Подкаст «Кльове Слово» — це розмова з дітьми про традиції, історію та культурні особливості, які відбувались на території сучасної України. Зокрема про те, скільки цікавих явищ, значень та подій може ховатись за одним єдиним словом. В першому епізоді дізнаємося, що приховує слово «чумак».
Уявіть собі широкий український степ. Де-не-де від вітру погойдується висока пожовкла трава, десь вдалині посеред степу ми бачимо довгу колону з возів, дерев’яних возів, запряжених волами. Воли помалу сунуть дорогою, вози час від часу риплять, чоловіки на возах перегукуються один до одного, і весь цей довжелезний караван називається валкою, чумацькою валкою. Протягом понад двохсот років жителі територій сучасної України могли спостерігати за колонами, які повільно пересувались шляхами нашої землі: з півдня на північ, із заходу на схід.
Що ж це за колони такі? І хто ці чоловіки, котрі розкреслювали країну своїми власними маршрутами?
А були вони чумаками! Людьми особливої професії, котра існувала виключно на території нашої країни. Торговці, перевізники, люди, які доставляли сіль, — це далеко не всі види діяльності, за якими варто знати чумаків.
Саме слово «чумак» може походити від декількох слів іншомовного походження: від турецького слова «чомак», що означало «булава, довга палиця», а також тюркського «чомак», що значить — сильний. Обидва ці варіанти видаються досить логічними, адже чумаки мали бути сильними чоловіками, оскільки їздили на великі відстані і на довгий час, і самостійно вправлялись з великою кількістю товарів, худобою та побутом протягом всього довгого шляху.
Перевозили ж вони свої товари на великих чумацьких возах, які називались «мажі» — від угорського слова, що в перекладі значить «віз». Запряжені вози були волами, оскільки саме ці тварини були дуже витривалими в подорожах, а також невибагливими в харчуванні, що було важливим для дальньої непростої дороги. Щоправда, рухались воли дуже повільно, всього 3-4 кілометри на годину, тобто за цілий день долали всього біля 40 км, і людина могла якийсь час просто спокійно йти поруч із довгою валкою. Проте, ось так повільно та впевнено, воли проходили величезні відстані через всю Україну, з півдня на північ і з заходу на схід, і перевозили при цьому великий обсяг товарів. Кількість возів в одній валці звісно ж була різна, але в середньому нараховувала від 40 до 100 возів. Втім існують свідчення, де згадується валка в кількості 300 возів!
Поодинокі чумаки зустрічались рідко, оскільки чумацькі шляхи проходили крізь степи Причорномор’я на півдні, а також територією, що називалась «диким полем» на сході сучасної України, і, звісно, в степах завжди була небезпека у вигляді нападу татар, тому захищатись було легше гуртом. Як правило чоловіки — чумаки збирались з різних сіл області, об’єднувались і шляхом голосування обирали собі отамана, який керував валкою протягом дороги: він знав, як прокласти вдалий маршрут, розумівся на торгівлі, а також вмів організувати вдалий захист у випадку нападу. До прикладу, на ніч чумаки могли ставити всі свої вози великим замкнутим чотирикутником, в середину заганяли волів і самі лягали спати поруч з ними. Таким чином, у випадку небезпеки, вони вже мали таку собі фортецію для оборони.
Куди і що возили чумаки?! Досить часто саме слово «чумак» асоціюється зі словом «сіль» і це не просто так. Адже велику частину чумацького промислу займало перевезання саме солі. В один чумацький віз могло вміститись до 1000 кілограмів солі! Постає логічне питання: для чого людям потрібна була сіль в такій великій кількості? Якщо на сьогоднішній день лікарі радять вживати до 6 грамів солі на день, то ж навряд попередні покоління настільки сильно пересолювати свою їжу! А секрет великих обсягів використання солі полягає в тому, що її використовували як консервант. Сіллю засипали м’ясо та рибу для подовження часу зберігання. Деякі господині замочували і прали одяг в солі. Тому сіль довгий час слугувала людям більше, ніж простим покращувачем смаку, і була незамінним помічником у господарстві.
Основним місцем закупівлі солі було звісно ж морське узбережжя, де її видобували з морської води, шляхом випаровування. Але на наших теренах є й інші місця, багаті на залежі кам’яної солі, наприклад, соляні шахти здавна використовували біля міста Коломия, тому чумаків часом ще називали «коломийцями»; також багатий на цю породу Бахмутський регіон, в якому до повномасштабного вторгнення видобувалась сіль на підприємстві з назвою «Артемсіль». Цеглиноподібні пачки солі сіро-блакитного кольору сьогодні вже асоціюються із символом боротьби та незламності українського народу.
Повертаючись до чумацької торгівлі, важливо зрозуміти, що сіль — це продукт, який чумаки возили в одному напрямку, але тягти порожні вози було геть економічно невигідно! Тому на чумацьких мажах завжди були і інші товари. Що ж вони возили на шляху до закупівлі солі? А все, що могли завантажити в своєму регіоні — зерно, сушену річну рибу, мед, дьоготь, шкіру. До речі чумаки часто асоціюються з дьогтем також, бо повинні були всю дорогу змащувати колеса цією чорною рідиною, і часто мали від нього чорні руки, обличчя та одяг.
Загалом, чумацька діяльність була дуже прибутковою. Якщо в один рік ти виїхав в подорож з одним волом, то на наступний вже міг виїхати з двома волами, або і двома возами. Але така робота була і досить складною, водночас і не кожному чоловікові була під силу. Чумацькі подорожі тривали по два, а часом і три місяці, за рік таких виїздів робили і два, і три. Як тільки посіяли свою землю навесні, відсвяткували Великдень, так і починали збиратись в дорогу. І мандрували чумаки аж до осіннього свята Покрови, подекуди їздили й зимою. Перспектива покинути господарство і частину року жити в довгих складних подорожах, ризикуючи бути вбитим чи вмерти від хвороби звісно підходила не всім… Ось чому чумацькі пісні, які передавались через покоління і зібрані фольклористами по всій Україні, часто просякнуті тугою. Втім, якщо задуматись, попри всю складність чумацької роботи, вони мали ще унікальну можливість бачити красу рідного краю, зустрічати різних людей та збагачувати цим своє життя.
Чумаки, як окрема соціальна група, лишили по собі неабиякий слід в нашій культурі: у піснях, казках, історичних переказах і звісно ж в художньому мистецтві. Архип Куїнджі та Іван Айвазовський зображували чумацькі валки та зупинки на своїх картинах. Тарас Шевченко малював чумаків, і згадував їх у своїх творах. В сучасній культурі чумаки є героями казок Сашка Лірника, в назвах пісень та музичних гуртів використовують слово і поняття «чумак». Проєкт під назвою «Чумацькі пісні» зібрав фольклорні гурти, які заспівали пісні, збережені і записані в різних куточках нашої країни.
Чумацька справа давно відійшла у минуле, але лишилась важливою частиною нашого культурного та історичного спадку.
Проєкт «Подкаст «Кльове Слово» створений спеціально для дітей командою ГО «Теревені» і реалізовується за підтримки проєкту Агентства США з міжнародного розвитку USAID «Зміцнення громадської довіри (UCBI)».
Слухайте «Кльове Слово» на Spotify, Apple Podcasts, Google Podcasts, Soundcloud, Youtube, Megogo Podcasts, NV podcasts, ABUK.
