Українська анімація: що це таке і де на неї можна натрапити?

Із 4 до 8 вересня в Києві пройде фестиваль анімації та медіамистецтва LINOLEUM. Ця подія ознайомить із авторською українською анімацією через програми показів для різної аудиторії, а також тематичні заходи.

Про те, що таке анімація і якою вона буває, розповідає режисерка й аніматорка Анастасія Фалілеєва. Вона режисерка серіалу «Пес Патрон», короткометражного анімаційного фільму «Тигр блукає поруч» та безлічі незалежних, соціальних і рекламних проєктів. 

Нещодавню роботу Анастасії «Я померла в Ірпені» вже показали у програмі престижного світового фестивалю анімації Annecy International Animation Film Festival 2024, що відбувся у Франції цьогоріч з 9 до 15 червня. В Україні фільм матиме прем’єру на фестивалі LINOLEUM.

Анімація походить від слова anima, тобто оживлювати, тож анімація — це оживлені зображення. Часто аніматори жартують, що кіно — просто анімація в стилі пікселяції 24 кадри на секунду, тому що все відео, як і анімація, складається з окремих кадрів.

Цікаво, що правильно роботи цього виду мистецтва називати таки анімацією чи анімаційним фільмом, а от поняття «мультик» — це моветон серед професіоналів.

Анімаційні фільми можуть бути короткометражними, повнометражними, багатосерійними. Хоч і на 5 секунд, хоч на 10 годин, можуть виконуватися в класичних для анімації техніках або ж експериментальних — незалежно від тривалості і формату, в основі завжди залишатимуться оживлені зображення, предмети або ж що завгодно, що створює ілюзію руху й життя на екрані.

Сьогодні створюють безліч анімаційних фільмів і для дітей, і для дорослих. Можливо, упередження про те, що це продукт суто для дітей, поширилося через візуальний складник таких робіт, бо зазвичай ми асоціюємо анімацію з чимось яскравим, таким, що втілює фантазію, а все це часто захоплює дітей. Проте анімація для дорослих — уже не рідкість. Наприклад, фільм «Острів Собак» режисера Веса Андерсона.

Анімація, яка завжди привертає увагу, — це комерційна анімація, тобто реклама, кліпи, експлейнери. Своєю незвичністю вона залучає глядачів навіть більше, ніж просто відео. Анімація — це щось нове, свіже й цікаве, вона впадає у вічі. Класний приклад — кліп «Без тебе мене нема» режисерки Оксани Курмаз для гурту «Океан Ельзи».

Анімація буває і філософською, гостросоціальною чи експериментальною — це роботи, які через оживлені картинки говорять про актуальні питання, екзистенційні теми чи проблеми суспільства, або ж досліджують цікаві мистецькі методи й підходи. Так, тему авторської анімації розкриває фільм «Кохання» режисера Микити Лиськова, а також його експериментальна робота «Вигаданий пейзаж».

Виокремлюють також документальну анімацію, або анідок. Такий спосіб оповіді зараз набуває популярності, особливо тоді, коли творці не мають достатньо фото чи відеоматеріалів із місця події. Наприклад, свіжий анідок Анастасії «Я померла в Ірпені» є яскравим прикладом цього жанру в український анімаційній індустрії. Фільм розповідає про блокаду міста й зачіпає тему аб’юзу у стосунках.

Документалістика — це часто мова складних і тригерних тем. Через анімацію говорити про складне можна м’якше. Так вдається уникнути (ре)травматизації глядачів і водночас передати їм сенс історії. Тоді ж анімація працює і як терапія: вона образна і впливає на рівні емоцій.

В Україні анімація розвивається, хоча й не такими темпами, як за кордоном. А повномасштабне вторгнення ще більше ускладнило роботу в цій індустрії, адже державну підтримку сегмента було призупинено, а обстріли й відключення дуже впливають на темп роботи. 

Проте часто мистецтво попри все розквітає у скрутні часи — тож очікуємо на врожай. Україна має якісні приклади анімації, і з часом їх ставатиме більше. А підтримкою в цьому можуть стати гранти від УКФ й інших інституцій, кінофестивалі, що дозволяють анімацію у своїх програмах, та, звісно, єдиний в Україні великий фестиваль анімації LINOLEUM.