У 12 епізоді подкасту «Висока полиця» ведуча, літературознавиця Богдана Романцова поговорила з професоркою Києво-Могилянської академії Вірою Агеєвою про лауреата Шевченківської премії Миколу Бажана.
Літературознавиці поміркували про життя і творчість поета та політичного діяча в умовах радянської епохи. Віра Агеєва розповіла, як один переклад поеми Шота Руставелі приніс Миколі Бажану орден замість ордера, що для української культури та підтримання національної памʼяті зробив він як громадський діяч, яким поета бачать сучасні українці та що в цій візії варто було б змінити. Богдана Романцова розпитала про творчі періоди Миколи Бажана, чому на початку шляху у нього був псевдонім «Нік Бажан», як поету вдалося повернути собі мову вже після смерті Сталіна та які тексти можна назвати осердям його доробку.
Микола Бажан — чільний представник українського літературного канону, один з небагатьох, кому вдалося не лише пережити масові репресії 1930-х, але й відродити після них свій поетичний голос. Його дитинство та юність не мали нічого спільного з комунізмом, який вже бовванів на горизонті. Його батько, Платон Бажан, був спершу офіцером російської армії за імперських часів, а потім долучився до армії УНР, мати — походила з дрібної української шляхти. Таке коріння з одного боку дало молодому поету культурне підґрунтя, яке і допомогло йому в 1960-ті перевершити самого себе зразка 1920-х, а з іншого — підстави до переслідувань та арешту.
У 1930-ті Микола Бажан фігурував у справах ОДПУ та документах НКВС як людина, яка поширює «антирадянські» настрої та причетна до таких же груп. Поета, як і багатьох вцілілих представників Розстріляного відродження, завербували спецслужби, проте він йшов на співпрацю неохоче, не поспішає виконувати зобовʼязання. У 1938 році Бажан щоночі чекав арешту, проте цього не сталося. Натомість у січні наступного року поета майже зненацька нагородили найвищою нагородою УРСР — орденом Леніна. За цим стоїть невелика історія. Річ у тім, що незадовго до цього Микола Бажан вдало переклав поему «Витязь у тигровій шкурі» грузинського поета Шота Руставелі. Про це дізнався Сталін і, за переказами, власноруч дописав імʼя перекладача нагорі списку на присудження нагород. Це розцінили як натяк, що поета варто відзначити не просто якоюсь нагородою, а саме орденом Леніна.
Після отримання нагороди життя Миколи Бажана змінилося, його обрали депутатом Київської обласної ради, звідки й почався шлях поета у радянській політиці. Ставши чиновником він зробив чимало для розвитку української культури. Саме Бажан курував проєкт української радянської енциклопедії у 17 томах, організовував святкування 150-річчя Тараса Шевченка, на яке серед решти гостей приїхали навіть Жан-Поль Сартр і Симона де Бовуар, та майже обманом переконав науковця Віктора Глушкова видати першу у світі «Енциклопедію кібернетики» саме українською мовою.
У Миколи Бажана як поета був стрімкий та дуже успішний дебют. Спочатку його помітили Михайль Семенко та Лесь Курбас, а пізніше у 1929 році, коли вже вийшли друком «Сліпці», поема «Гофманова ніч» та цикл «Будівлі», його вже можна було назвати одним з найкращих поетів покоління. У повоєнні роки Бажан зміг повернутися та навіть перевершити свої ранні поезії. У цей період творчості поет інтерпретував українську історію у циклі «Чотири оповідання про надію», звертався до досвідів Голокості, зокрема в поемі «Дебора», та теми памʼяті у збірці «Уманські спогади».
1970 року Омелян Пріцак як завідувач відділу української літератури Гарвардського університету висунув кандидатуру Миколи Бажана на Нобелівську премію, проте поет відмовився. Імовірно, через нещодавній на той момент приклад Бориса Пастернака, який після отримання нагороди зіштовхнувся з масштабними утисками.
Послухати епізод можна на усіх подкаст-платформах: Spotify, Apple Podcasts, YouTube, Sound Cloud, НВ Подкасти, Megogo, Litcom.
