Голоси міст у воєнних реаліях: подкаст «Повітряна стихія. Міста сили»

Що ховають в собі міста? Що їх сформувало, виростило, виховало? Або хто? Свій погляд на міста сили пропонує подкаст «Повітряна стихія», створений «Радіо Культура». 

У першому сезоні, записаному ще у 2022, українські письменники та письменниці начитували свої есеї про особисті історії, їх рефлексію та вічні теми (спогади, долю, втрати й зміни). У 2023 «Повітряну стихію» номінували на премію «Слушно» від Megogo Audio. Й ось, у грудні 2024–лютому 2025, вийшов другий сезон з назвою «Міста сили». Творча команда проєкту складається з кураторки Гаськи Шиян, продюсерок Олени Гусейнової і Наталі Коломієць, редакторок Ольги Головецької і Марини Лютої та саунд-дизайнера Геннадія Сидорова.

Це 26 есеїв від українських письменників та письменниць про стійкість і пам’ять в авторському виконанні. Але першочергово про міста. Тут Донецьк промовляє голосом Оксани Забужко, Яремче — Ірени Карпи, Київ — Ірини Цілик. А також — про боротьбу у війні, біль та втрати, бо, переживши такий досвід, ніхто й ніщо вже не може сприймати деякі речі так само, як раніше.

Очікувано, що кожен есей (як і кожне місто) особливий. У всіх авторів та авторок свій стиль, тон оповіді, темп і фокус. Це погляд на місто їхніми очима і формулюваннями, вони виокремлюють щось своє, визначне, чого не зробить ніхто інший, на основі власних спогадів і досвідів. А також це екскурсії містом з усіх боків, часів і кутів зору. Очима дорослих і дітей, українців й іноземців, туристів і тутешніх, авторів та авторок «до» і «після» війни та повномасштабного вторгнення, крізь спогади покоління, яке застало Другу світову та за власними досвідами воєнного сьогодення. По-різному, по-своєму.

Історія міста — це історія людей, які там народилися, виросли, творили, які туди переїхали (тож мають із чим порівнювати), та людей, які бачать його по-справжньому через багато призм. Водночас історія окремих міст — це історія цілої країни та кожної особистості. Бо яке місто — такі й мешканці, а від перестановки доданків сума не змінюється.

Письменники та письменниці розповідають про справжню сутність крізь збільшувальне скло. Донецьк поглядом Оксани Забужко — беззахисне, як немовля, шахтарське селище, «посьолок» серед дикого поля; Дніпро Максима Беспалова — амбіційний, але нереалізований гігант; Івано-Франківськ у Марисі Нікітюк постає затишним містом, із яким важко порозумітися, та яке не кине в біді; Ніжин очима та пам’яттю Олександра Михеда — місто дитинства з убивствами, перестрілками та несправедливістю, звичними для 90-х, та рідним футбольним полем, що ще не поросло травою; а Париж у Артема Чеха — спокійний, веселий та тривожний водночас незадовго до того самого 24 лютого.

Ми бачимо місто через ключові події у його історії (часом — навʼязаній пропагандою), її вплив на сучасність. Закладено перший камінчик, покалічено битвами, розгромлено німецькою армією, «відновлено» радянською, прикрашено величними шпилями готики, колонами класицизму, хрущовками соцреалізму та асиметричністю модернізму. Всі події переплелися, шрами наклались один на одного, наслідки наразі сусідують та нагадують про минуле. Історія, теперішнє і мрії.

Війна. Досвід окремої людини, який переплітається з досвідом тисяч, стає частиною історії міста, а потім — і країни, яка промовляє історією однієї людини. Усіх нас це зачепило тою чи іншою мірою. Ми вже ніколи не будемо такими, як раніше, не будуть такими й наші міста. Історія тимчасово окупованих міст та вже деокупованих, під щоденними обстрілами, без жодного вільного місця, бо забиті переселенцями, без жодного живого місця, бо сусідство і війна з Росією дають свої плоди. Та міст по всьому світу, які стали рятівним кругом для вимушених покинути рідну землю. В України такого досвіду не злічити, як і слідів від кожного бою та втрати протягом її існування. Та міста оговтувались і пам’ятали, бо невидимо-відчутна війна триває завжди: всередині й ззовні. У подкасті — 26 міст та їхнє життя під час війни і попри неї.

Сприймати й відчувати місто можна (і варто) всіма органами чуття, та в подкасті — це, звичайно, слух. У кожного міста є наскрізний звук, саундтрек. Певний аудіосупровід характерний для явища подкасту в цілому, але в «Повітряній стихії» це майже необхідність, щоб передати ритм, атмосферу місця. Так голос авторів супроводжують деренчання шахт у Донецьку, крики Помаранчевої революції у Києві, звук метрополітену в Дніпрі, плескіт води Шацьких озер та хвиль Азовського моря в Бердянську, шум паризьких вуличок, музика на алеях Бахчисарая, стукіт приборів у столовці резиденції Будинку «Слово» у Харкові.

Культурні особливості міста виявляються і в тонкощах життя, і в зовнішньому вигляді, і в характері та внеску кожної людини. Розповідаючи свою історію міста, автори та авторки есеїв заклали власний досвід та погляди, а ці історії не можуть бути відокремлені від їхньої рефлексії та персонального «я». Тож серед історичних подій та воєнних реалій міст вони порушують й інші питання: хто я? що я можу зробити для допомоги країні в такі важкі часи? для чого мистецтво під час війни? як знайти свій дім та зрозуміти, що ви дійсно вдома?

Це збірка міст по всьому світу. Випуски об’єднали мегаполіси та малі містечка, західні і східні, північні й південні, наші рідні й знайомі та «чужі» закордонні, які для когось стали прихистком. Міста, відомі зараз на весь світ та обнесені інформаційним дротом, покриті шарами пропаганди. Міста-фантоми, міста-герої, міста-спогади. Міста сили.