На початку квітня на всіх стрімінгових майданчиках вийшов перший за останні 5 років альбом O.Torvald «Втома» — з новим звучанням, піснями та сенсами. Рок-гурт записав платівку про переживання сучасних реалій війни, про особисті почуття фронтмена Жені Галича та його досвід боротьби з посттравматичним синдромом. 10 пісень, 30 хвилин та безліч акордів, у яких зашита нова історія O.Torvald.
Перші три пісні — «704», «У вікнах» та «Брудні» — одразу б’ють рифами та задають загальний настрій альбому. Остаточно переконуєшся, що «Втома» не запропонує сюжетів про щасливе безтурботне рок-н-рольне життя, про яке O.Torvald розповідавв альбомі Diller Kaifu чи «Ти є». Які часи — такі і настрої: тривожні та похмурі (хоч і загорнуті в якісне рокове звучання).
Пісня «Амстердам» — певно, єдина, що занурює не тільки в роздуми про теперішнє, але й про те, як було колись і як у цьому «колись» було добре. Це така собі луна безтурботного минулого, яке сьогодні сприймається лишень як тьмяний відблиск. Важка глиба сучасності тисне, але все одно хочеться пригадати цей «далекий Амстердам» і сподіватися на те, що «З часом ранок знову стане добрим».
Треки «Хейту на зло», «Я хворий» та «Немає мрій» знову повертають тебе на основну лінію альбому — чесна рефлексія на життя з гейтом, травмами війни, без мрій. Під кожну цю пісню на концертах точно будуть слемитись (перевірено на досвіді), стрибатимуть, підспівуватимуть. Але в навушниках, коли ти знаходишся сам на сам, тебе накривають не тільки масштабний, гучний та повний звук, але й багато питань до себе:«Чи світ змінився, чи це вже звик я?».
Останні три пісні альбому, певно, найбільш болючі, тому що поступово від важких гітар та швидких барабанних перебивокO.Torvald сповільнюється, щоб дати останній ривок до піку. Пісня «Свідомість» — про зруйновані українські міста, проте зі спокійним виконанням Галича звучить дещо моторошно: беземоційність лякає.
«Дощ» — єдина, за словами фронтмена, лірична пісня про кохання в цьому альбомі, яка теж зачіпає тему любові під час важких обставин навколо: коли «повітря заповнює страх» та «від думок не залишається слідів».
«Втома», остання пісня в альбомі, — найстрашніше, чим можна було закінчити цю платівку. Починається помірним шепотом, а потім вибухає болючим криком вокалу, що перемішується з не менш болючим ревом гітар. Це кульмінація, яка справді діє як льодяний душ — на відміну від іншої, не менш моторошної, їхньої давнішньої композиції «Голосові», де крижана вода поступово затікає тобі за комір та сіє сироти. «Втома» робить це раптово — так, що ледь капіляри не лопаються від різкого перепаду температури. Ця пісня ставить останню крапку в цьому альбомі — страшну, але потрібну. Цей трек — історія про військового, який мріє про повернення до мирного життя і котрий чітко усвідомлює: «Не страшно побачити пекло, бо бачив його на Землі».
Загалом новий альбом O.Torvald «Втома» — дуже важлива фіксація того, як змінився гурт після початку повномасштабного вторгнення — нові наративи, думки, бажання та прагнення. Не безтурботність, як у «Приматі», а хистка схвильованість. Не мирне молоде життя, як у «Наші люди всюди», а буденність у воєнному стані. З-поміж безлічі нової рок-музики, що виходить щотижнево, альбом O.Torvald як хороше дзеркало: для самих себе чи світу навколо. Світу, де ми досі живемо у війні, але при цьому сподіваємось, що колись про «цей лютий нагадає тільки старий камуфльований рюкзак».
