10 думок філателістки Наталії Мухіної

авторка Вікторія Саєнко - 01.03.2024 в Культура

У перший день березня новітня українська поштова марка святкує свій день народження. У 1992 році на перших двох екземплярах уперше було зазначено «Пошта України», а марка — це не тільки підтвердження оплати поштового відправлення, а й ознака державності.

Про процес створення поштової марки й поєднання класичного та сучасного у філателії ми поспілкувалися з начальницею відділу філателії «Укрпошти» — Наталією Мухіною. Вона вже 15 років займається створенням та випуском філателічної продукції. Хоча філателісти — дещо консервативні люди, Наталія переконана, що без реформ і новацій подальший розвиток неможливий. Імовірно, це передалось їй у спадок, адже, як розповідає сама Наталія, вона разом із батьком переживала чималі зміни в роботі «Укрпошти», коли він був там генеральним директором.

Правила гри

Якщо говорити про марки та філателію загалом — це справді окремий всесвіт із чіткими правилами гри. Але справа в тому, що ці правила практично ніде не прописані. Усе пізнається з досвідом. І, наприклад, в Україні немає жодного навчального закладу, який би навчав видавати поштові марки, хоча це великий бізнес і велика індустрія.

Наші клієнти — це колекціонери. Вони дуже не люблять різких рухів, реформ та новацій. Існує навіть модель ефективної співпраці на рівні країни. Щоб філателія була успішною, потрібна співпраця трьох її осередків: поштової адміністрації, філателістів та дилерів, для яких поштова марка є способом інвестиції. Якщо ці три інституції комунікуватимуть та співпрацюватимуть — буде успіх.

Ukraina

Марка «Героїчні професії»

Поштова марка — це поштові гроші. Марка має обов’язкові елементи: назву, країну, номінальну вартість. Часто в коментарях пишуть, що ми неправильно вказуємо Ukraina замість звичного Ukraine. Але ми послуговуємось правилами Всесвітнього поштового союзу. Крім цього, на українську марку наносяться три елементи захисту: перфорація (традиційні зубчики, якими відокремлюються марки); ультрафіолетовий захист; мікрошрифт, яким нанесено ім’я фотографа або дизайнера.

«Ми вже два роки працюємо без плану»

До початку повномасштабного вторгнення ми працювали за тематичним планом на рік вперед. Після ухвалення плану Редакційно-художньою радою розпочинався процес розробки ескізів поштової продукції. Редакційно-художня рада з питань видання поштових марок, маркованих конвертів і карток в Україні — це  незалежний орган, до якого входять 16 експертів, зокрема, представники поліграфкомбінату «Україна», філателісти, художники, музиканти, які нас консультують щодо доречності подій.

З початком повномасштабного вторгнення ми стали більш відкритими та почали запитувати у громадськості: «Яку ви тему хочете побачити?». Ми вже два роки працюємо без плану. Тому що події розвиваються настільки швидко, що передбачити наступне місто-герой неможливо. Ми перейшли на випуск поштових марок лише воєнного часу.

«ПТН ПНХ!»

Погашення марки «Русскій воєнний корабль, іді … !»

«Русскій воєнний корабль, іді … !» — це топ, який дуже важко повторити, хоча ми кожного разу намагаємось. Неймовірний попитом користувалась і марка «Херсон — це Україна!». А також «ПТН ПНХ!» — марка, випущена «Укрпоштою» 24 лютого 2023 року з роботою Бенксі в Бородянці.

Погашення марки «День незалежності»

Марка «Україна-мати», випущена минулого року до Дня Незалежності.

«Кримський міст на біс!» — дуже неоднозначна, вона не дуже «зайшла» українській аудиторії, проте мала неймовірний успіх за кордоном. І крайній наший випуск — поштовий блок «І буде весна!», який ми презентували 23 лютого. Він присвячений другій річниці повномасштабного вторгнення та десятій річниці російсько-української війни. Поштовий блок включає 4 найкращі, на нашу думку, світлини воєнного часу. І це теж про різноманіття цієї війни.

День народження української марки

Зараз ми не хочемо відволікатись на прославляння української марки. Наші вироби набувають популярності завдяки відтворенню хроніки воєнного часу. Але День народження поштових марок новітньої України не залишиться непоміченим «Укрпоштою». 1 березня в нас буде надзвичайна подія — зустріч із бійцем полку «Азов» Дмитром Козацьким, героєм фото «Світло переможе!», який, на жаль, не зміг стати учасником урочистого спецпогашення поштового блоку «І буде весна!».

Цього ж дня з 9-ї ранку в Поштовому маркеті «Укрпошти» ми продаватимемо тематичний поштовий набір «Перші поштові марки новітньої України» за проєктом «Власна марка». На маркових аркушах відтворено зображення перших поштових марок України, які за терміном давності введення в обіг придбати в «Укрпошті» вже неможливо. Тираж наборів обмежений — усього 700 примірників, тож раджу всім не зволікати з придбанням.

Художники

Ми бачимо усі ваші реакції та читаємо всі ваші коментарі. Іноді з коментарів беремо класні ідеї випусків. Скажу більше: у соціальних мережах я спостерігаю і за ілюстраторами та митцями, які творять на тематику воєнного часу. Так було з випуском поштової марки «Винищувачі зла». Це була авторська робота Максима Паленка, яку я випадково побачила в мережі. Мені здалося, що це буде цікаво, адже ілюстрація була на актуальну тему — передачу Україні літаків F-16. Ми запропонували відтворити ілюстрацію на поштовій марці, і Максим люб’язно погодився.

Марка «Воїни світла»

Філателістичний абонемент

2022-й став роком викликів, експериментів і реформ. Саме тоді ми запустили онлайн-версію філателістичного абонементу. До цього він існував лише в паперовому вигляді. За наявності абонементу кожен поштовий випуск бронюють для вас, і за тиждень до моменту введення поштової марки в обіг вам приходить сповіщення про комплектність випуску, зображення та вартість. Ба більше, за абонементом ви отримуєте конверт із погашенням «Перший день». Зазвичай таке погашення проводять лише в Києві, це триває один день і робиться одним примірником штемпеля. Натомість завдяки абонементу ви можете гарантовано отримати такий конверт незалежно від місця проживання.

Марка «Колядки в Києво-Печерській лаврі»

У 2024 році ми зробили два види абонементів: стандарт та ексклюзив. Останній передбачає пропозицію лімітованої продукції. Наприклад, без перфорації або в якомусь незвичному форматі. Окрім того, додаються картмаксимуми (листівки з наклеєною на лицьовій стороні поштовою маркою з таким же малюнком і з гасінням, що мають стосунок до малюнка, – ред.).

Марки в стилі ню

До повномасштабного вторгнення, у 2021 році, «Укрпошта» вперше випустила марки в стилі ню до Міжнародного жіночого дня. Ми спробували збалансувати класиків і новаторів. Це були дві поштові марки:  одна — із зображенням, автором якого є Тарас Шевченко, а інша — сучасного автора, Андрія Чебикіна. Щоби такі речі спрацювали, має бути мікс класики і чогось нового. Я — серед прихильників відтворення на поштових марках сучасного мистецтва.

Філателія для найменших

У сучасному світі залучити дитину до колекціонування поштових марок досить складно. Процес виховання юних філателістів повинен починатися з дитинства. Поштові адміністрації ставляться до цього по-різному: хтось влаштовує спеціальні виставки з дитячими зонами та аніматорами, щоби знайомити дитину зі світом філателії в ігровій формі, інші — обмежуються повільним заохоченням у вигляді випуску марок на дитячу тематику. Зокрема, щоб привернути дитячу увагу, «Укрпошта» випускала марки з героями українських мультфільмів на самоклейному папері.

Марка «Слава ЗСУ»

Поштова марка як зброя

Я кайфую від процесу реалізації проєкту. На початку шляху в тебе є розрізнені пазли: тема, художник, якісь ідеї. Але коли ти презентуєш готовий поштовий випуск широкій громадськості, а тоді бачиш, що за місяць цих марок уже немає, — це неймовірно надихає. Ще більше надихає те, що зараз поштова марка — це зброя. І коли я бачу зображення українських поштових марок в ефірах російських пропагандистських медіа й чую те, як вони верещать від цього, надихаюсь іще більше. Адже в цей момент я розумію, що наша марка — влучила в ціль.

Ілюстрації — фото «Укрпошти».

Подкаст «Кльове Слово» для дітей: тлумачимо слово «Літопис»

авторка ведуча подкасту «Кльове Слово» Катерина Кудряшова  - 01.03.2024 в Культура

Подкаст «Кльове Слово» — це розмова з дітьми про традиції, історію та культурні особливості, які відбувались на території сучасної України. Зокрема про те, скільки цікавих явищ, значень та подій може ховатись за одним єдиним словом. В третьому епізоді дізнаємося, що приховує слово «літопис». 

Вісімсот років тому, коли більшість людей, що жили на землях Київської Русі, були неграмотними, ченцю київського монастиря вдалось створити один з найважливіших історичних текстів сучасної України — літопис, який називають «Повість временних літ».

Що ж таке літопис?

Літопис належить до історично-літературного жанру, де важливі події фіксувалися в хронологічному порядку, тобто рік за роком, «за літами», як тоді говорилось. І робили це з метою зберегти памʼять про події, які відбувались в ті часи.

Саме слово «літопис» походить від двох слів: «літо» та «писати». «Літо» старословʼянською мовою означало «роки» і тодішні розповіді починалися, як правило, зі слів ‘«у літо» таке-то стались такі-то події…’ Виникло літописання на наших теренах в IX-XI столітті, але ці тексти не були унікальним явищем, оскільки такого типу збірки вже існували в Європі та Візантії і мали назву «хроніки».

Літописи розрізняють за часом написання на літописи Київської Русі та козацькі літописи. Але ж що це за тексти? Де і ким вони були написані? Спробуємо уявити…

 У кутку невеликої, напівтемної кімнати за важким дерев’яним столом, схилившись над пергаментом, сидить худорлявий чоловік із довгою сивою бородою. Стіл м’яко освітлює каганець. Старець з пером у руці дуже повільно і обережно виписує літери, беззвучно рухаючи тонкими губами.

Важкі двері тихо риплять. До кімнати заглядає парубок. Не сказавши жодного слова, він підходить до столу, ставить на нього кухоль води і тарілку з хлібом і так само мовчки і спокійно виходить з кімнати.

Ким же був той чоловік за столом?

Це чернець, або його ще можна назвати монахом, — служитель, в нашому випадку, православної християнської церкви. Ченці дають обітницю вести самотнє й аскетичне життя. Більшість часу вони проводять в молитвах і читанні Святого Письма та інших важливих релігійних книжок. Ченці були грамотною і освіченою верствою населення, що для тих часів було рідкістю. Вони повинні були вміти читати, і не лише церковнослов’янською мовою, а також і давньогрецькою, оскільки релігійна література, як і решта інших книжок, до нас потрапляла здебільшого з Візантії.

Один з відомих монахів, чиє ім’я ми знаємо сьогодні, — Нестор, який вважається автором найвідомішого літопису часів Київської Русі — «Повісті времʼяних літ». Згідно із Києво-Печерським патериком (це така збірка, де фіксувалось життя монахів), Нестор прийшов в монастир в сімнадцять років. Був дуже уважним і розумним, багато читав і досліджував. Звісно, і щоб написати такий серйозний текст, потрібно було добре розумітись і на історії, і на географії, і знати про важливі державні документи. Тож добре освіченому Нестору вдалось залишити нам таку цінну хронологічно упорядковану книгу про історію виникнення Київської Русі та її існування — аж до самого часу написання книги, що було на початку XII століття. Але насправді цей текст не має власної назви і називається він так по першим словам літопису:

«Сє повість врємєнних літ черноризца Федосьева монастиря Печерськаго, откуду єсть пошла Руская зємля…»

Згідно давнього християнського значення фраза «врємєнні літа» означала, що повість оповідає про життя земне, про «літа», які проживає людина, — тому що «вічним» було життя після смерті.

Сьогодні текст цього літопису важливо розглядати з точки зору літературної, історичної, а також розуміти його лексичну цінність. Автор не просто сухо викладає факти — Нестор веде роздуми на тему «звідки ж взялась Русь і хто все ж таки першим почав правити в цій країні». Він аналізує, хоче осмислити всі наявні в нього факти. Ми, як читачі, маємо також памʼятати, що Нестор писав про події, які відбулися за декілька століть до його життя. Тому не варто сприймати написане як достеменні історичні факти. Але оскільки письмових документів того періоду дуже мало, то сьогодні, викладаючи історію Київської Русі в шкільній програмі, педагоги здебільшого спираються саме на «Повість минулих літ».

Важливо памʼятати, що Нестор не написав перший літопис, бо він досліджував у своїй роботі літописи які вже існували, записи з інших монастирів, а також важливі державні документи, які велись за різних князів. В цьому тексті він також описав і давні торгові договори Русі. Саме Нестор першим провів таку колосальну роботу зі збору та обробки інформації, плодами якої науковці користуються і сьогодні.

Оригінал «Повісті…» як матеріальної книги не зберігся — до нас дійшов цей літопис вже у «списках», тобто в переписах інших монахів. Вони ж і доповнювали «Повість» наступними історичними подіями. Часом, найімовірніше, переписували і те, що було в оригінальному рукописі Нестора, про що можна зрозуміти порівнюючи декілька літописів. Продовженням літопису «Повісті минулих літ», в якому опис подій триває до початку XII століття, є Галицько-Волинський літопис.

Важливо підкреслити, що текст «Повість минулих літ» став важливим надбанням в історичній літературі тих часів, адже згодом практика літописання почала активно поширюватись і в інших руських містах. Наприклад, ми знаємо про Лаврентіївський літопис, про Іпатіївський — називали їх відповідно до монастирів, де вони були записані.

Фіксація історичних подій таким чином продовжувалася і після фактичного розпаду Русі та тривала аж до часів козаччини. Козаки також вели свої літописні тексти, в яких докладно окреслювали військові битви та важливі події суспільного життя. До найвідоміших козацьких літописів належить «Літопис Самовидця», написаний староукраїнською мовою, що була максимально наближеною до розмовної. Цей текст є важливим джерелом з історії Східної Європи, адже в ньому описуються події періодів Хмельниччини і Руїни. Автор цього літопису не відомий, але дослідники вважають, що це був хтось із козацької старшини.

Літопис як явище почав зникати приблизно у XVIII столітті через активний розвиток книгодрукарства і збільшення кількості грамотного населення. Втім, на сьогодні ми маємо більш як 800-річну історію існування таких збірок. І величезну кількість корисної інформації завдяки ним.

Наостанок, варто розповісти про літописи як матеріальні предмети, як книги, які можна було взяти в руки і прочитати.

«Повість минулих літ», видана в сучасному світі, — це середнього розміру книга, але в часи свого творення вона була більшого формату, обʼємніша і мала значно більшу вагу. З чим це повʼязано?

По-перше, книги писали на пергаменті, особливістю якого є товщина — пергаментні сторінки були значно обʼємнішими за паперові. По-друге, розмір шрифту міг сягати одного сантиметру, а тексти оздоблювали малюнками та орнаментом. По-третє, сама зовнішня палітурка виготовлялась із товстої шкіри і часто була прикрашена дорогоцінним камінням або металами. Відповідно, вага книг в давнину могла сягати 9 кілограмів.

Створення такої книжки потребувало дуже тривалої роботи, уважності й ретельності. Відомі випадки, коли на те, щоб зробити книгу йшли роки. Виготовленням одного екземпляру займалась група людей: одні писали текст, інші — малювали ілюстрації. В окремих майстернях виробляли пергамент, а виготовлення шкіряної палітурки та оздоблення також потребувало особливих умінь. Багато давніх книг є в прямому сенсі справжніми витворами мистецтва. І коштували вони дуже дорого. Тому мати у власності таку книгу могла дозволити собі лише заможна людина.

В Києві часів Київської Русі Ярослав Мудрий створив бібліотеку, яка налічувала близько 800 різних примірників і вважалась однією з найбільших з-поміж бібліотек тогочасної Європи. Вважається, що вона розташовувалась на території Софіївського собору, але, на жаль, була втрачена за часів татаро-монгольської навали, тому подальша її доля нам не відома.

Отже, підсумовуючи тему третього випуску «Кльового слова», зазначу, що літописи — це історичні тексти, які беруть свій початок в давні часи, зокрема і на території Київської Русі, і є важливими як для істориків, так і для літературознавців, а також для дослідників у сфері мовознавства. Тому в школах «Повість временних літ» вивчають як на уроках літератури, так і на уроках історії України.

Проєкт «Подкаст «Кльове Слово» створений спеціально для дітей командою ГО «Теревені» і реалізовується за підтримки проєкту Агентства США з міжнародного розвитку USAID «Зміцнення громадської довіри (UCBI)».

Слухайте «Кльове Слово» на Spotify, Apple Podcasts, Google Podcasts,  Soundcloud, Youtube, Megogo, NV podcasts, ABUK.

авторка ведуча подкасту «Кльове Слово»
Катерина Кудряшова 

Книжкові новинки, видані у лютому 2024 року

авторка Валерія Хаупшева - 01.03.2024 в Книжки

Зима добігає кінця, весняні промінчики вже зазирають до наших вікон, а українські видавництва розкладають на полицях останні зимові новинки. Цього місяця у світ вийшло багато дитячої літератури, яка сподобається не лише наймолодшим читачам і читачкам, але і їхнім батькам, а також нонфікшн-літератури, за допомогою якої життя може стати легшим та зрозумілішим. 

Протягом лютого українські видавництва випустили 135 новинок як української літератури, так і перекладної: фентезійні драми, горори, що лякають, біографії, що надихають, казкові повчальні історії тощо.

Художня література

Про сміливих жінок, що борються за справедливість, богинь японської міфології, що прагнуть влади, таємничі зникнення маленьких дівчат. Драми, фентезі, детективи, жахи чи поезія — знайдеться жанр на кожен смак.

Драма

«Птах у своєму гнізді», Іван Чендей

«Комора», 376 с.

Збірка малих прозових творів Івана Чендея, яка наповнена атмосферою гірської природи та затишком полонин. Автор пізнав душу цього краю як ніхто інший і розкриває її таємниці у своїх рядках.

Більше про книжку.

«Сонце сходить. Вибрані твори», Валер’ян Підмогильний

«Ще одну сторінку», 288 с.

До збірки увійшли шість оповідань та дві повісті Валер’яна Підмогильного. Незважаючи на різні сюжети, у всіх текстах автор відобразив проблеми міста та села, людей та обставин.

Більше про книжку.

«Баба Федиха», Уляна Маляр

Discursus, 160 с.

Збірка коротких історій про гуцулку Федиху та її внучку Уляну, які займаються буденними справами: куштують гуцульські страви, пишуть писанки, ворожать на Андрія. Ця книжка ненадовго поверне читача в дитинство та відтворить образи найрідніших людей.

«Віндобонський апокриф», Катерина Девдера

«Видавництво Старого Лева», 296 с.

Книжка розповідає про Марту Кравченко, художницю-аристократку, яка закохана у мистецтво. На її шляху трапляються скульпторка Анна та її кузен, лікар Антоній, які додають у її життя яскравості. 

Більше про книжку.

«Вересові меди. Танець білої тополі», Надія Гуменюк

«Фоліо», 608 с.

Два романи про прагнення знайти себе та про здійснення мрії. Богдана, героїня «Вересових медів», тікає зі свого весілля та з рідного дому, щоб розпочати нове життя. Ніка з роману «Танець білої тополі» — самотня сирітка, яка відчуває, що повинна наважитися на випробування, щоб пізнати справжню себе.

«Маніпулянтка», Іван Франко

Vivat, 464 с.

Збірка прозових творів Івана Франка, у яких розкривається тема жіночої емансипації, а героїнями виступають сильні жінки, які здатні самостійно будувати своє щастя та боротися за незалежність. У творах порушуються питання сексуального рабства, зваблення та проституції, а також формується нове бачення стосунків без патріархату. 

Більше про книжку.

«Майстер корабля», Юрій Яновський

Vivat, 304 с.

За основу роману взято особистий досвід роботи автора на Одеській кінофабриці, а деякі образи змальовані з реальних постатей. Події відбуваються у 1920-их роках із творчими особистостями: балериною, режисером та художником, — між якими утворився любовний трикутник.

Більше про книжку.

«За ситуаціями», Ольга Кобилянська

Vivat, 288 с.

У книжці можна прочитати два тексти: повість «За ситуаціями» та оповідання «Ідеї». У повісті головна героїня стоїть на роздоріжжі між двома чоловіками та різними життєвими шляхами. Найбільше у тексті йдеться про її переживання, розмови та вагання, майбутнє та любовні пошуки.

Більше про книжку.

«Я тебе… війна», Вікторія Середа, Христя Біляковська, Єлизавета Михайлусь

Vivat, 224 с.

Збірка історій про українців та українок, які зустріли або втратили когось під час війни. Про кохання, втрати та біль…

«Кривава Кафа. Книга 1. Перерваний шлях Шехзаде», Олександр Шутко

«Навчальна книга — Богдан», 216 с.

Події роману відбуваються в османській Кафі наприкінці ХV століття, куди султан відрядив свого сина — шехзаде Мехмеда, щоби він налагодив зв’язки із московитами. Цією ситуацією скористався кримський хан, який зробив із Мехмеда свого зятя, щоб отримати незалежність від султана.

«У сніговому полоні», Анатолій Дністровий

Discursus, 160 с.

Богдан і Людмила працюють у медичній сфері та часто бачаться на семінарах. Одного разу вони опиняються у гірському селищі, ізольованому від усього світу. У снігах, без електрики та зв’язку вони розуміють, що насправді відчувають одне до одного. Чи впораються вони із випробуваннями ізоляції?

«Хмари», Іван Нечуй-Левицький

Pabulum, 420 с.

Текст про Київ середини та другої половини ХІХ ст., який показує життя у місті та деколи у селі. Книжка містить багато деталей, тому уявити картинку та атмосферу дуже просто. Про інтелігенцію у часи національного пригноблення, утисків та заборон.

«Я чую тебе. Сплетіння доль Катерини Білокур та Оксани Петрусенко», Олена Волинська

«Віхола», 352 с.

Роман про життя художниці Катерини Білокур та співачки Оксани Петрусенко. Жінки постійно зіштовхувалися із труднощами, які заважали їм розвивати свої таланти. Але лист Катерини до Оксани розпочав новий етап у житті художниці, в якому вона прийде до слави. 

Більше про книжку.

«Жизнєнні історії. Про буденне, любов і трохи солі», Софія Мокій

«Лабораторія», 256 с.

Бабуся Ніла розповідала «жизнєнну історію» про свою молодість: як вантажила німецькі бомби, як примерзала до стіни в холодному гуртожитку, як зупиняла поїзд пляшкою самогону та як кохання змінило її життя.

Більше про книжку.

«Переступи. Антологія сучасної прози», кураторка проекту Марія Придьма

Pabulum, 268 с.

До антології увійшли тексти 20 авторів і авторок, що стали випускниками курсів Litosvita. Переступи — це порушники законів літератури, які не бояться вийти за рамки та розповісти свою думку інакше.

«Четвертий вимір. Черлене вино», Роман Іваничук

«Віхола», 424 с.

«Четвертий вимір» розповідає про Миколу Гулака, засновника Кирило-Мефодіївського братства, який провів три роки у засланні за свою просвітницьку роботу. «Черлене вино» — роман про оборону Олеського замку 1431 року. Хоч бій був нерівним, захисники однаково вирішили постояти за це місце, щоб не тікати боягузами.

Більше про книжку.

«Куессіпан Тобі Маніканетіш. Маленька Маргарита», Наомі Фонтен

Переклав Ростислав Нємцев, «Видавництво Анетти Антоненко», 200 с.

Роман допоможе краще дізнатися про повсякденне життя індіанської резервації інну. Розповідь ведеться від імені вчительки французької мови. Вона розповідає про своїх учнів, їхній побут та життя в екзотичному для європейця світі.

«Турхан-валіде», Ахмет Рефік Алтинай

Переклав Олександр Кучма, «Фоліо», 352 с.

Роман про сильну, розумну та хоробру жінку, яка довгий час керувала Османською імперією. Хатідже Турхан потрапила в полон у 12 років і пізніше стала наложницею в гаремі султана Ібрагіма I. На які вчинки довелося піти Турхан, щоб стати однією з найвпливовіших жінок в історії?

«Щоденник покоївки», Октав Мірбо

Переклала Наталія Романович-Ткаченко, «Ще одну сторінку», 352 с.

Селестіна працює покоївкою у французьких вельмож. Вона прислуговує їм уже дуже давно, тому знає багато секретів і викриває реалії їхнього життя. Дівчина веде щоденник, у якому документує свої роздуми, страхи та цинічне життя вельмож. 

Більше про книжку.

«Черниця. Вибрані твори», Денні Дідро

Переклав Валер’ян Підмогильний, «Ще одну сторінку», 320 с.

У збірку увійшли два тексти: «Черниця» та «Небіж Рамо». Перший розповідає про дівчину, яка примусово потрапила у монастир та намагається вибратися законним шляхом. А другий — про небожа композитора Рамо, який веде дискусію з філософом про людську природу. 

Більше про книжку.

«Дейзі Джонс і The Six», Тейлор Дженкінс Рід

Переклала Альона Крупка, Artbooks, 432 с.

«Дейзі Джонс і The Six» — популярний гурт, який раптово розпався у 1979 році. Довгий час ніхто не пояснював причину, але тепер вони готові розповісти, проте у кожного і кожної буде своя правда.

«Світ і все, що в ньому є», Александар Гемон

Переклала Єлизавета Болотова, «Лабораторія», 304 с.

Події відбуваються за часів Першої світової війни. Рафаель потрапляє у військо, хоча зовсім не готовий до служби в армії. Єдине, що тримає його купи, — любов до сміливого та відважного побратима Османа. Разом вони наважуються на втечу із фронту. Чи вдасться їм це та чи врятує їх любов?

Більше про книжку.

«Тисяча ударів серця», Кіра Касс

Переклала Петрушенко Дар’я, «Клуб сімейного дозвілля», 576 с.

Батько принцеси Анніки змусив її вийти заміж без кохання заради політичної вигоди. Натомість її серце належить Ленноксу, воїну, який усе життя присвятив армії — заради власної цілі. Що ж стане з героями, якщо вони не можуть бути разом?

«Екстазі», Ірвін Велш

Переклав Борис Превір, «Клуб сімейного дозвілля», 320 с.

Збірка з трьох оповідань про кохання та помсту. У першій історії жінка, прикута до ліжка, планує помститися чоловіку-розпусинку. У другій — дівчина шукає препарат, яким хоче отруїти свого кривдника. А у третій ідеться про жінку в нещасливому шлюбі, яка знаходить інший шлях отримати екстаз. 

«Вітаємо в цьому світі, Крихітко! Книжка 1», Фенні Флеґґ

Переклала Віра Кучменко, «Клуб сімейного дозвілля», 512 с.

Маленька Денна, яку всі називали Крихіткою, разом із мамою вимушена покинути рідне місто з невідомої причини. Через 30 років Денна будує успішну кар’єру на телебаченні, проте таємниці минулого досі не відпускають її.

«Зустрінемося в іншому житті», Катріона Сільві

Переклала Анна Марховська, «Лабораторія», 304 с.

Тора і Санті — справжні споріднені душі. Вони зустрічаються безліч разів у багатьох різних життях та стають друзями, коханцями чи ворогами. Пара повинна дізнатися, хто ж вони один для одного насправді. 

 Більше про книжку.

«Її вишиване життя», Світлана Талан

«Клуб сімейного дозвілля», 320 с.

Роман-біографія про Пелагею Яківну Бартош-Литвинову, яка відкрила школу та самостійно створила усі підручники — без покровителів та дворянського статусу. Книжка розповість про її життя із самого дитинства.

«Мені 15 років, і я не хочу помирати. Не таке-то воно легке, життя», Крістін Арноті

Переклав Віктор Мотрук, «Навчальна книга — Богдан», 232 с.

Автобіографічний роман, присвячений облозі Будапешта під час Другої світової війни. Читачі познайомляться із мешканцями будинку, які протягом двох місяців ховалися у його підвалі від кривавих боїв.

«Будденброки. Занепад однієї родини», Томас Манн

Переклав Євген Попович, «Лабораторія», 624 с.

Сімейна сага на фоні історичних подій про три покоління Будденброків. Автор описує німецький світ і те, як занепад однієї родини вплинув на всю епоху. Роман приніс Томасу Манну Нобелівську премію з літератури в 1929 році.

Посилання на книжку.

«Прислуга», Кетрін Стокетт

Переклала Надія Хаєцька, «Клуб сімейного дозвілля», 576 с.

Ейблін — служниця у білих людей, яка втратила свого сина. Мінні — має дуже складний характер, тому вимушена часто змінювати господарів. А Скітер — біла дівчина, яка хоче писати та розповісти про те, що відбувається на півдні Америки. Усі вони — різні,  але однаково прагнуть справедливості. 

«Гра в бажання», Меґ Шаффер

Переклала Катерина Василевська, «Лабораторія», 336 с.

Люсі мріє про усиновлення сироти Крістофера, але не має достатньої грошової стабільності. Єдиний її шанс — перемога у змаганні, яке оголосив Джек Мастерсон, автор книжки «Годинниковий острів», яка поєднала Люсі з хлопчиком. 

Більше про книжку.

«На чужині», Лі Син-У

Переклала Ханна Кузьменко, «Видавництво Анетти Антоненко», 236 с.

Це — роман про свободу, який змусить замислитися про рамки у нашій голові та ті, в які заганяє нас суспільство.Твір написаний південнокорейським письменником, який міркує на теми свободи, справедливості, а також про неідеальну владу, яка змушує тікати з батьківщини.

«Молодша Едда», Сноррі Стурлусон

Переклав Віталій Кривоніс, «Видавництво Жупанського», 528 с.

Унікальна пам’ятка давньоісландської літератури, створена на початку ХІІІ століття. Із цієї книги читачі дізнаються про язичницьких богів та героїв Давньої Півночі, а також прочитають поезію скальдів, які складали величальні пісні та вірші.

«Любов та потойбіччя»

Nebo Booklab Publishing, 320 с.

Збірка готичної прози, до роботи над якою долучилося дуже багато людей. До неї увійшли твори європейських авторів, які писали про трагічне кохання, містику та смерть.

Більше про книжку.

Фентезі

«Чаклун із Княжграда. Книга 2: Сім зерен Смерті», Сергій Пильтяй

«Мандрівець», 216 с.

Ігор Варяжич потрапляє у Потойбіччя під час пошуків сестри. У світі Наву, який насправді дуже відрізняється від фантазій героя, він буде боротися з темними богами. Тим часом у реальному світі розпочинається жорстока війна, де панує могутня Смерть.

«Пробудження. Спадщина драконового серця. Книжка 1», Нора Робертс

Переклала Яніна Базалій, «Клуб сімейного дозвілля», 464 с.

Брін Келлі — вчителька в середній школі і ледь зводить кінці з кінцями. Вона прагне знайти батька, який уже давно залишив родину, і потрапляє у магічний світ, в якому існують дракони та фейрі. Чи готова Брін дізнатися правду про себе та свого батька?

«Кров і мед. Книга 2», Шелбі Мег’юрін

Переклала Марія Пухлій, РМ, 536 с.

Лу, Рід, Коко й Ансель тікають від ковену, королівства і церкви та починають шукати сильних союзників, щоб врятувати себе та близьких. Лу вдається до темної магії, через що може постраждати Рід, адже вони назавжди прив’язані одне до одного через обітницю хлопця. 

Більше про книжку.

«Темна буря. Книга 2», Аннет Марі

Переклала Юлія Підгорна, Nebo Booklab Publishing, 312 с.

Емі все життя готувалася до того, щоби стати вмістилищем для Аматерасу, проте була зраджена. Тепер вона повинна знайти та звільнити земних богів, у чому їй допомагає Шіро, кіцуне з духом лисиці, який не може згадати минулого та якось пов’язаний із Емі.

Більше про книжку.

«Богоділ», Джей Крістофф

Переклали Ксенія Сокульська, Марія Колосова, Nebo Booklab Publishing, 584 с.

Мія була висвячена у Клинки, чому не дуже зраділи у Багряній Церкві. Вона прагне помститися за вбивство своєї родини, але кривдники майже не з’являються на людях, тому вона продається гладіаторській колегії. Які випробування чекають на дівчину та чи не відмовиться вона від свого задуму?

Більше про книжку.

«Серед золи вуглина», Саба Тахір

Переклала Вікторія Сабельникова, Nebo Booklab Publishing, 384 с.

Події відбуваються в Імперії, де панують рабство Просвітників та солдати-Маски, які вбивають для Імперії. Непокора у цьому світі прирівнюється до смерті. Брата Лаї заарештовують за зраду, і її життя кардинально змінюється. А Еліас ненавидить своє життя Маски та хоче змінити його. Їхні вчинки та вибори можуть змінити все…

«Боженята», Террі Пратчетт

Переклав Віктор Морозов, «Видавництво Старого Лева», 408 с.

Виявилося, що єдиний, хто вірує у Великого Ома, — послушник Брут, який доглядає грядки. Тому богові доведеться зупинити війну та врятувати Омнію від диякона Ворбіса та засилля Квізиції у тілі черепахи.

Більше про книжку.

Детективи

«Корона на одну ніч. Янгол у сірому», Надія Гуменюк

«Фоліо», 512 с.

Книга складається із двох романів, які об’єднують вбивства та таємниці. Історія першого пов’язана з життям Данила Неродова та його сім’ї, а другого — з біблійними Авелем і Каїном, з якими авторка порівнює героїв, що живуть за радянської владі. 

«Червона вода», Юріца Павичич

Переклала Наталія Хороз, «Видавництво Анетти Антоненко», 288 с.

Події відбуваються у хорватському містечку в 1989 роках. Зникає сімнадцятилітня Сільва, яку ніяк не можуть знайти. На тлі бурхливих політичних подій у Хорватії всі починаються забувати про пошуки, крім родичів, які будуть і далі розслідувати справу.

«Я знаю секрет», Тесс Ґеррітсен

Переклала Альбіна Саженюк, «Клуб сімейного дозвілля», 336 с.

Сталося два вбивства: жінка, очі якої помістили їй в руку, та чоловік з трьома стрілами в грудях. Скоро настане час для третього вбивства, а жертва вже знає, що вона наступна.

«Рейк’явік. Нордичний детектив», Раґнар Йонассон, Катрін Якобсдоттір

Переклав Віталій Кривоніс, «Лабораторія», 288 с.

П’ятнадцятирічна Лаура вирішує підзаробити влітку та працює на одну пару недалеко від узбережжя Рейк’явіка, проте згодом зникає безвісти. Ця справа залишається нерозкритою протягом 30 років, допоки за неї не береться журналіст. Чи зможе він зрозуміти, що сталося із дівчинкою?

Більше про книжку.

«Кривий будиночок», Аґата Крісті

Переклали Катерина Пітик, Анатолій Пітик, «Клуб сімейного дозвілля», 288 с.

Чарльз, син комісара, прибуває до Єгипту, щоб попросити руки у Софії, але сталося горе… Хтось вколов дідусю дівчини замість інсуліну смертельну дозу ліків для очей. Чарльз вирішив, що мусить розібратися у цій справі.

«Тут усі брешуть», Шарі Лапена

Переклав Дмитро Кожедуб, «Клуб сімейного дозвілля», 320 с.

Стенгоуп — безпечний район, рай для родин із дітьми, у якому заведено ховати таємниці у своїх домівках. Вільям Вулер приїжджає додому після сварки з коханкою та застає там дочку Ейвері, яка чомусь не в школі, та свариться ще й із нею. А потім її оголошують зниклою безвісти…

«Чорне літо», Марія Ланґ

Переклав Олег Король, «Апріорі», 168 с.

Цього разу кримінальному комісару Крістеру Війку доведеться розслідувати чергове вбивство, яке сталося у місті Скуґа, що у Швеції. От-от до міста мають прибути численні гості, щоб провести там свій відпочинок, проте жаскі новини стають на заваді.

«Останній демон. Книжка 4», Річард Осман

Переклав Віталій Ракуленко, «Клуб сімейного дозвілля», 384 с.

Сталося вбивство давнього друга четвірки детективів, а пакунок, який той охороняв, було викрадено. Під час розслідування команда дослідить секрети антикварного бізнесу та зіштовхнеться з фальсифікаторами творів мистецтва, наркодилерами та інтернет-шахраями.

«Арсен Люпен. Кришталевий корок», Моріс Леблан

Переклав Ігор Андрущенко, «Навчальна книга — Богдан», 192 с.

Історія про шляхетного грабіжника Арсена Люпена, який цього разу хоче заволодіти кришталевим корком. Не лише він полює за цим невловимим скарбом, а його власник навіть не ховається. У чому ж секрет цього корка та чи зможе Люпен його викрасти?

Поезія

«Книга Love 3.0. Любов, що перемагає»

Упорядкувала Олена Павлова, «#книголав», 144 с.

Кохання — таке різне та для кожного особливе. У книжці зібрано 57 віршів про кохання від українських поетів — сучасних та класиків. Рядки поезій доводять, що любов перемагає усі негаразди, та наповнюють читача світлом і теплом. 

Більше про книжку.

«Так ніхто не кохав: Антологія української поезії про кохання»

Упорядкував Іван Малкович, «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», 320 с.

Українська лірика — неперевершена. Вона ніжна, пристрасна та чуттєва. До антології увійшли вірші, написані поетами за два останніх століття. Там є вірші і Тараса Шевченка, і Максима Рильського, й Олени Теліги, і Ліни Костенко тощо.

«У нитках хаосу», Ольга Баландюх

Discursus, 96 с.

Це — збірка поезій Ольги Баландюх, письменниці, художниці та скрипальки, проілюстрована її фотографіями та живописом.

«Вірші. Есеї», Вістан Г’ю Оден

Переклали Назар Ващишин, Олег Полоз, Максим Стріха, «Апріорі», 392 с.

Вістан Г’ю Оден — один з найблискучіших поетів ХХ століття, проте його творчість не надто відома в Україні. Тому ця збірка — перший для багатьох крок до знайомства з особистістю автора.

«Тіло, мій дім», Рупі Каур

Переклали Ірена Карпа, Ангеліна Будяк, Vivat, 192 с.

Збірка поезій індійської авторки Рупі Каур, яка розповідає про любов, прийняття та готовність до змін, ілюстрована дивовижними малюнками. Вірші авторки — її відверті розмови з собою, які наштовхують на глибокі роздуми та почуття.

«Літо, діти, осінь, зима, війна і весна», Богдан Куценко

«Видавництво Старого Лева», 224 с.

До цієї поетичної збірки увійшло понад сотню віршів, які поєднані в цикли історій із місць і часів про фізику та метафізику. Видання доповнене атмосферними малюнками, які допоможуть читачу заглибитися у рядки ще більше. Про любов, надію, безцінний час разом та втрату цього через війну.

Більше про книжку. 

Жахи

«Жахастики Фазбера. Книга 1. У басейні з кульками», Скотт Коутон, Еллі Купер

Переклала Ольга Барабаш, BookChef, 208 с.

Освальд, Сара та Міллі мають свої потаємні бажання, але не розраховують, що вони здійсняться, та ще й не так, як їм би хотілося. Яку ціну їм доведеться заплатити за втілення цих мрій?

«Долорес Клейборн», Стівен Кінґ

Переклав Володимир Куч, «Клуб сімейного дозвілля», 272 с.

Раптово помирає одна з найбагатших мешканок острова Літл-Топ, штат Мен, у смерті якої звинувачують її економку Долорес Клейборн. Колись вона вже пережила підозри щодо вбивства власного чоловіка. Жінці доведеться розповісти про темряву, яку вона ховала у своєму минулому.

«Хронометраж», Кетрін Раян Говард

Переклав Володимир Куч, «Видавництво Старого Лева», 520 с.

Акторці Адель Раферті пропонують роль у горорі «Остаточний ескіз», знімання якого проходять в Ірландії серед лісу. Із самого початку все йде не так, і дівчина розуміє, що від неї щось приховують. Невже вона потрапила у реальний фільм жахів?

Більше про книжку.

«По сліду Джека-Різника. Книга 1», Керрі Маніскалко

Переклав Святослав Півень, BookChef, 400 с.

Сімнадцятирічна дочка англійського лорда Одрі веде приховане життя. Перед батьком вона відвідує чаювання та примірки, а коли він не бачить — вчиться судово-медичної експертизи у дядька в лабораторії. Вона починає розслідувати справу серійного вбивці, злочини якого з’являються і в її світі.

Фантастика

«Море спокою», Емілі Сент-Джон Мандел

Переклав Віталій Ракуленко, Vivat, 224 с.

А якщо дійсність — це імітація? Події роману відбуваються у трьох епохах: 2020, 2203 та 2401 роках. Ця книга — про подорожі в часі, паралельні світи, дослідження часових аномалій та порушників хронології Всесвіту. 

Більше про книжку.

«Планета мавп», П’єр Булль

Переклав Василь Лаптійчук, «Навчальна книга — Богдан», 168 с.

Науково-фантастичний роман про журналіста Улісса, написаний у формі щоденника. Улісс він вирушає у космічну експедицію на планету, де при владі — розумні мавпи, а люди там — дурні тварини.

Нонфікшн

Нонфікшн — один із популярних жанрів сучасної літератури, який розповідає про складні речі простими словами. Цього місяця до добірки увійшло багато психології, історії та бізнес-літератури.

Психологія

«Переможи депресію, перш ніж вона переможе тебе», Роберт Ліхі

«Видавництво Ростислава Бурлаки», 384 с.

На основі реальних ситуацій автор розповідає про депресію, стрес, невпевненість, відсутність мотивації тощо. Головне — знайти причину проблеми та стати на шлях її подолання.

«Як виховати найщасливіших дітей у світі», Кайя Пуура

Переклала Ірина Малевич, «Лабораторія», 188 с.

Книжка допоможе враховувати потреби та точку зору малюка у складних ситуаціях. Вміст представлено у вигляді спостереження дитини за світом із повсякденними прикладами. Це покаже батькам риси їхньої поведінки та як можна діяти по-іншому.

Більше про книжку.

«Раціональність. Що це таке, чому важливе і чому трапляється так рідко», Стівен Пінкер

Переклали Олександр Староста, Юлія Костюк, «Лабораторія», 432 с.

Ця книга допоможе зрозуміти, чому так багато людей мислять ірраціонально та як це виправити. Автор також розповість про пастки, в які ми потрапляємо щоразу, коли постаємо перед вибором, та допоможе мислити раціонально. 

Більше про книжку.

«Мистецтво стійкості: стратегії для незламного розуму і тіла», Росс Еджлі

Переклала Олександра Асташова, «Наш Формат», 344 с.

Книга екстремала та спортсмена, який кинув виклик людським силам та переміг. Він проплив 2 865 км навколо Великої Британії та розповів у цьому виданні про те, звідки у ньому береться стільки стійкості та сили, коли втома та біль переважують.

Більше про книжку.

Культура

«Мистецтво Азії та ісламського світу»

За наукової редакції Ганни Рудик, «Сафран», 352 с.

Візитівка колекції азійського та ісламського мистецтва музею Ханенків. До видання увійшли понад 150 найважливіших творів, що відображають чотири розділи колекції: мистецтво ісламського світу, Центральної та Південної Азії, Китаю, а також Японії.

«Дивокрай», Енні Лейбовіц

Переклала Аліна Журавльова, ArtHuss, 440 с.

Це — фотоальбом Енні Лейбовіц, у якому зібрано 350 її модних фотографій за останні 50 років, більшість з яких ще не публікувалася. Тут читачі побачать портрети Ніколь Кідман, Ру Пола, Леді Ґаґи, королеви Єлизавети та багатьох інших. А також прочитають передмову від Анни Вінтур, коментарі самої Лейбовіц та її інтерв’ю з Карен Малліґан.

Саморозвиток

«ChatGPT, DALL·E, Midjourney: Як генеративний штучний інтелект змінює світ», Олександр Краковецький

ArtHuss, 190 с.

Книга допоможе зрозуміти, як працювати з новими інструментами штучного інтелекту. Про ChatGPT, креативність, підходи до дизайну, бізнесу, освіти, політики та мистецтва.

«Шлях до надприродного. Як звичайні люди досягають незвичайного», Джо Диспенза

Переклала Ірина Павленко, BookChef, 432 с.

Розробник унікальної програми трансформації життя розповідає, як активувати свою надприродну сутність та досягти більшого, ніж здавалося можливим. Він наводить реальні досвіди та результати досліджень, щоб довести, що люди здатні змінити передбачуване майбутнє та розкрити надприродні можливості.

«Посібник біохакера. Апґрейдь себе та розкрий свій внутрішній потенціал», Оллі Совіярві, Теему Аріна, Яакко Халметоя

Переклала Марія Хандога, «Фабула», 576 с.

Ця книжка про гарне самопочуття допоможе дотримуватися балансу між сном, харчуванням, фізичними навантаженнями, роботою та розумовою діяльністю. Вона побудована на останніх дослідженнях та сформована у зручний посібник з ілюстраціями. 

«Практика усвідомленості. 75 основних медитацій», Меттью Соколов

Переклала Наталія Третякова, Vivat, 224 с.

Жити в моменті — насправді дуже складна та важлива задача. Саме такий підхід до життя допоможе мислити нестандартно та нестереотипно, виражати свої емоції та почуття вчасно та реагувати на стрес і тривожність. Медитації стануть у пригоді, щоб досягти цього рівня усвідомленості та допоможуть читачам у такі складні часи. 

«Невідповідність: Як інклюзія формує дизайн», Кет Голмз

Переклала Олександра Бойченко, ArtHuss, 144 с.

«Невідповідності — це перешкоди на шляху до взаємодії зі світом навколо нас», — пише авторка книги. Вона розповідає про те, як речі, що оточують людину, впливають на бачення та її творчість. Читач зможе розібратися, як інклюзія може перетворитися на джерело інновацій та зростання.

«Рік, коли я казала "ТАК"», Шонда Раймс

Переклала Юлія Масюкевич, «Видавництво Старого Лева», 328 с.

А якщо весь рік говорити викликам «так»? Це і зробила Шонда Раймс, сценаристка таких популярних серіалів, як «Бріджертони», «Як уникнути покарання за вбивство» тощо. Вона розповіла про те, як вона боролася із зайвою вагою і страхом перед публікою, а також вчилася любити та розуміти себе.

Більше про книжку.

Бізнес та економіка

«Міряй важливе. OKR: простий метод вирости вдесятеро», Джон Дор

Переклав Денис Суворов, «Лабораторія», 288 с.

Objectives and key results — це метод об’єктивного вимірювання цілей і результатів, який допоміг таким гігантам як Google та Intel досягти успіху. Ця книжка розповідає про метод на основі реального досвіду багатьох компаній. 

Більше про книжку.

«Сила ділитися владою. Віддавати, щоб досягнути більшого», Метью Барзун

Переклав Олег Качала, «Наш Формат», 192 с.

Не завжди ключем до успіху є вміння лідера команди. Часом потрібно вміти розділяти обов’язки так, щоб кожен учасник відчував себе важливим і був залученим до спільної справи. На прикладі досвідів «Вікіпедії», Visa та Барака Обами автор розповідає про те, як прийти до успіху. 

Більше про книжку.

«Гуманоміка. Новий і старий підхід до економічної науки», Дейдра Нансен Макклоскі

Переклала Наталія Афончина, Wellbooks, 199 с.

Авторка розповідає про те, що таке гуманоміка та як вона допомагає розуміти економічні зв’язки між людьми. Книжка допоможе читачам розібратися у вільній економіці й тому, як це впливає на створення власної свободи, та спонукатиме до збагачення.

Історія

«Атоми і попіл: глобальна історія ядерних катастроф», Сергій Плохій

«Наш Формат», 344 с.

Історія шести найбільших ядерних катастроф, які трапилися у світі. Автор розповість про те, як розгорталися ці події, які рішення ухвалювали учасники та як влада намагалася приховати масштаби. 

Більше про книжку.

«Війна з тильного боку», Андрій Любка

Meridian Czernowitz, 280 с.

У цьому щоденнику автор розповідає про свої почуття та пережите під час небезпечних волонтерських поїздок. Книга доповнена світлинами, які робив автор на прифронтових територіях.

«Пряма мова. Хроніки захисту», Олена Максименко

Vivat, 240 с.

Збірка з 12 історій військових різних віку, статі, фаху та віросповідання. Вони розповідають про боротьбу з окупантами та упередженнями, а також про цінності та спільну мету.

Більше про книжку.

«Великі шовкові шляхи. Нова історія світу», Пітер Франкопан

Переклав Олексій Петюх, «Лабораторія», 624 с.

Автор розкриває секрет стрімкого розвитку Азії, розповідаючи історію цього краю: про економічні, історичні та політичні процеси Сходу. 

Більше про книжку.

«Роздуми про Європу. Вибрані статті про суспільство, економіку й політику», Луїджі Ейнауді

Переклала Мар’яна Прокопович, «Лабораторія», 312 с.

У книжці зібрано найважливіші статті Ейнауді, який очолював Італійську Республіку в 1948 році, про політику та економіку. У своїх статтях він намагається показати різницю між ідеалом свободи та справді вільним суспільством, а також міркує про індивідуальність і прагматизм.

Більше про книжку.

«Ленін і Гітлер. Дві іпостасі тоталітаризму», Лучано Пеллікані

Переклав Тарас Лазер, «Лабораторія», 192 с.

Автор розповідає про спільні та відмінні риси комунізму та нацизму і заглиблюється у тоталітаризм. Читачі дізнаються, звідки у Гітлера та Леніна було таке непереборне бажання революції, яка має перевернути світ та зробити його досконалим.

Більше про книжку.

Наука

«Океани поза межами Землі», Кевін Пітер Генд

Переклав Олександр Стукало, «Бородатий Тамарин», 336 с.

Спираючись на власні дослідження земних океанів, автор міркує про життя й те, яким воно може бути поза межами Землі. Знання із планетознавства, біології та інженерії поєднуються у наукову розповідь, яка розширить наше розуміння космосу, океанів та самого життя.

Більше про книжку.

Філософія

«Про природу речей», Тіт Лукрецій Кар

Переклав Андрій Содомора, «Апріорі», 264 с.

У поемі автор показує картину світобудови, яка була актуальна за часів мислителів-анатомістів. Він розвивав їхні погляди та створив унікальний твір, який мав значний вплив на розвиток європейської філософії.

«Досконалий джентльмен: Путівник з лицарства для сучасних чоловіків», Бред Майнер

Переклав Ігор Бігун, «Наш Формат», 272 с.

Автор розмірковує щодо питання «Що означає бути чоловіком сьогодні?» та вважає, що відповідь — бути джентльменом. Він розповість про історичний образ джентльмена і те, як його інтерпретувати в сучасному світі. 

Більше про книжку.

Дитяча література

Казки для молодших допоможуть вкласти дітей спати та розповісти про життя на прикладі повчальних історій. А дитячий нонфікшн розкриє таємниці підводних глибин і темних лісів.

Художня література

«Оповідки Старого Світу», Лідія Аніщенко

«Мандрівець», 72 с.

Події цих історій відбуваються за часів давньої України. За допомогою хоробрості та винахідливості герої боротимуться з лихими та підступними монстрами.

«Летті Ґвінґілл. Книга 2. Цитадель друїдів», Єва Сольська

«Ранок», 384 с.

Читач порине у сповнений магією та таємницями світ друїдів. У Летті виникло дуже багато запитань, з якими їй доведеться розібратися. Що приховує Верховний Друїд? Про яке пророцтво всі говорять? Та що стало з Германом?

«36 і 6 собак», Галина Вдовиченко

«Видавництво Старого Лева», 176 с.

Четверо домашніх песиків загубилися у місті, де на них чекають небезпечні пригоди. Проте на своєму шляху вони зустрінуть не лише ворогів, але й майбутніх друзів.

Більше про книжку.

«Рудольф. Пихатий кіт», Тетяна Гординчук

«Видавництво Старого Лева», 36 с.

Двомовне видання, написане українською та англійською мовами, про кота Рудольфа, який не цінував свою люблячу родину. Кіт вирішив утекти з дому, а за дверима на нього чекають неймовірні пригоди.

Більше про книжку.

«Слоненя Мімі та полуничний пиріг», Тоня Панченко

«Ранок», 72 с.

Мімі ніколи не випікав пироги, але якось йому наснилася полуниця, тож він вирішив спробувати. Для цього йому треба зробити стільки справ, що самотужки і не впоратися. Чи зможе він знайти друзів та спекти полуничний пиріг?

«Казки з Дрімайликової торби», Олена Ходюк

«Навчальна книга — Богдан», 80 с.

Олена все намагається вкласти донечку Вікторію спати, та це ніяк не виходить. Але на поміч прилітає Дрімайлик із чарівною торбою, з якої він дістає «засинальні» казочки.

«Едісон. Таємниця зниклого мишачого скарбу», Торбен Кульман

Переклала Христина Назаркевич, «Видавництво Старого Лева», 112 с.

Мишеня Піт разом із професором вирушають на пошуки скарбу, загубленого в глибинах Атлантичного океану. Чи знайдуть вони омріяні скарби та кого їм випаде зустріти на дні водойми?

Більше про книжку.

«Король-малюк», Уляна Чуба

«А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», 32 с.

Ця книжка розповідає про перші роки життя малюків, коли кожен із них почувається справжнім королем-малюком. У цій історії король-малюк народжується напередодні Різдва, тому всі ілюстрації — святкові та зимові.

«Курочка Ряба +», Володимир Харченко

«А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», 14 с.

Розповідь про курочку Рябу в актуальному контексті. Переповідав казку та малював зображення воїн ЗСУ, який колись проілюстрував найпершу книжечку від «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГИ».

«Рукавичка +», Володимир Харченко

«А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», 22 с.

Чому дід був у лісі? Де була домівка звірів до того, як вони знайшли рукавичку? Відповіді у цій казочці набувають актуального контексту.

«Самостійний малюк. Привіт, горщик!», Катерина Столяренко

Crystal Book, 32 с.

Інтерактивна книжечка, яка допоможе батькам навчити дитину ходити на горщик. Діткам стане зрозуміліше, навіщо це робити перед сном чи прогулянкою, та що робити, якщо захотілося в туалет не вдома.

«Корисні казки. Як не дати себе ображати?», Олена Йігітер

Crystal Book, 32 с.

Історії, які навчать дитину захищати свої кордони та себе. Читач познайомиться з віслюком та цуценям, над якими глузували інші, та білченям, у якого завжди забирали іграшки. 

«Славетна п’ятірка. Книга 10. П’ятеро вирушають у похід», Інід Блайтон

Переклала Марія Багрій, «Фоліо», 160 с.

Коли Дік та Енн забулкали, незнайомець передав їм дивну записку. Друзі відкривають її і починають розгадувати таємницю, щоб випередити шахраїв.

«Прекрасні дідусеві казочки», Карін-Марі Амйо

Переклала Лідія Хольвінська, Vivat, 64 с.

Збірка дев’яти казок для затишних читань у родинному колі. Історії розкажуть про пригоди тваринок, які зачарують малюка перед сном.

«Прекрасні бабусині казочки із садочка», Карін-Марі Амйо

Переклала Лідія Хольвінська, Vivat, 64 с.

Кролик готує сюрприз для мамусі, Мишка радіє канікулам, Каченя не відпускає друзів у відпустку — та багато інших героїв і їхніх справ, про яких читач дізнається із книжки. Ця збірка казок, сповнена затишку та добра, точно допоможе малечі заснути.

«Лис і його нові друзі», Тібо Прюнь

Переклала Ярослава Юдіна, Vivat, 64 с.

Лис ледь не з’їв мишку, яка стала його найкращим другом. Потім він заманив у пастку курочок, які теж стали йому друзями. Він так і не роздобув собі поживу, а натомість знайшов багато друзів, які його завжди вислухають.

«Мамзельвіль», Крістоф Жамард

«Моя книжкова полиця», 80 с.

Мамзельвіль — це миле містечко зі своїми мешканцями. Кожен мешканець — головний герой зі своїми особливостями, вподобаннями та болями. Як вони всі уживаються по сусідству?

«Детективи з вусами. Книга 5. Таємна справа про зниклі ковбаски», Алессандро Ґатті, Давіде Морозінотто, Стафано Турконі

Переклала Юлія Григоренко, «Ранок», 128 с.

Луїзон має взяти участь у конкурсі на найкращі ковбаски Франції. Поки він гостює у сестри Олів’є, вирішує заховати ковбаски у підвалі, та на ранок вони зникають. До справи беруться коти-детективи та починають розслідування.

«Детективи з вусами. Книга 6. Гучне викрадення у паризькому банку», Алессандро Ґатті, Давіде Морозінотто, Стафано Турконі

Переклала Юлія Григоренко, «Ранок», 128 с.

Коти дізнаються про дивний злочин: хтось щоночі пробирається у салон краси Коко, смітить і робить безлад, але нічого не викрадає. Коти-детективи мають розкрити цю справу!

«Правдиві історії про піратів», Жак Жаб’є

АССА, 256 с.

Ілюстрована книжка про капітана Страха та його цікаві пригоди. Герою доведеться і хвилю осідлати, і до Місяця полетіти, і до змагань з найпишнішої бороди долучитися.

«Похмуре мавпеня», Сюзанна Ленг

Переклав Богдан Мартиненко, «Читаріум», 32 с.

Усі люди — різні та мають право виражати різні емоції — головний меседж книги. Яскраві ілюстрації розважать дитину, а зміст дасть важливий урок. 

«Оповідень», Джорджі Адамс

Переклав Іван Андрусяк, «Читаріум», 128 с.

Дудко, Гудзик та Капустик живуть в Оповіданії, де історії ростуть прямісінько на Дереві оповідок. Друзі щодня зустрічалися там та читали розповіді, проте однієї ночі вітер здув їх усі. Тому компанія вирушає на пошуку загублених історій. Чи впораються вони?

«Північне сяйво. Книга 1. Долина тролів», Малін Фалк

Переклали Анатолій Пітик та Катерина Пітик, Vivat, 168 с.

Дядечко Гендрік привозить Соньї фібулу з Лофотенських островів, проте його та дівчинку викрадає троль Еспен. Так розпочалася її перша дуже небезпечна подорож.

«Північне сяйво. Книга 2. Вікінги й Оракул», Малін Фалк

Переклали Анатолій Пітик та Катерина Пітик, Vivat, 152 с.

Сонья продовжує досліджувати Йотундаль разом із Еспеном. Одного дня до цього лісу прибула орда злих вікінгів, які хочуть убити тролів. Чи вдасться дівчинці захистити друга та що станеться з чарівним лісом?

«Інспектор Дилема», Крістіна Андрес

Переклала Олександра Григоренко, «Чорні вівці», 152 с.

У містечку Піщане стався справжній злочин — хтось підірвав касові автомати. Інспектор Дилема разом із поліцейським песиком Цяткою починає розслідувати цю справу. 

«Мрія Елоїзи. Вітаємо у школі танців» Ванесса Канавезі

Переклала Міла Іванцова, Vivat, 80 с.

Авторка будує розповідь щиро та ніби веде діалог із читачкою. Книжка допоможе дівчаткам зрозуміти, що схожі проблеми виникають не лише у них і що для вирішення труднощів іноді не вистачає лише трохи наполегливості та віри у себе.

«Казочки про єдиноріжку Лілу», Лілу Масе

Переклала Катерина Пітик, Vivat, 80 с.

Лілу прилетіла на Землю з далекої галактики, тож дуже відрізняється від інших тваринок, і тому намагається зрозуміти, хто ж вона така. Можливо, єдиноріжці зможуть допомогти друзі?

«Вінстон. Найпотаємніші справи: Корабель-привид», Фрауке Шойнеманн, Ніколай Ренґер

Переклала Марія Вачко, BookChef, 176 с.

Сталося пограбування — жертва перебуває в лікарні, а викрали у неї сімейну реліквію. Вінстон починає розслідувати справу та дізнається, що недалеко від місця злочину причалив корабель під піратським прапором. Невже це пов’язано зі злочином?

«Аріоль. Мій найкращий друг — свинтус», Еммануель Ґібер, Марк Бутаван

«Час майстрів», 128 с.

Аріоль — маленький блакитний віслючок, який дружить із Рамоно — рожевим поросям. Хоч вони зовсім різні, проте стали дуже близькими друзями, такими, що навіть іноді важко сказати, хто з них віслюк, а хто — свинтус. 

«Груффало. Ювілейне видання», Джулія Дональдсон, Аксель Шеффлер

Переклав Віктор Морозов, «Читаріум», 36 с.

У центрі історії — мишенятко, яке рятується від тварин і придумує страшного Ґруффала, який любить шашлик із лисиць, совиний бульйон та зміїне морозиво. Чи існує насправді цей звір, чи це просто вигадка наляканої тваринки? 

 

«Морський пес», Астрід Шекелс

Переклала Олександра Орлова, «Читаріум», 32 с.

Волтер мріє стати морським псом, але його вміння розвинуті лише у кухарстві. Та одного разу герою все ж доводиться вирушити у морську пригоду, в якій він розкриє свої можливості.

«Дивовижна Мейбл і перегони з ложками», Рут Квейл

Переклала Людмила Кравчук, Artbooks, 128 с.

Читачі дізнаються ще три історії про Дивовижну Мейбл: на спортивних змаганнях, у школі та на виставці собак. Разом із героїнею діти навчаться поважати себе та інших і відповідати за скоєні вчинки. 

«Сім історій на ніч», Еммануель Лепеті

Переклала Марина Жойа, «Ранок», 48 с.

Це — збірка з семи повчальних оповідань, головні герої яких — дітки та монстрики. Історії про сміливість і доброта надихнуть малюка на нові героїчні вчинки.

«Сім історій про динозаврів», Коралі Содо

Переклала Марина Жойа, «Ранок», 48 с.

У цій збірці динозаврикам доведеться дорослішати, ставати самостійними та ухвалювати важкі рішення. Хтось піде проти батьків, щоб займатися улюбленою справою, а хтось немало поплаче, поки відкриє свій талант.

«Сім історій про відьом», Паскаль Еделін

Переклала Марина Жойа, «Ранок», 48 с.

Незважаючи на чари, відьмам теж іноді буває важко: то мітла зламається, то не вистачить інгредієнту для магічного зілля. Але трошки кмітливості, підтримки друзів і магії допоможуть розібратися з усіма складнощами.

«Пригоди кажана Вінсента. Книга 2. Вінсент і лама-примара», Зоня Кайблінґер, Фредерік Бертран

BookChef, 148 с.

Вінсент дуже сумує — так, що навіть друзі не можуть його повеселити. Він мріє мати якусь суперсилу, щоб бути могутнім та непереможним. Він вирушає у зоопарк, щоб тварини-напівпривиди дали йому поради. Але вночі це місце виявилося дуже страшним…

Дитячий нонфікшн

«33 спростування. Міфи та фейки з історії України», Павло Єремєєв

АССА, 144 с.

Книжка змінить уявлення про образ українців, зруйнує стереотипи та розповість про міфи та фейки, які були створені ворожою пропагандою. Це допоможе краще розуміти історичний шлях українського народу та в майбутньому зіставляти факти з дійсністю. 

«Маленькі історії Великих Людей. Анна Франк», Ізабель Томас

Переклала Ольга Ренн, «Видавництво Старого Лева», 64 с.

Читачі дізнаються історію життя Анни Франк та прочитають про її щоденник, який так вплинув на світ.

Більше про книжку.

«Творці української нації. Розповіді для дітей», Оксана Поліщук

Видавнича група «Основа», 80 с.

Ілюстровані оповідання про видатних українських діячів, які боролися за нашу ідентичність і незалежність. Книжка допоможе читачам зрозуміти різницю між сучасним світом і світом у минулому та відчути велич нашої держави.

«Морські тварини світу», Хуан Карлос Алонсо

Переклала Дар’я Петрушенко, «Клуб сімейного дозвілля», 128 с.

У природному середовищі існують понад 230 000 різновидів морських тварин. У цій енциклопедії читач вирушить досліджувати морські глибини та дізнається багато різних фактів про життя їхніх мешканців.

«Наземні ссавці світу», Хуан Карлос Алонсо

Переклала Дар’я Петрушенко, «Клуб сімейного дозвілля», 128 с.

Ми живемо поряд із величезною фауною, яка налічує понад 7,77 мільйонів видів. Енциклопедія познайомить читача з ссавцями та розповість цікаві факти про них.

«Неймовірні жінки. Історії жінок з усього світу, які надихають», Джорджія Емсон-Бредшов

Переклала Юлія Підгорна, РМ, 192 с.

Ілюстрована книжка, яка розповідає про видатних жінок, які досягли успіху в різних сферах діяльності. Ці історії надихають і доводять, що особистість може змінити світ.

Підліткова література

У добірці книжок для підлітків можна знайти ЛҐБТ-роман, захопливе фентезі та щирі історії про дружбу.

«Майже хороші хлопці», Дар’я Чайка

«Видавництво», 448 с.

Це підлітковий роман ЛҐБТ-тематики. Старша школа жорстока: одного дня в мережу зливають особисту переписку Кіма, з якої всі дізнаються, що він — ґей. Хлопець відстороняється навіть від найкращого друга, проте того таке не влаштовує. Він намагається отримати свої відповіді та зрозуміти, що сталося. 

«Сапієнси», Володимир Арєнєв

«Видавництво Старого Лева», 248 с.

Науково-фантастична повість про Україну майбутнього, де діти літають у школу з реактивними наплічниками. Михайло Неборак познайомиться з Олександром Ненароком, який знає так багато дивного і небезпечного про цей світ…

Більше про книжку.

«Назустріч дивам», Марія Рута

«Гамазин», 124 с.

Троє друзів потрапляють у дивовижну ситуацію і стають учасниками гри, яку влаштували духи Карпат. Хлопці завжди були бешкетунами, тож ця гра — спосіб провчити їх. Чи впораються вони із завданнями так, щоб зберегти дружбу?

«Сага про Літокрилів. На березі Зловісного моря пітьми», Ендрю Пітерсон

Переклала Катерина Тарасенко, BookChef, 336 с.

Історія про сім’ю Іґібі, яка живе на березі Зловісного моря пітьми. Ця родина, як і інші мешканці міста, зараз живуть у страху перед Іклами, які захопили містечко. Настав час боротися за свободу та справедливість!

«Біле ікло», Джек Лондон

Переклали Катерина Горякіна, Вероніка Гладка, РМ, 304 с.

Біле Ікло — напіввовк-напівсобака, який з народження виживає у жорстокому світі Аляски. Він зустрічає доброго хазяїна, який допомагає йому віднайти себе. 

Більше про книжку.

«Це моє життя», Рус Лаґеркранц

Переклала Ганна Мамчур, «Крокус», 112 с.

Цього літа Софії виповниться чотирнадцять, і вона планує виступити з промовою перед своїми гостями. Вона точно скаже: «Це моє життя», — проте як пояснити іншим, яке воно?

Більше про книжку.

 

Текст створено в межах студентського стажування.

Дванадцятий епізод подкасту «Висока полиця»: Микола Бажан — диригент української культури

авторка Марина Губіна - 29.02.2024 в Культура

У 12 епізоді подкасту «Висока полиця» ведуча, літературознавиця Богдана Романцова поговорила з професоркою Києво-Могилянської академії Вірою Агеєвою про лауреата Шевченківської премії Миколу Бажана.

Літературознавиці поміркували про життя і творчість поета та політичного діяча в умовах радянської епохи. Віра Агеєва розповіла, як один переклад поеми Шота Руставелі приніс Миколі Бажану орден замість ордера, що для української культури та підтримання національної памʼяті зробив він як громадський діяч, яким поета бачать сучасні українці та що в цій візії варто було б змінити. Богдана Романцова розпитала про творчі періоди Миколи Бажана, чому на початку шляху у нього був псевдонім «Нік Бажан», як поету вдалося повернути собі мову вже після смерті Сталіна та які тексти можна назвати осердям його доробку.

Микола Бажан — чільний представник українського літературного канону, один з небагатьох, кому вдалося не лише пережити масові репресії 1930-х, але й відродити після них свій поетичний голос. Його дитинство та юність не мали нічого спільного з комунізмом, який вже бовванів на горизонті. Його батько, Платон Бажан, був спершу офіцером російської  армії за імперських часів, а потім долучився до армії УНР, мати — походила з дрібної української шляхти. Таке коріння з одного боку дало молодому поету культурне підґрунтя, яке і допомогло йому в 1960-ті перевершити самого себе зразка 1920-х, а з іншого — підстави до переслідувань та арешту. 

У 1930-ті Микола Бажан фігурував у справах ОДПУ та документах НКВС як людина, яка поширює «антирадянські» настрої та причетна до таких же груп. Поета, як і багатьох вцілілих представників Розстріляного відродження, завербували спецслужби, проте він йшов на співпрацю неохоче, не поспішає виконувати зобовʼязання. У 1938 році Бажан щоночі чекав арешту, проте цього не сталося. Натомість у січні наступного року поета майже зненацька нагородили найвищою нагородою УРСР — орденом Леніна. За цим стоїть невелика історія. Річ у тім, що незадовго до цього Микола Бажан вдало переклав поему «Витязь у тигровій шкурі» грузинського поета Шота Руставелі. Про це дізнався Сталін і, за переказами, власноруч дописав імʼя перекладача нагорі списку на присудження нагород. Це розцінили як натяк, що поета варто відзначити не просто якоюсь нагородою, а саме орденом Леніна.

Після отримання нагороди життя Миколи Бажана змінилося, його обрали депутатом Київської обласної ради, звідки й почався шлях поета у радянській політиці. Ставши чиновником він зробив чимало для розвитку української культури. Саме Бажан курував проєкт української радянської енциклопедії у 17 томах, організовував святкування 150-річчя Тараса Шевченка, на яке серед решти гостей приїхали навіть Жан-Поль Сартр і Симона де Бовуар, та майже обманом переконав науковця Віктора Глушкова видати першу у світі «Енциклопедію кібернетики» саме українською мовою. 

У Миколи Бажана як поета був стрімкий та дуже успішний дебют. Спочатку його помітили Михайль Семенко та Лесь Курбас, а пізніше у 1929 році, коли вже вийшли друком «Сліпці», поема «Гофманова ніч» та цикл «Будівлі», його вже можна було назвати одним з найкращих поетів покоління. У повоєнні роки Бажан зміг повернутися та навіть перевершити свої ранні поезії. У цей період творчості поет інтерпретував українську історію у циклі «Чотири оповідання про надію», звертався до досвідів Голокості, зокрема в поемі «Дебора», та теми памʼяті у збірці «Уманські спогади». 

1970 року Омелян Пріцак як завідувач відділу української літератури Гарвардського університету висунув кандидатуру Миколи Бажана на Нобелівську премію, проте поет відмовився. Імовірно, через нещодавній на той момент приклад Бориса Пастернака, який після отримання нагороди зіштовхнувся з масштабними утисками. 

Послухати епізод можна на усіх подкаст-платформах: Spotify, Apple Podcasts, YouTube, Sound Cloud, НВ Подкасти, Megogo, Litcom.

авторка
Марина Губіна

Маскувальні сітки у мистецтві

авторка Поліна Бухаріна - 28.02.2024 в Мистецтво

Маскувальні сітки — не просто інструмент приховування, вони є результатом акту колективного творення. Плетіння є одночасно способом заспокоїтись та можливістю допомогти. Ганчірʼя та рибальські сітки рух за рухом, клаптик за клаптиком перетворюються волонтерами на засіб порятунку для військових, а тривожність і злість переростають у холодний спокій, своєрідний транс, у якому довколишній світ і його жах відступають, залишаючи простір лише для механічних дій та обмірковувань наступного руху. 

Плетіння складне і тривале, але головне те, що власне творіння виконає свою функцію, приховає від небезпеки. Втім, невдовзі сітка розвіюється попелом над лінією фронту, вичерпавши свій потенціал. Створення сіток стає способом життя, і деякі спільноти «павучків», як називають себе ці майстри_ні, існують стільки, скільки тривають воєнні дії на українських територіях — вже майже 10 років. Мистецькі роботи оприявнюють символічні значення, яких набуває процес плетіння для українців у воєнний час: заспокоєння, об’єднання, захист та співтворення.

Волонтер_ки плетуть маскувальні сітки. Фото — Укрінформ

Що таке маскувальні сітки?

Навичка приховуватися — одна з найважливіших для виживання у сучасних бойових умовах, коли ефективне використання розвідних та ударних дронів стає вирішальним фактором успіху військової операції. І саме маскувальні сітки (для техніки, позицій, інженерних споруд) та «кікімори» або «чугайстри» (маскувальні костюми для військових) є тим, що рятує життя. 

Центри плетіння сіток для потреб військових почали з’являтися ще з 2014 року, коли на українських територіях розгорнулися військові дії. Після початку повномасштабного вторгнення у лютому 2022 року у всіх областях України, де безпекова ситуація це дозволяла, самоорганізовувалися нові і нові центри плетіння маскувальних сіток. Ця форма волонтерства гуртувала, підтримувала, заспокоювала і надавала сенсу рутині. Плели і в укриттях, і в школах, і в бібліотеках, і в музеях, і на роботі, і навіть у власних під’їздах. Соціологиня Ольга Бойчук досліджує плетіння маскувальних сіток як соціальний активізм. Її стаття «Естетика камуфляжу: мілітаризація, крафтовізм і невидимість опору в масштабі» була опублікована  за півтора місяця до початку повномасштабного вторгнення, 5 січня 2022. У ній авторка цитує волонтера-«павучка»:

«Що може об’єднати книголюбів, людей похилого віку, вчителів, кадровиків, священників, бібліотекарів, бухгалтерів і підприємців, фізиків і гуманітаріїв? Те, що можна купити, але не продається. Те, що вимагає багато уваги та терпіння, використовується для відвернення небажаної уваги. Щось зроблене з нуля і з клаптиків, але безцінне? Так, сітки. Маскувальні сітки. Вони рятують життя».

Саморобні сітки зі старого одягу, сплетені тими, хто має мінімальний досвід (чи не має його взагалі,) просто не могли б бути використані військовими. Плетіння вимагає відпрацьованих навичок і правильно підібраних матеріалів. Ті спільноти «плетарів», що розпочали свою діяльність з 2014 року, допомагають «новачкам». Поступово навички волонтер_ок стають все професійнішими. На сьогодні в інтернеті можна знайти достатньо статей,  інтерв’ю та відео на ютубі щодо того, як правильно підібрати матеріали, щоб сітка стала допомогою, а не смертельною пасткою, і яким повинно бути плетіння, щоб закриту машину чи людину не було помітно з дронів-розвідників.

Потреба в маскувальному спорядженні є постійно. Кольорова палітра сіток змінюються з порами року: біло-сірі відтінки взимку, колір опалого листя і бруду восени та зелено-коричневі навесні та влітку. Незалежно від пори сітки, однак, недовговічні…

Білий «зимовий» маскувальний костюм. Фото — varosh.com.ua

Причини доєднатися до плетіння в кожного і кожної різні. Хтось «виплітає» свою злість і ненависть, для когось це медитативний процес, що дозволяє заспокоїтись, а для інших — збереження життя близьких і рідних, що захищають Україну. Досвід плетіння залишає свій відбиток і на творчості митців та мисткинь, які також плетуть (чи ретранслюють досвід близьких). Вони засвідчують колективну співдію у мистецьких творах і перформативних актах.

Образ маскувальної сітки у мистецтві.

«Кікімора» (2016), Лада Наконечна

Однією з перших робіт, що виносить маскувальне спорядження з площини утилітарного у площину мистецьких образів, є «Кікімора» (2016) Лади Наконечної. Цей твір став прикладом до статті мисткині та письменниці Євгенії Бєлорусець зі «Словника термінології сучасного мистецтва». Розмірковуючи про природу визнання твору сучасного мистецтва, вона зазначає: 

«…назвати щось мистецтвом — це перформативний і публічний акт визнання, де голос художниці, з притаманною йому вагою, протистоїть не-мистецтву. Відбираючи у не-мистецтва предмет, твір, об’єкт, жест, перформативний акт, художниця включає його в систему мистецтва».

У 2018 році в Pinchuk Art Centre відбулася виставка «Перспектива» Лесі Хоменко, мультидисциплінарної художниці, що у своїй практиці переосмислює роль живопису як медіа, трансформуючи картини в об’єкти, інсталяції, перформанси або відео. У цьому проєкті мисткиня зосереджує увагу на спостереженнях, зроблених з вікон власної майстерні. Вони виходять на військову частину, і мисткиня «підглядає» за життям солдатів. У просторі було представлено декілька об’єктів: макет будівлі на вулиці Перспективній, у якій знаходиться майстерня художниці; живописні роботи, на яких ми бачимо хащі та людські фігури; відео з відкритою звуковою доріжкою, де зафільмовано, як полотна виносять з майстерні. 

Живопис тут стає інсталяцією, полотна виставлені в ряд таким чином, що ми бачимо підрамники, кожен з яких зроблений майстрами спеціально для цих картин та має власне імʼя. На великих полотнах помічаємо фігури невідомих солдатів, за якими художниця спостерігала з вікон своєї майстерні. Сіре тло, обриси військових, написані широкими мазками, гілки, що закривають собою людські фігури, виходячи на перший план — усе обʼєднується у єдину живописну поверхню. Людина зливається з пейзажем, не домінує над ним, але існує разом з ним в одному просторі полотна. Це «злиття» нагадує про маскування, «кікімори», які допомагають військовим стати непомітними у природньому середовищі, стати його частиною. 

Продовження цей проект знаходить у серії «Приховане спостереження» (2021). Художниця використовує фотографії військових, зроблені крадькома з вікон майстерні, і у цьому проєкті порівнює погляд художника з поглядом снайпера. Художниця об’єктивізує та дегуманізує тіла солдатів, «розкладаючи» їх на шари. Перший шар — екорше (зображення тіла без шкіри, з відкритими м’язами); другий шар — обриси військового на прозорій сітці. Образ солдата обплітає гілля з листям, закриваючи його від погляду художниці і глядача.

«Приховане спостереження» (2021), Леся Хоменко

Образ маскувального костюму, «введений» Ладою Наконечною, розкрився в повній мірі вже після початку повномасштабного вторгнення. Досвід співтворення маскувальних сіток та кікімор стає настільки масовим, що мистецтво може бути лише інструментом його фіксації. Мистецький образ за своєю символічною силою не може переважати пережитий у реальності досвід.

Які сенси вкладаються в образ маскувальної сітки

Ймовірно, можна виділити такі сенси та інтерпретації плетіння маскувальних сіток:

Документування. Мистецькі твори стають свідченнями  досвіду тих, хто займається (займався) створенням сіток та/чи кікімор.

Заспокоєння. Сам процес плетіння асоціюється з медитативністю. Одноманітність разом із вдумливістю, якої це вимагає, дозволяють відмежуватися від довколишнього світу, занурившись у процес. 

Об’єднання. Сітки — великі, довжелезні, робота над однією може зайняти дні, але що більше людей долучаються, то швидше і якісніше йде процес. Індивідуальне стає колективним. Думки і мотиви, що спонукали людей долучитися, різняться, але лише спільно вони можуть створити сітку, вплітаючи у неї свій біль, тривожність, острах, злість, ніжність, любов, бажання захистити і закрити від ворога.

Захист. В українській традиції жінки вишивають для рідних рушник чи сорочку, наповнюючи їх любовʼю і символами-оберегами. Сьогодні  створення маскувальних сіток — це створення оберегів, що дають шанс вижити.

Співтворення. Акт колективного плетіння, творення, стає метафорою спільного плетіння майбутнього, де кожен і кожна створює свою унікальну частину візерунку. 

Заспокоєння. 15 березня 2022 року Люся Іванова поділилася серією «Українські жінки і чоловіки плетуть маскувальні сітки» (2022) у своєму інстаграмі, додаючи: 

«Моя нова терапія і медитація — це плетіння маскувальних сіток. Я уявила, що кладу їх на дахи будинків і вдаю, що там нічого немає, самі лише калюжі й трава. ЗАБИРАЙТЕСЯ!

Мені подобається думати, що я створюю поверхню землі. Це такий довбаний ленд-арт, єдиний спосіб, в який я можу займатися ним зараз».

«Українські жінки і чоловіки плетуть маскувальні сітки» (2022), Люся Іванова

Люся Іванова зустріла повномасштабне вторгнення, перебуваючи в рідному місті Дніпрі, де наприкінці лютого 2022 року планувалася її персональна виставка. За кілька тижнів художниця знов почала малювати, бажаючи зафіксувати напругу міста, яке завмерло, ніби звір, що причаївся в очікуванні нападу. Перебуваючи в цій атмосфері, мисткиня створила, окрім інших, серію «Українські жінки і чоловіки плетуть маскувальні сітки» (2022). Роботи пронизливо прямолінійні, як і назва серії. Людські силуети майже зливаються з маскувальними сітками, ніби розчиняючись у купах тьмяного лахміття. Мисткиня фіксувала особистий досвід плетіння. Як зазначає Люся, її заспокоювала ця праця, націлена на допомогу, зрозуміла у своїй практичності і водночас така, що вимагає певних навичок та обмірковування кінцевого результату.

Документування

У серії «Маскування» (2022 — …) Саша Рошен фіксує кропітку працю, «виплітаючи» кумуфляжні візерунки олійною фарбою на полотні. Після повернення з евакуації у травні 2022 року мати Саші плете маскувальні сітки у Києві, і вона ділиться з ним буднями волонтерки. Індивідуальний досвід матері митця стає свідченням колективного і закарбовується в тонких, ніби просвічуваних, полотнах.

«Маскування» (2022), Саша Рошен

Роботи виконані олійною фарбою на полотні. Ми помічаємо разючу різницю в кольоровій палітрі художника: зображені сітки на деяких полотнах здаються майже прозорими, інші ж — більш яскравими. Природа змінна, і волонтери також повинні слідувати за нею, змінюючи палітру, тони, яскравість. Розміри полотен наближені до людського зросту, а іноді перевершують його, дозволяють глядачеві уявити, що він є не тільки тим, хто дивиться на результат кропіткої праці, але й може долучитися до неї, хоч зараз уплести свою частину візерунку. Ми чітко бачимо унікальні плетіння сіток на кожній з робіт, можемо роздивитися їх, намагаючись вгадати, де завершується твір художника і починається робота плетар_ок. Автор_ки невідомі, але їхні унікальні «почерки» залишаються у візерунках маскувальних сіток. Цим автор наголошує на тому, що робота волонтер_ок подібна до мистецької праці.

Об'єднання

Ольга Ткаченко також засновує свою серію робіт «ElimiNation» (2023) на досвіді спільного плетіння маскувальних сіток у різних спільнотах, куди вона приходила під час перебування в евакуації у Львові. Люди з усієї України приїздять у це місто, втративши домівку, чи переховуючись від обстрілів і бойових дій. Тому на плетінні зустрічалися люди з різним досвідом. Ті, хто могли б ніколи не побачити один одного, обʼєднувалися для спільного творення, що допомагає у знищенні ворога.

Маскувальна сітка у цій серії постає повторюваним актом творення, що відміряє час війни. Художниця створила девʼять невеликих сіток-полотен. Кольори змінюються за сезоном, формуючи відчуття плинності часу, але і замкненого кола. Сітка плететься, обростає візерунками, ніби заростає травою. Потім трава змінюється пожухлим листям, яке поступово вкривається білою ковдрою снігу. Кольори і візерунки змінюються, але первинно-чиста сітка постає перед майстр_инями знову і знову, тканини поступово знову повертаються до зеленуватих, починається відлік до чергової зими.

"ElimiNation" (2023), Ольга Ткаченко

Захист

Дарʼя Пугачова — арт-активістка та перформерка, котра у своїй творчості використовує партисипативні практики. У лютому-березні 2022 року, коли розпочалося повномасштабне вторгнення, вона була в своєму рідному місті Рівному і долучилася до спільноти, що забезпечувала потреби у маскувальних сітках на фронті. Досвід плетіння став визначальним для подальшої практики мисткині, у подальших перформативних діях вона неодноразово повертається до символічного спільного плетіння.

У кінці березня  2022 року, перебуваючи на резиденції у Софії (Болгарія), вона створила перформанс «Я закрию небо, щоб ти могла дихати». Дарʼя у своїй мистецькій практиці працює з тілесністю, і цей випадок не є винятком. Мисткиня проводить свій перформанс біля монументального памʼятника героям Другої світової «Братська могила». Вона  наголошує на необхідності єднатись і діяти — щоб НАТО закрило небо над Україною.

Художниця оголена стоїть посеред просторої площі перед памʼятником, що височіє за її спиною монументальною глибою. Над нею натягнута сітка, що не закриває, але обмежує рухи. Акомпанементом до дії стає спів. Мисткиня стоїть під снігом, дивлячись на «Братську могилу», і ледве чутно співає українську народну веснянку «Вербова дощечка»:

Вербовая дощечка, дощечка,
Ходить по ній Насточка, Насточка,
На все поле леліє, леліє,
Звідки милий приїде, приїде…

Перформерка запрошує людей доєднатися і сплести над її тілом маскувальну сітку, яка б закрила її, захистила оголене тіло. До Дарʼї ніхто не доєднується. Свідками дії залишаються лише виточені з каменю велетні, що втілюють ідеалістичний образ радянського військового героя. Мисткиня завершує перформанс сама, продовжує стояти під снігом, чекаючи підтримки. Сітка тут виступає потенційним засобом захисту, що може «закрити» вразливе тіло від небезпеки російських ракет та снарядів. А втім, без спільної дії і допомоги вона перетворюється на пастку.

Колективне творення (майбутнього)

У 2023 році Україна взяла участь в Архітектурній бієнале за кураторства Леслі Локко. Загальною темою, обраною кураторкою, стала «Лабораторія майбутнього». Український павільйон мав назву «Before the future» («Перед майбутнім»). У межах павільйону було показано серію з п’яти проєктів-висловлювань, які підготували 35 учасників та учасниць з України — представників архітектурної, мистецької та наукової сфер. Було сформовано п’ять тимчасових колективів, які зосереджувалися на одній із тем, заданих кураторами: відбудова, комеморація, освіта, екологія та майбутнє. У межах думок про реконструкцію образ спільного плетіння маскувальної сітки став основою висловлення. 

Щоб з’ясувати думки всередині українського суспільства щодо того, якою повинна бути відбудова, було створено онлайн-опитування. Отримані відповіді митці надрукували на стрічках і пов’язали їх на маскувальну сітку, яку натягнули над простором українського павільйону у садах Джардіні. Сітку заповнили відповідями всього на ⅔, залишаючи відвідувачам простір для роздумів. Кожен охочий міг долучитися і повʼязати свою відповідь на спільне полотно сітки. Це символічне запрошення до партисипативної частини, спільної дії єднання і заспокоєння, якою стало плетіння маскувальних сіток для українців.

Візуалізація проекту «Відбудова» на Венеційській архітектурній бієнале, павільйон України у Джардіні

Відповіді тих, хто долучився, стають потенційним «будівельним матеріалом» для майбутнього, мереживо якого сплітається поступово, створюючи прихисток над нашими головами. Втім, чи не розчинимося ми у власній рефлексії, що залишається радше  процесуальною дією? Чи лишає ця рефлексія по собі достатньо практичного результату, що може стати фундаментом для майбутньої відбудови?

Український проєкт на Венеційській бієнале

У 2024 році Український проєкт у рамках Венеційської бієнале має назву «Плетіння сіток». Куратори, Вікторія Бавикіна та Максим Горбацький, відштовхувались від практики колективного плетіння як метафори спільних горизонтальних дій. Куратором основного проєкту бієнале цьогоріч є куратор бразильського походження Адріано Педроза. Обрана ним тема основного проекту бієнале — «Іноземці скрізь». Як зазначає Вікторія Бавикіна, Адріано розуміє феномен «іноземців» досить широко, і включає туди різні досвіди, які говорять про інакшість, і досвіди, які можуть зробити чужинцями. 

Куратори українського павільйону основну увагу сфокусували на спільних діях, але кожен з обраних ними мистецьких проєктів комунікує про складні досвіди: злам у житті цивільних після початку повномасштабного вторгнення, відчуття вимушених переселенців, що є для іноземців незрозумілими і незручними чужинцями, переживання і сприйняття війни нейронетиповими художни_цями. Ці досвіди важко усвідомити тим, хто цього не переживав, і це формує відчуття відчуженості, інакшості. Назва «Плетіння сіток» вказує на спільну дію, єднання суспільства, і натякає на український воєнний контекст. Самий акт плетіння не фігурує у жодній з робіт, воно є метафоричною рамкою, обраною куратором та кураторкою як обрамлення для проєкту, що об’єднує представлені різні досвіди у єдине цілісне висловлювання. До проєкту ввійшли такі твори: відеоробота Андрія Рачинського та Даніїла Ревковського «Цивільні. Вторгнення», серія відео Лії та Андрія Достлєвих «Comfort work» та мультимедійна інсталяція Катя Бучацька «Щирі вітання» (спільно з художни_цями з «Ательє нормально» та «Майстерні можливостей»). Експозиційне рішення Олександра Бурлаки «Робота» куратори називають четвертим мистецьким твором українського павільйону. 

«…художники, вкорінені в локальний контекст, мають доступ до інформації та здатність її обробити, тому виступають медіумами між цим обсягом інформації та глядачем. Вони не тільки відфільтровують важливе, але й інтерпретують те, на що ми дивимося», — зазначає Леся Хоменко, розмірковуючи про те, як війна може сама себе репрезентувати.

Плетіння маскувальної сітки, що у різних своїх проявах з’являється в українському мистецтві, є виявом особистого досвіду, що у своїй множинності і повторюваності стає колективним. Митці оприявнюють у художніх роботах ті сенси, яких набуває спільне створення сіток у культурі українців сьогодні: терапевтичність, взаємодопомога, «закриття» рідних від небезпеки. Спільноти «павучків» є строкатими, під час спільної роботи непомітні розбіжності між різними соціальними групами, людьми різного віку. Процес плетіння  виступає втіленням об’єднання суспільства та поступового «виплітання» майбутнього, колективного мислення про те, яким воно може бути.

Книжки про пошук

Ілля Рудійко - 27.02.2024 в Книжки

Література – це завжди пошук: форми, теми, проблематики, емоції… Та інколи сам пошук стає шуканим. Коли персонажі книжки оповиті якоюсь idée fixe, коли довкола пошуку як лейтмотиву виникають гостросюжетні перипетії, коли читач проходить пліч-о-пліч з автором довгий шлях шукання від першої сторінки до останньої крапки – тоді зрештою стає зрозуміло, що сам процес віднаходження і був вартим цього пошуку, навіть якщо на перший погляд він виявився невдалим. То де ж шукати таке шукання?

Мирослав Лаюк «Залізна вода»

На що можна піти, аби знайти досі невідомий лист Ольги Кобилянської до Лесі Українки? Кинути все, возз’єднатися з уже чужою тобі родиною, повторити шлях Лесі Українки до карпатського села Буркут – усе це чекає на головного персонажа роману «Залізна вода» і на читача, котрий наважиться стати свідком цього відчайдушного пошуку таємничого листа. 

Умберто Еко «Маятник Фуко»

Великий (у всіх сенсах слова) роман про пошук розгадки середньовічної таємниці в середовищі й антуражі окультизму, орденів тамплієрів та розенкройцерів, кельтських друїдів тощо. І ні, це не чергова авантюра в стилі Дена Брауна, а тонка, інтелектуальна й провокативна гра одного з найвеличніших постмодерністських письменників усіх часів.

Могамед Мбуґар Сарр «Найпотаємніший спогад людський»

Роман, що здобув Гонкурівську премію 2021 року. Молодий сенегальський письменник намагається знайти бодай якісь згадки про таємничого автора геніальної книжки «Лабіринт жорстокості», але це змушує зануритися в складну особисту й національну історію, з якої, можливо, вже й не вдасться випірнути – і все це у вишуканому й витонченому стилі автора.

Тарас Прохасько «Увібрати місто»

Це оповідання зі збірки «Лексикон таємних знань» розповідає про Львів 90-х і про авантюрний пошук фотографом і дочкою воїна УПА причин поразки Листопадового чину. Тут інтрига і відома історія, початок і кінець століття, любов і кримінал, фотографія у Львові і Львів у фотографіях – словом, абсолютно нова оптика для погляду на знайоме місто.

Ґоран Войнович «Югославія, моя батьківщина»

З першої сторінки головний персонаж раптома з’ясовує, що його мертвий батько насправді живий, а крім того – він ще й воєнний злочинець. Тож не лишається нічого, окрім як відправитися в подорож країнами колишньої Югославії, аби відтворити події війни і знайти свого батька, а передусім – з’ясувати правду і віднайти самого себе.

З миру по нитці — воїнові броня або Як зробити донати повсякденною звичкою

авторка Софія Котович - 26.02.2024 в Культура

Військо в Україні підтримують діти, дорослі, літні й тварини. Та що там, 17–18 лютого українці вже провели конференцію, гаслом якої є «Зібратись, щоб збирати більше». Обговорювали, як ефективно акумулювати значні суми на військо, які підходи працюють, а паралельно збирали 1 мільйон гривень на психологічну підтримку захисників та захисниць. З донатами у нас все серйозно, втім інтерактивно — теж.

За 10 років війни, а особливо під час повномасштабної фази, українці доволі добре налаштували процеси так, щоб підтримувати військо було зручно і приємно. Йдеться не тільки про банківські рішення, за допомогою яких долучитися до збору можна у два кліки, а й про розмаїті опції, де ти робиш те, що й завжди, а при цьому підтримуєш збір.

Якщо системно до цього підійти, то можна налаштувати свою інстаграмну стрічку пропозицій від брендів так, що будь-яка покупка означатиме ще й донат. Для цього виробники й магазини розігрують килими, плесканці, прикраси, книжки. Театр знімає сценки. Дідусь розігрує трилітрову банку березового соку. Літні жінки шиють шапки військовим. Український ПЕН організовує квартирники, де у програмі музика, поезія та, звісно, донати. Художниця малює благодійні картини. Секс-шоп віддає дохід від інтимних іграшок на підтримку саперів. Варіантів благодійних календарів — на кожному кроці. Цей перелік пропозицій може бути не-скін-чен-ним.

Сьогодні спробуємо розібратися, як працює позитивна й потужна тенденція в житті громадян країни, яка хоче виграти війну, — філософія щоденного донату. 

Донат як частина повсякдення

Ми спитали трьох людей, які постійно підтримують військо, як донати стали частиною їхнього життя, чому це важливо і чого в цьому більше — навички, звички чи солідарності. 

Крістіна Паращєвіна працює менеджеркою проєктів, волонтерить у фонді ua.life.delivery, створює силянки й лускавки, віддаючи частину прибутку на благодійність, віднедавна почала відкривати допоміжні банки для великих зборів. 

«Я почала купувати щось, що віддає відсоток на добру справу, ще до повномасштабної війни. Всім розповідала про Veterano Brownie (один із закладів Veterano Group, бізнесу, який допомагає сім’ям загиблих ветеранів АТО. — ред.). Мені подобається, що можна не тільки безпосередньо донатити, а й закривати свої повсякденні запити, обираючи продукти, речі чи послуги свідомого бізнесу. Так ти донатиш не лише зі свого гаманця, а й коштом бренду. Це насамперед вибір, а ще навичка, бо цьому треба приділяти час, досліджувати».

Частиною її лайфстайлу стали не лише донати, а й відмова від російських брендів. До речі, застосунок Push to Leave допомагає визначати, які бренди вийшли з Росії, а які — ні.

«Після повномасштабної я поступово стала відмовлятися від усього, що не вийшло з ринку Росії. Принципи перемогли — хай як я любила Kit Kat, я не купила його жодного разу, починаючи з 24 лютого. Коли купую речі для підопічних фонду ua.life.delivery, теж перевіряю і віддаю перевагу українським брендам. Думаю, що цей мій вибір прискорить моє повернення в Донецьк. Що я зможу повернутися додому тільки тоді, коли більшість людей відмовиться від російського на всіх рівнях».

Розмаїтість опцій, як саме можна задонатити, Крістіні подобається ще й тому, що це спосіб розширювати коло тих, хто підтримує військо.

«Тим, хто донатить, не потрібне заохочення, але цей відсоток населення не може вивезти все. І для того, щоб залучити більшу частину аудиторії, потрібні якісь бонуси, щоб хтось зі знаменитостей включився абощо».

Іванка Коваль — юристка, з 2018 року волонтерка ГО «Агенти крові», яка популяризує й підтримує донорство. Після повномасштабного вторгнення команда «Агенти крові» започаткувала проєкт «Зупинимо кров» (закуповують тактичну медицину для Сил оборони). Далі почали втілювати проєкти, спрямовані на фандрейзинг для такмеду. Долучається навіть чотирилапа подруга Іванки.

«Моя собака Оді, ці хвіст і лапи — один з елементів фандрейзингу. На фотографіях вона «перераховує» турнікети, і це просуває дописи. Так само, коли ми переганяли машини для ЗСУ і фотографували її всередині, мовляв, пес долучився, соромно нам, людям, не долучитися». 

Благодійність у житті Іванки з’явилася задовго до повномасштабної війни, та її тільки підсилила і скерувала.

«Ще до повномасштабного вторгнення я завжди замовляла благодійне брауні у Veterano Pizza, цінувала заклади, бренди, які підтримують благодійні ініціативи. А повномасштабне вторгнення все це просто загострило, благодійна складова стала індикатором, підходить тобі цей бізнес чи ні. Якщо виробник не підтримує ЗСУ, то він рано чи пізно перестає бути мені цікавим. Я розумію, що платяться податки, але коли бізнес щомісяця звітує, скільки він передав на ЗСУ, то це важливо. Як на мене, так і має працювати бізнес в країні, яка воює».

У сім’ї Іванки заведено віддавати відсоток від доходу на благодійність. Ще 2011 року вона віддавала частину своєї стипендії, далі — зарплати. Гості її весілля замість квітів перераховувати гроші на фонди. Донати були навичкою, а згодом перетворилися на звичку.

«Перевіряла фонди, тобто треба було докласти зусиль, а далі благодійність стала звичкою, як чистити зуби. Мені здається, війна введе донати у звичку пересічного українця. Ми настільки об’єднані ідеєю перемоги та незалежності, що напрацьовуємо класний скіл. Думаю, що ми його не втратимо, бо дуже приємно бачити, як разом вдаються непосильні речі».

Іванка каже, що їй нескладно обирати свідомий бізнес, бо в її бульбашці бренди, які підтримують ЗСУ.

«Але я не маю мети перейти повністю на такі бренди, щоб, умовно, був благодійний відсоток з зубної пасти, яку я купую. Просто якщо бачу таку опцію, то обираю її».

Олеся Саченко — комунікаційна менеджерка balbek bureau й волонтерка, теж належить до тих людей, чиї соцмережі завжди вам підкажуть, куди задонатити.

«У  мене звичка донатити та й допомагати була ще до повномасштабного вторгнення. Мені щасливо бачити, що вона стала нормою для багатьох. Сподіваюсь, що так тепер і буде, зокрема після перемоги ми підтримуватимемо важливі ініціативи, пов’язані з відновленням, реінтеграцією, допомогою ветеранам. Вірю, що наша культура благодійності розвиватиметься і надалі».

«Щодо моїх форматів допомоги, коли не треба робити щось екстра, запускати величезний збір, а просто мати звичку щось підтримувати, то я почала продавати все, що вдома криво лежить. Раз на три місяці збираю стопочку книжок, які я прочитала і готова передати далі. Рідко залишаю щось для домашньої бібліотеки, думаю: мені потрібна ця книга на поличці чи краще, хай ці 300 гривень підуть на збори друзів?»

Якщо обирати донатити купуючи — це навичка, звичка чи солідарність, то для мене це про солідарність, бо в цьому більше свідомості для мене: донатиш не тому, що тобі кажуть, а розумієш чому — чому ти тут і завдяки кому — і віддячуєш.

Як і Крістіна, Олеся слідкує, щоб підтримувати свідомі бренди й не купувати в тих, які не вийшли з ринку Росії.

«У своєму повсякденному житті я завжди стежу за компаніями, брендами, закладами, які підтримую. Мені важлива їхня позиція щодо війни та щодо допомоги війську. Це просто завжди in back of my mind, один з факторів вибору».

Уже 5 років поспіль Олеся конвертує подарунки в донати, тобто просить друзів вітати її з днем народження, підтримавши благодійну ініціативу.

«Скоро в мене день народження, і я організовую великий збір, довго готуюся, запартнерилася і з друзями, які митці, щось виготовляють, і з брендами, з якими в мене дружні стосунки, попросила в них подарунки на їхній розсуд —  у свій день народження опублікую 9 спільних дописів, і ми разом зберемо гроші на захисні комплекси для медеваку. Мета: 165 тисяч гривень — очі бояться, руки роблять. Коли писала брендам і друзям, то переживала, але всі без роздумів погодилися. Це надихає, коли ти бачиш, що твоє ком’юніті тебе підтримує».

Філософія щоденного донату на практиці

Варіант перший, або Донат без викрутасів

Зрозуміло, про що йдеться: якщо хочемо підтримати військо, обираємо фонд, ініціативу, конкретний збір, то несемо свої гроші в їхню «банку» Monobank, «конверт» ПриватБанку (цифрові сервіси накопичення коштів) чи на рахунок.

Однак щоб віддавати свої гроші, передовсім треба бути певними, що вони підуть куди треба. Є багато ініціатив і людей, які перевіряють збори, як-от: «Всі по 10», котрі щодня підтримують два верифіковані збори; стендапер Василь Байдак, який раз на кілька днів публікує в себе в сториз підбірки можливостей задонатити; «Відправ Франка на фронт», що розбивають великі збори на малі. Перед тим як публікувати збір, вони переконуються, що є запит від військових і людина чи ініціатива, яка збирає, використовує кошти за призначенням.

Гасла таких ініціатив ґрунтуються на тому, що кожна (навіть найменша) співучасть — важлива. «20 гривень на день наближають перемогу», «копієчка до копієчки», «малих донатів не буває», «твоя ранкова кава закриє збір» — коментарі рясніють такими закликами, адже не обов’язково донатити багато, важливо — системно.

Варіант другий, або Кешбек

Якщо скуповуєтеся в «Сільпо», маєте бало-бонуси, в додатку їх легко перевести на «Повернись живим», фронтомобілі, підтримку технологій для фронту тощо. Схожим чином це працює у Fishka, LetyShops, мережі магазинів «Фора» чи додатку PRIDE від заправки WOG. Monobank теж пропонує таку опцію. Тобто віртуальні бонуси за покупки перетворюються на реальну підтримку війська.

Можлива й така затія. Якщо ви живете у Києві, Харкові, Львові, Одесі або Івано-Франківську, то приносьте російські книжки у книгарні Vivat — вони здадуть їх на макулатуру замість вас, а кошти підуть на пікап для ППО. Затія ж от у чому: за кожні 5 кг макулатури Vivat дає вам промокод зі знижкою 30% на наступну покупку, тож заощаджені на книжках гроші ви теж можете задонатити — безпрограшний варіант.

Варіант третій, або «Донатизовані» хобі

Люди «донатизують» свої хобі, таланти та знання. Задонативши, можна отримати послугу чи пізнати нове.

Якщо вам до душі фотопрогулянка Львовом — пишіть фотографці Каті Полівчак. Потрібно скинути донат від 1500 гривень на фонд чи збір підтримки війська (який — обираєте ви або ж Катя пропонує збір когось зі своїх друзів). У результаті отримуєте 30–40 фотографій і силу-силенну приємних емоцій.

І про безцінне, а надто в час, коли все матеріальне так загрожене. Микола Носок і Людмила Кучер просканують і зацифрують ваші архіви старих фотографій. Одне фото — 9 гривень, усі кошти подружжя відправляє на ЗСУ.

Практикувати йогу також можна, донатячи. Наприклад, долучитися до йога-марафону, займатися о 7:30 або о 20:00. Заняття адаптовані так, щоб на випадок тривоги можна було продовжувати без килимка в коридорі чи бомбосховищі.

«Випасаємо дрони», — пише ініціатива Bavovna.help, яка є платформою освіти за донат. Підтримавши військо, слухайте лекції про графічний дизайн, створення бренду, українські традиційні прикраси, одяг, традиції, персональний стиль, генеалогію, літературу.

ZSU Meet — платформа, де за донат на військо можна зустрітися з людиною, про діяльність якої вам корисно чи просто цікаво дізнатися. Піти на каву з акторкою театру та кіно, порадитися про код із розробником чи поспілкуватися з викладачкою японської. Один нюанс: проєкт тимчасово на паузі, втім обіцяють скоро відновити благодійні зустрічі, тож підписуйтеся і слідкуйте.

Варіант четвертий, або Свідомі бренди

Українські бренди та представники іноземних мереж теж роблять добрі справи: випускають благодійні дропи, щомісяця надсилають відсоток прибутку на ЗСУ, віддають продукцію на благодійні розіграші.

Купуючи каву в українських обсмажувальників, можна заплатити за пачку для військових. Така опція доступна, наприклад, у Coffee Lab та Funt Coffee.

Бренд одягу POHUY створив проєкт PHYSICAL LEVEL, де розробляє адаптивний одяг для поранених. Ви можете задонатити або ж допомогти тканиною чи з логістикою.

Придбавши пальто, дощовик чи патч від українського виробника S-СAPE, ви підтримаєте й екосвідомий бізнес, і ЗСУ. Бренд віддає 5% від свого прибутку на військо, час від часу робить благодійні розіграші. 

Ваші прикраси теж можуть мати благодійне коріння. Наприклад, бренд Roots часто розігрує намиста чи сережки за донат, а «Цвіте терен» створив благодійну колекцію з військовим Олександром Тереном, організовує збори та підтримує збори інших. 

По шкарпетки, карту України, хустку чи складанку заходьте в розділ «Підтримай ЗСУ» на сайті Dodo Socks, гроші йдуть «Повернись живим» і «Госпітальєрам».

Варіант п’ятий, або Розваги за донат

Чимало онлайн та офлайн заходів у наш час — це розваги, корисні не лише для настрою, а й для війська. Блогери записують стріми, де відповідають на запитання глядачів лише за донат, організатори виступів чи концертів роблять події благодійними, заклади запрошують зіркових гостей, які роблять гостям благодійні коктейлі.

В авангарді — нестримне у своєму бажанні бути корисним явище українського стендапу. Ходіть на стріми, вечірки, концерти «Підпільного стендапу» і знайте, що цим ви донатите. На виступи у вашому місті можете прихопити з собою багато тисяч, адже на концертах стендапери проводять аукціони для ЗСУ — хто із залу запропонує найбільшу суму, той отримає щось пам’ятне, як-от прапор з підписами військових. Подібне відбувається і на концертах, так у Рівному репер Паліндром розіграв спільний перекур.

Цікавлять молоді музиканти, українські традиційні танці чи просто хочеться добре провести час у камерній атмосфері — ходіть на «Гуляння». За вхід гості скидають гроші на «банку», туди ж ідуть донати з аукціонів. Здебільшого 100 % коштів з неї йдуть на ЗСУ, втім, буває, що організатори мусять оплатити локацію чи звук, тож ця сума менша, про все попереджають. Концерт за донат можна обрати також серед переліку музичних заходів від медіа «СЛУХ».

Ютуб-канали проводять стріми за донати. Таке практикують проєкти «Телебачення Торонто», «Клятий раціоналіст», «Палає».

Похід в бар чи клуб теж можна організувати так, щоб заодно задонатити. Наприклад, заклад «КИЇВГАЗ» влаштовує тематичні вечори і пропонує коктейль чи напій, 100% з якого йде на військо. Заклади «БарменДиктат» і Spicy NoSpicy регулярно запрошують знаменитих людей, щоб ті на один вечір ставали барменами й робили гостям благодійні напої. Або ж можна піти на Кирилівську, 41, де вхід на заходи — за донат.

авторка
Софія Котович

Дайджест культурних подій (з 26 лютого по 3 березня)

авторка Софія Богуславець - 26.02.2024 в Події

26 лютого, понеділок

Авторська виставка Данила Павлова

Київ, книжковий простір «Сенс» на Хрещатику
Графік роботи: щодня з 8:00 до 22:00

Данило Павлов — фотограф-документаліст, чиї роботи ввійшли до книжки репортажів Мирослава Лаюка «Бахмут», а зокрема в просторі «Сенсу» відбувається виставка цих фотографій. Експонуватимуться роботи, зроблені в Бахмуті 2022-2023-х роках. Фото фіксують місто, його тодішніх жителів і захисників, а також самі роботи стають свідченнями того, наскільки важливі тепер документальні зйомки.

Відвідати виставку можна до 8 березня.

Детальніше на інстаграм-сторінці книжкового простору.

10 років, що нас змінили

Харків, Єрміловцентр
Початок: о 18:00

Публічна розмова, в якій візьмуть участь поетка, співачка й культурна менеджерка Тетяна Власова, письменник і журналіст Максим Беспалов та журналіст і телеведучий Вадим Карп’як. Подія відбувається в межах ініціативи Українського ПЕНу: літературно-волонтерських поїздок на прифронтові території.

Більше про подію в інстаграмі.

Фіджитал-мапа «Mariupol.Me»

Київ, Національний музей історії України
Початок: о 15:00

Презентація проєкту «Mariupol.Me». Це фіджитал-мапа, платформа, що поєднує фізичний та цифровий виміри, і має стати першим кроком до збереження культурної та архітектурної спадщини міста, адже Маріуполь зазнав повної руйнації після вторгнення рф у лютому 2022 року. До проєкту вже додали копію маріупольського Драмтеатру, 3D-тур Художнім музеєм імені Куїнджі, архіви фотографій, дослідницькі матеріали. Робота над наповненням карти продовжується. 

Одночасно з презентацією Національний музей історії України також відкриває у своєму просторі виставку маріупольських фотографів «Мій Маріуполь. Щасливі миті крізь об’єктив».

Читати про подію у фейсбуці.

Презентація наукового журналу «Галичина: література і культурно-історичні основи»

Львів, Будинок вчених
Початок: о 15:00

Презентація першого випуску видання, що розповідає про Галичину як знаковий регіон на культурно-мистецькій мапі України. Тема журналу — культурна історія українського національного відродження в Галичині періоду між 1848-м і 1870-ми роками. 

До створення журналу долучилися Міністерство освіти і науки України, Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка та Інститут Івана Франка НАН України.

Детальніше у фейсбуці.

ЛОМИКАМІНЬ. Жіночий спротив у Криму

Київ, офіс Кримської платформи
Відкриття: з 26 лютого

Виставка робіт українських мисткинь — Алевтини Кахідзе, Марії Куліковської, Лії Достлєвої, Юлії По, — чия творчість присвячена Кримові. Експозиція відбуватиметься в межах проєкту розповіді про жінок, яких незаконно ув’язнили за підтримку України.

27 лютого, вівторок

Ательє мрій

Київ, Національний центр «Український Дім»
Графік роботи: щодня крім понеділка з 11:00 до 19:00

Виставковий проєкт присвячений мріям українських дітей під час війни. У просторі «Українського Дому» експонуватимуться спільнотвори дітей та відомих митців і мисткинь, наприклад: Маші Реви, Ксенії Білик, Юрія Болса, Антона Логова, — у різних жанрах. 

Відвідати виставку можна до 3 березня.

Читати про подію. Ознайомитися з розкладом подій у межах виставкового проєкту.

«Кольори і слова»: українському митцеві ХХ ст. Святославові Гординському присвячується…

Львів, Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького
Початок: о 16:00

Літературно-мистецький вечір, присвячений українському художникові, поету й перекладачеві Святославу Гординському. У програмі заходу прозвучать також музичні твори українських композиторів: Василя Барвінського, Станіслава Людкевича, Ганни Гаврилець, — у виконанні студентів Львівського музичного фахового коледжу ім. Станіслава Людкевича.

Читати про подію у фейсбуці.

Сталеві духом

Київ, Національний музей «Київська картинна галерея»
Графік роботи: щодня крім понеділка й четверга з 11:00 до 18:00

Соціальний проєкт-фотовиставка Костянтина Сови. Екпозиція присвячена військовим. 

«Сталеві духом» — це розповідь про залізну волю хлопців і дівчат, які перебувають на реабілітації. 

Виставка триватиме до 20 березня.

Про проєкт на фейсбук-сторінці музею.

НаГрані

Хмельницький, Хмельницький обласний художній музей
Графік роботи: щодня крім понеділка з 10:00 до 18:00

Виставка дев’яти художників і скульпторів міста Слов’янськ. Артоб’єкти митців — живопис, графіка, керамічні скульптурні композиції — фіксують події, пов’язані з російсько-українською війною. Водночас це відображення воєнної трагедії, пов’язаної з руйнуваннями у Слов’янську від 2014 й до сьогодні. 

Проєкт реалізують у межах ініціативи Слов’янського краєзнавчого музею.

Читати про концепцію у фейсбуці.

Руїни та репродукції

Львів, артпростір «Дзиґа»
Початок: о 17:00

Відкриття виставки Сергія Савченка. Це серія робіт, створена за оригінальними фотографіями зруйнованих міст після Першої, згодом Другої світових та сучасної російсько-української війни. Автор зображує зокрема Льовен, Дрезден, Хірошіму, Київ, Маріуполь, Харків.

Відвідати експозицію можна до 18 березня.

Більше про виставку на інстаграм– та фейсбук-сторінках простору.

Земля свята

Львів, Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького
Графік роботи: щодня крім понеділка з 10:00 до 18:00

Виставка художника Петра Сипняка. У своїй серії робіт автор осмислює образ землі як ключового символу життя людини, її шляху й мети. Експозиція триватиме до 14 квітня.

Читати про виставку на фейсбук-сторінці простору.

28 лютого, середа

Обігнати свою тінь

Київ, Національний музей Тараса Шевченка
Початок: о 18:00

Відкриття виставки робіт художника Філіппа Чорноброва. Це спроба митця поглянути на свій творчий шлях, відобразити минуле з позиції сучасності. 

Виставка триватиме до 17 березня.

Більше про концепцію експозиції на фейсбук-сторінці музею.

Маріуполь: 86 днів оборони

Київ, Музей Києва
Графік роботи: з середи по неділю з 12:00 до 19:30

Виставка вшановує захисників Маріуполя. Експозиція плакатів, представлених на події, також стане частиною проєкту, присвяченому хроніці боротьби за місто, — «86 днів Маріуполя. Літопис оборони». 

Відвідати виставку можна до 3 березня. 

Детальніше про проєкт на сторінці простору.

Митець vs громадянин: незручна позиція

Львів, Львівський муніципальний мистецький центр
Початок: о 18:30

Подія в межах циклу лекцій «Революція Гідності: 10 років національного спротиву». Відвідувачі разом із модераторами будуть розмірковувати про сучасну роль митця. 

Лекцію читатиме публіцистка, піаністка Марта Кузій.

Читати про подію на сторінці центру.

Антитекст. Пам’ять

Харків, Харківський Літмузей
Графік роботи: з середи по неділю з 10:00 до 17:00

Текст — це інструмент пам’яті, а антитексти — це шлях боротьби із чужою культурою, котру своїми діями хоче нав’язати росія. Тож аби розповісти про такі засоби опору та наголосити на загрозі українській культурній спадщині з боку держави-агресорки, харківський Літмузей представляє виставку творів українських митців і мисткинь. Запропоновані антитексти мають стати інструментом подолання загрози, допомогти нам вистояти.

Виставка триватиме до 15 квітня.

Читати про концепцію проєкту на сторінках музею у фейсбуці та інстаграмі.

1 березня, п’ятниця

Гостре каміння слів

Львів, Мистецька бібліотека
Початок: о 18:30

Вечір поезії з поеткою й перекладачкою Юлією Мусаковською. У межах цієї події відвідувачі разом із модераторкою будуть намагатися віднайти слова й мову, якою можна і треба говорити про війну. 

Читати про захід на інстаграм– і фейсбук-сторінках Мистецької бібліотеки.

2 березня, субота

Крим: у діалозі століть

Львів, Львівська національна галерея мистецтв імені Б. Г. Возницького
Графік роботи: субота й неділя з 11:00 до 16:30

Це виставковий проєкт галереї спільно з Меджлісом кримськотатарського народу та Громадською організацією «Кримський інститут стратегічних досліджень». На експозиції представлять твори, пов’язані з Кримом: пленерні етюди з серії «Кримські сонети» Яна Ціонглінського, триптих «Гробниця ханів у Бахчисараї» Влодзімєжа Наленча та інші.

Відвідати виставку можна до 10 березня.

Читати про проєкт в інстаграм– та фейсбук-сторінках галереї.

Презентація книжки «Раціональність»

Київ, «Книгарня Є» на Лисенка, 3
Початок: о 17:00

Презентація новинки від видавництва «Лабораторія» — книжки Стівена Пінкера «Раціональність. Що це таке, чому важливе і чому трапляється так рідко». 

У події також візьмуть участь автор ютуб-каналу «Клятий Раціоналіст» Артем Албул, кандидатка біологічних наук Ольга Маслова, культурний менеджер та модератор заходу Микита Москалюк.

Читати про презентацію.

3 березня, неділя

Вечори старовинних танців. Танці ХІХ століття

Київ, Музей української діаспори
Початок: о 18:00

Перше в цьому році заняття з запланованого циклу вечорів старовинних танців у просторі музею. Відвідувачі зможуть познайомитися ближче з бальною танцювальною культурою Європи ХІХ століття, безпосередньо взявши участь у події. 

Більше про захід у фейсбуці.

Фрагменти повномасштабного вторгнення, зафіксовані на ютубі

авторка Марина Губіна - 24.02.2024 в Культура

Два роки тому розпочалося повномасштабне російське вторгнення, кожен день якого приносить українцям та українкам біль втрати близьких людей, рідних домівок та цілих міст. Ця війна прогнозовано буде найбільш задокументованою за всю історію. Весь світ міг спостерігати за тим, що відбувається на Азовсталі, майже в режимі реального часу, але разом з тим не був здатний допомогти дією. Документалістика та репортажі стали й досі є головними жанрами для висвітлення цієї війни, а питання правдивості та чесності як ніколи важливе для читачів та глядачів. Не оминула ця тенденція й український ютуб, де за останні 2 роки вийшло чимало проєктів присвячених фіксуванню подій, які не варто та й не можливо забути.

Відеоепізод фронтової поплави на каналі «Поплава»

Перше відео «Поплави» — формату, що спершу був простором у Твіттері для «розкруту» спільноти напередодні 24 лютого, а врешті став джерелом інформації про події на фронті, особливо на самому початку повномасштабного російського вторгнення. Співзасновник «Поплави», журналіст Олег Новіков, як і зазвичай, поговорив з директором «Повернись Живим» Тарасом Чмутом та співробітниками фонду Антоном Муравейником та Іваном Науменком (паном Анонімом), тільки на цей раз не про поточний стан справ на напрямках фронту, а про перші дні повномасштабної війни.

Документальний проєкт про 93-тю ОМБр «Холодний Яр» на каналі «Ukraїner»

Випуск спецпроєкту «Підрозділи перемоги» про бойовий шлях 93-ї окремої механізованої бригади. Холодноярівці з самого початку російсько-української війни були у найгарячіших її точках, як то оборона Донецького аеропорту, чи бої за селище Піски. Коли почалося повномасштабне вторгнення бригада захищала Сумщину та Харківщину: брала участь у боях за Охтирку та Харків, звільняла Тростянець. А з серпня 2022 року підрозділ боронить Бахмутський напрямок.

Розмова з пілотом Євгеном Соловйовим на каналі «PRESSING»

Інтервʼю з пілотом гелікоптера, а на початок повномасштабного вторгнення заступником командира вертолітної ескадрильї в Чорнобаївці про повітряні операції, в яких він брав участь. Євген Соловйов розповів, що насправді було в Чорнобаївці, як він літав в оточений Маріуполь на Азовсталь та які були складнощі в операції зі звільнення острова Зміїний.

Серія документального проєкту «Деокупація» про Чернігів на каналі «Ukraїner»

У перші тижні повномасштабного вторгнення на підступах до Чернігова точилися бої, росіяни обстрілювали місто градами та наносили авіаудари. Тим часом містяни гуртувалися під час облоги, що тривала близько місяця: організовували волонтерські штаби, підтримували життєдіяльність міста, усіляко допомагали військовим. У відео жителі Чернігова діляться своїм досвідом першого місяця повномасштабної війни та розповідають, як місто відновлюється після звільнення півночі.

Інтервʼю з Оленою Риж з 47-ї ОМБр «Маґура»  на каналі «Суспільне Новини»

Розмова зі стрільчинею-санітаркою штурмової роти 47-ї ОМБр «Маґура», яка вступила до лав ЗСУ у грудні 2022 року після успішної медійної кампанії Валерія Маркуса. Разом зі своїм підрозділом військова брала участь у наступальній кампанії на Запорізькому напрямку, а восени 2023 її бригада перемістилася на Донеччину. Військова розповіла про рішення долучитися до збройних сил, ставлення до жінок на бойових посадах, підготовку підрозділу до контрнаступу та втрату побратимів.

Репортаж про Бородянку на каналі «Хащі»

Документальні кадри та відео з 9 дня після деокупації міста. Бородянка постраждала, мабуть, що найбільше серед населених пунктів довкола Київщини, її центральна вулиця знищена майже вщент. 1 та 2 березня авіабомбами були зруйновані 8 багатоповерхівок, дістатися до завалів та деблокувати тіла людей стало можливим лише через місяць, частину цього процесу видно у відео. Місцеві жителі розповідають про втрати сусідів та близьких, масові мародерства та розстріли цивільних.

Розмова з Яриною Чорногуз на каналі «Arm Women Now»

Ірина Никорак поспілкувалася з військовою про її шлях від участі в Революції Гідності до бойової медикині у добровольчому формуванні «Госпітальєри», а згодом і розвідниці у морській піхоті. Ярина Чорногуз розповіла про найважчі бої у Волноваському районі на початку повномасштабного вторгнення, специфіку роботи розвідницького батальйону, пропозицію створити жіночий батальйон, розлуку з донькою та розраду в поезії.

Репортаж про села та міст довкола Каховського водосховища на каналі «BIHUS Info»

Щоб зупинити наступ збройних сил на півдні росіяни підірвали дамбу Каховської ГЕС, зруйнувавши домівки, життя людей та екосистему території. Документальні кадри показують, як живуть люди у селах та містах довкола вже колишнього водосховища. Місцеві жителі розповідають про зміну їхнього побуту без питної, а іноді й технічної води, ще меншу кількість роботи через це, постійні російські обстріли та зміни клімату. 

Інтервʼю з Богданом Кротевичем на каналі «Телебачення Торонто»

Розмова з Тавром — оборонцем Маріуполя, начальником штабу бригади «Азов» — про бої на Лиманському напрямку, на ділянці Серебрянського лісу, яку зараз тримає його підрозділ. Військовий розповів про нинішню фазу війни, виклики, з якими зіштовхнулася бригада на Луганщині, умови, з яких вони воюють, та перетворення, яких зазнав «Азов» за останні роки. Більше про діяльність підрозділу в перші місяці повномасштабного вторгнення у Маріуполі та на Запорізькому напрямку в документальному фільмі підрозділу.

Документальний фільм про деокуповану Херсонщину на каналі «Хащі»

Епізод про життя людей Бериславської громади Херсонщини під час російської окупації. Місцеві жителі розповіли, як поводили себе окупанти, який відсоток населення їх підтримував та як проходив референдум. Мешканці Херсонщини неабияк допомогли збройним силам звільнити правий берег області, місцеві жителі передавали інформацію про російські війська та допомагали ЗСУ нищити ворожу техніку попри допити та катування, до яких вдавалися окупанти.

Розмова про діяльність Гонору з Василем Гриценко на каналі «Армія TV»

Андрій Баштовий поговорив зі співзасновником руху Гонор, а з початком повномасштабного вторгнення і бійцем однойменної роти в батальйоні «Вовки Да Вінчі» 67 ОМБр. Василь Гриценко розповів про участь у точкових боях на Київщині, обороні Сумщини та наступі на Харківщині, розбудову підрозділу, важливість постаті командира та поступового занурення у військові дії. Також військовий поділився досвідом важкого поранення, усвідомленням втрати кінцівки та подальшої реабілітації.

авторка
Марина Губіна

Голокост за парканом. Рецензія на «Зону інтересу» Джонатана Глейзера

кінокритик Ігор Кромф - 24.02.2024 в Кіно

У четвер, 22 лютого, в український прокат нарешті добралась психологічна драма Джонатана Глейзера «Зона інтересу» (англ. The Zone of Interest). Минулого року фільм презентували на Каннському кінофестивалі, де він отримав гран-прі та приз ФІПРЕСІ. Згодом «Зона інтересів» отримала премію Британської академії телебачення та кіномистецтва (BAFTA), як найкращий неангломовний фільм, а також має номінацію на «Оскар», як найкращий міжнародний фільм.

На сайті-агрегаторі рецензій Rotten Tomatoes фільм отримав 93% «свіжості» на основі 304 рецензій. Сайт Metacritic оцінює «Зону інтересу» на 92 зі 100 на основі 58 рецензій. А оцінка на сайті IMDb станом на 23 лютого — 7,8 з 10.

Кінокритик Ігор Кромф дивився фільм двічі і має пояснення, чому «Зона інтересу» Глейзера так задарована нагородами та найімовірніше отримає «Оскар».

Сад земних утіх

Польща 1942–43-ій роки. Сім’я німецького офіцера Рудольфа Гьосса живе своє найкраще з можливих життів. У них великий просторий дім з квітучим садом та по-хазяйськи доглянутим городом. Чемні слуги навкруги постійно наводять порядки і ніколи не шкодять господарям. Підполковник Гьосс їздить на службу на улюбленій кобилиці, а іноді бере якусь документацію працювати додому. А вдома його чекає кохана дружина Гедвіг, п’ятеро дітей та великий чорний пес. 

Гьосси святкують уродини глави сімейства. Тато читає доньці казку про Гензеля та Гретель на ніч. Катається з сином на конях по зелених лугах навколо маєтку. Іноді до нього заходять друзі по службі, іноді приїздять на гостину родичі. Гьосс, як і його дружина люблять пройтися садом та городом. Подивитись, як цвітуть багряні клумби різних сортів квітів, як достигають на осінь гарбузи та наливають бочки помідори. Дружина дуже засмучується, що по високій стіні бетонного паркану погано тягнеться закладений виноградник і ще рік точно Гьоссам доведеться дивитись на сірий та холодний бетонний паркан, увінчаний колючим дротом.

Вся справа в тому, що Рудольф Гьосс — це не звичайний німецький офіцер. Він — перший комендант найстрашнішого нацистського табору смерті — Аушвіц. А його сад земних утіх розташований прямо за бетонним парканом від концтабору, щоб на службу було легше добиратися. Ось так і живуть Гьосси своє ідилічне життя, яке від геноциду відмежоване бетонною стіною. 

В основі фільму однойменний роман Мартіна Аміса, однак письменник цікавиться не стільки життям коменданта Аушвіца, скільки адюльтером його дружини Гедвіги. Для  Глейзера роман Аміса стає відправною точкою, однак в центрі розповіді не роман дружини Гьосса, а сам есесівець. «Зона інтересу» стає своєрідним байопіком про цього воєнного злочинця. Провівши справжню історичну розвідку про все-все-все, що стосується його життя, британський режисер з документальною точністю почав реконструювати життя першого коменданта Аушвіца. 

На території музеєфікованого концтабору знімальна група відновила майже в первозданному вигляді маєток Гьосса і навіть перед зйомками заклала там сад і город, щоб на знімальні дні там вже пахнули квіти та достигали овочі. Це вже не кажучи про інші дрібниці, які в кадрі помітить лише дуже history geek. Наприклад, те, що Гьосс з усіх своїх нагород найбільше пишався турецьким «Залізним напівмісяцем», який він отримав за Першу світову. Саме цю червону зірку на правій кишені він обов’язково вдягав на важливі заходи. І це уважний глядач може помітити у фільмі.

Простір людських страждань

«Зона інтересу» отримала низку номінацій (зокрема на «Оскар») та перемог (зокрема BAFTA) за найкращий звук. Ця номінація — не спроста. Фільм Глейзера розповідає про Голокост, який відбувається за бетонним парканом. Ми бачимо лише якісь натяки у фільм на те, що коїться щось лихе.

Фільмуючи ідилічне життя оберштурмбанфюрера СС Гьосса, Глейзер дуже моторошно показує нам, що за бетонним парканом, по якому тягнеться виноград, насправді відбувається геноцид. Так дружина Гьосса приміряє шубу, яку потім просить почистити і вірогідно, що це одна з тих шуб, які відібрали у в’язнів концтабору. Його сини серед своїх «хлопчачих скарбів» тримають золоті зуби, які знайшли на пустирях біля дому. А ще старший син любить закривати молодшого в оранжереї і спостерігати за закритим братиком. В сім’ї Гьоссів постійно треба закривати вікна, адже щоночі крематорії працюють на повну і попіл та прах убих разом з запахами згорілої плоті розноситься округою. А на ранок попелом жертв садівник Гьоссів удобрюватиме їхні сад ігород.

Оператор фільму Лукаш Зал працює лише з денним світлом та знімає майже нерухомою камерою середні та загальні плани, які центрують зображення. Таким чином вдається досягти певної «документальності» зображуваного у кадрі. 

Єдине, що точно дає нам знати про те, що Голокост, він ось тут поряд, за парканом — це звуки. Всі ці сцени сімейної ідилії постійно супроводжують крики, стогони, плач жертв нацистського режиму. Перетворюючи сад земних утіх Гьоссів в простір людських страждань Голокосту. Саме тому, робота зі звуком стає ключовою у фільмі та отримала стільки номінацій та призів. 

Зона інтересу банальності зла

Назва — що роману Атіса, що фільму Глейзера — взята з нацистської пропаганди, яка визначала простір, де відбувається фільм, «зоною інтересу концентраційного табору Аушвіц» (нім. Interessengebiet des KZ Auschwitz). Тобто це наче ще підпорядкування Аушвіцу, але вже не сам Аушвіц. 

Фільм Глейзера так само в «зоні інтересу» проблеми Голокосту. Глядач розуміє, що перед ним сімейна історія не якогось абстрактного німецького офіцера, а цілком собі реального воєнного злочинця. Причому Глейзер взагалі не показує нам жодного його злочину, але довершеною роботою зі звуком та сценами-натяками дає чітко зрозуміти, що смерть в індустріальних масштабах — ось там за парканом, по якому погано росте виноград. 

Фільми про Голокост почали знімати майже зразу по завершенню Другої світової війни. Першою такою стрічкою стала польська драма «Останній етап» (пол. Ostatni Etap) Ванди Якубовської, яка сама була бранкою «таборів смерті». Усі наступні фільми намагались так чи інакше передати колективну травму та трагедію Голокосту. До кожного з них були претензії та критика. Навіть багатьма улюблений «Список Шиндлера» (англ. Schindler’s List) Стівена Спілберга свого часу потрапив під роздачу від дослідників травми Голокосту.

Звісно Глейзер не перший хто говорить про Голокост з точки зору виконавців, а не жертв. Чехословацька нова хвиля подарувала нам психологічну драму «Крематор» Юлая Герця (чес. Spalovač mrtvol), яку зняли майже під кінець придушення Празької весни 1968 року. Це історія, яка в гротескно-абсурдистській манері показує трансформацію психіки працівника крематорію у Чехословаччині напередодні та під час окупації країни Третій Райхом. 

Інший приклад можна взяти з літератури — це роман Джонатана Літтеля «Благоволительки» (фр. Les Bienveillantes), який розповідає про Голокост через призму гомосексуального есесівця Максиміліана Ауе. Це дуже жорстка та брудна книга, яка наповнена гей-порно та сценами надмірного садизму та смакування жорстокості. 

Такий підхід цілком собі відповідає тому, як з темою нацизму працювали у європейському кінематографі 1970-их, створивши низку Nazi-exploitation фільмів про маніакальні схильності нацистів до садизму та сексуальних збочень, починаючи від італійських «Нічного портьє» (італ. Il Portiere Di Notte) Ліліани Кавані та «Останньої оргії в Третьому Райху» (італ. L’ultima orgia del III Reich) Чезаре Каневарі та завершуючи французьким «Фройлян Диявол» (нім. Fräulein Devil) Маліси Лонго. 

Звісно, що нацистів, які вчиняли злочини, зображували і менш хардкорніше, ніж в Nazi-exploitation, однак так само з притиском на їхню нелюдську жорстокість, щоб не дозволити кинути і тіні співчуття на цих персонажів. 

Глейзер же виступає певною «британською опозицією» демонізації нацистів, яку використовувало експлуатаційне європейське кіно чи меншою мірою голлівудський кінематограф (згадайте образ Амон Гета, який створив Рейнс Файнс у «Списку Шиндлера»). Задача «Зони інтересів», створити імерсивний простір для банальності зла. 

У 1963 році філософиня Ганна Арендт видала важливу для розуміння тоталітарних режимів працю «Банальність зла: Айхман у Єрусалимі» (англ. Eichmann in Jerusalem: A Report on the Banality of Evil). Це велике етичне дослідження на основі суду на «архітектором Голокосту» Адольфом Айхманом. Його суть полягає в тому, що нацистські виконавці Голокосту не були маньяками — це були звичайні чиновники, які виконували свою роботу і були готові вбивати людей в промислових масштабах лише за для того, щоб жити своє найкраще життя. При цьому головним виправдання, чому вони здійснюють геноцид, було те, що всі вони лише інструмент, маленький гвинтик у системі, який можна легко замінити. 

Фактично ось це нам показує Глейзер, але вже у варіанті не філософського дослідження судового процесу, а як окреме художнє ігрове кіно. І тут саме варто відзначити головних акторів стрічки: Крістіана Фріделя (який вже грав складну етичну роль у «Білій стрічці»  (нім. Das weiße Band — Eine deutsche Kindergeschichte) Міхаеля Ганеке) та Сандру Гюлер (для якої 2023 рік — рік кар’єрного успіху, адже в неї ще й головна роль у каннському переможці «Анатомія падіння» ( фр. Anatomie d’une chute) Жюстін Тріє). Вони ідеально грають це благовидне подружжя, яке готове стратити пів світу заради свого міщанського клаптя щастя. 

Гьосс і його сім’я чудово знають, що за бетонною стіною людей убивають тисячами. Однак, для них це не трагедія чи злочин. Для них це вимушена міра для забезпечення їхнього щасливого життя, їхньої особистої зони інтересу, яка кривавими етичними кордонами та прагматичною банальністю зла прокладається прилеглою до Аушвіца територією. 

Ілюстрації - кадри з фільму

кінокритик
Ігор Кромф