У 15 епізоді подкасту «Висока полиця» літературознавиця Богдана Романцова поговорила з літературним критиком Євгенієм Стасіневичем про найвідомішу літературну нагороду світу — Нобелівську премію.
Євгеній Стасіневич розповів про потребу культурної спільноти у Нобелівській премії, таємниці внутрішньої кухні, скандали, які розгоралися навколо нагороди протягом її історії, та письменників і письменниць, яких комітет впустив з поля зору. Богдана Романцова розпитала про ідеологічність премії, українських авторів та авторок, які мають шанси отримати Нобеля, та можливих майбутніх лауреатів. Літературознавці поміркували, чи є шанс в української воєнної поезії взяти Нобелівську премію, на чому побудований статус нагороди та чому письменники-хулігани — рідкі гості церемонії нагородження.
Нобелівська премія — нагорода, яку за заповітом Альфреда Нобеля присуджують у 5 номінаціях: з фізики, хімії, фізіології чи медицини, літератури та за діяльність задля збереження миру. Лауреатів кожної з премій визначають різні установи у Швеції та Норвегії. Так нагороду з літератури присуджують 18 членів Шведської академії: фахівці та фахівчині з мовознавства, літературознавства, історії та філософії, письменники та письменниці. Проте, перед безпосереднім рішенням академії є ще кілька етапів, за які відповідає переважно Нобелівський комітет. До нього входять 4-5 фахівців, які протягом року займаються відбором номінантів та звужуванням списків.
До 31 січня відповідного року інституції та діячі, що мають право на висунення кандидатів, мають подати свої пропозиції. Номінувати можуть представники Шведської академії та аналогічних установ у інших країнах, лауреати Нобеля минулих років, президенти літературних асоціацій (наприклад ПЕНу), університетські професори з філологічним фахом. Після прийому заявок, чия кількість зазвичай налічує кілька сотень, Нобелівський комітет затверджує список в академії та береться звужувати перелік спершу до 15-20 авторів та авторок, а зрештою — до 5, з якими вже вся 18-ка знайомиться детальніше і серед яких вже обирає переможця.
Довгі й короткі списки номінантів та механізм голосування оточені таємницями, як і багато інших внутрішніх процесів премії. Наприклад, не відомо, у якому форматі члени комітету знайомляться з текстами: в оригіналі, чи в перекладі. І якщо все ж в перекладі (а з частиною текстів так точно трапляється), то в якому саме, і, можливо, варто нагороджувати не лише авторів, але й перекладачів, у чиїй інтерпретації цей текст прочитали і оцінили. Як це роблять, наприклад, на міжнародній Букерівській премії. Проте, про такі зміни мова принаймні поки не йде, тож це стає одною з причин для критики.
А підстав для критики загалом чимало. Вони стосуються консерватизму премії, її європоцентризму, вже згаданій закритості критеріїв, а найчастіше — окремих виборів. Наприклад, коли 1962 року нагороду присудили американцю Джону Стейнбеку, це рішення назвали найбільшою помилкою академії. Хоч раніше письменника не один раз згадували серед можливих кандидатів на премію, у 1960-х він вже здавався не актуальним і вибір Нобелівського комітету назвала невдалим навіть американська преса. Ще один гучний скандал, повʼязаний з США, відбувся у 2008 році, коли постійний секретар Академії Горацій Енгдал заявив, що американська література ще не на рівні з європейською, тому й лауреатів закономірно менше. Пізніше, вже його наступник Пітер Енглунд заперечив такий погляд академії на літературу США. З того часу Нобелівську премію отримали американці Боб Ділан та Луїза Ґлік, що дає підстави вважати, що комітет не уникає авторів та авторок з іншого боку Атлантики.
Послухати епізод можна на усіх подкаст-платформах: Spotify, Apple Podcasts, YouTube, Sound Cloud, НВ Подкасти, Megogo, Litcom.
