З 11 липня в українському прокаті стартує фільм «Кріпачка» від творців мальованої анімації «З любов’ю, Вінсент», що побачила світ у 2017 році. Режисерами тоді стали Доротея Кобєлєва та Г’ю Велчман.
Стрічка «Кріпачка» (англ. The Peasants) створена за мотивами роману польського письменника Владислава Реймонта «Селяни» й оповідає про молоду дівчину Ягну, яка намагається проторувати власну стежку до щастя попри несприятливі для цього умови.
Що очікувати від стрічки та що про неї кажуть українські кінокритики — підготували добірку відгуків про прем’єрний фільм.
На сайті-агрегаторі рецензій Rotten Tomatoes фільм отримав 59% «свіжості» на основі 64 рецензій. А оцінка на сайті IMDb станом на 10 липня — 7,7 з 10.
Ігор Кромф, кінокритик:
«В основі “Кріпачки” — досить реалістичний роман Реймонта про життя в польському селі Ліпці (відомі також як Ліпці-Реймонтовські — ред.). Через мелодраматичну лінію нерівного шлюбу розгортається ціла трагедія, що показує проблеми соціального устрою тодішньої Польщі, який мало чим відрізнявся від будь-якої сусідньої країни.
Сценарій загалом мало змінює простий та в чомусь прісний сюжет про бідну юнку, яку видали без любові заміж за багатого вдівця. Тому слідкувати за цим не те щоб надто цікаво.
Отримує зауваги й українська адаптація назви — головна героїня ніяка не кріпачка, і ніякого кріпацтва у тій Польщі вже й близько не було. Очевидно, що зроблено це для перегуку з серіалом “Кріпосна”, однак такий перегук, м’яко кажучи, некоректний, адже кріпацтво — це соціальний стан зі своїми особливостями існування, які зокрема стосувалися шлюбу.
Однак пропрацьованість графіки справді вражає. Дорота та Г’ю Велчмани дебютували зі своїм неймовірним анімаційним стилем малюнку олійними фарбами про Вінсента Ван Гога ще у 2017 році. Анімація дійсно залишається на висоті.
Роман Реймонта побудований на чотирьох частинах, які відповідають чотирьом порам року у Липцях. Велика команда аніматорів під началом Велчманів створює неймовірної краси краєвиди, за якими хочеться спостерігати».
Юрій Самусенко, кінокритик:
«Мені здається, що це стовідсотково глядацький гіт саме через сюжетну складову. Тому що це історія про село, про класову нерівність, про те, що насправді близьке українцям. Сюжет фільму зрозумілий усім, бо класова нерівність існує, існувала і завжди існуватиме.
Додає цікавості техніка мальованої анімації, яку використовували у фільмі “З любов’ю, Вінсент”. Мені здається, що з розвитком технологій ця техніка все більше нагадує роботу штучного інтелекту. Тим не менш, це насправді може зафіксувати погляд глядача і зосередити цей погляд на сюжеті.
Але, з іншого боку, це і негативно впливає на фільм, адже такий прийом у двогодинному кіно може швидко набриднути. До того ж, якщо глядач бачив “З любов’ю, Вінсент”, то нічого нового він для себе не відкриє з погляду розвитку техніки. А це те, на чому будується піар-кампанія фільму “Кріпачка”».
Дмитро Десятерик, театральний та кінокритик:
«Дорота і Г’ю витворюють гідний візуальний аналог барвистому реалізму Реймонта; що важливіше, їм удається, хай не без присмаку мелодрами, відобразити трагічну суперечність між образами та оповіддю. Світ Ліпців заворожливо красивий. Якщо “З любов’ю, Вінсент” часто виглядав як статична ілюстрація, то в “Кріпачці” автори добилися шаленої динаміки форм і кольорів — аж до ефекту суб’єктивної камери (ракурс зйомки, коли камера показує те, що бачить персонаж, — ред.). Хвилі трав, що котяться за вітром, зграї птахів, які ширяють у небі, феєрверк танців, де розгойдуються і кружляють вихори суконь, — у фільмі безліч моментів, якими просто милуєшся, забуваючи про сюжет.
Проте анімація може піти далі там, де чисто акторське кіно зупиниться
Ось він, народ, зі своїми звичаями і звичками у всій красі. Селяни, ладні продати власну рідню й калічити беззахисних за чужі або видумані кривди. У прикінцевих епізодах пригадується безжальний “Догвіль” Ларса фон Трієра — з тією лише різницею, що в Ягни немає напохваті армії озброєних горлорізів, що вчинили б акт справедливості».
Алекс Малишенко, програмний директор кінофестивалю глядацького кіно «Миколайчук OPEN»:
«Для мене “Кріпачка” — це приклад того, як мала би бути екранізована й осучаснена українська класична література. Тут розповідається знайома нам історія жінки, драма якої сталася через стереотипи суспільства, де вона існувала, власну красу та класову нерівність. Легко відсторонитися й уявити твір Панаса Мирного чи менш дотепну версію “Наталки Полтавки”.
Окрім міцно зібраної історії, що вдало рухається емоційними гірками, тут втілено цікавий формальний експеримент. Автор_ки намагаються через олійний малюнок, що відсилає до живопису XIX–XX століття (зокрема це нагадує творчість мистецького руху «Молода Польща», що діяв у цей період), передати дух того часу та закрутити у вирі експресивних мазків. Цей прийом нібито все ускладнює, але, будемо відвертими, як іще тягатися з “Бріджертонами” чи дорогими екранізаціями “Трьох мушкетерів”?»
