Катерина Молочко: «Єдине, що пов’язує РМ з Росією, — це коментарі гейтерів»

24 лютого 2022 року українське видавництво «Рідна мова», власниками якого були громадяни Росії, зупинило свою роботу. Пів року по тому, 5 листопада, в соцмережах «Рідної мови» з’явилося повідомлення, що відтепер це — сторінка нового видавництва під назвою РМ. «Видавництво РМ – це нова українська компанія. Починаємо все з нової сторінки», — було написано в повідомленні. «Ми ще пишемо свою історію, тож цей розділ буде поповнюватися новою інформацією…», — написано про видавництво на їхньому сайті.

Таким чином команда «Рідної мови» офіційно позбулася російського топменеджменту і власників, адже раніше видавництво належало групі «Азбука-Аттікус». Від «Рідної мови» РМ отримало у спадок сайт, соцмережі, команду й директора. І почало видавати майже той самий асортимент книг. На книжковому ринку і досі трапляються дискусії про те, чи вважати РМ видавництвом, і досі афільованим до Росії, хоча за документами зв’язку наразі немає.

Команда РМ не надто публічна. Нам не вдалося знайти жодного опублікованого інтерв’ю з керівництвом видавництва, тому ми зробили його самі. Запитання поставили маркетинговій директорці Катерині Молочко. Вона перейшла в РМ ще з «Рідної мови» і наразі відповідає за редакційну політику, вибір книжок, промоцію і навіть частково — дизайн.

Ми поговорили з Катериною про те, що відбувалося в «Рідній мові» після 24 лютого, як РМ вдалося отримати права на ті самі книжки, хто у видавництві ухвалює ключові рішення та на які книжки в РМ наразі роблять ставку. 

Перший важливий момент — я не працюю в «Рідній мові», я працюю у видавництві РМ. Це дві різні компанії. З першого дня створення видавництва РМ і до сьогодні я працюю керівницею відділу маркетингу.

Я розумію, що тебе цікавить, і відповім на всі запитання, але це дуже важливий момент. Наш колектив не працює в «Рідній мові», а сама «Рідна мова» вже два роки не веде господарську діяльність.

Як і вся первинна команда видавництва РМ, раніше я працювала в «Рідній мові». Ми ніколи не приховували, що колектив видавництва не змінився, навпаки — назагал говорили про це в наших профілях у соціальних мережах.

Тоді, коли я почала працювати у видавництві, «Рідна мова» видавала здебільшого дитячі книжки і дорослі комікси. Обсяги видань були малі. А інші напрями, як-от підліткова й доросла художня література, потребували перезапуску (деякі тайтли вже були у видавничому портфелі до того) та розвитку. Директор видавництва мав стратегічне бачення щодо активного розвитку цих напрямів і шукав спеціаліста, який зміг би закрити ці задачі. Саме цим я й почала займатися. Тобто крім того, що була маркетологинею, стала по суті ще й паблішеркою.

Я вже понад десять років працюю маркетологом. Завжди в комерційних компаніях. Я маю іншу освіту — IT-освіту, — тож дуже-дуже багато вчилася і вчуся.

Ну, і книжкова тема мені близька й зрозуміла. До «Рідної мови» я два роки працювала в Yakaboo — умовно контент-маркетологом. Відповідала за SMM, створила велику мережу гостьового блогінгу та багато іншого.

А ще раніше, з 16 років — створювала тематичні групи у соцмережі «ВКонтакті», розвивала їх і заробляла з реклами. У 2013 році у мене залишилася вже остання на той момент така група. Вона була саме про книжки та з аудиторією понад 150 тисяч підписників. Коли почалася війна, я продала цю групу й раз і назавжди закрила для себе питання «ВКонтакті». На той час, у 2014 році, на фултайм-роботі я заробляла $400 на місяць, а з реклами у групі — $700. Історія зовсім не про те, що мені не потрібні були гроші. Пам’ятаю, як уперше отримала лише зарплату, оцінила, скільки це й на що вистачить, — ішла вулицею і плакала. Але для мене то було принципове питання.

У нас завжди була проукраїнська команда, як і має бути в кожній українській компанії. Що ти маєш на увазі, коли запитуєш про «російський слід»?

Це дуже хороше запитання. Воно абсолютно неправильне, але саме таке, яке поставив би будь-хто в коментарях в інтернеті. У цьому полягає складність комунікації на цю тему. Усі ці слова, як-от «сліди» — не терміни бізнесу. 

Ось про це я й говорю. Топменеджер «Рідної мови» — це директор. Він українець. Але деякі люди начитаються про бенефіціарів, але це не топменеджери.

Гусак Василь Васильович — не медійна особа. Він топменеджер з досвідом роботи на видавничому ринку України. У 90-х він мав власне видавництво дитячої літератури «Казка», яке закрив з особистих причин.

За кілька років до того, як він найняв мене на роботу в «Рідну мову», з видавництва звільнився директор і цю позицію запропонували йому. Директор — це посада, це найманий працівник. 

Усе складніше. До повномасштабного вторгнення російською «Азбукою» володів Hachette Livre (найбільша видавнича група Франції, — Т.Г.). 

Не можна говорити про «Рідну мову», вирвавши її з ринку і помістивши у вакуум. Давай чесно, яким був ринок до вторгнення: книгарні масово завозили книжки російських видавництв, українські видавництва активно видавали російською і в Росії, продавали права на російський ринок, наймали підрядників-росіян. Якщо ми говоримо про перекладну літературу — майже всі права купувалися через російські агенції. Тому після 24 лютого усім світовим правовласникам довелося змінити агентів.

Тобто раніше фактично всі наші видавництва, які видавали будь-яку перекладну літературу, були пов’язані з росіянами, бо вони купували права через російських агентів. Про це в одному з інтерв’ю, розповідаючи про неочевидні покращення на книжковому ринку, говорив хтось (я не впевнена, хто саме) з видавництва «Лабораторія» (це говорив Антон Мартинов, власник видавництва «Лабораторія», — Т.Г.). Не бачила активної реакції від читачів на цю заяву, а це ж страшне. Якщо задуматися, у росіян, виходить, була повна аналітика, що і як у нас видається. 

А папір? Папір також завозився з Росії.

Але в контексті зв’язків із Росією говорять зараз тільки про «Рідну мову». Я все розумію, але це маніпулятивна історія. Бо «Рідна мова» була українською компанією, податки платилися тут, підрядниками були українці, і ми видавали книжки виключно українською мовою — на відміну від деяких видавництв, до яких зараз немає запитань.

Можливо, саме через усе це ми і не публікували додаткові дописи-відповіді на негатив. Бо я не хотіла, щоб це було таке тотальне «тицяння» в усіх інших: мовляв, і ті, і ті, і ті працювали з Росією. Ну, але ж це правда. А ще правда, що це в минулому. Тож немає сенсу йти і гейтити всіх. Головне, щоб це не повторювалося.

Ми з ними ні про що не домовлялися. У перші дні повномасштабної війни мені зателефонував директор і повідомив, що він буде розмовляти і домовлятися з Hachette.

На щастя, Hachette погодилися, але це однаково був лише початок.

Можливо, саме таких гнівних коментарів я очікувала від гейтерів, але їх не було.

Проте це так не виглядає, адже Hachette погодилися. Звісно, деталі угоди — це комерційна таємниця, але нічого такого там немає. Вони все з самого початку сприйняли нормально й висловили підтримку Україні. Можливо, це може виглядати якось дивно зараз, але то були перші дні повномасштабної війни. Згадай свій стан. Ми всі були в шоці й в зовсім інших настроях.

Бачила кілька гейтерських коментарів саме про це, але я їх не розумію.

Нам було шкода все втрачати, ми мали багато напрацювань і хотіли все це зберегти. Насправді у нас зовсім інший погляд на цю ситуацію. Ми робили хороший український продукт і саме так ставимося до цього. Видавали круті комікси, дитячу літературу й, звісно, художню дорослу. Ми повернули Коллін Гувер на український ринок, повернули Рут Веа, яка на той момент взагалі була ображена на Україну, а наразі відкрито й активно підтримує. У нас було багато домовленостей про права з видавцями, багато планів — шкода було втрачати стільки докладених зусиль.

Тому поки ми не отримали підтвердження від усіх найбільших правовласників, що вони підуть нам назустріч, ми сиділи, тримали кулачки і не озвучували, що створюємо нове видавництво. Бо, наприклад, якби у нас на старті не було Коллін Гувер, Крістін Генни, Л. Дж. Шен і Шелбі Мег’юрін — не було б сенсу і перезапускатися. Це все тривало десь пів року. Насправді це був досить важкий період. В усіх сенсах. Люди пакували речі та їхали з країни, а ми в цей момент домовлялися про купівлю нових і нових прав.

Зарплату за лютий ми отримали в перші дні повномасштабного вторгнення. А потім «Рідна мова» відразу перестала вести господарську діяльність, але потроху щось нам виплачувала — скільки було коштів на рахунку. Згодом ми всі звільнилися і перейшли працювати в РМ, і платило вже РМ — спочатку це була мінімальна зарплата, щось близько 3 тисяч гривень на місяць. Бо платити не було з чого. Найперші книжки, які ми видали, мали бути такими, які дозволили б одразу заробити. Тому це були топи продажів.

Так, тепер, щоб дізнатися топ продажів «Рідної мови», треба просто подивитися на перші книжки, які видала РМ.

О, це був дуже складний і тривалий процес. Спочатку ми проаналізували й відділили топові книжки, які нас цікавили найбільше. З усіма правовласниками цих тайтлів ми прокомунікували одразу: повідомили їм, що створюємо нове видавництво з тією ж командою, пояснили, чому ми це робимо, і просили продати права видавництву РМ на книжки, на які була купила права «Рідна мова».

Попередньо всі погодилися і підтримали, але усні домовленості не є документами.

Восени 2022-го директор видавництва їздив на Франкфуртський книжковий ярмарок, щоб обговорити всі деталі з усіма правовласниками особисто. Усі вони підтвердили попередні домовленості. Їм теж не було сенсу шукати іншого видавця, якщо вони вже працювали з нашою командою.

Уже навесні 2022-го всі на ринку знали, що «Рідна мова» більше не веде господарську діяльність. Улітку — що з’явилося нове видавництво РМ. Тож, звісно, і так були ситуації, коли деякі правовласники казали, що наші книжки вже намагаються перекупити інші видавництва. Але це нормально, що вони спробували отримати ті права. Це бізнес. На їхньому місці ми, мабуть, теж так зробили б. 

У результаті в нас перекупили тільки Елінор Каттон (букерівська лавреатка, авторка роману «Світила», який виходив українською в «Рідній мові», – Т.Г.). У неї вийшла нова книжка, яку ми дуже хотіли видати, але хтось викупив обидві книжки авторки. Від деяких авторів ми відмовилися самі. По комусь іще тривають перемовини.

Насправді інколи з меншими компаніями-правовласниками більше проблем, бо у них не такий сильний юридичний відділ і їм важко бути гнучкими. 

У випадку з DC — їхні зміни збіглися з нашими: раніше вони працювали безпосередньо з видавцями, а у 2022 році вирішили працювати через агентів, як і більшість. Тому перемовини з ними тягнулися дуже довго, а оформлення документів — іще довше, і в РМ комікси ми не анонсували до останнього. 

Важливо розуміти, що наш анонс — це не просто «нам хотілося б», це реальне розкриття бізнес-планів (мені здається, компанія з будь-якої іншої сфери вжахнулася б, але видавництва дуже дружні до своїх читачів). Скажу простіше: коли є анонс — є документи.

Залишки були продані книгарням, щоб покрити борги перед підрядниками. Тобто коли книгарні продають книжки «Рідної мови» — це ті примірники, які вони тоді викупили.

Боргів «Рідної мови» лишалося багато. Наприклад, Yakaboo не заплатили за книжки, які вони продавали всю зиму, — а це сотні тисяч гривень, які ми були винні друкарням.

Залишатися з боргами — це не нормально ні по-людськи, ні в бізнесі. Ми були зацікавлені, щоб перед усіма контрагентами були погашені борги.

Проблем не було. З усіма передомовлялися і перепідписували нові договори. Тут варто пояснити для читача, що ніщо в книжці не належить видавництву.

Ніхто з нас не володіє книжкою «назавжди», усі видавництва купують право видати тайтл, і воно не пожиттєве, а на певний термін. Якщо говорити про РМ, то це зазвичай 3–5 років, але загалом може бути й більше. 

Інколи буває так, що перекладач чи ілюстратор відмовляється продовжувати співпрацю, і тоді доводиться видавати книжку з новим оформленням або знову замовляти переклад. У нас таких ситуацій не було. З тих, з ким ми змогли зв’язатися, ніхто не відмовився працювати з РМ. 

Усі наші зміни в оформленні пов’язані з тим, що РМ не є «Рідною мовою» і змінилися умови видання книжки або бачення видавництва.

Тотальний ребрендинг був би правильним рішенням, якби ми збиралися створювати просто нове видавництво з іншими проєктами. А ми хотіли зберегти результат своєї багаторічної праці, свої проєкти. Уяви собі: з’являється умовне видавництво «Сонечко» і видає ті самі книжки, які були у «Рідної мови». Це було би величезне поле для конспірологічних теорій, яке ми самі би створили.

Так, уже зараз ми повернулися до обговорення тотального ребрендингу, адже в інтернеті у нас періодично питають, чому ми так називаємося, зберігши асоціацію з «Рідною мовою». Але все очевидно: по-перше, так простіше було комунікувати з правовласниками. Якби ми створили зовсім інший бренд, домовитися про права було б значно важче. До того ж ми розуміли, що все одно будуть спекуляції: люди казатимуть: «То це ж, виявляється, “Рідна мова”, ми їх розкусили!». Логічніше було назватися РМ і відкрито сказати: «Так, це робить та сама команда».

До того ж ми не збиралися змінювати сайт чи соцмережі, бо у нас не було ні ресурсів, ні часу, щоб створювати щось зовсім нове. Це дуже дорого і довго. Випереджаючи запитання: у росіян доступу ні до сайту, ні до профілів «Рідної мови» ніколи не було. Доступи були лише у мене.

Звісно, ми розуміли репутаційні ризики, але насправді все склалося добре. Звісно, у нас є гейтери. Я начиталася різного: і «Щоб ви здохли», і «Ви гірше за росіян». Я жива людина — тож у якийсь момент я просто перестала це читати. Довкола цієї теми дуже багато маніпуляцій: зокрема її використовують ті, хто з різних причин на нас ображений. І вони підігрівають цю тему, щоб вона не згасала. Думаю, немає сенсу орієнтуватися на цих людей. Наша справа — робити книжки.

Цікаво, що до тебе жодне медіа до нас не зверталося по коментарі на цю тему чи документи. Так, можливо, ми мали більш активно комунікувати свою позицію, але тоді, навесні 2022-го, було не до цього. Ми взагалі не знали, чи вдасться нам створити нове видавництво і що буде з нашим життям, якщо вже зовсім чесно.

Єдине, що зараз пов’язує РМ з росіянами, — це коментарі гейтерів, які продовжують згадувати про «Рідну мову» і питати: «Що вас пов’язує з руснею?». Причому коли їм демонструєш документи, це не допомагає. Вони оперують поняттями «а я вам не вірю, я так відчуваю». Я не знаю, що на це можна відповісти.

Знаєш, узимку 2022-го я жила на Виноградарі, вікна квартири виходили на Ірпінь і окружну, горизонт палав. У лютому-березні в мене було багато різних думок та екзистенційних криз. Усі мої рідні живуть у різних містах на лівобережжі… У цей час в моєму особистому житті сталося багато жахливих речей, і я взагалі не розуміла, що робити далі.

Але я залучена у видавництво на такому рівні й настільки по-особистому ставлюся до наших проєктів, що не могла піти. Я ж сама обирала ці книжки — і вболівала, щоб вони вийшли українською. Мені здається, у книжковій галузі всі так працюють — передовсім думають не про гроші. Звісно, в інших сферах у мене могла би бути більша зарплата. Я взагалі за освітою технік-програміст, і всі знайомі раніше питали, чому я не йду в IT, але мені подобається створювати книжки. 

Ні, вони лише інвестори. Для них це просто бізнес.

Офіційно я керівниця маркетингу. У багатьох видавництв маркетинг — це лише промоція. У нас це про повний маркетинг-мікс. Я відповідаю за продукт: повністю — за вибір книжок, і частково або під запит — залежно від проєкту — включаюся на всіх етапах виробництва; за ціну в глобальному аспекті (на етапі вибору прораховую різні моменти, не можу розповісти деталі), інколи долучаюся до ціноформування вже фінально; за b2b-маркетинг із різним ступенем залучення, залежно від ситуації та, якщо чесно, часу на ці задачі; і, звісно, цілком і повністю відповідаю за просування.

Зізнаюся, бо думаю, що це помітно: у нас не вистачає маркетингових ресурсів. І мова не про гроші, чи не лише про гроші. Лише за останні місяці ми розширили маркетинговий відділ і от просто зараз шукаємо ще двох спеціалістів: піарника/івент-менеджера та помічника маркетолога.

Спочатку це була лише я і кілька контент-менеджерок.

Історично так склалося: у «Рідної мови» був запит на вибудовування маркетингу з нуля, це має робити людина з досвідом, а ресурси були досить обмежені. У нас були невеликі обороти, і ринок був маленький. «Рідна мова» при цьому видавала книжки лише українською.

У РМ вже більша команда, і продажі вищі, але все одно ми поки невелике видавництво. А ще на ринку дуже бракує фахівців. Та й під нових працівників треба вибудовувати процеси. Наприклад, ми справді хочемо почати видавати українських авторів. Це значить, що потрібна людина (і, думаю, навіть не одна, адже процеси дуже різноманітні: від редагування до комунікації і промоції), яка б повністю займалася цим напрямом, але у неї відразу не буде достатнього обсягу роботи, і дохід із цього напряму видавництво отримає не відразу.

А коли таких напрямів багато: наприклад, електронні книжки, аудіо, українські автори тощо, — виходить, що треба перебудовувати все видавництво, щоб зробити все те, що ми хочемо.

У РМ за вибір книжок відповідаю я. Зазвичай я роблю аналіз — і тут не можу розкрити деталей, що і як. Тоді напряму ставлю задачу відділу прав з’ясувати потрібну інформацію (виставити пропозицію на права, взяти файли на ознайомлення чи ще щось). Загальна рамка і стратегічне бачення щодо портфеля видавництва у мене узгоджені з директором.

Ну, і, звісно, ми отримуємо розсилки від правовласників. Дуже багато розсилок. Дуже. Тож із відділом прав у нас також узгоджені параметри, за якими вони обирають листи, які пересилають мені. Обсяги цього дійства — шалені. За 2 місяці (грудень та січень), поки я була максимально зайнята іншим і не читала саме ці переслані листи, у мене накопичилось понад 500 листів від правовласників.

Думаю, що коли книжки обирає той, хто давно працює на ринку, це спрацьовує краще за відділ букскаутів. Хоча у кожного своє бачення й задачі. Я говорю про видавництво такого формату, як РМ.

Хоча в нас теж є щось схоже на букскаутів, але не зовсім, — база рідерок, яку я створила. Якщо маю сумніви щодо будь-якої книжки чи важливі питання, то завжди звертаюся до рідерок, з якими ми співпрацюємо. Це не формат роботи, це формат співпраці. Для мене це дуже важливо, адже потрібна думка не працівника за зарплату, а саме читача, який читає або ж навпаки не читає «такі книжки». Залежно від запиту.

Багато бажанок ми втратили на аукціонах. Тут важко навести приклад, щоб це не стало спойлером. Наприклад, хотіли видати Fourth Wing Ребекки Яррос (видав КСД), The Girl Who Fell Beneath the Sea Аксі О (уже анонсував «Ранок»), If We Were Villains М. Л. Ріо (анонсував Artbooks), Jade City Фонди Лі (анонсував «Жорж»).

Думаю, це цікавий момент для читачів: те, що видавництва хочуть видати, і те, що видавництва видають, — це різні списки книжок.

Наразі на ринку ситуація така, що всі більш-менш популярні новинки точно купить якесь українське видавництво. Тому коли читачі бачать свіжий бестселер на західних ринках, їм навіть немає сенсу питати, чи це видадуть у нас. Хтось точно видасть.

Наприклад, «Повернення» Блейка Крауча або «Міракл Крік» Енджі Кім продавалися накладами по 1500 примірників за кілька років. Навіть такий самий наклад трилера «Поворот ключа» Рут Веа в «Рідній мові» продавався роками. У РМ 2000 примірників «Повороту ключа» продали за перші кілька місяців — при тому, що вона вже була на ринку раніше. Тобто можна говорити про те, що ринок україномовних книжок нарешті з’явився. До 24 лютого його, вважай, не було. Українське книговидання існувало суто на ентузіазмі людей, які ним займалися.

Так, у нас працює до 30 людей, а в «Рідній мові» було вдвічі менше.

Фінансовий рік ще не закрито, тож не можу сказати точно.

Орієнтовно — 62 мільйони.

Так. І я сподіваюся, що ця тенденція залишиться. Ринок українських книжок зараз тільки формується, він іще настільки порожній, що видати потрібно все. Наприклад, якщо ти любиш сучасні горори — українською майже нічого не знайдеш. Така сама ситуація з більшістю жанрів та ніш. Тому роботи дуже багато.

У нас він буде не дуже показовий, бо якісь книжки вийшли понад рік тому, а якісь — щойно. У топі — те, що вийшло найпершим і довше продається: 

1) Коллін Гувер «9 листопада»

2) Коллін Гувер «Веріті»

3) Коллін Гувер «Спогади про нього»

4) Коллін Гувер «Лейла»

5) Міранда Ковлі Геллер «Паперовий палац»

Vivat колись видали дві книжки Гувер: «Без Меріт» і «Покинь, якщо кохаєш», — але було помітно, що вони не зацікавлені у виданні її книжок. У першу ж добірку книжок, які варто було б видати, що я робила, я додала «Веріті» та «9 листопада». Відділ прав запитав у правовласників, ті своєю чергою — у Vivat, і вони повідомили, що дійсно не зацікавлені. Тобто нічого такого, що відчувається в цьому питанні, коли його обговорюють в інтернеті, — ми ні в кого нічого не відбирали. Взагалі не пригадую в нас такого кейсу, щоб ми агресивними діями відібрали автора в іншого видавництва.

Тепер книжки цієї авторки видаємо ми. З умовою, що якщо виходитимуть продовження тих книжок, які були у «Вівата», то ті будуть за ними. Тому «Залишся, якщо кохаєш» вийде у них, а не у нас. Бо я і про це читала різні далекі від дійсності теорії.

Ми не дуже показуємо своїх людей у наших профілях в соціальних мережах, якщо ти про це. Почасти тому, що це не їхня робота. Почасти тому, що я вважаю, що якщо ми робимо книжки — ми маємо показувати книжки.

Взагалі якщо говорити про наші соцмережі, це більше фан-сервіс для клієнта, а не майданчик для продажу. Бо продаємо ми здебільшого через книгарні. Ми продуктова компанія. Якийсь ідеальний варіант для продуктової компанії — це формат, який є в американських продуктових компаній, коли на сайті немає навіть цін на продукцію — лише опис товарів і список магазинів. Адже задача продуктової компанії — зробити продукт.

У сучасних реаліях стратегічні моменти постійно змінюються. Це стосується, певно, будь-якого бізнесу.

Загалом я дотримуюся обраного курсу в наповненні видавничого портфеля. Наразі наш найактивніший напрямок — це підліткова та доросла література. Дитяча література стала не настільки пріоритетною, але лише через те, що на неї часто не вистачає ресурсів (банально — часу), проте, попри зменшення попиту на дитячу літературу, ми не відмовляємося від цього напряму. Як і від дорослих коміксів.

У «Рідній мові» було кілька неуспішних кейсів, і з того часу не склалося. Але в РМ ми хочемо пробувати заново і вже ведемо перемовини, щоб видати гостросюжетну прозу українського автора. Сучасні українські автори вийдуть у межах наших наявних серій, а не окремо.

Подивимося, що з цього вийде. Це — новий напрям, і мені треба зрозуміти, хто з маркетингової команди буде цим займатися і чи потрібно шукати нову людину. Адже якщо ми почнемо видавати українських авторів, щонайперше треба буде приймати рукописи, читати їх і відповідати авторам, які їх надсилають. Зараз на це просто не вистачає рук.

Ну, і, звісно, процес редагування та промоції з українським автором геть інший — це ми теж усвідомлюємо й уявляємо, скільки на нас чекає нових процесів і викликів.

Йой, не називай трилери одноразовими! Ну просто ніж у серце!

Річ у тому, що різнокольорові зрізи не сильно здорожчують книжку. Наприклад, у «Повороті ключа» Рут Веа, де на зрізі намальовані ключики, на це пішли умовні три краплі чорної фарби. Кольоровий форзац навіть коштує дорожче. І в будь-якій книжці так само. Кольоровий форзац у «Паперовому палаці» коштував дорожче, ніж зріз на «Повороті ключа».

Наприклад, роман «Звабливі речі» Джанелл Браун коштує 600 гривень. Книжка дуже красива, але ті ж таки 600 грн вона коштувала б і без кольорового зрізу. Вона дорога з інших причин: вартість прав, її обсяг (576 сторінок), а отже, більше паперу й дорожчий переклад; і це ще не все, що впливає на вартість книжки.

Максимум на 50 гривень дешевше, ніж зараз. Бо витрати, по суті, всі ті самі. Наприклад, якщо в «Повороті ключа» прибрати різнокольоровий зріз, кольоровий форзац замінити просто чорним, а тверду обкладинку – на м’яку, вийшло б у найкращому випадку близько 50 грн економії. І то не факт: треба прораховувати реальний проєкт.

Видавництво Vivat є частиною більшого холдингу, ми ж наразі — незалежне видавництво, яке не входить до жодного холдингу. Це не можна порівнювати. Було б добре, щоб, порівнюючи, люди враховували типи видавництв і проводили паралелі в межах однієї категорії. Наприклад, видавництво, яке є лише продуктовою компанією ніколи не зможе вести комунікацію так, як це робить видавництво, що водночас є і книгарнею.

Коли бачу дописи в соціальних мережах, де нас порівнюють із величезними видавництвами, — це тішить, але водночас і бентежить.

Ну дивись, я слідкую за українськими новинами, але весь інший контент — і пізнавальний, і розважальний — споживаю англійською, в соціальних мережах — ютуб, інстаґрам, тікток — дивлюся все виключно англійською. Моя домашня бібліотека наполовину складається з англомовних книжок: я читаю в оригіналі й більше орієнтуюся на те, що роблять на Заході.

Тому ще коли я тільки почала працювати в «Рідній мові», одразу почала лобіювати зміну оформлення. Видавництво не видавало книжки з різнокольоровими зрізами, бо тоді для цього просто не було обладнання в Україні. Тепер воно є. Хочеться вірити, що вагомий внесок у це зробили ми, бо я дістала всіх, кого можна було, — що ми хочемо таке зробити. Бачила красивезні ексклюзиви британських книгарень та окремих проєктів, і дуже хотіла, щоб український продукт теж мав такий формат оформлення, але не ексклюзивно, а взагалі.

Думаю, що ні. Мені не подобається, коли зріз у книжки просто залитий кольором.

За кордоном цей напрям розвивався поступово, а ми можемо перестрибнути попередні етапи і піти відразу далі — робити різнокольорові зрізи, не обмежуючи свою уяву. Просто залити зріз, наприклад, чорним — це не про нас. Адже можна трошки допрацювати — і буде значно краще.

О, ми запустили цей невеличкий тренд. «І де був той розум?..» Л. Дж. Шен — перша книжка з цієї категорії, що вийшла українською. Цю книжку й цю авторку я обрала ще в тій самій першій добірці книжок, які варто було б видати. У нас часто запитують, чому саме ця книжка. Це позбавлено логіки, якщо дивитися зі сторони.

Проте це логічно, якщо знати деталі. На той момент я аналізувала закордонні ринки і звернула увагу на популярні «хот» книжки, які українською тоді взагалі ніхто не видавав. Це здивувало й спонукало до багатьох теорій, які треба було перевірити на практиці. Для цього мені потрібна була книжка. Книжка з гарячими сценами, яка б була на слуху в топі саме в той момент — і не видавалася російською, звісно. Усе інше не підходило. Чому? Не скажу, але думаю, загальна ідея вже зрозуміла.

Ми виставили пропозицію на кілька книжок, але, як я вже згадувала раніше, те, що видавництво видає, і те, що хотіло б видати, — різні речі.

Єдині правовласники, які відповіли, були правовласники книжки «І де був той розум?..». Так вона вийшла українською.

Особисто для мене це був експеримент. Вдалий експеримент.

Так, ми лише нещодавно почали співпрацювати з Librarius і зробили перші п’ять електронних книжок: «Велика глушина» та «Чотири вітри» Крістін Генни, «9 листопада» Коллін Гувер, «І де був той розум?..» Л. Дж. Шен та «Скандальне сестринство з Приквіллов-роуд» Джулії Беррі. Поки що ми підписали договір лише з Librarius, можна сказати, що це ексклюзив. З іншими майданчиками — ведемо перемовини, зокрема і щодо аудіоформатів.

Це — пробний проєкт. Ми поки не виділяли окремих людей на цей напрям, що теж займає наші ресурси.

За відчуттями, наявність електронної книжки знижує продаж паперових книжок, але ми хочемо подивитися, що з цього вийде. До того ж деякі читачі питали про електронні версії, тобто певний запит є. За моїми спостереженнями, існування книжки в аудіо не зменшує продажі паперових книжок: мої знайомі, які слухають аудіо, зазвичай мають і паперову книжку: коли зручно — послухав, коли незручно — почитав. А коли маєш електронку, не чула, щоб хтось одночасно купував і паперову. Тільки якщо книжка дуже зайде і захочеться мати її в бібліотеці.

Це — мої спостереження, але про це говорять і деякі аналітичні дані та інші видавництва.

Це дуже довга тема, про яку можна говорити окремо. Якщо брати за основу тезу, що електронні версії книжок урізають продажі фізичних — робити їх просто не вигідно. Так, за останні два роки український книжковий ринок змінився, але він ще не в тому обсязі, щоб видавництва могли беззастережно експериментувати з будь-якими ідеями.

Я до того, що коли ми купуємо права, ми робимо маркетинговий план. Маркетинговий план — це не лише про промо, це також і про продажі. Ми наперед прогнозуємо певні продажі, і на базі цих цифр вибудовується багато внутрішніх процесів. Максимально простий приклад: ми прописали, що продамо певної книжки умовних 5 тисяч примірників. Якщо ми робимо електронну версію, ми вже стільки паперових не продамо, це для нас ризик, адже це руйнує всі внутрішні розрахунки.

Плюс права на продаж електронної версії купуються окремо або оплачуються додатково. Для створення електронних книжок потрібна окрема команда. Книжку для електронних версій треба окремо зверстати, бо це не той файл, який ми відправляємо в друк, а зовсім інший, що має більше спільного з програмуванням, ніж із фізичною книжкою. До того ж у кожного майданчика свої вимоги. І ще кожен сервіс електронних книжок бере комісію, як і книгарні, коли продають паперові книжки.

Тобто електронна книжка — це не паперова мінус друк, ні.

Наразі не будемо. Ми і без цього постійно стикаємося з піратством: канали в телеграмі, профілі в інстаґрамі та тіктоці продають наші книжки в електронці — вони їх просто сканують. Інколи пірати навіть пишуть під нашими ж дописами в соцмережах: «Продам електронку цієї книжки». Ми бачимо, проте вони з’являються знову й знову.

Ми дуже активно з цим боремося. До речі, саме пірати, які крадуть наші книжки, потім використовують тему Росії, щоб нас загейтити. Якось ми прикрили одній людині мережу таких піратських каналів, і людина з таким же ім’ям та прізвищем почала писати під дописами блогерів, де вони показують наші книжки, що, мовляв, ті підтримують русню та інший гейт.

Скаржимося, висилаємо документи адмінам платформи, що ми єдині в Україні правовласники. Це дуже довго і важко, і, на жаль, не завжди результативно, але можливо.

Річ у тому, що в Україні ґік-культура суттєво вужча, ніж книжковий ринок загалом, у коміксів таких обсягів продажів немає. І я не знаю жодного видавництва, яке б мало ресурси, щоб вкластися і розкачати цю тему. Ми видаємо комікси для тих людей, які вже розбираються, що це таке. На деяких коміксах у нас навіть анотацій немає: розраховано на те, що людина вже в курсі, що вона купує, розбирається, що таке комікси Ніла Ґеймана, що таке «Сага» або «Казки».

Ми хочемо й плануємо це змінювати і більше говорити про комікси. Коли виходили нові наклади одних із перших коміксів уже від РМ — «Вартові» Алана Мура чи його ж таки «V означає Vендета», — ми багато говорили про те, як саме ці комікси змінили галузь, що це взагалі таке, як їх читати. Це додало нових читачів. Плануємо більше комунікувати з читачами про комікси, але коли на це буде більше часу.

Коли читачі питають, чому так довго щось не виходить, вони орієнтуються на власні вподобання, і це нормально, але в нас — у видавництва — багато різних проєктів і ми не можемо закрити всі їх одразу й водночас.

Якщо говорити про комікси, то тут усе індивідуально й буває багато різних нюансів. Наприклад, у нас в штаті лише один верстальник, і якщо він буде робити доволі складний для верстки «Трансметрополітан», то робота над усіма іншими коміксами зупиниться на кілька місяців.

Щось уже перекладено й зверстано, і ми не можемо дочекатися, щоб видати ці комікси, але досі очікуємо документи. Щось дуже дороге в собівартості й видати один такий комікс — це плюс-мінус така ж сума, як видати два якісь інші.

Взагалі у видавництв може бути багато нюансів, про які навіть не здогадуються читачі. Наприклад, часто питають, чому книжку видали не з оригінальною обкладинкою. А може бути будь-яка ситуація. Немає контакту з власником оформлення. Так-так, зазвичай це не правовласник тексту. Може статися таке, що зображення, яке нам потрібне для обкладинки або для ілюстрацій, не продається на територію України — просто такі правила фотобанку. Адже файли для оформлення купуються окремо, і кожне з зображень купується ще окремо. Наприклад, наші пильні читачі помітили, що на обкладинці «Сімейної гри» Кетрін Стедмен маєток та дерева — це не ті зображення, що на оригінальній. Так, саме ті файли для комерційного продажу на території України недоступні, і з цим уже нічого не поробиш.

Наприклад, на оригіналі «Звабливих речей» — 12 зображень. Десь стільки ж — на оригінальній обкладинці «Один за одним» Рут Веа. Кожен блік може бути окремим зображенням, яке треба купувати у фотобанку або художника.

Ще один приклад — «Піранезі» Сюзанни Кларк. Ми видали книжку на місяць пізніше, бо друкарня замовила й чекала фольгу під це замовлення: спочатку ми не планували тиснення, а потім місяць просто чекали, поки приїде матеріал. Адже друкарні не закуповують матеріали «про всяк випадок» — лише під конкретний проєкт. Ми могли би сказати: «Давайте просто зробимо чорний ефалін і не будемо чекати». Але для нас і для читачів, це важливо — щоб книжка була красивою.

Проте буває, що немає можливості чекати: бо інколи в контрактах прописують дату, коли ти маєш видати книжку. Якось, ще у «Рідній мові», ми відмовилися видавати книжку, бо там було надто багато жорстких обмежень: щодо розміру накладу, дати виходу, вартості книжки тощо.

Ну, по-перше, назва серії не про те, що отут будуть «відомі», а отут — «незвідані». Ми свідомо обирали таку, щоб її можна було розвернути більш цікаво. Хтось є відомим, але водночас — незвіданим.

По-друге, лише здається, що ми видаємо тільки відомих. Але ту ж таки «Книгу джунглів» Редьярда Кіплінга мало хто читав повністю. Наразі ж ми замовили переклад другої частини «Книги джунглів» — здається, її українською ніколи не видавали. Що тут відомого? І так якісь нюанси є щодо всіх книжок серії світової класики. Наприклад, перекладачка спеціально опрацює ті 120 сторінок тексту «Знедолених» Віктора Гюґо, які ніколи не перекладалися українською. А з радянських видань «Робінзона Крузо» Даніеля Дефо були викинуті релігійні моменти й деякі інші фрагменти тексту, які потрібно було повернути.

Якщо говорити про українську класику, там така сама історія. Деякі тексти цензурувалися при житті автора — і якщо хтось видає прижиттєвий текст, це не значить, що він повний і нецензурований. Наприклад, повна версія «Кайдашевої сім’ї» Івана Нечуя-Левицького виглядає трохи не так, як ми вчили в школі. Ми отримуємо багато запитань від читачів і блогерів, що це за видання, адже воно не збігається з жодним, які вони читали чи мають у домашній бібліотеці.

Іноді нам справді закидають, що ми видаємо надто очевидні тексти, але кожен може зайти в наш профіль в інстаґрамі, відкрити фото, на яких нас позначено, і побачити безліч світлин читачів із книжками нашої серії класики, і кожен допис буде про те, що раніше людина не читала цю книжку, читала не в такому вигляді, не розуміла на такому рівні й дякує за передмову, що також допомогла осягнути текст.

У топі в когось конкретного? У нас в рейтингу продажів за весь час існування РМ книжки серії «Відомі та незвідані» починаються після 30 позиції, як не крути: і за кількістю примірників, і за сумою прибутку. Це при тому, що саме ці деякі книжки виходили одними з перших.

Ну, і ми ж ми не лише зараз — на хвилі загального обговорення — запустили цю серію. Ми давно збиралися видати класику — фактично від початку створення РМ цей процес і розпочався. Адже минулої зими в передпродажі з’явилися одразу чотири книжки серії. Очевидно, що на їхню підготовку пішло багато часу.

Ми готові продовжувати цю серію довго, фактично наразі в неї немає фінішу, бо для нас було важливо це зробити в принципі. І це не питання рентабельності.

Рут Веа, звісно. Наприклад, Valse mélancolique Ольги Кобилянської ми за весь час (це близько року) продали до 3 тисяч примірників, а будь-якої з книжок Рут Веа – до 3 тисяч примірників за перші кілька місяців після виходу.

Українською вийшла її дебютна книжка в «У лісі-лісі темному». Не в якомусь конкретному видавництві. Це був спільний проєкт «Книголаву», «Нашого Формату» та Yakaboo, і хоча я не знаю деталей, зі сторони виглядає так, що згодом усі троє вирішили не видавати спільні проєкти. Можливо, я помиляюся.

Одну з книжок Рут Веа я додала до вже згаданої першої добірки того, що варто було б видати. Відділ прав сконтактував із правовласниками, а ті відповіли, що є можливість придбати права лише на кілька книжок авторки одразу. Адже вже був кейс, коли видали одну й це образило авторку, адже кожна її книжка дуже популярна.

Ми вибачилися, що так сталося, і ризикнули домовитися. Агент запропонував нам купити права відразу на три книжки. Для нас це був ризик: раптом вона не буде продаватися? На той момент не мали аналітики не те що продажів «У лісі-лісі темному», але й будь-яких схожих книжок. Ми тоді ризикнули й купили всі три. А зараз ми видаємо вісім книжок авторки й тішимося нашій співпраці: тому, що історії Веа припали до душі нашим читачам, і особливо — що наразі авторка відкрито заявляє про свою підтримку України.

Офіційно ми анонсували понад 40 проєктів. Їх усі можна переглянути на нашому сайті в розділі «Видавничі плани».

Загалом плануємо й надалі наповнювати свої серії, розпочати видавати українських авторів, робити електронні та аудіоверсії книжок. Роботи дуже багато — справа тільки за людьми та часом.