Напередодні Валентина особливо важко говорити про любов, щоби тобі повірили. Нова цинічність поряд із комерцією та кітчем безвідривно супроводжують цю дату.
«Тебе і не на день Валентина ніхто не любить», промовляють листівки в одній з київських книгарень. Реклама шкарпеток із котами запитує: «Хто ти на день закопаних?». День закопаних, день захеканих — як тільки не називали це свято. «У нас це насамперед День Книгодарування» — є і така позиція.
Запитала у френдів на Facebook, як вони ставляться до Дня Валентина, особливо у час війни — що дратує, що тішить. Це вилилося в бурхливе обговорення на півтораста коментарів. Здивувало, що найпоширенішою відповіддю було: мені байдуже.
Крізь усі ці слова відчутна емоційна втома, навколо стільки всього серйозного і болісного, що ніхто не звертає увагу на галас довкола «свята». Емоційне обнулення. Нас навіть не бісить це. Нічого.
Чи є нова етика? Чи може День Валентина додатково травмувати тих, чиї кохані на війні?
Чи це просто ще один тригер, яких і без Дня закоханих повно? Те, як ми реагуємо на щось, насамперед залежить від нас, нашого стану, рівня втоми та психологічної напруги.
Свято самотніх сердець
«Ми не самотні у Всесвіті, у Всесвіті безліч самотніх». Чи бісить День закоханих більше, ніж будь-який інший день, коли людина почувається самотньою? Реклама, тиск червоних сердечок звідусіль, нав’язливі поради на чеку із Сільпо «Запроси на вечерю людину, про яку думаєш».
Джерела роздратування максимальні, але все залежить від нас, адже якщо сама людина хоче почуватися нещасною, ніхто її не зупинить. А втім, сам інформаційний привід Дня закоханих може посилювати наші очікування, а саме невиправдані сподівання і змушують почуватися зле. Нема бажань — немає і смутку. День Валентина нав’язує ці очікування, малює бажану соціально прийнятну картинку, вимогу мати пару. Для тих, хто не може цьому опиратися, це справді скрутні часи, придатні для самокартань.
Не на часі
Найскладніший виклик — знайти правильний tone of voice, коли говориш про День Валентина. У країні, роздертій війною, яка проходить по кожній родині, — це особливо чутлива тема.
Різні погляди зіткнулися у цих коментарях моїх читачів:
«Бісить страшне! Усвідомлюю, що життя триває, люди дихають, кохають, одружуються, але… Ну, блін, робіть це не напоказ, дівчата у 27 років сивіють, чекаючи чоловіка з війни. З дітьми малими на руках. Це не я, якщо що, за інших болить».
«Є день матері, а є купа дітей без матері. Є день родини, а є дитячі будинки. Я була одинока, але День Валентина мене не турбував. А якби турбував, то виключно мої проблеми. Мене постійно травмували інші речі, але я не думала, що потрібно заборонити те, через що болить. Бо завжди знайдеться людина, яка через щось “травмується”».
Правильної відповіді тут не існує. Але є дні жалоби, є щоденні смерті, прильоти й багато горя, є війна і близькі на фронті. Навіть сумнозвісна «поліція радості», яка войовничо відстоює, що радіти (жити, любити, співати, танцювати) під час війни не на часі — тут недопрацьовує. Шалених скандалів на тему не було. Всі втомилися.
Усе відбувається природно — схоже, суспільний консенсус щодо свята збігся з масовою втомою. Навіть у найтуристичнішому центрі найтуристичнішого міста України — Львові — до Валентина поставилися в’яло: переважно просто доклеїли сердечка до вже готових різдвяних декорацій. Пропозиції ресторанів на яскравих вітринах. Плакати з віршами. Наліпки з теплими словами. Реклами, концерти, знижки, розсилки брендів — але все якось без надміру. І ось воно, те що я шукаю, — білборд, що рекламує ювелірні прикраси. На ньому чоловік та жінка — занадто відретушовані у фоторедакторі, поза награна, наче з ідилічних романтичних фотосесій чи турецького серіалу. Він дарує їй щось золоте і дороге. У твіттері б запитали: «Чого не в ЗСУ?»
«Мене бісять світлини, де чоловік одягнутий дорого-багато на шикарному авті. Весь європейський контент до свята зі щасливими родинами, квітами… Подобаються всі історії обіймашок з військовими, неочікуваних подарунків їхнім родинам».
Від жінок, що втратили близьких на війні, я ще раніше чула: «Я просто не заходжу на Facebook. Не можу». І це не тільки на Валентина. Кожна переживає свою втрату у свій спосіб. Пластикові серця не зроблять більше, ніж уже зробили сталеві кулі. Що ми можемо зробити? Бути з ними разом. Обіймати. Говорити. Про Валентина — якось уже й не хочеться.
Ми зі слізьми читаємо зараз скрини останніх повідомлень, які писали дівчата своїм коханим на війну. Вони всі відмовляються вірити у неминуче. Ми всі. Це спільне лихо, спільний біль. Болісно всім — таке нині свято любові.
День самозакоханих
На малюнку Олександра Грехова — гасло «Не забудь зарядити свою другу половинку», і другою половинкою виступає секс-іграшка. Це іронічне обігравання кліше про половинку і меседж інклюзивності: головною є насправді любов до себе — як для жінок, так і чоловіків.
Продають тепер і любов до себе — це окрема нова ніша на цьому ринку. «День закоханих мені не підходить, коли день самозакоханих?» — жартують у твіттері.
У європейських країнах тепер святкують із друзями й оголошують День Валентина Днем любові до себе, Днем турботи та піклування про себе. Вони теж втомилися від Самотності у великому місті. І кітчу, що супроводжує це свято.
Кітч, як відомо, — підробка під високе мистецтво, щось масове, штучне, порожнє. Пластикові сердечка — це той самий кітч, тільки стосується мистецтва високого почуття — любові. Звідси негативна реакція суспільства на комерціалізацію почуттів, підробку романтичного флеру. Що значать червоні троянди, коли поруч — синьо-жовті хризантеми, які беруть на прощання з героями? Смерть завжди була близько до любові, але в ці часи — як ніколи наблизилися. Живемо на самому вістрі почуттів. На гойдалках, які зробили не одне «сонечко», але ми якось тримаємося. День закоханих у нас щодня, бо тепер як ніколи цінуємо життя.
«Для когось цей день — велике свято, бо це ще один день, коли ми живі».
«Якщо є щось, здатне провокувати почуття, дофамін, серотонін, радість — це ж прекрасно».
«Дратує, коли засуджують тих, хто вирішив святкувати. Коли кажуть, що це не наше свято, що не варто, що взагалі всі свята не на часі в час війни, коли війна триває вже 10 років, і ще невідомо скільки… А свято є для дарунка надії, для емоційного відновлення».
«Бісило раніше як свято маркетингу, але щось я стала терпиміше до такого. Хай буде комусь привід сказати “люблю”».
Не наше свято
На тезу «Це не наше свято» знайшли й антитезу: оскільки Валентина всіляко засуджують в Росії, деяких українців навіть стимулює підтримувати це свято. У РФ пропонують його перейменувати на Свято дружби й товариства. Може, знову тієї дружби, що дружби народів?
Найбільше проти Валентина — російська церква: аргументують, що це все — частина пропаганди «вільної любові». Тоталітарні держави завжди мусили залізти до ліжок своїх громадян, це частина їхньої стратегії максимального контролю.
Пригадуємо ще меми часів Революції Гідності, коли в Росії заборонили мереживну білизну. Один з найпопулярніших плакатів «Я девочка, я не хочу в ТС (Таможенний Союз, який нав’язували Януковичу), я хочу кружевние трусики и в ЄС». Це той самий наратив — суворому бавовняному стилю мертвотної естетики тоталітаризму просто не пасують червоні серця. Оскільки наша війна триває на цивілізаційному розламі і події після 24-го лютого пришвидшили перехід українського суспільства до демократичного світу — ми тепер по той бік, де Валентина святкують.
Для українців у тому, хто з ким спить, найважливіше — щоб не з москалями.
Тримати небо разом
У часи, коли на економічній ниві шкребуться коти, багато хто ставиться з розумінням і підтримкою саме до комерційної складової свята.
«Нічого не тригерить. Навпаки, ще одна нагода згадати про тих, кого любиш. Війна вчить цінувати те, що маєш. А комерція — хай буде. Аби податки платили й наповнювали бюджет».
А в коментарях власників бізнесу — кондитерської-кав’ярні та косметичного магазину — була відчутна нотка дуже здорового глузду і суму: якби не Валентина, лютий був би для їхнього бізнесу в мінусах.
«Для нас це підтримка та порятунок у фінансовому аспекті. Зарплати, оренда, комунальні, податки та поміч війську!».
«Як власниця невеличкої крамнички можу сказати, що, якби не це комерціалізоване свято, касу лютого було б не витягти».
Так само це свято стало однією з нагод для волонтерів нагадати про найважливіше. І це не тільки любов.
«Я роблю поетичні читання, під час яких збираюся наколядувати трохи грошей на ЗСУ. Бо треба комерціалізувати це свято правильно», — зізнається поетка Марина Пономаренко.
«Чому нема реклами на кшталт “Подаруй коханій людині ОВДП, щоб ви змогли бути разом у вільній Україні”» — цікавиться письменниця і науковиця Дарка Озерна. ОВДП — Облігації внутрішніх державних позик України.
«Любов — це тримати небо разом», — запевняє мальований персонаж Кіт Інжир, і разом з фондом Гуркіт збирає 10 мільйонів гривень на підсилення ППО. На валентинці киця підсвічує ворожі дрони, а кіт по них стріляє з пікапа. Власне, на пікапи, приціли й прожектори і збирають.
Промовистими є жарти нових часів:
— Кохана, який подарунок ти хочеш на 14 лютого?
— Те, що й усі жінки України хочуть — танки, F-16, далекобійні ракети й потужну артилерію.
Валентинки та донати, креативні збори від секс-шопів спільно з найбільшими благодійними фондами — ось вона, нова мова любові. Навіть секс-іграшки стають «патронами» у цій символічній боротьбі.
Як у давніх міфах, лише любов може протидіяти смерті. Україна в цій історії — на боці любові.
