Вікторія Костюк — громадська активістка з п’ятирічним досвідом в управлінні неприбутковими організаціями, експертка з розвитку громад, фасилітаторка та тренерка з проєктного менеджменту. Засновниця «Агенції розвитку громад “Інтонація ЗМІН”» та Молодіжного центру «Кенеберг» у Смизькій громаді на Рівненщині, виконавча директорка Всеукраїнського руху «Єдині».
Ми поспілкувались з Вікторією про перспективи розвитку малих громад, вплив Інституту лідерства та управління на менеджерів третього сектору, виховання покоління нових активістів та цінності, якими лідерка керується у своїй діяльності.
Ця розмова була відредагована та скорочена.
З чого почався ваш шлях у третьому секторі?
Я обрала громадський сектор у 2019 році. Тоді, працюючи заступницею селищного голови у Смизькій громаді Рівненської області, я зрозуміла, що дуже важко творити зміни зсередини ради: є бюрократизована система, яку практично неможливо зламати. Тому ухвалила рішення перейти у громадський сектор і спробувати змінювати ззовні.
Я була однією із засновниць Молодіжної ради Смизької громади, і ми саме намагалися знайти фінансування молодіжних проєктів. Тоді виглядало так, що громадська організація і є тим інструментом, через який можна залучати кошти на реалізацію ініціатив. Тож у 2019-му я звільнилася із селищної ради, і вже восени ми з однодумцями заснували громадську організацію «Агенція розвитку громад “Інтонація ЗМІН”».
Якою ви задумували «Інтонацію ЗМІН» та що вона дає суспільству сьогодні?
П’ять років тому для нас було очевидним, що це жіноча організація, бо її заснували жінки. Тоді, як доросла молодь — нам було по 33 роки, — ми обрали напрямком своєї роботи розвиток молоді та жінок.
За цей час місія трохи трансформувалась — ми розвиваємо людей для того, щоб люди розвивали свої громади. Тобто ми є агенцією місцевого економічного розвитку, але все ще насамперед орієнтуємося на прокачування підприємницького мислення в молоді та жінок.
Півтора року тому ми створили у Смизькій громаді молодіжний центр «Кенеберг», який є потужною базою для неформальної освіти та розвитку волонтерської культури — вже напрацьована методологія залучення місцевої молоді до волонтерства. Цього року нам вдалося навіть відкрити соціальне шкільне підприємство з виготовлення сублімованої продукції для підтримки діяльності центру.
Потреба у фінансуванні молодіжних ініціатив стала для вас одним з поштовхів входження у громадський активізм. Як зараз вдається залучити кошти на роботу «Агенції розвитку громад “Інтонація ЗМІН”» та, зокрема, відкриття Молодіжного центру?
Роботі організації сприяють місцевий бізнес та спонсорські благодійні внески від місцевих жителів. Ми також проводимо краудфандингові кампанії. «Кенеберг» відкрили у співпраці з місцевою владою, яка надала нам в оренду комунальне приміщення, а БО «Благодійний фонд “Рокада”» допоміг залучити кошти на ремонтні роботи та облаштування від Агентства ООН у справах біженців.
З якими труднощами довелось стикнутися за ці п’ять років діяльності?
Найважчим було втримати волонтерську команду. Ми — локальна організація, і на цьому рівні важко пояснити, що робота в громадському секторі може стати професійною діяльністю.
Я прийшла в Інститут лідерства та управління УКУ з тим болем, що ми створили громадську організацію, робили маленькі проєкти, реалізовували ініціативи на місцевому рівні, але достукатися до людей і пояснити, чим і для чого ми займаємося, було дуже важко. Тобто була організація, але не було управлінського досвіду. За три роки команда змінювалася щонайменше тричі, бо щоразу, коли ми залучали нових дорослих жінок, не маючи змоги оплатити їхню роботу, вони відчували цей проєкт додатковим навантаженням до основної роботи й не мали підтримки вдома. Місцева влада не дуже заохочує громадську активність серед працівників комунальних закладів. Тому після кожної волонтерської ініціативи в рамках проєктів люди поверталися до своєї основної роботи, за яку отримували заробітну плату.
Зараз, після п’яти років роботи, ми бачимо, як учасники наших перших заходів, толок, уже прийшли до нас як волонтери Молодіжного центру. Наприклад, одна зі старших волонтерок стала координаторкою Центру «Кенеберг» і координаторкою молодіжних програм в «Агенції розвитку громад “Інтонація ЗМІН”». Для нас це надзвичайно цінно, і ми розуміємо, що рухаємося у правильному напрямку, але на зміни потрібен час і зусилля не однієї людини.
Ви закінчили магістерську програму з управління неприбутковими організаціями Інституту лідерства та управління УКУ. Чому ухвалили рішення здобувати другу освіту?
Ми створили громадську організацію весни 2019 року, а в 2020-му почався COVID-19. Усі наші плани, сфокусовані на живій взаємодії з молоддю та жінками, перекреслилися. Зародилось нерозуміння: що робити далі, як бути. Тоді я випадково побачила рекламу про стипендію на навчання на магістерській програмі, подала заявку, але не пройшла. Згодом був ще один конкурс — знову не пройшла. Після цього мені зателефонували з Інституту розказати, що є додаткові можливості залучення коштів на громадську організацію через гранти від ІСАР «Єднання» — таким чином можна оплатити навчання.
Я наважилася ще раз подати свої документи від громадської організації, так вдалось отримати фінансування на оплату двох навчальних семестрів.
Було страшно, бо я не мала досвіду й не дуже розуміла, як наша маленька організація може розвиватися так само потужно, як ті, що у великих містах. Однак, крім навчання і лекцій класних викладачів, я отримала круте ком’юніті, в якому ми досі підтримуємо одне одного.
Вашими одногрупниками були інші громадські активісти. Чи вдалося напрацювати спільні проєкти?
Цього року ми скооперувалися з ГО School of Me: школа усвідомленого підприємництва, в якій працює мій одногрупник Віктор Конопкін — пройшли навчання для тренерів і менторів із соціального шкільного підприємництва (СШП) та створили майстерню для виготовлення сублімованої продукції. Відтак наш Молодіжний центр став одним із десятьох хабів в Україні з розвитку СШП.
Темою моєї магістерської роботи було створення соціального підприємства на базі нашої організації як можливість диверсифікувати надходження для діяльності. Через низку факторів, зокрема повномасштабне вторгнення, довелося відкласти ідею на три роки, але тепер, завдяки цій співпраці, нам справді вдалося реалізувати задумане разом із нашими волонтерами.
Інша моя одногрупниця Юля Аветісян, яка зараз живе в Штатах, допомогла мені увійти в тему ненасильницької комунікації, і зараз, попри відстань, вона підтримує наш молодіжний центр за потреби.
Насамперед Інститут лідерства й управління — це про теплі контакти та поради, де шукати можливості.
Що найбільш корисного взяли для себе з навчання?
Мені дуже згодились лекції Артема Корнецького про соціальне підприємництво й розуміння того, що неприбутковою організацією треба керувати як бізнесом. Це змінило парадигму того, з якої позиції і як говорити з бізнесом, а також показало горизонт можливостей: є не лише бенефіціари, але й клієнти — ми в майбутньому можемо запровадити платні освітні продукти, які допомагатимуть організовувати безплатні заходи.
Це навчання було насправді дуже корисним в контексті особистісного зростання та управлінського досвіду. Мене дуже надихає Олександра Бакланова, яка викладала стратегічне планування організації. Справді важливо, щоб в організації була людина зі стратегічним баченням і можливістю дивитися вперед, щоб розуміти, які проєкти варто робити, а від яких варто відмовлятися.
Так я почала розвиватися в цьому напрямку. Вже два роки працюю в Curly Management bureau та є сертифікованою тренеркою і фасилітаторкою з проєктного менеджменту за методологією Curly Management Діни Волинець, а цього року очолила Всеукраїнський рух «Єдині».
Розкажіть більше про «Єдині»: якою є ваша роль в організації, на кого вона орієнтована та що пропонує?
Я є виконавчою директоркою Всеукраїнського руху «Єдині», і для мене це — новий етап у професійному житті в громадському секторі, адже йдеться вже не про локальні ініціативи, а про проєкти національного масштабу.
Ініціатива вже існує три роки, але в березні 2025-го проєкт зріс до інституалізації — його зареєстрували неурядовою організацією.
Наша волонтерська команда розташована по всій Україні. У 35 містах діють розмовні та книжкові клуби. Також пропонуємо два великих онлайн-курси з переходу на українську мову, граматичний курс та інтенсивні курси для іноземних військових, які приїжджають в Україну воювати.
Ми також проводимо заходи, як-от забіг «Біжу за мову» та форум «Українська — мова Перемоги!», а також організовуємо зустрічі з амбасадорами, які своїм прикладом заохочують переходити на українську.
Чим особливе Curly Management bureau і чому ви обрали для себе саме цей управлінський підхід?
Бюро допомагає організаціям думати та працювати стратегічно. Ми займаємося розробкою стратегій, системних рішень, заснованих на цінностях. Тобто наша місія — дати організаціям розуміння, для чого й куди вони рухаються, як досягати бажаних результатів.
Ми пропонуємо онлайн-, офлайн-курси, розбудовуємо спільноту проєктних менеджерів по Україні. Допомагаємо як неурядовим організаціям, так і бізнесам формувати стратегії, відштовхуючись від власних цінностей, вимірювати свої перемоги й досягнення ступенем їхньої реалізації. Бо цінності для нас — не просто вказане на сайті гасло, це компас або фільтр під час ухвалення рішень. Для мене це важливо.
З методологією я познайомилася у 2019 році, коли навчалась на програмі «Креативна молодь змінить Україну» від Фонду родини Богдана Гаврилишина. Мені вона сподобалася, тож певні інструменти та вправи почала застосовувати в роботі у своїй організації. Тепер уже два чи три роки я — тренерка з цієї програми від Фонду родини Богдана Гаврилишина з-поміж команди Curly Management bureau. Мені важливо бачити, як молоді люди, засвоюючи інструменти методології, формуючи дизайн-мислення, творять насправді круті проєкти з обмеженим бюджетом, які можна легко масштабувати.
Працюючи з громадами та організаціями, які найбільш поширені проблеми та труднощі ви помічаєте?
Місцеві влади створюють кишенькові громадські організації, у які вписують працівників рад. З одного боку, вони використовують неурядові організації як інструменти залучення коштів на розв’язання якихось проблем громади, але тоді це не дозволяє реальному громадському сектору зростати в цій громаді, бо всі можливості приходять в раду і там само залишаються.
Для розвитку громади й активізації суспільства потрібно, щоб цей третій сектор був майданчиком для діалогу. Якщо цього не відбувається, то влада жаліється, що люди пасивні, а люди жаліються, що влада пасивна, коли насправді між ними просто немає контакту.
Інший важливий момент — громади недооцінюють «м’які» проєкти, як-от про неформальну освіту. Ми в Молодіжному центрі стикнулися з великою проблемою відсутності культури волонтерства та неформальної освіти серед дорослих та молоді.
Як цю культуру можна розбудовувати в громадах?
Часто від дорослих ми чуємо знецінення своєї діяльності, яке вони передають дітям. Ми обрали стратегію. У нас є волонтерська спільнота з підлітків з 12 до 16 років, які вже працюють з дітьми від дев’яти років. Ми організовуємо школи волонтерів Молодіжного центру для того, щоб забезпечити наступність.
Місія «Кенебергу» — виховання нового покоління громадських активістів і соціальних підприємців, які зможуть долучатися до відновлення та розвитку України. Це велика робота, яка потребує зусиль і часу. Ми розуміємо, що це гра в довгу, але, як на мене, саме такі проєкти важливі та їх не вистачає у громадах.
Що б ви порадили громадам для самоперевірки і кроку вперед?
Важливо працювати з молоддю й не очікувати, що вона сама собою стане активною. Треба знаходити людей, яким цікаво розвиватися, і допомагати їм у цьому. І самим потрібно заручитися підтримкою організацій, які вже мають грантову історію та здобутки у своїй діяльності.
Не варто реєструвати нові й нові громадські організації. Краще створювати команди щонайменше з двох-трьох людей, готових реалізовувати проєкти, і долучати їх до інституцій з досвідом, які можуть ставати наставниками для цих нових колективів, передавати свої знання і навіть ділитися своєю репутацією.
Потрібно виховувати серед молоді культуру ідентичності жителя своєї громади — ми її називаємо локальним патріотизмом. Тобто давати розуміння, як людина може реалізуватися у своїй громаді, навіть попри те, що батькам здається, що тут немає можливості. Можна навчатися в університеті та вже працювати в громадській організації чи якійсь комунальній установі. І саме так ми зможемо залучати молодь до розвитку громади й популяризувати розвиток у малих громадах.
У вас чималий досвід роботи в локальних ініціативах і організаціях. Як вам здається, чи можуть малі громади глобально впливати на українське суспільство?
Локальні ініціативи дуже важливі, тому що вони дають швидший результат, ніж національні проєкти. Щоб підняти всю країну в умовному розвитку культури волонтерства, ми маємо йти в громади з конкретними прикладами.
Наша організація діє таким чином, що ми запускаємо якісь проєкти у своїй громаді на Рівненщині, апробуємо їх, дивимося, що працює, а що потрібно допрацювати, покращуємо і запускаємо вдруге, а вже на третій раз ми готові до масштабування. Ми можемо показувати, що спрацювало, де були виклики, що не працює взагалі.
Я часто бачу класні ініціативи в малих громадах. Вони на волонтерських засадах роблять величезні зміни, але не вміють про себе заявити. Не мають достатньої сили голосу, щоб про себе розповісти, тому що бракує СММ-ника/ці, який/яка може зробити гарну якісну картинку. А якщо і влада про це не розказує на своєму сайті чи в соціальних мережах… Дуже прикро, бо люди вигорають, розчаровуються.
Ви розвиваєте громади, розбудовуєте культуру волонтерства й соціального підприємництва серед молоді та реалізовуєте мовні ініціативи. Яким проєктом за ці понад п’ять років з усіх, до яких дотичні, пишаєтесь найбільше?
Молодіжним інтеграційним центром «Кенеберг», якому вже півтора року. Я бачу, як підлітки, молоді люди зростають в ньому, як, отримуючи підтримку, реалізовують дитячі мрії, як по-дорослому думають і запускають свої краудфандингові компанії.
Волонтерська спільнота молодіжного центру з 10-12 людей зробила більше, ніж наша доросла команда «Інтонації ЗМІН», бо вони одразу діють. Наше завдання як громадської організації тут — допомагати ресурсами, зокрема оплатою комунальних послуг, комунікацією з владою та місцевим бізнесом. Це те, що дійсно вартує інвестицій.
Що, крім спільноти, допомагає зберігати стійкість і відновлювати ресурси, коли спрямовуєте стільки зусиль у третій сектор?
Люди. Сім’я та команда.
Впродовж останнього року в моєму житті було чимало викликів. По-перше, я — багатодітна мама, і минулого року в мене народилася четверта дитина. По-друге, моя мама померла від онкології, і я дуже важко переносила втрату. Але саме підтримка рідних і команди, з якою я працюю, дуже важлива. Бо коли ти залишаєшся у своїй маленькій громаді сам на сам з ідеями, складно знайти людей, з якими маєш спільний горизонт мрій. Коли ти бачиш далеко вперед, а люди поруч не можуть ту картинку побачити, почуваєшся самотньо. А спільнота людей зі стратегічним баченням, яка й сама докладається до змін навколо, дає підтримку. Навіть відповідь на сториз зі словами «ти молодець, стільки всього робиш» допомагає не знецінювати себе і свої зусилля.
Упродовж розмови ви неодноразово наголошували на цінностях. Що є вашими орієнтирами в роботі та по життю?
Для мене найперша цінність — свобода. Мені це дуже важливо і принципово. Якщо я не маю свободи в діяльності, це сигнал для її зміни.
По-друге, я ціную довіру і багато даю її людям, з якими працюю.
На третьому місці — відповідальність. За свою притомність та за ті проєкти чи ідеї, за які беруся.
Ще один з факторів — це визнання. Важливо робити те, що має значення, і так само важливо, щоб люди розуміли цінність цього.
П’ята цінність — спільнота. Я належу до кількох ком’юніті, схожих за принципами, — вони допомагають у важкі моменти не опускати рук і знаходити ресурси, коли тут, у маленькій громаді, їх не вистачає.
