Нонфікшн «Загублений світ Полісся. Природа та люди великих боліт» — перша науково-популярна книжка досвідченого гіда у дику природу й лісівника Андрія Сагайдака. Також доробку автора є пів сотні наукових статей у спеціалізованих збірниках. Крім іншого, Сагайдак є засновником Природничого центру «Міжрічинська Пуща», раніше очолював Регіональний ландшафтний парк «Міжрічинський» і працював викладачем екології у Національному університеті «Києво-Могилянська академія». Справжньою пристрастю дослідника є природа Полісся, тож книжка «Загублений світ Полісся» — це спроба розповісти широкому колу читачів про захопливий і чудернацький світ боліт, який досліджує науковець.
Як помандрувати болотами України безпечно і захопливо та що чекати від поліських боліт — у рецензії.
Що таке болото?
Велика калюжа серед дороги, застояна вода у лісі чи глибока трясовина, яка засмоктує на дно необачного мандрівника. Такі картинки виникають в уяві, коли думаємо про болото. Але що таке болото насправді? Чи відповідає воно своїй брудній або жорстоко-фатальній репутації, яку отримало завдяки фільмам про безжальну дику природу чи похмурим кінострічкам на лоні нібито болотяних пейзажів? Андрій Сагайдак категорично заперечує і каже, що болото — це багата екосистема, у якій є стрункі закони життя й співіснування різноманітних організмів: від рослин і нижчих грибів, які зовсім не подібні до тих, які ми споживаємо у їжу, й аж до великих тварин.
І виявляється, що болота — неймовірно різнобарвні. Так, поліське низинне болото навесні жовтіє від квітів калюжниці, а верхове — влітку біліє від плодів пухівки чи квітів бобівника, а восени стає брунатним і багряним.
Фото unsplash
А ще болото — це цінна екосистема для вивчення історії. Особливий болотяний ґрунт — торф — складається з рослинних решток, а завдяки кислому середовищу й відсутності повітря у його товщі органічні рештки, по суті, консервуються природним способом, перетворюючись на «болотяні мумії». Це означає, що дослідження торфовищ мають велику цінність для істориків і збереження історичної пам’яті. Так, наприклад, завдяки природній консервації у болотах Полісся збереглися історичні артефакти на місці Берестецької битви (1651), а в Британії знайшли жертву ритуального вбивства, здійсненого понад дві тисячі років тому! Але і це ще не все.
«Торфовища — практично готовий літопис природи. Адже потужність відкладів на болотах Полісся може сягати 6–8 метрів, а подекуди й 12 метрів. У них у хронологічній послідовності відкладено не лише залишки болотяних рослин, а й пилок та спори всіх видів, що росли довкола болота протягом кількох тисячоліть. Тож із профілю торфовища можна дізнатися не просто про розвиток якогось болота, а й вивчати історію рослинності та кліматичних змін цілого регіону», — пише Андрій Сагайдак.
Знахідка за знахідкою
Добре структурований нонфікшн «Загублений світ Полісся» складається з п’яти розділів, присвячених окремим темам: таємницям і міфам довкола боліт, рослинному світові, болотяним тваринам, взаємодії людей та боліт, а також болотяному туризму. Ілюстрації та схематичні малюнки візуалізують описане, а словник термінів і перелік літератури наприкінці уточнюють сенси й додають наукової глибини.
Книжка Андрія Сагайдака стане знахідкою не лише до тих, хто прицільно зацікавиться природою Полісся чи українськими болотами. Вона буде відкриттям для людей з різноманітними інтересами: квіткарів і дослідників рослин, філологів і фольклористів, поціновувачів мистецтва і туристів. Усе тому, що дослідник описує болота та його мешканців, додаючи ширшого контексту завдяки зануренню в історію і традиції поліського краю, осмисленню нашого уявлення про природу Полісся, закоріненого у приказках і легендах. А ще автор вправно орудує науковими фактами довкола усього, що має стосунок до боліт.
Передусім книжка зацікавить квіткарів і любителів рослин. Бо з нею дізнаємось, як на болотах зростає чарівна й загадкова сон-трава з легенд — червонокнижні сон широколистий і сон чорніючий зацвітають волохатими дзвониками у соснових борах. А суміш на основі природного торфу з Полісся — це часто ключова частина ґрунту для вирощування більшости декоративно-листяних рослин удома.
Вражає, що Андрій Сагайдак уважний також до слів і назв, а тому в книжці є багато неочікуваних цікавинок для філологів, журналістів і всіх, хто любить заглиблюватися у природу слів. Так, наприклад, дізнаємося, що криця із вірша Лесі Українки «Слово, чому ти не твердая криця?» — це особлива губчаста маса, яку отримували давні українці, переплавляючи болотяну руду, яка містить багато заліза. А багно — це не просто один із синонімів до слова «болото» у значенні грузького місця з надмірно зволоженим ґрунтом, а ще й назва рослини. Вона цвіте улітку на верхових поліських болотах білими квітами. Іншим разом з’ясовуємо, що смородина отримала свою назву від слова «сморід», яке колись позначало запах і вказувало на духмяність смородинового куща: від ягідок і аж до пагонів.
Фото unsplash
Книжка пропонує принадливі факти і для поціновувачів чи дослідників мистецтва. Так, наприклад, дізнаємось, що народна художниця Марія Примаченко, яка народилася і жила у Київському Поліссі, за синю фарбу брала те, що вона називала «синім глеєм», який знайшла на березі місцевої річки. Та оскільки глею, тобто глини, на Поліссі немає, то, імовірно, майстриня використовувала не що інше як синю залізну руду — вівіаніт.
Логічно, що книжка Сагайдака стане в пригоді болотяним туристам і всім, хто захоче помандрувати вглиб поліських боліт. Крім того, «Загублений світ Полісся» зацікавить людей, спраглих пригод, які займаються бушкрафтом (мистецтвом виживання на лоні природи). Автор ділиться корисними порадами з «виживання» на болотах: наприклад, радить узяти з собою довгу жердину, яка може врятувати на трясовині, вчить розпалювати вогнище, добувати питну воду та їжу. А також розповідає, у яку пору варто організовувати походи на поліські болота.
Атмосфера поліських боліт
Українське Полісся — це найбільш північний етнокультурний край та історико-географічний регіон, який охоплює частину Волинської, Рівненської, Житомирської, Київської та Чернігівської областей. Там надміру волого, є соснові бори та багато боліт. Уродженець Полісся Андрій Сагайдак так прикипів до місцевої природи, аж вирішив присвятити її дослідженню ціле життя. А тепер — ще й розповісти про Полісся широким колам читачів.
Дивовижно також, що нонфікшн «Загублений світ Полісся» має додаткову перевагу, яку не завжди може гарантувати художня література. Він справляє на читача ефект достеменно реалістичної присутности й співучасти. Адже автор книжки — досвідчений лісівник, а від цього його описи природи максимально близькі до досвіду перегляду сюжетів від National Geographic чи Ukraїner.
Коли Сагайдак влаштовує віртуальну екскурсію поліськими болотами, то атмосферу передає так добре, аж відчувається кожна гілочка під ногами, кожен запах і звук у повітрі. Тож із цією книжкою вдається побути водночас туристом-початківцем, який пізнає болота, і, скажімо, вправним бьордвотчером, тобто спостерігачем за птахами. Якось Сагайдак за допомогою ілюстрацій пояснює і показує, як розрізнити між собою журавля, лелеку й чаплю. А іншим разом автор веде читача до місця, де під час шлюбного ритуалу токуватиме глухар:
«Ми спішно йдемо лісовою просікою. Доводиться оминати зашерхлі калюжі талої води та переступати через повалені дерева. Ось і знайома мітка, яку лишили ввечері. Тут звертаємо просто в ліс. Далі треба рухатися вкрай обережно, щоб не хруснула під ногами жодна гілочка. Водночас мусимо постійно тримати руки перед обличчям, щоб у темряві не залишити очі на гострих сучках. У повітрі потягнуло вогкістю, запахло прілою травою і листям багна. Під ногами стає м’яко. Густий мох стишує наші кроки. Трохи далі з-під нього починає проступати вода — ми вийшли на край болота».
А що люди?
Сагайдак розповідає, що українці здавна мешкали на поліських болотах і користувалися з їхніх багатств. Для поліщуків, наприклад, місцеві болота були джерелом цінних ресурсів. Звідти діставали трави і ягоди до столу, а також природні ресурси, які використовували як будівельні матеріали. Пізніше на Поліссі українці знаходили сировину для болотяних промислів — так виникали смолокурні, рудні, склоробні гути та лісопильні.
Однак часи, коли люди вели традиційне господарство з елементами сталого природокористування, минули. Їм на зміну прийшли сільськогосподарське виробництво та промисловість. Оскільки з погляду прямого економічного зиску болота є «непродуктивними землями», їх почали осушувати. Це своєю чергою призвело до того, що ґрунт із осушених переораних торфовищ вивітрюється і забруднює водойми; або ж сухі торфи в осушених болотах горять — це і є ті торфові пожежі, які забруднюють повітря навіть у Києві.
Еколог застерігає: із діяльністю людини з’явилася велика загроза для боліт як природних екосистем із різноманіттям рослин і тварин, а отже, деякі види тепер перебувають під загрозою. То, може, нам варто віднайти втрачену цінність боліт і почати знову етично користуватися їхніми перевагами?
Поліські історії
Книжка «Загублений світ Полісся» — одна з багатьох у «поліській бібліотеці». Десь там на її полицях є також безліч академічних видань про край і його мешканців, природу та культурні особливості поліщуків. Є там також книжки про Чорнобильську катастрофу, яка сталася на київському Поліссі, — наприклад, «Пройти крізь Чорнобиль» Галі Аккерман чи «Київ–86» Маркіяна Камиша. А ще — записи поліського фольклору Житомирщини від Максима Рильського та Миколи Лисенка, чи волинського — від Лесі Українки.
Фото із сайту yakaboo
А ще книжка Андрія Сагайдака — водночас одне з небагатьох науково-популярних видань про сучасне Полісся. А завдяки доступній манері викладу інформації вона легко читається й буде зрозумілою навіть для необізнаного у темі читача. З нею можна розпочати шлях ближчого знайомства із Поліссям як історико-географічним регіоном України, а далі — розширювати контексти й копати глибше. А ще краще — самим помандрувати в ці краї!
