Софія Бодуен–де–Куртене, майбутня дружина Софія Налепинська, Софія Сеґно, Яніна Леваковська. Париж, 1910 р.

Повернувшись в Україну, художник продовжив збирати навколо себе відданих учнів, яких навчав усього — від створення фарб за давніми традиціями до писання спільних картин, гобеленів, муралів. Бойчук вважав, що саме колективність є запорукою успіху, тому й усі роботи учні створювали разом — під чітким керівництвом майстра. Іноді це керівництво було дещо деспотичним: художники працювали по сім-вісім годин, їм було заборонено одружуватися та й узагалі мати бодай якесь особисте життя. Але водночас учні Бойчука ніби потрапляли в сім’ю: здебільшого до себе на навчання він брав селян і робітників із малозабезпечених родин (яким і сам колись був український монументаліст), забезпечував їх житлом та їжею.

«Бойчукісти» ходили по музеях, обговорювали нові тенденції в європейському живописі і вірили, що їхня праця недаремна. А найбільше вірили у свого вчителя — ідола, який, здавалося, показав їм весь світ.

«Тоді в тиші мапи за столом писав свою повість про людей»

Михайло Бойчук — виходець із села поблизу містечка Теребовлі, тож із самого дитинства спостерігав тяжку працю селян, і наратив про «ницість українських селян», що побутував у Радянському Союзі, був для нього радше дотепною вигадкою, аніж правдою.

Бойчук свідомо відмовлявся від участі у виставках: вважав, що мистецтво має не капсулюватися виключно в закритих академічних просторах, а бути повсюди — там, де його головні герої, люди, матимуть до нього доступ. Так, його розписи можна було побачити і на Луцькій казармі, і на селянському санаторії під Одесою, і на стінах одного з театрів у Харкові. 

У своїх роботах художник звертався до візантійської традиції: ніби малював фрески та ікони, а проте робив центральними фігурами селян та робітників. Взяти хоча б його картину «Українка», де зображена жінка у виразно українському вбранні ніби в образі Оранти, що дивиться на тебе, з якого боку на неї не глянь. Чи то картина «Під яблунею», де зображені герої збирають яблука, наче у своєму власному Едемі, але тут яблуко — не символ першого гріха, а джерело життя та доходу.

Михайло Бойчук. Українка. Під яблунею

Репресії і страта

Для сталінського режиму свобода — заразний вірус. Якщо вона заразила одного, то пошириться далі — на найближчі майстерні, квартири, провулки та міста.

Після чергової поїздки за кордон, де Михайло Бойчук часто давав лекції, радянська влада звинувачує його у шпигунстві. 13 липня 1937 року його розстрілюють разом із найталановитішими учнями: Іваном Липківським, Іваном Падалкою, Василем Седлярем. Згодом стратять і його дружину — Софію Налепинську-Бойчук за те, що не видала жодних відомостей про свого чоловіка чи про його діяльність. Останнє кохання Бойчука Аллу Гербурт, дружину ще одного представника Розстріляного відродження Майка Йогансена, звільнять з роботи та змусять переїхати в іншу країну. У ті часи залишалося тільки «не висовуватися»

А згодом і більшість його розписів замажуть штукатуркою, ніби митця і не існувало.

Михайло Бойчук. Свято врожаю. Розпис Харківського Червонозаводського театру

Тож реабілітація пам’яті про Михайла Бойчука — це свого роду реставрація. Відновлення того, що зруйнував не час, а реальні люди. Бо «про митців мушу знати — хто вони, хто в дорозі якій народивсь», як писав поет Станіслав Вишенський.

Більше про постать Михайла Бойчука можна дізнатися у книзі Ірини Магдиш із серії «Історії українських митців», яку створюють і втілюють спільно команди Projector Publishing, Projector Foundation та Фундації ЗМІН.

Ілюстрації та фото — localhistory.org.ua, wikimedia.org, фейсбук-сторінка Львівська національна галерея мистецтв імені Б.Г. Возницького, wikiart.org, viknaodessa.od.ua

Дайджест культурних подій (з 5 по 11 січня)

авторка Софія Богуславець - 05.01.2026 в Події

5 січня, понеділок

Вистава-аудіоквест «Це – зайве»

онлайн, сайт «Дикого театру»

Проєкт побудований як емоційне занурення й особистий ритуал підбиття підсумків року, очищення від зайвих спогадів, емоційних і соціальних прив’язок. Для того щоб зануритися в експериментальний формат, глядачеві потрібні лише навушники, близько 40 хвилин часу та простір для руханки.

Вистава працює з голосом, атмосферою та тілесними й емоційними практиками, використовуючи елементи театральних тренінгів, технік зосередження та розслаблення. Проєкт створила режисерка Наталка Сиваненко, а курує проєкт директорка «Дикого театру» Ярослава Кравченко.

Більше на сайті та в інстаграмі.

Подкаст «Мовне питання»

онлайн, ютуб-канал Ukraїner

Подкаст, який говорить про загрожені мови. У кожному випуску ведуча — літературознавиця Богдана Романцова разом із запрошеними експертами: перекладачами, представниками громад та лінгвістами — розкриває тему мови як частину національної спадщини, яка також потребує захисту від нас.  

Поки вийшло три епізоди: можна дізнатися більше про роль мови з лінгвістом, мовознавцем й автором книжки «Лінгвістика на карті світу» Рустамом Гаджієвим, дослідити про гагаузів та гагаузьку мову з українською гагаузкою, кандидаткою філологічних наук, перекладачкою на турецьку й гагаузьку мови Тудорою Арнаут та почути також про білоруську мову через міркування білоруського поета, лідера музично-поетичних проєктів Sož та Baisan Алеся Плотка.

Подкаст створює Ukraïner спільно з програмою House of Europe за підтримки Європейського Союзу.

Дивитися і слухати подкаст на ютуб-каналі.

Креативний проєкт до кінопрем’єри «Випробувальний термін»

онлайн
прем’єра фільму відбудеться з 8 січня в різних містах України в кінотеатрах

До виходу романтичної комедії «Випробувальний термін» robota.ua та 1+1 media об’єдналися у креативному проєкті, що переосмислює сам формат вакансії як інструменту спілкування з аудиторією. У межах ініціативи вакансія стає не способом відбору, а точкою старту діалогу — живого, відкритого та позбавленого жорстких вимог.

Проєкт ґрунтується на ідеї, що перший крок до роботи не завжди починається з резюме, а з цікавості й готовності спробувати новий досвід. Учасники можуть долучитися до креативної взаємодії з брендом, взяти участь у розіграші 10 квитків на фільм, відчути ігровий формат занурення в тему роботи та стати частиною культурної події. Дедлайн для участі в розіграші — 7 січня.

Більше за посиланням.

Документальний фільм «Репресована Коляда»

онлайн, ютуб-канал

Різдвяна документальна історія про українських дисидентів, для яких коляда стала формою культурного спротиву радянській тоталітарній системі. У центрі фільму: Іван і Надія Світличні, Стефанія Шабатура, Ірина та Ігор Калинці — представники покоління шістдесятників, які зберігали свободу думки та ідентичність попри переслідування КДБ. Стрічка поєднує документальні матеріали з художніми реконструкціями та анімацією. А структура нагадує вертеп: провідник історії — анімований Вертепний Чорт. Це метафоричний персонаж, який веде глядача крізь цензуру, арешти та памʼять покоління. Історії дисидентів втілили Ірма Вітовська, Наталка Галаневич (Dakh Daughters), Владислав Михальчук (Schmalgauzen), Віталій Ажнов, а роль Вертепного Чорта виконав Василь Байдак.

Проєкт реалізували Суспільне Мовлення та MIR AND CO PRODUCTION. Режисерка фільму — Станіслава Доронченко.

Дивитися на ютуб-каналі «Суспільне Документалістика».

Більше в інстаграмі.

Відеопроєкт — новорічний вечірник «Згадати дитинство»

онлайн на ютубі

Креативний проєкт від онлайн-сервісу замовлення авто Uklon у співпраці з комунікаційною агенцією Senate та музичним лейблом Pomitni. У форматі вечірника переосмислюють знайомі з дитинства новорічні свята — з кумедними костюмами, сценічними номерами та легкою ностальгією. 

Українські артисти OTOY, KLER, Ліза Бібікова, Пилип Коляденко, Курган & Агрегат і Андрій Бармалій відтворюють атмосферу дитячого ранку: готуються до виступів дорогою в авто, жартують, перевдягаються, а на сцені виконують власні номери та спільну композицію, граючи з впізнаваними інсайтами дитячих свят. Режисер — Слава Кедр.

Дивитися в ютубі.

6 січня, вівторок

Відкриття артпроєкту «Дочекатися Різдва: Історії незнищенного Свята»

Львів, артцентр «Меркурій»
Початок о 16:00
Графік роботи: з вівторка по неділю, 12:00–20:00
Триває до 1 лютого

Артпроєкт про різдвяну традицію як символ світла, пам’яті та віри, що зберігалася попри заборони, репресії, війни та історичні злами. Це дослідження незнищенності Різдва і його здатності залишатися опорою для людей у найтемніші періоди історії.

Експозиція складається з двох часових блоків. Перший охоплює період від 1920-х років до здобуття Незалежності України. Через свідчення жертв терору, артефакти, фотографії святкувань у засланні, родинні реліквії та твори митців — Якова Гніздовського, Олени Кульчицької, Богдана Сороки, Михайла Дзиндри — показують різдвяну традицію, що жевріла в умовах радянських переслідувань. Другий блок — від Незалежності до сьогодення і розкриває повернення Різдва в публічний простір. Представлені матеріали про перші міські вертепи, святкування Різдва під час революцій і на фронті, а також сучасні мистецькі інтерпретації, зокрема Тіберія Сільваші, Ольги Кузюри. Частина робіт створена спеціально для цього проєкту.

Більше на сайті та в дописах інстаграм-сторінки простору.

Виставка «Мистецький родовід. Спадковість і новаторство»

Київ, Національний музей «Київська картинна галерея»
Графік роботи: щодня крім понеділка і четверга, 11:00–18:00, у вівторок, 11:00–19:00
Виставка триває до 1 березня

Масштабна виставка з музейних фондів об’єднує 170 творів представників 35 відомих українських художніх родин. Проєкт досліджує феномен мистецької спадковості: як передається художня мова, світогляд і професійна майстерність від покоління до покоління, а також як традиція поєднується з новаторством. В експозиції представлені роботи від 1930-х років до сьогодення, переважно київської мистецької школи, а також митців Одеси й Закарпаття.

Керівниця проєкту — Оксана Підсуха, а кураторки виставки — Олена Боримська та Мар’яна Кружкова.

Більше на сайті та в інстаграмі.

Коляда «Вільний вертеп»

Київ, Мистецька бібліотека
Початок о 19:00

Ватага друзів «Вільний вертеп» уже сьомий рік поспіль створюють власні дійства, поєднуючи традиційні коляди з авторськими сценаріями та живою театральною формою. Ідеться про символічну мандрівку до Різдва з образами мудреців, тварин з печери, Ірода, Ангела та Смерті. Дійство пропонує глядачам замислитися над шляхом світла й темряви, вибором і зустрічами, які формують людину. 

Частина зібраних під час коляди коштів буде передана на підтримку Збройних Сил України.

Більше в інстаграмі.

8 січня, четвер

Виставка «Випускники Європи»

Хмельницький, Хмельницький обласний художній музей
Початок відкриття о 17:00
Графік роботи: з вівторка по неділю, 10:00–18:00

Мета проєкту — спростувати стереотип про те, що Україна лише нещодавно почала свій шлях до Європи. На прикладі колекції Хмельницького обласного художнього музею виставка демонструє, що вже у ХІХ–ХХ століттях українські митці активно навчалися за кордоном, були залучені до європейських мистецьких процесів і робили вагомий внесок у розвиток світової культури. Зокрема українські художники досліджували і творили імпресіонізм, постімпресіонізм, кубізм, фовізм, футуризм (стиль, що зародився серед французьких митців, які зосереджувалися у своїх роботах на декоративних аспектах, ніж на сюжеті — ред.), дадаїзм. А повертаючись в Україну, вони поєднували європейські новації з національною традицією та локальними особливостями, формуючи унікальні авторські стилі.

В експозиції представлені твори з колекції ХОХМ авторства Володимира Орловського, Олександра Мурашка, Миколи Бурачека, Сергія Васильківського, Федора Манайла, Леопольда Левицького, Романа Сельського, Йосипа Бокшая, Олени Кульчицької.

Більше в інстаграмі.

Камерний концерт авторської музики «Я – Співун»

Вінниця, культурний простір ПІЧ
Початок о 19:00
Вхід за донат

Вечір авторської музики з виконавцем Співун (Роман Власюк). Музикант представить власні композиції, у яких поєднуються джазові інтонації, андерграундне звучання та мотиви, натхненні класичною музикою.

Концерт має важливу волонтерський складник: під час події збирають кошти на інструменти, запчастини та матеріали для ремонту автівок 110-ї окремої механізованої бригади, у складі якої на Запорізькому напрямку служить батько музиканта.

Більше в інстаграмі.

Реліз “Moonage Dream” (David Bowie cover) гурту The Sonic Temple

онлайн на стримінгових платформах

У березні 2025 року відбувся тематичний вечір музики Девіда Боуї, на якому київський гурт The Sonic Temple презентував кавер-версію культової композиції виконавця — “Moonage Daydream”. Пісню вибрали тому, що вона перегукується з творчими пошуками самого гурту. 

Символічно в день народження Девіда Боуї — 8 січня — композиція у виконанні The Sonic Temple доступна онлайн.

Більше в інстаграмі, фейсбуці, а також в Apple Podcasts, Spotify, YouTube Music.

9 січня, п’ятниця

Відкриття виставки «люди-коти»

Луцьк, Музей сучасного українського мистецтва Корсаків
Початок о 17:00
Графік роботи: щодня, 11:00–20:00; вихідні, 12:00–20:00

Виставковий проєкт французької художниці Caroline Dahyot, яка працює з текстилем, інсталяціями та об’єктами. У цій серії художниця осмислює події в Україні та Лівані, розглядаючи трагедії сучасного світу як спільний людський досвід. Через образи людей-тварин вона говорить про емпатію, вразливість і відповідальність, що об’єднує всіх живих істот. Ключовою для прочитання експозиції стає фраза «це могли бути ми».

Окремою частиною виставки є дует, створений у співпраці з українською керамісткою Надією Ла Ганза. Це художнє «листування» між французькою та українською мисткинями, яке перетворює мистецтво на простір діалогу, підтримки та співпереживання.

Відкриття виставки відбудеться у межах мультипростірного проєкту «Інший поруч», який зосереджується на взаєминах між людиною і твариною.

Більше в інстаграмі.

Відкриття виставкового проєкту «Крізь морок. Світло пам’яті»

Київ, Національний музей історії України у Другій світовій війні
Початок о 15:00
Графік роботи: у будні крім понеділка, 10:00–16:00, вихідні, 10:00–17:30
Виставка триває до 9 лютого

Проєкт присвячений воєнним злочинам Росії, які скоїли під час окупації Харківщини. Водночас це про збереження пам’яті про ці події: виставка розповідає про зруйновані міста, десятки катівень і тисячі свідчень, що не дозволяють цим злочинам зникнути в небутті.

Проєкт поєднує документальні матеріали із сучасними технологіями фіксації, і так створює ефект присутності та дозволяє побачити цілісну картину воєнних злочинів. Це історія болю та втрат, але й історія української стійкості, яка народжує світло навіть у найтемніші часи.

Реалізували команда Skeiron у співпраці з Головним управлінням Національної поліції Харківської області, Платформою памʼяті «Меморіал» та Національним музеєм історії України у Другій світовій війні за фінансової підтримки Фонду Говарда Баффета.

Більше в інстаграмі.

Показ відреставрованої версії «Колір граната»

Київ, кінотеатр «Жовтень»
Початок о 20:00

До дня народження режисера Сергія Параджанова можна буде побачити одну з найвідоміших стрічок митця. «Колір граната» можна назвати представником поетичного кіно, а точніше — поетичною кінопритчею. Ідеться про життя вірменського поета Саят-Нова, а кожен алегоричний епізод поступово розкриває його дитинство, юність, зрілість і старість та врешті смерть митця. У стрічці також міркують про духовний шлях, напрацювання та внутрішні конфлікти поета, що зробили його майстром любовної лірики.  

Реставрацією стрічки опікувався фонд Мартіна Скорсезе спільно з Cineteca di Bologna.  

Більше в інстаграмі.

10 січня, субота

Відкриття фотопроєкту «Вартові Незламних»

Львів, Театр Леся Курбаса, глядацька зала
Початок відкриття о 15:00

Після відкриття виставка переміститься у фоє театру

Виставка мисткині Дарії Бедернічек розповідає про дружин і партнерок військовослужбовців, які зараз на реабілітації. Це про шлях, який проходять разом, про підтримку, а також про історії кожної жінки, яку висвітлюють через побутові сюжети або символічні елементи.

Проєкт реалізують у співпраці з Національним реабілітаційним центром UNBROKEN / НЕЗЛАМНІ. До створення образів також долучилися дизайнерка календаря Ася Кравчук і художниця костюмів Ярина Андрушко. До створення костюмів також доклалися Театр Леся Курбаса, Микола Макогон із Клуб середньовічного бою та фехтування Айна Бера та Олексію Вишневський із Військово-історичного клубу «Ротсі».

Більше в інстаграмі.

Онлайн-лекція «Там, де колись була робота…»

посилання на платформу трансляції зареєстровані учасники отримають електронним листом, а також опублікують заздалегідь у телеграм-каналі KRCC
Початок о 12:00
Участь за попередньою реєстрацією

Подія відбудеться в межах проєкту Post-Industrial Memory Lab: Деколонізація Кривого Рогу, який реалізує Криворізький Центр Сучасної Культури / KRCC. Лекторка — культурна дослідниця, мисткиня та кураторка з Берліна Стелла Крістофоліні, яка багато років працює з темами індустріальної спадщини, трансформації регіонів і ролі культури у суспільних змінах.

У фокусі розмови — процеси трансформації індустріальних зон, роль місцевих спільнот і громадянського суспільства, зміна ідентичності регіонів після деіндустріалізації, джерела ресурсів для сталих змін, а також значення культури та мистецтва в цих процесах. Під час лекції спікерка представить приклади з Ессена та Рурського регіону — індустріальних територій, що втратили своє первинне виробниче призначення та були переосмислені як простори культури, соціальної взаємодії й нових форм економіки. 

Подія відбудеться англійською мовою з послідовним перекладом і стане простором для спільного аналізу та відкритої дискусії, зокрема в контексті українських постіндустріальних міст і процесів деколонізації пам’яті. Проєкт реалізується у співпраці з Goethe-Institut в Україні.

Щоб відвідати, потрібно зареєструватися.

Більше в інстаграмі та в телеграмі.

Міжнародна музично-драматична вистава «Кавказьке крейдяне коло»

Київ, Театр на Лівому березі
Початок о 18:00
Показ відбудеться також 11 січня

Сучасне сценічне прочитання класичної притчі Бертольта Брехта у постановці одного з найвідоміших режисерів Сакартвело Дати Тавадзе. Вистава поєднує епічну драму, живу музику, спів і потужну акторську гру, розмірковуючи про війну, вибір, людяність і свободу в часи руйнування звичного світу. У центрі сюжету — героїня, чий особистий вибір змінює не лише її долю, а й простір довкола.

Прем’єра в Києві має особливу культурну й політичну вагу, адже вистава звучить у воєнному контексті та стає діалогом між Україною та Сакартвело — країнами, що протистоять імперському тиску. Київська версія відрізняється гострим сучасним резонансом, живою іронією та особливою емоційною інтонацією.

Більше на сайті.

11 січня, неділя

Коляда «Різдвяний скарб Олеського замку»

село Олесько (Львівська область), Олеський замок
Початок з 11:00
Подія триває до 16:30

Подія для всієї родини, яка стане певним підсумком різдвяних свят. У просторі звучатимуть традиційні давні колядки, а ще можна побачити експозицію стародавніх ікон. Також діятиме різдвяний ярмарок.

Більше в інстаграмі.

Діалог зі поетом наяву. Огляд виставки «Василь Стус. Поки ми тут, усе буде гаразд» у Мистецькому арсеналі

авторка Ольга Новосад - 02.01.2026 в Книжки, Мистецтво

Народе мій, до тебе я ще верну,

і в смерті обернуся до життя

своїм стражденним і незлим обличчям,

як син, тобі доземно поклонюсь

і чесно гляну в чесні твої вічі,

і чесними сльозами обіллюсь.

Василь Стус, як би банально це не звучало, унікальна постать в українській культурі. Тоді зрадник, а зараз герой, який у своїх віршах залишив вічні постулати для гідного життя у сьогоденні. Здається, ми знаємо вже чимало. Проте з кожним новим фактом, фразою, історією відкривається ще один шар болю, ще одна грань незламності, ще один прояв внутрішнього духу.

Фото виставки. Фотографка Дана Верстак

Про проєкт

Виставка «Поки ми тут, усе буде гаразд» у Мистецькому арсеналі з 13 листопада до 8 лютого 2026 року дозволяє випробувати на власній шкірі життя дисидента у ритмі тюремних камер, у зламі офіційної історії, у сповнених любові листів до сина та теплих родинних і юнацьких фото. Вона не апелює фактами, а створює діалог між тобою і Василем, у якому він розповідає, як жив: чесно, стримано, відповідально. Мистецький арсенал зробив важливе: оживив Стуса у кожному із нас.

Вона не апелює фактами, вона створює діалог між тобою і Василем, у якому він розповідає, як жив: чесно, стримано, відповідально.

Експозиція займає шість залів Старого Арсеналу, у межах яких розгортаються дванадцять тематичних сюжетів із життя Василя Стуса та його оточення, створюючи цілісні смислові сцени. Важливим акцентом концепції виставки є переплетення мистецького і політичного, особистого і суспільного вимірів, що відображають складність і багатогранність творчості та життєвого досвіду Стуса. Виставка поєднує кілька пластів: документальні матеріали, особисті речі, таборові артефакти, фотоархіви.

Стус як внутрішній вимір країни

Центральна ідея експозиції — свобода як вибір і відповідальність. Стус на власному прикладі показує, як фізичне обмеження волі не означає духовне зубожіння.

В архівних документах КҐБ відчувається абсурд радянської системи: держава, яка наголошувала на праві на свободу, найбільше боялася поезії, а точніше мови, якою вона написана. Відвідувачі зможуть прочитати вирок і що стало підставою для нього. Наказ про відрахування Стуса з аспірантури після його відкритої підтримки репресованих, кримінальні справи та протоколи переслідувань… Усвідомлення, як безжалісно система ламала кар’єру й життя людини, яка насмілилася говорити, ятрить душу кожного українця.

Фотографка Дарʼя Ланова

Не лише поет

Окрема частина експозиції присвячена листам: до сина Дмитра, до дружини, до батьків. Тут Стус найбільш людяний та близький: чоловік, який прагне вберегти родину словом, навіть коли не поруч. Ці листи про особисте, про найпотаємніші закутки, якими так хотілося ділитися з рідними. Водночас почерком поета написані мудрі настанови для сина Дмитра: творити із себе людину, зберігати внутрішнє світло навіть у темряві.

Речі, які творять історію

Цілий блок виставки присвячений таборовому побуту поета. На вітринах — ключі від карцеру, де Стус провів останні дні; шматки металу від праски, яку робили в’язні; табірний одяг; зразки робіт політв’язнів — вишивки Надії Світличної та Ірини Сеник за ескізами Стефанії Шабатури.

А також — сторінки із зошитів і блокнотів Стуса. Вони показують процес, хід думок у закресленнях, додаткових надписах у пошуках необхідного слова. Саме тут стає зрозуміло, що поезія не просто писалася — вона викристалізовувалася. Почерк митця присутній у всіх залах, що створює відчуття присутності поета поруч.

Голоси сьогодення: поезія, яку повернули людям

Окрема частина експозиції — відеочитання віршів Стуса відомими українцями: Сергієм Жаданом, Катериною Калитко, Володимиром Єрмоленком, Ахтемом Сеітаблаєвим, Яриною Чорногуз. І що важливо: ці відео розміщені не на стіні, а в шухлядах столів, старих, «понівечених життям» столів.

Фото експозиції. Фотографка Дана Верстак

Ідея надто точно відтворює творчість українця. За життя Стус не мав можливості друкуватися у своїй країні. Його вірші існували в столах, у самвидаві, в пам’яті. Тому щоб почути поета, потрібно присісти, увімкнути лампу, відкрити шухляду.

Книжки, які говорили про свободу

Експозиція містить рідкісні самвидавні видання: мініатюрні примірники часопису «Сучасність», книгу Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація», «Український вісник». Їх розмір ілюструє бажання бути непоміченими та рівень поціновування тогочасною верхівкою. Цей розділ про те, що українська культура виживала не завдяки, а всупереч державі.

На виставці окремо виділено твори, що формували Стуса як мислителя: Довженко, Хвильовий, Рильський, Тичина, а також Лорка, Ніцше, Гейне. Бачимо, як під час періоду кшталтування Василь шукав власну Долю, яка покликала його бути вільним поетом і обстоювати особисті переконання заради народу, зади людей України. Він був не лише майстром слова, а й інтелектуалом світового масштабу, який говорив висловлював провідні європейські ідеї. Але зарано…

Голоси шепочуть й обличчя не мовчать

У другому залі представлено магнітофон і касети Івана Світличного, на яких записували вечори читання шістдесятників у напівпідпільних квартирах. Звук лунає крізь стіни експозиції, створюючи ефект живої історії: голоси поетів, які в ті роки держава намагалася придушити, сьогодні звучать життєствердно, відкрито, повноправно.

Магнітофон Івана Світличного та касети до нього. З колекції Музею шістдесятництва. Фото Анни Зурової

Фотографії показують Стуса в різні періоди життя: студентом, чоловіком, батьком, товаришем Алли Горської й Євгена Сверстюка, заарештованим. Ці світлини, в тому числі й кадри перепоховання 1989 року, мають не лише історичну цінність. Вони показують масштаб людини, яка прожила достойне життя до того, як її простір почав обмежуватися тюремною камерою. Проте навіть завдяки (не всупереч) 13 рокам за ґратами поет реалізував ідею самособоюнаповнення, і подарував світу звірку «Палімпсести».

Стус як наш побратим

Виставка ставить найважливіше, але таке болюче запитання: чи навчились ми жити так, щоб смерть поета не була даремною?

Україна у 2025 році знову воює з імперією, знову платить ціну за свободу. Напевно, таки ні. Ми потребуємо Стуса всередині кожного громадянина. Адже Василь Стус — це не поет, а свідома позиція, це обов’язок і відданість, це концепт і вічний приклад. Це реальний доказ того, що зло могутнє, воно не спить, чатує, щоб забрати найкращих. Але воно безсиле проти Людини, якою і був наш земляк.

Фото з експозиції. Фотографка Дарʼя Ланова

Мистецький арсенал зробив важливе: оживив Стуса у кожному із нас. Після виставки виходиш зі слізьми і внутрішнім світлом, якого уже не сховати в шухляду.

Фото Мистецького арсеналу

авторка
Ольга Новосад