Ballet Talk: закулісся нового українського балету

Під час благодійної події — серії розмов Ballet Talk — артистки балету Ольга Морозенко та Олена Карандєєва дискутували про те, як трансформувався український балет і його глядачі після початку повномасштабної війни, що змінилося в балетній освіті, чому зараз найсприятливіший час кинути Чайковського та створювати новий український автентичний балетний репертуар.

Ballet Talk — це відкритий діалог про український балет, ініціаторкою та ведучою якого стала Ольга Морозенко, радниця директорки з міжнародних відносин Київського державного фахового хореографічного коледжу, артистка й амбасадорка українського балету. Мета такого циклу подій — благодійний збір коштів на відновлення Київського державного фахового хореографічного коледжу.

Свою історію коледж починає з 1934 року, коли при Київському театрі опери та балету за ініціативи балетмейстера Леоніда Жукова створили Дитячу балетну студію, яка готувала артистів для театру. Сьогодні це єдиний в Україні спеціалізований освітній заклад фахової передвищої освіти, де здобувають кваліфікацію «артист балету, викладач мистецької школи (хореографічних дисциплін)». З 2020 року керівниця коледжу — прима-балерина, випускниця тоді ще балетного училища 1999 року Катерина Кухар.

У циклі подій уже відбулася розмова з художнім керівником Національного академічного театру опери та балету України Терада Нобухіро. Цього разу гостею стала прима-балерина Національної опери України Олена Карандєєва. 

З початку повномаштабного вторгнення український балет трансформувався: змінилися артисти балету, репертуар, масштаб сцен, українська публіка, і, зрештою, хореографічна освіта.

Кар’єрний шлях у балеті зовсім нелегкий. Наприклад, історія Олени Карандєєвої розпочинається з 5 років, коли вона вирішила займатися балетом, а у 10 років на неї чекав відбір до хореографічної школи в декілька турів. Майбутня артистка мала прокидатися о 6 ранку шість днів на тиждень, щоб встигнути на трамвай на Сирець. Потім після 10 років плідного навчання й тренувань вона дебютувала в Національній опері і здійснила одну з мрій свого життя. Олена Карандєєва часто згадує про цінну освітню та менторську підтримку під час навчання: її першу викладачку-хореографку, нині Заслужену працівницю культури України Галину Панкову, а також викладачку-хореографку Марину Добрякову, яка допомогла таланту Олени відкритися повною мірою та реалізуватися.

«Це моя доля та цілеспрямованість водночас. З самого дитинства я любила те, що я роблю. Я навчалася не для галочки, не для когось, не для результату, а для себе, для здійснення власної мрії», — розповідає Олена Карандєєва.

Наразі Олена Карандєєва більше ніж артистка балету: з 2019 року вона також  доцентка кафедри хореографічного мистецтва Київського національного університету культури і мистецтв, у якому викладає дисципліни «Методика виконання класичного танцю» та «Тренаж». У 2021 здобула ступінь кандидатки наук із мистецтвознавства. 

За словами артистки в балетній освіті нині відбувається криза, оскільки коронавірус, а згодом повномасштабне вторгнення зумовили онлайн чи гібридне викладання, й майбутні артисти не мали змоги вповні здобути практичних навичок під час тренувань. Відповідно змінилися результати: нині учні випускних класів мають рівень колишніх вступників до коледжу. Таку тенденцію можна простежити і в інших навчальних закладах, хоча саме цей коледж навчає майбутніх артистів Національної опери. Завдання освіти сьогодні — дати все можливе для реалізації балетної молоді.

Ініціаторка Ольга Морозенко зазначає, що більш ніж 32 європейські школи прийняли учнів коледжу після початку повномасштабного вторгнення, а багато хто повернувся згодом до України, поділяючи думки про те, що освіта та підходи до навчання за кордоном інакші, менш персоналізовані: «Сила нашої балетної — у постійній роботі, турботі та уважності викладачів до учнів».

Освіта в балеті не завершуються після випуску з коледжу, оскільки кожен вихід на сцену вимагає інтелектуальної, моральної та технічної підготовки. Для Олени Карандєєвої ніколи не було цікаво робити те, з чим можуть порівняти — як-от виконувати неймовірні технічні трюки на кшталт 32 фуете тощо — навпаки, більше імпонували складні артистичні партії.

Упродовж підготовки до виконання будь-якої партії впоратися одному важко: виникають питання щодо музики, динаміки, інструментів, врешті зрозуміти для себе, а про що ця історія і що закладено в лібрето. Для того, щоби знайти відповіді, артист чи артистка звертається до свого наставника-педагога. В Олени Карандєєвої — це народна артистка України Ірина Бродська. Разом вони знаходять спосіб розказати свою історію яскраво, зрозуміло та чуттєво, бо коли артисти на сцені, то це не просто про технічне та естетичне виконання танцю, але й про довгий (мінімум 10-річний) шлях складної фахової роботи.

Повномасштабне вторгнення нарешті спровокувало зміни у змістовому наповненні балетного репертуару. У червні 2022 року Міністерство культури заборонив балет, який містив композиції російських митців: Петра Чайковського, Олександра Глазунова, Миколи Римського-Корсакова, Сергія Прокоф’єва та інших. Багато хто з балетної спільноти переконаний, що це рішення вже має негативні наслідки, оскільки, до прикладу, раніше взимку візитівкою балету був «Лускунчик», а якщо нема цієї вистави, — нема і відповідного попиту глядачам ходити в театр.

У цьому контексті Олена Карандєєва згадує як приклад чудову українську класику «Вечори на хуторі біля Диканьки». Це балет-фантазія на 3 дії українського композитора Євгена Станковича, а лібрето за творами Миколи Гоголя написали Олександр Белінський та Володимир Литвинов. Олена Карандєєва зауважує, що публіці цей сюжет, музика і декорації зрозумілі, рідні, тому глядачі ходять на виставу, вони готові дивитися та слухати власне українське.

Усім нам точно є що подивитися в національних операх у Києві, Одесі та Львові. Головне — бачити афіші, купувати квитки, насолоджуватися і в такий спосіб підтримувати розвиток українського балету. З європейського репертуару Олена Карандєєва радить відвідати балет «Баядерка» — лібрето та хореографія Маріуса Петіпа, до речі, саме цей балет започаткував історію київського балету 2 жовтня 1926 року. З українського репертуару гостя рекомендує подивитися балет «Лісова пісня» за мотивами драми-феєрії Лесі Українки, лібрето написала Наталя Скорульська.

Підсумовуючи зустріч, Ольга Морозенко ще раз наголосила про важливість підтримки українського балету, а особливо профільної освіти: якщо не буде майбутнього покоління артистів, то і самих творців, акторів та змін у цьому мистецтві також не буде.