Український реп та хіп-хоп

Коли говорять про музику свободи і музику протесту, завжди думають про рок-н-рол — музикантів-бунтарів, що роблять тільки так, як вони хочуть. Якщо ж подивитися на історію, то насправді саме хіп-хоп та реп були музикою боротьби — голосом нижніх соціяльних шарів та дискримінованих прошарків населення. 

Жанр зародився у 1970-х у США серед вихідців з Африки та Латинської Америки, які в текст закладали свої болі та гнів. Лірика перетворювалася на ритмічний речитатив: іноді швидкий та агресивний, іноді — більш меланхолійний та спокійний. 

Якщо говорити про український реп та хіп-хоп, то не дивно, що він виник ще у 90-х роках XX століття — українці теж були поневоленим народом, українці теж переживали багато соціяльних криз, із яких складалося життя. Воно не було схоже на ефемерну «американську мрію», тож і музика була відповідною — чесною, надривною, максимально простою: текст та біт. Реп та хіп-хоп.

Починалося все як брейкданс-двіжі, реп-батли, локальні концерти, які згодом вийшли з маленьких дворів до великих зал. І хоч і не всі «королі» тогочасних хіп-хоп-вечірок дібралися до цих залів, та серед української музичної спільноти досі яскраво сяють гурти й виконавці, які відкрили цей жанр для широкого кола слухачів: серед них «Вхід у змінному взутті», «Танок на майдані Конго» і «Тартак».

Через вплив як російського, так і частково американського ринку в багатьох людей склалася асоціяція з реп-культурою як із чимось вульгарним та неетичним. Зараз українські хіп-хоп виконавці повертаються до олдскульного репу — агресивного, різкого, про наболіле. 

З початком повномасштабного вторгнення це стало ще більш злободенним, особливо в композиціях виконавців OTOY, «Паліндром» та Oi FUSK.

Звернення до електронного звучання зараз характерне для дуже багатьох реперів — це і про певні тренди, і про певне небажання зупинятися на них, а експериментувати та рухатися далі від стандартного репу та хіп-хопу. Віднаходять те звучання, яке буде вирізнятися та запам’ятовуватися, виконавці «аппекс», «Ницо Потворно» та «Курган і Agregat». 

У добірці розповідаємо більше про 9 популярних українських реперів та хіп-хоп артистів. 

Це гурт, із якого почалася історія українського хіп-хопу ще в 1989 році. Після фестивалю «Червона Рута» 1995 року хлопці почали набирати популярність — писали для вулиць і тільки українською. Навіть тоді, коли багато артистів почали переходити на російську мову, більшість реп-артистів цього не зробили — стояли на своєму та за своє. І «Вхід у змінному взутті» не виняток.

Музика ВУЗВ (скорочена назва гурту) має відлуння електронного звуку, ніби десь на фоні грають старі диски на батьківському магнітофоні. Тексти — прості, але зрозумілі більшості. Це історія, коли гурт писав для таких самих, як і вони, «пацанів вулиць». Це відгукнулося і відгукується й досі.

Гурт записав три повноцінні альбоми, найпопулярніший із яких — «Планове засідання». І трек, який однозначно варто послухати, — «Час, що минає». Про людей, які «мріють про те, чого не було», намагаються «не чути власних сердець» та гають свій час на щось неважливе.

Уже легендарний харківський хіп-хоп-гурт, що існує та просуває український хіп-хоп і досі. Заснований ще в 1989 році й так само, як і «Вхід у змінному взутті», отримав перший поштовх популярності після фестивалю «Червона Рута», тільки в 1997 році. «Зроби мені хіп-хоп» зробила і хіп, і хоп, і стала найбільш популярною піснею гурту.

ТНМК поєднують в собі мотиви з року та з хіп-хопу і через це охоплюють ще більшу авдиторію. Ось тобі і жартівливі пісні до мультфільму про Котопса, а ось тобі й музика протесту — агресивна, бунтарська, дещо безпардонна, про соціяльні проблеми, про тривіальне нетривіально. Альбом «Нєформат» із цим грається — не тільки у назві, але й у треках. «Восени» — заплутаний монолог людини, що «так солодко б’є по собі минулим». Ніби вже сто разів порушені теми, але подача — індивідуальна. І музично, і сенсовно. 

Ще один гурт, що поєднував реп та рок у своїй творчості та отримав першу популярність після фестивалю «Червона Рута» 1997 року і спільного треку з Катею Чіллі «Понад хмарами». 

Соліст гурту Олександр Положинський, а нині ще й військовослужбовець, вкладає в тексти стандартні історії із життя — як і більшість хіп-хоп-рок-гуртів. Музика ще тоді була спробою не заробити, а скоріше бути собою та не мовчати. І великі продажі та ротація на радіо ставали скоріше побічним ефектом, ніж початковою ціллю.

Платівка «Систем нервів», на якій є їхній легендарний трек «Понад хмарами», має ще безліч колаборацій з іншими альтернативними артистами: Роллікс, Лос Дінамос, Інна Укра тощо. Пісня «Не забувай вертатися», записана з альтернативним гуртом ДеШифер, навіює сенси пісні «Сам собі країна» Скрябіна — про важливість дому навколо та дому в собі. А трек «Лицарський хрест» відгукується і сьогодні — про всіх, хто гордо несуть свій лицарський хрест, ідучи далі, незважаючи ні на що.

В’ячеслав Дрофа з’явився на українській реп-сцені досить нещодавно — у 2020 році вийшов його перший альбом. OTOY часто експерементує зі своєю творчістю: то випускає R’N’B альбом «Недовготривалі відносини», ніби створений для напівтьмяних танцполів, а потім випускає альбом «Темна» у двох частинах — моторошна робота з жорстким речитативом, жаскими алюзіями та вставками народного вокалу вперемішок з диким криком.

Зараз треки репера стають гаслами на акціях — «Мій страх — це зашиті вуста», стають монологами-діалогами про болі, травми, страхи. У найпопулярнішій пісні виконавця «Судоми» відчувається екзистенційна втома — від судом, від справ, від буденності. У пісні «Безумства» буденність теж засуджується, а трек — ще один надривний крик: «Або лізеш напролом, або тонеш в буденну ртуть».

OTOY може бути образливим, може використовувати контраверсійні образи, але сумніватися в чесності цих висловлювань не доводиться — вони про нас, про кожен день, про тих, хто не може мовчати.

Один із найбільш відомих українських хіп-хоп виконавців, що поєднує у своїх треках як реп (ніби звертаючись до свого амплуа Кашляючого Еда), так і інді-мотиви (вже сам Паліндром). 

Альбом «Придумано в черзі» містить у собі треки і про відчуття самого Степана Бурбана (справжнє ім’я Паліндрома), і про травми та почуття, що переживаємо ми всі, як у пісні «З букетом троянд»: «І хотів би стискати букет в руках я, а спускаю його до могил».

Треки Паліндрома наповнені злістю та смутком, загалом, як і тексти більшості представників сучасного українського хіп-хопу. Але при цьому багато його композицій — про щиру надію на краще. «Кафе Надія» — пісня з електронним звучанням, ніби з треків плейлиста «Топ-100 літніх композицій», але при цьому у треці автор просить «не робити ремонт у кафе “Надія”». «Сансет»: пісня, де куплети — про глибоку саморефлексію Степана: «У 15 років у шлунку метелики, у 30 — хробаки», а приспів — про віру крізь біль: «Намалюй сонце на всіх наших ранах, поки живем».

Український репер з Донецька, що почав набирати популярність уже після початку повномасштабного вторгнення зі своєю піснею «По кому подзвін?», написаною після прильоту в його будинок.

Oi FUSK звернувся до хіп-хопу після того, як став частиною електронної спільноти GRVGRV, і цей факт неабияк впливає на його сьогоднішні композиції. Виконавець бере своєю оригінальністю та експериментальністю: він не боїться змінювати жанри, робити сміливі відсилки у своїх кліпах, поєднувати фріковість образів та серйозність текстів.

Пісня «Логос» — про буденність, що з’їдає зсередини. «Пір’ячко» чимось нагадує олдскульний реп, до якого повертається зараз багато виконавців: гучний речитатив, аби кожне слово проривалося крізь зуби. «Крихітка» — більш лоуфайна композиція, для трансу, а не для крику. 

Універсальність зараз те, що допомагає артистам вирізнятися з-поміж інших, а значить — привертати до себе увагу. В Oi FUSKа це вдається — грати з різними цільовими авдиторіями, але залишатися чесним зі своєю музикою.

Рівненський репер, учасник реп-колективу «Ціна ритму». Дебютний альбом виконавець випустив ще в 2019 році і з того часу розвивається в різних музичних напрямках: електро, техно, хіп-хоп, синтвейв.

аппекс бере як цікавими алюзіями, так і дуже нестандартним аранжуванням. «Повний хаос» справді відчувається як божевільня — купа звуків, що ніби складаються в певну гармонію, але все одно спонукають до запитання: «Що взагалі відбувається?». «Люмінісцент» — повторення фрази «рухаємось як роботи», зміна ритму та настрою пісні буквально кожні 30 секунд. «Зачароване коло» — американські гірки звуків та бітів. Увесь альбом «СНТТК» — калейдоскоп.

аппекс підійде для тих, хто втомився від стандартних хіп-хоп треків і хоче чогось зовсім нового й незвичайного. Щоб відчути запаморочення від постійних змін та занурення в нові досвіди.

«Народний артист українського андеґраунду», що справді став народним артистом — Сергій Гусак не тільки вражає своєю творчістю, але й бере своєю позамузичною діяльністю: іронічний та саркастичний твіттер, подкаст зі Святом Загайкевичем.

Ницо Потворно точно не для всіх: його треки — метаіронічні, саркастичні, часто занадто жорсткі та психоделічні. Альбом «Реанімація» про алкоголізм Сергія справді відчувається як перебування в алкогольному дурмані в клубі «Клоузер» або барі «Хвильовий». Перший же однойменний альбом Ницо Потворно — не такий жорсткий та психоделічний, але теж наповнений різноманітною кількістю часто незрозумілих, іноді смішних алюзій, а ще дуже електронним звучанням. Це таки спільна риса для дуже багатьох сучасних хіп-хоп артистів. 

Ницик (як його називають фанати) хоча й не для всіх, але водночас і може сподобатися абсолютно кожному: хто любить глузливо-агресивні треки («Вибач, Наташа»), хто любить романтичні треки про кохання («Моя слина на тобі») і хто хоче послухати щемкі саморефлексії про біль та почуття («Цифри»).

Ницо Потворно не сподобається всім, але в цьому і його особливість — він такий, який є: іноді занадто, але все ще — щирий.

Уже легенди хіп-хоп сцени, що збирають сотні тисяч гривень завдяки своїм аукціонам та зборам. Аміль та Раміль Насірови й Євген Володченко ледь не перші, хто змогли популяризувати суржик у своїх піснях: самі виконавців із села Близнюки, Харківської області. 

Їхні треки здаються смішними та часом неетичними, але при цьому вони зачіпають справді життєві ситуації: просто, без пафосу, з гумором. Перше кохання в пісні «В ставку кораблі», відчуття дому в «Крик душі», тривожність та страх у «Параноя» або  приреченість світу в «Запах железа». 

«Курган і Agregat» не намагаються робити складні алюзії чи вкладати дуже важкі сенси у свої пісні. Вони, як більшість реперів зараз, співають про те, що бачать, але так, як уміють — зі зрозумілими образами та символами. І тому багато хто плаче під «Ти панімаєш любов гірка як палин» або під «Дома афігєнно — да, і я знаю, што непрімєнно скоро ти себе пачуствуєш так, як колись». Бо це про них. І їхніми словами

***

Український хіп-хоп — це насамперед про різноманітність та можливість достукатися до більшості: звучанням, текстами чи темами. А ще це про можливість бачити світ через оптику «тут і зараз» та певне фіксування: український хіп-хоп зараз поглинає кожен маленький образ, кожну маленьку деталь нашого повсякденного життя. Такий собі щоденник — фрази та слова, на які потім будемо обертатися і думати, якими ми були раніше. І якими станемо потім.

Посилання на ютуб-добірку з композиціями згаданих виконавців та гуртів тут .