Зараз культура існує у спільному вакуумі українськості, який створила війна. Митці та мисткині продовжують творити у контексті, не схожому на жоден інший, де події війни унікальні, так само як і рефлексії на них. Жити, зростатися із підтримкою та порятунком життів — це частина рутини кожного, а митці та мисткині роблять те саме, але через свою творчість.
Збір як мистецтво
«На початку повномасштабного вторгнення ти ставиш собі запитання: а чи взагалі продовжувати малювати? Чим це може допомогти, чи є у цьому сенс? Навіщо малювати, коли поряд іде війна, коли люди мають думати про те, як виживати?» — говорить українська художниця Марія Пляцко. Її картину «Схід сонця» можна отримати за донат на збір для українських військових «Три мільйони на човни». «Участь у зборі не була спонтанним рішенням. Волонтерство — це постійна практика: ти робиш, бо розумієш, що твій професіоналізм може конвертуватися у донати». .
«Схід сонця» Марія Пляцко
Марія каже, що з часом відповіді на питання «а нащо це все взагалі» знаходяться.
«Сприйняття оновлюється, а ти пристосовуєшся до нової реальності і живеш із цим. Мистецтво не змінюється як таке — змінюється комунікація про нього, обставини, що впливають на тебе, коли ти це мистецтво твориш, і, звісно, контекст у якому воно існує для тебе, для людей, які стежать за тобою як за творцем. Ти віднаходиш нову щирість говорити про важливе тим самим способом — малюючи».
Сьогодні дарування власного мистецького твору в обмін на донат — це дія з боку митця для підтримки військового збору і водночас це привід для розмови про те, що цінність та зміст мистецтва змінюється. Тепер важить не лише оцінка роботи критиками, отримання насолоди при спогляданні аудиторією, кількість лайків у соцмережах чи на артплатформах, чи навіть самовираження автора, який у такий спосіб відгукується на внутрішні та зовнішні подразники. Цінність твору доповнюється символічним простором воєнної реальності, де важить кількість людських життів, на які він вплинув, — тобто мистецький твір конвертується у кошти, за які купуються конкретні товари військового призначення.
«На човни. Бо ми всі в одному човні»
З таким гаслом проходить збір коштів для закупівлі евакуаційних засобів для морської піхоти від Благодійного фонду «Вдячні» та 17-ти українських митців та мисткинь.
Українські військові утримують плацдарм на лівому березі Дніпра поблизу Херсонщини уже протягом кількох місяців. Через відсутність мостів, які б сполучали місце їх перебування із безпечним правим берегом, можливостей для захисту позицій небагато. ЗСУ постійно займаються форсуванням Дніпра, яке ускладнилося ще більше після підриву Каховської ГЕС, але найскладніше зараз — перевезення поранених бійців на безпечні території правобережної України.
Річка — це відкрита місцевість, де при перевезенні людей військові знаходяться під постійним прицільним вогнем ворога, тому човни, на яких відбувається переправа, регулярно пошкоджуються та нищаться . І саме для того, щоб забезпечити військових додатковими засобами для евакуації та перевезення і був відкритий збір «Три мільйони на човни» для 35-ої, 36-ої та 38-ої бригад морської піхоти.
Підтримка армії у контексті цього збору та багатьох подібних — частина інституційних кроків з боку окремих художників та художниць, які свідомо віддають частку власної творчості для привернення уваги та розголосу потреб військовослужбовців. Ми поспілкувалися з учасниками збору: Віталієм Грехом, Марією Пляцко, а також засновницею благодійного фонду «Вдячні» Крістіною Висоцькою та запитали їх про те, як це — малювати під час війни, чим живе благодійна й мистецька сфери і як вони співпрацюють для підтримки війська.
Як усе почалось?
Віталій Грех — один з організаторів збору на човни. Він український художник, працює у різних форматах — від графіті до ілюстрації, а в часі війни організовує проєкти на підтримку ЗСУ.
«Участь у проєкті почалася банально — я знайомий із Крістіною Висоцькою, засновницею фонду. Я стежив за їх попередньою діяльністю, класними проєктами, тому, коли до мене та мого брата звернулися з проханням долучитися до збору, ми погодилися та виставили дві картини на розіграш за донати».
І тоді формат спрацював, наші підписники та звичайні люди хотіли долучитися до збору, розуміючи не лише важливість такої підтримки, але й бачачи мистецьку цінність картин, які можна було отримати.
То чи можемо ми говорити про збори, які залучають митців та мисткинь, їхні роботи чи будь-який інший елемент виміру культури як винагороду, як про спосіб взаємного доповнення культури та благодійності? Чи можуть вони доповнювати одне одного та додавати щось нове? Чи потрібне таке доповнення в принципі?
Мистецький ринок донатів
Частка зборів, які можемо назвати мистецькими, — невелика. Здебільшого конкретний художник чи художниця беруться відкривати збори на невеликі суми для підтримки знайомих бійців чи батальйонів. Зараз існує велика проблема конкуренції: організатори зборів борються за людей, які можуть донатити, а збори художників — лише невелика частина пропозиції. Віталій говорить про це так:
«Мистецькі проєкти, схожі на збір на човни, мають перевагу через свою масштабність та видимість серед аудиторії — 17 художників відкривають банки в один день. Це впливає на мистецьку сферу, всім цікаво, усі хочуть дізнатися що відбувається і як можна долучитись».
Медійність та упізнаваність українських митців є також частиною маркетингу благодійної сфери. Учасники кожної окремої акції працюють як на свою аудиторію, так і на нову, яку вони здобувають. Чи не перетворюється така комунікаційна та маркетингова культурна стратегія на маніпуляцію? Ні, це радше про оновлення та припасування сприйняття мистецтва — «це водночас і мистецький твір, і можливість отримати картини художника/художниці, яких у тебе ніколи б не було за інших обставин. А ще це про нові шляхи знайомства із митцями, про яких людина ніколи раніше могла не чути», — зазначає Марія Пляцко.
Додана вартість участі у зборах
Повномасштабне вторгнення зробило Україну видимішою на міжнародному рівні та у світовій культурній сфері. Воно відкрило «вікно можливостей», яке можна використати для підсилення військових та культурних спроможностей країни.
«Ще одна причина, чому я роблю ці збори та запрошую на них інших митців та мисткинь, у тому, що багато людей дізнаються про українців — не з корупційних скандалів, не з новин про корупцію, а з крутих благодійних кейсів. Ти можеш знати одного художника, але через комплексність проєкту ти знайомишся зі ще пʼятьма», — говорить Віталій Грех.
Так ти можеш отримати роботу і з неї почати колекціонувати сучасне українське мистецтво, хоча планував чи планувала просто задонатити.
Мережування, наприклад збору на човни, працює не лише на розвиток зовнішньої впізнаваності митців, але й всередині спільноти, створюючи звʼязки між митцями, які можуть перерости у подальшу співпрацю. Марія міркує про те, що майбутнє — за спільнотами митців. І йдеться не лише про художників, але й про музикантів, письменників, скульпторів.
Діяльність, повʼязана зі зборами, не має матеріальної вигоди для митців — це радше про вираження власних цінностей. А на додаток до ціннісного вектора, ініціатива може вилитися для них у медійну впізнаваність в Україні та за кордоном.
«Ми маємо контакти митців і ми можемо показати їх світові, поділитися їхнім мистецтвом. Перше і найважливіше — це, звісно, підтримка армії, бо саме це визначає наше майбутнє та майбутнє наших дітей. Це насамперед. Але разом з тим ми можемо доносити цінність мистецького твору до споживача — кожен може отримати роботу художника та познайомитися з українською художньою сферою як такою» — зазначає Крістіна Висоцька, засновниця фонду «Вдячні».
У такий спосіб благодійний фонд стає учасником артринку, працюючи поруч із галереями, мистецькими дилерами тощо.
Про спільні дії
«Вдячні» не вперше працюють з мистецькими зборами. Попередній проєкт фонду — «Кермо порятунку», де разом з українськими митцями зібрали 1 мільйон 167 тисяч гривень для закупівлі спеціальних евакуаційних машин Баггі для бійців із Херсонщини.
«Одна із цілей нашого благодійного фонду — допомагати людям мистецтва активізуватися та долучатися до волонтерської діяльності через свої вміння. Ідеї постають із людей, тому про цей напрям нашої діяльності можна говорити як про наслідок зустрічі людей, які хотіли допомагати армії через творення мистецьких проєктів, які можуть та мають привертати увагу людей та виносити назовні ті проблеми, які зараз існують в суспільстві», — говорить Крістіна Висоцька.
Культурна та благодійна сфери не просто можуть, а часто прагнуть існувати в єдиному проактивному просторі ініціювання соціальних змін. Митці самостійно знаходять, як долучитися до великих ініціатив підтримки ЗСУ, а заразом одержувати впізнаваність серед аудиторії.
«Важливо, щоб митець теж отримував щось натомість, щоб він не лише віддавав свій ресурс та мистецтво. Це може бути навіть проста взаємодія з аудиторією: комунікація, емоційна віддача, розуміння, що твої люди цінують твою діяльність та підтримують тебе», — говорить художниця Марія Пляцко.
До збору «На човни» долучилися також лідери думок та усі, хто виявив таке бажання: від блогерів-мільйонників до університетських викладачів. Крістіна зазначає, що таке підсилення — логічний наслідок масштабування збору. Лайк, репост у соціальних мережах допомагають не лише збирати більше коштів, а й розповідати про сенс мистецького збору та роботи художників, які його просувають.
Єдиного правильного підходу, який описував би взаємодію дієвців культури та зборів, немає. Адже множина розвитку креативних підходів, залучення нових людей та мистецьких творів поки не вичерпана.
Цей спосіб поєднання військового та культурного не новий, але досі робочий — це спроба доповнення єдиної реальності через обидві сфери, які залишаються важливими під час війни.
