29 лютого вийшов історичний альбом-мюзикл про письменників Розстріляного відродження «Ти [Романтика]» від проєкту «МУР». Під обкладинкою об’єднано 18 композицій про репресованих митців. Це історії тих, чиї життя перервали сталінські репресії 1930-х: Павла Тичини, Володимира Сосюри, Миколи Хвильового, Леся Курбаса та Михайля Семенка.
Попри те, що альбом створено за участі низки відомих артистів, серед яких Сергій Жадан, Женя Янович, Дмитро Однороженко («хейтспіч»), Павло Гоц («NAZVA»), Олена Кравець, Сергій «Колос» Мартинюк («Фіолет») та Євген Дубовик, протягом останнього тижня українська фейсбук- та твіттер-спільноти його як хвалили, так і лаяли.
Ми відвідали презентацію альбому, поспілкувалися з учасниками гурту про створення матеріалу, написання текстів та паралелі з сучасністю. А потім зайшли в інтернет і почитали, що думає аудиторія.
Хто такі «МУР»?
Олександр Хоменко (тексти, речитатив), Віктор Ткаченко (тексти, музика, саундпродакшн) і Микола Шмундир (речитатив, піар) — митці з Києва й Донецька, котрі обʼєдналися в музичний гурт уже під час повномасштабної російсько-української війни. «МУР» — не абревіатура, а слово на позначення стіни. Назва проєкту з’явилася випадково з жарту про те, як було б чудово відгородитися муром від Росії.
За цей час вони випустили два студійні релізи: «МУР Vol. 1» та «Захалявна книжечка» (2022), до яких увійшли пісні на вірші Івана Франка, Василя Стуса, Юрія Іздрика. А в Instagram їхні освітні відео про історію створення «Щедрика», життєві шляхи Івана Багряного, Василя Симоненка та інших збирають сотні коментарів та тисячі переглядів.
Про що альбом «Ти [Романтика]»?
Реліз у форматі мюзиклу намагається переосмислити твори та біографії українських митців Розстріляного відродження. У першому треці «Як працює цей альбом?» автори розповідають, що написали тексти та музику, роздали ролі героїв XX століття нашим сучасникам, бо вважають, що в минуле можна дивитись, ніби в дзеркало:
«І або дивуватись, як чудово на тобі сидить державна символіка,
Або трохи всплакнути, помітивши старі шрами і нові зморшки…».
Учасник гурту Олександр Хоменко зазначає, що це був досить нервовий експеримент, адже гурт вирішив створити не просто концептуальний довгий альбом, але й водночас альбом про нашу історію:
«“Ти [Романтика]” — це музично-історичний альбом, яких дійсно не було до цього в українському медіапросторі. Загалом концепція концептуальних альбомів трохи вмирає, люди не слухають альбомами музику, слухають по треку, іноді по 40 секунд — це так звані тік-ток хіти. Оця традиція, коли альбом треба слухати від початку до кінця, а усі треки якось пов’язані між собою — більше віддає до 1960-70-их, коли можна було на платівці увімкнути, насолодитися, віддати себе музиці та присвятити цьому час».
Назва альбому апелює до психологічної новели «Я (Романтика)» Миколи Хвильового, історію якого розповідають у композиції «Записка Хвильового». Зупинилися саме на такому варіанті, адже Хвильовий писав твір після розчарування в ідеалах революції, а на думку гурту, багато хто зараз так чи інакше теж певною мірою відчуває таке пекуче «розчарування»:
«Ми оживляємо цих письменників для того, щоб про них не забували. Тому що якщо ми починаємо забувати про персоналій, перестаємо асоціюватися себе з матеріалами цих письменників, то ми починаємо забивати і забувати свою культуру. І от важливо ці два слова разом використовувати — забивати і забувати свою культуру, а коли ми забуваємо і забиваємо на неї, то в нас російські танки в Бучі».
Як зародилася ідея
Після освітнього інстаграм-відео «Що (не) зробив Павло Тичина» з гуртом зв’язалося видавництво «Фоліо», яке захотіло від них повноцінну лекцію на фестивалі KyivBookFest. «МУР» зробили розповідь, додавши до неї музичні епізоди — з цього все й почалося. В альбомі це два треки «Ще до того, як колись», створені разом з джазовим піаністом Євгеном Дубовиком.
Чому все починається саме із Павла Тичини? Олександр Хоменко пояснює:
«Тому що історії інших українських письменників дуже чорно-білі: письменник — хороший, система — погана. Тарас Шевченко — святий, імперія — гнила. З Тичиною складніше: наче й зрадив, і вижив, і «Партія веде», але-але…»
Музиканти намагаються ширше подивитися на кліше й не чіпляти на класиків ярлики, а навпаки давати їм можливість залишатися людьми із їхніми власними виборами. Адже важливо бачити і зауважувати не лише зраду, хоча її вистачає.
«Сьогодні ми бачимо волонтерів, які нелегально, порушуючи всі закони, привозять гуманітарку, але, наприклад, досі спілкуються російською чи слухають російську музику. Бачимо людей, які на окупованих територіях працюють на Росію: від учителів до політиків. Як до цього ставитися? Чи був у них вибір на кожному з етапів? Нащо вони це роблять? Оскільки час — не чорно-білий, то ми вирішили, що розповідати треба і про таких постатей як Тичина».
Трек «Партія веде», назва якого відсилає нас до однойменного вірша Павла Тичини, оповідає про справжню історію зради письменника. Про розмову з кореспондентом Семеном Гершбергом, під час якої недолуга дитяча поезія потрапила до рук журналіста, а згодом і на шпальти газет. Крізь низку треків повторюються слова:
«Ще до того, як колись він міністром став,
Павло Тичина жив, і кохав, і не знав…
Що одночасно можна бути генієм і зрадником,
поетом України і радянським ватником,
дудкою, месією, символом любові
і того, про кого скажуть: “в нього руки в крові”»
Чому мюзикл?
Форма мюзиклу обрана для того, аби можна було заплющити очі і просто опинитися в епосі. Сама структура альбому спонукає слухати його цілком. Гурт каже, що обрали мюзикл, аби створити ефект подорожі в часі. Звісно, не всі з треків альбому потраплять у ротацію на радіо, адже складно уявити, як поміж Tember blanche та Kalush виринають, до прикладу, крики «Хай живе комунізм» з композиції «Записка Хвильового».
«Усе наше життя, наші освіти, наш культурний бекґраунд складається з того, що ми розповідаємо історії і підбираємо форму до суті. Усе склалося, тому що ми вміємо розповісти історію, знайти ключ до слухача і змусити його рефлексувати».
Вибір персоналій
У виборі письменників, про яких розповідати історії, гурт керувався насамперед такими образами, з якими сучасники змогли б себе асоціювати. Кожна історія — котрийсь зі шляхів та досвідів, які переживають українці зараз.
Володимир Сосюра воював у третьому гайдамацькому полку війська УНР — паралель до сучасної третьої окремої штурмової бригади. З ліричним героєм пісні про Сосюру можна порівнювати Максима Кривцова — сучасного поета-військового, який нещодавно загинув на російсько-українській війні.
Лесь Курбас постає в образі людини, яка під час війни веде власну боротьбу культурну та ідеологічну, адже в цивільному житті намагається будувати щось своє — незалежний авангардний театр. У треку «В Колізеї» ліричний герой Леся Курбаса, якого виконав Павло Гоц із гурту «NAZVA», з відчуттям провини за те, що не є долученим до військових дій, говорить:
«1917 на заводі «Арсенал»
УНР душить повстання,
кожен б’ється наповал:
там майбутні режисери,
драматурги, корифеї,
ну а я сиджу в театрі,
наче тигри в колізеї».
Постать Михайля Семенка в альбомі — це присвята усім новим українським авангардистам. Семенко, роль якого в альбомі грає виконавець «хейтспіч», повчає слухачів дешевою провокацією, потім додаючи «Ну а публіці то що? Вона ласа до видовищ…», ніби натякаючи на те, що навіть ця пісня почасти створена з такою метою. Зрештою за неповний тиждень після релізу найбільше прослуховувань у Spotify якраз-таки на зухвалому треці «Бі Бо Бу».
Кожен із залучених артистів виконував певну функцію, вони подекуди виходили за межі своїх публічних соціальних ролей, щоб наблизитися до класиків. В альбомі є наскрізна лінія з ведучим радіо, який крізь короткі монологи має на меті занурити в атмосферу часу. Роль дісталася ведучому Жені Яновичу, який з’явився в низці треків: «19:18», «19:30», «19:37»
Іноді для того, щоб створити щось цікаве та знайти точки творчого порозуміння, потрібно провести більше часу разом. Так, із Сергієм Мартинюком, «Колосом» із «Фіолету», гурт провів тиждень в одному автобусі, поки разом із «МУР» вони читали лекції для деокупованих громад на Херсонщині. Згодом в альбомі Сергій візьме на себе роль Миколи Хвильового.
Телеведуча Олена Кравець, у свою чергу, першою написала гурту після відео про історію створення «Щедрика». Гурт запропонував їй зіграти систему, ЧК, яка вбиває українську інтелігенцію. Олена погодилася на цей варіант і з’явилася в треці «Суспільна власність».
Критично про тексти
Якщо попередні альбоми «МУР Vol. 1» та «Захалявна книжечка» створені на основі віршів письменників, покладених на музику, то «Ти [Романтика]» — авторські рядки Олександра Хоменка:
«Вірші на музику — це круто, ми з цього починали, тому що це те, що допомагає проносити поезію. А тепер ми хочемо, щоб люди проносили історію».
В альбомі можна почути радше вплетіння цитат зі спогадів та поезій митців. Оригінальне тут поєднується з авторським. До прикладу, у передсмертній записці Миколи Хвильовий написав: «Арешт Ялового — це розстріл цілої генерації. За що? За те, що ми були найщирішими комуністами?». У пісні «Записка Хвильового», роль якого виконав Сергій Мартинюк, текст звучить так:
«Арешт Ялового — це розстріл генерації
і поки нашу націю піддають кремації,
це маніфестація держадміністрації:
за що? за те, що ми були найщирішими комуністами?»
Олександр каже, що здебільшого тексти йшли від музики, а життєвий досвід неабияк допомагав та підштовхував. Пісня про Сосюру, наприклад, була написана після поїздки в Краматорськ та розмов з військовими:
«Знаєте, якщо хтось з вас колись брався за ручку, щоб написати текст, вірш, пост, то є так, коли ти його страждаєш, є з натхненням і ти його навіть не редагуєш. А є так, що воно з тебе виривається, наче тебе знудить зараз. І в більшості випадків, особливо в другій половині альбому, так і було».
Проте між баченням Олександра Хоменка своєї творчості та зовнішнім сприйняттям слухачів — разюча відмінність. Так, репер Андрій Фріл коментує технічний бік віршів:
Музичний оглядач Філ Пухарєв також стоїть на цій позиції і в огляді на Vechir.media зазначає, що рими часом передбачувані, а на тлі авторів, про яких співають, тексти звучать біднувато. Та водночас підкреслює, що хиби альбому насправді не так важливі на фоні його сильних сторін.
Письменниця Галина Крук написала на своїй сторінці у фейсбуці розлогий пост, у якому детально розглядає тексти та аналізує закладені сенси. Відтак ставить під сумнів доцільність пропонувати альбом підліткам, які в 11 класі вперше знайомляться з постатями класиків:
«Далі мимохідь згадано Тичину і Сосюру з подальшим текстом: “Куля – дура, ми в громадянську по різні боки воювали, жили за неподільне, а тепер помремо за спільне. Хай живе комунізм! Хай живе досхочу!”. Як нещасному підліткові зрозуміти, що це крик відчаю, і що хай живе досхочу — це сарказм. Це точно ті цитати, які допоможуть підліткові зрозуміти трагедію Хвильового, Тичини і Сосюри? Чи швидше дезорієнтують і ускладнять це розуміння?».
Як «Ти [Романтика]» сприйняла авдиторія?
За менше ніж тиждень альбом зібрав майже 200 тисяч переглядів та більше 1800 (важливо зауважити, що здебільшого позитивних) коментарів на ютубі. В інстаграмі пости «МУР» зібрали сотні відгуків та поширень. Так, наприклад, рилз із уривком пісні «Спочатку було слово» за цей час переглянули більше мільйона разів.
Слухачі діляться емоціями від прослуховування, дякують авторам та підкреслюють важливість таких проєктів.
Письменниця Тамара Горіха-Зерня називає гурт «чортовими геніями» та закликає всіх, а особливо підлітків, до прослуховування.
Генеральна директорка Національного культурного мистецького та музейного комплексу «Мистецький арсенал» Олеся Островська-Люта пише про позитивні враження. Зауважує про цільову авдиторію проєкту: «Тим, кому не сподобалося: цей проект не для вас».
Сценаристка та режисерка Наталка Ворожбит також вподобала альбом та іронізує: «Як добре, що в мене поганий смак».
Хоча, звісно, не всі відгуки — позитивні.
Культурна менеджерка Софія Челяк пише, що було важко слухати альбом після «Пирога і Батога», адже, не порівнюючи, сприймати не можливо. Зрештою підкреслює, що любить зухвалих, тому цей проєкт як концепція має право на життя, хоча все ж хотіла б, аби творці його допрацювали.
У твітері («Х») реліз вподобали також не всі, дехто вбачає в альбомі кітч та поверхневе осмислення:
Під уже згадуваним постом письменника Павла Коробчука, у якому він аргументовано розповідає, чому йому не сподобався альбом, є коментар з підсумованими фейсбучними претензіями.
«Краще про культуру сперечатись, а не мовчати»
Зрештою, як позитивні, так і негативні відгуки здебільшого завершуються закликами послухати та скласти своє враження про альбом, який за кілька днів збурив навколо себе цілу хвилю обговорень.
