Подкаст «Кльове Слово» — це розмова з дітьми про традиції, історію та культурні особливості, які відбувались на території сучасної України. Зокрема про те, скільки цікавих явищ, значень та подій може ховатись за одним єдиним словом. В третьому епізоді дізнаємося, що приховує слово «літопис».
Вісімсот років тому, коли більшість людей, що жили на землях Київської Русі, були неграмотними, ченцю київського монастиря вдалось створити один з найважливіших історичних текстів сучасної України — літопис, який називають «Повість временних літ».
Що ж таке літопис?
Літопис належить до історично-літературного жанру, де важливі події фіксувалися в хронологічному порядку, тобто рік за роком, «за літами», як тоді говорилось. І робили це з метою зберегти памʼять про події, які відбувались в ті часи.
Саме слово «літопис» походить від двох слів: «літо» та «писати». «Літо» старословʼянською мовою означало «роки» і тодішні розповіді починалися, як правило, зі слів ‘«у літо» таке-то стались такі-то події…’ Виникло літописання на наших теренах в IX-XI столітті, але ці тексти не були унікальним явищем, оскільки такого типу збірки вже існували в Європі та Візантії і мали назву «хроніки».
Літописи розрізняють за часом написання на літописи Київської Русі та козацькі літописи. Але ж що це за тексти? Де і ким вони були написані? Спробуємо уявити…
У кутку невеликої, напівтемної кімнати за важким дерев’яним столом, схилившись над пергаментом, сидить худорлявий чоловік із довгою сивою бородою. Стіл м’яко освітлює каганець. Старець з пером у руці дуже повільно і обережно виписує літери, беззвучно рухаючи тонкими губами.
Важкі двері тихо риплять. До кімнати заглядає парубок. Не сказавши жодного слова, він підходить до столу, ставить на нього кухоль води і тарілку з хлібом і так само мовчки і спокійно виходить з кімнати.
Ким же був той чоловік за столом?
Це чернець, або його ще можна назвати монахом, — служитель, в нашому випадку, православної християнської церкви. Ченці дають обітницю вести самотнє й аскетичне життя. Більшість часу вони проводять в молитвах і читанні Святого Письма та інших важливих релігійних книжок. Ченці були грамотною і освіченою верствою населення, що для тих часів було рідкістю. Вони повинні були вміти читати, і не лише церковнослов’янською мовою, а також і давньогрецькою, оскільки релігійна література, як і решта інших книжок, до нас потрапляла здебільшого з Візантії.
Один з відомих монахів, чиє ім’я ми знаємо сьогодні, — Нестор, який вважається автором найвідомішого літопису часів Київської Русі — «Повісті времʼяних літ». Згідно із Києво-Печерським патериком (це така збірка, де фіксувалось життя монахів), Нестор прийшов в монастир в сімнадцять років. Був дуже уважним і розумним, багато читав і досліджував. Звісно, і щоб написати такий серйозний текст, потрібно було добре розумітись і на історії, і на географії, і знати про важливі державні документи. Тож добре освіченому Нестору вдалось залишити нам таку цінну хронологічно упорядковану книгу про історію виникнення Київської Русі та її існування — аж до самого часу написання книги, що було на початку XII століття. Але насправді цей текст не має власної назви і називається він так по першим словам літопису:
«Сє повість врємєнних літ черноризца Федосьева монастиря Печерськаго, откуду єсть пошла Руская зємля…»
Згідно давнього християнського значення фраза «врємєнні літа» означала, що повість оповідає про життя земне, про «літа», які проживає людина, — тому що «вічним» було життя після смерті.
Сьогодні текст цього літопису важливо розглядати з точки зору літературної, історичної, а також розуміти його лексичну цінність. Автор не просто сухо викладає факти — Нестор веде роздуми на тему «звідки ж взялась Русь і хто все ж таки першим почав правити в цій країні». Він аналізує, хоче осмислити всі наявні в нього факти. Ми, як читачі, маємо також памʼятати, що Нестор писав про події, які відбулися за декілька століть до його життя. Тому не варто сприймати написане як достеменні історичні факти. Але оскільки письмових документів того періоду дуже мало, то сьогодні, викладаючи історію Київської Русі в шкільній програмі, педагоги здебільшого спираються саме на «Повість минулих літ».
Важливо памʼятати, що Нестор не написав перший літопис, бо він досліджував у своїй роботі літописи які вже існували, записи з інших монастирів, а також важливі державні документи, які велись за різних князів. В цьому тексті він також описав і давні торгові договори Русі. Саме Нестор першим провів таку колосальну роботу зі збору та обробки інформації, плодами якої науковці користуються і сьогодні.
Оригінал «Повісті…» як матеріальної книги не зберігся — до нас дійшов цей літопис вже у «списках», тобто в переписах інших монахів. Вони ж і доповнювали «Повість» наступними історичними подіями. Часом, найімовірніше, переписували і те, що було в оригінальному рукописі Нестора, про що можна зрозуміти порівнюючи декілька літописів. Продовженням літопису «Повісті минулих літ», в якому опис подій триває до початку XII століття, є Галицько-Волинський літопис.
Важливо підкреслити, що текст «Повість минулих літ» став важливим надбанням в історичній літературі тих часів, адже згодом практика літописання почала активно поширюватись і в інших руських містах. Наприклад, ми знаємо про Лаврентіївський літопис, про Іпатіївський — називали їх відповідно до монастирів, де вони були записані.
Фіксація історичних подій таким чином продовжувалася і після фактичного розпаду Русі та тривала аж до часів козаччини. Козаки також вели свої літописні тексти, в яких докладно окреслювали військові битви та важливі події суспільного життя. До найвідоміших козацьких літописів належить «Літопис Самовидця», написаний староукраїнською мовою, що була максимально наближеною до розмовної. Цей текст є важливим джерелом з історії Східної Європи, адже в ньому описуються події періодів Хмельниччини і Руїни. Автор цього літопису не відомий, але дослідники вважають, що це був хтось із козацької старшини.
Літопис як явище почав зникати приблизно у XVIII столітті через активний розвиток книгодрукарства і збільшення кількості грамотного населення. Втім, на сьогодні ми маємо більш як 800-річну історію існування таких збірок. І величезну кількість корисної інформації завдяки ним.
Наостанок, варто розповісти про літописи як матеріальні предмети, як книги, які можна було взяти в руки і прочитати.
«Повість минулих літ», видана в сучасному світі, — це середнього розміру книга, але в часи свого творення вона була більшого формату, обʼємніша і мала значно більшу вагу. З чим це повʼязано?
По-перше, книги писали на пергаменті, особливістю якого є товщина — пергаментні сторінки були значно обʼємнішими за паперові. По-друге, розмір шрифту міг сягати одного сантиметру, а тексти оздоблювали малюнками та орнаментом. По-третє, сама зовнішня палітурка виготовлялась із товстої шкіри і часто була прикрашена дорогоцінним камінням або металами. Відповідно, вага книг в давнину могла сягати 9 кілограмів.
Створення такої книжки потребувало дуже тривалої роботи, уважності й ретельності. Відомі випадки, коли на те, щоб зробити книгу йшли роки. Виготовленням одного екземпляру займалась група людей: одні писали текст, інші — малювали ілюстрації. В окремих майстернях виробляли пергамент, а виготовлення шкіряної палітурки та оздоблення також потребувало особливих умінь. Багато давніх книг є в прямому сенсі справжніми витворами мистецтва. І коштували вони дуже дорого. Тому мати у власності таку книгу могла дозволити собі лише заможна людина.
В Києві часів Київської Русі Ярослав Мудрий створив бібліотеку, яка налічувала близько 800 різних примірників і вважалась однією з найбільших з-поміж бібліотек тогочасної Європи. Вважається, що вона розташовувалась на території Софіївського собору, але, на жаль, була втрачена за часів татаро-монгольської навали, тому подальша її доля нам не відома.
Отже, підсумовуючи тему третього випуску «Кльового слова», зазначу, що літописи — це історичні тексти, які беруть свій початок в давні часи, зокрема і на території Київської Русі, і є важливими як для істориків, так і для літературознавців, а також для дослідників у сфері мовознавства. Тому в школах «Повість временних літ» вивчають як на уроках літератури, так і на уроках історії України.
Проєкт «Подкаст «Кльове Слово» створений спеціально для дітей командою ГО «Теревені» і реалізовується за підтримки проєкту Агентства США з міжнародного розвитку USAID «Зміцнення громадської довіри (UCBI)».
Слухайте «Кльове Слово» на Spotify, Apple Podcasts, Google Podcasts, Soundcloud, Youtube, Megogo, NV podcasts, ABUK.
