Великий, жахливий, прекрасний: 7 найкращих екранізацій творів Стівена Кінга

Хоча не всі екранізації Стівена Кінга досягають рівня його книг, деякі кінотвори ідеально передають магію прози письменника. Від культової «Втечі з Шоушенку» до прем’єрного «Життя Чака» — занурюємося у світ найкращих кінгівських кіноадаптацій.

Хоча Кінга називають королем жахів, багато з його найкращих творів не мають до горору жодного стосунку. А його горори, своєю чергою, часто перетинаються з іншими жанрами — від романів дорослішання до екзистенційних драм. Та що об’єднує абсолютно всі роботи майстра, то це глибоке розуміння людей у центрі його історій — розуміння й прийняття самої суті людської природи у всій її красі та огидності. Попри свою репутацію, Кінг насправді автор неймовірно людяний, гуманістичний, здатний розгледіти світло навіть у найтемніші моменти — і вказати шлях до нього своїм читачам. А ще глядачам, адже Кінг — один із найбільш екранізованих письменників всіх часів.

Щоправда, якщо роман Стівена Кінга — це гарантований знак якості буквально завжди, то про екранізації, на жаль, так не скажеш. Дуже часто вони, м’яко кажучи, сильно не дотягували до книжкового оригіналу. Утім, звісно, є й інші приклади — коли і книга, і екранізація по вінця сповнені тієї самої магії справжнього мистецтва. І саме таким творам присвячена ця добірка.

Режисер Френк Дарабонт зняв цей фільм за повістю Кінга «Рита Гейворт і втеча з Шоушенку» (англ. Rita Hayworth and Shawshank Redemption). Повість була опублікована ще 1982 року в збірці «Чотири сезони», а її переклад українською вперше з’явився 2015-го у видавництві КСД.

У центрі сюжету — несправедливо засуджений до довічного ув’язнення банківський працівник Енді Дюфрейн (Тім Роббінс), який відбуває покарання у вигаданій в’язниці Шоушенк, розташованій в улюбленому штаті Кінга Мен. Роками Енді намагається вижити у цій в’язниці і добитися перегляду своєї справи. А коли остаточно розуміє, що йому ніколи не вийти на свободу законним шляхом, — зрештою втікає крізь лаз у стіні, який він довгий час пробивав усіма підручними засобами, прикриваючи свою роботу постерами кінозірок, зокрема Рити Гейворт.

Історія розповідається від імені Реда — друга Енді, якого він знайшов у тюрмі. У книзі прізвисько Ред обігрує рудий колір волосся героя, ірландця за походженням. Та в екранізації роль Реда дісталася афроамериканцю Моргану Фрімену. Утім, героя не перейменовували і навіть лишили йому класичну репліку «Можливо, тому що я ірландець», перетворивши її на вдалий жарт.

Стрічка провалилася в прокаті, але отримала сім номінацій на «Оскар» і, хоча жодної тоді не виграла, наразі доводить свій культовий статус тим, що роками очолює список найкращих фільмів всіх часів IMDb Top 250.

Права на свою повість Кінг продав Дарабонту лише за $5. А все тому, що повірив у талант молодого режисера, який дебютував 1983 року з короткометражкою «Жінка у палаті» за ще одним кінгівським оповіданням — і догодив тоді письменнику своєю версією. А коли після прокату «Втечі з Шоушенку» Кінг отримав чек із роялті на суму $ 5000, то так ніколи його й не перевів у готівку. Натомість письменник зі своїм фірмовим почуттям гумору вставив його у рамку з припискою In case you need bail money («На випадок, якщо знадобляться гроші на заставу»).

Ще один дует Стівена Кінга і Френка Дарабонта — і ще один справді легендарний фільм, який у списку IMDb Top 250 наразі посідає 26-ту сходинку. Однойменний роман Кінга вийшов 1996 року, а його український переклад з’явився у КСД 2017-го.

Фільм, як і книга, переносить глядачів у часи Великої депресії, у тюремний блок смертників «Холодна гора», який через колір підлоги отримав назву «Зелена миля». Головний герой Пол Еджкомб (Том Генкс), старший охоронець блоку, розповідає історію свого життя, що змінилося після прибуття загадкового ув’язненого Джона Коффі (Майкл Кларк Дункан). Коффі, величезний чорношкірий чоловік, засуджений за жорстоке вбивство двох дівчаток, виявляється невинним і володіє надприродним даром зцілення та поглинання болю.

«Зелена миля» досліджує теми справедливості, віри, людської жорстокості і милосердя. Джон Коффі, незважаючи на свою зовнішність, є втіленням чистоти та доброти, а його здатність відчувати й лікувати чужий біль стає метафорою прийняття страждань світу. Не дарма ініціали Джона Коффі (J. C.), як писав сам Кінг, прямо відсилають до Ісуса Христа (Jesus Christ).

Виконання ролі Джона Коффі принесло Майклу Кларку Дункану номінацію на «Оскар» за найкращу чоловічу роль другого плану, а сам фільм був номінований у семи категоріях, включно із найпрестижнішою — «Найкращий фільм». Хоча «Зелена миля» не здобула жодної статуетки, вона міцно увійшла до золотого фонду світового кінематографу, ставши однією з найулюбленіших та найзворушливіших екранізацій Стівена Кінга.

Це той випадок, коли назви книги та екранізації кардинально різняться. Повість Кінга, за якою знятий фільм, називається «Тіло» і входить до тієї ж збірки «Чотири сезони», що й «Рита Гейворт і втеча з Шоушенку». А назву «Залишся зі мною» режисер Роб Райнер дав своїй стрічці на честь однойменної пісні Бі Бі Кінга Stand by Me, яка звучить під час титрів.

Ця історія відбувається знову в штаті Мен — у вигаданому містечку Касл-Рок, яке часто фігурує у творах Кінга і навіть дало назву однойменному серіалу із Біллом Скашґордом у головній ролі.

Події розгортаються спекотним літом 1959 року, коли четверо дванадцятирічних друзів, почувши чутки про зникнення хлопчика на ім’я Рей Брауер, вирушають у дводенну подорож лісами, щоб знайти його тіло та стати героями. Цей похід стає для них справжнім випробуванням на міцність, адже їм доведеться зіткнутися не лише з небезпеками дикої природи, а й з хуліганами та власними страхами.

«Залишся зі мною» — це глибока історія дорослішання, просякнута атмосферою кінця дитинства, коли дружба здається непорушною, а світ сповнений як небезпек, так і неймовірних відкриттів.

Шанувальники Кінга добре знають його саме як майстра історій дорослішання — щемких, щирих, глибоко особистих. І ці історії, певно, займають особливе місце і в серці самого письменника. Роб Райнер пригадував, що коли Стівен Кінг вперше подивився цю стрічку, то помітно тремтів і після титрів не сказав ані слова. Він просто мовчки вийшов із переглядової зали, а коли повернувся, то сказав режисеру, що цей фільм є найкращою адаптацією його твору, яку він будь-коли бачив.

А ось цю екранізацію, зняту легендарним Стенлі Кубриком, Стівен Кінг, навпаки, вважає чи не найгіршою — попри її без перебільшення культовий статус.

Сюжет розгортається навколо письменника-невдахи Джека Торренса (Джек Ніколсон) і його родини — дружини Венді (Шеллі Дювалл) та маленького сина Денні (Денні Ллойд), наділеного паранормальними здібностями. Джек погоджується на роботу зимового доглядача віддаленого готелю «Оверлук» у Скелястих горах, але з приходом зими та ізоляцією від зовнішнього світу зловісна атмосфера готелю починає впливати на Джека, поступово штовхаючи його до божевілля.

То що ж у цьому фільмі так не сподобалося Кінгу? Якщо коротко — то буквально все. Письменник говорив про те, що Кубрик спотворив його первісний задум, адже Кінг бачив Джека Торренса як добру людину, яка поступово піддається впливу злих сил готелю, тоді як Кубрик від початку зобразив героя психічно нестабільним чоловіком, який просто знайшов  вихід і виправдання для своїх внутрішніх демонів. Також Кінг не схвалював вибір на головну роль Джека Ніколсона, вважаючи актора надто харизматичним для неї, а гру Шеллі Дювалл, своєю чергою, назвав «надто істеричною». Незважаючи на розбіжності з автором, фільм Кубрика здобув світове визнання, став одним із найвпливовіших фільмів жахів в історії кіно і є невід’ємною частиною культурної спадщини.

До речі, в Україні «Сяйво» теж переслідували скандали. Щоправда, локальні. Свій роман Кінг видав 1977 року, а перший український переклад вийшов у видавництві «Фоліо» в 2010-му. Але невдовзі видавця звинуватили в тому, що це машинний переклад з російської. І 2013-го книгу перевидав КСД — точно в перекладі з оригіналу.

Про те, що він готовий написати продовження «Сяйва», Стівен Кінг почав публічно говорити ще 2009 року. І відразу взявся за справу: роман «Доктор Сон» побачив світ 2013 року, і того ж року в КСД вийшов його український переклад.

Історія розповідає про дорослого Денні Торренса (Юен Мак-Ґреґор), який досі остаточно не подолав травму від подій в готелі «Оверлук» і глушить алкоголем свої паранормальні здібності — те саме «сяйво». Зрештою він знаходить відносний спокій, працюючи у хоспісі, де його сяйво допомагає людям мирно перейти на той світ, за що чоловіка і прозвали Доктором Сном. Однак його спокій порушується, коли він зустрічає Абру Стоун (Кайлі Курран) — дівчинку з надзвичайно потужним сяйвом, яку переслідує жорстокий культ, члени якого підтримують власне безсмертя за рахунок «сяючих».

Перед режисером Майком Фленеґаном стояло непросте завдання: узгодити у своєму фільмі конфлікт між баченням Кінга і Кубрика щодо «Сяйва». І дивом йому це вдалося: Фленеґан органічно інтегрував у стрічку канонічні візуальні елементи кубриківського «Сяйва», але водночас залишився вірним духу та сюжету роману Кінга «Доктор Сон».

Уперше Майк Фленеґан, який сам є відданим фанатом Стівена Кінга, екранізував його книгу ще за два роки до «Доктора Сну». Йдеться про психологічний трилер «Гра Джеральда»: вперше книгу опублікували 1992-го, а український переклад під назвою «Джералдова гра» вийшов у КСД 2021 року.

Це історія сексуальної гри, котра пішла зовсім не так, як було заплановано. Подружня пара Джессі і Джеральд (Карла Ґуджино та Брюс Ґрінвуд) приїжджають в усамітнений будинок біля озера, щоб спробувати оживити свої стосунки. Під час еротичної гри Джеральд приковує дружину наручниками до ліжка, але раптово помирає від серцевого нападу, залишаючи її в пастці.

Цьогоріч у липні в кінотеатрах України стартує найсвіжіша екранізація Стівена Кінга — фільм «Життя Чака».

І знову в режисерському кріслі — Майк Фленеґан, який вже має право називатися головним кінгівським екранізатором сучасності (особливо враховуючи, що тепер режисер працює над серіальною адаптацією «Темної вежі» для Amazon Prime).

«Життя Чака» — повість, що 2020-го увійшла до збірки «Якщо кров тече» (українське видання вийшло у КСД 2021 року).

Стрічка розповідає про звичайного бухгалтера на ім’я Чак Кранц, який несподівано стає відомим на все місто через загадкові вітання, що з’являються повсюди: на банерах, у радіоефірі, в інтернеті та на стінах будинків. Ніхто не знає, хто такий Чак, але ходить чутка: якщо він помре — разом із ним загине весь світ.

Події розгортаються у зворотній хронології, ведучи глядача від зрілого віку Чака до його дитинства, і тому головного героя втілили одразу чотири актори: Том Гіддлстон — це дорослий Чак, Джейкоб Трембле — молодий Чак, Бенджамін Паяк і син режисера Коді Фленеґан зіграли Чака-хлопчика.

«Життя Чака» — це щемка історія про те, як кожен досвід, зустріч і подія впливають на становлення унікальної людської особистості, створюючи неповторний внутрішній всесвіт, який у випадку Чака ховається за сірою оболонкою звичайного бухгалтера.

Цією одночасно сумною і світлою історією, яку дехто з критиків вже називає новою кінгівською класикою, Фленеґан наче перекидує місточок крізь час — до «Втечі з Шоушенку» та «Зеленої милі», найгуманістичніших фільмів, будь-коли знятих за Стівеном Кінгом.

А Стівен Кінг не каже, а робить: зокрема те, чого не робив вже 26 років, з моменту виходу «Зеленої милі», — відвідує прем’єру екранізації власної книги на Міжнародному кінофестивалі в Торонто. Там «Життя Чака», до речі, отримало приз глядацьких симпатій. А чи гідне воно наших симпатій — дізнаємося в кіно вже зовсім скоро.