Завершення туру «Фантастична Україна». Вінницьке коло: Вінниця, Бердичів, Козятин

«Фантастична Україна» — це десять літературних заходів у десяти містах України, під час яких письменниці й засновниці спільноти «Фантастичні talk(s)» Світлана Тараторіна, Наталія Довгопол, Ірина Грабовська, Наталія Матолінець і Дарія Піскозуб спілкуються про фантастику, книжки й обговорюють світові тренди та майбутнє української літератури. Проєкт реалізують у межах мистецького конкурсу Українського інституту книги. 

Протягом вересня-жовтня відбулося десять зустрічей письменниць у місцевих бібліотеках та книжкових просторах. Так учасниці проєкту побували в містах Київського кола, зокрема в Бородянці, Гостомелі та Білій Церкві, та відвідали чотири міста Львівського кола — Самбір, Стрий, Дрогобич і Трускавець. 

Завершують тур три зустрічі в різних містах Вінниччини та Житомирщини: у Вінниці, Бердичеві й Козятині. Про те, як пройшли останні три дні туру, діляться у своїх щоденниках Світлана Тараторіна та Дарія Піскозуб.

Дарія Піскозуб: Останніми трьома точками в турі «Фантастична Україна» стали міста Вінниця, Бердичів та Козятин. Ми з дівчатами трішки хвилювалися перед цими подіями, адже наближалися холоди, і ми знали, що подорож буде важчою. Позаду вже 7 міст, а наше крайнє львівське коло змусило відчути не лише захоплення від таких поїздок, а й певний острах бути непочутими або зустрітися з аудиторією, яка не зацікавлена слухати про сучасну українську фантастику. 

Утім, знаковою для мене поїздка у Вінницю була хоча б тому, що ми їхали до книгарні «Герої». Її відкрили родичі загиблого на війні бійця Миколи Рачка, якого я знала. Пригадую, що востаннє, коли ми з Миколою бачилися в 2021 році, то говорили про те, що йому слід написати книгу. Він відсміювався і казав, що, може, колись, але не зараз. І коли вже після його загибелі мені написала його сестра через інстаграм зі сторінки книгарні, що вона хотіла би бачити українських фантастів у своєму закладі, я знала, що не можу відмовитись.

Ми приїхали у Вінницю з дівчатами, хто вперше, а хто ні. І для мене було неймовірним сюрпризом, яке це прегарне місто. Яке просторе, яке схоже на, як сказала Ірина Грабовська, її місто Леобург з однойменного роману альтернативної історії. Місто, яке вміщує в собі великі знакові віхи для України, із красивими будівлями та простором, якого мені, як жительці Львова, бракує.

Світлана Тараторіна: У нас була досить велика аудиторія — зала книгарні «Герої» була вщент заповнена, серед слухачів були навіть воїни, які на той момент проходили реабілітацію у Вінниці. Ми розповідали про інші міста, де вже побували в межах туру, і згадали Дрогобич. Один із бійців, який нас слухав, сказав, що це його рідне місто і він хоче з нами сфотографуватися, щоб потім поділитися фото з рідними та знайомими. Аудиторія була дуже молодою та енергійною, що відрізнялося від звичної публіки, з якою ми зустрічалися досі в державних бібліотеках. Вони ставили багато запитань і принесли купу книжок на підпис. Це був дуже теплий і натхненний для нас вечір.

Дарія Піскозуб: Нас зустріла неймовірно затишна книгарня «Герої», а повна аудиторія нагадала, чому ми так любимо офлайн-зустрічі. Це моменти, коли перехоплює подих від будь-якого обміну, від кожної фрази між аудиторією та письменником. Саме такі зустрічі наповнюють тебе енергією і дозволяють зрозуміти своїх читачів набагато глибше. Наша аудиторія була неймовірно активною. Ми виклалися на всі сто і після події відчували певну ейфорію. Те якесь зболене, можливо, незрозуміле відчуття, яке ми пережили під час туру Львівщиною, було цілком змито.

Світлана Тараторіна: Наступного дня ми поїхали до Бердичева, що на Житомирщині. Чесно кажучи, усім нам дуже хотілося побувати в цьому місті. Хтось уже був там, хтось — ні. Крім того, коли я подивилася переписку з організаторами, то виявила, що людина, з якою я контактувала, директорка місцевої бібліотеки, насправді запрошувала мене ще пару років тому. Тоді в мене не вийшло, але ось, бачите, цього року ми все ж доїхали. 

Я була в Бердичеві вперше, і місто справді вразило своєю історією — дуже люблю такі речі. Я завжди кажу, що я велика фанатка місцевих музеїв та історії містечок. Тут мені також подарували книжки, зокрема й про Голокост у Бердичеві. Ви знаєте, що до Другої світової війни близько 80% населення міста становили євреї, і вони дуже постраждали під час нацистської окупації? Бібліотека, в якій ми проводили презентацію, розташовується поруч із невеликим Музеєм єврейства, і мені подарували звідти кілька книжок.

Дарія Піскозуб: Для нашої команди було неймовірно приємно побачити, яке красиве місто Бердичів. З якою великою історією, з аспектами величезної етнічної та релігійної різноманітності. Ми встигли прогулятися цим неймовірним містом. На велику користь пішло те, що місто Бердичів підтримало нас на всі 100, а можливо, навіть на всі 150 відсотків з організаційними моментами. 

Перш за все, вони відкрилися для нас у вихідний день. І я хочу чітко зауважити, що ми не вимагаємо від людей працювати у свій вихідний, але той факт, що вони самостійно ухвалили таке рішення, показує, якою важливою для них є зустріч із письменниками. Бібліотека не лише допомогла доставити книжки на локацію, а й зустріла нас із автобуса, проводила по місту. І тут величезна подяка всім, хто був залучений, зокрема Жанні, яка зустріла нас у Бердичеві. Мені здалося, що це саме та жінка, яка могла би бути у «Фантастичних talk(s)»: ініціативна, молода й абсолютно готова йти вперед, незважаючи на будь-які труднощі.

Дарія Піскозуб: І не лише наша презентація була успішною, не лише ми відчули, що саме в цій локації можемо говорити про те, що нам близьке, і це буде так само близьким нашим читачам; ми змогли трохи доторкнутися до історії регіону, зокрема відвідавши Музей єврейства міста Бердичева. 

У музеї ми дізналися страшну інформацію: більше 38 тисяч євреїв Бердичева було закатовано під час Другої світової війни, в той час як лише близько 15 євреїв міста випадковим чином вижили. Це змусило мене задуматися про те, наскільки велика кількість таких спраглих уваги міст. Уваги з культурної точки зору, щоб люди приїздили, слухали, що в них відбувається, вивчали їхню історію. Але також важливою є увага економічна та матеріальна, щоб дати цим містам шанс довести до сучасного стану їхні архітектурні пам’ятки, інфраструктуру та інші аспекти. Це могло б значно підвищити їхній потенціал як туристичних напрямків і забезпечити більше туристичного потоку.

Дарія Піскозуб: Третім містом мандрівки був Козятин. І насправді про нього я майже нічого не знала. Лише, що це великий залізничний хаб, і саме це ми побачили перш за все, приїхавши туди. Уявіть собі місто, яке огинають три гілки залізниці. Ось ти стоїш на пероні і не знаєш не лише, чи ти на правильному пероні, а й чи на правильній гілці перебуваєш. Це додає певної поетичності ситуації, адже можна не просто поїхати не в те місто, а й опинитися на зовсім іншому кінці світу.

Дарія Піскозуб: У місті Козятин нас приймала бібліотека «Добрий Козятин». Це волонтерська ініціатива, яку започаткував чоловік на ім’я Микола. Микола, народжений у Козятині, переїхав до Харкова, прожив там 10 років і з початком повномасштабного вторгнення повернувся з родиною у рідне місто. На той час у місті не було активної бібліотеки з великою кількістю сучасних українськомовних книг, і Микола вирішив здійснити свою мрію. 

Микола та його однодумці самотужки зробили ремонт у двох старих приміщеннях, перетворивши їх на сучасні хаби, де можна читати, навчатися, дивитися фільми, проводити розмовні клуби. Микола кинув клич у соціальних мережах, і люди почали надсилати їм українськомовні книги. Громада Козятину відповіла сторицею. 

Ми побачили величезну кількість людей, які приходили не лише на нашу зустріч, а й навідувалися раніше, пізніше, цілий день, щоб узяти ту чи іншу книгу. Багато підлітків приходили до нас, і це було надзвичайно важливо для них — мати таку локацію, де вони могли не тільки провести час, а й бути почутими щодо своїх переживань, страхів чи амбіцій.

Світлана Тараторіна: І в цьому їх підтримала інша громадська організація, яка утворилася на базі греко-католицького приходу. Мене надзвичайно вразив отець Антон, голова їхньої церкви. Це дуже сучасна, ініціативна людина. Разом вони створили простір із двох кімнат, заповнених новими книжками. Вони закликали в інтернеті надсилати їм книги і справді мають дуже класну збірку — сучасні книжки, які користуються попитом. Уже зараз у них понад 100 активних читачів, дуже активної аудиторії. Вони всі вважають себе волонтерами, просили книжки не лише для себе, а й для бібліотеки. Розповідали про численні ініціативи «Доброго Козятина», зокрема й для підлітків, і вони цьому активно сприяють. 

Вони були дуже раді, що ми приїхали, адже до Козятина рідко навідуються автори. Читачки, фанатки творчості Наталії Матолінець не відпускали її аж до посадки на потяг, хотіли більше дізнатися про її творчість. Це справді надихає, особливо коли бачиш, як горять очі людей, як їм цікаво, як організаторам важливо побачити живих авторів, а читачам — живих письменників у гостях.

Дарія Піскозуб: Козятинська подія стала однією з найуспішніших у турі «Фантастична Україна». Після проведення заходу, разом із колегами віддавши всю душу на події, я зрозуміла, що, як письменниця, відчуваю потребу давати ще більше. Така потреба в невеликих містах, куди рідко приїжджають, значно більша, ніж в обласних центрах чи більших містах. Водночас це ще й привід повернутися. 

Якщо серед вас є ті, хто має українськомовні книги в хорошому стані, якими хоче поділитися, будь ласка, надсилайте їх до бібліотеки «Добрий Козятин». Знайшовши їх в Instagram, ви можете отримати поштову інформацію.

Світлана Тараторіна: На такому емоційному підйомі пройшло останнє коло нашого туру. Контраст між регіонами, звісно, відчутний: ми відвідали Київщину, Львівщину, а також частину Вінниччини, Житомирщини — таке умовне Поділля. Аудиторія в кожному місті мала свою специфіку, але водночас наш тур переконав мене — точніше, підтвердив, що поїздки до маленьких містечок справді виснажують через фізичне навантаження, але вони неймовірно важливі. Оскільки зараз, у зв’язку з багатьма змінами в малих містах і в Україні загалом, вони стали значно активнішими. 

Містечка, які раніше здавалися більш інертними, зараз наповнені ініціативними людьми, зокрема переселенцями. Або, навпаки, в цих містечках почався активний рух, адже є ця загроза культурі, про яку я вже згадувала. Тому це надзвичайно важливо, і я б дуже хотіла, щоб письменники, коли є така можливість, звертали більше уваги на живі зустрічі не тільки у великих містах та обласних центрах, а й у менших містах, які завжди чекають гостей і раді їх бачити.

Дарія Піскозуб: Загалом із туру «Фантастична Україна» ми повернулися щасливі, з великою кількістю ідей для роздумів, але й виснажені. Настав час, коли події завершені, але попереду — плідна робота над новими книгами, з якими ми зможемо знову поїхати по Україні. 

Велика частина цього туру не стала б можливою без взаємної допомоги «Фантастичних talk(s)», адже ми не просто працюємо разом уже кілька років, а й об’їхали велику кількість міст. Ми підтримуємо одна одну ментально, логістично та організаційно. Також завдяки видавництву «Віват» ми мали книги, комплект наших творів, які могли подарувати кожній бібліотеці. І звісно, цей тур став можливим завдяки підтримці Українського інституту книги, за що ми їм щиро вдячні.