24 січня Юрку «Пако» Покальчуку виповнилося б 85 років. Пако писав українську еротичну прозу, перекладав світових класиків, творив літературні та музичні проєкти. Був наставником для підлітків у колонії та ментором для молодого покоління авторів.
Чому Пако і досі надихає все нові і нові ґенерації? Як його тексти й переклади сформували культуру незалежної України? З нагоди ювілею розповідаємо про митця, який поєднав у собі одразу кілька іпостасей.
Чому Юрко Покальчук — Пако?
Це похідне від прізвища Покальчук, яким його називали друзі. Крім того, Пако — традиційне іспанське скорочення від імені Франциск, а Юрко найбільше перекладав саме з іспанської. Так його став називати Тарас Чубай, і це прижилося.
Покальчук не любив, коли до нього зверталися «Юрій»: «Юрій, — казав він, — це Змієборець. А я — Юрко». Юрко Покальчук — саме так він і зазначений як автор на обкладинках своїх численних книжок.
Автор еротичної прози кінця ХХ століття
Юрко Покальчук повернув українській прозі кінця ХХ століття право на тілесність, чуттєвість і свободу говорити про бажання без сорому й виправдань. Книга «Те, що на споді» спричинила бурхливі обговорення серед літературної спільноти. «Кама Cутра» стала найбільшою збіркою його еротичної прози, а сам Пако — «скандальним» письменником.
Пако говорив: «Заборонених тем в літературі не існує. Є книги добре написані і погано написані. Ото й усе». Попри критику, його твори перекладали багатьма мовами, і читали далеко за межами України.
Обкладинки книг Юрка Покальчука
Наставник для підлітків за ґратами
Юрко Покальчук понад 15 років працював із неповнолітніми вихованцями у Прилуцькій колонії на Чернігівщині. Він бачив не злочини, а причини — брак любові, насильство, соціальну порожнечу. У колонії Юрко видавав журнал «Горизонт». У ньому друкували свої поезії, життєписи та малюнки вихованці.
Пако — автор книги «Хулігани» та сценарію фільму «Зона особливої уваги» — про життя цих хлопців. Назва фільму є закликом суспільству — приділіть більше уваги підліткам.
Коли Юрко занедужав, один із його вихованців залишив усі свої справи й приїхав до Києва. Протягом кількох тижнів хлопець жив у лікарні, доглядав за ним та чергував біля ліжка на зміну з донькою Юрка — Оксаною.
Юрко Покальчук з неповнолітніми вихованцями Прилуцької колонії, 2 грудня 2007 рік
Фото з особистого інтернет-блогу Юрка Покальчука
Співзасновник літературного об’єднання «Пси Святого Юра»
1994-й: міжнародний письменницький круїз на шестипалубному грецькому лайнері Word Renaissance. На ньому зібралися близько чотирьох сотень авторів. Юрко теж там був і міг порозумітися з багатьма, адже знав 13 мов.
Наприкінці цієї подорожі народилося нове літературне об’єднання — «Пси Святого Юра». До його складу ввійшли Юрко Покальчук, Ігор Римарук, Василь Герасим’юк, В’ячеслав Медвідь, Юрій Андрухович, Віктор Неборак, а також Олександр Ірванець. У 1995 році Ірванець вийшов з об’єднання, і того ж року до «Псів Святого Юра» приєднався Тарас Федюк. В афінському готелі «Святий Юрій Ликаветський» прозвучав маніфест об’єднання, написаний Юрком Покальчуком ще на лайнері. У номері письменники спільними зусиллями «дошліфували» його текст. Пізніше «Пси святого Юра» видали однойменний альманах.
Юрко Покальчук в одному з інтерв’ю сказав: «…є легенда, що вдосвіта Святий Юр з вовками, що є його псами, летить над світом, і оці пси будять природу від сну. Ми б хотіли будити від сну нашу літературу…».
Голос «Вогнів Великого Міста»
«Вогні Великого Міста» — це музично-поетичний проєкт, який з’явився у Львові наприкінці 1990-х. Його створили Юрко Покальчук, музиканти Юрко Дуда та Олег (Джон) Сук. Артпродюсером став Маркіян Іващишин. Покальчук читав власні тексти, а також переклади, наприклад, Федеріко Гарсія Лорки, Поля Елюара під музичний супровід. Сам Пако визначав цей жанр як мелодекламація.
Юрко Покальчук придумав назву «Вогні Великого Міста» надихаючись однойменним фільмом Чарлі Чапліна. У межах проєкту вийшли два альбоми: «Вони кажуть» і «Тополі».
Є історія про те, що стало поштовхом до створення цього проєкту. Під час концерту гурту «Мертвий півень» Юрко Покальчук вийшов на сцену і почав під музику читати свій вірш. Поєднання поезії та мелодії спрацювало миттєво: публіка відреагувала захоплено. Повернувшись до Львова, учасники гурту зібралися у «Дзизі». Тоді Маркіян Іващишин запропонував перетворити спонтанний перформанс на окремий мистецький проєкт.
Обкладинки CD-альбомів «Вогні Великого Міста»
Натхненник проєкту «Дім Пако»
«Дім Пако» — це креативний простір у родинному будинку Покальчуків у Луцьку. Проєкт народився завдяки натхненню та енергії Юрка Покальчука.
А команда «Дому Пако» прагне, щоб креативний простір став середовищем культурного й громадського життя Луцька, простором спільнотворення для митців з України та романськомовних країн, а також місцем памʼяті про родину Покальчуків.
«Дім Пако», жовтень 2025 рік
Той, хто відкрив українцям Борхеса, Кортасара і цілий континент
Юрко Покальчук подорожував країнами Латинської Америки. Він відкрив українцям плеяду відомих авторів. Першим переклав твори Хорхе Луїса Борхеса українською. Також перекладав Ернеста Гемінґвея, Артюра Рембо, Хуліо Кортасара (з ним спілкувався особисто), Жоржі Амаду, Маріо Варґаса Льйосу, Джерома Девіда Селінджера, Редьярда Кіплінга.
Сам Юрко казав, що брався тільки за те, що подобалося йому. А під час роботи з поезією Лорки його наставником був Василь Стус.
Юрко Покальчук в Нікарагуа, фото на фоні плакату з Сесаро Сандіно
Фото з родинного архіву
Культурний менеджер та міст між поколіннями
Юрко — перший артдиректор легендарного кнайп-клубу «Купідон» у Києві. У меню навіть були окремі пікантні позиції за рецептами Покальчука. Він був «своїм» серед молодих письменників. В останні роки Пако часто ініціював спільні зустрічі з Любком Дерешем, Сергієм Жаданом та Іреною Карпою. Павло Коробчук та Ірена Карпа досі згадують його тембр голосу та червоні сорочки. А Оксана Забужко назвала його «останнім рок-н-рольщиком Європи».
Юрко Покальчук з Іреною Карпою та Любком Дерешем у Луцьку.
Інтернет-джерело Волинь.online
Родина Покальчуків — кілька поколінь українських інтелектуалів
Бабуся і дідусь Юрка Покальчука належали до виразної української інтелігентської та визвольної традиції.
Юлія Платонівна Тушкан (у дівоцтві Бровко) походила зі старовинного козацького роду Бровків. Її чоловік Павло Тушкан був членом Центральної Ради від Катеринославщини та виховував дітей у шані до українських традицій і любові до рідного народу.
Їхня донька Оксана Тушкан — праправнучка сестри Миколи Гоголя та хрещениця історика Дмитра Яворницького — одружилася з Володимиром Покальчуком, мовознавцем, літературознавцем і дослідником творчості Лесі Українки, який воював у війську УНР. У цій родині народилися сини — Юрко, Ярослав та Олег. Сестра Ірина померла в дитячому віці.
Наймолодший, Олег Покальчук, сьогодні письменник і військовий психолог.
