«Фантастична Україна» — це десять літературних заходів у десяти містах нашої держави, які об’єднали українських читачів і читачок навколо сучасної фантастики, проблем літературної творчості під час війни та світових трендів. Проєкт реалізовано в межах мистецького конкурсу Українського інституту книги.
Протягом вересня-жовтня письменниці й засновниці спільноти «Фантастичні talk(s)» Світлана Тараторіна, Наталія Довгопол, Ірина Грабовська, Наталія Матолінець і Дарія Піскозуб провели зустрічі в бібліотеках і волонтерських книжкових просторах Київщини, Львівщини, Вінниччини та Житомирщини.
Про власні враження від другого дня туру й читацьку аудиторію, яка чекала на письменниць у Білій Церкві, розповідають у своїх щоденниках Світлана Тараторіна та Наталія Довгопол.
Дари бібліотеки
Світлана Тараторіна: Новий день — нова подорож. Цього разу — Біла Церква. І, що цікаво, крім живої комунікації з відвідувачами, ми отримали ще й справжнє спілкування з бібліотекарками: вони підходили до нас і розказували про професійні проблеми. Наші зустрічі гуртують бібліотекарів не лише з тих бібліотек, де відбуваються події, але й із сусідніх.
Нам не вдалося подивитися саму Білу Церкву через брак часу, але бібліотека подарувала мені дуже класне видання «Історія Білої Церкви». Я щиро в захваті, тому що це книга місцевого автора, яку більше ніде не знайти, бо вже просто закінчився тираж. Тож я як письменниця ще й через це неймовірно щаслива.
Наталія Довгопол: Зазвичай у бібліотеках працюють жінки старшого віку, і для мене радісно бачити, як вони вивчають щось нове, зокрема техніку, співпрацюють із нею. Я знаю, що це далеко не ідеально, тому що сама не завжди розумію, як щось під’єднати, хоча й ближче до цієї технологічної генерації. Але все одно приємно бачити, коли люди розвиваються, бо в їхньому середовищі потрібен цей розвиток, і докладають зусиль, незалежно від віку. Коли ти бачиш роздруковані плакати, усвідомлюєш, що іноді навіть не потрібні надзусилля для того, аби пропагувати культуру і ставати кращими.
Молода читацька аудиторія
Світлана Тараторіна: Цього разу в нас було багато молоді. Прийшли студенти педагогічного коледжу — здається, філологи, — це дуже активні дівчата-читачки, вже знайомі з нашими книжками, що було приємно. Мені страшенно сподобалося, що долучилися молоді хлопці, які сказали, що представляють чоловічий читацький клуб: прийшло кілька, інші не змогли відвідати подію, оскільки був робочий день, але присутні хотіли переказати від усіх, що брали мої книжки на обговорення клубу. А після зустрічі просили про спільне фото — це було дуже щиро, дуже приємно.
Наталія Довгопол: Загалом цього разу завітало близько 70 людей. Ми були вдвох зі Світланою, решта коліжанок по проєкту приєдналися онлайн. Це теж були складні та стресові технічні моменти, які потрібно було узгодити й зробити гарно, але зрештою все вийшло.
Після заходу дівчинка з Білої Церкви надіслала мені сториз і написала: «Класно, коли в місті проводяться книжкові події». Так, Біла Церква досить велике місто, з великою кількістю бібліотек, щонайменше двома книгарнями, про які я знаю. Так, недалеко від Києва, але я не можу сказати, що це місто, де постійно щось діється.
І для мене було важливо відчути цю молоду аудиторію в тих містах, де відбувається набагато менше. Цього разу мені це вдалося: долучився місцевий гурток журналістики, чоловічий читацький клуб і студенти, яких, напевно, направили, тож хтось просто відбував, а хтось все ж таки приєднався й цікавився тим, що діялося, ставив досить багато запитань про письменництво. І я відчуваю, що це речі, які справді класно робити.
Директорка бібліотеки
Світлана Тараторіна: Директорка Центральної бібліотеки для дорослих Білої Церкви дуже ініціативна й активна, вона поділилася своїм досвідом, як їй вдалося переконати місцеву владу виділити півтора мільйона гривень на придбання нових книжок. Навіть про боротьбу із самою громадою, адже зараз будь-які такі рухи викликають і критику, тому що хтось може сказати, що «ці гроші краще на дрони».
І пані Людмила влаштовувала цілу піар-компанію; казала, що одним з аргументів, що це дуже потрібно, було те, що одна книжка умовно коштує 500 гривень, а прочитають її 100 людей. Значить, вони не куплять собі нові книжки, а дадуть ці гроші на допомогу армії. І таким чином, навпаки, бібліотеки економлять кошти громади цими закупівлями. Водночас вони підтримують і українську культуру, й економіку, і сприяють оновленню фондів, тому що багато застарілої російськомовної літератури справді викидають і хочуть замінювати сучасними творами. Ну і бібліотеки щоразу дуже радіють новим книжечкам, які ми привозимо, хоча це лише 5 примірників.
Наталія Довгопол: Багато що залежить від самих бібліотекарів. І от директорка Центральної міської бібліотеки розповідала, як сама ходила до мерії за фінансовою підтримкою і натрапляла на певні бар’єри.
Люди казали: «Навіщо нам книжки? Нам потрібні дрони». А мені згадалося, як у Бородянці так само говорили: «Навіщо вам цей культурний центр? Навіщо вам будинок культури в такому місці? Це взагалі простріляне, повністю зруйноване місце, навіщо його відновлювати, яка культура?» І казали, що «в Бородянці люди депресивні».
Ну от, власне, тому й потрібно робити такі речі й створювати місця для людей, де б вони могли бути собою, бути в спільноті, знайти потрібну літературу, твори для ескапізму — все, будь-що.
Проблеми бібліотек
Наталія Довгопол: Як і в усіх попередніх відвіданих нами бібліотеках, тут були бібліотекарі з різних закладів, які купували книжки. Здебільшого, я впевнена, своїм коштом, і дуже шкода, що бібліотекарі самі вимушені поповнювати фонди власних бібліотек.
