Ще не вистава, але вже читка за текстом Кузьми Скрябіна

авторка журналістка, книжкова оглядачка Наталія Колегіна - 14.02.2024 в Театр

Улітку 2022-го у Дикому театрі мала статися прем’єра вистави за текстом «Місто, в якому не ходять гроші» Кузьми Скрябіна. Через повномасштабне вторгнення задум не вдалося реалізувати, й ось тепер, 8 лютого, під час короткої відпустки зі служби в ЗСУ режисер і драматург Олексій Доричевський та команда Дикого поставили театральну читку на сцені Театру Драматургів.

«Місто…» — це брутальний український трилер-антиутопія. Головна героїня Аліса волею випадку потрапляє у загадкове загублене місто, звідки неможливо вибратися. Там не ходять гроші, а єдиний спосіб розрахуватися з іншими — це дії, абсурдні й жорстокі. Дівчина адаптується до нової реальности, знаходить друзів, зустрічає ворогів та врешті змінюється. Однак чи було це все насправді?

Читка — це ще не вистава, але вже видно, куди хоче зазирнути режисер. Фантастично, як за чотири дні роботи над текстом, команді вдалося зробити не просто статичну постановку, а динамічну театралізовану презентацію тексту.  Усе начебто ще сирувате, але вже чітко проступили ідеї, вималювалися питання до світу, актори вбралися у свої ролі, а сцену обжили й взялися експериментувати з декораціями й мізансценами. На обговоренні побаченого опісля глядачі дуже хвалили такий формат і просили залишати все, як є. Але хочеться-таки побачити виставу!

У «Місті…» доладно грає простір сцени, працюють усі кутки та стіни. З обидвох боків — стільці, на яких спершу сидять актори, а далі рухають ними — то кидають, то штовхають. Справа в одвірку сидить Остап Дзядек і розповідною інтонацією читає з листка текст Кузьменка, що надає дійству комічного ефекту.

Сюжет і справді брутальний, тут є вбивства й недолуга жорстокість заради жорстокості, як у ще не свідомих дітей чи підлітків. Персонажі хочуть покарати інших ні за що, просто, аби було, а людина постає у глупстві своєму голою та беззахисною супроти світу.

Після показу режисер розповів, що у тексті Скрябіна є теми, які оминули у читці, але хочуть розкрити у виставі. У Місті, цьому химерному світі, ставлять експерименти над людьми. Хто ставить і навіщо? За яким принципом потрапляють сюди нові мешканці? На ці та безліч питань не встигли пошукати відповідей.

Постановка Доричевського актуальна для українського глядача, бо вона про кожного й кожну, хто живе в Україні тепер.  «Місто, в якому не ходять гроші» — про неможливості глобально вплинути чи взагалі вийти з цієї жорстокої гри під назвою реальність. Промацування матеріалу в читці зазвичай передує виставі. А що як вистави не буде? Невже й вона теж ризикує потрапити до довгого списку мистецтва, яке не відбулося через війну? Сподіваюсь, усе буде, а доти слідкуватимемо за анонсами.

Фото зі сторінки театру та авторки

авторка журналістка, книжкова оглядачка
Наталія Колегіна

Застосунки для книголюбів

авторка Валерія Хаупшева - 14.02.2024 в Книжки

Телефон у руках зараз є незамінною складовою життя сучасних людей. Він допомагає на робочих зустрічах, навчанні, прогулянці чи у спортзалі. А ще він може бути дуже корисним книголюбам. За допомогою різноманітних застосунків користувачі можуть читати електронні та слухати аудіоверсії друкованих видань, слідкувати за прогресом, спілкуватися з іншими, створювати «кишенькові бібліотеки» та навчатися. 

У добірці — дев’ять корисних застосунків, які допоможуть бути ефективними, вмотивованими та натхненними, покращать швидкість читання та стануть місцем для збереження всіх книжок.

Відстеження читання

Із цими застосунками книжка може стати звичкою, адже вони допомагають відстежувати читання та колекціонувати прочитане у власній бібліотеці. Застосунки містять величезний архів книжок, який постійно поновлюється новинками, та трекер читання. Його використовують, щоб відстежувати прогрес: потрібно вказати номер сторінки, з якої починається читання, а потім той, на якому воно закінчилося. Це дасть можливість бачити, скільки відсотків залишилося до кінця книжки, та спрогнозувати, через скільки можна її дочитати. Також користувачі можуть долучатися до челенджів, залишати відгуки та оцінювати книжки. 

Rork

Це справжнісінька читацька спільнота: заводьте друзів, спостерігайте за тим, що вони читають, та залишайте реакції.

За допомогою календаря можна відстежувати частоту та тривалість читання. Це також допоможе залишатися вмотивованим, адже бажання прибрати сумні емодзі з календаря може надихнути на п’ятихвилинне читання.

Переваги:

  • український розробник (на ринку з 2022-го року, має більше ніж 50 тисяч звантажень);
  • ведення нотаток (можна сфотографувати сторінку або ввести цитату вручну);
  • зручний трекер читання (показує, скільки відсотків було прочитано, скільки годин потрібно, щоб дочитати, та швидкість читання);
  • детальна  аналітика по кожній книжці (скільки сторінок було у книжці, за скільки днів та годин її прочитали, з якою швидкістю та скільки нотаток записали);
  • live-спостереження за читанням інших (в окремому вікні «Читають зараз»  відображається 30 користувачів, які зараз читають);
  • можливість зробити акаунт приватним (якщо користувач не хоче, аби його книжку бачили інші);
  • привабливий дизайн (стильно, лаконічно, можна змінювати теми застосунку на темну, світлу чи кольорову);
  • постійні оновлення та покращення.

Недоліки:

  • не можна подивитися відгуки та оцінки інших;
  • не можна побачити всю бібліотеку книжок своїх друзів, лише кілька останніх позицій;
  • відсутня функція блокування користувачів.

Goodreads

Цей застосунок має трохи менше функцій ніж Rork та зосереджений більше на відгуках і оцінках. Користувач може не лише писати відгуки, а й дивитися, що пишуть інші. Goodreads у своєму архіві має книжки різними мовами та користувачів з різних країн, тож можна дізнатися думку про роман як англомовного читача, так і україномовного. Також кожна книжка має загальну оцінку, яка разом із коментарями може вплинути на те, що обрати для прочитання.

Переваги:

  • популярність та репутація на ринку (з’явилися у 2011-му році, понад 75 мільйонів користувачів, а оцінка в Goodreads є впливовим показником у читацькому світі);
  • категоризація та добірки книг по жанрах (усі книжки розподілені по категоріях, наприклад: «Найчастіше читають цього тижня», «Видані у цьому році», «Рекомендації буктоку» тощо);
  • можливість підписуватися на авторів (у стрічці відображатимуться їхні рецензії та оцінки);
  • перегляд цитат із книжок;
  • читацька премія Goodreads Choice Award, яка проходить щороку (читачі голосують за номінантів, а Goodreads обирає 10 найкращих книжок з 20-ти категорій);
  • розширені налаштування приватності (можна робити профіль приватним, приховувати свої рецензії, обмежувати коментарі тощо).

Недоліки:

  • застарілий дизайн;
  • незручний у використанні;
  • обмежена статистика;
  • трекер читання не досконалий;
  • часто виникають технічні помилки різного характеру; 
  • доступна лише англійська мова.

Застосунки для читання

У цих застосунках можна читати електронні або слухати аудіоверсії друкованих книжок. Вони пропонують багато книжкових позицій, які зручно посортовані за жанрами, анотації та безкоштовний фрагмент, який можна прочитати перед покупкою. Усі куплені книги зберігаються у бібліотеці, де можна створювати різноманітні полиці, наприклад: «Хочу прочитати», «Детективи», «Класика» тощо. Під час читання або прослуховування можна створювати закладки, щоб помітити цитату чи просто цікавий фрагмент, та адаптувати текст під себе за допомогою типів, розмірів, кольорів, шрифтів та фону. 

Абук

У цьому застосунку ви зможете прослухати аудіоверсії книжок у різних озвучках, зокрема й голосом письменника чи письменниці, що є цікавою перевагою. Наприклад, Сергій Жадан озвучив збірку своїх віршів «Список кораблів», і слухач може відчути інтонацію автора, як він сприймає текст, зрозуміти емоції, які він хотів передати у рядках. Електронні книжки зараз доступні в бета-версії, тому можуть виникати деякі складнощі, проте команда постійно працює над покращенням застосунку.

Переваги:

  • український розробник (на ринку з 2019 року, має понад 100 тисяч звантажень);
  • якісне озвучування (письменники, актори, співаки та професійні диктори);
  • працює офлайн (читати та слухати можна без інтернету, якщо файл був завантажений попередньо);
  • як електронні, так і аудіокнижки (але перемикатися між режимами не можна);
  • деякі книжки безкоштовні, а також багато подкастів;
  • можна прочитати відгуки (допоможе визначитися із вибором книжки).

Недоліки:

  • відсутні підписки;
  • працює гірше із підключенням до інтернету;
  • кеш займає дуже великий обсяг памʼяті;
  • у рідкісних випадках можуть виникнути проблеми із покупкою книг, у яких завжди допомагає техпідтримка.

Yakaboo

Аналог застосунку «Абук». Основна відмінність Yakaboo у тому, що деякі книжки доступні лише за умови передплати, а деякі можна придбати окремо. Також застосунок надає не лише анотацію, а ще й цікаві цитати з книжки.

Переваги:

  • український розробник (на ринку з 2021-го року, налічує понад 500 тисяч звантажень); 
  • як електронні, так і аудіокнижки (перемикатися між режимами теж не можна);
  • деякі книжки безкоштовні;
  • є можливість оформити підписку або придбати книгу окремо;
  • не можна зробити знімок екрана (це допомагає боротися із піратством);

Недоліки:

  • багато російськомовних книг;
  • технічні проблеми з авторизацією та збереженням книжок;
  • погано працює пошук книг;
  • при читанні засинає екран;
  • підписка та окрема покупка викликають плутанину, оскільки передплата не гарантує те, що буде доступ до усіх книжок, які цікавлять користувача.
  • маленький вибір аудіокниг українською мовою.

Librarius

Основною відмінністю від інших застосунків є можливість взяти книжку в оренду замість покупки. Орендована книжка коштує менше та доступна 14 днів, тож це чудовий спосіб стимулювати себе читати, щоб встигнути за цей термін. Також Укрзалізниця спільно з Librarius пропонують онлайн-бібліотеку, перейти на яку можна за QR-кодами у вагонах. Вона налічує близько 5000 тисяч книжок, третина з яких — безкоштовні.

Переваги:

  • український розробник (на ринку з 2021 року, більше ніж 50 тисяч звантажень);
  • працює офлайн (читати та слухати можна без інтернету, якщо файл був завантажений попередньо);
  • оренда книжок;
  • є можливість оформити передплату або придбати книгу окремо.

Недоліки:

  • немає аудіокниг, але скоро мають з’явитися;
  • не можна копіювати текст;
  • технічні проблеми різного характеру;
  • додаток не запам’ятовує, де ви зупинилися без закладинки;
  • не можна робити нотатки;
  • не оптимізовано для широких екранів;
  • потрібно проходити авторизацію при кожному використанні.

Wattpad

Світова спільнота (понад 100 мільйонів користувачів), у якій користувач знайде неопубліковані тексти авторів-початківців, а також зможе написати власну історію та поділитися нею з іншими. 

Wattpad буде корисний тим, хто хоче попрактикуватися у письмі та стати професійним письменником у майбутньому.

Переваги:

  • розвиток письменницьких навичок (коментарі та реакції спільноти допоможуть постійно їх покращувати);
  • спілкування з авторами та читачами в коментарях (обговорювати написане з іншими, давати поради авторам);
  • спосіб просування автора (у Wattpad він може набрати базу шанувальників);
  • можливість надрукувати книгу (популярні автори отримують статус Wattpad Star, який надає можливість надрукувати історію та зняти екранізацію);
  • літературні конкурси (наприклад, щорічний конкурс The Wattys, який нагороджує найкращих авторів).

Недоліки:

  • у текстах не завжди дотримано морально-етичних норм та правил орфографії;
  • більшість текстів доступні за передплатою;
  • відсутнє сортування за рейтингом;
  • багато реклами у безкоштовній версії;
  • маленька українська спільнота.

Headway

У цьому застосунку зібрано summary (короткі тексти, які знайомлять із головними ідеями книги) науково-популярних творів англійською мовою. Читання або прослуховування summary по одній книжці займає приблизно 15 хвилин. Цей застосунок буде корисний тим,  хто не має часу прочитати книжку у повному обсязі та не може довго концентруватися на важких текстах. За допомогою summary можна швидко ознайомитися з основними тезами та ідеями книжки, і не витрачати на прочитання повної книжки місяць, а то і більше.

Headway розробила добірку summary з фактами про російсько-українську війну під назвою War in Ukraine: What’s Happening, and Why It Matters.

Переваги:

  • український розробник (на ринку з 2019-го року, понад 25 мільйонів користувачів);
  • безкоштовний для українців (доступ було відкрито після початку повномасштабного вторгнення);
  • можна як читати, так і слухати та перемикатися між цими режимами;
  • персоналізований гейміфікований контент (багато інтерактивних елементів та стильних сучасних рішень);
  • ознайомчі картки з інсайтами (робляться за кожною книжкою та містять декілька найголовніших меседжів);
  • англійські тексти як спосіб покращити знання з мови;
  • челенджі за 14-ти та 28-ми днів прокачують певну навичку чи сферу життя (містять добірку книг на одну тематику, які потрібно переглядати щодня, наприклад, тема «Здорові стосунки».

Недоліки:

  • дуже довга реєстрація та ознайомлення з програмою;
  • доступна лише англійська та іспанська мови, проте зараз працюють над українською.

Розвиток

Цей застосунок допоможе читачам покращити швидкість читання та якість запам’ятовування. Вправи розвивають навичку швидкочитання за допомогою покращення периферійного зору та збільшення кількості видимого тексту, а ігровий формат не викликає «почуття обов’язку».

Швидкочитання

У цьому застосунку міститься 20 різних інтерактивних вправ. Тренування діляться на два блоки: щоденні — блок із восьми вправ, додаткові — п’ятнадцять вправ, які можна виконувати будь-коли. 

Переваги:

  • розробники — досвідчені тренери з читання;
  • індивідуальна навчальна програма (на етапі реєстрації потрібно пройти тест на швидкість читання, за результатами якого запропонують індивідуальну програму);
  • синхронізація прогресу навчання (можна тренуватися на різних пристроях);
  • детальна статистика результатів (після кожної вправи формується зрозумілий графік, а в окремому вікні буде повна аналітика: статистика по кожній вправі, ефективність читання, сильні та слабкі сторони);
  • доступні різні мови;
  • нагадування про тренування;
  • офлайн-режим.

Недоліки:

  • доступний лише один безкоштовний блок тренувань;
  • передплата коштує 9,99 USD.

Нотатки

Виписувати улюблені цитати можна і в застосунки для відстеження читання, і в нотатки на телефоні, і навіть у блокноті, але для цього теж існує окремий додаток, який все згрупує та збереже у зручному форматі.

Readwise

Переваги:

  • допоможе запам’ятати цитати за допомогою нотифікації (Readwise надсилатиме на електронну пошту кілька цитат);
  • щоб не вписувати текст вручну, можна скопіювати його з фото;
  • експорт у Notion (зручний додаток для збереження інформації);
  • синхронізація із застосунками для читання електронних книжок (можна скопіювати текст в Kindle, Instapaper, Pocket, iBooks — і він автоматично перенесеться в Readwise).

Недоліки:

  • розрахований більше для читачів електронних книг;
  • мова інтерфейсу — лише англiйська.

Текст створено в межах студентського стажування.

День Валентина — просто ще один день, коли ми живі

авторка Олена Павлова - 14.02.2024 в Культура

Напередодні Валентина особливо важко говорити про любов, щоби тобі повірили. Нова цинічність поряд із комерцією та кітчем безвідривно супроводжують цю дату. 

«Тебе і не на день Валентина ніхто не любить», промовляють листівки в одній з київських книгарень. Реклама шкарпеток із котами запитує: «Хто ти на день закопаних?». День закопаних, день захеканих — як тільки не називали це свято. «У нас це насамперед День Книгодарування» — є і така позиція. 

Запитала у френдів на Facebook, як вони ставляться до Дня Валентина, особливо у час війни — що дратує, що тішить. Це вилилося в бурхливе обговорення на півтораста коментарів. Здивувало, що найпоширенішою відповіддю було: мені байдуже.

Крізь усі ці слова відчутна емоційна втома, навколо стільки всього серйозного і болісного, що ніхто не звертає увагу на галас довкола «свята». Емоційне обнулення. Нас навіть не бісить це. Нічого.

Чи є нова етика? Чи може День Валентина додатково травмувати тих, чиї кохані на війні?

Чи це просто ще один тригер, яких і без Дня закоханих повно? Те, як ми реагуємо на щось, насамперед залежить від нас, нашого стану, рівня втоми та психологічної напруги. 

Свято самотніх сердець

«Ми не самотні у Всесвіті, у Всесвіті безліч самотніх». Чи бісить День закоханих більше, ніж будь-який інший день, коли людина почувається самотньою? Реклама, тиск червоних сердечок звідусіль, нав’язливі поради на чеку із Сільпо «Запроси на вечерю людину, про яку думаєш». 

Джерела роздратування максимальні, але все залежить від нас, адже якщо сама людина хоче почуватися нещасною, ніхто її не зупинить. А втім, сам інформаційний привід Дня закоханих може посилювати наші очікування, а саме невиправдані сподівання і змушують почуватися зле. Нема бажань — немає і смутку. День Валентина нав’язує ці очікування, малює бажану соціально прийнятну картинку, вимогу мати пару. Для тих, хто не може цьому опиратися, це справді скрутні часи, придатні для самокартань.

Але війна дещо змінила настрої цього року — нав’язливі мотиви Дня закоханих відійшли на другий план. Людям усе частіше байдуже — адже на другий рік повномасштабного вторгнення спостерігаємо неабияке емоційне вигорання. Ми всі втомилися, і поряд зі справжніми проблемами, нас не бентежить мерехтіння сердечок. Наче паралельне життя.

Не на часі

Найскладніший виклик — знайти правильний tone of voice, коли говориш про День Валентина. У країні, роздертій війною, яка проходить по кожній родині, — це особливо чутлива тема. 

Різні погляди зіткнулися у цих коментарях моїх читачів:

«Бісить страшне! Усвідомлюю, що життя триває, люди дихають, кохають, одружуються, але… Ну, блін, робіть це не напоказ, дівчата у 27 років сивіють, чекаючи чоловіка з війни. З дітьми малими на руках. Це не я, якщо що, за інших болить».

«Є день матері, а є купа дітей без матері. Є день родини, а є дитячі будинки. Я була одинока, але День Валентина мене не турбував. А якби турбував, то виключно мої проблеми. Мене постійно травмували інші речі, але я не думала, що потрібно заборонити те, через що болить. Бо завжди знайдеться людина, яка через щось “травмується”».

Правильної відповіді тут не існує. Але є дні жалоби, є щоденні смерті, прильоти й багато горя, є війна і близькі на фронті. Навіть сумнозвісна «поліція радості», яка войовничо відстоює, що радіти (жити, любити, співати, танцювати) під час війни не на часі — тут недопрацьовує. Шалених скандалів на тему не було. Всі втомилися.  

Усе відбувається природно — схоже, суспільний консенсус щодо свята збігся з масовою втомою. Навіть у найтуристичнішому центрі найтуристичнішого міста України — Львові — до Валентина поставилися в’яло: переважно просто доклеїли сердечка до вже готових різдвяних декорацій. Пропозиції ресторанів на яскравих вітринах. Плакати з віршами. Наліпки з теплими словами. Реклами, концерти, знижки, розсилки брендів — але все якось без надміру. І ось воно, те що я шукаю, — білборд, що рекламує ювелірні прикраси. На ньому чоловік та жінка — занадто відретушовані у фоторедакторі, поза награна, наче з ідилічних романтичних фотосесій чи турецького серіалу. Він дарує їй щось золоте і дороге. У твіттері б запитали: «Чого не в ЗСУ?»

«Мене бісять світлини, де чоловік одягнутий дорого-багато на шикарному авті. Весь європейський контент до свята зі щасливими родинами, квітами… Подобаються всі історії обіймашок з військовими, неочікуваних подарунків їхнім родинам».

Від жінок, що втратили близьких на війні, я ще раніше чула: «Я просто не заходжу на Facebook. Не можу». І це не тільки на Валентина. Кожна переживає свою втрату у свій спосіб. Пластикові серця не зроблять більше, ніж уже зробили сталеві кулі. Що ми можемо зробити? Бути з ними разом. Обіймати. Говорити. Про Валентина — якось уже й не хочеться.

Ми зі слізьми читаємо зараз скрини останніх повідомлень, які писали дівчата своїм коханим на війну. Вони всі відмовляються вірити у неминуче. Ми всі. Це спільне лихо, спільний біль. Болісно всім — таке нині свято любові. 

День самозакоханих

На малюнку Олександра Грехова — гасло «Не забудь зарядити свою другу половинку», і другою половинкою виступає секс-іграшка. Це іронічне обігравання кліше про половинку і меседж інклюзивності: головною є насправді любов до себе — як для жінок, так і чоловіків. 

Продають тепер і любов до себе — це окрема нова ніша на цьому ринку. «День закоханих мені не підходить, коли день самозакоханих?» — жартують у твіттері.

У європейських країнах тепер святкують із друзями й оголошують День Валентина Днем любові до себе, Днем турботи та піклування про себе. Вони теж втомилися від Самотності у великому місті. І кітчу, що супроводжує це свято.

Кітч, як відомо, — підробка під високе мистецтво, щось масове, штучне, порожнє. Пластикові сердечка — це той самий кітч, тільки стосується мистецтва високого почуття — любові. Звідси негативна реакція суспільства на комерціалізацію почуттів, підробку романтичного флеру. Що значать червоні троянди, коли поруч — синьо-жовті хризантеми, які беруть на прощання з героями? Смерть завжди була близько до любові, але в ці часи — як ніколи наблизилися. Живемо на самому вістрі почуттів. На гойдалках, які зробили не одне «сонечко», але ми якось тримаємося. День закоханих у нас щодня, бо тепер як ніколи цінуємо життя.

«Для когось цей день — велике свято, бо це ще один день, коли ми живі». 

«Якщо є щось, здатне провокувати почуття, дофамін, серотонін, радість — це ж прекрасно». 

«Дратує, коли засуджують тих, хто вирішив святкувати. Коли кажуть, що це не наше свято, що не варто, що взагалі всі свята не на часі в час війни, коли війна триває вже 10 років, і ще невідомо скільки… А свято є для дарунка надії, для емоційного відновлення».

«Бісило раніше як свято маркетингу, але щось я стала терпиміше до такого. Хай буде комусь привід сказати “люблю”».

Не наше свято

На тезу «Це не наше свято» знайшли й антитезу: оскільки Валентина всіляко засуджують в Росії, деяких українців навіть стимулює підтримувати це свято. У РФ пропонують його перейменувати на Свято дружби й товариства. Може, знову тієї дружби, що дружби народів?  

Найбільше проти Валентина — російська церква: аргументують, що це все — частина пропаганди «вільної любові». Тоталітарні держави завжди мусили залізти до ліжок своїх громадян, це частина їхньої стратегії максимального контролю.

Пригадуємо ще меми часів Революції Гідності, коли в Росії заборонили мереживну білизну. Один з найпопулярніших плакатів «Я девочка, я не хочу в ТС (Таможенний Союз, який нав’язували Януковичу), я хочу кружевние трусики и в ЄС». Це той самий наратив — суворому бавовняному стилю мертвотної естетики тоталітаризму просто не пасують червоні серця. Оскільки наша війна триває на цивілізаційному розламі і події після 24-го лютого пришвидшили перехід українського суспільства до демократичного світу — ми тепер по той бік, де Валентина святкують. 

Для українців у тому, хто з ким спить, найважливіше — щоб не з москалями. 

Тримати небо разом

У часи, коли на економічній ниві шкребуться коти, багато хто ставиться з розумінням і підтримкою саме до комерційної складової свята.

«Нічого не тригерить. Навпаки, ще одна нагода згадати про тих, кого любиш. Війна вчить цінувати те, що маєш. А комерція — хай буде. Аби податки платили й наповнювали бюджет».

А в коментарях власників бізнесу — кондитерської-кав’ярні та косметичного магазину — була відчутна нотка дуже здорового глузду і суму: якби не Валентина, лютий був би для їхнього бізнесу в мінусах.

«Для нас це підтримка та порятунок у фінансовому аспекті. Зарплати, оренда, комунальні, податки та поміч війську!». 

«Як власниця невеличкої крамнички можу сказати, що, якби не це комерціалізоване свято, касу лютого було б не витягти».

Так само це свято стало однією з нагод для волонтерів нагадати про найважливіше. І це не тільки любов.

«Я роблю поетичні читання, під час яких збираюся наколядувати трохи грошей на ЗСУ. Бо треба комерціалізувати це свято правильно», — зізнається поетка Марина Пономаренко. 

«Чому нема реклами на кшталт “Подаруй коханій людині ОВДП, щоб ви змогли бути разом у вільній Україні”» — цікавиться письменниця і науковиця Дарка Озерна. ОВДП — Облігації внутрішніх державних позик України.

«Любов — це тримати небо разом», — запевняє мальований персонаж Кіт Інжир, і разом з фондом Гуркіт збирає 10 мільйонів гривень на підсилення ППО. На валентинці киця підсвічує ворожі дрони, а кіт по них стріляє з пікапа. Власне, на пікапи, приціли й прожектори і збирають.

Промовистими є жарти нових часів: 

— Кохана, який подарунок ти хочеш на 14 лютого?

— Те, що й усі жінки України хочуть — танки, F-16, далекобійні ракети й потужну артилерію.

Валентинки та донати, креативні збори від секс-шопів спільно з найбільшими благодійними фондами — ось вона, нова мова любові. Навіть секс-іграшки стають «патронами» у цій символічній боротьбі. 

Як у давніх міфах, лише любов може протидіяти смерті. Україна в цій історії — на боці любові.

авторка
Олена Павлова

Відгук на музичну програму «Сонячний народ» від Mariia&Magdalyna

редакторка Анастасія Євдокимова - 13.02.2024 в Театр

Mariia&Magdalyna — дует актрис Марусі Іонової і Надії Голубцової. А те, що вони пропонують глядачам, — дійство на межі театру, музики, перформансу, поетичних читань. Їхнє самовизначення — музичний театр за поезією Миколи Вінграновського. Проте Микола Вінграновський тут не головний, у центрі — артистичний пошук. Тобто «Сонячний народ» — це дійство, в якому кожні глядач і глядачка бачить своє.

Цей перформанс, вистава, подія — не сюжетна послідовність сцен чи дій, а множинність фізичних і емоційних станів, у які впадає та які транслює дует. А ще стихій, яким вони підкорюються і які художньо осмислюють. Ззовні артистки однакові: одяг, стрижки, синхронні рухи — хто з них Mariia, а хто Magdalyna — чи це не має значення? Може, вони дивляться одна на одну, як у дзеркало? Можливо, це зоровий обман і ми маємо побачити одну цілісну мистецьку одиницю, єдину позицію, єдиний голос і світовідчуття?

Кожна з артисток діє у межах кола із землі, очищується водою, вдихає повітря, що її наповнює та водночас спустошує, боїться вогню, який може поглинути все. А на екрані між ними — завжди проєкція кола. Проте що це — внутрішнє око, сонце, телевізор? Коло живе, воно ні на мить не зупиняє свій рух та постійно змінюється. У дійстві немає статики, все у динаміці: і екран, і звуки, і пластика, і дим, і світло. Команда працює у діалозі з іншими митцями — це і Вінграновський, якого все ж можна упізнати в космічних апокаліптичних текстах, і кінохроніка Києва, і фраґменти з «Тіней…» Параджанова в «оці». Артисткам важливо говорити про своє, але знаходити відповіді у минулому, у створеному мистецтві, у речах, які вони люблять.

Їхні тіла також інструмент, який допомагає промовляти: однієї миті рука — це меч, що загрозливо й ритмічно розрізає простір, наступної — це дзеркало, у якому світ безупинно рухається, крутиться, набирає швидкості. 

Тексти перших збірок Миколи Вінграновського — тривожні: «Не в кам’яній, не в дерев’яній ері — / Зустрілися ми в атомній добі… Народе мій! Мій сонячний народе, / Тебе нема — лиш смерть твоя живе». На цій надривній тривожності тримається і перформанс: на незрозумілому сьогоденні, туманному майбутньому, на постійній тривозі, яку підсилюють баси з колонок. Про що це все? Про пошук відповідей. Чи запитання однаково зрозумілі для всіх глядачів, які в один час і в одному просторі напружено споглядають за пошуком?

Звучать слова: «Я хочу стиснути біль в маленьку крапку». Але що таке «крапка»? Це щось матеріальне чи метафізичне? А що таке біль? Це куля? Чи біль — це вся планета? Чи крапка — це єдиний можливий спосіб буття? Коли артистки вдихають на повні груди й голосно видихають, мовчать, ми чуємо лише дихання, бачимо дихання, концентруємося — бо чи вільно дихається митцям у сучасній Україні? Запитань після дійства лишається дуже багато, адже артистки провокують процес мислення і залишають глядачам простір для інтерпретації. 

Ілюстрації — фото проєкту Mariia&Magdalyna.

Література міжсоціального спрямування та транскультурного полілогу. Рецензія на сатиричне драмеді «Американське чтиво»

кінокритик Ігор Кромф - 13.02.2024 в Кіно

«Американське чтиво» (англ. American Fiction) — це фільм, який, попри п’ять номінацій на «Оскар», так і не дістався українського широкого прокату (подивитись фільм можна на Amazon Prime). Режисерська робота відомого телесценариста Корда Джефферсона стала їдкою іронічно-саркастичною комедією, що варта глядацької уваги не лише через свої оскарівські номінації.

На сайті-агрегаторі рецензій Rotten Tomatoes фільм отримав 94% «свіжості» на основі 240 рецензій. Сайт Metacritic оцінює «Американське чтиво» у 81 з 100 на основі 54 рецензій. А рейтинг фільму на сайті IMDb станом на ранок 8 лютого — 7,8 з 10.  

Кінокритик Ігор Кромф подивився «Американське чтиво» й готовий розповісти, як цей фільм може одночасно викликати підтримку та обурення і в умовних лібералів, і в умовних консерваторів.

Важка письменницька доля

Головний герой фільму — Телоніус Еллісон, якого близькі називають Монк. Це темношкірий чоловік середнього віку. Монк викладає американську літературу Півдня в каліфорнійському університеті та пише складні, наповнені посиланнями до античної міфології і континентальної філософії романи, які не особливо користуються попитом у читачів. 

Розглядаючи на парі творчість американської письменниці та представниці південної готики Фланері О’Коннор, Монк вживає слово «ніґер», що ображає біле ліволіберальне студентське ком’юніті. Монка відсторонюють від викладання, і він їде у відпустку до своєї родини в Бостон. 

Дорогою він розмовляє з літературним агентом, який просить, щоб він писав «почорніше», адже видавці чекають від темношкірого автора книг про складність соціального середовища афроамериканців. Також на шляху до Бостона Монк відвідує книжковий ярмарок, де саме ось такий black exploitation-роман презентує темношкіра авторка, біографія якої складається з навчання в європейському виші та керівної посади в фешенебельному нью-йоркському видавничому домі. 

Діставшись Бостона, Монк розривається між сімейним проблемами (у матері діагностували синдром Альцгеймера, брат розлучається з дружиною через гомосексуальність, а сестра взагалі померла) та щирим обуренням, чому його — професора літературознавства — оцінюють виключно через кліше, пов’язані з кольором шкіри, і навіть не припускають, що афроамериканець не обов’язково має слухати реп, торгувати травою чи грати в баскетбол. 

Врешті-решт розлючений Монк пише вночі паскудний роман-пародію на всі ці «афроамериканські книги», запаковуючи його шаблонами до краю: вулична злочинність, ґанстареп, торгівля травичкою, сленгові словечка і мелодраматичні повороти. А далі історія набуває вже зовсім іншого темпу, адже до процесу підключаються видавничий бізнес, маркетинг та голлівудські продюсери. Написана за ніч посередня книжка під вигаданим ім’ям перетворюються на національний бестселлер, а її вигаданому автору придумають таку біографію, що ним починає цікавитись ФБР.

Сатира на лівих. Сатира на правих.

«Американське чтиво» — це дуже потужна сатира на суспільство у США, яке саме себе загнало у пастку постійними рефлексіями та маніпуляціями навколо теми політкоректності. 

Фільм, з одного боку, своєю сатирою підморгує американським консервативним колам, які безкінечно критикують ліву та ліберальну «воук-культуру» (підвищену увагу до питань соціальної, ґендерної чи культурної рівноправності), що у своїх намаганнях догодити всім навколо доходить до абсурду та радикалізму, як-от іронічно згаданий у фільмі «рух за скасування в’язниць». 

З другого, цей фільм однозначно критикує і консерваторів з їхнім стереотипним ставленням до представників інших культур, де темношкірий автор обов’язково пише щось під «афроамериканські студії». 

Безкінечно глузуючи з білих американців, які живуть у полярності двох світів: «вічного сорому» за пригнічення темношкірих у минулому чи повної стереотипізації афроамериканської культури, як суміші організованої злочинності та соціального маргінесу, — Джефферсон створює ще й велику сатиру про глибинну американську віру в мотивувальні історії. 

Назва «Американське чтиво» ідеально описує історію про те, що американці живуть із натхнення простими та ідеалізованими історіями, які можна придбати в кишеньковому форматі на найближчій заправці чи в залі очікування аеропорту. Однак підступність цієї віри в ідеалізовано-клішовані історії — в тому, що ними підміняють реальні соціальні проблеми.

Створюючи витончену сатиру на міфологізацію афроамериканської культури, Джефферсон показує, як «біле» ком’юніті насправді не хоче шукати вирішення реальних міжкультурних та соціальних проблем.

Умовні консерватори просто говорять, що немає чого розбиратись із афроамериканською спільнотою, яка ледь не повністю складається з маргіналів, тоді коли умовні ліберали створюють систему «позитивної дискримінації» афроамериканців, що складається з грантових програм, квот у тих чи інших закладах та комісіях і навіть нагород, що присуджуються за принципом квотування. Однак уся ця мішура з пам’ятних днів жертв работоргівлі та постійних розшаркувань перед афроамериканцями — це велика ілюзія, якою умовна спільнота білих лібералів насправді відгороджується від згаданих соціальних проблем.

Ось серед цього всього стоїть герой Джефферсона — темношкірий чоловік середнього віку, який має блискучу освіту та соціально успішне життя. Однак для одних він досі «клятий ніґер», якого треба додатково перевірити через металодетектор. А для інших — представник національної меншини, пригніченої панівною білою культурою, якому доводиться боротись з цієї позитивною дискримінацією, щоб показати, що він насправді талановитий автор серйозних творів. Однак сам Монк — не той і не інший. Він — просто Телоніус «Монк» Еллісон, викладач американської літератури та автор філософсько-психологічних романів.

Тут, мабуть, варто відзначити неймовірну акторську гру Джеффрі Райта, який після головної ролі в байопіку Джуліана Шнабеля про художника Баскію (англ. Basquiat) майже не грав великих ролей. Актор регулярно з’являвся у крихітних ролях у своїх друзів Веса Андерсона та Джима Джармуша або ж отримував трішки більші (але все ж далеко не головні) ролі у блокбастерних франшизах про Джеймса Бонда та Бетмена. І раптом головна та дуже харизматична роль, яка насичена великою кількістю світоглядних діалогів і різних сортів комедії: від м’якого і щемкого гумору до чорної та навіть токсичної іронії. Однозначно, один із найкращих акторських перфомансів у 2023-му серед чоловіків.

П’ять оскарівських номінацій

Режисером фільму став Корд Джефферсон, який раніше зарекомендував себе талановитим телесценаристом, працюючи на такими серіальними проєктами, як «Вартові» (англ. Watchmen), який ігнорував екранізацію Зака Снайдера, а також задарована нагородами «Спадщина» (англ. Succession). 

«Американське чтиво» стало його режисерським дебютом. Спираючись на досить міцне літературне першоджерело — роман «Стирання» (англ. Erasure) Персіваля Еверетта, Джефферсон знімає драмеді, наповнене їдкої іронії, яка постійно перетікає в дошкульний сарказм і сатиру. 

У фільмі є дві великі площини. Перша — це історія Монка і його письменницької кар’єри. Тут розгортається ця складна тема про стереотипи й те, як їх експлуатує бізнес і сприймає суспільство. Друга площина, яка здається дещо фоновою, — це сімейна драма, яку проживає Монк. Він виріс татовим улюбленцем, а після смерті батька покинув родинне гніздо і мав дуже обмежені контакти з родиною. Ось він повертається в рідні краї і намагається якось відновити контакти з родиною. Джефферсон не вдається до демонстрації історії, сповненої сімейного відчуження, а працює значно тонше. Мати, сестра та брат радісно приймають Монка, але що більше вони спілкуються, то більше пасивної агресії та прихованої токсичності відчувається у їхніх розмовах. 

Паралельно з цим Монк намагається будувати стосунки з сусідкою, які теж сповнені певної «іронічної напруги». Таким чином, Джефферсон не просто знімає сатиру на американське суспільство, а вдало міксує її з сімейною драмою та історією про кризу середнього віку. Саме завдяки цьому «Американське чтиво» стає повноцінним кінороманом про одного з сучасних американських героїв — освіченого чоловіка середнього віку, який окрім того, що має характерні для цього періоду життя сімейні проблеми, ще й повинен щось робити зі світом навколо, котрий стрімко змінюється і часто не в кращий бік, підміняючи реальні підходи до вирішення соціальних проблем симулякром, який дає хіба особисте задоволення тим, хто найбільше голосить про необхідність змін. 

Тому не дивно, що цей фільм отримав аж п’ять оскарівських номінацій: за найкращий фільм, найкращий адаптований сценарій, найкращу чоловічу роль та найкращого актора другого плану, а також за найкращу музику до фільму. Але так само не дивно, чому він не дістався українського прокату: занадто вже «американське» це чтиво для українського глядача. 

Ілюстрації — кадри з фільму

кінокритик
Ігор Кромф

Музична премія «Золота Зоря»: імена та кліпи

авторка Валерія Мусхаріна - 12.02.2024 в Музика

Українська індустрія музики, особливо сфера кліпмейкерства, ХХІ-го століття перебуває в постійному пошуку: нових поглядів, сенсів, ідей, трендів, точок дотику та способів відновити уламки минулого. Ці процеси перетворюються в експериментальні роботи найрізноманітніших стилів, котрі щорічно відзначаються музичними преміями.

Етапи, через які проходять усі музпремії України, складаються з відбору номінантів, формування шорт-листа (короткого списку відібраних кандидатів) і безпосереднього голосування за фаворитів, яких обирають по-різному. Приміром, артист може подати заявку сам, його виділять експерти премії або ж за нього проголосують самі глядачі.

Премії України: які, про що й навіщо

Найбільшою експертною премією України є YUNA (Yearly Ukrainian National Awards), що вже претендує на звання «української Греммі» (найвагомішої й найповажнішої музичної нагороди) своєю яскравою церемонією і концертом у столичному Палаці «Україна». Десятки експертів щорічно відбирають потенційних переможців: тих, хто мав результативний прорив на радіостанціях чи телеканалах з національним покриттям. Таку подію з 2011-го року влаштовують її засновники: радіоведучий і продюсер Павло Шилько і британський бізнесмен Мохаммад Захур. 

У тому ж Палаці «Україна» тривалий час вручали створену 1996-го року «Золоту Жар-птицю» від бізнесмена Миколи Баграєва — першу велику естрадно-експертну премію за досягнення в українському шоу-бізнесі, яка щезла у 2004-му, відродилася у 2018-му та зникла знов у період карантину.

Противагою YUNA вважається BUMA — вона ж The BUMA, або The Best Ukrainian Metal Act, котру отримують виконавці жанру метал із 2013-го року. Переможців у номінаціях визначають музичні журналісти та промоутери, а премія позиціонує себе як щорічний форум прихильників важкої музики.

За два роки, у 2015-му, з’явилася неекспеертна премія з ініціативи Миколи Баграєва М1 Music Awards, 2017-го стартувала щорічна «Музична платформа» від телеканалу «ТРК-Україна», а 2018-го — перша премія української незалежної музики Jager Music Awards, яка підтримує альтернативну музичну творчість.

Уже 2021-го музичний простір поповнився ще однією незалежною премією MUZVAR AWARDS, що не тільки популяризує нову українську музику, а й хоче сформувати концентровану креативну спільноту України. 

Нове дихання українському шоубізу принесли кілька свіжих премій. Серед них — Megogo Music Awards, що почала свій шлях у 2022-му році, аби шукати нових талановитих артистів та відзначати вже наявні творчі успіхи наших виконавців, та «Золота Зоря Лірум».

Що було на церемонії Підсумкового зорепаду

За новими релізами українських співаків і співачок культурне онлайн-медіа «Лірум» пильно стежить ще з 2017-го року. До «Золотої Зорі», у 2018-му, команда презентувала премію «Золотий Фазан LiRoom», щоправда, обмежилася онлайн-форматом і пообіцяла вручати статуетки в майбутньому.

Так і сталося 5-го лютого 2024-го року у стінах столичного Українського дому, де редакція провела Підсумковий Зорепад Релізів і відзначила премією «Золота Зоря» найкращих, за їхньою версією, артистів. Нагородження упакували в оригінальний формат уже звичної «домашньої тусовки» Ліруму та їхньої спільноти кожний перший понеділок місяця: під час перегляду й обговорення нових кліпів (це традиційно відбувається в культурному просторі Squad17b, що став партнером премії).

«Артисти самі просилися показати свої відеороботи, і в результаті це переросло в доволі велику історію. Я подумав: якщо ми весь рік дивилися кліпи, то треба зібрати найкращі із найкрінжовішіми й подивитися їх разом. Так зародилася сама премія і, відповідно, ідея зробити це в Українському домі», — пояснив головний редактор Ліруму Олексій Бондаренко на початку церемонії.

За добір кліпів відповідає музична оглядачка Ліруму Лєра Зданевич, яка щомісячно збирає в табличку всі кліпи українських артистів (сумарно за 2023 рік зібрано вже близько 1700 відеоробіт), а надалі редакція розподіляє їх на умовні «найкращий кліп» і так званий «крінж-блок».

Так, статуетка Ліруму за «найкращий кліп-2023» перейшла Володимиру Дантесу за роботу «Чуєш». У цьому, нібито сюрреалістичному, сні ариста режисерка Юлія Паскаль зобразила бенкет посеред поля, де перемішуються танці, релігія й попи у рясах.

«Я хочу вірити, що люди будуть більше ходити на культурні заходи, бо культура — це те, що ми є, хто ми є», — сказав Дантес на врученні.

В інших номінаціях шортлісту відзначилися учасники гурту ВГВНЖ Андрій Слєпаков та Антон Соколов (найкращий альбом), дует sucilna.nevdacha.exe та Тощо (найкращий мініальбом), Інді Хаїд (найкращий режисер), репер Otoy (найкращий артист), Курган & Agregat (найкращий гурт), інкогніто-співачка Klavdia Petrivna (дебют року) і театралізований гурт Schmalgauzen (прорив року).

Українські кліпи, що вартують уваги

Нагородження відбувалося посеред презентації близько 50-ти кліпів, обраних Лірумом для Зорепаду. Тобто класичний шортлист номінованих виконавців доповнився окремим довгим блоком відеоробіт, що відгукнулися найбільше редакції та її спільноті. Деякі з них особливо запам’яталися: своїм автентичним шармом, відвертістю, близькою ідеєю, оригінальністю чи непопулярним кутом відображення для аудиторії.

Кліп «Сіґеле-міґеле» перфомативно-театрального проєкту Nazva Павла Гоца та Ярослава Яровенка став справжнім хітом «альтернативного етноарту», де вірш «Коляд, коляд, колядниця» поєднується з інтерпретацією треку 50 cent «Candy Shop» на контрабасі. Вираз «сіґеле міґеле» у перекладі з їдишу означає «маленьке козенятко»: дует використав це значення через асоціації з нашою «козою-дерезою».

Відеороботу зрежисерував Олександр Хоменко — автор короткого метру «Паперовий лицар» та співзасновник проєкту МУР, де накладають сучасну музику на вірші українських письменників. До цього кліпмейкер працював із гуртами Kalush Orchestra і Tember Blanche.

Кліп Марини Круть на хорову пісню «Пряля», уперше виконану ще 1919-го року українським хором в обробці Миколи Леонтовича, відображає дух епохи 70-их і є символічним для співачки. Зйомками поблизу Тернополя керувала Наталка Яворська.

«Якби я жила у ту епоху, то точно була б такою як у кліпі, та мала би свій ансамбль. Моя місія — показувати і закохувати у красу української музики іноземців та робити її все більш упізнаваною у світі», — зазначено  в описі під відео.

Спільну роботу Nazva x Krutь  «НА ДНО» теж не оминули. Ця пісня символізує музичне відображення трикстерів (персонажів-протилежностей  загальноприйнятих канонів). Прем’єра відбулася 25-го серпня 2023-го року: напередодні дня народження величного творця трикстерів укрліту — Івана Франка, у чиєму домі, власне, і знімався кліп. Режисер Андрій Саган показав удосталь посилань на франківську творчість, тож глядачу варто уважно пошукати їх.

Підбірку продовжує естетичний кліп гурту Артилерія «Недостатня» — про письменницю, яка втомилася від невпевненості в собі через надмірні вимоги свого коханого.

Кліп на пісню «Дура»  київського інді-гурту Tember Blanche з’явився на тлі необґрунтованого відгуку в соцмережах дуету та продовжує тему сумнівів щодо власного «Я».

Відеоробота Інді Хаїта, переможця в номінації «Найкращий режисер», на пісню «MАSSANDRA» гурту LATEXFAUNA претендує на статус, як зазначають самі артисти, найвідвертішого кліпу в історії українського шоубізу. Бекстейдж зі зйомок команда опублікувала на OnlyFans, а гроші з підписок зобов’язалася списувати й направляти на закупівлю дронів для ЗСУ.

Над кліпом «Логос» донецького репера Oi Fusk та музиканта Paat працював режисер Ілля Дуцик, який назвав роботу «гротеском на тему несвідомого підходу до місця, де ми проводимо найбільшу частину свого життя». Відео насичене творчою енергією і тим, як вона змінює сприйняття реальності.

Редакція Лірум також відзначила кліп режисера Юрія Катинського на оновлену пісню Parfeniuk «Провела екскурсію 2.0» — тікток-хіт, що також очолив 1 місце у топ-чартах Apple Music через кілька днів після релізу. Атмосферності треку завдала вечірка у тролейбусі, танці, поцілунки й кохання.

Аналогічну тему закоханості демонструє кліп «Порічка» — перша співпраця фіналіста Нацвідбору-2024 YakTak зі співачкою KOLA. Робота кліпмейкера Віктора Волоса передає теплу, радісну зворушливість взаємного кохання та приємні спогади.

Тему вечірки розвиває В і Юлія Літинська — у кліпі «Диско-Фанко Терапія» гурту «Циферблат», із яким багато хто познайомився на цьогорічному відборі на Євробачення. Тут відчувається концентрований флешфорвард у мирні часи: розслабленість, комфорт і «нереалістично добрі вечірки, атмосфера яких цілує тебе в щоку за попередньої згоди».

Кліп Наді Дорофеєвої «На самоті» від Інді Хаїта поєднує не тільки безтурботну вечірку, але і Київ від світанку до вечора: обрії Троєщини, відомий Київський велотрек та любов у повітрі.

«У часи змін і випробувань нас переслідують спалахи памʼяті про приємні моменти життя та безтурботність кохання, яке сьогодні випробовується відстанню та обставинами», — пише POSITIFF в описі кліпу «Спалахи» від режисера Марка Тельпіса.

Артист звернувся до стилю 70-их і спогадів про нього, однак на відміну від Марини Круть зосередився на піснях у стилі Джеймса Брауна, жіночій енергії та запропонував поринути у життя, яке було до війни.

До речі, воєнну тематику Лірум виокремив у трьох кліпах. Холодні, поєднані з люттю ноти гурту ONUKA перетворилися на «оду українським воїнам та героїчним волонтерам «PEREMOHA».

Композитор, засновник гурту The Maneken, режисер Євген Філатов влучно відобразив креативність сучасних українців, які щодня чинять спротив ворогу. Кошти від переглядів та прослуховувань на музичних платформах переходять до волонтерів благодійного проєкту «Птахи», аби придбати медичне обладнання для військових медиків. 

Наступною роботою є нова зворушлива версія кліпу режисера Павла Буряка для пісні Океана Ельзи «Я їду додому» — присвята і щира подяка нашим саперам, які щоденно ризикують життям задля очищення України від мін.

Український музикант, письменник і військовий Саша Буль закриває тематику іронічним кліпом «Тримаєм посадку» про те, що ніхто не був народжений для війни. Він не поділяє фронт на економічний, військовий чи якийсь інший, а нагадує про звичайних людей, що попри страх змінили своє попереднє життя на шолом із бронежилетом і стали на захист Батьківщини.

Кліп «Рогань» на слова Сергія Жадана був першим досвідом музичної зйомки для режисера Антоніо Лукіча після його відомої картини «Люксембург, Люксембург». Тому відеоробота вийшла подібною до короткометражки про дитячі стосунки і справжню дружбу, де маленькі люди стикаються з дорослими проблемами й борються з великим злом.

Сергій Жадан, лідер гурту «Жадан і Собаки», пов’язує назву з певними символами: саме із Рогані почалося звільнення Харківщини від російської окупації, це місто є східною брамою, що веде на Донбас і, окрім того, гарно римується.

***

Цього року кліпмейкери та кліпмейкерки знімали і про вічне: кохання, ненависть, пам’ять минулих днів у сучасних реаліях, сумніви, розваги, київську красу й літературу. І про тимчасове, що ніби також вічне: війну, життя «до» та «після», мобілізацію, яскраві спогади мирного буття та щиру вдячність тим, хто нас захищає. 

Ілюстрації — кадр з кліпу «Чуєш» Володимира Дантеса, фото головного редактора Лірум Олексія Бондаренка від Oli Zitch

Зброя у руках дитини. Огляд фільмів до Дня червоної руки

авторка Олеся Лелека - 12.02.2024 в Кіно, Культура

Щороку 12 лютого увесь світ відзначає День червоної руки, або як ще його називають — Міжнародний день боротьби з використанням дітей-солдатів. Цього дня привертають увагу до проблеми використання неповнолітніх у війнах. Під час конфліктів діти завжди залишалися однією з найбільш беззахисних соціально-демографічних груп населення, і це робить їх найбільш вигідною альтернативою дорослим солдатам. На превеликий жаль, саме у XXI-му столітті залучення дітей у військові конфлікти набуло значних обертів.

Для розв’язання проблеми вербування дітей функціонує міжнародний орган — Спеціальний представник Генерального секретаря ООН із питань дітей і збройних конфліктів, що зафіксував 20 держав (станом на 2018-ий рік) та понад 60 збройних угруповань (станом на 2016-ий), які використовують дітей-солдатів.

У добірці — 5 фільмів різних режисерів та років, які допомагають глибше пізнати аспекти життя дітей-солдатів та усвідомити виклики, які перед ними постають.

«Безрідні звірі» (Beasts of No Nation), режисер — Кері Джодзі Фукунага, 2015

Рейтинг на Rotten Tomatoes — 92% «свіжості» на основі 146 рецензій, рейтинг на IMDb  — 7.7/10.

Американський військово-драматичний фільм, який описує події громадянської війни в Сьєрра-Леоне — країни в Західній Африці, знятий Кері Фукунагою за однойменним романом нігерійського та американського письменника Узодінми Івеали. У стрічці ідеться про хлопчика Агу, який разом із сімʼєю живе в маленькому західноафриканському селі, розташованому в «буферній зоні», яку охороняють війська ECOMOG. Селу повідомили, що уряд впав і повстанці, пов’язані з військовими, захопили контроль над країною. У той час, коли повстанці та урядові війська ведуть бої в селі Агу та навколо нього, хлопцю вдається втекти в джунглі. Незабаром головний герой потрапляє в полон до повстанців, командир яких, граючи на почутті ненависті переляканого хлопчика до військових, змушує Агу взяти в руки зброю і перейти на їхній бік.

«Скажений пес Джонні» (Johnny Mad Dog), режисер — Жан-Стефан Совер, 2008

Рейтинг на Rotten Tomatoes — 77% «свіжості» на основі 26 рецензій, рейтинг на IMDb  — 6.7/10.

Фільм знятий на основі історичних подій під час громадянської війни в Ліберії, африканської країни, що межує з Єгиптом. Стрічка розповідає про підлітка-повстанця Джонні Скажений Пес, що очолює невелику групу молодиків під командуванням старшого Генерала Ніколи-не-помри, який робить їх залежними від кокаїну. Фільм у суворій реалістичній манері розповідає про марш групи до столиці Монровії, коли вони просуваються через низку міст і сіл, де залякують, грабують і часто страчують цивільне населення. Солдати зображені майже здичавілими, вони вчиняють акти мародерства та зґвалтування, незважаючи навіть на власне життя. Герої стрічки носять різноманітне дивовижне вбрання, зокрема крила метелика та весільну сукню, і мають такі прізвиська, як «Погана Порада», «Капітан Пил до Пилу» та «Куряче Волосся».

«Відьма війни» (War Witch), режисер — Кім Нгуєн, 2012

Рейтинг на Rotten Tomatoes — 94% «свіжості» на основі 63 рецензій, рейтинг на IMDb  — 7/10.

Це канадський фільм режисера Кіма Нгуєна. Стрічка розповідає історію дівчинки, на ім’я Комона, що стає солдаткою в громадянській війні в центральній Африці. Сюжет цього художнього фільму розгортається навколо Комони, яка стає свідком розрухи та жорстокостей громадянської війни. Вона викрадена зі свого села бойовиками, які готують її стати солдатом. Попри страх та втрати, які вона переживає, Комона має надзвичайний дар — вона може передбачати майбутнє. Цей дар викликає інтерес як у ворогів, так і у союзників.

«Езра» (Ezra), режисер — Ньютон Адуака, 2007

Рейтинг на Rotten Tomatoes — 71% «свіжості» на основі 17 рецензій, рейтинг на IMDb  — 6.4/10.

Події однойменної стрічки розгортаються навколо підлітка, на ім’я Езра. Головний герой стає жертвою громадянської війни в Сьєрра-Леоне. Під час нападу повстанців на його село Езра вимушений стати солдатом. Драма, заснована на реальних подіях, висвітлює трагічний вплив війни на долю дітей,  їхніх сімей та їхню спробу вижити в умовах надзвичайної нестабільності. Війна спустошила його країну і його душу. Його повсякденне життя розділене між центром психологічної реабілітації та трибуналом національного примирення, організованим під егідою ООН. Під час реабілітаційного процесу, в якому бере участь Езра, йому доводиться зіткнутися зі своєю сестрою, яка звинувачує його у вбивстві їхніх батьків. Але Езра нічого не пам’ятає. Чи визнає Езра себе винним  і чи пробачать йому?

«Спочатку вони вбили мого батька: Спогади дочки Камбоджі» (First They Killed My Father), режисерка — Анджеліна Джолі, 2017

Рейтинг на Rotten Tomatoes — 89% «свіжості» на основі 53 рецензій, рейтинг на IMDb  — 7.8/10.

Цей біографічний фільм, режисеркою якого є Анджеліна Джолі, розповідає історію п’ятирічної дівчинки Лунг Унг, яка стає свідком жорстокостей Кхмерського червоного режиму у азійській країні Камбоджі. Побудована на мемуарах стрічка розповідає про жахливі втрати та тернистий шлях головної героїні до виживання та відновлення. Конфліктом, на основі якого побудований сюжет фільму, є Камбоджійський геноцид,  що тривав у 1975-1979 роках під час влади Пол Пота та Кхмерського червоного режиму.

авторка
Олеся Лелека

Дайджест культурних подій (з 12 по 18 лютого)

авторка Софія Богуславець - 12.02.2024 в Події

12 лютого, понеділок

«Біле та чорне»

Київ, Велика зала Національної академії мистецтв України
Графік роботи: щодня з 11:00 до 17:00

Виставка творів сучасних українських художників: Назара Білика, Олександра Дубовика, Олесі Джураєвої, Анатолія Криволапа, Романа Мініма, Анни Міронової, Тіберія Сільваші, Марини Скугарєвої та інших. Візуально — це монохромні роботи, а сама експозиція пропонує дуалістичні емоції й асоціації — чорне й біле — як спосіб транслювати нові ідеї та розповідати про життєві цінності. 

Виставку можна відвідати до 15 лютого.

Більше про експозицію на сторінці простору.

«Дорогами Сходу»

Львів, Дім Франка
Графік роботи: щодня крім вівторка, з 10:00 до 17:00

Фотовиставка Лук’яна Турецького, присвячена Донеччині. Роботи відзняті з листопада 2022-го по лютий 2023-го року.

Експозицію можна відвідати до 22 лютого.

Читати про виставку у фейсбуці.

«Жінка. Україна. Перемога»

Київ, Брама Заборовського. Національний заповідник «Софія Київська»
Графік роботи: з 7:00 до 20:00

Виставка художниці Марії Поліщук. Це серія полотен, через які мисткиня візуалізує жіночі образи, зокрема емоції жінки у воєнний час. Авторка звертається до трьох іпостасей: Жінка як індивідуальний образ, Жінка як Україна й Жінка як Перемога. 

Відвідати експозицію можна буде до 10 березня.

Читати про виставку у фейсбуці.

13 лютого, вівторок

Попарт виставка

Дніпро, Галерея сучасного мистецтва Артсвіт
Графік роботи: щодня крім неділі й понеділка, з 12:00 до 19:00

Експозиція робіт молодих митців і мисткинь, що брали участь у резиденції простору DCCC. Серед них художники та художниці Аліна Ільченко, Анна Галасюк, Ася Яковлєва, Варвара Литвиненко, Влад Рудь, Дар’я Данова, Женя Мачковська, Лана Чорногорська, Олена Місюра, Уляна Хоміч, Юлія Бондар.

Це твори, виконані в різних техніках і представляють індивідуальні рефлексії митців на культурні теми. Наприклад учасниця Анна Галасюк виконала перформанс «Область ізоляції» як способу переосмислити герметичність простору її міста, Дніпра, до початку 1990-х.

Відвідати виставку можна до 17 лютого.

Читати про подію на сторінці простору.

14 лютого, середа

«СУТЕНІТИ»

Київ, Національний музей Тараса Шевченка
Графік роботи: з середи по неділю, з 10:00 до 18:00

Виставка двох митців: на експозиції представлять темпери Віктора Бистрякова — медитативні й екзотичні роботи у приглушених відтінках, — та серію ліноритів Олексія Фіщенка, що відображає контраст образів та часових просторів. 

Власне сутінки — це символічний час і простір, точка для перепочинку й відновлення сили та водночас межовий стан свідомості. Через свої пейзажі митці пропонують відвідувачам разом побачити й дослідити ці образи. 

Експозиція триватиме до 24 лютого.

Детальніше про виставку на фейсбук-сторінці музею.

«Бачити сни»

Київ, Музей історії міста Києва
Графік роботи: з середи по неділю, з 12:00 по 19:00

Виставка сучасного мистецтва «Бачити сни» — це творчі інтерпретації від 36 митців про те, що сниться українцям у теперішній час. Проєкт відображає як фантастичні й химерні, так і іноді страшні світи підсвідомості. На експозиції представлені роботи у різних видах мистецтва. 

Відвідати виставку можна до 18 лютого.

Читати про проєкт на фейсбук-сторінці музею.

«Зразу вам кажу, це не Ейфелева вежа»

Івано-Франківськ, Асортиментна кімната
Початок: о 17:00

Виставкова презентація фотопроєкту «Маленький Париж» українського документального фотографа Олександра Попенка. 

«Маленький Париж» — це дослідження копій Ейфелевої вежі в різних українських містах. Через фото цих конструкцій автор наче запитує: такий феномен — ознака кітчу чи все ж втілення певної мрії тут і зараз?

На виставці відвідувачі також ознайомляться з відеоматеріалами та інтерактивною мапою, яка зафіксувала розташування таких «веж». Експозицію можна відвідати до 9 березня.

Читати про подію.

«Для Валентинки»

Івано-Франківськ, Асортиментна кімната
Початок: о 17:00

Виставка робіт Сергія Телепка. На події представлять малюнки, асамбляжі, відеоматеріали автора. Свою першу виставку художник символічно присвячує Валентині — першому шкільному коханню.

Експозиція триватиме до 9 березня.

Про виставку на фейсбуці простору.

«Чоловік моєї мрії»

Київ, Театр Драматургів
Початок: о 19:00

Прем’єра виставки, в якій головні персонажки, обговорюючи свої стосунки, досліджуватимуть питання: що таке аб’юз і що означає норма у сексі.

Читати про виставу на сайті. 

Відкриття книгарні «Збірка»

Київ, Золотоворітська, 2а
Початок: о 18:00

Книгарня «Збірка» — це простір для літератури про мистецтво, зокрема фотографію, архітектуру, музику, також про культуру, дизайн соціологію, урбаністику, психологію, історію, кулінарію, інформаційні комунікації та моду. Офіційна частина відкриття відбудеться з 18:00 у дворику простору.

Більше про подію і книгарні на інстаграм-сторінці.

«Любов поміж сирен»

Київ, Fairmont Grand Hotel Kyiv
Початок: о 18:00

Благодійний концерт, присвячений до Дня Святого Валентина. Протягом дійства герої на сцені через музику, танець і поезію розповідатимуть свої історії любові у сучасних реаліях. 

Читати про концерт.

«Вечеря з диваком»

Київ, Національний академічний драматичний театр імені Лесі Українки
Початок: о 18:00

Прем’єрний показ вистави. Компанія ексцентричних аристократів організовує «вечерю диваків»: кожен із запрошених приводить цікавого «персонажа», який має розважити гостей своєю дивакуватістю. Учасник, чий «персонаж» уразить присутніх, отримає приз. 

Головний герой дійства, успішний видавець, завжди насолоджувався такими вечорами кепкувань, проте цього разу щось пішло не за сюжетом.

Читати про виставу на сторінці театру.

15 лютого, четвер

«Стріли Амура»

Київ, музей Ханенків
Початок: о 18:00

Концертний проєкт у межах виставки «Золотом, кольором, світлом», присвяченої 175-річчю Вільгельма Котарбінського. 

Це вечір вокально-інструментальної музики, у програмі події зокрема твори Фредеріка Шопена, Миколи Лисенка, Бориса Лятошинського, Каміля Сен-Санса, Жоржа Бізе. Концерт поділяється на чотири тематичні блоки, й розділ «Стріли Амура», котрий представлений через відомі арії світової класики, відображає тендітність та образність, що притаманні полотнам Котарбінського.

Твори виконують заслужена артистка України Марія Кононова (сопрано) і лауреатка міжнародних конкурсів Олена Степанюк (фортепіано).

Читати про подію на фейсбук-сторінці музею.

«Sixty»

Київ, Центр Сучасного Мистецтва «Білий Світ»
Початок: о 18:00

Відкриття персональної виставки Владислава Шерешевського, присвяченої шістдесятиріччю художника. Відвідувачі зможуть познайомитися з автором, побачивши його живописні роботи, які створювалися з 1995-го року й до сьогодні. 

Експозиція триватиме до 28 лютого.

Детальніше про виставку у фейсбуці.

«Українці на Монмартрі»

Київ, Музей української діаспори
Початок: о 17:00

Відкриття міжмузейного виставкового проєкту, який презентує творчість вибраних українських художників-емігрантів ХХ століття. Йдеться про митців «Паризької школи» (École de Paris), колищніх учасників «Української групи», що залишила помітний слід у культурно-мистецькому житті Європи того часу.

На виставці відвідувачі зможуть познайомитися з творчістю Михайла Андрієнка, Миколи Глущенка, Олекси Грищенка, Миколи Кричевського, Софії Левицької, Василя Перебийноса та Василя Хмелюка. 

Проєкт представить роботи з колекцій Музею української діаспори, Національного художнього музею України та приватних зібрань.

Детальніше про виставку у фейсбуці.

17 лютого, субота

Кураторські екскурсії виставкою віял Міловзорських

Київ, Будинок-музей Тараса Шевченка
Початок: о 14:00

Це експозиція робіт — віял — європейських й азійських виробників XVIII-XX століть із колекції Олександра Міловзора. Під час екскурсії відвідувачі зможуть більше дізнатися про історію та легенди, пов’язані з віялами, їх види та про деталі й сюжети мініатюр, зображених на них.

Кураторські екскурсії відбуватимуться щосуботи до 30 березня.

Читати про подію у фейсбуці.

Спеціальний передпрокатний показ фільму «Зона інтересу»

Київ, кінотеатр «Жовтень»
Початок: о 14:40

Допрем’єрний показ стрічки-номінанта на премію «Оскар». Сюжет фільму ґрунтується на однойменному творі Мартіна Еміса й розповідає про подружжя, що оселяється в домі своєї мрії. Одначе головні персонажі мешкають біля концтабору, де чоловік працює комендантом…

Глядачі зможуть побачити стрічку в оригіналі, німецькою мовою, з українськими й англійськими субтитрами Після показу відбудеться обговорення фільму.

Читати про показ на сторінці кінотеатру.

18 лютого, неділя

Фолк давній і сучасний

Львів, Дім Франка
Початок: о 16:00

Концерт фольклорної музики. На події виступатимуть американський фольк-музикант Бенджамін (Беня) Стюарт у дуеті з учасницею гурту «Шум’я» Ольгою Стрейнечук, а також тріо «Чаїр» — кримсько-український проєкт, що досліджує й відкриває аудиторії традиційну музику Криму. 

Детальніше про концерт на сторінці простору.

Жінки в науці: 8 розмов з українськими науковицями

авторка Марина Губіна - 10.02.2024 в Культура

У переддень дня жінок у науці пропонуємо познайомитися з вісьмома сучасними українськими науковицями. Вчені поділяться історіями своїх академічних шляхів, специфікою їхніх галузей, проблемами, з якими вони стикалися, та упередженнями, котрі доводилося спростовувати. Де всі інопланетяни? Що означало «національне» у сприйнятті наших письменників 1920-х?  Чому в Україні досі є безліч видів пташок, про яких мало що відомо? Чим одноблоковий сон корисніший за інтервальний? Та чому образ берегині насправді не має нічого спільного з правами жінок?

Розмова з біологинею Ольгою Масловою на каналі «Це ніхто не буде дивитися» 

Ведуча Емма Антонюк поговорила із вченою у галузі клітинної біології, ведучою програми «Як по маслу» та співавторкою книги «Коли я нарешті висплюсь», про сон. Що таке одноблоковий сон та чому він найкорисніший для роботи мозку? О котрій краще засинати? Чи є користь від магнію В6? Чому існує хороший та поганий денний сон? Та до кого треба йти з безсонням?

Випуск про радіобіологиню Олену Паренюк на каналі «INSCIENCE»

Епізод проєкту «Науковиці» про вчену, яка проводиться дослідження у Чорнобильській та  Фукусімській зоні відчуження, щоб зрозуміти, як екосистеми взаємодіють із неочікуваними забрудненнями. Чому науковиця вирішила займатися саме цією темою? Які у неї плани на наступні наукові проєкти? Та чим для вченої подібні материнство і наука?

Розмова з історикинею Наталею Шліхтою на каналі «hromadske»

Ведучий та філософ Володимир Єрмоленко поспілкувався з науковицею про радянське суспільство та його вплив на українське сьогодення. Чи вдалося радянському часу сформувати «нову людину»? До чого вдавалися, аби досягти цього? Чому спорт у СРСР був ідеологізованим? Яку роль у тодішньому суспільстві відігравала церква? Та як ідеологія поволі ставала релігією радянського простору?

Інтервʼю з орнітологинею Наталією Атамась на каналі «Grumpy Readerka»

Прямий ефір із дослідницею птахів про мрії дитинства, наукову діяльність та специфіку орнітологічних експедицій. Наталія Атамась розповіла, з яких етапів складається рік її роботи, яку місцевість вона переважно вивчає та як дослідниця вирішила написати свій нонфікшн про пташок. З чого почалася співпраця з видавництвом «Віхола»? Чому дослідження пташок направду важливі? Та для кого авторка писала свою книгу?

Розмова з літературознавицею Яриною Цимбал на каналі «Видавництво Темпора»

Директорка видавництва «Темпора» Юлія Олійник поспілкувалася із дослідницею української літератури 1920-х років про ту епоху. Яким був звʼязок письменників і письменниць «наших 20-х» із шістдесятниками, девʼяностниками та сучасними авторами й авторками? Як варто було б змінити шкільну програму з літератури? Та що означало «національне» у сприйнятті «наших 20-х»?

Інтервʼю з математикинею Катериною Терлецькою на каналі «Prosteer»

Модераторка зустрічі Тетяна Герасимова поговорила з докторкою фізико-математичних наук про її шлях до статусу успішної науковиці. Чи можна виховати в дитині любов до точних наук? Чому найбільше складнощів із математикою виникає у 4-5 класі? Як в європейському академічному середовищі підтримують науковець? Коли має стартувати наукове життя і чи не пізно починати цікавитися математикою вже в університеті?

Розмова з антропологинею Оксаною Кісь на каналі «The Ukrainians»

У 9 епізоді подкасту «Спільні знаменники» Володимир Бєглов поспілкувався з науковицею у галузі гендерних студій та антропологинею про сучасний феміністичний дискурс. Чому Україні дехто досі з пересторогою ставиться до слова «ґендер»? Що таке горизонтальна сегрегація? Як фемінітиви впливають на репрезентацію жінок? Та чому образ берегині насправді немає нічого спільного з правами жінок?

Інтервʼю з астрофізикинею Оленою Компанієць на каналі «Всесвіт UA»

Прямий ефір із науковицею про її шлях до вивчення астрофізики, чим ця галузь відрізняється від астрономії, та де можна отримати диплом цього фаху. Олена Компанієць розповіла про стан науки в Україні, програми підтримки вчених та можливість участі у міжнародних проєктах. А також відповіла на своє улюблене питання: то де всі інопланетяни?

авторка
Марина Губіна

Подкаст «Кльове Слово» для дітей — що це таке?

авторка ведуча подкасту «Кльове Слово» Катерина Кудряшова  - 09.02.2024 в Культура

В україномовному медіапросторі з’явився новий аудіоподкаст для дітей та підлітків — «Кльове Слово», створений командою ГО «Теревені» і  реалізовується за підтримки проєкту Агентства США з міжнародного розвитку USAID «Зміцнення громадської довіри (UCBI)». Про що ж буде перший сезон подкасту і чому він має таку назву — «Кльове Слово»? Розповідають творці подкасту. 

Саме війна стала потужним поштовхом, який стимулював людей поставити собі численні запитання про самоідентифікацію. Найперше проявилося питання мови. Суспільство масово почало ставити українську в пріоритет, як в публічному просторі, так і в приватному спілкуванні: враз українізувалися блогери, подкастери, зірки шоубізнесу. Далі зʼявилася потреба закрити численні прогалини в розумінні української історії, літератури, культури та етнографії, на яку дуже швидко відреагував український медіапростір почавши працювати в цьому напрямку.

Сьогодні майже будь-яка доросла людина швидко знайде інформацію на ці теми, що підійде конкретно для її рівня запитів: від фахової лекції на ютубі до «блогерського» посту в інстаграмі. Проте достатньої кількості якісного україномовного контенту для дітей та підлітків все одно недостатньо. Саме тому в ситуації, коли багато родин залишаються російськомовними, тисячі школярів навчаються онлайн та перебувають закордоном, важливо створити ці можливості для пізнання та  розширення знань про власну мову та культуру.

«Я — мама чотирьох дівчат з 20-річним батьківським досвідом. І весь цей час для мене дуже гостро стояло питання української мови. І якщо років п’ятнадцять тому існувала проблема класних дитячих та підліткових книжок українською, то на початку 2010-х я почала прицільно шукати україномовний підлітковий контент в мережі. І не знайшла. На жаль, і сьогодні ми все ще майже його не маємо. Як мати, яка максимально інтегрована в різноманітне дитячо-підліткове життя, я дійсно розумію, яким чином варто говорити з дітьми, і як саме їх можна захоплювати та надихати», — розповідає Катерина Кудряшова, авторка і ведуча подкасту «Кльове слово».

Перший сезон подкасту «Кльове слово» налічуватиме 10 епізодів, що будуть присвячені тлумаченню різноманітних понять та явищ з історії України через занурення в етимологію слова, як от: чумаки, жорна, вечорниці чи літопис.

«Ці слова наче й відомі, але часом навіть ми — дорослі, не кажучи вже про дітей, не усвідомлюємо, скільки цікавих явищ, значень та подій може ховатись за кожним з них», — переконана учасниця команди подкасту Марина Федотова.

Тривалість кожного епізоду — 20-25 хвилин. Це оповідь, у центрі якої діалог з дитиною.

«Ми вирішили зробити подкаст для дітей і за участі дітей, бо ми як мами розуміємо, що у форматі діалогу — дитини з дорослим — інформація буде більш цікавішою  та  легшою для сприйняття та запам’ятовування. Кожен випуск доповнили віршами, пісеньками і загадками, що повʼязані з конкретним словом епізоду, адже сучасні діти краще реагують на різноплановий контент», — розповідає Наталя Суліма з команди «Кльового Слова»

Перший сезон «Кльового Слова» має на меті захопити увагу дітей та підлітків 6-12 років завдяки нестандартному формату: освітній сторітелінг, поєднаний із можливостями сучасних технологій, в якому один з головних героїв випуску — твій одноліток.

«Як викладач, я вважаю, що цей подкаст допоможе сучасним дітям розвинути уміння слухати, що є надважливою навичкою в умовах домінування візуально-розважального контенту з соцмереж. Адже уміння сприймати інформацію на слух тренує пам‘ять та покращує концентрацію уваги у дітей, що є дуже корисним у навчанні», — коментує проєкт освітянка Наталія Селецька, яка консультує команду подкасту з питань історичного фактчекінгу.

Нарешті, випуски «Кльового Слова» можуть стати у пригоді й дорослим: бабусям і дідусям, батькам, які відкриватимуть для себе українську культуру, вчителям — як додатковий матеріал в роботі з учнями молодших класів та початкової середньої школи, представникам української діаспори, які проводять заходи для спільноти. Тобто проєкт не лише для дітей, але й для того, щоби підказати дорослим способи, як діти можуть заглибитися в історію й мову.

«Аналізуючи кола спілкування своїх дітей, ми дуже добре бачимо, наскільки не вистачає не просто розважального україномовного контенту для їх однолітків, але контенту з глибоким сенсом та стратегічною метою», — підсумовує мотивацію до створення подкасту команда проєкту.

Слухайте «Кльове Слово» на Spotify, Apple Podcasts і Soundcloud

авторка ведуча подкасту «Кльове Слово»
Катерина Кудряшова