Зізнаюся чесно, коли я сів за цей текст, то не мав ані найменшого поняття про те, що за фільми опиняться у переліку. Різдвяне кіно — поняття дуже суб’єктивне.
Можна спробувати знайти якісь спільні для багатьох глядачів ознаки такого «жанру» — зазвичай у публічних і непублічних розмовах більшість до таких відносить присутність різдвяного дива, обов’язкову святкову атрибутику, атмосферу та часто, несподівано, протистояння добра і зла.
Але, як не крути, різдвяне кіно — це передовсім звичні та комфортні для кожного стрічки, які допомагають налаштуватися на святковий настрій. Чи хоча б спробувати його відшукати.
Для когось список може здатися банальним, хтось знайде собі щось нове для перегляду у сезон свят, але найголовніший критерій цього списку — можливість легально подивитися стрічку в Україні. Тому що попри мою любов до «Тонкої людини» (The Thin Man, 1934) чи «Святкового готелю “Голідей”» (Holiday Inn, 1942), знайти їх можна, хіба вимоливши у Святого Миколая VPN та підписку на Criterion.
«Це прекрасне життя» (режисер — Френк Капра, 1946)
Найкласичніший фільм, який лише можна знайти серед різдвяного кіно. У нас фільм Френка Капри відомий здебільшого тому, що його дивляться у фільмі «Сам удома» (в обох частинах сім’я Кевіна в готелі дивиться іншомовні версії цього фільму), але історія Джорджа Бейлі варта того, щоб до неї повертатися зі щорічною регулярністю.
Фільм розповідає про дрібного американського підприємця Джорджа Бейлі (Джеймс Стюарт), який напередодні Різдва опиняється у скрутній ситуації та переконаний у власній нікчемності готується звести рахунки з життям. Цьому намагається зарадити ангел, який вирішує показати головному герою світ, де той ніколи не народився.
Причина популярності «Цього прекрасного життя» криється не лише в милій історії та чудовій грі Джеймса Стюарта, але й у тому, що студія Paramount колись загубила права на цей фільм і він випадково перейшов у суспільне надбання. А де безкоштовні права на показ, там і регулярні трансляції.
«Відпочинок за обміном» (режисерка — Ненсі Меєрс, 2006)
Хтось скаже, що цей фільм — дуже банальний вибір, а я скажу, що Джуд Лоу у ролі Ґрема тут вартий того, щоб потрапити у кожен список різдвяних фільмів. Як на мене, це ідеальна вакцина від того дивного образу інтелігента та інтелектуала, який десятиліттями культивувався радянськими фільмами накшталт «Іронії долі».
Сама ж стрічка про те, як героїні Кейт Вінслет та Кемерон Діаз міняються будинками на свята і закохуються у героїв Джека Блека та вже згаданого Джуда Лоу. На момент прем’єри фільм отримав резюме від критиків: «милий, але передбачуваний». Як на мене — ідеальний опис святкового кіно, від якого потрібна атмосфера та весело проведений час.
Тим більше, що фільм ще й пропонує нам географічний баланс, показуючи як класичне Різдво у англійському селі, так і безсніжне, пальмове Різдво у Лос-Анджелесі.
«Ніч перед похміллям» (режисер — Джонатан Левін, 2015)
Несподіваний стоунерський візит на Різдво (стоунери — люди, які курять марихуану, а у кіно — це комедійний піджанр про героїв, які вживають наркотики). Фільм Джонатана Левіна неочікувано виявляється ще однією інтерпретацією «Різдвяної пісні в прозі», але цього разу з марихуаною та без особливого пієтету до форми оригінального твору.
Нехитра історія розповідає про трьох друзів, які задля підтримки одного з них через смерть батьків уже 14 років святкують Різдво разом. Але рано чи пізно все закінчується: головні герої дорослішають і вирішують востаннє відірватися на Святвечір, маючи чудову причину — запрошення на найкрутішу закриту вечірку Нью-Йорка — «Бал Лускунчика».
Не впевнений, що цей фільм припаде вам до душі, якщо не любите жарти про наркотики та загалом не переварюєте Сета Роґена та його комедію, але стрічка неочікувано для самої себе пропонує нетривіальну історію, де оммаж «Різдвяній історії» є лише частиною доволі комплексного сюжету про дорослішання і прийняття себе.
«Ельф» (режисер — Джон Фавро, 2003)
Один фільм для стоунерів, один — для фанатів Вілла Феррела. Актор, за рідкісними винятками, ніколи не відступає від власного амплуа придуркуватого, ініціативного та дещо неврівноваженого героя, тож чекати чогось іншого від фільму, де він грає ельфа, який повертається у реальний світ, щоб знайти свого батька, не варто.
Так, сюжет у тому, що колись давно малий сирота (герой Вілла Феррела) випадково заліз у мішок з подарунками і його всиновили ельфи. А через добрих 30 років відкрили йому страшну істину про те, що він не ельф і відправили шукати біологічного батька, який, звичайно ж, цинічний та злий видавець дитячих книжок із сім’єю, яка його ніколи не бачить. Ідеальне місце для різдвяного дива.
Попри деяку архетипність головного героя, режисер Джон Фавро (який потім зніме «Залізну Людину», «Шефа» і «Мандалорця») вдало використовує його для того, щоб подарувати глядачам нестандартну різдвяну сімейну комедію, неочікувано присмачену кількома дуже очевидними візуальними референсами до «Володаря перснів», які вибиваються з фільму приблизно так само, як і цей факт з опису стрічки. Наприклад, кінні рейнджери Центрального Парку зняті як назґули.
Проте факт залишається фактом: «Ельф» за останні 20 років перетворився у дійсно культову стрічку, яка в США стоїть на одному рівні з «Сам удома», «Цим прекрасним життям» та «Реальним коханням».
Поцілунок навиліт (режисер — Шейн Блек, 2005)
Культовий сценарист Шейн Блек дуже любить писати історії про Різдво. От тільки усі події його скриптів відбуваються у Лос-Анджелесі, тож святковий настрій тут скоріше умовний, ніж звичний для нашого ока. «Смертельна зброя», «Довгий поцілунок на добраніч», «Хороші хлопці», «Залізна людина 3» — усюди можна побачити ялинки та різдвяні прикраси, які, за словами самого Блека, допомагають розповідати історії про одинаків. Адже самотність особливо відчутна на Різдво.
«Поцілунок навиліт» — справжній подарунок для дуже нішевої авдиторії, яка любить різдвяне кіно та нуари, який цілком сподобається усім, хто хоче подивитися цікавий детектив, та ще й з Робертом Дауні-молодшим в головній ролі, для якого цей фільм став першим після затяжної боротьби з наркотичною залежністю.
Тож якщо вам не вистачає на Різдво заплутаної детективної історії в дусі 30-х, з обов’язковою присутністю мафії, фатальних жінок та прекрасного дуету приватних детективів, то «Поцілунок навиліт» точно для вас. Якщо ж хочеться не духу 30-х, а кислотних 70-х, оберіть «Крутих чуваків». Там менше Різдва, зате піковий комедійний Раян Ґослінґ.
Клаус (режисер — Серджіо Паблос, 2019)
Перш ніж повністю скопіювати підхід Hallmark і почати штампувати однотипні різдвяні комедії, Netflix випустив у світ справжній шедевр, який цілком заслужено є наймолодшою, але вже культовою різдвяною історією.
Іспанська анімація «Клаус» розповідає оригінальну історію походження Санта Клауса, винаходячи для сюжету власний метафоричний світ, який попри прямолінійність усе одно чудово працює як різдвяна казка. За сюжетом фільму, головний герой приїжджає до віддаленого містечка, щоб налагодити роботу поштової служби. От тільки головною проблемою є те, що два місцеві клани ворогують між собою і контактують лише під час щоденних масових бійок. Виходом із ситуації неочікувано стають діти та загадковий здоровань з купою іграшок удома.
Стрічка містить усі інгредієнти ідеального святкового кіно: проста, але ефективна історія для дітей, кілька рівнів підтексту для дорослих, різдвяна атмосфера та сюжет, сповнений дива, але не без нотки драматизму. Обережно змішано, не збовтано і прикрашено номінацією на «Оскар». Споживайте відповідально.
