Борис Артемов про свою книгу «Марік», яка змальовує жорстокі реалії війни та зовсім трохи щасливий кінець

автор Павло Фролов - 21.10.2024 в Книжки

«Марік» — далеко не перша книга запорізького письменника Бориса Артемова, але перша, яку він самостійно написав українською мовою. Збірка складається з повісті і п’яти оповідань та охоплює часовий проміжок у вісім років — Євромайдан, АТО та повномасштабне вторгнення. Про що ця книжка та які були перепони на її шляху — в конспекті презентації з фестивалю «Читай Форум Запоріжжя».

Шлях «Маріка» до видання

На початку презентації Борис Артемов звертається до слухачів — хоче дізнатися, скільки людей уже читало книгу, а скільки тільки прийшли про неї послухати. Майже всі присутні не читали, тож автор вирішує будувати свій виступ у форматі розповіді, а не обговорення. Відвідувачів, як каже Артемов, треба зацікавити та розповісти про книгу, «продати» її, як радив йому письменник Віталій Запека. Але Артемов чесно зізнається — здатністю саме «продавати» Бог його не нагородив.

Артемов згадує, що писав цю збірку в Запорізькій обласній бібліотеці для юнацтва.

«У читацькому залі є комп’ютер, там затишно. Я приходив, сидів собі й писав, із 8 ранку до 15-16 дня. Дивився на стелажі, роздивлявся видавництва, часописи, які вони видають, обирав, кому відправити», — розповідає автор.

Оповідання «Жіночий день» Артемов відправляв у різні часописи й журнали: «Радуга», «Березіль», «Київ». Проте воно нікого не зацікавило. Пізніше оповідання перемогло на конкурсі воєнної поезії та короткої прози пам’яті Гліба Бабіча та увійшло в альманах 2022 року.

Збірка «Марік» складається з однієї повісті та п’ятьох оповідань, що охоплюють події від 2014 року до березня 2022 року. Артемов згадує слова шеф-редакторки «Vivat» Олени Рибки, що збірка не дуже оптимістична. Тому довгими були й вагання різних видавництв, чи випускати її.

«Думали: видавати чи ні. Ірина Білоцерківська з видавництва “Білка” казала: “Я таке ще не видавала, не було такого травматичного досвіду. Але раптом, якщо це не видам я, це не видасть ніхто?” Вони майже всі книжки випускають про війну. Але випустили мою теж і не прогадали», — ділиться Борис Артемов.

Не ті стільці на обкладинці

Артемов розповідає, що оформленням книги займалася сестра видавчині, «художниця-перфекціоністка» Світлана Білоцерківська . На обкладинці людина крокує понівеченими будівлями до храму й несе в руках стільці. Артемов згадує, що коли показав обкладинку другу-видавцеві з Дніпра, той здивувався. Мовляв, у тексті йшла мова про туристичні стільці, а на обкладинці — великі домашні.

На етапі редагування Артемова попросили змінити початок повісті, де перші два абзаци були описом стільців. «Ми втрачаємо читачів!» — казала художня редакторка. Артемов хотів випустити книгу якнайшвидше, тому погодився прибрати цю частину.

Пошук відгуків для книги

Уже під час підготовки до друку автору дали завдання — знайти для неї три відгуки. Проте він і гадки не мав, де їх отримати. Тому звертався до редакторів, які читали збірку, але видавати не погодилися.

«Більше ніхто не читав. Це закони книжкового ринку — треба ексклюзив, але за нього майже нічого не заплатять. Перевага маленьких видавництв: вони самі читають та вирішують, публікувати чи ні. А у великих видавництв є рідери, які відбирають рукописи, схожі на книжки, які вже друкувалися. Вони знають свою авдиторію та знають, що їм сподобається», — каже письменник. 

Один відгук дала письменниця Теодозія Зарівна, другий — голова Національної спілки письменників України Михайло Сидоржевський. Останній відгук Артемов отримав від Олени Рибки, шеф-редакторки «Vivat», і згадує, що, прочитавши його, розплакався. Адже пані Олена змогла побачити там саме те, що закладав автор.

Про що Артемов пише у «Маріку»

Борис Артемов

Марік, власне, це не скорочення від міста Маріуполь, це — ім’я головного героя. Він зустрічає повномасштабне вторгнення у своєму місті та проживає перші дні війни, втрачаючи чим далі більше рідних та знайомих. Артемов каже, що коли писав повість, навмисно не вкладав топонімів чи будь-яких прив’язок до Маріуполя.

Герой Марік писав розповіді, але всі вони були з нещасливим фіналом, що ніколи не подобалося його дружині. Дочка героя попросила батька нарешті написати щось зі щасливим кінцем, тож він і намагається у страшному вирі подій виконати цю останню обіцянку. Артемов каже, що ця повість  про цінність дотримуватися обіцянок попри все.

Оповідання «Жіночий день» оповідає історію однієї родини, якої вже немає. Головна героїня постійно пригадує жахливі перші дні вторгнення. Таку рефлексію, як каже Артемов, може відчути будь-хто, якщо коли-небудь чув хоча б вибухи.

Три наступні оповідання поєднані героями та присвячені військовим: одне Артемов вкладає у форму вестерна, друге розповідає про військові будні, третє присвячено початку АТО — тоді воно й було написане. Письменник  згадує, що тоді він, за словами читачів, «згущував фарби».

За словами автора, редакторка «Білки» назвала оповідання «Перформанс» геніальним, а видавчиня — майже геніальним. Ця «майже геніальність» — меншовартість для письменника, жартує Артемов.

Ще одне оповідання у збірці, «Серцебиття», розповідає про події зими 2014 року у Запоріжжі.

«Хто із Запоріжжя — впізнають локацію та місце, це була знакова подія біля обладміністрації. Але місце не так важливе, адже Майдани та Антимайдани проходили у багатьох містах, тоді “менти” багатьох молодих людей били. Як раз тут у центрі сюжету — хлопець та дівчина. В оповіданні у мене гепі-енд, для мене це нетипово. Хоча в житті було зовсім не так…» — зазначає письменник.

Колишня російськомовність

До 2014 року, як пригадує Артемов, він писав винятково російською, нею ж і видавався. Але після подій Майдану та початку війни почав потроху українізуватися. На той час він публікувався у запорізьких газетах.

Пригадуючи першу презентацію книги у запорізькій «Книгарні Є», Артемов каже, що йому було доволі страшно. Публічно книжки українською мовою він до цього не презентував, та й місце було дуже тісним. Але зараз, зізнається автор, уже робить це вільніше, а презентуючи «Маріка» слухачам на фестивалі «Читай Форум Запоріжжя», «почувається як удома». 

Текст створено в рамках співпраці з фестивалем «Читай Форум Запоріжжя».
Ілюстрації — фото надані фестивалем

Дайджест культурних подій (з 21 до 27 жовтня)

авторка Ксенія Ідрічан - 21.10.2024 в Події

21 жовтня, понеділок

Артефакти голосу. Вікторія Вітренко х Ensemble 24

Артефакти голосу. Вікторія Вітренко х Ensemble 24

Київ, Національна філармонія України
Початок: 19:00

Пам’ять — це фіксація реальності у відчуттях та історії, але для того, щоб оживити минуле, потрібен іще один аудіальний фактор. І це — голос, що надає значення та зберігає інформацію. Саме цьому виміру пам’яті й присвячений концерт мисткині й співачки Вікторії Вітренко спільно з Ensemble 24.

На події звучатимуть твори українських, аргентинських, італійських, німецьких та хорватських композиторів. У кожній композиції голос розкриватиметься в різних аудіальних просторах, розширюючи сприйняття й уявлення класичної музики.

Деталі у фейсбуці та інстаграмі

22 жовтня, вівторок

«Повільна людина». Розмова про книжку віршів Миколи Леоновича

«Повільна людина». Розмова про книжку віршів Миколи Леоновича

Київ, простір PEN Ukraine
Початок: 19:00

Літературний вечір, присвячений виходу книжки поезій «Повільна людина» Миколи Леоновича, який зник безвісти під час бойового завдання в Авдіївці навесні 2023 року. Захід відбудеться за участі літературознавця Ростислава Семківа, поетів та військовослужбовців Анатолія Дністрового й Дмитра Лазуткіна та філологині Ольги Погинайко, а модеруватиме розмову Анна Вовченко.

Більше про подію в фейсбуці та інстаграмі.

Віктор Петров-Домонтович: іронічний «рентген» 1920-х

Віктор Петров-Домонтович: іронічний «рентген» 1920-х

Харків, Харківський літературний музей
Початок: 18:00

Лекція про автора перших українських інтелектуальних романів. Біографія Віктора Петрова цікава й заплутана, тож на події відвідувачі зможуть відкрити для себе постать культурного діяча через тематичні блоки, що присвячені його діяльності.

Відвідати лекцію можна за реєстрацією.

Більше про подію в фейсбуці та інстаграмі

23 жовтня, середа

Sci-Fi Art

Sci-Fi Art

Київ, Portal 11
Графік роботи: з середи до неділі з 11:00 до 19:00
Тривалість події: з 19 жовтня до 24 листопада 2024 року

В експозиції представлені різні форми мистецтва: живопис, комп’ютерна графіка, скульптура, комікси та анімація. Ці роботи створюють уявні світи та досліджують можливості розвитку технологій, спонукаючи глядачів до роздумів про майбутнє людства в безмежному космосі.

Більше про виставку на сайті.

Презентація нової збірки вибраних віршів Галини Крук

Стається і не перестає

Київ, Сенс на Хрещатику
Початок: 19:00

Презентація нової збірки вибраних віршів Галини Крук «Стається і не перестає» за участі авторки. У книжці — найновіші поезії авторки за останні 10 років, а також вірші з попередніх видань. Модератор зустрічі — поет, видавець і засновник видавництва «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» Іван Малкович.

Щоб відвідати подію, потрібно зареєструватися.

Детальніше про подію у фейсбуці та інстаграмі.

24 жовтня, четвер

Театр у контексті. Рожеві мрії

Театр у контексті. Рожеві мрії

Київ, Малий театр
Графік роботи простору з експозицією: з четверга до неділі з 13:00 до 17:30
Тривалість події: з 14 жовтня до 14 листопада 2024 року

У межах проєкту «Театр у контексті» — спільної ініціативи The Naked Room та Малого театру — експонується робота «Рожеві мрії» сучасної української художниці Олесі Трофименко. Це живописне полотно з елементами вишивки, де мисткиня досліджує функціонування медіазображень. Трофименко розкриває, як медіа впливають на наше сприйняття реальності, і водночас іронізує над сучасними українськими мемами про війну.

Більше про виставку в інстаграмі та на сайті.

Агапе. Абсолютна любов

Агапе. Абсолютна любов

Київ, Мистецький арсенал
Початок: 18:30
Тривалість події: з 24 жовтня до 2 лютого 2025 року
Графік роботи: з середи до неділі, з 12:00 до 19:00

Персональна виставка сучасної української художниці Олени Турянської. «Агапе» — це поняття з давньогрецької, що позначає всеохопне почуття, зокрема любов. Так і авторка своєю виставкою — через власні спогади та переживання рідних, друзів, знайомих — говорить про любов у скрутний для всіх час і війну. У роботах експозиції художниця також зосереджується на темах страху, втрати, травми та віднайдення сили жити.

Більше про подію у фейсбуці, інстаграмі та на сайті.

Ми і 1920-ті: спокуси, ризики, виклики

Ми і 1920-ті: спокуси, ризики, виклики

Київ, Сенс на Хрещатику
Початок: 19:00

Дискусія про Розстріляне Відродження та харківський авангард. Серед спікерів: засновник музичного гурту «ГИЧ оркестр» та проєкту «Пиріг і Батіг» Марʼян Пиріг, учасниця гурту Dakh Daughters Наталка Біда та літературний критик і куратор мистецьких проєктів  Євгеній Стасіневич. Модераторка — письменниця та волонтерка благодійного фонду «Гуркіт» Христина Морозова. 

Вхід за донат від 400 грн на закупівлю чотирьох 120-мм мінометів для батальйону Вовків Да Вінчі. 

Детальніше про подію у фейсбуці та інстаграмі.

Upskill Soft Skill Conference

Upskill Soft Skill Conference

онлайн, на платформі Happy Monday
Тривалість події: з 24 до 25 жовтня 2024 року

Перша всеукраїнська онлайн-конференція з розвитку м’яких навичок. У програмі: лекції та практикуми від спікерів з України та США, а також панельні дискусії з участю українських зірок та інфлюенсерів, які обговорять важливість м’яких навичок у різних сферах. 

Детальніше про подію в інстаграмі та на сайті.

Я Вона Її

Я Вона Її

Львів, Львівський театр ляльок
Київ, Сцена 6
Графік події: у Львові — 24 жовтня о 19:00, у Києві — 27 жовтня о 18:00

Вистава, створена чотирма акторками з Харкова в австрійському місті Грац у травні 2024 року. Головна героїня — Дівчинка, що досліджує різні етапи свого дорослішання, зустрічається з війною та прагне знайти власні стратегії поведінки.
Вистава порушує теми жіноцтва, спільних травм і вразливості, запрошуючи глядачів переосмислити досвід жінок через спільні історії. 

Під час показів команда збиратиме кошти для підтримки руху Veteranka та соціальної ініціативи Arm Women Now.

Більше про захід в інстаграмі.

25 жовтня, п’ятниця

World Press Photo 2024

World Press Photo 2024

Київ, Довженко-Центр
Початок: 18:00
Тривалість події: з 25 жовтня до 17 листопада 2024 року
Графік роботи: щодня з 12:00 до 19:00

Виставка представляє результати щорічного фотоконкурсу World Press Photo Foundation і демонструє найкращі світлини фотожурналістики та документальної фотографії 2023 року 31 регіонального переможця з 24 країн.

Більше про виставку у фейсбуці та інстаграмі.

Нацпром. Підгірці

Нацпром. Підгірці

Львів, Підгорецький замок
Тривалість події: з 5 липня до 31 жовтня 2024 року
Графік роботи: п’ятниця — з 11:00 до 17:00, на вихідних — з 11:00 до 18:00

Виставковий проєкт переосмислює українську ідентичність та культуру крізь призму сучасного мистецтва. Митці Микола Маценко та Олег Тістол у своїх роботах іронізують над стереотипами й міфами, поєднуючи національні символи з постмодерною естетикою. 

Більше про виставку у фейсбуці, інстаграмі та на сайті.

Весільний обряд Чемеровеччини, с. Сокиринці

Весільний обряд Чемеровеччини, с. Сокиринці

Хмельницький, Хмельницький обласний художній музей
Початок: 17:00

Перформанс гурту «Ладовиці» представить елементи весільного обряду, такі як розплітання коси, наряджання молодої та прихід молодого. Обряд записано в селі Сокиринці Хмельницької області під час експедиції влітку 2024 року.

Більше про подію в інстаграмі.

Євген Лисик. Сценографія для Львівської опери

Євген Лисик. Сценографія для Львівської опери

Львів, Музей модернізму
Тривалість події: з 20 вересня по 31 жовтня
Графік роботи: п’ятниця — з 11:00 до 17:00, на вихідних — з 11:00 до 18:00

У Музеї модернізму відзначають 94-річчя народного художника України Євгена Лисика і представлять оцифровані театральні декорації, які митець створив для Львівського національного академічного театру опери та балету імені Соломії Крушельницької. Аудіовізуальний проєкт занурює глядачів у філософські й духовні пошуки Лисика, відкриваючи його візуальні коди, символи та атмосферу театральних вистав, до яких він доклав руку. 

Більше про виставку у фейсбуці, інстаграмі та на сайті.

26 жовтня, субота

53-й Київський міжнародний кінофестиваль «Молодість»

53-й Київський міжнародний кінофестиваль «Молодість»

Київ, кінотеатр «Жовтень»
Тривалість події: з 26 жовтня до 3 листопада 2024 року

Гасло цьогорічного фестивалю — «Кіно, що залишає сліди»: це про 200 українських та світових кінокартин, що вже здобули перемоги на провідних європейських кінофорумах або тільки починають свій шлях до визнання. 

Серед головних подій фестивалю — прем’єра фільму-переможця Каннського кінофестивалю «Все, що ми уявляємо як світло» (реж. Паял Кападіа, 2024), прем‘єра повнометражного фільму «Насіння священного інжиру (реж. Мохаммад Расулоф, 2024). 

А Україну представлятиме дебютний повнометражний фільм Жанни Озірної «Медовий місяць», що розповідає про життя пари у квартирі в окупації після 24 лютого 2022 року.

Детальніше про подію у фейсбуці, інстаграмі та на сайті.

27 жовтня, неділя

Книжкові посиденьки в музеї. Йогансен

Книжкові посиденьки в музеї. Йогансен

Хмельницький, Хмельницький обласний художній музей
Початок: 16:00

Лекція-обговорення творчості українського поета і прозаїка доби «Розстріляного відродження» Майка Йогансена та його роману «Подорож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки прекрасної Альчести у Слобожанську Швайцарію».

Більше про подію у фейсбуці та інстаграмі.

Матеріал створений в рамках студентського стажування.

Український реп та хіп-хоп

авторка Анастасія Клименко - 17.10.2024 в Музика

Коли говорять про музику свободи і музику протесту, завжди думають про рок-н-рол — музикантів-бунтарів, що роблять тільки так, як вони хочуть. Якщо ж подивитися на історію, то насправді саме хіп-хоп та реп були музикою боротьби — голосом нижніх соціяльних шарів та дискримінованих прошарків населення. 

Трішки історії

Джерело: upstagedu.com

Жанр зародився у 1970-х у США серед вихідців з Африки та Латинської Америки, які в текст закладали свої болі та гнів. Лірика перетворювалася на ритмічний речитатив: іноді швидкий та агресивний, іноді — більш меланхолійний та спокійний. 

Якщо говорити про український реп та хіп-хоп, то не дивно, що він виник ще у 90-х роках XX століття — українці теж були поневоленим народом, українці теж переживали багато соціяльних криз, із яких складалося життя. Воно не було схоже на ефемерну «американську мрію», тож і музика була відповідною — чесною, надривною, максимально простою: текст та біт. Реп та хіп-хоп.

Який він — український реп та хіп-хоп?

Починалося все як брейкданс-двіжі, реп-батли, локальні концерти, які згодом вийшли з маленьких дворів до великих зал. І хоч і не всі «королі» тогочасних хіп-хоп-вечірок дібралися до цих залів, та серед української музичної спільноти досі яскраво сяють гурти й виконавці, які відкрили цей жанр для широкого кола слухачів: серед них «Вхід у змінному взутті», «Танок на майдані Конго» і «Тартак».

Вхід у змінному взутті

«Вхід у змінному взутті». Джерело фото: amnesia.in.ua

Через вплив як російського, так і частково американського ринку в багатьох людей склалася асоціяція з реп-культурою як із чимось вульгарним та неетичним. Зараз українські хіп-хоп виконавці повертаються до олдскульного репу — агресивного, різкого, про наболіле. 

Хіп-хоп — це крик до себе, за себе і про себе.

З початком повномасштабного вторгнення це стало ще більш злободенним, особливо в композиціях виконавців OTOY, «Паліндром» та Oi FUSK.

Звернення до електронного звучання зараз характерне для дуже багатьох реперів — це і про певні тренди, і про певне небажання зупинятися на них, а експериментувати та рухатися далі від стандартного репу та хіп-хопу. Віднаходять те звучання, яке буде вирізнятися та запам’ятовуватися, виконавці «аппекс», «Ницо Потворно» та «Курган і Agregat». 

У добірці розповідаємо більше про 9 популярних українських реперів та хіп-хоп артистів. 

«Вхід у змінному взутті» (ВУЗВ)

Учасники гурту Олександр Стьоганов та Олександр Польовий.
Джерело: amnesia.in.ua

Це гурт, із якого почалася історія українського хіп-хопу ще в 1989 році. Після фестивалю «Червона Рута» 1995 року хлопці почали набирати популярність — писали для вулиць і тільки українською. Навіть тоді, коли багато артистів почали переходити на російську мову, більшість реп-артистів цього не зробили — стояли на своєму та за своє. І «Вхід у змінному взутті» не виняток.

Музика ВУЗВ (скорочена назва гурту) має відлуння електронного звуку, ніби десь на фоні грають старі диски на батьківському магнітофоні. Тексти — прості, але зрозумілі більшості. Це історія, коли гурт писав для таких самих, як і вони, «пацанів вулиць». Це відгукнулося і відгукується й досі.

Гурт записав три повноцінні альбоми, найпопулярніший із яких — «Планове засідання». І трек, який однозначно варто послухати, — «Час, що минає». Про людей, які «мріють про те, чого не було», намагаються «не чути власних сердець» та гають свій час на щось неважливе.

«Танок на майдані Конго» (ТНМК)

ТНМК

Учасники гурту «Танок на майдані Конго». Джерело: rock.ua

Уже легендарний харківський хіп-хоп-гурт, що існує та просуває український хіп-хоп і досі. Заснований ще в 1989 році й так само, як і «Вхід у змінному взутті», отримав перший поштовх популярності після фестивалю «Червона Рута», тільки в 1997 році. «Зроби мені хіп-хоп» зробила і хіп, і хоп, і стала найбільш популярною піснею гурту.

ТНМК поєднують в собі мотиви з року та з хіп-хопу і через це охоплюють ще більшу авдиторію. Ось тобі і жартівливі пісні до мультфільму про Котопса, а ось тобі й музика протесту — агресивна, бунтарська, дещо безпардонна, про соціяльні проблеми, про тривіальне нетривіально. Альбом «Нєформат» із цим грається — не тільки у назві, але й у треках. «Восени» — заплутаний монолог людини, що «так солодко б’є по собі минулим». Ніби вже сто разів порушені теми, але подача — індивідуальна. І музично, і сенсовно. 

«Тартак»

Тартак

Учасники колективу «Тартак». Джерело: uk.salvemusic.com.ua

Ще один гурт, що поєднував реп та рок у своїй творчості та отримав першу популярність після фестивалю «Червона Рута» 1997 року і спільного треку з Катею Чіллі «Понад хмарами». 

Соліст гурту Олександр Положинський, а нині ще й військовослужбовець, вкладає в тексти стандартні історії із життя — як і більшість хіп-хоп-рок-гуртів. Музика ще тоді була спробою не заробити, а скоріше бути собою та не мовчати. І великі продажі та ротація на радіо ставали скоріше побічним ефектом, ніж початковою ціллю.

Платівка «Систем нервів», на якій є їхній легендарний трек «Понад хмарами», має ще безліч колаборацій з іншими альтернативними артистами: Роллікс, Лос Дінамос, Інна Укра тощо. Пісня «Не забувай вертатися», записана з альтернативним гуртом ДеШифер, навіює сенси пісні «Сам собі країна» Скрябіна — про важливість дому навколо та дому в собі. А трек «Лицарський хрест» відгукується і сьогодні — про всіх, хто гордо несуть свій лицарський хрест, ідучи далі, незважаючи ні на що.

OTOY

otoy

OTOY (В’ячеслав Дрофа). Джерело: youtube.com/@OTOYSOUNDS

В’ячеслав Дрофа з’явився на українській реп-сцені досить нещодавно — у 2020 році вийшов його перший альбом. OTOY часто експерементує зі своєю творчістю: то випускає R’N’B альбом «Недовготривалі відносини», ніби створений для напівтьмяних танцполів, а потім випускає альбом «Темна» у двох частинах — моторошна робота з жорстким речитативом, жаскими алюзіями та вставками народного вокалу вперемішок з диким криком.

Зараз треки репера стають гаслами на акціях — «Мій страх — це зашиті вуста», стають монологами-діалогами про болі, травми, страхи. У найпопулярнішій пісні виконавця «Судоми» відчувається екзистенційна втома — від судом, від справ, від буденності. У пісні «Безумства» буденність теж засуджується, а трек — ще один надривний крик: «Або лізеш напролом, або тонеш в буденну ртуть».

OTOY може бути образливим, може використовувати контраверсійні образи, але сумніватися в чесності цих висловлювань не доводиться — вони про нас, про кожен день, про тих, хто не може мовчати.

Паліндром

Паліндром

Паліндром (Степан Бурбан). Джерело фото: Тарас Бичко, slukh.media

Один із найбільш відомих українських хіп-хоп виконавців, що поєднує у своїх треках як реп (ніби звертаючись до свого амплуа Кашляючого Еда), так і інді-мотиви (вже сам Паліндром). 

Альбом «Придумано в черзі» містить у собі треки і про відчуття самого Степана Бурбана (справжнє ім’я Паліндрома), і про травми та почуття, що переживаємо ми всі, як у пісні «З букетом троянд»: «І хотів би стискати букет в руках я, а спускаю його до могил».

Треки Паліндрома наповнені злістю та смутком, загалом, як і тексти більшості представників сучасного українського хіп-хопу. Але при цьому багато його композицій — про щиру надію на краще. «Кафе Надія» — пісня з електронним звучанням, ніби з треків плейлиста «Топ-100 літніх композицій», але при цьому у треці автор просить «не робити ремонт у кафе “Надія”». «Сансет»: пісня, де куплети — про глибоку саморефлексію Степана: «У 15 років у шлунку метелики, у 30 — хробаки», а приспів — про віру крізь біль: «Намалюй сонце на всіх наших ранах, поки живем».

Oi FUSK

Oi FUSK

Oi FUSK. Джерело: slukh.media

Український репер з Донецька, що почав набирати популярність уже після початку повномасштабного вторгнення зі своєю піснею «По кому подзвін?», написаною після прильоту в його будинок.

Oi FUSK звернувся до хіп-хопу після того, як став частиною електронної спільноти GRVGRV, і цей факт неабияк впливає на його сьогоднішні композиції. Виконавець бере своєю оригінальністю та експериментальністю: він не боїться змінювати жанри, робити сміливі відсилки у своїх кліпах, поєднувати фріковість образів та серйозність текстів.

Пісня «Логос» — про буденність, що з’їдає зсередини. «Пір’ячко» чимось нагадує олдскульний реп, до якого повертається зараз багато виконавців: гучний речитатив, аби кожне слово проривалося крізь зуби. «Крихітка» — більш лоуфайна композиція, для трансу, а не для крику. 

Універсальність зараз те, що допомагає артистам вирізнятися з-поміж інших, а значить — привертати до себе увагу. В Oi FUSKа це вдається — грати з різними цільовими авдиторіями, але залишатися чесним зі своєю музикою.

аппекс

аппекс

аппекс. Джерело: slukh.media

Рівненський репер, учасник реп-колективу «Ціна ритму». Дебютний альбом виконавець випустив ще в 2019 році і з того часу розвивається в різних музичних напрямках: електро, техно, хіп-хоп, синтвейв.

аппекс бере як цікавими алюзіями, так і дуже нестандартним аранжуванням. «Повний хаос» справді відчувається як божевільня — купа звуків, що ніби складаються в певну гармонію, але все одно спонукають до запитання: «Що взагалі відбувається?». «Люмінісцент» — повторення фрази «рухаємось як роботи», зміна ритму та настрою пісні буквально кожні 30 секунд. «Зачароване коло» — американські гірки звуків та бітів. Увесь альбом «СНТТК» — калейдоскоп.

аппекс підійде для тих, хто втомився від стандартних хіп-хоп треків і хоче чогось зовсім нового й незвичайного. Щоб відчути запаморочення від постійних змін та занурення в нові досвіди.

Ницо Потворно

Ницо Потворно

Ницо Потворно (Сергій Гусак). Джерело фото: Polina Polikarpova, liroom.com.ua

«Народний артист українського андеґраунду», що справді став народним артистом — Сергій Гусак не тільки вражає своєю творчістю, але й бере своєю позамузичною діяльністю: іронічний та саркастичний твіттер, подкаст зі Святом Загайкевичем.

Ницо Потворно точно не для всіх: його треки — метаіронічні, саркастичні, часто занадто жорсткі та психоделічні. Альбом «Реанімація» про алкоголізм Сергія справді відчувається як перебування в алкогольному дурмані в клубі «Клоузер» або барі «Хвильовий». Перший же однойменний альбом Ницо Потворно — не такий жорсткий та психоделічний, але теж наповнений різноманітною кількістю часто незрозумілих, іноді смішних алюзій, а ще дуже електронним звучанням. Це таки спільна риса для дуже багатьох сучасних хіп-хоп артистів. 

Ницик (як його називають фанати) хоча й не для всіх, але водночас і може сподобатися абсолютно кожному: хто любить глузливо-агресивні треки («Вибач, Наташа»), хто любить романтичні треки про кохання («Моя слина на тобі») і хто хоче послухати щемкі саморефлексії про біль та почуття («Цифри»).

Ницо Потворно не сподобається всім, але в цьому і його особливість — він такий, який є: іноді занадто, але все ще — щирий.

«Курган і Agregat»

Курган і Agregat

Аміль та Раміль Насірови й Євген Володченко. Джерело: ukrinform.com

Уже легенди хіп-хоп сцени, що збирають сотні тисяч гривень завдяки своїм аукціонам та зборам. Аміль та Раміль Насірови й Євген Володченко ледь не перші, хто змогли популяризувати суржик у своїх піснях: самі виконавців із села Близнюки, Харківської області. 

Їхні треки здаються смішними та часом неетичними, але при цьому вони зачіпають справді життєві ситуації: просто, без пафосу, з гумором. Перше кохання в пісні «В ставку кораблі», відчуття дому в «Крик душі», тривожність та страх у «Параноя» або  приреченість світу в «Запах железа». 

«Курган і Agregat» не намагаються робити складні алюзії чи вкладати дуже важкі сенси у свої пісні. Вони, як більшість реперів зараз, співають про те, що бачать, але так, як уміють — зі зрозумілими образами та символами. І тому багато хто плаче під «Ти панімаєш любов гірка як палин» або під «Дома афігєнно — да, і я знаю, што непрімєнно скоро ти себе пачуствуєш так, як колись». Бо це про них. І їхніми словами

***

Український хіп-хоп — це насамперед про різноманітність та можливість достукатися до більшості: звучанням, текстами чи темами. А ще це про можливість бачити світ через оптику «тут і зараз» та певне фіксування: український хіп-хоп зараз поглинає кожен маленький образ, кожну маленьку деталь нашого повсякденного життя. Такий собі щоденник — фрази та слова, на які потім будемо обертатися і думати, якими ми були раніше. І якими станемо потім.

Посилання на ютуб-добірку з композиціями згаданих виконавців та гуртів тут .

День перший. Коло містами Київщини: Бородянка і Гостомель

авторка письменниця Світлана Тараторіна - 16.10.2024 в Книжки

«Фантастична Україна» — це десять літературних заходів у десяти містах України, під час яких письменниці й засновниці спільноти «Фантастичні talk(s)» Світлана Тараторіна, Наталія Довгопол, Ірина Грабовська, Наталія Матолінець і Дарія Піскозуб спілкуються про фантастику, книжки й обговорюють світові тренди та майбутнє української літератури. Проєкт реалізують у межах мистецького конкурсу Українського інституту книги. 

Протягом вересня жовтня відбулося вже сім зустрічей письменниць у місцевих бібліотеках та книжкових просторах. На кінець місяця плануються ще три зустрічі в різних містах Вінниччини та Житомирщини: 25 жовтня у Вінниці, 26 жовтня в Бердичеві, а 27 жовтня в Козятині.

Про те, як пройшов перший день туру «Фантастична Україна», під час якого письменниці відвідали Бородянку та Гостомель, діляться у своїх щоденниках Світлана Тараторіна, Наталія Довгопол та Ірина Грабовська.

Заціпеніння

Ірина Грабовська: Я пригадую період початку війни: цей стан заціпеніння і спустошеності, жаху, коли бачила по телеканалах, що відбувається в містах Київщини, ще нещодавно таких спокійних і благополучних. Це був якийсь специфічний, захмарний рівень жорстокості: спалені будинки, авіабомби на багатоповерхівки, тисячі цивільних жертв. Щось, про що я знала хіба що з історій про війни Росії з Чечнею. 

Тож, коли я повернулася зі Львова додому в 2022 році, мені хотілося відвідати всі ці зболені, поранені міста. Сама я раніше побувала в Бучі й Ірпені. І коли ми планували київську частину «Фантастичної України», я дуже хотіла, щоб ми поїхали саме в Бородянку і Гостомель. Плани здійснилися з допомогою Українського інституту книги.

Наталія Довгопол: Найперше, що подумалось під час планування такого об’ємного проєкту: в один день матимемо по дві презентації в різних містах. Тож потрібно ретельно зорганізувати логістику й зважати на тривоги. Як для мешканки Лівого берега Києва, для мене це виявилося дещо стресово; я знала, що маю виїхати раніше, та якраз перед моїм виходом почалася тривога — тоді наземна частина метро не працює. Зрештою, попросивши рідних підвезти, я дісталась на місце зустрічі навіть завчасно. Виникають обставини, які не залежать від нас. І це обставини війни і цього стану, в якому ми зараз живемо. 

Бородянка

Наталія Довгопол: Початкова локація в нас — Бородянка. До цього мені здавалося, що знаю про це містечко достатньо, мала друзів із навколишніх сіл і порівнювала з Ірпенем та Бучею. Але вже на в’їзді була вражена великою кількістю зруйнованих і досі не відновлених будинків. 

Бородянка повна символів: півник, шафка, кицька Глорія, Шевченко. І власне, коли ми проїжджали повз простріляний памʼятник Шевченка, який поруч із бібліотекою, де запланована перша подія, я мала дуже дивні відчуття. З одного боку, це про причетність і щось дуже близьке особисто мені. З іншого — відчуття глибокої трагедії, тому мимоволі хотілося від цього відсторонитися.

Проте символічно, що Бородянка — це наша перша локація, і я рада такому початку, адже це було справді те, що наповнює. Бо попри весь біль ти бачиш стійкість людей.

Бородянка. Будинок культури з експонатами і фотографіями часів російської окупації 2022 року.

Ірина Грабовська:  Нам провели екскурсію невеликим приміщенням у Будинку культури з експонатами і фотографіями часів російської окупації та деокупації Бородянки у 2022 році. Я знову пригадала відчуття, коли на початку квітня 2022-го з’явилися перші новини, що росіяни тікають із Київщини. Це здавалося нереальним. Але це відбувалося. І дуже скоро було звільнено всю Північ України, а світу відкрилися жахливі наслідки окупації. Експозиція музею поки що невелика, але її постійно доповнюють, а в книзі подяк і відгуків чимало тексту іноземними мовами.

Спілкування

Світлана Тараторіна: Уранці в день нашої першої зустрічі я виконувала роль таксистки і забирала дівчат, але, оскільки була тривога, ми приїхали в Бородянку буквально за три хвилини до початку події.

Зібралося близько тридцяти людей, і це було дуже приємно, адже дванадцята година дня, робочий день, п’ятниця. Прийшли працівники бібліотек із найближчих селищ, які теж були в окупації в перший місяць повномасштабного вторгнення.

Бібліотекарі підготувалися, ставили нам цікаві запитання про те, звідки ми беремо ідеї, що зараз із жанром, як нам пишеться. Це було зворушливе спілкування. Безперечно, надихає ентузіазм бібліотекарів, які продовжують працювати, і їхня жага до того, що вони роблять. Вони розказували про свої перші дні в бібліотеці вже після звільнення Бородянки. Це для нас інший погляд на цей регіон, оскільки дехто з «Фантастичних» були там уперше від початку повномасштабного.

Бородянка, зустріч проєкту «Фантастичні talk(s)»

Наталія Довгопол: Через тривогу на подію не змогли прийти учні з місцевої школи, які планували нас відвідати. Проте на заході було достатньо людей, прикметно, що старшого віку. Здавалося б, можна вибирати великі локації, де точно буде безліч відвідувачів, де буде молодь, адже здебільшого їх цікавить фантастика.

Утім, на події були всі, хто прагнув зустрітися, кому ця зустріч була потрібна: це люди, які відвідують бібліотеки, люди, які справді шукають комунікації, дуже вдячні слухачі, які ставлять запитання і справді присутні. І це прекрасно, що ми спілкуємося зі старшим поколінням, із людьми, які щиро зацікавлені: усе, що ми говорили, вони захоплено понесуть далі. І знатимуть, що наше покоління не таке вже й пропаще.

Вразило, коли люди казали, що ми даруємо радість у такому не дуже радісному світі. Тому це був, з одного боку, емоційно складний, а з іншого — дуже цікавий і вартісний досвід.

Бібліотекарі

Світлана Тараторіна: Зворушила фраза бібліотекарки пані Валентини: «Бородянка депресивна, адже пережила тридцять три дні окупації, але ось ви такі усміхнені, натхненні і позитивно розповідаєте про себе, що це надало нам енергії. Ви подарували нам свято».

Це справді дуже приємно, тому що — і ми так говорили на самій зустрічі та презентації — фантастика дарує ескапізм, можливість помандрувати вигаданими світами, трішки відпочити від реальності. Хоча водночас вона говорить і про реальність. Усі книжки фантастичні — це про нас, про людей, про все, що ми проживаємо. 

Тому Бородянка, безперечно, залишила глибокі враження.

Ірина Грабовська: Коли ми спілкувалися з бібліотекарками і місцевими мешканцями, мене вразило ось що: практично кожен мешканець Бородянки втратив когось під час окупації друга, родича, сусіда. Гинули цілі родини. Практично в кожного так чи інакше постраждав будинок. Містечко мале і розташоване на невеликій відстані від Бучанської агломерації та Києва, туди не так багато приїздять із культурними програмами. І одна з гостей на нашій презентації сказала, що не думала, що прийде так багато людей, бо люди там похмурі й депресивні. 

Це якось вразило мене, бо в Києві, до якого ворог не дістався саме тому, що ЗСУ зупинили його у цих маленьких містечках-сателітах, практично не відчувається такої депресивної похмурості. Людей багато, вони кудись поспішають, мають справи, щодня відбуваються події, купа книжкових фестивалів, у той час як Бородянка (лише за 50 км) досі проживає власні травми. Я думаю, київським письменникам і митцям варто звернути увагу на звільнені міста.

Фантастичність

Світлана Тараторіна: Від залу було ще цікаве запитання про те, хто така, на нашу думку, фантастична жінка. Власне, це всі ми — жінки України. А літературний образ — наша збірка «Мотанка», про жіночий досвід проживання війни. Ми всі фантастичні, тому що ми в цей непростий час тримаємо на собі багато й усміхаємося, долучаємося до таких різних подій і віримо тільки в перемогу, тільки в краще.

Гостомель

Світлана Тараторіна: Далі ми поїхали у Гостомель, хоча спершу трішки заблукали: GPS проклав швидший шлях, який вів через зруйнований міст. Зовні він видавався вже відновленим, та все ж дорога була перегороджена, тож ми не змогли проїхати, а до Гостомеля запізнилися десь на двадцять хвилин.

Проте на нас чекали. На зустріч прийшли як наші читачі, які знають про нашу творчість, так і місцеві бібліотекарки. Це вже інша ОТГ, але тут теж розказують про фантастику і нашу творчість, тут також ділитимуться з іншими бібліотеками досвідом і книжками.

Ірина Грабовська: Мене здивувало, що бібліотека, у якій відбувалася наша зустріч, розташована у маленькому одноповерховому будинку. Дуже пощастило, що під час окупації будівля і фонди не постраждали.

Я дізналася, що в бібліотеці діє «Жіноче коло підтримки» — зібрання місцевих читачок, які обговорюють книжки. Серед нашої аудиторії були також переселенці з Херсонщини. Після презентації нам подарували пам’ятні подарунки від громади, зокрема книжку про Гостомель. Бібліотекарки пригостили нас також місцевими яблуками, було дуже смачно:)

Гостомель, проєкт «Фантастичні talk(s)»

Зустріч учасниць «Фантастичні talk(s)» з бібліотекарками в Гостомелі

Простір і книжки

Світлана Тараторіна: Зворушила бібліотекарка з Озерного. Вона звернула увагу на те, що зустрічі з авторами дуже цінні, бо вони дозволяють по-іншому розказувати читачам про книжки. Одна річ просто книжка — і я розумію, що бібліотекарі теж не в змозі прочитати всі книжки, — а зовсім інша річ зустріч, таке експрес-ознайомлення з книжками. Саме воно дозволяє бібліотекарям потім краще розповідати про них читачам.

У Гостомелі небагато бібліотек, але такі простори тут дуже приємні. Нам розповіли, що від початку повномасштабного вторгнення вони збираються в бібліотеці, приносять із собою гостинці й чай, діляться одне з одним проблемами, організовують зустрічі з психологом. І, зрештою, наша розповідь-презентація про книжки теж перетворила простір у теплий і затишний.

Це важливо

Наталія Довгопол: Я думаю, що згадуватиму не один раз саме цей великий тур на один день: подію та гостинних пані бібліотекарок, що нам розповідали й показували міста, пригощали після подій. Їм також було важливо поділитися з нами теплом. І від цього також стає тепло, бо ти розумієш, що людям це потрібно. І тобі це стає набагато важливішим, адже ці заходи відбуваються не просто так. Ти залишишся в пам’яті цих людей, які будуть про тебе розповідати далі. А це місце і ці люди залишаться у твоїй пам’яті.

І з цього сформується новий досвід. Це такий підмурок для чогось нового.

Світлана Тараторіна: Це велика спрага бібліотек. Здавалось би, Бородянка і Гостомель не так далеко від Києва, і до них навіть у зв’язку з трагічною подією часто їздять. Але йдеться про бажання живого спілкування, прагнення знати більше про сучасних українських авторів. Це був дуже цінний досвід для нас, бо ми побачили ці міста, цих людей, долучилися до живої історії. А враження з нами надовго і, можливо, згодом вони переростуть у якісь тексти. 

Можу точно сказати за себе: у тексті, над яким я зараз працюю, буде згадка про Гостомель. Усе це виростає саме з бажання залучати у свої тексти різні міста України.

Фото надані авторками.

авторка письменниця
Ірина Грабовська

авторка письменниця
Наталія Довгопол

авторка письменниця
Світлана Тараторіна

Поради для вивчення і покращення української мови

авторка Богдана Садомська - 15.10.2024 в Культура

У перші місяці великої війни 57% українців повністю перейшли на українську мову чи почали більше нею спілкуватись. Про це свідчать результати опитування, здійсненого на замовлення Суспільного. Когось змінити мову спілкування спонукали воєнні злочини росіян, а хтось не хоче, аби влада країни-агресора посилалася на «захист російськомовного населення».

Українська зараз — не лише про гордість і поціновування свого, а й про почуття безпеки. Про шиболет «паляниця» — мовне розпізнання «своїх», яким послуговувалися тероборонівці для ідентифікації диверсантів. Про тригер, яким російська може стати для звільнених з полону. 

Однак хтось досі не розмовляє українською через брак знань і досвіду, а когось зупиняє страх помилок. Через трьохсотлітній лінгвоцид українська може не бути мовою батьків. Але нам обирати, чи буде вона нашою мовою та мовою наших дітей, адже помилятися не соромно, а досвід можна здобути.

Листівка Скажи "паляниця" від "Сумна вівця"

Листівка «Скажи паляниця», «Сумна вівця» sumnavivtsa.com

Факти з історії становлення української мови

Українська мова як система почала існувати наприкінці XI — в середині XII століть. У Київській Русі послуговувалися двома видами писемної мови: тією, що обслуговувала церкву, — церковнослов’янською, та тією, якою написані «Руська правда» і «Слово о полку Ігоревім», — давньоруською чи давньокиївською. Відтоді маємо закінчення «-ть» у дієсловах (як «любить») та м’яке «ць» (наприклад, «пшеницю»).  А от визначальні риси протоукраїнської, успадковані від праслов’янської, — закінчення «-мо» у дієсловах (як-от «їмо» або «робимо») чи кличний відмінок іменників, як-то «княже», — сформувалися ще впродовж VI-XI століть. Тоді ж зародились і деякі виняткові ознаки, приміром, заміна «е» на «о» після деяких звуків — «пшено» змінилось на «пшоно».

Однак вже на початку XIII століття, під час окупації України Російською імперією, почалися перші утиски — Петро I видав указ про заборону друку церковнослов’янською мовою української редакції, а Петро ІІ взагалі зобов’язав переписати з української на російську всі державні постанови й розпорядження.

У другій половині ХІХ — на початку XX століть видали пів тисячі заборонних указів щодо української. Серед них і Валуєвський циркуляр, який забороняв книгодрукування  українською, і його наступник — Емський указ — заборона української в театрах, церквах, літературі, науці, побуті.

Позірної свободи українській мові вдалося хапнути під час коренізації. Українізація, якій сприяла влада українськомовних селян, зачепила й етнічні землі, які не входили до складу УРСР: Кубань, Курщину, Вороніжчину та Зелений Клин. Утім, і затверджений того часу правопис-скрипниківку і три російсько-українські словники питомої української лексики редакції філолога й мовознавця Агатангела Кримського та літературного критика, історика літератури й публіциста Сергія Єфремова (четвертий до друку не допустили) вже незабаром визнали буржуазно-націоналістичними. 

Агатангел Кримський, Сергій Єфремов

Філолог і мовознавець Агатангел Кримський та літературний критик й історик літератури Сергій Єфремов. Джерела фото: vippo.org.ua та lviv.in.ua

Українських мовознавців, митців, науковців масово репресовували, а мову зросійщили шляхом заборони деяких окремих слів і граматичних конструкцій та укладанням нових словників зі скалькованим вмістом. А трохи згодом Міносвіти СРСР видало наказ про написання та захист дисертацій лише російською мовою, чим «ударили по науковцях».

Навіть відновлена в 1991 році Незалежність не дорівнювала українізації. Попри відкриття нових українських видавництв, попитом користувалася дешевші через високі тиражі російські книжки. Теле-, радіоконтент були переважно російськомовними. Шоубіз — теж.

Поштовхом до змін стали запроваджені після Помаранчевої революції квоти на мовлення та музику в етерах на радіо та телебаченні. Тоді ж запровадили програму «Українська книга», у межах якої здійснювали бібліотечні закупівлі, проводили книжкові ярмарки в областях. Програму закрив уряд премʼєр-міністерки Юлії Тимошенко.

Очевидно, що російська реакція на політику Віктора Ющенка не забарилася — російський президент звинуватив українського в бажанні витіснити російську мову з медіа, науки, освіти, культури. Тож за Віктора Януковича відбувся відкат назад:  постанову про обов’язкове дублювання фільмів українською змінила постанова про дозвіл дублювати фільми будь-якою мовою за субтитрування українською. Тоді ухвалили так званий закон Ківалова-Колесніченка, яким розширили сферу вживання інших мов на території України.

До позитивних змін у мововжитку спонукала Революція Гідності. Впродовж 2014-2019 років випустили понад 100  фільмів українського виробництва, більшість яких — українською мовою. У 2020 ухвалили Закон «Про повну загальну середню освіту», за яким викладання у відповідних закладах освіти має бути українською, а всі випускники повинні вільно володіти державною мовою.

Фото: unian.ua

У 2019-му нарешті ухвалили закон «Про забезпечення функціонування української мови як державної». На додачу до зростання вжитку української в державній сфері та органах місцевого самоврядування змінилася також, поступово почала змінюватися сфера надання послуг. Утім, того-таки 2019-го українською розмовляли лише 45% громадян, а під час пошуку роботи часто виринали мовні суперечки. Російськомовні жінки в середньому заробляли більше на 25%, ніж українськомовні. Чоловіки — більше на 60%. Такі цифри озвучила Оксана Забужко в одному зі своїх інтерв’ю, згадуючи обговорення «мовного питання».

Точкою неповернення для багатьох громадян, творців контенту і бізнесів стало 24 лютого 2022 року.

Як подолати труднощі та сформувати мовну стійкість

Любите обговорити з друзями «найбільш цікавіші» фільми року? Чи, може, «самі цікаві»? Обидва варіанти неправильні. Натомість варто вживати форму «найцікавіші» або «найбільш цікаві». Якщо часто припускаєтеся граматичних помилок, тобто тих, що стосуються утворення форм слів, словосполучень чи речень, — робіть вправи. Це допоможе «наростити» мовні м’язи, закарбувавши в пам’яті правила, які ви з часом почнете застосовувати в комунікації, не задумуючись.

Якщо ж щось часто «попадає на очі», а не «падає у вічі»; ви дискутуєте «на рахунок чогось», а не «щодо чогось», чи готові «прийняти міри в  любий день» замість «вжити заходів у будь-який день», варто більше уваги приділити лексиці. Помилкові конструкції з попереднього речення — суржик, найпомітніший відбиток зросійщення. Суржик (змішування мов) та росіянізми (калька або запозичення) — невіддільний  етап переходу з російської на українську.

7 способів, щоб позбутися помилок та подолати страх перед говорінням

1. «Не бійтесь заглядати у словник», як радив Максим Рильський: шукайте українські відповідники російським словам.

2. Переведіть пристрої — телефон/планшет/ноутбук — на українську мову. Це допоможе постійно взаємодіяти з мовою, тож із часом ви навчитесь не думати над перекладом, а сприймати зміст одразу українською.

3. Споживайте українськомовний контент — серіали, фільми, мультики, музику, блоги, книги. Так ви збагачуватимете свій словниковий запас, а мозок звикатиме до правильних конструкцій. Якщо серіал/фільм/книга не українського авторства, старайтесь зважати на перекладача. Наприклад, гляньте «Альф» у перекладі Олекси Негребецького.

Ця порада також допоможе побороти тавтологію, тобто недоречне повторення слова чи спільнокореневих йому у словосполученні або реченні (чи сусідніх реченнях). Стилісти часто радять «тренувати надивленість», аби розуміти, що з чим краще поєднувати. Це спрацює і з мовою: ви навчитесь вирізняти помилки та добирати правильні слова.

4. Забезпечуйте всі свої інформаційні, навчальні та розважальні потреби українськомовними курсами, лекціями, майстерками та виступами. Матеріали на різні теми — від розвитку критичного мислення чи вивчення майданчиків електронної комерції в ЄС — цілком реально і просто знайти. Приміром, на Prometeus.

5. Читайте вголос, слухайте аудіокнижки.

6. Якщо ж вас зупиняє мовний бар’єр, ви боїтеся спілкуватись українською на людях, пробуйте співи наодинці чи в безпечному оточенні. Оберіть жанр і виконавця та увімкніть караоке українських пісень. Або спробуйте щовечора записувати на диктофон, відео чи голосові найближчим або ж і собі в нотатках, як минув ваш день чи відповіді-роздуми на рандомні питання.

7. Усе легше робити за підтримки оточення. Домовтеся з рідними, друзями чи колегами про челендж переходу на українську чи покращення володіння мовою. Погодьте умови та правила, діліться навчальними ресурсами, цікавими фільмами та книгами українською мовою. Проговоріть, як толерантно виправлятимете одне одного. Оберіть приз для того, хто найдовше протримається.

Чи варто викорінювати діалектизми зі свого мовлення?

Поки я на Поділлі їду до тітки на деруни, мою подругу із Закарпаття вуйна пригощає кремзликами — в українській розрізняють північне, південно-західне та південно-східне наріччя. Три наріччя вміщають у себе 15 говорів, а ті своєю чергою — безліч говірок. Адже мова не формується у вакуумі. Деякі діалектні слова запозичені з сусідніх мов, зокрема з польської, угорської, румунської. Є й інші випадки. Наприклад, словом послуговувались на певному ареалі, де тепер різні держави. У мову однієї перейшла ця форма як літературна норма, а в іншій країні за літературне вважають інше слово, а переднє зберігається як діалект.

Словники

Фото: nas.gov.ua

Літературна мова походить із діалектів. Так, говір Тоскани, яким Данте написав «Божественну комедію», став основою літературної італійської. Українська ж базується на києво-полтавському. Звісно, із впливом інших.

Важливо розуміти, що суржик не є діалектом, хоч окремі слова, як-то «лікарство» чи «перший», можна вважати діалектизмами. Втім, суржик не має норми, яка притаманна діалектам. Суржик же — хаотичне єднання слів то з однієї, то з іншої мови.

Ресурси для вивчення та поглиблення української мови

Для того, щоб вивчити українську мову самостійно, удосконалити її та/чи навчитися грамотної вимови, достатньо мати бажання та інтернет. Пропонуємо добірку ресурсів, серед яких ви зможете обрати те, що потрібно і підходить вам за темою, подачею та способом сприйняття інформації.

Курси:

Курси для вивчення української мови
  • Курс «Українська мова» від української студії онлайн-освіти EdEra вміщає лекції з фонетики, лексикології, морфології та орфографії.
  • EdEra з громадською спілкою «Освіторія», яка сприяє реформації та розвитку освіти в Україні, розробили також «Лайфхаки з української мови». Курс містить робочі аркуші для практики та інтерактивний конспект на платформі.
  • Для тих, хто ще вагається, переходити на українську чи ні, або ж тих, хто вже вирішив, але боїться помилятись, EdEra розробили курс «МовиТи: онлайн-курс про те, як залюбитись в українську мову». Знайти аргументи на користь самобутності та унікальності української, почерпнути цікаві та влучні фрази можна, пройшовши курс «Мовити. Мотиви».

Словники та довідники, які завжди під рукою:

Український правопис

Мобільні застосунки:

застосунки для вивчення української мови
  • Mova від освітнього проєкту для тих, хто хоче вдосконалити свої знання  української «Мова — ДНК нації». Тут можна знайти правила правопису, фразеологізми, синоніми. Застосунок наразі доступний лише в App Store.
  • Натомість для Android доступний додаток для самостійного вивчення лексики та фонетики елементарного рівня «Вчимо і граємо. Українська мова».
  • Вчитись в ігровій формі пропонує додаток «Вивчаю — не чекаю» від уже згаданої  «Освіторії». Завантажити можна в App Store чи Google Play.
  • «Давай займемось текстом» допоможе вивчати слова в іграх «Словотіндер», «Плутанка» та «Пісняр». Додаток, який можна завантажити на Android та iOS, виріс із блогу Наталі Місюк — дослідниці та популяризаторки української мови. Проєкт має також ютуб-канал та подкаст.
  • Завдання на лексику, граматику, вимову можна виконувати в додатку Duolingo. Скачуйте на Android чи iOS.

Діджитал-платформи:

платформи для вивчення української мови
  • Уже згаданий проєкт «Мова — ДНК нації» містить бібліотеку карток за темами, вправи, блог та можливість перевірки тексту. Проєкт має профілі в соцмережах.
  • Тренажер з правопису української мови, який створений на основі книги Бориса Антоненка-Давидовича «Як ми говоримо», містить теорію та практичні завдання за тематичними блоками.
  • Відео на різні теми, зокрема з TED X, вперше перекладені українською, доступні на ютуб-каналі PROМОВА (Проєкт мова). Ресурс має також профіль в інстаграмі.
  • «Експрес-уроки Олександра Авраменка». Автор блогу — мовознавець, педагог, письменник та один із найвідоміших дослідників і популяризаторів української мови.
  • Ютуб-проєкт «Солов’їне шоу», де учасники — відомі українці — змагаються в знаннях мови. Глядачі натомість можуть підтягнути мову, переглядаючи розважальний контент.
  • Ідея Олександрівна — філологиня, яка веде однойменний ютуб-канал, де розповідає про суржик, діалекти, зокрема бойківську та гуцульську говірки, зниклі звуки української мови та цікавинки літератури.
  • Канал наставника з красномовства, колись російськомовного блогера й ведучого Максима Прудеуса, містить серію роликів про перехід на українську й те, як уникати вживання суржика.
  • Платформа «Маніфест» пропонує огляди фільмів, відеоігор, програм, рейтинг ютуб-каналів українською. Ідея спільноти полягає у спонуканні до створення українськомовного контенту та його популяризації.
  • Позбутися суржику, замінювати нецензурну лексику та правильно вживати слова з «не» допоможуть мініуроки на різні теми від проєкту «Лайфхак українською», створеного «Суспільним».
  • «Вчися вухами| Українська мова» від громадської організації, яка займається вдосконаленням шкільної освіти в Україні, «Смарт освіта» — це аудіоуроки на теми, які вивчають від 8 по 11 клас.  
  • «Чому державною» — 10 історій іноземців, які заговорили українською. Подкаст розповідає про мотивацію та досвід переходу на державну.

Соцмережі та месенджери

  • Телеграм-канал «Українська мова», де публікують тести на грамотність на правильність наголошення слів.
  • Телеграм-канал «Словниковий запас» регулярно публікує слова з тлумаченнями.
  • Інтаграм-профіль популяризатора української мови Андрія Шимановського, де він у коротких роликах розповідає про помилки та варіанти виправлення.
  • Фейсбук-сторінка «Слова, що нас збагачують», на якій пояснюють значення слів із прикладами вживання, наводять відповідники росіянізмів.

З цукром чи зі смітника: переписи кави від книжкових персонажів

авторка Валерія Сергєєва - 14.10.2024 в Книжки

Кавою ми зустрічаємо ранки, пригощаємо гостей, підвищуємо тиск під час негоди та намагаємося збадьоритися після занадто веселих вечірок. П’ємо її без жодних підсилювачів смаку або ж навпаки — додаємо корицю, кардамон, вершки, перець… Вочевидь, що більше завдань та вподобань постає перед цим напоєм, то багатшою стає сама культура кави. 

Активно докладаються до цього й кавомани з-поміж персонажів книжок. Певно, якби вони вели кулінарні зошити, без переписів кави діло точно не обійшлося б — і на характерно пожовклих аркушах хвильками розтеклися б переліки інгредієнтів і послідовність процесу приготування. 

Ми взяли ініціативу у свої руки й самі створили подібний збірник, де особливими рецептами поділилися зовсім різні поціновувачі та поціновувачки: так би мовити, від кавозалежних героїнь нобелівської лавреатки Ольги Токарчук до любителів збадьоритися перед черговим робочим днем у Дискосвіті Террі Пратчетта. А продовження кавової теми також читайте у добірці про цей напій у текстах пісень.

«Земля світлячків» Віктора Близнеця: кава «коро-хоро» з лісової казки

Випити кави в кав’ярні може кожен, а ви спробуйте зробити це в музеї світлячків, відкритому в кленовому корчі. Вхід, до речі, суворо вночі — і це зовсім не конспірація: просто герої «Землі світлячків» Віктора Близнеця — казкові стовуси й тривуси — сплять удень, а працюють під місяцем.

Сиз ХІІ та Мармусія — ілюстрації Ігоря Вишинського до видання книжки Віктора Близнеця «Земля світлячків» 1989, «Веселка»

Найбільшим сплюхом є колекціонер і власник музею Сиз ХІІ, який начебто тільки-но з ентузіазмом розповідав вам про свої найцінніші експонати: вогняні нитки «коси русалок» або рибу-мішкорот, у якої світиться паща, — а вже за секунду солодко посопує на найближчій горизонтальній поверхні. Коли робо́ти зі світлячками-гниличками чи трухлявками не надто багато, Сизова сестра Мармусія не перериває його сон, а просто переносить брата в ліжко. Якщо ж його необхідно збадьорити, на срібній таці з’являється чашка кави «коро-хоро».

«Земля світлячків» Віктора Близнеця

Ілюстрація Ігоря Вишинського до видання книжки Віктора Близнеця «Земля світлячків» 1989, «Веселка»

Інгредієнти:
кавові зерна, березовий сік, тернове молоко, тим’ян, терті горіхи

Спосіб приготування:
Стовуси й тривуси люблять, щоб на каві була густа жовта плівочка, — для цього в джезву необхідно влити березового соку, краплю тернового молока й додати крихту тим’янових зерен. Коли кава закипить і почне загусати, пінку потрібно «припудрити» дрібно потовченими лісовими горіхами.

«Мальва Ланда» Юрія Винничука: дуже екстремальна й трохи омолоджувальна кава

Юрій Винничук, Мальва ланда

Обкладинка роману Юрія Винничука «Мальва Ланда», 2023, «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА»

Екстремальною кава в «Мальві Ланді» є з двох причин: перша — часом за допомогою неї спалюють мандрівників-нишпорок (так спопелів необачний кіт відьми Гортензії); друга — деякі кавові рецепти краще почуваються в фантастичних світах, аніж на вашій кухні. А проте принаймні дізнатися про них варто було б — тож по конях, точніше по чашках!

Головний герой роману львів’янин Бумблякевич опиняється на «сміттярці» — сміттєвому звалищі, що насправді є альтернативним світом з відповідно альтернативними ласощами, як-от борщ із вареними русалками з Моря Борщів чи ковбаси з ковбаба — ковбасяного баобаба.

Аперитивом-перепусткою для Бумблякевича стає кавування, напій для якого готує місцевий мешканець сміттярки пан Зеньо. Смакує кава специфічно, а проте допомагає встановити необхідні соціальні зв’язки, щоб закріпитися на звалищі, а не пролетіти там неприкаяним поліетиленовим пакетиком. Навіщо? Бо тамтешнє середовище омолоджує: один день на сміттярці дорівнює пів року старішання у Львові.

ілюстрація до книжки Ю.Винничука "Мальва ланда"

Ілюстрація до видання Юрія Винничука «Мальва Ланда», 2023, «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА»

Інгредієнти: кава, цукор

Спосіб приготування:
Оце й усе? — можна спохопитися, дивлячись на звичний перелік продуктів. Так, усе, бо вся штука не в тому, з чого ви варите каву, а в тому, як саме ви це робите. Для справжньої «сміттярської» кави варити її потрібно, по-перше, на газу, що виробляється в горах сміття, а по-друге, в кавнику, який обов’язково пролежав на смітнику не менше 10 років! Лише за таких умов у напою з’являється характерний посмак, ніби його розмішали іржавою арматурою.

«Озброєні» з циклу «Варта» Террі Пратчетта: кава «чорна, як північ у безмісячну ніч» і кава-витверезниця

Террі Пратчетт, Озброєні

Обкладинка роману Террі Пратчетта «Озброєні», 2019, «Видавництво Старого Лева»

Щоб місто спало мирно, потрібно, аби хтось продирав заспані очі й цілісіньку ніч ганявся за зловмисниками. Нічна сторожа Террі Пратчетта на варті хоч би що, тож регулярна доза кофеїну є таким же необхідним атрибутом служби, як і кольчуга, шолом чи меч. До того ж навіть фентезійні охоронці закону залишаються передовсім полісменами з відповідними смаками, а отже, їм теж хочеться простого (не)людського «пончика з кавою» (кхе-кхе, ну а той факт, що ці пончики за ґномською модою можуть готувати зі щурами, ми тимчасово опустимо, бо культурно-гастрономічного шоку тут і так задосить).

Найзатятішим кавоманом є капітан Ваймз — він такий суворий, що й кава хоч-не-хоч намагається відповідати своєму споживачу: чорна, як «північ у безмісячну ніч», або «як той дідько», й дряпучо-гірка, як напильник на язиці. Коли ж він перебирає з алкоголем, як-от із «Обіймиведмедем» чи «Справжньою автентичною соковитою гірською росою В. Д. В. Нудля», підлеглі змінюють кавову тактику й напувають боса хапонійською кавою, що «додає тверезості сильніше, ніж несподіваний візит податкової».

  1. Інгредієнти для чорнющої кави: кавові зерна, вода (ймовірно, також цукор, крохмаль, жир, підгорілі шматочки)

Спосіб приготування:
Майстром заварювання суперчорного й гіркого питва є власник бару Облуда Гарґа. Та не судіть книжку за обкладинкою, а каву — за перекривленими обличчями кавоманів. 

Попри сливе свинцевий смак його напій приносить радість: принаймні після перехопленої чашки відвідувачі так і усміхаються, полегшено вигукуючи щось на кшталт: «Як добре, що ці тортури скінчилися!» 

Для успішного результату необхідно купити спеціальний метеорологічний кавник, який зможе виварювати каву до необхідного кольору нічних хмар: купчастих, перисто-купчастих або якихось інших. А також забудьте про всі термінові справи: ми не кажемо, що це вариво потрібно буде кип’ятити вічність, але коли Ваймз спитав про тривалість приготування, Гарґа промовисто уточнив, який сьогодні день і рік. На цьому рецепт кави уривається, а проте кавовар натякав, що майже в усі страви він додає трохи цукру, крохмалю, жиру й підгорілих шматочків абичого — чи розповсюджувалося це кулінарне правило й на напої, вирішувати вам.

Гонятко з Ваймзом

Ілюстрація — зі сторінки мерчу спільноти Discoworld

  1. Інгредієнти для хапонійської кави: ???

Спосіб приготування:
На черзі хапонійська кава-витверезниця. Секрету її приготування не розкривають — по неї просто бігають на Пузоздавний провулок у критичних ситуаціях. 

Залежно від рівня критичності існує два підвиди: «Червона пустельна особлива» та «Кучерява гірська звичайна», тобто дещо міцніша й слабша. Краще купувати слабшу, бо, якщо витвережувальний ефект переважить рівень алкогольного спʼяніння, можна очиститися занадто й опинитися на кавово-космічних плантаціях по той бік свідомості.

«Старі люди» Софії Андрухович: «чудернацька імбирна Грузія» з персиками

Софія Андрухович, Старі люди

Обкладинка до книжки Софії Андрухович із повістю «Старі люди», 2023, «Видавництво Старого Лева»

Персонажка Марта зі «Старих людей» любить розкидатися не лише дивними історіями, а й не менш вигадливими рецептами кави. Зустрівшися з Лукою на весіллі його діда й бабці, Марта наступного дня приносить йому каву «Джорджію-Джинджер» — такого ж теплого смаку й кольору, як жовтувате від глини озеро в осінній колибі, біля якого вони познайомилися, й призахідне сонце. 

Із цієї кави починається їхній 101 день разом і подальше позачасся, де по-старечому не тріскаються п’яти й немає потреб у похоронній косметиці, яку для проводів виготовляв Мартин дід.

кава Джорджия Джинджер

Фото кави «Джорджія-Джинджер» з відкритих джерел

Інгредієнти для кави на шістьох осіб, яку випивають удвох: 75 мл кави, одна банка персикового компоту, 12 мл свіжих вершків, 1,5 столової ложки коричневого цукру, 2 дрібки цинамону, 1 дрібка меленого імбиру, помаранчева цедра

Спосіб приготування:
«Все досить просто: спершу злити персиковий сироп у глиняний глечик, до персиків додати половину кави і впродовж хвилини збивати їх. В окремій мисці збити вершки. Налити 25 мл холодної води у банячок, туди додати цукор, цинамон, імбир і персиковий сироп. Довести до кипіння на середньому вогні, потім вогонь послабити і дати поваритися ще хвилину. Тоді додати персикового пюре і залишок кави та перемішати всю масу. Подати зі збитими вершками й помаранчевою цедрою».

«Морбакка» Сельми Лаґерльоф: кава для маленьких хитрунів

Обійстя Морбакка

Картина обійстя, створена дядьком Сельми Лаґерльоф Крістофером Волротом. Ілюстрація — з сайту будинку-меморіалу Морбакка

У Морбацці — затишному обійсті родини Лаґерльоф — не затихають казки й оповідки про всілякі дивовижі: то в сусідньому озері розгуляється водяник у подобі сріблястого непідкованого коня, то старі сани на горищі раптово захочуть злітати на відьомський шабаш. Вправляються в байкарстві й любителі кави — особливо ж тоді, коли її забороняє пити мама!

Інгредієнти: кава, вода, цукор

Спосіб приготування:
Старенька пані Ракліц просить постійно підтримувати вогонь у її кахляній грубці, щоб мати можливість будь-коли наставити кавник. А ще запрошує на кавування онучок, чия мама Ліса Майя чомусь вважає каву некорисною для дитячих організмів. Як розумієте, у подібному випадку важать не так секрети приготування напою (заливаєте водою мелені кавові зерна й варите на відкритому вогні), як його потаємного пиття. 

Сельма Лагерльоф, Морбакка

Обкладинка книжки Сельми Лаґерльоф «Морбакка», 2023, «Видавництво Старого Лева»

Коли Ліса Майя занюшує, що від доньок за кілометр несе кавовим духом, то запитує, чим їх пригощала бабуся. Ті ж відповідають, що кашею:

«— У чому ж ви зварили кашу?
— У кавнику, мамусю!
Маленькі хитрунки відповіли так простодушно, що мама мимоволі засміялася».

Так би мовити, простий лайфгак, який можна намотати на вус.

«Непро́сті» Тараса Прохаська: кава з грейпфрутовим соком

Тарас Прохасько, Непрості

Обкладинка до роману Тараса Прохаська «Непро́сті», 2018, Terra Incognita

Окрім духмяної ялівцівки, Себастян, Франц та Анна п’ють каву з грейпфрутовим соком — цей ритуал озатишнення стоїть в одному ряду з кутанням в ліжники й наслуханням тріскоту виноградного галуззя в комині. Звісно, в романі фігурують і інші напої, як-от кава з гашишем для растаманів, що перевозять сирних коників, або фруктові чаї старого Беди. Та саме грейпфрутова кава є своєрідним символом втишення й самовіднайдення.

Капугрей

Капугрей. Фото — з фейсбук-сторінки кав'ярні Oz KaVa

Інгредієнти: мелені кавові зерна, вода, 4 грейпфрути

Спосіб приготування:
Для того, щоб напій вийшов смачним, грейпфрути мають бути соковиті й доволі великі — розміром із «малі гарбузики». Необхідно окремо зварити міцну каву, а потім додати свіжовичавлений грейпфрутовий сік. Пропорції такі: «майже сам сік, кави кілька крапель». Подавати непро́сте пригощення в збанку.

«Правік та інші часи» Ольги Токарчук: запарена кава

Кавовий млинок є моделлю всесвіту, віссю самої реальності, а крутіння корби — ніщо інше як пусковий механізм для часу. 

Ольга Токарчук, Правік та інші часи

Обкладинка видання Ольги Токарчук «Правік та інші часи», 2023, «Темпора»

Першим спогадом персонажки Місі Небеської стало повернення батька з Першої світової, коли той приніс млинок як воєнний трофей. Останнім спогадом була першовереснева кава, дбайливо намелена в цьому ж механізмі з дерева, міді й порцеляни. Недивно, що й у світотворчій настільній грі, яку мудрий рабин подарував дідичу Попельському, поміж фігурок людей, тварин та книг лежала мініатюра млинка: жінки Правіка, народжуючи, відчувають себе зерням, затисненим поміж жорен, натомість відхід у засвіти супроводжується тугою за світлом — сонячним зайчиком на поверхні майже допитої кави.

млинок до кави

Ручний вінтажний млинок для кави. Ілюстрація — з відкритих джерел

Інгредієнти: щойно змелені кавові зерна, окріп, цукор

Спосіб приготування:
Кавові зерна потрібно змолоти акурат перед заварюванням, щоб вони ще пам’ятали стукіт серця, до якого господар чи господиня щойно притискали млинка. Опісля насипати порошок в склянку й залити окропом — саме так найчастіше робила Міся. Коли напій настоїться, всипати цукру, щоб той якусь хвильку полежав на густій пінці і лиш згодом опустився на денце. До кави подавати шоколадні пряники.

«Подорож на Пуп Землі» Макса Кідрука: кава по-еквадорськи (на молоці)

Макс Кідрук, Подорож на пуп Землі

Обкладинка книжки Макса Кідрука «Подорож на Пуп Землі», 2016, КСД

Подорожувати значить знайомитися з новими кавовими традиціями! Головний герой тревелогу, вирушивши до острова Пасхи, по дорозі залітає до Еквадору. Бо все-таки символічно почати виправу до південної півкулі з самісінького центру Землі — екватора, а заразом почастувати себе екваторською, а точніше еквадорською кавою, через яку спочатку репетуєш, а потім вибачливо дякуєш офіціанту.

Інгредієнти: молоко, а також перемелена на порошок чи дуже міцно заварена кава

Спосіб приготування:
Знайшовши середину землі, варто знайти золоту середину й у поводженні з персоналом еквадорських кав’ярень: не варто обурюватися, коли після замовлення кави вам принесуть склянку чистого молока — все так, як і має бути! Кавова культура в Еквадорі не надто толерує додавання води, тому напій здебільшого готують із молока та сухої меленої кави: порошок подають в окремій чашечці, що схожа на сільничку. Так еквадорці ніби «присолюють» кавою гарячу молочну пінку. Виняток становить перепис із південних регіонів країни, де до молочної основи додають рідкий варіант кавового екстракту, який до столу приносять у невеличкій карафці.

Дайджест культурних подій (з 14 до 20 жовтня)

авторка Ксенія Ідрічан - 14.10.2024 в Події

14 жовтня, понеділок

Зустріч із Войцехом Тохманом

Зустріч із Войцехом Тохманом

Київ, Книгарня «Сенс на Хрещатику»
Початок: 19:00

Відбудеться зустріч із польським репортажистом і письменником-документалістом Войцехом Тохманом. Захід організовують «Сенс на Хрещатику», Польський Інститут у Києві й видавництво «Човен». Тохман — колишній репортер Gazeta Wyborcza та засновник Фонду ІТАКА, що займається пошуком загиблих і підтримкою їхніх родин. У його доробку — дев’ять книжок про соціальні й людські теми. Модеруватиме подію перекладачка сучасного польського репортажу Олена Шеремет.

Більше про захід у фейсбуці та інстаграмі.

Властивості перебування

Властивості перебування

Київ, бізнес-простір Peremoga
Тривалість події: з 3 жовтня до 9 листопада
Графік роботи: щодня з 12:00 до 17:30

Картини, скульптури та графіка на виставці Олександра Крижановського змушують балансувати між минулим і теперішнім, відкриваючи тривожну правду: простір навколо постійно змінюється, і неможливо контролювати його межі. Кожен об’єкт — це виклик, який підштовхує до переосмислення того, що ми вважаємо реальністю. 

Виставка організована за підтримки платформи SPILNE ART. 

Детальніше про виставку у фейсбуці, інстаграмі та на офіційному сайті.

15 жовтня, вівторок

Як ми стали добровольцями

Як ми стали добровольцями

Київ, Інформаційно-виставковий центр Музею Майдану
Початок: 17:30

Фільм від режисерок Лариси Покальчук (Артюгіної) та Олександри Чуприної показує, що добровольці — це не герої з підручників, а звичайні люди, які вирішили стати на захист своєї землі. Це історії цивільних людей, які, залишивши звичне життя після Майдану, вирушили на фронт, щоб захистити Україну. Програмісти, актори, піаністи — усі вони опинилися на передовій, зіткнувшись із війною лицем до лиця. У їхніх розповідях — кров, поранення, страх втратити близьких, але й незламність духу. 

Більше про подію у фейсбуці.

Вулиці і вулички Львова

Вулиці і вулички Львова

Львів, Художньо-меморіальний музей Олени Кульчицької
Початок: 16:00
Тривалість події: з 15 жовтня до 15 листопада
Графік роботи: з неділі до четверга з 10:00 до 17:00

Відкриття виставки львівської художниці Олени Каменецької-Остапчук. У роботах вона передає дух міського пейзажу, показуючи мальовничі старовинні вулиці. У її картинах ритми та барви Львова, як живий організм, пульсують енергією, а цикл «Кольорова ніч» яскраво ілюструє магію нічного міста.

Деталі виставки у фейсбуці.

16 жовтня, середа

Гуркіт. Стукіт. Шелест

Гуркіт. Стукіт. Шелест

Київ, Мала Галерея Мистецького арсеналу
Графік роботи: з середи до неділі, з 12:00 до 19:00

Художник Тарас Ковач у персональній виставці показує, як війна змінює саме серце міста Києва, поглинаючи його простори й ламаючи їх на шматки. Живопис і відеоінсталяції створюють тривожну атмосферу, де ландшафт перетворюється на хащі, що одночасно приховують і викривають сліди бойових дій. Природа не просто відновлює свої права, а пронизує місця, де ще вчора стояли укріплення, змушуючи нас побачити, як хаос війни стає частиною щоденної реальності.

Деталі виставки у фейсбуці, інстаграмі та на сайті.

Я померла в Ірпені

Я померла в Ірпені

Київ, Voitok Gallery
Тривалість події: з 11 жовтня до 2 листопада
Графік роботи: з середи до п’ятниці з 14:00 до 20:00, на вихідних — з 11:00 до 20:00

Персональна виставка режисерки й аніматорки Анастасії Фалілеєвої, де представлено оригінальні кадри з однойменного фільму, документальні світлини та інші артефакти, пов’язані з кінострічкою. Фільм «Я померла в Ірпені» — документальна стоп-моушен анімація, яка розповідає історію виживання в Ірпені під час російського вторгнення. Фільм уже отримав численні нагороди, зокрема гран-прі фестивалю анімації LINOLEUM та нагороду за найкращий сценарій на Ottawa Animation Festival.

Більше про виставку у фейсбуці та інстаграмі.

Співпраця з клієнтами і партнерами з інших країн

Співпраця з клієнтами і партнерами з інших країн — що варто врахувати. Чому у нас не працює, як у них?

онлайн, платформа Kyiv-Mohyla Business School
Початок: 18:30

Марина Стародубська, Олеся Островська-Люта та Микола Типусяк обговорять кроскультурні відмінності, специфіку робочих процесів у різних країнах та те, як культурні особливості впливають на успішність співпраці. Потрібна попередня реєстрація на подію.

Більше в фейсбуці, інстаграмі та на сайті.

17 жовтня, четвер

8-мий Київський тиждень критики

8-мий Київський тиждень критики

Київ, кінотеатр «Жовтень»
Тривалість події: з 17 до 23 жовтня

Київський тиждень критики представить найяскравіші роботи українських кінематографістів, культову ретроспективу та найновіші артфільми року. Це можливість зануритися у світ кіномистецтва, де кожен фільм — це новий погляд на сучасність, культуру і мистецтво. У межах міжнародної програми «Фокус: Україна — Нідерланди» відбудеться ретроспективна секція «Дивніше за рай», присвячена незалежному кіно США 70–90-х років, а також українська секція «Химерний час» про поетичне кіно. У програмі передбачено українські Ґала-прем’єри, спеціальний показ фільму Паоло Соррентіно «Партенопа», закритий показ стрічки Жанни Озірної «Медовий місяць», а також прем’єра документального фільму «Спротив та єдність».

Більше про подію у фейсбуці, інстаграмі та на сайті.

Умовно безпечний простір

Умовно безпечний простір

Черкаси, Sklad N5 Gallery
Тривалість події: з 12 жовтня до 2 листопада
Графік роботи: будні — з 10:00 до 18:00
субота — з 12:00 до 17:00

Анастасія Усенко у своїй виставці досліджує нову інтерпретацію тілесності, вільну від стереотипів та ідеалізації. Її роботи вирізняються експериментами з матеріалами та вільними лініями і створюють унікальну текстуру, що відображає відчуженість і чуттєвість.

Більше про виставку у фейсбуці та інстаграмі.

Витоки.

Витоки. До 125-річчя виставки до ХІ Археологічного з’їзду

Київ, Національний художній музей України
Тривалість події: з 10 жовтня до 6 грудня
Графік роботи: з четверга по суботу, з 12:00 до 17:30

Подія присвячена 125-річчю виставки, організованої Вікентієм Хвойкою, яка заклала основи зібрання сучасного Національного музею історії України. В експозиції представлені 54 артефакти, зокрема старожитності трипільської культури та скіфів, а також унікальні документи, що відображають музейницьку діяльність Хвойки.

Деталі виставки у фейсбуці й інстаграмі.

18 жовтня, п’ятниця

GOGOLFEST POKROVA

Міжнародний фестиваль сучасного мистецтва GOGOLFEST POKROVA

Запоріжжя, локацію повідомлять зареєстрованим учасникам
Тривалість події: з 18 до 20 жовтня

GOGOLFEST POKROVA підтримає жителів прифронтового міста та об’єднає у спільному протистоянні. У програмі — концерти гуртів Dakh Daughters, Пиріг і Батіг, Zapaska, а також вистави «Місто Марії» і «Серце Матері». Фестиваль відкриється інсталяцією «Дерево пам’яті», яка присвячена загиблим українським воїнам. Події проходитимуть в укриттях із дотриманням безпеки. 

Більше про фестиваль у фейсбуці, інстаграмі та на сайті.

19 жовтня, субота

Структури взаємности

Структури взаємности

Львів, Jam Factory Art Center
Початок: 17:00
Тривалість події: з 19 жовтня 2024 до 23 лютого 2025 року
Графік роботи: з вівторка до п’ятниці з 12:00 до 20:00
на вихідних — з 11:00 до 20:00

Виставка досліджує суспільну взаємодію в часи великих травм, запрошуючи відвідувачів зануритися у два простори. Так у першому «Просторі Минулого» художники, серед яких Алевтина Кахідзе, Жанна Кадирова, Олена Турянська, Ольга Шишлова, Феліпе Кастельбланко, Яся Хоменко, Олександр Бурлака та _Mediaklub, ділитимуться історіями пам’ятання і відновлення.
У другому «Просторі Теперішнього» архітектор Олександр Бурлака створить конструкцію, що символізує взаємність — підтримку, важливу для українського суспільства з 2014 року. Протягом виставки відвідувачі зможуть створювати нові об’єкти та сенси зі своїх історій війни, які стануть частиною експозиції.

Більше про виставку у фейсбуці, інстаграмі та на сайті.

"Небезпечні зв’язки", Молодий театр

Небезпечні зв’язки

Київ, Молодий театр
Початок: о 18:00
Тривалість події: 19 та 20 жовтня

Режисер Андрій Білоус представляє оновлену версію скандального роману Шодерло де Лакло. Це історія про парі між двома горезвісними інтриганами й руйнівниками людських доль — мадам де Мертей і віконтом Вальмоном.

Вражаючі декорації, костюми від Бориса Орлова, живий бенд під керівництвом Іллі Чопорова та зірковий акторський склад: Олександр та Вікторія Ромашко, Дарія Баріхашвілі, Ніколетта Мочані.

Деталі вистави в інстаграмі та на сайті.

Фрагменти

Фрагменти

Львів, Палац Лозинського, Львівська національна галерея мистецтв імені Б.Г. Возницького
Тривалість події: з 11 жовтня до 31 грудня
Графік роботи: вихідні з 11:00 до 17:00

Персональна виставка Олега Денисенка, у якій художник розкриває, як наш світ складається з окремих етапів, досвіду та почуттів, що і формують соціальні зв’язки. Його роботи стають маркерами пам’яті та часу — власне фрагментами прожитого — і так створюють «нову стару дійсність».

Деталі виставки у фейсбуці.

Химерні історії для химерних часів. Тиждень критики

Химерні історії для химерних часів

Київ, Книгарня «Сенс на Хрещатику»
Початок: 14:00

Обговорення з куратором кінофестивалю Станіславом Битюцьким та редакторкою спецпроєктів The Ukrainians Media Ольгою Перехрест про 90-ті роки в українському кіно та літературі. На події розкажуть, як творчість Франца Кафки вплинула на митців того часу і чому ці такі історії досі актуальні. У фокусі — звичайні люди, які через мистецтво відображали труднощі та трансформації суспільства, що відбувалися на зламі епох. 

Більше про подію в інстаграмі та фейсбуці

Артсвіт дітям. Театральні історії

Артсвіт дітям. Театральні історії

Дніпро, Галерея Артсвіт
Тривалість події: щосуботи з 5 жовтня до 7 грудня
Графік роботи: щосуботи о 14:00 для дітей віком 6-8 років, о 16:00 для дітей 9-13 років

Новий курс освітньої програми «Артсвіт дітям» під назвою «Театральні історії» занурить дітей у різноманітний світ театру, візуального мистецтва та перформансу. Учасникам пропонують навчитися створювати декорації з крафтового паперу та коробок, виготовляти ляльок із тканин і вовни, писати сценарії, а також розробляти костюми й реквізит.

На кожну подію в межах програми потрібно окремо реєструватися.

Деталі в інстаграмі, фейсбуці та на сайті.

20 жовтня, неділя

Робоча група — звук

Робоча група — звук

Дніпро, онлайн / DCCC
Реченець для заявок: до 20 жовтня
Тривалість резиденції: з 4 до 29 листопада

DCCC відкриває резиденцію «Робоча група — звук» для музикантів і саунд-артистів із Дніпра, що досліджують нову чутливість до звукових ландшафтів під час війни. У програмі — щотижневі зустрічі, робота над проєктами та організація публічних заходів. DCCC надає кураторську підтримку, гонорар 8 000 грн та приміщення для репетицій. Заявки приймають до 20 жовтня.

Детальніше про опенкол у фейсбуці, інстаграмі та на сайті.

Матеріал підготований в рамках студентського стажування.

Добірка книг на ЛГБТІК+ тематику, які варто прочитати

авторка Анастасія Клименко - 11.10.2024 в Книжки

З кожним роком добірки квір-літератури, які формують найчастіше до Місяця гордості, поповнюються новими авторами й авторками, а про права ЛГБТІК+ спільноти говорять усе більше — через сучасну українську чи перекладену книжку. 

Проте це не применшує важливість репрезентації геїв, лесбійок, транс-персон та інших представників ком’юніті в культурі — і не тільки як учасників любовних взаємин, але й як звичайних людей зі своїми бажаннями, потребами, мріями та цілями.

Не екзотизація, а нормалізація — головна ціль квір-літератури.

Репрезентація ЛГБТІК+ спільноти в літературі

Про ЛГБТІК+ спільноту можна говорити також по-різному. Наприклад, пояснювати дітям важливі теми — вже загальноприйнята тенденція. Теми науки, сексу, політики, бізнесу — про все це вже не прийнято мовчати. На жаль, із темою квір-людей в Україні інша ситуація — вона досі табуйована. З дітьми про неї або не говорять, або, ще гірше, висвітлюють як щось негативне, неприродне та аномальне. Саме тому дитяча квір-література така важлива — щоб уже змалечку показувати, що представники ЛГБТІК+ спільноти — такі самі люди, як і всі ми. І що любити можна кого завгодно, незалежно ні від чого.

Ще одним важливим прошарком ЛГБТІК+ книг є young adult-література: про пошук себе у суспільстві, формування своїх цінностей та позиції, та прийняття — свого «Я» та оточення. Цю літературу складно назвати чимось винятково для підлітків, адже термін «молоді дорослі» охоплює набагато ширший віковий діапазон — за деякими даними, з 12 до 35 років. Тим паче, коли йдеться про прийняття своєї сексуальної орієнтації — це ще більш складний процес, який може тривати і в дорослому віці. Зокрема якщо це відбувається в консервативному суспільстві. Тож і така квір-література має неабиякий попит — вигадані герої допомагають прийняти та подолати невигадані проблеми.

Говорити лише про репрезентацію геїв та лесбійок в літературі не можна, так як спектр значно ширший — не дарма в абревіатурі квір-спільноти можна побачити знак «плюс». Цей «плюс» проявляється у великій кількості текстів та дозволяє досліджувати  сексуальні орієнтації, ґендери та різні прояви сексуальності. Відкриття своїх меж та готовність говорити про нові досвіди — ось про що свідчить перекладена іноземна й написана українська книжки про інших представників ЛГБТІК+ спільноти.

Нікому не секрет, що квір-спільнота не приймалась і, на жаль, досі не повсюдно приймається українським суспільством. Тож тексти про людей, що намагаються говорити із собою чесно, поки інші ллють ненависний шум у вуха, були завжди: і в епоху українського модернізму, і на початку 2000-х, і зараз. Саме тому боротьба зі стереотипним світом, і звідси — боротьба зі стереотипами в собі, є ледь не головною проблематикою української квір-літератури. І, будьмо чесні, не тільки української.

Тож, щоб ознайомитися ближче з українськими й іноземними виданнями про ЛГБТІК+ спільноту, пропонуємо добірку 9 книжок на квір-тематику: від книг для дітей до соціяльно-драматичних романів, від фентезі до young adult-історій та коміксів.

«Майя та її мами», Лариса Денисенко, видавництво «Видавництво»

"Майя і її мами" Лариса Денисенко

Дівчинка Майя вчиться в 4 класі та тільки починає досліджувати цей світ та дізнаватися про сім’ї своїх однокласників. Хтось живе тільки з бабусею, бо батьки на заробітках. Хтось — у прийомній сім’ї, хтось — із мамою та вітчимом. Майя живе з двома мамами-лесбійками.

Це одна з перших дитячих книг, у якій настільки відверто говорять не тільки на тему одностатевих стосунків, але й одностатевих сімей — як цей досвід переживає дитина та чому цей досвід такий же валідний, як і всі інші. Наразі всиновлення дітей ЛГБТІК+ парами не є легалізованим в Україні. Тож «Майя та її мами» — це не просто цікава та захоплива книга про життя однієї дівчинки. Не тільки оповідь про життя ЛГБТІК+ спільноти від дитини для дитини. Це ще й нагадування про нерівність та інтолерантність, яка існує в українському суспільстві і з якою можна боротися хоча б розмовами з дітьми про це. Аби в майбутньому Майя з двома мамами була такою ж нормативною та звичною частиною суспільства, як Ваня з мамою й татом. 

«Принцеса + принцеса: довго та щасливо», Кейті О’Нілл, видавництво «РМ»

"Принцеса+принцеса: довго і щасливо"

Фентезійний комікс від новозеландської авторки про двох принцес, що долають безліч перешкод, аби врятуватися від запеклої чаклунки і знайти своє «довго та щасливо» разом.

Окрім того, що цей комікс оповідає про пригоди, боротьбу з підступними героями та справжню перемогу добра над злом, авторка ще й уміло працює зі стереотипним тропом «дівчини у вежі», яку, за всіма канонами казок, рятує принц на білому коні. У «Принцеса + принцеса…» цю дівчину, тендітну Сейді, рятує інша дівчина — героїчна Аміра. Цей сюжетний хід показує: жінка не обов’язково має чекати на порятунок, вона й сама може рятувати — себе та інших. А також Кейті О’Нілл працює з темою стосунків лесбійок — їх зародження, розвиток, пошук свого щастя. І все це через яскраві картинки та пригодницький сюжет — для дітей простими словами про важливе.

«Коли завмирає сердце», Еліс Осман, видавництво «Видавництво»

"Коли завмирає серце" Еліс Осман

Світовий бестселер, що став одним із найбільш популярних серіалів на Нетфліксі. Графічний роман про підліткове кохання двох хлопців Ніка та Чарлі — не просто один із найбільш популярних квір-романів останніх років. Це ще й історія дорослішання, історія про підлітків різної орієнтації, ґендеру, раси, соціяльного статусу. З різними характерами, викликами та проблемами. 

«Коли завмирає серце» — це комікс, який часом може здаватися надто наївним чи дитячим. Проте за яскравими малюнками стоїть історія першого кохання — справді, часом наївного, часом дитячого, часом банального, але дуже трепетного та ніжного. Цей роман не екзотизує любов двох чоловіків та не зводить усе лише до сексуального потягу — навпаки, показує різний спектр емоцій, різні почуття та переживання.

Книга Еліс Осман — це хороша можливість для підлітків помріяти про перші романтичні почуття, а дорослим — повернутися у спогади про них. І всім замислитися над темою прийняття та толерантності — як це має працювати та як цього досягти в нашому набагато більш консервативному українському суспільстві.

«Майже хороші хлопці», Дар’я Чайка, видавництво «Видавництво»

"Майже хороші хлопці" Дар'я Чайка

Український квір-роман про стосунки двох хлопців у реаліях черкаського міста Сміла. 

Кім — гей, про чию орієнтацію дізналися в школі після злиття в соцмережі його особистого листування. Він розірвав стосунки зі своїм найкращим другом Тьомою та цурається його — ігнорує, робить вигляд, що вони не знайомі. Це історія про прийняття себе, про боротьбу проти гомофобії — внутрішньої та зовнішньої, — проти психологічного та фізичного булінгу.  А також про дружбу та, звісно, про перше кохання.

Ця книга доповнена яскравими ілюстраціями, що передають деяку безтурботність підліткового життя — школа, хот-дог на перервах, футбол на стадіоні після уроків. Але на тлі цього сетингу проходить історія закоханості (чи таки дружби?) двох майже хороших хлопців — зі своїми проблемами та помилками. Ніяких стереотипів: ілюстрації в книзі не скасовують її глибокі сенси та зміст. А young adult-література говорить не про «підлітковий максималізм», а про важливі проблеми, що мають наслідки, з якими нам усім миритися. Або ні: замість цього — протидіяти їм та говорити про них.

«Андрій Лаговський», Агатангел Кримський, видавництво «Віхола»

"Андрій Лаговський" Агантангел Кримський

Культовий автобіографічний роман українського сходознавця, що був уперше опублікований 1905 року. Історія інтелектуала Лаговського заплутана, екзистенційна, часом епатажна як на початок XX століття. Важливим елементом історії є гомосексуальна орієнтація головного героя та те, як він її досліджує — у тогочасному українському сетингу, в обставинах аналізу свого «Я».

«Андрій Лаговський» — модерністський роман про пошук себе, своїх ідеалів, цінностей, бажань, любові. Про життя професора, книжника та поета в одній людині. Про важливий соціокультурний фон — як контекст тогочасної Російської імперії, так і робота з орієнталізмом: не дарма Агатангел Кримський — сходознавець. А ще про сумбурність та справжність себе, про сприйняття Лаговського як гея крізь призму людини минулого сторіччя. 

Перевидання цього роману дуже важливе для українського літературного процесу. Не тільки як акт повернення Кримського в канон, але й як дослідження квірності в класичній українській літературі.

«Мій лесбійський досвід самотности», Наґата Кабі, видавництво «Видавництво»

"Досвід самотності" Нагата Кабі

Автобіографічна манґа про прийняття своєї сексуальності та сексуальної орієнтації, психічні порушення, стосунки з батьками та сприйняття себе — як жінки, як доньки, як лесбійки.

Кабі — головна героїня — живе з батьками, працює на тимчасових роботах та у свої 28 років жодного разу не мала сексуального чи романтичного досвіду. Саме тому вона приходить до лесбійського борделю, щоб цей досвід здобути.

Історія Кабі — це історія жінки, яку ніхто не приймає: ні її батьки, ні якісь соціяльні групи, ні вона сама. Це історія про розлади харчової поведінки, селфхарм, асоціяльність, інтимність на межі з істерикою. Як пише літературознавиця Ганна Улюра для рецензії на інфоресурсі «Повага», навіть блідо-рожевий колір манґи відображає хворобливість цієї історії — колір шрамів та рубців. Роман Наґати Кабі складно назвати еротичним, та й від жанру «юрі» (напрямок у манзі, що зображує досвід лесбійських стосунків, — ред.) авторка відхиляється. Ця історія — хороша можливість зазирнути не стільки у важкий сетинг, скільки в трагічні обставини. Та поміркувати над різними досвідами — зокрема і над лесбійським досвідом самотности.

«Тепло його долонь», Юрій Ярема, видавництво «Видавництво Анетти Антоненко»

"Тепло його долонь" Юрій Ярема

Роман про молодого журналіста та гея Остапа, що вирішує вирватися з провінційного міста у столицю, аби шукати для себе нове життя та справжнє кохання. Він заводить стосунки з гетеросексуальним чоловіком, намагається зробити цей світ кращим та боротися проти інтолерантності. Звісно, у нього це не завжди виходить, і в цьому вся книга — вона про сетинг та контекст, котрий є, на жаль, дуже консервативним, а отже — досить гомофобним.

Автор висвітлює не тільки проблеми ЛГБТІК+ спільноти в Україні, але й проблему прийняття інакшості в нашому суспільстві. На сторінках роману з’являються представники різних рас, субкультур та орієнтацій. І їхнє існування в Україні — булінг, неповага з боку інших, неприйняття себе. Але при цьому прагнення до щастя — і, зрештою, його здобуття.

Юрій Ярема стверджує, що «Тепло його долонь» — перший український гей-роман. З частиною про першість погодитись складно, але й заперечувати, що це справжній український гей-роман — із реальними проблемами та викликами від нашого і для нашого суспільства — неможливо.

«Діва, матір і третя», Юлія Нагорнюк, видавництво «Ще одну сторінку»

"Діва, матір і третя" Юлія Нагорнюк

Головна героїня міського фентезі від Юлії Нагорнюк — Марина — наповнює своє життя як може: допомагає з порятунком історичної спадщини на Київщині, організовує Пластунський табір, готує зілля. Її життя не стоїть на місці, але романтична його складова — так. Марина не відчуває сексуального потягу до свого хлопця, але, окрім того, потрапляє у вир інших пригод, де зможуть допомогти тільки її найкраща подруга та відьомські здібності.

«Діва, матір і третя» — це гумористичне фентезі, що допоможе розслабитися та зануритися у захопливі пригоди в іншому вимірі на межі з реальністю. Проте це ще й один із перших романів, де досліджується тема асексуальності — відсутності сексуального потягу до будь-якої статі чи ґендеру. 

Марина переживає різні стадії прийняття себе та своїх (не)бажань, переосмислює свою жіночність. І все це з характерним «пратчеттським» гумором, затишком та фентезійним сетингом. 

«Середня стать», Джеффрі Євгенідіс, видавництво «Видавництво Старого Лева»

"Середня стать" Джеффрі Євгенідіс

Роман, за який автор грецького походження отримав Пулітцерівську премію. Історія про життя Калла Стефанідіса (у дитинстві — Калліопи), що народився гермафродитом — тобто з чоловічими та жіночими статевими ознаками. Сімейна сага родини Стефанідісів на тлі різних історичних епох США.

«Середня стать» охоплює багато проблематик, і Євгенідіс якісно працює з усіма. Зосереджується на головному герої та його переживаннях: прийняття свого незвичного для більшості тіла, своєї орієнтації та прагнення жити та бути щасливим. Не забуває про історії інших поколінь Стефанідісів та не просто розказує їхню історію — пояснює, як вона вплинула на генетичні особливості Калла. Згадує тему асиміляції греків в американському суспільстві, апелює до давньогрецької міфології, говорить на тему расизму, насилля, війни та емміграції. 

Ця книга стане цікавою не тільки для тих, хто прагне більше дізнатися про фізіологічне, інтимне життя та духовні переживання інтерсекс-людей, але й для тих, хто цікавиться історичним чи соціологічним тлом інших націй. І точно — ця книга для всіх, хто прагне відкривати свої межі та дізнаватися нове про світ.

Так можна сказати і про всі добірки книжок про ЛГБТІК+ спільноту та про квір-літературу загалом — живу, таку різну і важливу: щось, для чого треба відкривати межі в голові, аби відкривати межі в суспільстві. 

Ельфи на сторожі кібербезпеки

авторка Ілона Михніцька - 09.10.2024 в Культура

Під час війни часто втрачається сенс тих речей, що розважали й надихали в мирний час. Ми озираємося на книжку чи виставу з думкою «Чи це на часі?». Яка метаморфоза має зустріти мистецтво сьогодні, щоб воно могло протистояти реальності? 

20 та 21 вересня 2024 року у стінах Малого театру всі охочі могли відвідати лекцію і воркшоп від Маґди Шпехт у рамках освітньої програми the black box.

Варто додати контексту. the black box — освітня програма театрального спрямування, яка цьогоріч має фокус-тему: «Театр, що не втратив надію». Програма проходить у трьох містах: Києві, Харкові та Львові. Куратори Ніна Хижна й Артем Вусик зазначають: «Ідея програми обертається навколо дихотомії театру як тимчасового утопічного простору — відновлювального притулку, де ми можемо бути разом, рефлексуючи сьогодення та фантазуючи щодо майбутнього й театру критичного — холодного та гострого, як лезо, що ним ми препаруємо дійсність».

У Києві програма була зосереджена на пильності. Саме тому запрошена спікерка подій — Маґда Шпехт, польська театральна мисткиня, авторка перформенсів та інсталяцій, котра наразі вирішила стати «кіберельфинею» і боротися в цифровому просторі. 

Перформативна лекція Маґди Шпехт «Кіберактивізм під час війни» у межах освітньої програми про театр the black box від Jam Factory Art Center та театру «Нафта». Фото Антона Дмитрука

Тож наразі йдеться не про театр як традиційне місце, де через слова, рухи й декорації розповідають історію. Театр у сучасному дискурсі стає каркасом для поєднання різних шляхів впливу й боротьби. Це набагато ширша практика. У ці складні часи театр зазнає метаморфізму і сам стає методом взаємодії, фактично однією з мов спілкування й існування в реальності.

Кіберельфи: хто вони такі?

На лекції-перформансі «Кіберактивізм під час війни» Маґда зустріла слухачів з ельфійськими вушками на голові. Спікерка пояснила, що представляє спільноту «кіберельфів», яка виникла в Естонії у 2014 році й налічує вже понад 4 000 волонтерів. Маґда — засновниця польської групи «кіберельфів». Діяльність організації пов’язана з поширенням правди про війну в Україні, боротьбою з дезінформацією і фейк-ньюсами.

Здавалося б, звідки з’явився образ фольклорних, міфічних істот? Як і у фентезійному світі, кіберельфи ведуть боротьбу з кібертролями. «Те, що ми визначаємо себе ельфами, допомагає краще почуватися», — зізнається Маґда. Ідеться про важливість усвідомлення й належність кожного з нас до певної спільноти, розмежування добра і зла. А ще про силу називання, силу слова. Головна мета кіберельфів — допомогти людям почуватися безпечно в цифровому просторі, вміти розрізняти правду й маніпуляції.

Крім роботи з розпізнаванням фейк-ньюсів, документуванням російських воєнних злочинів, Маґда розповідає про свою активістську діяльність під час лекції-перформансу, з якою подорожує різними містами та країнами. Вона ділиться власним досвідом і розкриває секрети безпечного перебування в цифровому світі.

«Для початку ви маєте усвідомити дві речі. Перша: все, що ви робите в кіберпросторі, залишає слід. Друга: необхідно захищати свої дані й оновлювати всі паролі», — наголошує спікерка.

(НЕ)Віртуальні війни

Віртуальний простір давно став майданчиком для політичних і соціальних протистоянь. Тільки за воїнів тут — хакери і боти, а за мечі — діпфейки й віруси. Маґда пригадує, як на початку широкомасштабного вторгнення міністр цифрової трансформації Михайло Федоров висловив важливість формування цифрової армії, що могла б чинити опір кібератакам із Росії та Білорусі. Натомість у державі-агресорі цілі служби, на кшталт ФСБ, працюють на те, аби здійснювати психологічні й технологічні операції задля поширення пропаганди. Російські кібератаки — це добре спланована ціленаправлена кампанія професійних тролів. Часто до міжнародних операцій залучають так званих «чорних капелюхів» — найбільш небезпечних хакерів, які мотивовані особистою і фінансовою вигодою. Натомість Путін розповідає байки про патріотичних хакерів, атаки яких є актом волонтерства, ба більше мистецьким актом.   

Росія давно сформувала бренд не тільки країни-колонізатора, а й маніпулятора.

Вона працює задля дискредитації Європи й США, використовуючи технології, психологію і візуальні важелі впливу. Маґда Шпехт пригадала, як у день повномасштабного вторгнення в Україну росіяни здійснили в Європі кібератаку на супутниковий провайдер Viasat, аби уникнути розголосу про свої злочини. Є приклади того, як через залучення візуальних тригерів Росія створює образ «Свого», використовуючи цінності й вірування певного суспільства. 

Так, у Японії поширювали фото російського очільника в кімоно, який займається східними єдиноборствами. Образ «загниваючого Заходу» з його толерантністю і вседозволеністю на противагу окреслюють як «Інший», «Чужий». Це підкріплюють фейк-ньюсами про кокаїн Гантера Байдена, що виробляють в українських секретних лабораторіях. 

Спікерка визнає, що її рідна Польща також зазнає потужної пропаганди від Російської Федерації. Негативне ставлення Путіна до поляків чітко вербалізоване в його інтерв’ю з Такером Карлсоном. 

Картини з виставки “SUPERPUTIN” (2017), фото з відкритих джерел

Усередині російського суспільства, наче пухлина, давно вкорінився один сценарій героїзації, канонізації, «бронзовєнія», як сказав би польський критик Тадеуш Бой-Желенський. Маґда наводить приклад російської виставки 2017 року під назвою “SUPERPUTIN”, де Путін обіймає бабусь і ягуарів та наслідує образ американського Супермена. 

Театр зриває маски

Якщо проаналізувати тактику ведення кібервійни нашим ворогом, відразу впадає в око почерк ідеологічної хірургії: де потрібно — відтинаємо, де недостатньо — пришиваємо, дарма що білими нитками. Саме тому Маґда Шпехт радить добре перевіряти джерела інформації, здійснюючи верифікацію місця й часу (хронолокацію), що характеризують новини і статті. Під час перевірки матеріалів потрібно знайти правдиві відповіді на низку запитань: Хто? Що? Де? Коли? Задля верифікації фото й відео кіберельфи послуговуються методом OSINT (Open Sourse Intelligence). Це розвідка на основі відкритих джерел, що передбачає збір та аналіз інформації з соціальних мереж, вебсайтів, що є в загальному доступі. Спікерка наводить яскравий приклад: вона вирішила набрати слово «Буча» в пошукових системах Google та Yandex. Яким же було її здивування, коли результати пошуку останньої не видали жодної зруйнованої будівлі.

Маґда розповідає про один зі своїх останніх проєктів —  виставу “Spy Girls”, в основу якої лягло розслідування про присутність російських солдат у тимчасово окупованих містах України. Прем’єра відбулась у лютому 2024 року в естонському театральному центрі Vaba Lava у місті Нарва. Упродовж кількох місяців команда проєкту збирала дані, створила кілька фейкових акаунтів, працювала з розвідкою Естонії. 

«Ми на сцені розігрували життя російських військових», — коментує  кіберельфиня.   

Також у цьому проєкті команда Маґди досліджувала, як діпфейк працює на рівні театру. Учасники вистави спілкувалися з росіянами, приміряючи різні маски, наприклад, герцогині Сассекської Меган Маркл. Також актори змогли спровокувати російських військових на дікпіки, які Маґда потім розмістила на різних платформах і змогла отримати сто тисяч євро, що перерахувала на підтримку українським жінкам.

Вистава “Spy Girls” —  чудовий приклад міждисциплінарності, поєднання журналістики, театру й кіберактивізму. Це історія про те, як ельфи можуть розвіювати чари не тільки тролів, а й очільників зла і створеної ними страшної реальності. А також про те, що мистецтво, зокрема театральне, завжди може трансформуватися і творити магію.

«Російська пропаганда — світ у дзеркальному вимірі», — переконує Маґда. 

Імперія зла за допомогою гіпербол і літот через слова й образи створює навколо себе викривлений світ, у якому опиняється не казкова Аліса, а кожен із нас.

Безпека у кіберпросторі

У сьогоднішньому медіапросторі користувачі інтернету щоденно потрапляють у «кролячі нори», як і Аліса з Країни Див. Цей сталий вислів передбачає споживання одноманітного чи схожого контенту, який підкидають алгоритми, що керуються вподобаннями користувачів. Цим користуються маркетингові компанії, які збуджують апетит і змушують купувати й споживати комерційні продукти. У цьому випадку йдеться вже не про політичні кібервійни, а про існування кожного окремого індивіда в інформаційному просторі. 

Під час воркшопу «Цифровий ландшафт і його вплив на конфіденційність» Маґда Шпехт пропонувала кожному і кожній через його персональний компʼютер спробувати інструменти захисту конфіденційності. Коли учасники воркшопу ділилися своїми думками й очікуваннями, виринула низка важливих проблем, які стосуються медіа- й кіберграмотності. Частина присутніх зізналися, що сприймають технології як щось вороже, таке, що загрожує їхній приватності. На початку повномасштабного вторгнення для когось інтернет став рятувальним жилетом, а потім перетворився на небезпечний простір із неконтрольованим гейзерним потоком інформації, що збиває з ніг тебе і твою психіку. Маґда допомогла зрозуміти, як працюють алгоритми і які інструменти допоможуть захистити себе від віртуальних небезпек.

Перформативна лекція Маґди Шпехт «Кіберактивізм під час війни». Фото Антона Дмитрука

За словами спікерки, найбільш потужний алгоритм має YouTube. З-поміж усіх медіамайданчиків навколо нього зосереджено найбільше фінансів. Його алгоритм став таким складним, що почав фактично жити своїм життям, тож навіть інженери вже не можуть сказати, як це працює. Саме алгоритми змінюють фокус нашої уваги. Ідеться не просто про технології, а й про політику. 

За словами Маґди Шпехт, алгоритми в інтернеті можуть знати про нас набагато більше, ніж ми самі знаємо про себе. Тож, якщо ми не захищаємо приватність у Google чи Facebook, стаємо для світу розгорнутою книжкою. Відразу перед очима кадри з серіалу «Чорне дзеркало», де інфопростір стає таким собі Великим Братом, який починає контролювати тебе. 

Маґда озвучила думку, що 99% усього інтернет-простору згенеровано штучним інтелектом. На Amazon уже можна знайти книжки, згенеровані ШІ. Однак важливо перевіряти джерела. 

«Коли я читаю статтю, перевіряю ім’я журналіста, дату публікації», — розповідає Маґда.

Інакше може статися прикра історія, що відбулась із сім’єю, яка отруїлась грибами після  прочитання «Посібника з грибів», згенерованого ШІ. 

На воркшопі за допомогою рекомендацій кіберельфині учасники ознайомилися з браузером, створеним для забезпечення анонімності в мережі — Tor. Маґда порадила завантажувати його через VPN – віртуальну приватну мережу, що шифрує наш інтернет-трафік і приховує IP-адресу. Також учасники зустрічі дізналися про сайт “Have I Been Pwned?”, який дозволяє перевірити, чи вашу пошту не було зламано. А платформа “There’s An AI For That” допоможе знайти будь-який сайт чи додаток зі штучним інтелектом.

Технології VS Щастя

Людина вже змалку починає звикати до голки технологій. Зараз у багатьох людей є проблема з концентрацією уваги. Швидкі рілзи витісняють великі тексти й витривалість сприйняття. Увага користувача сьогодні — найжаданіший товар, бо отримати її хочуть усі. Так працюють тренди: сьогодні дівчата копіюють рожевих Барбі, а завтра пригадують, що всі вони в душі «змучені англійки». 

За словами Маґди Шпехт, «страх і злість генерують найбільше трафіку в соцмережах». Ось чому у Facebook більш популярними стають пости з гнівними смайликами й ненависними коментарями. 

Спікерка застерігає: «Ви можете отримати залежність від поганих новин. І це спровокує негативне упередження проти всього у вашому житті».

З цим явищем пов’язаний термін “doomscrolling”, коли людина споживає велику кількість поганих новин і не може зупинитися. Професор Дін Маккей називає таку поведінку «механізмом подолання труднощів». Думскролінг — це своєрідна форма контролю: здається, що коли ти знаєш про щось погане, то готовий до різних сценаріїв.

Однак, як зауважує кіберельфиня, увесь негативний контент може нас травмувати. Найбільше на нас впливають ті новини, що стають сюрпризом. Кожна людина через фото й відео має шанси отримати ПТСР, наче сама стала свідком жахливих подій.

Тому є кілька простих рекомендацій для роботи з чутливим контентом, яких дотримується Маґда:

  1. Не відкривати такі матеріали на великому екрані.
  2. Попередньо вимикати звук.
  3. Змінювати кольорову картинку на чорно-білу, якщо потрібно переглядати контент кілька разів.

Також кіберельфиня радить чітко встановити час для гортання новинної стрічки, до прикладу, 30 хвилин зранку чи 30 хвилин по обіді. Сама Маґда виділяє на соцмережі не більше години на день. Залежність від телефонів — одна з найпоширеніших проблем нині.

«Я вважаю своїм захистом — робити щось без технологій», — зізнається Маґда Шпехт. 

Раніше найрозумнішим вважали того, хто володів інформацією, а тепер найрозумніший той, хто вміє сортувати її. Той, хто може зробити технології своїм інструментом, а не стати їхнім рабом і жити на автопілоті. Хоча, звичайно, у нашій стрічці однаково важливими виглядають розбомблені госпіталі в Газі та милі котики.

На думку вчених, що більше ми моніторимо віртуальний контент, то менш щасливими ми є в реальності. Це свідоме зусилля — робити навіть буденні речі без залучення технологій. Коли востаннє ви робили щось без телефона, до прикладу, їздили в подорож? Коли не знімали краєвиди на відео, а ставали їх частиною? Як важливо бути, а не здаватися, відстоювати правду супроти засилля ілюзії і брехні.

«Правда в тому, що те, що рятує людей в періоди кризи — це солідарність і децентралізованість. Єдиний спосіб вижити в нашому світі —  горизонтальні зв’язки й контакти з авторитетами, задіяними в певній галузі», — переконана Маґда Шпехт. 

Коли ряд світових лідерів, серед яких і Путін, керується гаслом «Розділяй і володарюй», ми маємо зрозуміти, що сила в єдності, що зріле, технологічно розвинене суспільство відповідає за створення безпечного простору в онлайні та за вікном. Варто пам’ятати, що трансформерів і штучний інтелект створила саме спільнота людей з бажанням зробити наше майбутнє легшим і щасливішим. 

Лекцію «Кіберактивізм під час війни», воркшоп «Цифровий ландшафт і його вплив на конфіденційність» і приїзд Маґди Шпехт у Київ організували львівська інституція Jam Factory Art Center у співпраці з харківським Театром «Нафта».
Фото на обкладинці — Антона Дмитрука.

16 українських книжок, які переклали німецькою

авторка Ксенія Ідрічан - 08.10.2024 в Книжки

Франкфуртський книжковий ярмарок — одна з найвизначніших подій у світі літератури й видавничої справи. З 16 по 20 жовтня 2024 року він знову об’єднає письменників, видавців і шанувальників книжок з усього світу. Це унікальна можливість для презентації нових творів, обговорення важливих тем та популяризації літературних здобутків. 

Україну представлятимуть Мистецький арсенал, Український інститут, Goethe-Institut в Україні та Український інститут книги. Протягом фестивалю відбудуться події за участі українських авторів, видавців та літературних діячів. Серед них — обговорення «Амадоки» Софії Андрухович, «36 і 6 котів» Галини Вдовиченко, «Смерть Лева Сесіла мала сенс» Олени Стяжкіної, «Альгометрії» Ірини Вікирчак, а також обговорення «Бунту проти імперії» Радомира Мокрика. Також відбудеться презентація каталогу Українського інституту Voices from Ukraine з уривками творів, рекомендованих до перекладу німецькою мовою.

Які видання потрапили на національний стенд цьогоріч? У добірці — книги, що були перекладені німецькою мовою і стануть частиною програми ярмарку.

1. Die Geschichte von Uljana, Die Geschichte von Romana (2023), Die Geschichte von Sofia (2024) Sofia Andruchowytsch (пер. Александер Кратохвіль, Марія Вайсенбок) — трилогія «Амадока», Софія Андрухович

Die Geschichte von Uljana, Die Geschichte von Romana (2023), Die Geschichte von Sofia (2024) Sofia Andruchowytsch
«Амадока», Софія Андрухович

2. Der Papierjunge (2016), Sofia Andruchowytsch (пер. Марія Вайсенбок) — «Фелікс Австрія», Софія Андрухович

Der Papierjunge (2016), Sofia Andruchowytsch
«Фелікс Австрія», Софія Андрухович

3. Biografie eines zufälligen Wunders (2013), Tanja Maljartschuk (пер. Анна Каук) — «Біографія випадкового чуда», Таня Малярчук

Biografie eines zufälligen Wunders (2013), Tanja Maljartschuk
«Біографія випадкового чуда», Таня Малярчук

4. Der Tod des Löwen Cecil ergab Sinn (2023), Olena Stjaschkina (пер. Якоб Вундервальд) — «Смерть Лева Сесіла мала сенс», Олена Стяжкіна

Der Tod des Löwen Cecil ergab Sinn (2023), Olena Stjaschkina
«Смерть Лева Сесіла мала сенс», Олена Стяжкіна

5. Mit spitzer Feder, Tetjana Trofymenko (пер. Беатрікс Керстен) — «#Окололітературне. Усе, що ви хотіли знати про сучасну українську літературу», Тетяна Трофименко

Mit spitzer Feder, Tetjana Trofymenko
«#Окололітературне. Усе, що ви хотіли знати про сучасну українську літературу», Тетяна Трофименко

6. Algometrie Anthropologie Amnesie (2024), Iryna Vikyrchak (пер. Якоб Валосчик) — «Альгометрія», Ірина Вікирчак

Algometrie Anthropologie Amnesie (2024), Iryna Vikyrchak
«Альгометрія», Ірина Вікирчак

7. Der Charme von Marokko (2020), Sofia Yablonska (пер. Клаудія Дате) — «Чар Марока», Софія Яблонська

Der Charme von Marokko (2020), Sofia Yablonska
«Чар Марока», Софія Яблонська

8. China, das Land von Reis und Opium (2023), Sofia Yablonska (пер. Клаудія Дате) — «З країни рижу та опію», Софія Яблонська

China, das Land von Reis und Opium (2023), Sofia Yablonska
«З країни рижу та опію», Софія Яблонська

9. 36 & 6 Katzen (2015), Halyna Wdowytschenko (пер. Каті Бруннер) — «36 і 6 котів», Галина Вдовиченко

36 & 6 Katzen (2015), Halyna Wdowytschenko
«36 і 6 котів», Галина Вдовиченко

10. Das Haus in Baiting Hollow (2020), Vasyl' Machno (пер. Крістіан Вайзе) — «Дім у Бейтінґ Голлов», Василь Махно

Das Haus in Baiting Hollow (2020), Vasyl' Machno
«Дім у Бейтінґ Голлов», Василь Махно

11. Schwestern. Ein Roman in Erzählunge (2020), Oksana Sabuschko (пер. Александер Кратохвіль) — «Сестро, сестро. Дівчата. Казка про калинову сопілку. Я, Мілена», Оксана Забужко

Schwestern. Ein Roman in Erzählunge (2020), Oksana Sabuschko
«Сестро, сестро. Дівчата. Казка про калинову сопілку. Я, Мілена», Оксана Забужко

12. Haft: Notizen und Geschichten (2021), Oleg Senzow (пер. Клаудія Дате) — «Хроніка одного голодування. 4 з половиною кроки», Олег Сенцов

Haft: Notizen und Geschichten (2021), Oleg Senzow
«Хроніка одного голодування. 4 з половиною кроки», Олег Сенцов

13. Heller Weg: Geschichte eines Konzentrationslagers im Donbass 2017-2019 (2021), Stanislav Aseyev (пер. Харріс Хаска, Мартіна Штайс) — «Світлий шлях: історія одного концтабору», Станіслав Асєєв

Heller Weg: Geschichte eines Konzentrationslagers im Donbass 2017-2019 (2021), Stanislav Aseyev
«Світлий шлях: історія одного концтабору», Станіслав Асєєв

14. Dein Blut wird die Kohle tränken (2021), Oleksandr Mykhed (пер. Сімон Свен Мушік, Даріон Максіміліан Вільгельм Планерт) — «Я змішаю твою кров з вугіллям», Олександр Михед

Dein Blut wird die Kohle tränken (2021), Oleksandr Mykhed
«Я змішаю твою кров з вугіллям», Олександр Михед

15. Ukrainische Dissidenten unter der Sowjetmacht (2024), Vakhtang Kipiani (пер. Крістіан Вайзе) — «Дисиденти», Вахтанг Кіпіані

Ukrainische Dissidenten unter der Sowjetmacht (2024), Vakhtang Kipiani
«Дисиденти», Вахтанг Кіпіані

16. Ein Land weiblichen Geschlechts: Ukrainische Frauenschicksale im 20. und 21. Jahrhundert (2024), Vakhtang Kipiani (пер. Крістіан Вайзе) — «Країна жіночого роду», Вахтанг Кіпіані

Ein Land weiblichen Geschlechts: Ukrainische Frauenschicksale im 20. und 21. Jahrhundert (2024), Vakhtang Kipiani
«Країна жіночого роду», Вахтанг Кіпіані

Текст створено в межах студентського стажування.