У січні мистецьке об’єднання PLAI з Вінниці відсвяткувало п’ятиріччя від дня створення. Громадській організації, заснованій групою ентузіастів, вдалося не лише розвинути культурний осередок у місті, але й наростити темп роботи у часи коронавірусної кризи та великої війни.
Під час вечірки на честь ювілею серед привітань лунає жарт, який досить влучно описує пройдений командою шлях: «Вам сьогодні п’ять років, чотири з яких несеться Апокаліпсис». І це, на жаль, не перебільшення. На зміну карантинним обмеженням через COVID-19, які загальмували проведення мистецьких подій в Україні, прийшло руйнівне повномасштабне вторгнення Росії у 2022 році. Але замість «спустити вітрила» команда продовжила «йти проти течії».
Початок
Поштовхом до створення PLAI стало проведення AIR Гогольfest, який у 2018 році вперше перебрався до Вінниці. Ініціативній групі, яка була місцевою проєктною командою, задіяною в організації, так припала до душі спільна робота, що учасники вирішили продовжити її у новому форматі.
«Нам неймовірно сподобалося працювати разом. Саме тоді з’явилася ця думка. Ідеї були різні, розглядали навіть варіант приєднатися до якоїсь міської структури, щоби це робити, але в підсумку ми зійшлися на тому, що, напевно, нам слід організувати незалежну структуру. Ми чудово розуміли обмеження, які є, наприклад, у представників міського самоврядування, у державних органів. Їхні дії скуті, тому що є купа кодексів, статей, де прописані правила, витрати і таке інше. Саме тому й стався PLAI як громадська організація, а згодом і міський культурний простір ПІЧ як перший майданчик — не державний, не комунальний, а саме окремий осередок для незалежних проєктів», — пригадує один із засновників PLAI поет Богдан Куценко.
До першого складу громадської організації увійшли Даша Іванович, Марина Однорог, Владислав Кремінський, Богдан Куценко, Олександра Венславовська, Володимир Щерба, Олександр Щерба та Тетяна Щерба, а згодом приєдналися Володимир Подолян і Богдан Богрин. За час діяльності склад команди змінювався, деякі учасники вибули, а інші долучалися. Сьогодні організація налічує п’ятеро людей: Олександра Венславовська, Володимир Подолян, Олександр Щерба, Інна Сивак та піарниця Ірина Бабенко.
Члени громадської організації не мали профільної освіти з менеджменту культури чи ґрунтовного досвіду — все компенсували завзятістю та інтуїтивним рухом. Подібне створювало як переваги — можливість сприймати та навчатися новому, — так і проблеми, згадує голова об’єднання Олександра Венславовська.
«Завжди було і залишається важко обґрунтовувати свою діяльність. Говорити про те, що культура — це важливо, — найскладніше, що може бути на цьому шляху. Культура — це невидимий процес, який триває, і часто ми не можемо його обчислити, перевести в економічні показники. Сьогодні ми працюємо над цим, але, коли в тебе немає досвіду і ти умовно “зелений”, маєш багато амбіцій, але мало знань — через це, звичайно, набиваються “шишки”. Найголовніша проблема — це одержати підтримку, бути почутим, щоб тебе сприймали на рівних, як партнера. До цього теж потрібно дорости. Я вже не кажу про фінансування. Держава не може забезпечити стабільного фінансування громадських організацій, тому це такий шлях, коли ти сам собі директор, сам собі придумуєш проєкти, сам шукаєш під них кошти і реалізуєш, а успіх залежить від того, наскільки ти сміливий, впевнений і мотивований», — каже Олександра.
Назва
Складний шлях просування культури відображається й у назві організації. Одне з тлумачень слова «плай» — «гірська стежка», але воно не єдине. Цікаву історію про те, чому обрали саме таке «ім’я» для мистецького об’єднання, згадав один зі співзасновників Володимир Подолян:
«Спочатку таку назву мала ініціативна група, що існувала ще до створення громадської організації. А вигадали її так: команда займалася організацією концертів у Вінниці. Після одного з виступів музикант гурту “MORJ” Сергій Білозьоров, який приятелював з Олександрою Венславовською, а вона родом з Молдови, отримав від неї молдавські леї. Він прочитав на купюрі “plai” і попросив пояснити, що означає це слово. І Сашка каже, що це з румунської “світ”, “мир”, типу все хороше. І він порадив саме так назвати цю ініціативу. Ну, а українське тлумачення цього слова — “стежка в Карпатах”, і це дуже гарне пояснення того, що ми робимо і як живемо».
Щоб оцінити п’ятирічні старання команди, варто поглянути на статистику. З 2019 року менеджерам без профільного досвіду вдалося організувати 11 фестивалів, 70 концертів, створити у 2022 році документальний серіал «Ми з України», презентувати 23 виставки та 9 вистав та багато-багато іншого.
Загалом ідеться про понад 300 подій. А перелік тих, кого привозили до міста, варіюється від Dakh Daughters та Latexfauna до Олега Сенцова та Alyona Alyona. Але наскільки це великі масштаби для Вінниці? Чи мали ці події вплив на культурне життя міста? Оцінку просимо дати людині, яка, власне, відповідає за промоцію обласного центру — директорові департаменту маркетингу міста та туризму Вінницької міської ради Олександрові Вешелені, який завітав привітати команду з ювілеєм створення.
«PLAI дуже вчасно інституціонувався. Раніше це були творчі люди, які збиралися десь на квартирниках і менеджерили якісь проєкти музикантів та, можливо, театралів, але рішення створити громадську організацію — це завжди розуміння певної міри відповідальності. Водночас PLAI не створював ГО, щоб монополізувати якусь нішу. З самого початку мені здалося, що ті люди, які склали ядро організації, думали про об’єднання ширшого кола, ніж лише однодумців. І через масштабні фестивалі, і через хороші ініціативи з року в рік сама команда дуже сильно виростала й підтягували за собою не лише глядачів, але й культурний сектор. PLAI урізноманітнив та масштабував усе те, що існувало у Вінниці вже не одне десятиліття хорошим потенціалом і зародково не тільки в творчому, але й у менеджерському плані», — ділиться Олександр Вешелені.
Посадовець міської ради розповідає про мистецьке об’єднання не з чуток. З 2019 року міська влада Вінниці спільно з PLAI проводить (попри коронавірус та повномасштабне вторгнення) фестиваль «Територія SUN».
У межах нього занедбаний дитячий табір на березі річки Південний Буг щорічно перетворюють на місце вільного творчого вираження з майстер-класами, концертами, виставками та обміном досвідом. Цей досить нішевий захід знаходить свій відгуку серед тих, хто свого часу виріс на фестивалі «Артполе». Подію розглядають як один із магнітів для туристів, тому планують розвивати й надалі. Уже готують наступний крок завдяки залученню грантових коштів.
З командою втілювалися й інші проєкти. Серед таких, наприклад — фестиваль-правонаступник Гогольfest, AIR Fest Vinnytsia. Мультидисциплінарному фестивалю сучасного мистецтва вдалося на три дні оживити будівлю колишнього кінотеатру «Росія», яка тривалий час пустує у центрі міста.
Навіть під час повномасштабного вторгнення Росії члени громадської організації знайшли можливість безпечно провести благодійні мистецькі вихідні ON AIR. Для цього у липні 2023 року влаштували виступи музикантів у підземному бункері колишнього заводу «Кристал».
«Вплив саме менеджерів дуже відчутний, — продовжує Олександр з міської ради. — Промацування аудиторії споживачів креативного продукту Вінниці, міста з населенням у 400 тисяч… свого часу я назвав це “моделлю Ісландії”. У цій країні також мешкає 400 тисяч осіб, але там є все. Населення Вінниці також складає 400 тисяч, а це означає, що такі організації, як PLAI — важлива складова екосистеми з дуже різноманітних людей різних професій, поглядів, яких збирають докупи чимало об’єднавчих чинників. Цінно, що PLAI творить і допомагає творити продукт, придатний для експорту».
Вінниця, безумовно, має менші масштаби аудиторії, а культурне життя тут відбувається не так помітно, як у містах — визнаних мистецьких центрах країни Києві, Львові, Одесі чи Харкові, де календар заходів переповнений, удосталь майданчиків та уваги з боку закордонних артистів і діячів. Але всі учасники громадської організації, з якими вдалося поспілкуватися, говорять про це не як про недолік, а як про перевагу.
«Багато є проблем, питань, які вирішуємо тут. Ми залишаємося у Вінниці. Насправді, я вважаю, це теж дуже велика перевага і наш особистий пріоритет. Ми не їдемо в столицю, не їдемо у Львів. Хай яке місто могло би привабити нас своєю перспективою, ми залишаємося у Вінниці й бачимо тут дуже великий потенціал. А важливіше — маємо мотивацію змінювати щось саме тут», — говорить очільниця PLAI Олександра Венславовська.
«Якщо порівняти з великими містами — бо інколи такі розмови заходять: наприклад, от якби ми “Плаєм” поїхали в Київ, Харків, Львів тощо, — там ми будемо черговою ланкою у великому середовищі. З одного боку, можливо, там працюватиметься простіше, тому що аудиторія підготовлена, знає, куди їй іти. Але з іншого, самій організації складніше сформувати якесь своє ком’юніті. У Вінниці, де нас (організаторів культурних подій — М.Ч.) можна перерахувати на пальцях однієї руки, ніби все спрощується, але тут інші виклики. Та, незважаючи на них, ми все одно дуже любимо те, що робимо», — каже Володимир Подолян.
«Однією з складових будь-якої публічної діяльності є помітність. Якщо говорити про PLAI і про нашу спільну діяльність, то це однозначне зростання помітності міста Вінниця на культурній мапі. Культура об’єднує різні напрямки, а Вінниця на цій мапі точно є», — додає співзасновник громадської організації й учасник згаданої ініціативної групи, яка існувала на початку, Богдан Куценко.
Перепони
Головні перепони, з якими за п’ять років довелося стикатися команді, не можна назвати оригінальними для українських реалій. Серед них — відсутність сталого фінансування та достатнього досвіду для реалізації більш складних та масштабних культурних проєктів. Але й тут PLAI є чим пишатися. Якщо у перший рік існування культурним менеджерам-початківцям вдалося залучити на реалізацію своїх задумів 210 тисяч гривень, то до 2023 року ця цифра зросла в понад десять разів та склала 2 мільйони 520 тисяч гривень. Місцева ініціатива після навчання на власних помилках уже подорослішала, реалізує загальнонаціональні проєкти та не планує зупинятися.
«Все, чому ми навчилися за ці роки, — це робота “в полях”». Ніхто з нас не має профільної освіти культурних чи проєктних менеджерів, але всі ми вчилися від своїх партнерів. Завдяки тому, що це шлях навчання й водночас твоєї діяльності, він безперервний, і, хочеш того чи ні, але ти зростаєш, проєкти зростають, зв’язки розширюються. Сьогодні це дуже помітно, тому що ми почали співпрацювати з організаціями на всеукраїнському рівні, а далі я дуже сподіваюся, що це будуть партнерства на рівні світу, європейських організацій, які зараз теж дуже сильно підтримують Україну та українську культуру. Ми працюємо над цим, але не все так просто», — говорить президентка організації.
Іншою складністю стала відсутність у Вінниці підготовленої аудиторії з постійним інтересом до сучасного мистецтва та регулярних культурних заходів. Створення спільноти, яку цікавив би подібний продукт, — це один із викликів, з яким команда працює й досі. Для цього експериментують з форматами, підтримують зв’язок на рівні різних каналів, а також зацікавлюють творчими підходами.
Водночас камерний формат — це своєрідна фішка Вінниці, зауважує Олександр Вешелені. За останні роки в обласному центрі так і не виникли власні масштабні локації на кшталт Faine Misto. Але розмах компенсують душевністю, і мистецьке об’єднання в цьому вправне, як ніхто інший, визнає директор департаменту, що безпосередньо відповідає за збільшення потоку туристів і гостей до міста.
«Те, що вплітали формати PLAI, — це така дуже “вінницькість”, яка показує, що можна і в камерному вимірі залучити вдячну публіку з інших міст та регіонів і перетворити їх на амбасадорів Вінниці. Навіть музиканти, які беруть участь у таких заходах, потім їдуть і розповідають, що це улюблене місце, де їм доводилося виступати. Громадська організація є флагманом саме цього напрямку, але, безумовно, не вони єдині», — додає Вешелені.
Повертаючись до цифр статистики, яку озвучували на святкуванні, загальна кількість відвідувачів усіх заходів, організованих PLAI за п’ять років, склала 50 тисяч людей. Мало це чи багато? Залежить від того, з чим порівнювати, але для міста з менш ніж пів мільйонним населенням — помітно.
Погляд збоку
Олександр Нікітюк — визнаний український художник, який часто очолює різні креативні події. З командою PLAI їх пов’язує не лише дружба та спільне мистецьке коло. Митець був куратором візуальної частини всіх Гогольfest, які відбувалися у Вінниці.
Сучасний художник, якого часто запрошують до участі в різних культурних заходах та ініціативах як в Україні, так і за кордоном, маючи з чим порівняти, відверто говорить і про вінницьких організаторів.
«Їхня діяльність у Вінниці важлива. Формується мистецьке середовище, і не лише серед митців, бо митці у нас, на жаль, виїжджають у заможніші міста, більш придатні для реалізації амбіцій. Але з’явилося коло шанувальників мистецтва, і це мотиватор для діяльності художників. Для Вінниці це важливо, бо в нас якраз не вистачало такого. Знаю, що і міська влада підтримувала певні проєкти: ту-таки “Територію SUN”, фестиваль АIR Fest, залучали до якихось міських заходів. Сьогодні через війну фінансування на дозвілля суттєво скорочено, а в PLAI націлені саме на такий формат — дозвілля, концерти, — тому їм складно. Але навіть у таких умовах вони змогли організувати благодійні ініціативи, збирати й передавати кошти і робити це прозоро, що дуже важливо на тлі нещодавніх скандалів, наприклад, з Сонею Морозюк, коли через культуру відмивали кошти. Водночас PLAI — неприбуткова організація. Я працював з багатьма формами організації, наприклад, у Кейптауні, Німеччині чи навіть у Польщі, і тамтешні можливості не порівняти з нашими. Так, часто фінансування невеличке, але не раз ідеш навіть на те, що погоджуєшся на безкоштовне партнерство заради реалізації спільних цілей. Маємо допомагати одне одному», — говорить Нікітюк.
Поетка, письменниця та перекладачка, лауреатка Шевченківської премії 2023 року Катерина Калитко також часто бере участь у подіях вінницької команди й організовує за її допомогою власні. Наприклад, так відбулася презентація поетичної збірки «Люди з дієсловами» у березні минулого року. Цікавимося і в Катерини, чи помітила вона вплив діяльності PLAI на культурно-мистецьке життя Вінниці.
«Звісно. Мені завжди бракувало якогось сталого майданчика, де відбувалися б знакові культурні події, куди можна було б запросити гостей з інших міст. Раніше, коли я запрошувала колег-письменників — це були або виступи в книгарні, або незалежні майданчики, а тепер є ця точка збірки, де ці події відбуваються сталою кардіограмою, постійним пульсом, і це дуже добре для міста (йдеться про незалежний мистецький простір ПІЧ, який створила та яким опікується організація, — М.Ч.). Це та інституційність, якої нам бракує, щоби щось існувало роками й мало хороше реноме, — зауважує Калитко. — Вони створили середовище. Кожне місто мусить мати своє богемне середовище, і Вінниця в цьому сенсі була не те що обділеною, але дуже розпорошеною. А тепер є цей майданчик, цей енергетичний простір, де ми обмінюємося ідеями, проводимо щось разом і відразу ж плануємо нове. Так воно й має працювати — у постійному самовідтворенні».
Згаданий мистецький простір ПІЧ відкрили у 2020 році. Цокольне приміщення у центрі Вінниці, яке раніше належало обласній федерації альпінізму і скелелазіння, перетворили на локацію для різних заходів PLAI. Мистецький лофт обладнаний проекторною зоною, сценічним простором для музичних, поетичних виступів і моновистав, а стіни використовують для виставок картин.
Усі, з ким вдалося поговорити, так чи інакше сходяться в одному — незважаючи на пройдений шлях, команді точно не бракує ентузіазму, а набутий досвід дозволяє братися за проєкти нового, вищого рівня. Водночас співрозмовники визнають, що PLAI хоч і не став тією організацією, яка нанесла Вінницю на мистецьку мапу України, але однозначно увиразнив місто на ній.
Замість підсумку
За словами голови громадської організації Олександри Венславовської, серед нереалізованих за ці 5 років задумів досі залишається відкриття великого культурного центру у Вінниці, який справді міг би стати гоноровим осередком сучасного мистецтва. Проте команда пишається Гогольфестами, які дали старт платформі, а також втіленою цьогоріч Boost_4_Culture — резиденцією з теорії та практики проєктного менеджменту в культурній сфері. Команда почала ділитися з іншими власним досвідом, отриманим за пройдені роки, й це можна назвати новим рівнем. Громадська організація тепер не лише поширює культуру, але й дозволяє їй зростати через інших.
