Місяць: Червень 2024

У межах Книжкового Арсеналу відбулася дискусія «Як перетворити виклики українського книжкового ринку на перемоги?», де представники держави та бізнесу обговорили труднощі та успіхи книжкового ринку України. До розмови долучилися в.о. (виконувач обов’язків) Міністра культури та інформаційної політики України Ростислав Карандєєв, в.о. директорки Українського інституту книги Олександра Коваль, в. о. генерального директора Національної бібліотеки України імені Ярослава Мудрого Олег Сербін, співзасновниця видавництва «Віхола» Ілона Замоцна, засновник книгарні «Сенс» Олексій Ерінчак та менеджерка MEGOGO AUDIO Катерина Котвіцька. Модерувала головна редакторка медіа «Сенсор» Анастасія Євдокимова. 

Далі — конспект події із найцікавішим та найважливішим.

Розмову розпочали з перемог. 

Менеджерка MEGOGO AUDIO Катерина Котвіцька зауважила, що тепер ми (представники книжкової сфери) святкуємо нашу видимість у різних контекстах і форматах. Для компанії MEGOGO важливо інтегрувати всілякі формати і патерни споживання книжкового контенту — аудіо, паперовий та електронний формати. Тож можливість у 2024 говорити фахово з іншими гравцями ринку — це одна з перемог.

Представник Національної бібліотеки України імені Ярослава Мудрого Олег Сербін розповів, що, за даними головної бібліотеки України, є позитивна динаміка підвищення попиту на українську книгу. На думку Сербіна, бібліотека тепер — не тільки місце сили, а й місце, де можна ознайомитися із сучасною художньою літературою і почитати її.

Ілона Замоцна із видавництва «Віхола» зауважила, що важливим кроком у розвитку сфери стала заборона російської книжки на території України, а це своєю чергою дало поштовх до розвитку українськомовної книжки. Засновник книгарні «Сенс» Олексій Ерінчак підтримав думку колеги, мовляв, головна перемога — це те, що російську книжку зробили токсичною для більшості у «культурній» бульбашці, тому на Книжковому Арсеналі таких видань немає.

В.о. Міністра культури та інформаційної політики України Ростислав Карандєєв зауважив, що перемогою першого етапу боротьби за культуру під час війни є збереження книговидавничої справи завдяки відданості видавництв, поліграфій, авторів та читачів. А ще він відзначив роботу окремих точкових рішень та ініціатив, як-от книгарні «Сенс» та держустанови «Український інститут книги». Серед інших досягнень у сфері Карандєєв назвав забезпечення участі українських проєктів на європейських книжкових ярмарках (Вільнюському, Лейпцизькому, Лондонському, Брюссельському, Міжнародному книжковому ярмарку у Варшаві та у Франкфурті, – ред.), а також незламність та готовність боротися, яку ми освідчили після російського влучання у друкарню «Фактор-Друк».

В.о. директорки Українського інституту книги Олександра Коваль додала, що, за результатами досліджень УІК, бібліотеки тепер відвідують 4,5 мільйони людей, а рівень щоденних читачів зріс з 8 до 17 %, порівняно з результатами досліджень за 2020-й.

На запитання модераторки про так званий «книжковий бум» та його перспективи Олексій Ерінчак заперечив бум у сфері як такий, натомість визнав, що сплеск видання книжок українською мовою через підвищення попиту на українську книжку відносно до 2021–2022 років стався саме через те, що з ринку пішла російська книжка. Книгар звернув увагу, що після трагедії руйнування друкарні «Фактор-Друк» у Харкові ми втратили більш як одну третю потужностей друку. За словами спікера, за відсутності альтернативи така втрата неодмінно призведе до майбутніх викликів у сфері.

Видавчиня Ілона Замоцна застерегла, що тепер українські книжки з’являтимуться значно повільніше: якщо раніше книжку друкували за 1–1,5 місяця, тепер це 1,5–2 місяці, а потім буде й цілі 3. А з подорожчанням паперу (вартість якого залежить від курсу долара, — ред.) та друкарських послуг, ціна книжки буде зростати — і то так, що у 2025 році підвищиться до 50%, а це, відповідно, вплине на читацький попит. Замоцна зауважила, що зараз зростає цікавість до українського автора і держава має реагувати на нові виклики й підтримувати авторів також.

Катерина Котвіцька зазначила, що споживання цифрового контенту не безкоштовне, хоча й потребує меншої кількості дій. На думку Котвіцької, інтернет, соцмережі та стрімінгові сервіси набагато ближчі користувачеві й доступніші, ніж книгарні та бібліотеки, бо, щоб потрапити до останніх, треба більше дій. Катерина розповіла, що вболіває за те, щоб книжка й атрибути читання були присутні та доступні в наших містах, а для цього варто збільшувати кількість книгарень, яких бракує по всій країні.

Олег Сербін підтвердив правдивість даних, наведених директоркою УІК (4,5 мільйони людей, а рівень щоденних читачів зріс з 8 до 17 % порівняно з 2020-м), і додав, що з початку вторгнення бібліотека Ярослава Мудрого активно досліджує роботу бібліотек, зокрема зараз триває восьмий етап дослідження, у якому за різними параметрами аналізують роботу українських бібліотек. Так, завдяки автоматизованим інформаційним системам отримують дані про кількість читачів-користувачів, які відвідують 13 тисяч бібліотек по всій країні.

За Сербіним, читачі звертаються до бібліотек не тільки за книгою, а й відвідують різноманітні події: презентації, лекції про ментальне здоров’я та безбар’єрність. Тобто весь комплекс заходів, який організовує і впроваджує Міністерство культури та інформаційної політики, реалізується в мережі публічних бібліотек.

На питання модераторки Анастасії Євдокимової про стратегію розвитку читання на 2023-2032 роки «Читання як життєва стратегія» (розроблену Міністерством культури та інформаційної політики та схвалену в березні 2023-го, — ред.) та комунікацію Міністерства культури з Міністерством освіти Ростислав Карандєєв сказав, що тепер складно давати оптимістичні оцінки щодо реалізації стратегії, але варто шукати шляхи її втілення.

Карандєєв зауважив, що на освітню сферу та заклади культури, а також економічні суб’єкти, як-от видавництва й поліграфії, покладені певні завдання в межах реалізації Стратегії читання. В. о. Міністра культури та інформаційної політики наголосив, що, за задумом розробників Стратегії, читання є не просто формою життєдіяльності людини, а й сферою зацікавленості держави. Однак, як сказав Карандєєв, сьогодні немає ресурсної потужності, яку держава могла б спрямувати на реалізацію завдань стратегії.

На запитання про те, чи є взаємодія між міністерствами, департаментами та інституціями, в. о. міністра розповів, що Міністерство культури та інформаційної політики комунікує з Міністерством освіти та Міністерством економіки. Карандєєв впевнений, що основна форма підтримки креативного сектора з боку держави — це фінансова. Однак політик вірить, що можна також шукати нові рішення, а для цього у Міністерстві створили департамент креативних послуг, який працює над тим, щоб монетизувати культуру та визначити її економічну складову.

Олександра Коваль зауважила, що Стратегія читання, частина якої може реалізовуватися без фінансування, не має сенсу, якщо в реалізації не бере участь Міністерство освіти. І це стосується насамперед молодшої школи та дошкілля (шкільні бібліотеки перебувають під юрисдикцією Міністерства освіти і науки — Н.К.). Коваль публічно попросила створити робочу групу для співпраці з Міністерством освіти у випадку відсутності фінансування. 

Директорка УІК пригадала, що з початком вторгнення бібліотеки не поповнюють з державного бюджету (в останні роки цим опікувався УІК — Н.К.), а відтак закликала наповнювати шкільні й публічні бібліотеки різними способами, зокрема за кошти місцевого бюджету, як роблять деякі місцеві громади та їхні керівники. А ще Коваль запросила долучитися кожного:

На думку Олексія Ерінчака, закон про допомогу книгарням (Законопроєкт №11251 передбачає надання книгарням державних субсидій для компенсації орендної плати за приміщення та вручення «сертифікатів» на придбання книжок особам, що досягли 18-річного віку — Н.К.) не допоможе розвитку книгочитання та книговидання у Києві. Значно ефективнішими, як вважає Ерінчак, були б кредитні позики від держави на забезпечення повного циклу роботи українських видавництв, які швидко реагують на запит читачів.

Олексій Ерінчак зауважив, що читач стає молодшим, а відтак завданням усіх гравців ринку стає зробити книжку максимально популярною, а читання — більш цікавим і сенсуальним, тобто таким, що ґрунтується на чутті та відчутті.

За спостереженнями Ілони Замоцної, дуже сильно змінюється читацький попит: якщо на початку війни люди читали українську літературу, то зараз читають книжки з психології та щось розважальне. А ще український читач починає поважати українського автора, сприймає його на рівні із закордонним, чого не було раніше, особливо щодо нонфінкш-літератури. Видавчиня звернула увагу також на те, що нам потрібно боротися із піратством в інтернеті, на державному рівні запроваджувати відповідальність за нього, наприклад, штрафи.

Катерина Котвіцька розповіла, що авдиторія MEGOGO — сімейна, зокрема й діти, які ще не вміють читати. Для них є аудіоказки, мультфільми та інший ліцензійний контент. А ще сервіс запустив проєкт «Укрліт» за шкільною програмою з української літератури (у його межах 250 творів з української літератури для 5–11 класів зробили доступними в аудіоформаті, серед них — тексти Ліни Костенко, Івана Нечуя-Левицького, Михайла Коцюбинського, Миколи Хвильового, Валерʼяна Підмогильного та інших — Н.К.), який, за словами Катерини, інтегрували у загальний ландшафт. А окрім батьків і дітей, сервіс взаємодіяв із великими державними стейкхолдерами — Міністерством освіти і науки та Міністерством цифрової трансформації, що додало інформаційного резонансу проєкту.

Олег Сербін зазначив, що професійні бібліотекарі працюють із читачами-користувачами у різний спосіб, щоб вони відкрили для себе можливості сучасної бібліотеки.

Представник бібліотеки Ярослава Мудрого запевнив, що тут не йдеться про штучне збільшення читачів у бібліотеці для статистики. Бібліотеки працюють так, щоб у перспективі запропонувати читачам те, про що вони мріють.

На запитання модераторки про те, чи Міністерство культури знає свою авдиторію й споживача культурних послуг як такого, Карандєєв відповів, що найважливіший сектор авдиторії зараз — це діти й молодь, з яких можна виховати справжніх українців.

На критику законопроєкту про книгарні та книжкові сертифікати відповів, що, окрім підтримки книгарень, які будуть помічними для багатьох гравців, цей закон передбачає також видачу сертифікатів на придбання книжок усім, хто досягнув 18-річчя, на суму більш як 900 гривень. За словами політика, «сертифікати» нададуть через платформу «Дія», і це буде підтримкою для молоді та для книжкової сфери загалом. 

Інший сектор авдиторії Міністерства, згаданий Карандєєвим, — це люди, які опановують українську мову, зокрема апелював до окремої програми на підтримку мистецтва, у якій зібрано книжки для тих, хто хоче зрозуміти Україну та українську історію. 

Катерина Котвіцька звернула увагу на роль фахового середовища та професійної взаємодії з власною авдиторією. На думку спікерки, кожне видавництво, книгарня чи бібліотека — це окремий острівець, який добре знає свого споживача і може стати посередником у взаємодії між державою, міністерствами та людьми, підсилити їхню комунікацію та знайти ефективні інструменти.

Олег Сербін розповів, що 1 600 000 видань із фондів бібліотек і 153 бібліотеки сьогодні знищено повністю, майже 700 бібліотек пошкоджені й майже 300 установ потребують ремонту, а ще майже 1000 фахівців покинули бібліотечний фах. За словами спікера, це — виклики, із якими важко оперативно боротися. Але можна працювати з іншими викликами, так, наприклад, бібліотеки на Заході України налагодили грандіозну роботу — не тільки волонтерську, а також допомагають людям терапією книги, інформацією, словом. Сербін також наголосив, що бібліотеки, які відновилися після знищення за кошти партнерів та за рахунок грантової підтримки, стали набагато кращими, ніж були доти.

В. о. Міністра культури та інформаційної політики Ростислав Карандєєв сказав, що найбільшим викликом галузі тепер є байдужість влади (хоча пан Ростислав і сам представник влади — Н.К.) до культури, тобто українська політична еліта має розуміти, що культура важлива і на неї треба виділяти кошти й спрямовувати сили на розв’язання проблем у сфері — контрафактної продукції, відновлення зруйнованих бібліотек, залучення іноземних партнерів. Для політика важливим тепер є виховання української політичної еліти в любові до України та української культури, а також активність громадськості та відстоювання інтересів спільноти на місцевому рівні.

Ілона Замоцна зауважила, що у сфері катастрофічно бракує спеціалістів, зокрема перекладачів, редакторів і верстальників, бо їх доводиться навчати з нуля у видавництві. 

Олексій Ерінчак висловив думку про те, що найбільшим викликом є подолати всі наявні проблеми, як-от відсутність друкарських потужностей та професійних кадрів тощо, та об’єднатися всім гравцям ринку заради виживання та заради того, щоб в Україні й далі видавали й продавали українські книжки.

Олександра Коваль підсумувала, що треба переконати нелояльну до культури частину нашої влади, а відтак виділити кошти на бібліотеки, які своєю чергою стануть фінансовою подушкою для книговидання. Директорка УІК прагне втілити принцип «гроші йдуть за читачем», як у медицині, щоби бібліотекарі були мотивовані зацікавлювати читачів: і дітей, і дорослих, і зрілих.