Місяць: Лютий 2024

Історія української літератури — це плоди діяльности літературознавців, передусім істориків літератури (але не обов’язково), які разом із літкритиками й теоретиками літератури аналізують літературний процес і закони текстів на різних  рівнях: поза часом, на певному часовому зрізі чи впродовж різних періодів. Дехто з дослідників амбітно прагне осягнути весь шлях, який пройшло красне письменство, і створює власну «Історію літератури». У статті ми розглядаємо найбільш знакові розвідки, для кого вони написані, за яким принципом, як періодизують літературу та яке значення мають для сучасного читача.

***

Оскільки  дослідники літератури наполегливо працювали вже з кінця XIX століття, то спроб окреслити історію всієї літератури є чимало. Серед них — недописана шеститомна «Історія літератури руської» Омеляна Огоновського (1886–1894), бібліографічно-статистичний «Нарис історії українсько-руської літератури до 1890 року» (1910) Івана Франка, «Начерк істориї української літератури» (1912) Богдана Лепкого, «Історія української літератури» у трьох томах (1920) Михайла Возняка, «Історія української національної літератури» (1921) Йосифа Застирця та «Історія української літератури» (1947) Леоніда Білецького. На жаль, жодна з них не є повною та доступною для пересічних читачів і читачок. Тому далі вибірково розглянемо «Історії…», котрі будуть найбільш промовистими для читачів сьогодні.

«Історія українського письменства» (перше видання – 1911, двотомне — 1924) літературознавця та літкритика Сергія Єфремова у дусі народницької настанови зламу століть створена для українського народу. Зроблена з допитливістю дослідника-педанта, ця праця буде цікавою ревним шукачам істин, студентам і вченим, однак непідготовленому читачеві буде не по зубах.

Про контексти української літератури XIX століття Єфремов висновує:

Єфремов аналізує літературу в контексті трьох історичних періодів життя народу: 

1) доби національно-державної самостійности до з’єднання з Литвою і Польщею (кінець XIV ст.); 

2) національно-державної залеглости зі спробами вернути втрачену волю (кінець XIV – кінець XVIII ст.); 

3) доба національного відродження (кінець XVIII – 20-ті роки XX ст.). 

Вченому йдеться про те, щоб окреслити корені української літератури, тож він вибудовує її тяглість від Київської Русі й до початку XX століття. Єфремов говорить про тексти, які ми знаємо ще зі школи та які досі становлять канон української літератури: поему «Енеїда» Івана Котляревського, повість «Маруся» Григорія Квітки-Основ’яненка чи історичний роман «Чорна рада» Пантелеймона Куліша. Та через певне нехтування естетичним принципом «Історія…» Єфремова має свої огріхи — тут багато (а може, навіть забагато) йдеться про користь для народу і менше — про художню цінність творів.

Цікаво, що гострослівний критик Єфремов у праці «Дорогою синтезу: Огляд історіографії українського письменства» (1923), м’яко кажучи, не вподобав вищезгадані праці своїх сучасників. Іванові Франкові закидав хаотичність, механічність та відсутність оцінки текстів, Омеляну Огоновському — відсутність внутрішньої ідеї, темпераменту та живого нерва, Богдану Лепкому й Михайлу Возняку —  ту ж таки хаотичність і невиразність поглядів.

Шеститомна праця історика й дослідника літератури Михайла Грушевського «Історія української літератури» (1923–1930) створена не для академічної спільноти, а для широкого кола читачів. Це зрозуміло вже з присвяти: «Українському народові показати себе таким же сильним в ділі, яким показав у слові». Попри те що Грушевський-педагог хотів, щоби українську словесність у школі вивчали без «зверхніх дат і формальних обсервацій, котрі не лишають нічого живого й пластичного в уяві», він не прагнув створити підручник.

За Грушевським, його шеститомник — це вогненний духовно-естетичний аналіз, якого вимагав конкретний історичний момент розвою нації. Отож, учений розглядає історію літератури невіддільно від історії розвитку народу й подає розлогі історичні контексти, у яких творилася література. А ще Грушевський — естет, йому важить перш за все «красне письменство» — таке, що має художню й естетичну цінність. Перший том його «Історії…» — це аналіз українського фольклору, який доти далеко не всі вчені вважали частиною історії літератури, а отже, не аналізували на рівні з писемними текстами (це тому, що усні тексти існували у численних варіантах і не було зрозуміло, що з них є першоджерелом). У решті п’яти томах — про літературу від Київської Русі до XVII століття: літописи, поезію, релігійні тексти та оригінальну літературу (написану конкретними авторами). Тобто при цьому дослідник іще навіть не дістався нової української літератури, яку започаткував Іван Котляревський.

Грушевський використовує порівняльно-історичний метод дослідження літератури, тобто через порівняння різних текстів — українських і закордонних — помічає їхні подібності й відмінності. А ще порівнює різні тексти в доробках письменників. Так, наприклад, у шостому томі відгукується про дві збірки текстів полеміста Івана Вишенського: «Книжку» (1600) та другий збірник (1609), який не був виданий окремо, але був сформований як задум:

Праця Грушевського посіла важливе місце в історичному літературознавстві, однак сучасному читачеві буде складно продиратися крізь текст: тут занадто багато історичних відступів, потрібних, на думку автора, щоби зрозуміти весь шлях літератури. Так, у першому томі в частині «Соціальна і культурна обстанова української творчости» на десяти сторінках Грушевський  зосереджується довкола опису розселення давніх слов’янських племен, їхніх звичаїв, побуту й культурних особливостей. Подібні тонкощі мають стосунок радше до соціокультурної антропології (науки, що вивчає культурні організації окремих етносів та суспільств: традиції, мови, економічний та політичний лад, родинні звичаї, стосунки, розподіл праці, релігії, міфології тощо), ніж до історії літератури. Таких широких відступів вистачає і в наступних томах.

Найбільш упізнаваною за принципом побудови сучасному читачеві буде «Історія української літератури: від початків до доби реалізму» (1956) Дмитра Чижевського. Літературознавець орієнтується не лише на літературу краси, а й на «незугарну», або таку, яка несе інші цінності. Створена для наукової спільноти, «Історія…» Чижевського рясніє літзнавчими термінами та різноманітними історичними контекстами, однак написана цілком зграбно, щоби бути зрозумілою і не фаховому читачеві.

Скажімо, розповідь про творчість Олени Пчілки Чижевський веде так:

Чижевський періодизує історію літератури на основі літературних стилів. Його праця охоплює 7 з 9 періодів розвитку літератури, які виокремив дослідник (розвідку про реалізм учений зробив дещо пізніше, а надрукували її аж у 1999 році): 

1) доба монументального стилю (XI ст.); 

2) доба орнаментального стилю (XI – XIII ст.); 

3) переходова доба (XIV — XV ст.); 

4) ренесанс та реформація (кінець XVI ст.); 

5) бароко (XVII – XVIII ст.); 

6) класицизм (кін. XVIII — 40-ві XIX ст.); 

7) романтика (кін. 20-х років — поч. 60-х XIX ст.); 

8) реалізм (60-ті XIX ст. – 1917); 

9) символізм (поч. XX ст.). 

Чи не вперше в історії Чижевський ретельно досліджує літописи у найстаріших списках та оригінальну літературу бароко XVII – XVIII століть. І таким чином вибудовує фундамент української літератури й тяглість літературної традиції. На відміну від вище згаданих праць, «Історія…» Чижевського сконцентрована не на історичному контексті, а на ідейному наповненні текстів. Про настанову творчости Вишенського він пише, порівнюючи її зі Сковородинською:

Прикметно, що працю Чижевського радянські критики та літературознавці означували як «антинаукову», «буржуазно-націоналістичну» та «антирадянську». Його «Історію…» студенти-філологи вважають однією з найповніших і найкраще складених системних розвідок з-поміж праць XX століття.

Монографія Соломії Павличко «Дискурс модернізму в українській літературі» (1997) стає продовженням попередніх напрацювань з історії словесности. Вона охоплює аналіз текстів не всієї української літератури, а окремої естетичної концепції — модернізму: від 1898-го до 70-х років XX століття. Павличко прагне збагнути внутрішні мотиви літературного розвитку й оживити дискурси (ідеї тексту в єдності з набором позатекстових елементів, які його формують) книжок минулого століття. У розмові про модернізм дослідниця послуговується терміном «дискурс» у широкому значенні — певної полеміки, розмови довкола модернізму крізь різні призми.

Павличко виокремлює низку дискурсів:

1) європеїзму, або західництва;

2) сучасности;

3) інтелектуалізму;

4) антинародництва;

5) індивідуалізму;

6) фемінізму;

7) зняття культурних табу (зокрема, сексуальних);

8) деканонізації;

9) формалізму (у критиці та формі тексту).

«Дискурс модернізму…» — жвава, глибока й доволі складна праця, яка системно аналізує літературу в її різноманітности. Безумовно, вона стане відкриттям для сучасного читача, та чи дасться легко? Навряд чи.

Важливо, що Павличко говорить про модерні тексти зокрема через психоаналітичний дискурс: аналізує «літературу божевілля» й елементи невротичного у текстах Агатангела Кримського, Івана Франка, Лесі Українки та інших модерністів. Павличко говорить про психопатичну основу творчости Миколи Хвильового. У нього герої часто мають двоїсту натуру, як-от головний герой «Повісті про санаторійну зону» Анарх — колишній революціонер, а тепер істерик, якому ввижаються всілякі фантоми. Таким чином, дослідниця вводить нашу літературу в європейський контекст: адже ідеї Фройда та Юнґа й притаманний європейським текстам невротизм зламу століть властивий був і українській літературі також. 

Услід за аналізом модернізму йде дослідження літератури постмодернізму Тамари Гундорової «Післячорнобильська бібліотека» (2005). Літературознавці досі дискутують про те, коли виник постмодернізм — від Незалежности, смерті Стуса, Бу-Ба-Бу чи все-таки від Чорнобиля? Гундорова натомість веде відлік українського постмодернізму ще від 1946 року. «Післячорнобильська бібліотека» — розвідка про літературу постмодерну, тексти після вибуху на Чорнобильській АЕС у квітні 1986-го. Йдеться водночас про літературу «постапокаліптичного» світу та незалежної України, нового витка існування української нації.

Гундоровій важливо якомога детальніше описати взаємозв’язок усіляких сучасних реалій та літератури. Так, учена аналізує віртуальність, культурний архів, кризу мови та інші феномени, які у світовій гуманітаристиці визнані ознаками постмодернізму. Далі заглиблюється в найсуттєвіші риси та доробки його представників: іронію літгрупи Бу-Ба-Бу, андеґраунд Володимира Діброви, Богдана Жолдака й Леся Подерв’янського чи фемінізм Оксани Забужко. Закінчується розмова Гундорової про постмодернізм сучасним класиком Сергієм Жаданом, малознаним Володимиром Цибульком та авангардистом Юрієм Тарнавським.

Праця Гундорової окреслює багатоголосу панораму філософських ідей, а література тут постає у контексті еволюції думок світових інтелектуалів. Тому вона може бути заважкою для неозброєного читача.

Харківський медієвіст і палкий дослідник української літератури Леонід Ушкалов спробував окреслити важливі віхи барокової літератури з працею «З історії української літератури XVII — XVIII століть». Це — складна й насичена цитуваннями розвідка про літературу, яку ми ледь знаємо та заледве розуміємо. Матеріалом для книжки стали київські, чернігівські, почаївські, львівські, віленські, краківські й інші стародруки, які літературознавець пильно проаналізував з погляду естетичного наповнення та художньої доладности. Ушкалов зауважує, що головною з-поміж цінностей епохи бароко була свобода, «золота вольность», а її панегіриком називає один з текстів Мелетія Смотрицького — «lustificacia niewinności».

Науковець прагне зануритися в давнє літературне слово, пізнати його суть, а ще спробувати розтлумачити його сучасним філологам:

Праця не годиться звичайним читачам і читачкам, однак може бути відкриттям для допитливих студентів і дослідників слова. Для широкого кола читачів Ушкалов протягом 2012‒2013 років у виданні «Україна молода» писав колонки-есеї, які згодом були зібрані у книжку «Що таке українська література?» (2013). Її ми оминемо увагою, адже, на відміну від решти розглянутих праць, вона не претендує на повновимірне зображення літератури та не претендує зватися «Історією літератури».

На перший погляд, геть недоречна у цьому переліку серйозних «Історій…» книжка «Шидеври вкраїнської літератури. Хрестоматія доктора Падлючча. Том 1» Михайла Бриниха насправді опинилася тут не просто так. Це — інакша розмова про літературу: з надмірним суржиком, жаргоном, іронічними випадами та сатиричними коментарями. В автора немає амбіції конкурувати з професійними літературознавцями. Він відкидає стиль високочолих інтелектуалів, бо його ціль — розморозити українську класику й оживити цікавість до неї у звичайного читача, або ж «чітатєля». Таку настанову він і вкладає в уста ліричного укладача цієї хрестоматії — такого собі доктора Падлючча:

Бриних бере по одному тексту в 13 письменників і письменниць. Серед них є книжки, знайомі нам ще зі шкільної програми, як-от «Кайдашева сім’я» Івана Нечуя-Левицького, «Собор» Олеся Гончара чи «Тіні забутих предків» Михайла Коцюбинського. А є доволі неочікувані — на кшталт п’єси «Владимир» Феофана Прокоповича чи оповідання «П’яниця» Панаса Мирного.

Кожен розділ має певну структуру, де є вступ, переказ сюжету, спроба розгадати, що хотів сказати автор, розмова про героїв, а ще аналіз стилю та цікаві факти. На завершення — добірка цитат із самого тексту. Дотепні, проте специфічні «Шидеври вкраїнської літератури» будуть зрозумілі ледь не всім, однак є нюанс — треба бути досить іронічним або іронічною, щоби вподобати таке читання.

Фундаментальною узагальнювальною працею від сучасних літературознавців є «Історія української літератури» у 12 томах від Інституту літератури Академії наук України (праця над нею триває від 2013-го і дотепер). Це робота великої спільноти вчених-академіків, які постановили створити найповнішу розвідку про розвиток укрліт. Серед авторів і редакторів — Юрій Пелешенко, Віра та Микола Сулими, Петро Білоус, Віталій Дончик, Леонід Ушкалов, Лукаш Скупейко, Надія Бойко, Микола Корпанюк, Іван Дзюба, Лариса Мороз та інші. Очевидно, що ця складно написана й монументальна наукова праця буде під силу хіба що студентам і науковцям. Навіть найнаполегливішим дослідникам-аматорам доведеться добряче потрудитися над багатотомником.

Ця «Історія…» охоплює аналіз української літератури від раннього Середньовіччя X століття й аж до наших часів. Цікаво, що нині існують лише 7 з 12 томів, і доки вчені підсумовують попередні здобутки літератури, ми спостерігаємо, як з’являється нова література війни. Нам не відомо достеменно, чи проаналізують цю літературу в 12-томнику й чи вдасться взагалі завершити його. Однак постають запитання: яка дистанція потрібна, щоб тексти потрапили в історію літератури? І хто проаналізує сучасну літературу в історії: сучасні ж дослідники, чи це — справа наступних поколінь?

Найсвіжіша історія української літератури — це книжка «Пригоди української літератури» (2023) літературознавця Києво-Могилянської академії Ростислава Семкова. Це — жвавий аналіз історії нової української літератури — від Івана Котляревського до Сергія Жадана, тобто від 1798 року до найвідомішого на сьогодні автора. На відміну від усіх згаданих праць, книжка Семкова написана для кожного та кожної читача й читачки. Це — водночас грайлива пригода та навігація світом укрліт, де турботливий наратор показує взаємозв’язки між українськими й закордонними текстами та зрозуміло пояснює теорію літератури.

Послуговуючись стильовим підходом у періодизації літератури Дмитра Чижевського, автор вибудовує історію від романтизму до постмодернізму та метамодернізму. Семків осучаснює історичні контексти й робить їх ближчими та зрозумілішими сучасному читачеві. Так, згадуючи про представників давньої літератури, запальних публіцистів Івана Вишенського, Іпатія Потія та Петра Скаргу, каже, що у наш час вони б вели гейтерські блоги. Однак давню літературу Семків залишає тим, хто пройшов фаховий вишкіл. Обираючи з-поміж естетики й суспільної ваги, він наголошує: «…є сенс говорити про тих письменників і письменниць, що говорили потрібні речі, але говорили, вміючи сказати». Ось так просто.

У дусі компаративістики, тобто порівняльного літературознавства, науковець послідовно порівнює українські тексти з іноземними. Наприклад, родинна сага «Люборацькі» Анатоля Свидницького для Семкова — це щось на кшталт британського серіалу «Абатство Даунтон». Українських та світових письменників літературознавець теж ставить на один щабель.

А ще Семків аналізує укрліт у контексті розвитку інших національних літератур та пояснює взаємовпливи. Розповідаючи про антиутопію «Сонячна машина» Володимира Винниченка, він пише:

У «Пригодах…» українська література постає як самодостатня національна література з багатою традицією та сміливими експериментальними пошуками. Розповідаючи про гігантський багаж текстів, Семків окреслює ті, які зараховуємо до канонічних — їх вивчають діти в школі, читають на книжкових клубах, про них ми бодай щось та чули. Звісно, згодом ця книжка видасться нам неповною та недосконалою, та поки це — найзрозуміліша історія літератури, яку маємо.

***

Отже, починаючи з XIX століття історія української літератури поставала здебільшого в сухих академічних працях та складних розмислах учених, які важко було опанувати звичайному читачеві. Про неї говорили у різних контекстах і крізь усілякі призми, літературу по-різному періодизували. Найбільш показовими є праці тих дослідників, які спиралися зокрема на потреби українців і писали з думкою про українську національну літературу, яка має глибокі корені й міцний фундамент.

Кому потрібна історія літератури тепер? Нам із вами, українським читачкам і читачам, спраглим знань про свою літературу й способи окреслити власну ідентичність. З історії літератури ми отримуємо знання про тяглість української літературної традиції, яка розвивалася всупереч тривалій загрозі з боку імперії та відсутности незалежної держави. Скільки ще нам потрібно таких історій літератури? Безліч. Повні полиці «Історій…» до кольору до вибору, з яких кожен і кожна обере собі привабливі концепцію, формат чи обкладинку. Чи, може, стане нам і однієї доброї книжки?

Телефон у руках зараз є незамінною складовою життя сучасних людей. Він допомагає на робочих зустрічах, навчанні, прогулянці чи у спортзалі. А ще він може бути дуже корисним книголюбам. За допомогою різноманітних застосунків користувачі можуть читати електронні та слухати аудіоверсії друкованих видань, слідкувати за прогресом, спілкуватися з іншими, створювати «кишенькові бібліотеки» та навчатися. 

У добірці — дев’ять корисних застосунків, які допоможуть бути ефективними, вмотивованими та натхненними, покращать швидкість читання та стануть місцем для збереження всіх книжок.

Із цими застосунками книжка може стати звичкою, адже вони допомагають відстежувати читання та колекціонувати прочитане у власній бібліотеці. Застосунки містять величезний архів книжок, який постійно поновлюється новинками, та трекер читання. Його використовують, щоб відстежувати прогрес: потрібно вказати номер сторінки, з якої починається читання, а потім той, на якому воно закінчилося. Це дасть можливість бачити, скільки відсотків залишилося до кінця книжки, та спрогнозувати, через скільки можна її дочитати. Також користувачі можуть долучатися до челенджів, залишати відгуки та оцінювати книжки. 

Це справжнісінька читацька спільнота: заводьте друзів, спостерігайте за тим, що вони читають, та залишайте реакції.

За допомогою календаря можна відстежувати частоту та тривалість читання. Це також допоможе залишатися вмотивованим, адже бажання прибрати сумні емодзі з календаря може надихнути на п’ятихвилинне читання.

• український розробник (на ринку з 2022-го року, має більше ніж 50 тисяч звантажень);
• ведення нотаток (можна сфотографувати сторінку або ввести цитату вручну);
• зручний трекер читання (показує, скільки відсотків було прочитано, скільки годин потрібно, щоб дочитати, та швидкість читання);

• детальна  аналітика по кожній книжці (скільки сторінок було у книжці, за скільки днів та годин її прочитали, з якою швидкістю та скільки нотаток записали);
• live-спостереження за читанням інших (в окремому вікні «Читають зараз»  відображається 30 користувачів, які зараз читають);
• можливість зробити акаунт приватним (якщо користувач не хоче, аби його книжку бачили інші);
• привабливий дизайн (стильно, лаконічно, можна змінювати теми застосунку на темну, світлу чи кольорову);
• постійні оновлення та покращення.

• не можна подивитися відгуки та оцінки інших;
• не можна побачити всю бібліотеку книжок своїх друзів, лише кілька останніх позицій;
• відсутня функція блокування користувачів.

Цей застосунок має трохи менше функцій ніж Rork та зосереджений більше на відгуках і оцінках. Користувач може не лише писати відгуки, а й дивитися, що пишуть інші. Goodreads у своєму архіві має книжки різними мовами та користувачів з різних країн, тож можна дізнатися думку про роман як англомовного читача, так і україномовного. Також кожна книжка має загальну оцінку, яка разом із коментарями може вплинути на те, що обрати для прочитання.

• популярність та репутація на ринку (з’явилися у 2011-му році, понад 75 мільйонів користувачів, а оцінка в Goodreads є впливовим показником у читацькому світі);
• категоризація та добірки книг по жанрах (усі книжки розподілені по категоріях, наприклад: «Найчастіше читають цього тижня», «Видані у цьому році», «Рекомендації буктоку» тощо);
• можливість підписуватися на авторів (у стрічці відображатимуться їхні рецензії та оцінки);

• перегляд цитат із книжок;
• читацька премія Goodreads Choice Award, яка проходить щороку (читачі голосують за номінантів, а Goodreads обирає 10 найкращих книжок з 20-ти категорій);
• розширені налаштування приватності (можна робити профіль приватним, приховувати свої рецензії, обмежувати коментарі тощо).

• застарілий дизайн;
• незручний у використанні;
• обмежена статистика;
• трекер читання не досконалий;
• часто виникають технічні помилки різного характеру; 
• доступна лише англійська мова.

У цих застосунках можна читати електронні або слухати аудіоверсії друкованих книжок. Вони пропонують багато книжкових позицій, які зручно посортовані за жанрами, анотації та безкоштовний фрагмент, який можна прочитати перед покупкою. Усі куплені книги зберігаються у бібліотеці, де можна створювати різноманітні полиці, наприклад: «Хочу прочитати», «Детективи», «Класика» тощо. Під час читання або прослуховування можна створювати закладки, щоб помітити цитату чи просто цікавий фрагмент, та адаптувати текст під себе за допомогою типів, розмірів, кольорів, шрифтів та фону. 

У цьому застосунку ви зможете прослухати аудіоверсії книжок у різних озвучках, зокрема й голосом письменника чи письменниці, що є цікавою перевагою. Наприклад, Сергій Жадан озвучив збірку своїх віршів «Список кораблів», і слухач може відчути інтонацію автора, як він сприймає текст, зрозуміти емоції, які він хотів передати у рядках. Електронні книжки зараз доступні в бета-версії, тому можуть виникати деякі складнощі, проте команда постійно працює над покращенням застосунку.

• український розробник (на ринку з 2019 року, має понад 100 тисяч звантажень);
• якісне озвучування (письменники, актори, співаки та професійні диктори);
• працює офлайн (читати та слухати можна без інтернету, якщо файл був завантажений попередньо);
• як електронні, так і аудіокнижки (але перемикатися між режимами не можна);

• деякі книжки безкоштовні, а також багато подкастів;
• можна прочитати відгуки (допоможе визначитися із вибором книжки).

• відсутні підписки;
• працює гірше із підключенням до інтернету;
• кеш займає дуже великий обсяг памʼяті;
• у рідкісних випадках можуть виникнути проблеми із покупкою книг, у яких завжди допомагає техпідтримка.

Аналог застосунку «Абук». Основна відмінність Yakaboo у тому, що деякі книжки доступні лише за умови передплати, а деякі можна придбати окремо. Також застосунок надає не лише анотацію, а ще й цікаві цитати з книжки.

• український розробник (на ринку з 2021-го року, налічує понад 500 тисяч звантажень); 
• як електронні, так і аудіокнижки (перемикатися між режимами теж не можна);
• деякі книжки безкоштовні;
• є можливість оформити підписку або придбати книгу окремо;
• не можна зробити знімок екрана (це допомагає боротися із піратством);

• багато російськомовних книг;
• технічні проблеми з авторизацією та збереженням книжок;
• погано працює пошук книг;
• при читанні засинає екран;
• підписка та окрема покупка викликають плутанину, оскільки передплата не гарантує те, що буде доступ до усіх книжок, які цікавлять користувача.
• маленький вибір аудіокниг українською мовою.

Основною відмінністю від інших застосунків є можливість взяти книжку в оренду замість покупки. Орендована книжка коштує менше та доступна 14 днів, тож це чудовий спосіб стимулювати себе читати, щоб встигнути за цей термін. Також Укрзалізниця спільно з Librarius пропонують онлайн-бібліотеку, перейти на яку можна за QR-кодами у вагонах. Вона налічує близько 5000 тисяч книжок, третина з яких — безкоштовні.

• український розробник (на ринку з 2021 року, більше ніж 50 тисяч звантажень);
• працює офлайн (читати та слухати можна без інтернету, якщо файл був завантажений попередньо);
• оренда книжок;
• є можливість оформити передплату або придбати книгу окремо.

• немає аудіокниг, але скоро мають з’явитися;
• не можна копіювати текст;
• технічні проблеми різного характеру;
• додаток не запам’ятовує, де ви зупинилися без закладинки;
• не можна робити нотатки;
• не оптимізовано для широких екранів;
• потрібно проходити авторизацію при кожному використанні.

Світова спільнота (понад 100 мільйонів користувачів), у якій користувач знайде неопубліковані тексти авторів-початківців, а також зможе написати власну історію та поділитися нею з іншими. 

Wattpad буде корисний тим, хто хоче попрактикуватися у письмі та стати професійним письменником у майбутньому.

• розвиток письменницьких навичок (коментарі та реакції спільноти допоможуть постійно їх покращувати);
• спілкування з авторами та читачами в коментарях (обговорювати написане з іншими, давати поради авторам);
• спосіб просування автора (у Wattpad він може набрати базу шанувальників);
• можливість надрукувати книгу (популярні автори отримують статус Wattpad Star, який надає можливість надрукувати історію та зняти екранізацію);

• літературні конкурси (наприклад, щорічний конкурс The Wattys, який нагороджує найкращих авторів).

• у текстах не завжди дотримано морально-етичних норм та правил орфографії;
• більшість текстів доступні за передплатою;
• відсутнє сортування за рейтингом;
• багато реклами у безкоштовній версії;
• маленька українська спільнота.

У цьому застосунку зібрано summary (короткі тексти, які знайомлять із головними ідеями книги) науково-популярних творів англійською мовою. Читання або прослуховування summary по одній книжці займає приблизно 15 хвилин. Цей застосунок буде корисний тим,  хто не має часу прочитати книжку у повному обсязі та не може довго концентруватися на важких текстах. За допомогою summary можна швидко ознайомитися з основними тезами та ідеями книжки, і не витрачати на прочитання повної книжки місяць, а то і більше.

Headway розробила добірку summary з фактами про російсько-українську війну під назвою War in Ukraine: What’s Happening, and Why It Matters.

• український розробник (на ринку з 2019-го року, понад 25 мільйонів користувачів);
• безкоштовний для українців (доступ було відкрито після початку повномасштабного вторгнення);
• можна як читати, так і слухати та перемикатися між цими режимами;
• персоналізований гейміфікований контент (багато інтерактивних елементів та стильних сучасних рішень);

• ознайомчі картки з інсайтами (робляться за кожною книжкою та містять декілька найголовніших меседжів);
• англійські тексти як спосіб покращити знання з мови;
• челенджі за 14-ти та 28-ми днів прокачують певну навичку чи сферу життя (містять добірку книг на одну тематику, які потрібно переглядати щодня, наприклад, тема «Здорові стосунки».

• дуже довга реєстрація та ознайомлення з програмою;
• доступна лише англійська та іспанська мови, проте зараз працюють над українською.

Цей застосунок допоможе читачам покращити швидкість читання та якість запам’ятовування. Вправи розвивають навичку швидкочитання за допомогою покращення периферійного зору та збільшення кількості видимого тексту, а ігровий формат не викликає «почуття обов’язку».

У цьому застосунку міститься 20 різних інтерактивних вправ. Тренування діляться на два блоки: щоденні — блок із восьми вправ, додаткові — п’ятнадцять вправ, які можна виконувати будь-коли. 

• розробники — досвідчені тренери з читання;
• індивідуальна навчальна програма (на етапі реєстрації потрібно пройти тест на швидкість читання, за результатами якого запропонують індивідуальну програму);
• синхронізація прогресу навчання (можна тренуватися на різних пристроях);
• детальна статистика результатів (після кожної вправи формується зрозумілий графік, а в окремому вікні буде повна аналітика: статистика по кожній вправі, ефективність читання, сильні та слабкі сторони);
• доступні різні мови;
• нагадування про тренування;
• офлайн-режим.

• доступний лише один безкоштовний блок тренувань;
• передплата коштує 9,99 USD.

Виписувати улюблені цитати можна і в застосунки для відстеження читання, і в нотатки на телефоні, і навіть у блокноті, але для цього теж існує окремий додаток, який все згрупує та збереже у зручному форматі.

• допоможе запам’ятати цитати за допомогою нотифікації (Readwise надсилатиме на електронну пошту кілька цитат);
• щоб не вписувати текст вручну, можна скопіювати його з фото;
• експорт у Notion (зручний додаток для збереження інформації);
• синхронізація із застосунками для читання електронних книжок (можна скопіювати текст в Kindle, Instapaper, Pocket, iBooks — і він автоматично перенесеться в Readwise).

• розрахований більше для читачів електронних книг;
• мова інтерфейсу — лише англiйська.