Як відкрити для себе постать Надії Суровцової?

авторка Вероніка Кобзар - 18.03.2026 в Книжки

18 березня виповнюється 130 років Надії Суровцовій — жінці, чиє життя могло б стати основою для інтелектуального трилера. Перша українка — докторка філософії Віденського університету, дипломатка УНР та близька соратниця Михайла Грушевського, вона провела майже 30 років у радянських таборах. Попри це, Надія не просто вижила, а повернулася в Україну, щоб стати живою легендою та інтелектуальним центром для нового покоління шістдесятників.

Її постать — це символ того, що українську ідентичність неможливо стерти навіть десятиліттями заслань. У цьому матеріалі ми зібрали ресурси, які допоможуть вам відкрити для себе Надію Суровцову.

Подивитись

«Презентація книги “Спогади” Надії Суровцової»

ютуб-канал «Книгарня Є»

Це запис презентації двотомника мемуарів Надії Суровцової, який вийшов у 2025 році (презентації відбулися влітку, зокрема в Умані) у видавництві «Комора». На події спікери, історики Оксана Юркова й Олександр Зінченко обговорюють її шлях, як докторки філософії з Відня та першої жінки-дипломатки за часів Гетьманату у 1918 році.

На зустрічі аналізують «архівну спецоперацію» авторки: як вона, перебуваючи під наглядом КДБ в Умані, змогла таємно розосередити рукописи по різних державних фондах, аби вони вціліли для майбутніх поколінь. Спікери торкаються теми фатальної помилки Надії у Харкові 1920-х, коли вона мимоволі допомогла спецслужбам створити списки для майбутніх репресій, та її небезпечної гри з агентами, яким вона давала читати свої тексти, щоб рукописи фізично не зникли. Також обговорюють її незламний характер: епізод, де вона в білій сукні на столі посеред майдану проголошує Перший Універсал, та її різку критику табірної прози тогочасних письменників за «олітературнення» жахів ГУЛАГу.

«Надія Суровцова: українка проти КГБ»

ютуб-канал «Шалені авторки»

У цьому випуску автори дивляться на постать Надії Суровцової, як на впливову інтелектуалку, чиє життя було перемогою над системою. Ведучі, літературознавці Віра Агеєва та Ростислав Семків, порівнюють її з Гертрудою Стайн — американською модерністкою та господаркою культового паризького салону, адже Суровцова створювала навколо себе унікальні культурні оази — спочатку в столичному Харкові 20-х років, а згодом у маленькому будиночку в Умані. Вона вижила в ГУЛАГу з принципу: щоб засвідчити злочини тих, хто хотів її знищити, і саме ця внутрішня сила стала головною темою обговорення.

Спікери згадують, як Надія опікувалася молодими письменниками Миколою Бажаном та Юрієм Яновським, а в її вітальні збиралася вся еліта тогочасного мистецтва. Окремий акцент зробили на її поверненні з заслання, коли літня жінка зуміла відібрати свій дім у радянських чиновників і перетворити його на центр тяжіння для шістдесятників. Це історія про те, як аристократизм духу виявився сильнішим за десятиліття таборів та нагляд КДБ.

«Надія Суровцова: тридцять років ГУЛАГу»

ютуб-канал «Шалені авторки»

Це відео зосереджене на найважчому періоді життя Надії Суровцової — її тридцятилітньому протистоянні радянській репресивній машині. Спікери аналізують, як ця непересічна жінка змогла вистояти в умовах ГУЛАГу, зберігши людську гідність і гострий розум.

У центрі розмови — її мемуари про табори, які вважаються одними з найкращих у ХХ столітті завдяки відсутності фальші та глибокому психологізму. Автори підкреслюють унікальний талант Суровцової «бачити людей» навіть серед наглядачів та кримінальників, а також обговорюють її феноменальну пам’ять, яка дозволила їй через десятиліття відтворити втрачений світ української інтелігенції.

Послухати

Подкаст «Жіноча антропологія Харкова і літератури: Маруся Вольвачівна, Надія Суровцева, Ольга Багалій»

Проєкт «Говорять жінки українського сходу» від медіа «Люк»

Цей випуск присвячений поверненню жіночих імен у культурний простір Харкова та боротьбі з «маскулінним» образом міста. Центральною темою розмови стає постать Надії Суровцової, її представляють як ключову фігуру української емансипації. Ведуча Наталя Михайльченко та гостя випуску антропологиня Вікторія Грівіна акцентують на тому, що Суровцова була не просто свідком епохи, а жінкою з надзвичайно сучасним мисленням та високою самооцінкою, вона на рівних працювала з тогочасними академіками. У випуску розбирають її перший том мемуарів саме як свідчення «радісного» Харкова: життя на вулиці Максимілянівській, наукові амбіції та відчуття повної свободи до моменту, як система відправила її на 40 років у табори. 

Окрім цього, в епізоді проводять паралелі між листами Ольги Багалій — видатної історикині, архівістки та дослідниці українського Сходу, — написаними в окупованому Харкові 1941 року, та переживаннями сучасних українців. Її тексти стають приводом для роздумів про те, як жінки в усі часи ставали хранительками пам’яті та архівів, які століттями намагалася знищити імперія.

Почитати

«Надія Суровцова. Життя і вічність»

Стаття Кузьми Матвіюка на порталі «Грінченко-інформ»

Цей текст — живі мемуари людини, яка особисто знала Надію Суровцову в її «уманський» період після повернення з таборів. Матвіюк, якого діячка жартома прозвала «Козою-дерезою» за те, що він постійно приносив їй молоко та кефір, описує дивовижний контраст між її важкою долею та незгасною внутрішньою силою. Він згадує її «дзвоник дівочого голосу» та жваві очі, які не втратили цікавості до життя навіть після сталінських таборів. 

Особливу цінність у тексті має опис принциповості Суровцової: автор розкриває, що її шлях до ГУЛАГу розпочався з категоричної відмови стати таємним агентом ДПУ. Вона не пішла на співпрацю навіть після особистого тиску Генріха Ягоди — очільника ОДПУ та архітектора радянської каральної системи. За цю відмову Суровцова отримала термін, який їй цинічно продовжували роками, керуючись лише «рєвалюціонной цєлєсаабразнастью». 

Повернувшись в Умань, вона зуміла відсудити частину родинного помешкання і перетворила його на справжній інтелектуальний магніт. Матвіюк свідчить, що цей дім став «хатою-читальнею» забороненого самвидаву, куди з’їжджалися не тільки шістдесятники на кшталт Івана Світличного чи Миколи Бажана, а й кримські татари, вірменські дисиденти та навіть Олександр Солженіцин, який два тижні жив у Суровцової, збираючи матеріали для «Архіпелагу ГУЛАГ». Стаття підкреслює, що Надія була живою енциклопедією, яка володіла досвідом державної роботи часів УНР, якого не мав жоден радянський чиновник.

«Надія Суровцова — незламна патріотка»

Стаття Наталі Кравчук у газеті «Наше слово»

Цей текст розкриває Надію Суровцову через призму її багаторічних зв’язків із закордонням та особистих трагедій. Стаття додає важливі деталі про її молодість: наприклад, як вона ще студенткою в Петербурзі шила перші блакитно-жовті прапори для революційних маніфестацій. Особливий акцент зроблено на її еміграційному періоді та болючому розчаруванні, яке призвело до ідеологічного повороту в бік комунізму під впливом Юрія Коцюбинського. 

Текст вперше згадує про її «велику любов» у засланні — шлюб із російським соціалістом Дмитром Олицьким, якого розстріляли через рік після весілля, про що Надія не знала роками, продовжуючи чекати на зустріч. Окрему увагу приділено її післятабірному життю в Умані, яке було тісно пов’язане з Польщею: Суровцова роками таємно передавала до Варшави свої наукові дослідження про парк «Софіївка» та листувалася з родиною Боберських — представниками української інтелігенції з Варшави. Для їхньої доньки вона стала «уманською бабцею», надсилаючи книжки та листи, сповнені аристократичної ерудиції.

Дослідити

«Настільна гра “Шлях Надії”»

Проєкт «ПереФарбований лис» у співпраці з видавництвом «Комора»

Це настільна гра, яка змушує гравця відчути на собі «вагу» кожного рішення Надії Суровцової. Вона побудована на реальних подіях і спогадах, де головним завданням є не перемога над суперником, а виживання та збереження власної ідентичності. Гравці опиняються в ситуаціях, коли звичні ресурси — як-от освіта чи культурний бекграунд — у табірних умовах стають або тягарем, або несподіваним порятунком. 

Авторки проєкту, освітянка Валентина Мержиєвська та психологиня Марія Діденко зазначають, що гра є частиною великого просвітницького проєкту, мета якого — вивести постать Суровцової з тіні забуття і показати, що її історія — це не суха біографія, а низка критичних виборів, які ми, так чи інакше, робимо й сьогодні. Особливо цінним є те, що гра не прикрашає дійсність: вона показує і розпач, і моменти зневіри, і ту неймовірну ціну, яку Надія заплатила за свою відмову йти на компроміс із радянською репресивною машиною. Це досвід, який через ігрову форму змушує замислитися про межі людської витривалості та про те, що саме робить нас тими, ким ми є.

Дайджест культурних подій (з 16 по 22 березня)

авторка Вероніка Кобзар - 16.03.2026 в Події

16 березня, понеділок

ІІ Міжнародна науково-практична конференція «Українська мова як іноземна у Польщі»

Варшава
онлайн
Початок з 10:00

Це конференція педагогів про виклики викладання української мови в Європі. Запрошені спікери — науковці, освітяни, мовознавці, дослідники та представники освітніх інституцій — поговорять про нові підходи викладання, про українську мову як ключовий складник ідентичності та про освітні практики, що формуються в умовах війни та вимушеної міграції. Окрему увагу приділять практичним інструментам викладання української мови: новим підручникам, цифровим ресурсам.

У програмі: пленарні виступи, панельні дискусії. Конференція проходить у змішаному форматі: частина секцій відбудеться у Варшаві офлайн, частина — онлайн.

Захід проходить за підтримки Посольства України в Республіці Польща та Фундації Пилипа Орлика. Ініціатор і голова організаційного комітету конференції — мовознавець, дослідник української мови в Польщі, науковий співробітник Інституту славістики Польської академії наук, доктор Павло Левчук.

Ознайомитися з програмою конференції.

Open call: фотофестиваль Odesa Photo Days

Кінцева дата: 30 березня
Початок програми: 15 травня
Кінець програми: жовтень
Локації: Естонія, Фінляндія, Німеччина

Міжнародна резиденційна програма Waves of Creativity запрошує українських фотохудожників і фотографок взяти участь у творчій резиденції. Програма пропонує безпечний і стабільний простір для роботи, міжнародного обміну та особистого відновлення. Учасники працюватимуть у невеликих групах по троє, а кожну групу супроводжуватиме місцевий хост-художник. Митці зможуть створювати нові роботи або продовжувати поточні проєкти. Результати резиденції представлять на відкритих студіях, публічних подіях та фінальній виставці в Таллінні.

Програма покриває витрати на проживання, проїзд і виробництво, надає робочі місця у студіях, гонорар і психологічну підтримку через онлайн-сесії та індивідуальні консультації.

Програму реалізують OKAPI Gallery (Естонія), Haihatus Art Center (Фінляндія) та Kunstverein Wagenhalle (Німеччина) у співпраці з Odesa Photo Days (Україна).

Деталі на сайті. Подати заявку на участь.

Новий театральний проєкт і фестиваль KЇ FEST

Київ
Тривалість фестивалю: з 7 по 10 травня

Запустили нову культурну організацію KЇ PLATFORMA, яка має на меті популяризувати український театр в Україні та за кордоном і створювати простір для суспільного діалогу через мистецтво. Засновницею ініціативи стала незалежна театральна продюсерка Крістіна Кісєльовайте. Платформа працюватиме з темами, які є важливими для сучасного українського суспільства: наслідки війни, реінтеграція ветеранів, гендерна рівність, екологічні проблеми та колективні травми. Ідея проєкту — показати, що театр може бути не лише мистецтвом, а й інструментом для обговорення складних суспільних питань.

Першим проєктом платформи стане театральний фестиваль KЇ FEST. У програмі — покази вистав українських режисерок, частина з яких уже існує, а деякі постановки представлять уперше. Окрім вистав, на фестивалі планують зустрічі з авторами, обговорення та панельні дискусії. Закриє подію світова прем’єра вистави MŌDRANIHT: Songs of Winter War від Opera Aperta. Фестиваль також відвідають куратори, продюсери і театральні критики з різних країн.

Слідкуйте за новинами події в соцмережах.

Соціальна кампанія «Чуєш? Вона грає в голові»

Онлайн

До Всесвітнього дня слуху в Україні стартувала соціальна кампанія, що привертає увагу до однієї з найменш помітних травм війни — втрати слуху серед військових. Кампанія побудована навколо феномену earworm — коли знайомі рядки пісні автоматично відтворюють мелодію в голові. У соцмережах публікують плакати з текстами популярних українських пісень, які легко впізнати й продовжити подумки. Для військових, які отримали травму слуху, музика часто існує лише в пам’яті та уяві: вони пам’ятають, як звучать улюблені мелодії, але фізично не можуть почути їх повноцінно. Так автори хочуть нагадати про важливість донатів та підтримки слуховідновлювальних операцій.

До кампанії вже долучилися українські артисти, зокрема Без Обмежень із піснею «Зорі запалали», TVORCHI з треком «Мила моя», Артем Пивоваров із піснею «Маніфест», ADAM з композицією «Повільно», Воплі Відоплясова з піснею «Весна» та інші артисти, чиї пісні використані у візуалах кампанії.

Ініціативу запустила креативна агенція Vandog разом із благодійним фондом БФ «Півник». У 2024 році команда фонду відновила слух 30 захисникам України, вже у 2025 році — 114 успішних операцій. Благодійний фонд організовує діагностику, слуховідновлювальні операції та післяопераційну реабілітацію для військових. У межах кампанії триває збір коштів: мета — зібрати 6 мільйонів гривень, щоб профінансувати ще 100 операцій для захисників.

Більше про кампанію в інстаграмі та на сайті

Як долучитися до збору коштів читайте в пості.

Балетно-симфонічний перформанс DOMUM

Прага (Чехія), Kino Pilotů
онлайн на платформі DRAMOX

Початок у кінотеатрі о 20:15
Вартість квитка у кіно: 350 грн

У празькому кінотеатрі Kino Pilotů відбудеться благодійний показ українського балетно-симфонічного перформансу DOMUM, а також онлайн-прем’єра вистави на платформі DRAMOX. Назва постановки походить від латинського domum — «дім», і саме тема дому, любові та вибору під час війни стала її центральною ідеєю.

Вистава складається з двох актів. У першому дім постає як джерело життя — простір дитинства, пам’яті, кохання і зв’язку з рідною землею. Через кілька історій героїв перформанс показує, як війна змінює людські почуття і змушує робити складні моральні вибори. Другий акт зосереджується на темі відповідальності: герої проходять шлях від мирного життя до військового братерства, переживаючи страх, внутрішні конфлікти та усвідомлення спільної боротьби.

У постановці поєднані музика, хореографія та хорове виконання — участь у проєкті взяли оркестр, хор і балет Національного заслуженого академічного українського народного хору імені Григорія Верьовки. Показ у Празі присвячений річниці трагедії Маріупольського драматичного театру — будівлі, на якій було написано «ДІТИ», але яка все одно стала ціллю російського удару. Зібрані кошти з показу спрямують на підтримку українського OSDC Dance Theatre.

Більше в соцмережах. Подивитись перформанс можна на платформі DRAMOX.

Квитки у кінотеатр за цим посиланням.

17 березня, вівторок

Open call: грантова програма Talents for Ukraine

онлайн
Вікове обмеження 16+

Благодійний фонд KSE Foundation продовжує прийом заявок на третій етап грантової програми, яка існує з 2022 року за фінанси міжнародних благодійників. Talents for Ukraine підтримує нове покоління лідерів — талановитих, креативних та нестандартних у мисленні. Новий етап ініціативи зосереджений на сфері науки й технологій: близько 60% грантового бюджету спрямовано на розвиток напряму STEM. Водночас ще 40% фінансування передбачено для представників інших сфер — зокрема культури, освіти, медіа чи соціальних ініціатив.

Грант надається безпосередньо на розвиток особистості — реалізацію ідей, навчання або нові проєкти. Програма не вимагає підготовки бізнес-плану чи фінансової звітності. Розмір індивідуальної підтримки визначає журі, у середньому він становить близько 5000 доларів. Заявки можна подавати доти, поки не буде використаний увесь бюджет проєкту.

Більше про програму на сайті. Подати заявку на грант.

Подкаст про гендерну рівність у вищій освіті

Онлайн

Видання DIVOCHE.MEDIA запустило новий сезон подкасту «На її плечах», присвячений темі гендерної рівності та ролі жінок у системі вищої освіти. Проєкт створено у межах програми British Council «Gender Equality Partnerships».

Подкаст розповідає про труднощі, з якими стикаються жінки, котрі працюють або будують кар’єру в університетах. Йдеться про нерівні можливості, обмеження в кар’єрному зростанні, доступ до ресурсів або управлінських посад. Через розмови з експертками й керівницями університетів автори намагаються показати, якою є ситуація зсередини та які зміни можуть допомогти зробити академічне середовище кращим, зокрема для жінок. Ведуча подкасту — журналістка Ірина Славінська. Серед гостей сезону — керівниці українських вишів, зокрема Олена Хаджинова, Ірина Вахович та Ксенія Семенова.

Окрім особистих історій у подкасті обговорюють питання: як змінюється система освіти під час війни, чому гендерна рівність важлива для розвитку університетів і які практичні інструменти можуть допомогти подолати бар’єри.

Подкаст створено в межах медійного проєкту «Жінки у вищій освіті», який досліджує вплив жінок на зміни в українських університетах і об’єднує аналітичні матеріали, інтерв’ю, дослідження та публічні обговорення.

Більше про медійний проєкт від DIVOCHE.MEDIA. Послухати подкаст.

Презентація трилогії «Літопис Сірого Ордену»

Харків, ЄрміловЦентр
Початок о 18:00
Вхід за попередньою реєстрацією та донатом

А також презентації відбудуться:
18 березня — Дніпро
20 березня — Вінниця
21 березня — Івано-Франківськ
22 березня — Тернопіль
23 березня — Львів
25 березня — Луцьк
26 березня — Рівне
27 березня — Житомир
28 березня — Київ

Письменник і військовослужбовець Павло Дерев’янко вирушає у всеукраїнський тур із презентацією своєї фентезійної трилогії «Літопис Сірого Ордену». У межах події автор зустрічатиметься з читачами, розповідатиме про створення книжкового світу та ділитиметься історіями про роботу над серією. Учасники подій зможуть поспілкуватися з автором, поставити запитання про книжки та придбати видання з автографом.

До трилогії входять романи «Аркан вовків», «Тенета війни» та «Пісня дібров». У книгах поєднуються елементи альтернативної історії Гетьманату, козацька міфологія та мотиви магії характерників. Сюжет розгортається у похмурому, але захопливому світі, де герої ведуть боротьбу за честь і свободу. 

Вхід на події здійснюється за донатом від 100 гривень. Усі зібрані кошти спрямують на підтримку Азов — зокрема на закупівлю засобів протидії повітряним атакам та обладнання для бойових підрозділів. Безплатно відвідати подію можуть учасники бойових дій, військовослужбовці Сил безпеки й оборони України, люди з інвалідністю внаслідок війни, а також діти військових і діти до 12 років.

Більше про подію у соцмережах. Квитки за посиланням.

Виставка «Під захистом Ангела»

Київ, Музей українського сучасного мистецтва
Графік роботи: вівторок – п’ятниця, 11:00–19:00; субота – неділя, 11:00–18:00
Вхід вільний

Виставка об’єднує творчість батька і доньки — архітектора Володимира Куцевича та художниці Валентини Куцевич. Експозиція продовжує проєкт «Сімейні цінності — Родинні зв’язки» і показує особливий мистецький діалог двох поколінь. На виставці представлені акварельні роботи Володимира Куцевича, де гармонійно поєднуються точність архітектурної форми й простору, а також живопис і графіка Валентини Куцевич — емоційні твори, що передають атмосферу Києва та відчуття від європейських міст.

Проєкт пропонує зануритися у світ родинної творчості, побачити, як різного віку митці по-своєму розкривають красу та сенс мистецтва, а також відчути зв’язок часу, традицій у кожному творі.

БІльше про подію на сайті.

18 березня, середа

Ювілейна виставка робіт Івана Марчука «Я сколихнув цей світ»

Київ, Музей Києва
Графік роботи: середа – неділя, 12:00–19:00
Вартість квитків: повні — 320 грн, пільгові — 160 грн
Триває до 17 травня

Виставка присвячена 90-річчю українського художника Івана Марчука — одного з визначних митців сучасності та автора унікальної художньої техніки «пльонтанізм». 

Експозиція об’єднує майже 250 робіт і розгортається на всіх виставкових поверхах музею. Кожен із них має власну концепцію та представляє різні етапи творчості Марчука, зокрема ранні пошуки, знакові цикли та філософські роботи. Особливе місце займають твори з особистої колекції художника: живописи, портрети, студентські роботи, ескізи та керамічні панно, більшість із яких раніше не демонструвалися широкій публіці. 

Роботи для виставки надали 11 музеїв України та понад 30 приватних колекціонерів, що дозволило зібрати масштабну репрезентацію мистецтва митця різних років. 

Більше — у соцмережах музею.

Авторська лекція «Тарас Франко — життя та діяльність»

Львів, корпус ЛНУ імені Івана Франка (вул. Михайла Грушевського, 4)
Початок о 15:00
Вхід вільний

У межах лекторію Наталі Тихолоз «Династія творців: Іван Франко та його родина в українській історії і культурі» відбудеться розмова про Тараса Франка — середнього сина Івана Франка, чия творчість тривалий час залишалася в тіні батька. Подія проходитиме в 244 аудиторії корпусу Львівського університету, де Іван Франко виголосив свою габілітаційну лекцію та відбувалися студентські дискусії за український університет. 

На лекції розглянуть життєвий шлях Тараса, його діяльність як філолога, письменника, франкознавця, директора Франкового музею і зберігача родинної культурної спадщини. А також про життя українського інтелектуала в умовах радянського тоталітаризму та драму другого покоління франківської родини.

Більше про лекцію у соцмережах.

Porichka Music Open Mic

Львів, артцентр «Дзиґа»
Початок о 19:00
Вартість квитків: 150 грн

Це вечір живої музики, де слухачі та музиканти можуть послухати нові треки, познайомитися з колегами та знайти натхнення для творчості. На сцені можна буде почути Sunday-17, Verità nuda, Imager, «Відлік часу», «Жовта Собака», MaryNad та osinniy — молоді гурти та сольні виконавці, які прагнуть заявити про себе й обмінятися досвідом з іншими учасниками музичної спільноти.

Подія реалізується завдяки проєкту Porichka, який заснували Іра Лобанок та Дара Вінарська у Львові. Наприкінці 2022 року, коли культура в Україні через війну опинилася на другому плані, вони хотіли створити безпечний простір для музикантів, де можна зберігати креативність, обмінюватися ідеями та отримувати підтримку. Назва Porichka символізує єдність і взаємопідтримку — як ягоди, що тримаються на гілці, так і музиканти, що разом формують українську музичну спільноту.

З того часу спільнота органічно розвивалася через живі виступи, лекції, відкриті мікрофони та нетворкінг. 

Більше про подію у соцмережах.

19 березня, четвер

Відкриття виставки «Полином поле поросло»

Івано-Франківськ, Promprylad Art Center
Початок о 18:30
Графік роботи: вівторок – субота, 11:00–19:00
Вхід у день відкриття вільний за реєстрацією
Триває до 30 квітня

Виставка досліджує, як через спогади, повернення до місць і повторення досвіду формується пам’ять та самоідентичність людини. Представлені 12 українських митців і мисткинь, серед яких — Богдан Бунчак, Сергій Грех, Опанас Заливаха, Павло Ковач (молодший), Анастасія Лелюк, Олександр Лень, Віктор Покиданць, Віталій Протосеня, Антон Саєнко, Елена Субач, Сана Шахмурадова-Танська, Ельміра Шемсенідова. У роботах  вони поєднують різні форми повернення: фізичні, емоційні та символічні, що допомагають осмислити власне минуле й рухатися далі.

Подія відбувається у межах Школи культурних компетенцій — освітньої онлайн-програми від Promprylad Art Center, що готує нове покоління кураторів, артменеджерів і критиків. Під час навчання учасники обирають напрям, відвідують лекції та практичні заняття про сучасне українське мистецтво, філософію мистецтва та культурну комунікацію, отримують поради від художників, критиків і музейних фахівців, а наприкінці створюють власні проєкти.

«Полином поле поросло» — один із таких проєктів, що демонструє, як знання і практика поєднуються у реальному мистецькому просторі. У день відкриття відбудеться кураторська екскурсія, яку проведуть випускниці та випускники школи — Поліна Гоч, Віталій Грех, Сія Кіт, Анастасія Пасєка та Ріна Храмцова. А після цього — неформальне спілкування з командою проєкту.

Щоб відвідати подію в день відкриття, потрібно зареєструватися. Більше в інстаграмі.

Відкриття виставкового проєкту «Хмарне сховище»

Київ, М17
Початок о 18:30
Графік роботи: з вівторка по неділю, 11:00–20:00
Вхід на відкриття вільний за попередньою реєстрацією
Вартість квитків: дорослі — 150 грн, пільгові — 100 грн

Відкривається друга частина масштабного міжінституційного проєкту «Хмарне сховище», що відбувається в межах 17-ї Платформи культурних ініціатив «Новітні спрямування». Проєкт реалізують спільно Національна академія мистецтв України, M17 Contemporary Art Center та Інститут проблем сучасного мистецтва НАМ України.

Виставка досліджує тему колективної пам’яті в цифрову епоху: як мистецтво допомагає осмислювати минуле, зберігати культурну спадщину та формувати нову пам’ять під час війни. Назва проєкту відсилає до ідеї «хмарного» зберігання даних, однак куратори наголошують, що людський досвід і пам’ять неможливо повністю оцифрувати. Експозиція об’єднує роботи понад п’ятдесяти українських і міжнародних митців, відібраних через відкритий опен-кол, на який подали понад 600 заявок. Проєкт став продовженням серії міжінституційних виставок, що раніше включала ініціативи «Концентрація волі» (2023) та «Формула стійкості» (2024–2025), присвячені досвіду війни та витривалості українського суспільства.

Деталі — на сайті. Зареєструватися на відкриття можна за посиланням.

День Емми Андієвської

Луцьк, Музей сучасного українського мистецтва Корсаків
Початок о 15:00
Вартість квитків: дорослий — 300 грн, пільговий — 150 грн

Емма Андієвська — поетка, письменниця та художниця, одна з найяскравіших постатей української культури. До 95-річчя мисткині МСУМК підготував спеціальну програму, присвячену її творчості та культурному впливу. Протягом дня відвідувачі зможуть долучитися до майстер-класів, натхненних роботами Андієвської, відвідати лекцію «Феномен Емми Андієвської» від дослідниці Зої Навроцької, переглянути відеоінтерв’ю про мисткиню від Ukraïner та послухати живе читання її поезії у виконанні студентів ВНУ

Подія завершиться кураторською екскурсією виставковим проєктом художниці, яку проведе керуюча партнерка Музею Леся Корсак. Відвідувачі зможуть ближче познайомитися з експозицією та символічним світом образів Андієвської.

Більше про подію у соцмережах музею.

Камерно-симфонічна медитація

Київ, Національна філармонія України
Початок о 18:00

Київський камерний оркестр запрошує слухачів до рефлексії через музику камерно-симфонічного жанру ХХ–ХХІ століть. Вечір об’єднує твори, що досліджують внутрішній світ людини, її роздуми про час, долю та сенс існування.

У першій частині прозвучать дві камерні симфонії Євгена Станковича. Зокрема Камерна симфонія №11 «Дотик Янгола» для скрипки та камерного оркестру — ліричний і філософський твір, сповнений тонкої емоційності. Їй протиставлена Камерна симфонія №10 Dictum для фортепіано і камерного оркестру — драматичний музичний діалог, у якому фортепіано взаємодіє зі струнними, створюючи відчуття напруженої розмови людини з власною долею. У другій частині концерту прозвучить один із визначних творів світового модернізму — Концерт для двох струнних оркестрів, фортепіано та ударних чеського композитора Bohuslav Martinů. Написаний напередодні Другої світової війни, цей твір передає атмосферу тривоги й напруження епохи через протиставлення двох оркестрових груп і потужну ритміку фортепіано та ударних.

Програма поєднає інтимність камерної музики з масштабними філософськими образами, створюючи простір для глибокого емоційного переживання та медитативного слухання. Диригентка — заслужена діячка мистецтв України Наталія Пономарчук.

Більше про подію на сайті. Квитки за посиланням.

Фільм «Мисливець за спадком»

в українських кінотеатрах

Чорний комедійний трилер режисера Джона Паттона розповідає історію життя заради однієї мети — грошей. Головний герой стрічки Беккет хоче отримати статки величної родини Редфеллоу, на які, проте, не може претендувати. Родичі, що стоять на заваді його новому багатому життю, навіть не здогадуються про його існування. Тож у рішучого Беккета назріває план — прибрати сім спадкоємців.

Сценарій стрічки нагадує британський фільм «Добрі серця та корони» Роберта Хамера та Джона Дайтона, проте у сучасній інтерпретації режисера. Спільна їхня риса, окрім основного задуму, — це нелінійна оповідь: фільм побудований як розповідь-сповідь зі спогадів головного героя. 

Де межа моралі, людських цінностей та бажання отримати усе? Чи справді гроші можуть зробити людину щасливою? Ці питання розкриває для глядачів головний герой стрічки. 

Більше інформації в інстаграмі.

Кінопоказ добірки SUPERGIRLS

Львів, Палац Мистецтв
Початок о 19:00
Вартість квитка: 200 грн

Спеціальний показ міжнародної добірки короткометражних фільмів SUPERGIRLS, який організовує Wiz-Art. Подію присвячено Міжнародному дню боротьби за права жінок.

До програми увійшло п’ять анімаційних та ігрових короткометражок із різних країн, зокрема Франції, Нідерландів та Іспанії. Фільми зосереджені на жіночих історіях і досвідах — вони порушують теми стосунків із собою та іншими, тілесності, самоідентифікації й особистих переживань. Стрічки демонструватимуть мовою оригіналу з українськими та англійськими субтитрами.

Фестиваль Wiz-Art проходить у Львові з 2008 року та знайомить глядачів із новими голосами у короткометражному кіно. Свого часу саме тут показували ранні роботи режисерів Антоніо Лукіч, Наріман Алієвта Катерина Горностай. Також фестиваль входить до мережі Європейської кіноакадемії, яка об’єднує провідні події короткометражного кіно.

Більше про показ у соцмережах. Квитки за посиланням.

20 березня, п’ятниця

Відкриття мистецької виставки «Про що ми говоримо, коли говоримо про Крим»

Варшава, Centrum Sztuki Współczesnej Zamek Ujazdowski
Початок о 19:00
Графік роботи: вівторок – неділя, 11:00–19:00; четвер,11:00–20:00
Вартість квитків: стандартний – 350 грн, пільговий – 250 грн
Вхід вільний: в день відкриття, щочетверга
Триває до 28 червня

Виставка розкриває питання батьківщини, пам’яті та культурної ідентичності Криму після тимчасової окупації півострова у 2014 році. Українські художники і художниці, зокрема кримськотатарського походження, через свої роботи передають особисті та культурні втрати. І показують, що Крим — не тільки брама між великими цивілізаціями, а й дім для його людей, їхня історія та сучасна культура. Експозиція об’єднує роботи Олексія Борисова, Юрія Єфанова, Еміне Зіятдін, Влодка Кауфмана, Віталія Кохана, Павла Макова, Романа Михайлова, Севілі Наріман-кизи, Рустема Скибіна, Олега Тістола, Халіла Халілова, Антона Шебетка, Ельміри Шемседінової, а дизайн простору створив Олександр Бурлака.

Куратори проєкту — Катерина Семенюк, Оксана Довгополова та Алім Алієв — відзначають, що виставка поєднує в собі відчуття розірваності та втрати з унікальністю півострова і сучасної кримськотатарської культури, яка продовжує жити та розвиватися. Публічна програма допоможе зануритися у теми культурної деокупації, корінних народів і дослідити польські рефлексії кримської історії. Протягом виставки відбудуться кураторські екскурсії, зустрічі з художниками та дискусії академічного характеру.

Виставка організована платформою культури пам’яті «Минуле / Майбутнє / Мистецтво» на замовлення Українського інституту за підтримки Програми «Партнерство за сильну Україну».

Більше про виставку читайте на сайті та в інстаграмі.

Відкриття виставки «Цей кіт був намальований під час війни»

Варшава, Centrum Sztuki Współczesnej Zamek Ujazdowski
Початок о 19:00
Графік роботи: вівторок – неділя, 11:00–19:00; четвер, 11:00–20:00
Вхід вільний: в день відкриття, щочетверга
Триває до 13 вересня

Виставка присвячена осмисленню ролі мистецтва в умовах війни, кризи та насильства. Вона досліджує, як воєнний досвід змінює художню мову, теми та спосіб сприйняття мистецтва. 

Назва проєкту навмисно звучить просто, але містить кілька значень. Вона відсилає до фрази французького художника Рене Магрітта: Ceci n’est pas une pipe («Це не люлька»), яка нагадує, що зображення не є самою реальністю. У цьому випадку йдеться не стільки про кота, скільки про спосіб, у який мистецтво говорить про досвід війни. Художниця Катя Лібкінд, чиї слова дали назву виставці, підкреслює: під час війни будь-яке мистецтво неминуче існує в її контексті.

Експозиція об’єднує роботи митців і мисткинь з різних країн, серед яких — Пеггі Бут (Німеччина), Катя Бучацька (Україна), Збіґнєв Варпеховський (Польща). Вони звертаються до тем досвіду війни, європейської ідентичності, деколонізації, прав жінок і ролі мистецтва у публічній дискусії. Виставка також порушує питання, чи може мистецтво впливати на суспільство під час кризи та допомагати інакше уявляти реальність.

Більше про виставку читайте на сайті.

Балет на 2 дії «Лускунчик Гофмана»

Київ, Київська опера
Початок о 13:00

А також покази відбудуться:
21 березня о 12:00 та 16:00
22 березня о 12:00
Вхід за квитком

Постановка пропонує сучасне прочитання різдвяної історії за мотивами казки Ернста Теодора Амадея Гофмана, а поєднання знайомого сюжету та неокласичної хореографії дозволяє переосмислити історію про Марі, Лускунчика та світ дитячої уяви. 

Музику до балету створив український композитор Іван Небесний, а лібрето та хореографію — Артем Шошин. Автори прагнули зберегти атмосферу казки, водночас запропонувавши сучасну сценічну мову та нові художні акценти. Постановка з’явилася після того, як театр відмовився від попередньої версії «Лускунчика» на музику Петра Чайковський після початку повномасштабного вторгнення у 2022 році. Нова вистава пропонує оригінальну музичну інтерпретацію казки Гофмана, підкреслюючи її європейське походження та водночас формуючи сучасне українське сценічне прочитання.

Події балету перенесені в іншу історичну епоху. У постановці беруть участь артисти балету театру, а також учні Київського державного фахового хореографічного коледжу.

Квитки можна знайти на сайті.

Відкриття виставки робіт Марії Примаченко

Київ, НАОМА
Графік роботи: вівторок, четвер, субота та неділя, 12:00–18:00
Вхід вільний
Триває до 20 квітня

Виставка Марії Примаченко та робіт фіналістів конкурсу «Поліська Казка» відкриває діалог між поколіннями українських митців. В експозиції — фантастичні звірі талановитої художниці, яскраві барви та казкові образи, народжені з глибини української традиції, які стали частиною культурної спадщини. Поряд із ними глядачі можуть побачити твори фіналістів національного конкурсу народного мистецтва — молодих художників, які продовжують і водночас переосмислюють традиції народного мистецтва. У їхніх роботах поєднуються сучасне бачення та казкова символічна мова. 

Під час події відкривається другий етап конкурсу народного мистецтва — народне голосування. Відвідувачі можуть оцінити роботи молодих художників та підтримати ті, що найбільше вразили. За результатами оберуть переможців у професійній та аматорській категоріях. Лауреати отримають річні стипендії від 15 до 25 тисяч гривень.

Виставка реалізована Всеукраїнською культурною платформою у партнерстві з Національною академією образотворчого мистецтва й архітектури та є частиною проєкту, що популяризує українське народне мистецтво й підтримує молодих талантів.

Більше про другий етап конкурсу та виставку у соцмережах.

Відкриття виставки «Хаталог»

Одеса, Одеський національний художній музей / ONFAM
Початок о 16:00
Вхід вільний в день відкриття

Інсталяція архітектурно-художньої групи «МНПЛ». Виставка пропонує подивитися на традиційну українську хату як на сенсовий простір — особливий архітектурний об’єкт, де утилітарне тісно пов’язане із символічним. У проєкті митці досліджують, як спадщина традиційної архітектури може взаємодіяти з сучасністю. Вони працюють із темами історичної пам’яті, заборон української культури в різні періоди та спроб її збереження. Через художні та архітектурні експерименти автори намагаються знайти нову мову розмови про традицію та показати, як образ української хати може набувати нових значень сьогодні.

Група «МНПЛ», заснована в Одесі у 2009 році, працює на перетині концептуальної архітектури та сучасного мистецтва, поєднуючи дослідження середовища з художніми практиками.

Детальніше — в соцмережах музею.

Прем'єра вистави «Будівничий Сольнес»

Київ, Національний академічний драматичний театр імені Лесі Українки
Початок о 18:00
Вхід за квитком

Показ також відбудеться 21 березня о 17:00

Постановка п’єси Генріка Ібсена. У центрі сюжету архітектор Гальвард Сольнес. Наразі він успішний, але через те, що не має формальної освіти, Сольнес раз у раз переймається про своє майбутнє: з’являється покоління молодих архітекторів, яке може перевершити чоловіка. Також не все гаразд у родинному житті Сольнеса.

Одного разу до майстерні чоловіка приходить молода жінка Гільда Ванґель, яка буцім знала Сольнеса ще 10 років тому. Разом вони згадують минуле і намагаються розібратися в тому, як їм бути у теперішньому та вибудовувати майбутнє.

Режисер постановки Дмитро Богомазов і художник-сценограф Петро Богомазов пропонують перепрочитати знайому історію норвезького класика, а саме — через сучасний сценічний формат відкрити нові сенси п’єси.

Більше на сайті театру.

Презентація книжки «Облога Маріуполя»

Київ, «Сенс на Хрещатику»
Початок о 18:00
Вхід за реєстрацією

А також подія відбудеться 21 березня
Київ, Veteran Hub
Початок о 16:00
Вхід також за реєстрацією

Книжка «Облога Маріуполя» фотожурналіста Євгена Малолєтки — це свідчення про перші тижні повномасштабного вторгнення. Видання містить світлини й нотатки автора, який з лютого працював у місті разом із командою журналістів.

Події 20 і 21 березня — це дві розмови і два погляди на книжку. Першу подію присвятять міркуванням про відповідальність документаліста. У розмові візьмуть участь письменник і воєнний документаліст Мирослав Лаюк та автор, фотожурналіст Євген Малолєтка. Модератор — репортер, фотограф, засновник і головний редактор Frontliner медіа Андрій Дубчак. Щоб відвідати, потрібно зареєструватися.

Друга подіярозмова про спогади та пам’ять про Маріуполь. Поговорять про роботу журналістів в оточеному місті і про роль фіксації подій у документуванні злочинів російської армії. На події автор говоритиме з фотожурналісткою Василисою Степаненко, а модеруватиме ветеран, морський піхотинець, Chief Veterans Partner у Starlight Media Гліб Стрижко. Для відвідин потрібно зареєструватися.

Презентація умов конкурсу: «Український павільйон на Венеційській архітектурній бієнале 2027»

Київ, Український кризовий медіа-центр
онлайн на ютуб-каналі
Початок о 11:00

Відбудеться перша презентація, яка ознайомить всіх охочих — архітекторів, міждисциплінарні команди, кураторів та дослідників — із положеннями відкритого конкурсу. Йдеться про відбір проєктів для Українського павільйону на 20-ту Міжнародну архітектурну виставку La Biennale di Venezia 2027 — вона відбудеться з 6–7 травня по 21 листопада наступного року. З 2025 Український інститут призначений як комісар Українського павільйону. 

На події поговорять про особливості конкурсних процедур і це дасть можливість командам краще зрозуміти фокус при підготовці й подачі своїх пропозицій. Опісля можна буде поставити запитання. Подію проведуть креативна директорка Українського інституту Тетяна Філевська й заступниця міністра закордонних справ України Мар’яна Беца. Модераторка — журналістка й письменниця Мирослава Макаревич.

Пряма трансляція відбудеться в ютубі.

21 березня, субота

Виставка Гамлета Зіньківського — проєкт 365 «Час не потрібен»

Київ, Музей Ханенків
Графік роботи: середа, п’ятниця, субота, неділя, 10:30–17:30; четвер, 12:00–19:30
Вартість квитків: дорослі — 150 грн, пільгові — 75 грн, картка киянина — 128 грн
Триває до 17 травня

Гамлет Зіньківський продовжує свій щорічний графічний експеримент: протягом 2025 року художник створював по одному малюнку щодня, і цей цикл тепер представлено на виставці «Час не потрібен». Ключова ідея проєкту 365 — дослідження часу як ресурсу, що втрачає вагу, якщо день прожитий повністю і нічого не залишено на потім. 

На відміну від попередніх презентацій серії в інших містах, цього разу експозиція демонструє новий підхід до взаємодії з відвідувачем: малюнки об’єднані у просторовий ритм, що дає змогу відчути рік як послідовність моментів, але водночас залишається відкритим до будь-якого сприйняття — можна йти по серії послідовно або обирати окремі роботи.

Особливий акцент виставки — взаємодія слова і графіки. Зіньківський поєднує короткі спостереження, фрази та образи, створюючи ефект щоденника часу, де глядач стає активним учасником. Також новим для цього показу є організаційне рішення Музею Ханенків: експозиція розпочинається у портику будівлі, де вже розміщено цитату Сенеки-стоїка, а далі чорна смуга перетинає й поєднує зали особняка, перериваючись на 365 зафіксованих миттєвостях року Гамлета. 

Більше про виставку на сайті.

Показ кіноклубу Цеху обробки плівки в Павільйоні культури

Київ, Експоцентр України
Початок о 16:00
Вхід вільний за попередньою реєстрацією

Ініціатива «Цех обробки плівки» організовує показ й обговорення архівних студентських фільмів. Куратори програми — кінознавці Володимир Прилуцький та Алік Дарман.

До програми увійдуть студентські фільми з архіву Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого. Частину цих робіт демонстрували лише один раз — під час їхнього захисту перед університетською комісією — після чого вони десятиліттями залишалися в архівах. Цех сформувався на базі колишнього виробничого підрозділу студії «Укркінохроніка», де з 1938 року здійснювали повний цикл роботи з кіноплівкою — від видачі матеріалу для зйомок до проявлення, монтажу та озвучення. Після переходу університету на цифрові формати у 2014 році фонд перестав поповнюватися новими плівковими роботами й фактично перетворився на архів, що зберігає унікальний масив студентського кіно кількох десятиліть.

Ініціатива, заснована у 2025 році, працює з цими матеріалами: досліджує, відновлює та повертає їх у сучасний культурний обіг. Покази покликані відкрити маловідомий пласт української кінематографії та простежити, як формувалася мова українського кіно через студентські роботи різних років.

Більше про подію у соцмережах. Зареєструватися можна за посиланням.

Прем’єра вистави «Залізниця»

Київ, Мала Опера
Початок о 18:00
Вікове обмеження 16+

А також показ відбудеться 29 березня о 18:00

Це психологічна драма про дві родини, чиї долі розгортаються у паралельних реальностях часів Другої світової війни. У центрі сюжету — німецька родина військового, для якої кар’єра і вірність ідеології поступово стають важливішими за мораль; та єврейська родина, чий звичний світ руйнується і перетворюється на  боротьбу за виживання. Через історії двох сімей вистава досліджує парадокс людяності у часи тоталітаризму: як людина може залишатися турботливим батьком удома і водночас ставати частиною системи насильства. Автори показують, як механізм терору змушує одних ставати його інструментами, а інших — беззахисними жертвами.

Режисер вистави — Мірес Пенюшкевич. Проєкт є першою в історії України масштабною співпрацею українських митців з американською театральною компанією Transversal Theater Company (TTC).

Більше про виставу у соцмережах. Квитки можна придбати за посиланням.

Презентація журналу «Вільні думки»

Київ, Національна історична бібліотека України
Початок о 15:00
Вхід вільний за наявності читацького квитка

Презентація електронної версії унікального видання — єдиного збереженого примірника журналу «Вільні думки», де вперше були опубліковані вірші Володимира Сосюри. Журнал вийшов у Бахмуті в січні 1918 року. У ньому надруковано вірш Сосюри «Чи вже не пора…», а також ліричну мініатюру «Вечір». Журнал був виданий гуртком Бахмутської української молоді під редакцією Гната Побігайла, а на сьогодні зберігся лише один примірник, переданий до бібліотеки видатним бібліографом Федором Максименком.

Під час презентації можна буде ознайомитися зі збереженим примірником, його перевиданням, дізнатися про історію журналу та творчість Сосюри, а також першими переглянути та завантажити електронну копію видання. Вона буде доступна на сайті бібліотеки в онлайн-бібліотеці «Історична спадщина України».

Деталі на сайті бібліотеки.

Танцювальний перформанс «В полі зору»

Львів, Jam Factory Art Center
Початок о 19:00
Вартість квитків: 350 грн
Вхід вільний для пільгових категорій за попередньою реєстрацією

Перформанс, у якому рух і жести стають основним способом взаємодії між виконавицями та глядачами. П’ять мисткинь через танець і гру досліджують, як у турбулентні часи формується колективне тіло суспільства і як погляд іншого впливає на те, якими ми стаємо. У виставі немає класичної відточеної хореографії — рух народжується зі звичних жестів і повсякденних дій. Через них перформерки передають досвід, емоції та внутрішні переживання, показуючи, як тіло здатне фіксувати події й транслювати те, що іноді важко сформулювати словами. Перформанс запрошує глядачів прожити разом із виконавицями особисті історії, що ховаються за простими рухами і взаємодією.

Режисеркою постановки є Ніна Хижна — лауреатка Премії імені Леся Курбаса 2026 року. Музику для перформансу створила композиторка Альона Коваленко (Кома), використавши звуки людського тіла. Над сценічним простором і образами працювала художниця Даша Чечушкова, а відеоряд створив Дмитро Пашко.

Дізнатись більше про подію — на сайті. Придбати квиток

Реєстрація для пільгових категорій за цим посиланням.

22 березня, неділя

Стипендіальна програма з довкіллєвої гуманітаристики

Подання заявок онлайн
Кінцевий термін подання заявок: 3 квітня
Оголошення результатів: 23 квітня
Резиденція проводиться у Львові з липня до вересня 2026 року

Інститут документування і взаємодії (INDEX) оголосив набір на Стипендіальну програму з довкіллєвої гуманітаристики. Програма присвячена темі «Ландшафти війни та екоциду» та реалізується за підтримки ERSTE Foundation.

Ініціатива передбачає тримісячну резиденцію для двох учасників — одного з України та одного з-за кордону. Учасники працюватимуть над мистецькими або дослідницькими проєктами, що осмислюють вплив російського вторгнення на українські ландшафти, довкілля та суспільство. Програма зосереджується на темах політичної екології, екстрактивізму, кліматичних змін, ядерного колоніалізму та різних форм насильства, що залишають слід у природному й соціальному середовищі України.

Резиденція проходитиме. Учасники отримають житло, робочий простір, щомісячну стипендію у розмірі 1050 євро та компенсацію логістичних витрат. Програма також передбачає дослідницькі семінари, експедиції до екологічно важливих місць України, зустрічі з екологічними організаціями та співпрацю з культурними інституціями. До участі запрошують митців, дослідників, письменників, режисерів, фотографів та представників інших творчих професій, які працюють на перетині мистецтва, екології та гуманітарних досліджень. Кандидати мають подати опис проєкту, CV, мотиваційний лист і портфоліо.

Детальні умови участі можна знайти на офіційному сайті INDEX. 

Форма для подання заявки.

Концерт Happy Birthday, Bach

Київ, Національна філармонія України
Початок о 18:00

Концерт присвячений 341-й річниці з дня народження Йоганна Себастьяна Баха — одного з найвпливовіших композиторів в історії музики. Подія об’єднує шанувальників барокової традиції та стане нагодою знову почути музику митця, чия творчість визначила розвиток європейської музики наступних століть. 

Святкову програму готують Національний будинок музики, Національна філармонія України та Open Opera Ukraine. У межах концерту прозвучать твори Баха, а також хорові концерти українського композитора Максима Березовського, видані в межах проєкту «Внемлите людіє: Рачинський / Березовський». Подія відбудеться до Дня давньої музики разом із міжнародною спільнотою Réseau Européen de Musique Ancienne. Для української сцени це також особливий момент, адже країна приєдналася до цієї європейської мережі завдяки участі Open Opera Ukraine. Вечір стане й своєрідним передсловом до майбутнього Kyiv Baroque Fest: організатори поділяться деталями програми та концепцією фестивалю, що відбудеться восени.

Більше про концерт на сайті. Квитки придбати за посиланням.

П’ять поглядів на Бьолля. Фрагмент післямови Роксоляни Свято до українського видання роману «Очима клоуна» Гайнріха Бьолля

авторка літературна критикиня Роксоляна Свято - 13.03.2026 в Книжки

У березні цього року у видавництві «Крапки» виходить роман «Очима клоуна» німецького письменника, нобелівського лауреата Гайнріха Бьолля. Українською текст переклала Христина Назаркевич. У центрі роману опиняється Ганс Шнір, і саме він фіксує реальність довкола себе: ідеться як про особисті невдачі, так і про проблеми суспільства Німеччини повоєнних років. Переклад та публікацію роману «Очима клоуна» Гайнріха Бьолля українською підтримує Європейський Союз за програмою Дім Європи.

Літературна критикиня і перекладачка з німецької Роксоляна Свято написала післямову до нового українського видання роману «Очима клоуна». Вона запропонувала 5 поглядів на персоналію, творчість і текст Гайнріха Бьолля. Роксоляна розглядає такі контексти: світ німецької літератури 60-х і роль, яку відіграв у ній письменник та його колеги; політико-історичний зріз історії Німеччини у час і після Другої світової війни; середовище, в якому зростав автор; особливості оповіді «Очима клоуна» та ставлення Бьолля до України.

Видавництво «Крапки» надало уривок післямови Роксоляни Свято для медіа про культуру «Сенсор».

Обкладинка українського видання. Авторка дизайну обкладинки й мокапів — Леся Ковпак. Ілюстрацію надає видавництво «Крапки»

*

«Очима клоуна» (1963) — книжка зрілого Гайнріха Бьолля. Йому вже виповнилося 46, і він — один із найпомітніших авторів свого часу.

Прийшовши в літературу відразу по війні, свої перші оповідання Бьолль опублікував іще 1947 року і відносно швидко почав заробляти письмом на життя. Хоча після повернення в зруйнований Кельн устиг повчитися в університеті, попрацювати в книжковому антикваріаті, у батьківській майстерні й навіть у міському бюро демографічної статистики.

На час появи «Очима клоуна», в його доробку вже є кілька книжок оповідань, які в різних ракурсах осмислюють воєнні та повоєнні досвіди, а також кілька романів. Ще не написані головні твори — «Груповий портрет із дамою» (1971) і «Утрачена честь Катаріни Блум» (1974). Але вже є знакова рання повість «Поїзд точно за розкладом» (1949), як і романи «Де ти був, Адаме?» (1951) і «Дім без господаря» (1954). І, нарешті, «Більярд о пів на десяту» (1959), найепічніший досі твір письменника — своєрідний зріз повоєнного німецького суспільства, де один романний день умістив долі кількох поколінь однієї родини.

Крім того, Бьолль пише радіоп’єси, активно публікується, а ще відзначений кількома літературними преміями в Німеччині й за кордоном — наприклад, нагородою найвідомішого повоєнного літературного угруповання «Група 47» за сатиричне оповідання «Біла ворона» (в оригіналі — «Чорні вівці», 1951). Його вже цінують тогочасні дослідники — зокрема й «літературний папа німецької критики» Марсель Райх-Раніцкі, кілька десятиліть найавторитетніший голос у книжковому цеху, який своїми рецензіями буквально вершив долі літераторів. Невдовзі своє похвальне слово про нього скажуть Теодор Адорно і Дьйордь Лукач.

Отож увага до роману і його подальший успіх наче й закономірні. Та все ж саме він став приводом для запеклої літературної дискусії і ще гострішої реакції з боку католицької церкви (і друге якраз геть не дивує, якщо ви читали книжку).

Здивувати може радше те, що насправді автор цього позірно антиклерикального роману — ревний католик. Чи то пак, просто послідовний. І, може, саме тому такий запеклий критик церкви. Адже його справді турбувало те, що, на його думку, підривало її дух зсередини. Найперше, звісно, ішлося про зрощення церковної верхівки з політикою — і навпаки. А ще, наприклад, про надмірний консерватизм і лицемірне, на його думку, тлумачення моралі, яку часто зводили лише до приписів щодо сексуального життя.

Гайнріх Бьолль, 1958. Фотографка Феліцітас Тімпе. Джерело: bildarchiv.bsb-muenchen.de

Народжений у Кельні в католицькій родині, Бьолль проніс віру крізь усе життя. І хоча на останньому етапі публічно відійшов від церкви, все ж устиг дати згоду на католицьке поховання. Тож, мабуть, із висновками про антиклерикальність самого Бьолля варто бути обачними. Як, до речі, і з передбачуваною спокусою ототожнити молодого максималіста Ганса Шніра з самим автором.

Насправді, щоб розуміти, про що насамперед ішлося Бьоллеві, не завадить згадати про тодішній політико-історичний контекст. Адже цей роман особливо закорінений у реалії того часу.

Повоєнна Західна Німеччина, вже після розділення країни Берлінським муром, проживає епоху Аденауера — першого повоєнного канцлера ФРН. Націлена на повоєнну відбудову, нова країна вже провела грошову реформу, відмовившись від райхсмарок і перезапустивши економіку на ринкових принципах. У зовнішньому курсі ФРН — послідовна орієнтація на Захід (з головним опертям на США) і рух до створення спільного європейського економічного простору.

Політично ж цей період був початком тривалої конкуренції двох головних партій Німеччини — консервативнішого Християнсько-демократичного союзу (ХДС), співзасновником якого був сам Аденауер, і більш лівоцентристської Соціал-демократичної партії Німеччини (СДПН). Насправді Бьолль був скептичний до обох партій, хоча згодом і підтримував східну політику СДПН і навіть долучався до виборчої кампанії Віллі Брандта — багатолітнього очільника партії, який у 1960-ті став канцлером. (До речі, це саме той канцлер, який 1970 року на знак каяття став на коліна у Варшаві, відкривши цим шлях до примирення Польщі з Німеччиною. А ще, на прохання Бьолля, підписував звернення з проханням, наприклад, звільнити з ув’язнення Василя Стуса. Звісно, як і завжди, були нюанси за красивим фасадом, але зараз не про них).

Хай там як, «Очима клоуна» написано на піку ери Аденауера, коли позиції ХДС було особливо сильними. І що тривожить письменника чи не найбільше: до лав партії приєдналося багато «фарбованих лисів» — колишніх нацистів, які тепер невимушено вдавали з себе демократів, успішно інтегрувавшись у структури католицької церкви.

Цікаво, що вже років за десять проблема зрощення церкви з політикою втратить таку гостроту для західнонімецького суспільства (та й для Бьолля), а ХДС більше не визначатиме принаймні інтелектуальний клімат країни. Втім, спокуса злиття духовної і світської влади — явище глобальне і позачасове. Ще й тому романи Бьолля, хоч і дуже історично конкретні, можуть актуалізуватися в інших часових і політичних обставинах.

Гайнріх Бьолль за своїм письмовим столом, 1960-ті. Фотограф Вільгельм Пабст. Джерело: germanhistorydocs.org

Поза літературою закиди Бьолля до церкви найвичерпніше висловлено в його публіцистичному «Листі до молодого католика» (1958). І майже в усіх пунктах, до речі, критика письменника збігається з поглядами і Ганса Шніра — протагоніста роману «Очима клоуна».

Здається, обох найбільше дратує навіть не різка зміна поглядів, коли вчорашні нацисти стають в один день найголоснішими поборниками прав людини (зрештою, християнство до кінця лишає шанс на каяття), а радше відсутність поглядів як таких. Іншими словами, меркантильне пристосуванство і неготовність прийняти своє минуле — з тим, щоб нести за нього відповідальність. А звідси й колективне прагнення витіснити це минуле не лише з розмов, а й із пам’яті — все заради комфортного життя сьогодні.

Урешті корені чи не всіх проблем Бьоллевих персонажів — у Другій світовій війні й нацизмі. Бьолль був одним із перших письменників, хто вперто й послідовно повертався в своїх текстах до осмислення того, що Карл Ясперс 1946 року назвав «німецькою провиною».

Мама Ганса Шніра — одна з найпоказовіших пристосуванок (доволі численних і в цьому, і в інших творах автора): ще недавно запекла антисемітка, вона радо відпустила доньку Генрієтту боротися за «святу німецьку землю» в лавах доброволиць (хлопець так і не пробачив їй смерть старшої сестри), а по війні вже очолює «Комітет із примирення расових суперечностей». Насправді ж їй, як і мільйонам німців, хотілося просто жити далі, скинувши з себе «прикрий» баласт. Не випадково вона дорікає синові, що той «ніяк не забуде» минуле.

Для Ганса ж забуття — синонім зради. Зради принципів і, зрештою, самої сестри.

Бьоллеві завжди важив шлях, який людина проходила упродовж життя. Адже з сукупності цих індивідуальних доль формувалася «доля» суспільства. Серед його персонажів багато колишніх нацистів, але також і безідейних пристосуванців, і звичайних людей, які витрачали всі сили на виживання. Проте ті, що найбільше постраждали, завжди викликають його головну симпатію і співчуття.

*

Як слушно зауважив дослідник Карл-Гайнц Ґьоце, суспільно-політична критика Бьолля в цьому романі курсує в трикутнику трьох головних тем: церква — витіснення нацистського минулого — гроші як фетиш. І тут сам час згадати про третю вершину цього трикутника.

Гайнріх Бьолль, 1982. Фотографка Феліцітас Тімпе. Джерело: bildarchiv.bsb-muenchen.de

Почну, мабуть, із того, що 27-літній Ганс Шнір, на відміну від Гайнріха Бьолля, народженого в доволі бідній сім’ї (хоча, попри брак статків, свою родину він не вважав пролетарською), походить із заможної протестантської родини. Гансів батько, загалом доволі симпатичний і навіть делікатний чоловік (звісно, зі своїми «але»), — підприємець. Якраз із тих великих промисловців, які стали опорою для Гітлера в побудові нацистського режиму, але потім зуміли вчасно перейти на «правильний» бік і зберегти свої капітали. А крім того, стати, за іронією історії, однією з економічних опор уже нової держави. Саме так забуття важкого минулого перестає бути лише індивідуальним етичним вибором, а переростає в суспільну потребу — тепер заради економічного розвитку країни, яка вчиться жити за новими правилами.

Але повернімось із суспільного на родинний рівень. Культ грошей у Шнірів — не про потяг до розкошів. Радше навпаки: гроші для них — абстрактна цінність і самоціль. Їх треба не витрачати, а накопичувати, обираючи не гедонізм, а аскезу. Саме тому діти в заможній родині Шнірів виросли не те що не розпещеними, а й часто голодними. Один із теплих спогадів Ганса — про свого шкільного приятеля з пролетарської сім’ї, до якого він частенько бігав, щоб наїстися картоплі (душевного тепла, до слова, він отримував тут теж більше, ніж у себе вдома). Коли ж хлопець вирішив почати самостійне життя з коханою, то перші гроші їм дає не Гансів батько, для якого це були б копійки, а батько Марі — скромний і порядний власник маленької крамнички Деркум, який вигрібає з каси останні копійки, хоч сам і не схвалює вибору доньки.

Тепер, коли Ганс уже позірно дорослий, його ставлення до грошей протилежне до батьківського. Вони для нього — лише засіб для задоволення базових потреб. Утім, цілком можливо, що його неспроможність міцно стояти на ногах — не лише вічна доля митця (тим паче того, який «збирає моменти»), а й підсвідома потреба юнака бути аутсайдером, щоби протиставитись батькові ще й у цьому.

Звісно, важливо не забувати, що провал Ганса як клоуна — не від браку таланту, а через приватну драму, від якої хлопець упав у відчай, запив і врешті травмувався під час виступу, ставши об’єктом висміювання у пресі. І саме ця приватна історія є клеєм, що збирає всі фрагменти мозаїки в цілісну картину.

«Очима клоуна». Автор графіки — Сергій Радкевич. Ілюстрацію надає видавництво «Крапки»

*

Отож у центрі сюжету — нещаслива любовна історія. Юнацьке кохання між атеїстом Гансом і католичкою Марі, чисте й зворушливе на початку, поступово розбивається об реальність: після п’яти років співжиття Марі без попередження іде від коханого і майже одразу виходить заміж за Цюпфнера — звісно, католика з політичними амбіціями.

Сам Ганс не має сумніву, що Марі покинула його через намову друзів із католицького гуртка. Адже цивільний шлюб без вінчання і навіть державного розпису суперечить настановам церкви (та й мріям більшості жінок). Він це чудово розуміє. Ба більше, клоун — не та професія, якою може пишатися «порядна» дружина, як і не та робота, яка обіцяє стабільний заробіток і затишний дім (більшість часу пара проводить у роз’їздах, адже Ганс виступає в різних містах Німеччини). Хлопець розуміє ставлення людей до себе, а там, де не чує відкриту критику — зчитує приховані знаки (хоч, можливо, іноді й надінтерпретує).

Власне, Ганс — клоун не лише за професією, а й за покликанням. Він, як і придворний паяц (або блазень Шекспіра), — той персонаж, якому дозволено критикувати навіть «короля» (в цьому випадку — поважних членів суспільства, церковників і батьків). Він не зобов’язаний дотримуватися соціальних норм і не соромиться, наприклад, налякати батька, вдавши, ніби осліпнув, або в найболючіший спосіб нагадати матері про її давні гріхи. Врешті, клоун має право говорити болючу правду, яку люди не готові чути ні від кого іншого. Та «тверезий» погляд на інших не означає вміння будувати власне життя.

До речі, ми як читачі так і не дізнаємось, що стало справжньою причиною розриву Ганса з Марі. Читаючи цей роман нині, ми вже переважно не схильні беззастережно довіряти Гансовій дещо конспірологічній версії. Цілком можливо, що Марі пішла аж ніяк не через тиск знайомих, брак штампу в паспорті та благословення церкви, а через якісь глибші причини, на які нам лаконічно натякають, але так і не дають упевнитись (адже ми маємо лише чоловічу версію подій).

Утім, феміністична критика ще в 1970-ті припустить, що головна причина приватного провалу Ганса — не в католицькій церкві, а в його нездатності побачити в Марі повноцінного суб’єкта, жінку з плоті й крові, яка має власні потреби і, що не менш важливо, власні життєві цілі. Натомість у Гансовому космосі їй призначається роль Коханої. Ні, Бьолль не пише цього слова з великої літери (точніше, пише, як і всі іменники в німецькій мові), — але саме так піднесено воно звучить, принаймні мені. Вона — та єдина, яка зцілюватиме і згладжуватиме всі його конфлікти зі світом, а ще допоможе витримати головну колізію — між своїм обличчям і маскою, яка насправді захищає його від того-таки світу.

Врешті, невипадково її звати Марі: в образі дівчини злегка «просвічує» і Діва Марія — непорочна жона, до якої не чіпляється жоден бруд і жодна нечиста думка. Втім, до Богородиці, як відомо, можна молитися або обожнювати її. Але важко уявити буденне співжиття з нею.

Обкладинка українського видання. Авторка дизайну обкладинки й мокапів — Леся Ковпак. Ілюстрацію надає видавництво «Крапки»

Зворотний бік Гансової зворушливої щирості — інфантильність і майже дитинність. Він не має ані сексуального, ані життєвого досвіду, починаючи стосунки з Марі, тож, хоч і старший від неї за віком, виявляється ще менш готовим до життєвих випробувань. І особливо показова його безпорадність після того, як у дівчини стається перший викидень.

Проте в світі роману, де маємо цілу галерею персонажів — «поважних» католиків, саме Ганс видається носієм справжніх, а не вдаваних християнських чеснот. Він — не лукавий і не пристосуванець (саме тому він, зрештою, так опирається церковному шлюбу: навіщо йому вдавати, якщо він не вірить у Бога?) Адже й без шлюбу він одразу ставиться до Марі як до дружини, а не коханки. Він вірить, що обрав її на все життя. І думка про дітей його теж не лякає. Ганс беззаперечно вірний (на відміну, наприклад, від батька, який шукає втіху в обіймах коханки-утриманки) і сам називає себе протилежністю Генріха VIII: якщо той був полігамним католиком, то він, мовляв, — моногамний атеїст. Саме тому він так болісно переживає «зраду» Марі. А ще береже пам’ять про сестру (як і про хлопця з притулку, який випадково загинув під час війни через необачність Гансового однокласника — нині теж шанованого католика). Так, якщо в його системі цінностей і є гріхи, то забуття напевно стоїть у цьому ряду одним із перших.

Та головне: Ганс, як і сам Бьолль, — не цинік, хоч і вміє бути гострим, саркастичним і робити боляче собі й іншим. Та, попри всі життєві розчарування, він ближче до кінця скаже ледь не афористичне: «Важко повірити, але я люблю тих, із ким належу до одного виду: люблю людей».

Роксоляна Свято

авторка літературна критикиня
Роксоляна Свято

Кастинг як квест в часі війни, або Як ми шукали головного героя на роль у виставі «Озерний вітер»

авторка Наталка Шепель - 13.03.2026 в Театр

Під час повномасштабної війни українські театри втратили частину акторів — багато хто пішов до ЗСУ. Незалежні сцени опинилися в ситуації, коли нові постановки потрібно відкладати або вигадувати заново. У Луцьку театр «Гармидер» обрав третій шлях — оголосити у чи не найважчу зиму відкритий кастинг на головну чоловічу роль у виставі «Озерний вітер».

Текст, який повертається додому

Одного літнього ранку на затіненому деревами подвір’ї майже в центрі Луцька команда незалежного театру «Гармидер» вперше прочитала вголос текст повісті Юрка Покальчука «Озерний вітер». Це була територія біля дому його дитинства та юності — тепер це креативний простір «Дім Пако»: місце родинної пам’яті, що сьогодні стає ціннісним культурним осередком. 

… За повні чотири роки повномасштабної війни ми навчилися рятувати наші вистави майже віртуозно. Істотно скоротився шлях у ланцюжку «заперечення, гнів, торг, депресія, прийняття». Здається, залишився лише холоднокровний торг — боротьба за кожну виставу, та прийняття — необхідність вкотре вигадувати щось у заданих умовах: вводити нових людей у готові постановки, переробляти сцени, підлаштовувати графіки й збиратися навіть тоді, коли бракує сил, тепла чи світла. .

Думка «заради чого і кому це зараз потрібне» дошкуляла, особливо чомусь вечорами. Але наставав ранок, і приходило рятівне дихання, що поки живе театр, то якось живемо й ми: режисери, актори, глядачі. Театр став способом втриматися на поверхні, не з’їхати з глузду й не втратити здатності говорити з собою і людьми про важливе.

Та поряд із нашими спробами «вигребти» вперто з’являлися речі, які не бажали розв’язуватися в режимі «перекроїти». Нова постановка, задумана на 2026-й рік, потребувала виконавця головної ролі. І це мав бути чоловік.

Математика війни в театрі

За чотири роки повномасштабної війни математика театру також стала конкретною: понад чверть колективу театру «Гармидер» — хлопці в ЗСУ.

У цій точці легко впасти в безпорадність. Особливо взимку, коли холод паралізує не лише приміщення, а й внутрішні запаси спротиву. Коли керівниця і режисерка театру «Гармидер» Руслана Порицька змушена опановувати «мистецтво розморожування труб» в «Ангарі» — тому самому залізному приміщенні в центрі Луцька, що в лютому 2022-го перетворилося на волонтерський хаб. Тоді, серед декорацій, пристосованих під стелажі для гуманітарної допомоги, здавалося: театр сюди вже не повернеться. 

Але минуло трохи більше року, і театральне життя тут відновилося:: штаб з однойменною назвою переїхав, а «Гармидер» поповнився ще одним приміщенням поряд з «Ангаром» — укриттям у новобудові, де могли б займатися діти студії «ДогориДриґом», що діє при театрі. Друге мистецьке приміщення, відкрите в час війни, так і назвали — «Культурне укриття».

Кастинг: чому ми не чекали кращих часів

Ми зійшлися на тому: якщо втрималися тоді й вистояли знову, то й цього разу замість «відкладемо на після війни» маємо сказати: «кастингу бути».

І почалося.

Ризикували? Еге ж. Незалежний театр у Луцьку не має розкоші закритих баз акторів, агентств і стабільних черг з охочих. Війна все жорсткіше унеможливлює вибір актора, плюс емоційна втома, обмежені ресурси, плани, що постійно летять під три чорти.

Але паралельно з’явилося й інше відчуття: театр у цій історії — не самотній острів серед океану. Бо вистава «Озерний вітер» — це частина спільного масштабного проєкту Літературної платформи «Фронтера», вже згаданого креативного простору «Дім Пако» та платформи «Алгоритм дій», — з повернення імені Юрка Покальчука в культурницький простір країни. Це робота з його спадщиною, біографією, генеалогічним деревом, з його текстами, зокрема, й через сценічний простір. 

Усі причетні інституції об’єдналися навколо простої, але непохитної думки: ця найбільш волинська історія мусить відбутися саме тепер.

Волинське фентезі — історія про нас сьогодні

Чому? Бо «Озерний вітер» Юрка Покальчука — це неймовірне волинське фентезі, яке вперше з моменту виходу книжки у 1990 році отримує сценічне втілення. Полісся постане перед українським глядачем у всій своїй красі й відкриє йому свої скарби: автентичний фольклор та колоритну міфологію, про яку країна досі знає надто мало.

Але найважливіше — це шлях головного героя, юнака Волина, якому цілком безхмарно жилося на дні чудового озера під покровительством озерної царівни. Щовесни він прокидався молодим. Здавалося б: живи й радій. Та одного разу цей лад рушиться: коли хлопець згадує, хто він насправді, і коли… закохується. Болючий вибір, який йому доведеться зробити, призведе до незворотних змін. Але іншого виходу немає: стань дорослим або помри.

Нічого не нагадує? Втрата безсмертя як ілюзії безпеки, болісного усвідомлення, що «як раніше» вже не буде. І вибір, який робиш не тому, що хочеш, а тому, що інакше не можеш. «Озерний вітер», попри щедру міфологізацію, дивним чином не про втечу в міф. Залишатися в чарівному озері вже не варіант, коли світ вимагає тебе іншого. Можливо, саме тому ця повість сьогодні читається зовсім інакше, ніж, наприклад, у тих же 90-х: як прямий діалог із реальністю, в якій ми всі прокинулися «не молодими», а раптом дуже дорослими. І треба пройти визначену міру, витримати й встояти. 

Тож відчуваємо, що цю світлу історію трансформації головного героя заради майбутнього мають побачити не лише на Волині, але й у Києві, Львові, Полтаві та інших містах. Ім’я Юрка Покальчука, письменника, перекладача і культурного менеджера, який виріс у Луцьку в дуже освіченій родині інтелектуалів, має виринати і в театральному просторі, і в звичайних розмовах за кавою.

А до повісті «Озерний вітер», яку, до речі, досі не перевидавали і яку сьогодні важко «вполювати» на OLX, уже вишикувалася черга в центральній бібліотеці Луцька. Співпадіння чи щось таки у повітрі?

Волин з Волині — збіг чи випадковість?

А нам, тим часом, далі бракувало Волина — і ми почали кампанію.

Знімали відео в кучугурах снігу, біля «Дому Пако», з даху багатоповерхівки, гасали кастинговими групами в інтернеті, задіювали лідерів думок та заручилися підтримкою родини, мучили всіх у месенджерах. Нам потрібен був той, хто зіграє юнака. Сам юнак, по суті. 

«Усі ліди опрацювала, — безапеляційно писала в групі “Озерний вітер” проєктна менеджерка Марина Ковальчук. — Надала зворотний зв’язок 160 акторам і акторкам. Крім трьох — у кого пошта на mail.ru». Щодо пошти з такою адресою під час 12-літньої війни з тими ж «ру» ми ще довго не могли вгамуватися, і навіть пошукачі, які не вважали на наш запит про чоловіка, «віком від 18 до 23 років», — і надсилали свої удвічі «старші» анкети, цього здивування не перевершили. 

Загалом ми отримали заявки з трьох країн. Ніхто вже достеменно не пам’ятає, як саме і коли з’явився в переліку Артур Березовський — 22-річний актор із Ківерців, що у… Волинській області, студент четвертого курсу Карпенка-Карого на курсі Богдана Бенюка. Уже з досвідом гри на сцені Театру на Подолі. Ми зідзвонилися якогось вечора, коли в Луцьку було трохи й недовго світла, а в Києві — не було, зате тягнув інтернет.

«Ну привіт, Волине з Волині!» — пожартувала, поки знайомилися.

Він говорив про свій дім біля лісу, школу, скрипку, на яку колись подумав, що то гітара, й пішов учитися (і вивчився!). Про кастинг, який усе не йшов з голови й раптом відчувся як місія.

«Просто я дуже люблю Волинь, — пояснив так само просто. — І мені сподобався той факт, що плануються гастролі з цією виставою по Україні. Волин і Волинь — дуже співзвучні слова. Тоді подумав: якщо і я звідси родом, тут вчився, тут відбулися перші кроки на сцені, то чому б не спробувати показати історію про цей край всій Україні. Хай побачать, хто ми і які».

Про «Озерний вітер» говоримо в кінці, і поки слухаю, як Артур дізнався про Покальчука не через його тексти, а музику, ловлю себе на думці, що знайти актора — це ще далеко не фінал історії. На порозі вже стовбичать інші тривоги: чи зійдуться ритми, чи всі все витримають? Бо театр, особливо коли він зі статусом незалежного — це про дуже взаємну довіру людей, які вирішили ризикнути.

«Мені дуже імпонує, як і чому Волину відчиняються нові двері, — долинає до мене з темного квадратика телефонного екрану голос Артура… — Як він думає, коли досліджує нове, торкається до нього. Це перегукується зі мною, бо і я — з невеличкого міста, і спершу Луцьк для мене був великим містом, тепер — Київ. Тобто і ці мандри між містами — теж про моє дослідження і внутрішнє дорослішання».

З кінця лютого Артур почав приїздити на репетиції з Києва до Луцька. Перші спроби синхронізації з командою — напрочуд теплі. Ми всі обережно ненадовго видихнули і схрестили пальці: прем’єра — в травні, за нею — великий тур Україною. Ніби встигаємо.

Але планувати в країні, де над життям щодня літає стільки ракет і дронів, і воно настільки крихке, щоб витримувати ще й мистецтвом, — чисте безумство.

На цьому й стоїмо.

Фото з репетції вистави — надані театром

Бібліотека на краю світу: що читатимуть на станції «Академік Вернадський»

авторка Вероніка Кобзар - 12.03.2026 в Книжки

Коли нам хочеться нової книжки, ми просто заходимо до найближчої книгарні або робимо онлайн-замовлення, яке доставлять уже за кілька днів. Але що робити, якщо найближча поштова скринька — за 15 тисяч кілометрів, а замість кур’єрів навколо лише крига та пінгвіни? Команді української антарктичної станції «Академік Вернадський» доводиться планувати своє читання на рік уперед, адже в умовах полярної ізоляції кожна сторінка стає вікном у великий світ.

Саме тому до 30-річчя передання станції Україні від Великої Британії книгарня «Сенс» і Національний антарктичний науковий центр передали до полярної бібліотеки добірку з 30 книжок.

Особливість цього списку в тому, що його створювали самі учасники 30-ї та майбутньої 31-ї експедицій. Це не випадкові бестселери, а щирий вибір людей, які на довгі місяці залишають домівку заради науки. Тут зібрані тексти, що допоможуть прожити полярну ніч, стануть темою для палких дискусій у кают-компанії або просто нагадають про дім серед вічної криги. Бо українська культура не має кордонів — вона там, де є наші люди.

Пропонуємо зазирнути до цієї антарктичної збірки й дізнатися, які тексти допомагатимуть нашим науковцям тримати стрій на полюсі.

Фантастичні світи

Коли простір навколо обмежується стінами станції та білою лінією горизонту, ці книги стають справжніми порталами у вигадані світи. Вони дають змогу вирватися за межі тісного побуту й перенестися в зовсім інші краї: від затишних коридорів школи чарівників, знайомої з дитинства за циклом про Гаррі Поттера, до жорстоких полів битв «Макової війни», палючих пустель із джинами чи безкрайнього холодного космосу.

Трилогія «Літопис Сірого Ордену», Павло Дерев’янко, «Видавництво Старого Лева»

Масштабна сага в жанрі темного ретрофентезі, яка переносить читача в альтернативне XIX століття. У цьому світі Український Гетьманат вистояв як незалежна держава завдяки Сірому Ордену — таємній спільноті козаків-характерників. Через історію Северина Чорнововка автор розкриває природу «перетворення» — містичного й болісного обряду, що наділяє воїна надлюдською силою, але назавжди стирає межу між його людською сутністю і внутрішнім звіром. Павло Дерев’янко майстерно вплітає українську міфологію в сувору естетику пороху та сталі. Протягом трьох книг особиста драма героя переростає в масштабну геополітичну гру, де магія характерників стає виснажливим обов’язком і важкою ціною за спокій нації.

«Двір шипів і троянд», Сара Дж. Маас, Vivat

Книга відкриває однойменний цикл — один з найвідоміших серед сучасного романтичного фентезі. Це переосмислення класичного сюжету про «Красуню і Чудовисько». Дівчина-мисливиця Фейра, намагаючись прогодувати родину, вбиває в лісі великого вовка, який виявляється фейрі у тваринній подобі. За стародавнім законом її забирають у полон до Прифії — небезпечних земель безсмертних істот. Фейра потрапляє до Двору Весни, де з’ясовує, що магічний світ занепадає через дію прадавнього прокляття та амбіції жорстокої правительки. Сюжет будується на спробах смертної дівчини адаптуватися до життя серед могутніх істот, розгадати таємниці їхньої магії та знайти спосіб урятувати королівство від тотального знищення.

«Дім Полум’я та Тіні», Сара Дж. Маас, Nebo BookLab Publishing

Третя частина циклу «Місто Півмісяця», що розгортається в іншому фентезійному всесвіті авторки. Історія про розлуку, виживання та боротьбу за свободу на межі кількох світів. Опинившись в зовсім незнайомому місці, Брайс Квінлан змушена самотужки шукати шлях додому, не знаючи, кому навколо можна довіряти. Проте саме в цьому чужому краї ховаються таємниці, здатні нарешті повалити тисячолітню тиранію, що тримає її батьківщину в страху. У цей час її коханий Гант знову потрапляє до рук катів. Обидва герої розділені величезними відстанями та обставинами, які здаються сильнішими за них, але кожен продовжує свій шлях крізь відчай і біль. Сюжет тримає в напрузі до останньої сторінки, змушуючи героїв робити неможливий вибір між особистим щастям і порятунком цілого світу.

«Ім’я вітру», Патрік Ротфусс, «КСД»

Це перша частина циклу «Хроніки вбивці короля». Фундаментальний роман, побудований як сповідь Квоута — людини, яка за життя стала міфом, але тепер переховується під виглядом звичайного шинкаря в глухому селі. Сюжет охоплює перший день його розповіді Хроністу: від дитинства в групі мандрівних акторів до виживання на вулицях мегаполіса і вступу до Університету магії. Анатомія світу Ротфусса базується на «симпатії» — магії, що працює за суворими фізичними законами термодинаміки та зв’язків. Це історія про пошук заборонених знань, боротьбу з бідністю і спробу вистежити таємничих чандріянів — істот, що знищили сім’ю героя. Книга фокусується на тому, як народжуються чутки і як важко людині нести тягар власної слави.

«Макова війна», Ребекка Кван, «Жорж»

Темне фентезі, анатомія якого тісно переплетена з реальною історією війн ХХ століття, стає першою частиною трилогії «Макова війна». Головна героїня Жинь — сирота з провінції, яка завдяки неймовірній наполегливості вступає до елітної військової академії. Там вона відкриває в собі дар шаманізму — здатність ставати каналом для розгніваного бога Фенікса. Сюжет швидко переходить із романтики навчання на жорстоке полотно війни, де магія — руйнівна зброя масового знищення, що випалює душу власника. Книга детально розбирає теми геноциду, політичних стратегій та трансформації вразливої дівчини в безжального полководця, який готовий спалити світ заради помсти.

«Крадій зоряного пилу», Челсі Абдулла, ARTBOOKS

Перша частина трилогії «Піщане море». Атмосферне фентезі, що спирається на арабський фольклор. Головна героїня Лулі Аль-Назарі — «Крадійка зоряного пилу», яка шукає й продає магічні реліквії на чорному ринку. Разом з охоронцем-джином вона змушена вирушити в експедицію за легендарною лампою, здатною відродити магію в пустелі. Сюжет розгортається як класичний квест через безкраї піски, де межі між міфами та реальністю стираються. Основна лінія — взаємодія людей і підступних джинів, де кожне бажання має свою ціну, а давні султанати приховують криваві таємниці.

«Ми полюємо на пломінь», Гафса Файзал, «РМ»

Це магічне фентезі, натхненне східним фольклором, відкриває захопливу дилогію, де магія вважається зниклою, а світ занурюється в морок. У центрі сюжету — Зафіра, мисливиця, що годує свій народ, і Насір, принц-убивця, якого батько відправив її знищити. Обоє героїв опиняються в магічному лісі Шарр, шукаючи артефакт, що може повернути світло. Книга фокусується на темі самопожертви, боротьбі з внутрішніми демонами та протистоянні тиранії. Це історія про те, як двоє ворогів змушені об’єднатися, щоб урятувати цивілізацію від вічного забуття.

«Пісня вічних дощів», Е. Дж. Меллов, «РМ»

Це перша частина трилогії «Мусаї», а дія розгортається у світі, де мистецтво є найвищою формою магії. Три сестри-музи своїми талантами (співи, танці та поезія) допомагають королю контролювати королівство Аадилор. Головна героїня — Ларкира, наймолодша сестра, чий голос здатний вбивати або зачаровувати. Вона вирушає до небезпечного міста розпусти — Тенебріса, щоб зупинити герцога, який викрадає магію в інших. Ларкира вдає його наречену, але стикається з магічними змовами й несподіваним коханням. Анатомія книги поєднує в собі атмосферу магічного детективу та темної казки, де головне питання — чи є магія муз благословенням для світу, чи лише інструментом для маніпуляцій і страху.

«Безсердечний мисливець», Крістен Сіккареллі, ARTBOOKS

Перша частина циклу «Багряна міль» описує світ після кривавої революції, де відьми втратили владу і тепер їх переслідують. Руна — відьма, яка вдень грає роль пустоголової світської дами, а вночі рятує своїх сестер від страти. У центрі оповіді — небезпечне протистояння: Руна починає романтичну гру з Ґідеоном, елітним мисливцем на відьом, щоб вивідати державні таємниці. Історія побудована на постійній напрузі подвійного життя героїні та моральній дилемі — як довго можна прикидатися звичайною людиною серед тих, хто прагне твоєї смерті.

«Сон у морі зірок», Крістофер Паоліні, Yakaboo Publishing

Масштабний науково-фантастичний роман про перший контакт людини з інопланетним пилом. Ксенобіологиня Кіра Наварес під час дослідження далекої планети знаходить артефакт, який виявляється давньою інопланетною технологією. Ця субстанція зливається з її тілом, створюючи живий симбіотичний костюм. Сюжет розгортається як епічна подорож через галактику, де Кіра стає єдиним шансом людства на виживання у війні між двома інопланетними цивілізаціями. Книга детально розбирає фізику міжзоряних перельотів, анатомію чужорідних форм життя і філософські питання про те, що саме робить нас людьми, коли наше тіло стає частково нелюдським.

«Шість багряних журавлів», Елізабет Лім, «РМ»

Це азійське фентезі про принцесу Фіорі, яка володіє забороненою магією. Її життя руйнується, коли мачуха-відьма перетворює шістьох братів Шіорі на журавлів, а саму дівчину виганяє з палацу, прирікши на повну німоту: кожне промовлене нею слово вб’є одного з братів. Опинившись на самому дні без голосу та імені, Шіорі має навчитися виживати, приборкати свою силу і знайти спосіб зняти прокляття, поки країну руйнує заколот. Це шлях від розпещеної дитини до сильної жінки, яка бореться за сім’ю у світі драконів, демонів та небезпечних таємниць.

«Гаррі Поттер і філософський камінь», Дж. К. Ролінґ, «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА»

Життя одинадцятирічного сироти Гаррі Поттера кардинально змінюється, коли він отримує листа з Гоґвортсу — школи чарів і чаклунства. Виявляється, що він відомий магічному світу чарівник, який немовлям вижив після нападу темного лорда Волдеморта. Потрапивши до школи, Гаррі знаходить перших у житті друзів і дізнається про існування філософського каменя, що дарує безсмертя. Тепер йому та його друзям належить зупинити ворога, який прагне викрасти артефакт, щоб повернути собі владу.

«Крамничка чарів», Сара Бет Дерст, «КСД»

Книга, що перетворює магію на вишукане ремесло. Кіла і її родина володіють крамницею в місті, де чари є частиною буденного життя. Анатомія світу тут тримається на «рецептурній магії»: герої готують зілля та заговори як ліки чи інструменти. Конфлікт виникає, коли батьків Кіли викрадають, а їй доводиться взяти на себе відповідальність за сімейну спадщину, маючи нестабільний власний дар. Це затишне, але динамічне фентезі про спадковість, професійну етику й те, як звичайні речі можуть стати магічними, якщо додати до них правильні інгредієнти та наміри.

«Відьми за кордоном», Террі Пратчетт, «Видавництво Старого Лева»

Це третя частина циклу «Відьми» в межах культового всесвіту «Дискосвіт». Історія про те, як три відьми — молода Маґрат та досвідчені Бабуня Дощевіск і Тітуня Оґґ — вирушають у далеку подорож, щоб зірвати королівське весілля. Маґрат несподівано стає феєю-хрещеною і має зробити все, щоб її підопічна якраз не виходила заміж за принца. Дорогою з ними відбудеться чимало пригод: від польотів на мітлах до гри в карти. Але головне випробування чекає наостанок — битва з іншою феєю, яка збожеволіла на казках. Та лиха фея силою змушує всіх жити за сценарієм «щасливого кінця», що насправді руйнує життя цілого королівства.

«Попіл і проклятий зірками король», Карісса Бродбент, Vivat

Друга частина циклу «Корона Ніаксії». Орея вижила у кривавому турнірі, але ціна перемоги виявилася надто високою: її серце розбите зрадою, а світ навколо лежить у руїнах. Тепер вона не просто втікачка, а жінка, яка мусить відвоювати своє право на владу серед ворогів, що бачать у ній лише слабку жертву. Рейн, новий король із хитким троном, стає її вимушеним союзником. Їх об’єднує спільна мета, але розділяє прірва минулого. Щоб вистояти, Ореї доведеться пробудити в собі нищівну магію, розплутати вузли батьківських таємниць і зробити найважчий вибір: влада, здобута кров’ю, чи кохання, яке може остаточно її знищити.

«Завірюха», Анастасія Нікуліна, Vivat

У світі, де боги жорстокі, а люди сповнені страху, живе давній рід Завірюх. Вони наділені величезною магічною силою, але приречені на вічне вигнання: що вісім років їхня родина змушена тікати від людської ненависті. Найстрашніше ж те, що через давнє прокляття Завірюхи втратили здатність кохати. Проте молодий Яр наважується кинути виклик самим богам і порушити тисячолітнє табу заради звичайної дівчини. Це епічна історія про протистояння світла й темряви, де головна битва розгортається не на полі бою, а в людських душах. Коли Пітьма оселяється навіть у серцях всевладних небожителів, лише смертним під силу змінити хід долі.

«Дім солі», Світлана Тараторіна, Vivat

Під обгорткою захопливого постапокаліпсису ховається глибока алегорія на долю українського Криму. Колись квітучий півострів став соляною пустелею Дешт, де загарбники, що називають себе Старшими Братами, намагаються стерти пам’ять корінних народів. Головний герой Талавір вирушає в небезпечну подорож за міфічною зброєю, але натомість знаходить правду про справжню історію свого краю. Це книга про окупацію, опір і пошук власної ідентичності. Через кримськотатарські легенди та впізнавані паралелі з нашою сучасністю авторка розповідає про незламність тих, хто відмовляється забувати свій дім.

Про Україну та дім

В умовах ізоляції зв’язок із домом — це те, що тримає нас на плаву. Добірка пропонує знайомі краєвиди й глибоке розуміння того, хто ми є і як ми вистояли в найтемніші часи. Це література, що структурує внутрішній хаос, стаючи інтелектуальною опорою та нагадуванням про світ, до якого ми обов’язково повернемося.

«Моя війна», Валерій Залужний, «Вавилонська бібліотека»

Мемуари людини, яка обіймала посаду Головнокомандувача Збройних Сил України в найкритичніший момент сучасної історії, — це відбиток нашої епохи. Валерій Залужний відверто описує воєнну стратегію, підготовку до повномасштабного вторгнення та величезний тягар відповідальності, що ліг на його плечі. Це розповідь про те, як українська армія трансформувалася на ходу, ламаючи всі світові стереотипи про «другу армію світу». Книга допомагає зрозуміти логіку війни зсередини та побачити за сталевим образом очільника українського війська живу людину.

«Антологія української поезії ХХ століття», упорядник Іван Малкович, «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА»

Під однією обкладинкою зібрано понад 1500 віршів і життєписи понад 150 авторів, які творили обличчя нашої літератури: від Павла Тичини до Сергія Жадана. Серед нескінченної криги й за тисячі кілометрів від рідних домівок книга стає голосом Батьківщини, що звучить у самому серці Антарктики. Кожен вірш — це ніби ковток рідного повітря, що допомагає долати ізоляцію і дарує відчуття невидимого, але міцного зв’язку з Україною.

«Задивляюсь у твої зіниці», Василь Симоненко, «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА»

Ця збірка — маніфест щирості та незламності одного з найяскравіших шістдесятників. Ліричні герої Василя Симоненка, так само як і сам поет, безмежно люблять свою землю, поважають власну гідність і не бояться кидати виклик обставинам. Це вірші про Україну, що болить і надихає, про материнську ніжність та про внутрішню силу, яка дозволяє залишатися Людиною навіть у найважчі часи.

«Брама Європи», Сергій Плохій, «КСД»

Захоплива подорож історією України від часів Геродота до подій на Сході в наші дні, яку написав професор Гарвардського університету Сергій Плохій. Він фокусує увагу на українцях як на головній силі, що попри всі випробування вибудувала сучасну націю. Ви дізнаєтесь, як наші предки закладали фундамент держави, як країна виборювала свободу крізь епохи кріпацтва, комуністичного терору, Голодомору та Другої світової війни, щоб зрештою здобути омріяну незалежність. Україна тут також постає як справжня брама Європи, яка століттями тримала удар і формувала долю всього континенту.

«Букова Земля», Марія Матіос, «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА»

Це грандіозна панорама людських доль, що охоплює 225 років. У центрі сюжету — Буковина, край, де перетиналися інтереси імперій, а кордони змінювалися частіше за погоду. Через історію п’яти родин — від могутніх австрійських вельмож і дипломатів до простих українських селян та пастухів — Марія Матіос показує, як велика політика безжально втручається в приватне життя. Світові війни, революції та репресії перемелюють характери, розлучають закоханих і змушують обирати між вірністю собі та виживанням. Авторці вдалося створити роман-ріку, де кожна деталь побуту чи діалекту дихає справжністю. Це книга про те, що, навіть коли світові режими валяться, а міста перетворюються на попіл, єдиним незламним орієнтиром залишається генетична пам’ять.

Наука, людина та всесвіт

Полярна ніч — найкращий час для пошуку відповідей на складні питання. Тут зібрані праці про те, як працює наше тіло, мозок, як функціонує суспільство. Розуміння біології добра чи історії медицини дає відчуття контролю над складним світом і перетворює вимушене самітництво на захопливу інтелектуальну подорож.

«Століття пандемій. Історія глобальних інфекцій від іспанського грипу до COVID-19», Марк Хоніґсбом, Yakaboo Publishing

Ми звикли думати, що сучасна медицина здатна передбачити все, проте кожна нова епідемія щоразу застає людство зненацька, руйнуючи ілюзію нашого контролю над природою. Британський історик медицини Марк Хоніґсбом розгортає перед читачем панораму останнього століття, де поруч із добре відомими трагедіями — іспанським грипом, СНІДом чи COVID-19 — постають забуті, але не менш моторошні спалахи першої половини XX століття, як-от легенева чума в Лос-Анджелесі чи загадкова папужа лихоманка часів Великої депресії. Це дослідження показує, як легко вивірені десятиліттями знання опиняються на звалищі перед лицем невідомого патогену. Книга фокусується не лише на вірусах, а й на людських реакціях: істерії, паніці та жаху, які ширяться швидше за будь-яку хворобу, коли в руках науковців ще немає дієвих ліків.

«Коротка історія мізогінії. Найдавніше упередження у світі», Джек Голланд, ARC.UA

Навіть у сучасному світі найдавнішим і найпоширенішим упередженням залишається упередження проти жінок. Ірландський історик Джек Голланд береться дослідити, як саме виникала й закріплювалася ця несправедливість. Він веде читача крізь темні лабіринти історії: від жорстоких античних міфів і релігійних заборон до полювання на відьом та агресивних політичних режимів минулого століття. Автор аналізує, як мізогінія просочувалася в науку й соціальні норми, обмежувала права жінки на власне тіло та свободу вибору. Ця книга — важливий крок до того, щоб нарешті розпізнати приховані механізми ненависті й почати нову епоху, де рівність буде природною, а дискримінація за статтю назавжди залишиться в минулому.

«Бути окей. Що важливо знати про психічне здоров’я», Дарка Озерна, Yakaboo Publishing

Психічний добробут — це не розкіш, а фундамент фізичного здоров’я та життєвого успіху. Проте в нашому суспільстві тема ментального здоров’я досі часто оповита страхом або соромом, людям бракує знань про те, як знайти підтримку. Ця книжка пропонує зрозумілу систему орієнтирів, яка базується на медичних протоколах і враховує саме українські реалії та стереотипи. Вона пояснює, як емоції пов’язані з біологією мозку, розкриває суть найпоширеніших розладів і аналізує вплив історичних травм на наше здоров’я.

«Коротка історія майже всього на світі. Від динозаврів і до космосу», Білл Брайсон, «Наш Формат»

Світ навколо нас сповнений загадок, які зазвичай описуються складними науковими термінами, але тут вони оживають і стають захопливою пригодою. Сюжет розгортається від першої іскри Великого вибуху до появи сучасної людини, охоплюючи все: від таємниць космосу і вимирання динозаврів до дивовижних процесів усередині живої клітини. Це не перелік фактів, а розповідь про те, як людство крок за кроком розгадувало коди природи, часто помиляючись або роблячи відкриття випадково. Крізь призму фізики, астрономії та біології автор показує, наскільки неймовірним і водночас крихким є наше існування, допомагаючи кожному відчути себе частиною грандіозного задуму Всесвіту.

«Як ми вчимося. Чому мозок навчається краще, ніж машина… Поки що», Станіслас Деан, «Лабораторія»

Людський розум володіє унікальними алгоритмами, які дозволяють нам опановувати складні навички — від читання до розпізнавання облич — із неймовірною швидкістю та гнучкістю. У центрі дослідження питання, як саме наш мозок перетворює потік інформації на знання і чому діти навчаються значно ефективніше, ніж найсучасніший штучний інтелект. Книга розкриває внутрішню кухню мозку, показуючи шлях від базових інстинктів немовляти до складних експериментів із переведення нервових імпульсів у програмний код. Це глибокий аналіз того, що саме робить нас розумнішими за машини, де пролягає межа між біологічним та цифровим інтелектом і чи зможе техніка колись наздогнати людську здатність до пізнання.

«Біологія поведінки. Причини доброго і поганого в нас», Роберт Сапольскі, «Наш Формат»

Кожен наш вчинок — від дружнього рукостискання до спалаху гніву — є результатом складної взаємодії біологічних і соціальних чинників. Професор Стенфордського університету, нейробіолог та приматолог Роберт Сапольскі ставить собі за мету пояснити, чому ми рятуємо або вбиваємо, прощаємо або прагнемо помсти. Оповідь починається з того, що відбувається в мозку за секунду до дії, а потім розгортається в часі: як на нас впливають гормони за кілька годин до вчинку, дитячий досвід — за роки, і еволюція — за цілі тисячоліття. Тут детально розглядається природа людської агресії, конкуренції і водночас неймовірна здатність до співчуття та альтруїзму. Чому підліткам так важко контролювати імпульси? Як огида до зіпсованої їжі трансформувалася в моральний осуд інших людей? Відповідаючи на ці питання, книга поєднує знання про гени, культуру та роботу нервової системи в єдиний пазл.

Матеріал написаний в межах студентської практики

Топові видання 2025 року української дитячої літератури

автор BaraBooka. Простір української дитячої книги - 11.03.2026 в Книжки

Проєкт підтримки дитячого читання «BaraBooka. Простір української дитячої книжки» наприкінці січня оголосив переможців рейтингу «Топ БараБуки 2025». Починаючи від 2014 БараБука щороку складає та презентує список найкращих українських родинних книжок, вказуючи на яскраві дебюти та відзначаючи видання різних жанрів і форматів. Книги, які визначають експертки БараБуки, допомагають читачам стати гурманами: читати авторів і авторок, які збагачують дозвілля, емоції, інтелект дитини та й цілої родини. 

До довгого списку «Топу БараБуки 2025» увійшло 50 книжок різних жанрів і тематики для читачів від малюків до майже дорослих. У списку переможців 24 видання для родинного читання. Експертки БараБуки прокоментували 5 номінацій, вказуючи на основні тенденції, які переважали торік у національній дитячій і підлітковій літературі.

«Дебют року» — історія про міфологічних істот Давньої Греції

«Дебют року» — одна з найдавніших номінацій Топу. Команда «БараБуки» чудово знає, як важливо підтримати авторів на початку їхнього письменницького шляху. Перші тексти бувають різними — часом несміливі чи незграбні, подекуди викличні, інколи і відверто слабкі. Однак серед дебютів трапляються сильні книжки, з яких лунає виразний авторський голос. І саме такі тексти мають шанс отримати «Топ БараБуки». Ця відзнака покликана заохотити початківців та привернути увагу читачів до книжок незнайомих їм досі авторів.

У 2025 році в цій номінації перемогу здобула повість «Острів Циклопа» Леоніда Закалюжного (ілюстрації Тетяни Копитової, видавництво «Маґура»).

Леонід Закалюжний до 2022 року був викладачем ЖДУ імені Івана Франка, писав для дітей та навчав писати інших. Попри те його перша книжка вийшла лише минулого року й одразу залетіла в «Топ Барабуки 2025». Це дуже кумедна та винахідлива історія про різних міфологічних істот Давньої Греції, які постають перед читачем зовсім інакшими, ніж ми звикли їх уявляти. Головний герой Циклоп тут зовсім не страшний, а, навпаки, відкритий світу, дружбі та добрим справам. Щодня у нього нові циклопоти, з якими він хоробро порається: розводить овечок на своєму острові, дбає про песика та мріє подорожувати. Якось йому це вдається, і він потрапляє в гості до мінотавра, який… боїться людей і прагне залишитися в лабіринті, де йому затишно і комфортно.

«Разом із персонажами Леоніда Закалюжного читачі мають можливість весело та цікавезно мандрувати міфами Давньої Греції, океанами та островами, адже вони сміливі, кмітливі та добрі, як і сам письменник» — підсумовує експертка проєкту Анастасія Музиченко.

«Інклюзивна книжка року» — історія про дівчинку з порушеннями слуху

Щороку в «Топ БараБуки» є кілька постійних номінацій, але також є ті, які виникають як результат певної тенденції в дитячій літературі відповідного року. У 2025-му році серед таких номінацій була «Інклюзивна книжка року». Вона позначила помітну тенденцію до бажання авторів і видавців розкрити через літературу питання інклюзії, безбар’єрності та різноманіття. В цих книжках порушено теми протезування, вітіліго, синдрому Дауна, нейровідмінності тощо. 

Перемогу в цій номінації здобуло видання «Леся Булка і магічні вушка» Марії Сердюк (ілюстрації Валерії Крижановської, видавництво «Крокус»).

«Це легка та добра історія про дівчинку Лесю, яка має “магічні вушка” — слухові апарати. Через історію Лесі читачі можуть більше дізнатися про те, як живуть люди з порушеннями слуху, а також про те, як спілкуватися, аби не образити іншу людину», — пояснює експертка проєкту Анна Третяк.

«Шпаргалка для вчителя» — два видання-переможці — віршоване та енциклопедичне

Як частина НЦ «Мала академія наук України», лабораторія дитячого читання «БараБука» має окремий напрям роботи на підтримку педагогів. Для цього команда створює методичні матеріали, проводить тематичні зустрічі, лекції, воркшопи, а також відзначає корисні видання у номінації «Шпаргалка для вчителя». Переможцями 2025 року в цій номінації стали дві книги «ПозаКЛАСНА українська. Вірші для дітей і дотепних учителів» Григорія Фальковича (ілюстрації Ольги Ребдело, видавництво «Чорні вівці») та «Що воно таке? Українська література» Анастасії Євдокимової (ілюстрації Софії Мельник, видавництво «Ранок»).

Кумедні, бешкетні та чудернацькі вірші Григорія Фальковича стануть у пригоді вчителям початкових класів. Вони збагатять словниковий запас учнів, допоможуть пояснити різницю між буквою і звуком, покажуть можливості дієслів, допоможуть опанувати шиплячі та загалом стануть підтримкою на шляху вивчення української мови.

А читачам середніх класів варто звернути увагу на видання Анастасії Євдокимової. «Що воно таке? Українська література» енциклопедичне видання, однак нехай це визначення не відлякує. Адже читати такий нонфікшн суцільне задоволення. Книжка сповнена гумору і побудована на поєднанні слова та візуальних елементів: ілюстрації, інфографіки, коміксів. Загалом кожен розділ детально продуманий як сенсово, так і візуально.

«Це видання дуже лаконічно підсумовує, схематизує та пояснює матеріал, що зручно використовувати для самостійного читання, так і вчителям для проведення уроків», зауважує експертка проєкту Марія Артеменко.

Книжка «Що воно таке? Українська література» дає вичерпні відповіді всім, хто хоче легко, швидко і з гарними емоціями познайомитися із ключовими поняттями, термінами та процесами, пов’язаними з сучасним розумінням літератури.

«Мальопис року» — унікальний книжковий продукт про чарівний вигаданий світ

«БараБука» насамперед зосереджує свою увагу на вербальному вимірі книжки. Однак особливістю дитячої літератури є гармонійна взаємодія між текстом та ілюстраціями, яка особливо сильно виявляє себе у жанрах, як-от мальопис, книжка-картинка, артбук. Серед видань цієї категорії хочеться звернути увагу на переможницю у номінації «Мальопис року» Оксану Булу та її «Казки для Місяця. Чарівниця-нічниця» («Видавництво Старого Лева»).

Оксана Була за визначенням «БараБуки» є ілюстрАвторкою тобто одночасно творчинею і тексту, і зображень. Та ще більш важливим є те, що упродовж років через різні книжки для дітей художниця вибудовує цілісний наративний світ довкола вигаданих нею персонажів лісових духів туконі. Не менш вагомим персонажем у книжках Оксани є природа саме вона стає не лише тлом для чарівних історій, але й виступає як повноцінний співучасник подій.

«Гармонійна цілісність цього авторського міфу захоплює, а візуальна досконалість підкорює серця читачів будь-якого віку», — зазначає Анна Третяк.

«Вибір читачів» — перемога книжки, авторку якої читацька аудиторія віддано підтримує з року в рік

Від 2015 року «БараБука» проводить читацькі голосування. Проголосувати можна за будь-яку книжку з довгого списку, найбільш ініціативні пропонують книжки з-поза списку (цей варіант експертки всіляко заохочують). Головне усі охочі голосують один раз. Цього року найбільшу кількість голосів 263 із 1156 віддали за дитячу книжку Юлії Ярмоленко «Що в кінці: куди зникають какунці?» (ілюстрації Лєни Барді, видавництво «Віхола»). 

Це — поєднання енциклопедії та художньої історії.

«Дивовижно, скільки всього можна розповісти на тему екскрементів: тут і фізіологія та процеси життєдіяльності, і про те, як працює водоканал і каналізація, і ціла сторінка синонімів до слова ”какуля”, і тема скам’янілих какунців динозаврів, що, безумовно, цікавить читачів до певного віку, — і все це “запаковано” в динамічну та грайливу розповідь про мандри двох мікроорганізмів», — коментує експертка проєкту Ольга Купріян.

Книжки Юлії Ярмоленко не вперше перемагають у категорії «Вибір читачів». У 2023 році читачі й читачки проголосували за видання «Без маячні про перші місячні» (ілюстрації Ірини Вале, видавництво «Віхола»). А це свідчить про віддану, роками виплекану читацьку аудиторію, яка з року в рік підтримує авторку в «Топ БараБуки».

Топ БараБуки 2025 загалом вийшов багатогранним і натхненним, розповів про українські новинки для дітей та підлітків, зокрема, унікальний книжковий продукт (мальопис), привернув увагу до дебютних видань, а також підсвітив ті чи інші течії магістрального потоку — упевненого становлення національної дитячої літератури.

З повним списком переможців «Топу БараБуки 2025» можна ознайомитися за посиланням.

Про що книга «Фурії з Варшави» Сильвії Хутнік

авторка Ольга Кириленко - 11.03.2026 в Книжки

На початку березня польська письменниця Сильвія Хутнік відвідала Україну з презентацією своєї книги. Роман «Фурії з Варшави» — історія про чотирьох дуже різних жінок і одне місто, яке їх об’єднує. Книжка вийшла у видавництві «Люта справа» в перекладі Романа Кабачія. Передмову написала  письменниця та літературна критикиня Христина Морозова. Переклад та публікацію цієї книги підтримує Європейський Союз за програмою «Дім Європи».

Про те, які теми порушує роман і як про них пише авторка, а також про український і польський досвід сучасності — в матеріалі.

Книжка про жіночі досвіди

У центрі оповіді — чотири різні за характерами та досвідом жінки: Халіна, Целіна, Бронка та Стефа. Героїні захищають жертв домашнього насильства, часто вдаючись до самосуду. А також борються з незаконними забудовами. Це історія про радикальну солідарність жінок, які відмовляються від ролі жертв і встановлюють свої правила та порядки у міському просторі. Оповідь у книзі нелінійна — авторка подає спогади головних героїнь, події їхнього минулого, через які розкриваються їхні теперішні стани, риси характеру та поведінка.

Ідея написання книги виникла у Сильвії Хутнік через бажання розповісти про сучасну жінку та її долю у соціальному контексті. Книга віддзеркалює події сучасності, показуючи стереотипний маскулінний світ з нового боку — через досвіди сильних жінок, які в усьому покладаються на себе, руйнують усталені стандарти жіночності та борються за справедливість власними методами.

Авторка свідомо обрала дуже різних за соціальним статусом  героїнь: Халіна вагітна вдова, Целіна нещодавно втратила нареченого, Стефа має двох дітей та чоловіка-тирана, а Бронка — успішна юристка. Їхні історії показують, як суспільство ставиться до жінки залежно від її ролі та становища.

«У 2012 році, коли ця книжка вийшла в Польщі,  в центрі моєї уваги були питання материнства, вагітності, дитинства, дітей і охорони материнства. У той період я заснувала фундацію “Мама”, яка підтримувала матерів, допомагала їм боротися з різними проблемами. Тому одна з моїх головних героїнь — це вагітна жінка», — ділиться Сильвія Хутнік.

Персонажки у книзі настільки зухвалі, настільки сміливі, настільки не бажають сподобатися, і їхня сила духу та почуття справедливості просто зачаровують. Хутнік свідомо відмовляється від зручних жіночих образів: її героїні не прагнуть виглядати добре в чужих очах, не пом’якшують кутів і не вибачаються за себе. Вони діють усепереч суспільним очікуванням, борються за справедливість власними методами, іноді надто ризикованими та не надто гуманними.

Сильвія Хутнік іронічно та елегантно проговорює дуже болючі, здавнені проблеми суспільства, особливо ті, які стосуються жінок. Наприклад, розкривають так званий  «інститут бабусі»: коли за всі зусилля, піклування, час, любов, які жінки приділяють онукам і дітям, вони не завжди отримують адекватну подяку.

У романі порушуються питання, які суспільство зазвичай воліє не обговорювати відкрито: проблема домашнього насильства, ОКР, суспільний тиск на вдів: «занадто молода, щоб носити жалобу», «занадто весела, щоб справді горювати».

Наскрізний мотив «Фурій з Варшави» — жіноча підтримка. Вона зазвичай непомітна, проте важлива. Героїні діють злагоджено, не оголошують про це вголос, мають так званий дівочий кодекс. Вони діляться досвідом, дають слушні поради, прикривають одна одну, приймають без зайвих запитань. Авторка показує, що саме ця неформальна «мережа взаємодопомоги» стає для жінок надійнішою опорою, ніж будь-які офіційні структури.

«Лишається сподіватися на колежанок, які скажуть: “Нічим, подруго, не переймайся. Як тебе не буде хотів, то ми його відлупасимо”, “Хто тобі це зробив і де зараз він є?” і “Ти не переймайся, ми це все владнаємо”. На Криську, що тримає секонд і завжди відкладе найгарніші сукенки. На Баську, що має продовольчий, у якому можна брати на папірчик, але завжди пам’ятати й заплатити борг. І навіть якщо інші жінки не зможуть нічого вдіяти, активно допомогти, то обов’язково підтримають тисячами мовчазних зітхань по всьому місту, самотньо курячи на балконі», — з роману «Фурії з Варшави» Сильвії Хутнік.

Місто не як фон

Разом із оповіддю про дівчат Сильвія Хутнік змальовує Варшаву як місто контрастів, нових забудовників та місця пам’яті. Авторка не романтизує місто, а навпаки — показує всі його вади та «болючі» місця. Тут показана доволі сумна та сіра реальність буднів простих містян та як кожен із героїв уживається у цьому вихорі невдач, падінь та несправедливостей.

«Подивімося, який це милий макет, ця наша варшавська Старувка. Кольорова, з ошатними фасадами, які розмалювали після війни. Здається, що це старі будинки, але коли підійдеш ближче й доторкнешся цегли, будеш вже знати: фанера, склейка, настінний блок. Пусто. Бо з будинками, як з іконостасом: або навколо витає чародійна аура, або ж усе це підробка made in China», — з роману «Фурії з Варшави» Сильвії Хутнік.

Роман порушує теми, які після початку повномасштабної війни стали для України особливо актуальними: як суспільство ставиться до жінок, що втратили коханих, як розподіляють тягар турботи і як жінки знаходять опору одна в одній, коли складно. Іще одна важлива сюжетна лінія роману — боротьба мешканців проти забудовників, які знищують історичні райони міста. Для українського читача ця історія дуже впізнавана: тиск на активістів, знищення історичної забудови заради комерційних інтересів.

«Мені б дуже хотілося, щоб у нас було значно менше паралелей між історіями українських жінок й історіями польських жінок, яких зображує Сильвія. Але, на превеликий жаль, їх надто багато. Сильвія Хутнік пише про мирну Варшаву, але виходить, що точно й страшно схоплює реальність, у якій живуть українські жінки й дівчата від початку російсько-української війни, коли “не мала вже сили йти на наступний похорон цього року”», — висловилася громадська та політична діячка, письменниця, літературна критикиня й авторка передмови до роману Христина Морозова.

Матеріал створений у межах студентської практики

Планета Херсон. Мультимедійна художниця Оля Михайлюк про те, чому варто розповідати казки під час війни

авторка Софія Богуславець - 10.03.2026 в Театр

Оля Михайлюк — мультимедійна художниця й авторка документально-мистецьких проєктів, які досліджують український південь. З 2021 мисткиня працює над циклом «Ніхто не острів», у якому поєднує відео, музику й філд-рекордінг, поетичні тексти та документальні свідчення, формуючи нову мову розповіді про регіон — поза стереотипами периферії й поза виключно воєнною оптикою.

Нова вистава «Планета Херсон, або Намалюй мені дракона», що її представить агенція «АртПоле» 24 березня у Тернополі, певною мірою продовжує цю лінію. У центрі — Херсон як місто під обстрілами й як культурний організм, що не припиняє говорити. Вистава поєднує художній текст і реальні монологи дітей та дорослих, які живуть у прифронтовому місті або були змушені його залишити. Музика, відео, анімація й документальні матеріали, зняті до та під час повномасштабного вторгнення, створюють багатошарову сценічну тканину.

Анастасія Абрамець поговорила з Олею Михайлюк про те, чому казка стає формою документу, як працювати з дитячими голосами в час війни та що означає «повертати місту колір», коли темрява ще не відступила.

«Планета Херсон» — це художній образ чи спосіб зафіксувати реальність? Як народилася ця назва?

На першій зустрічі-знайомстві з потенційними учасниками вистави на початку літа ми читали різні тексти. Мені було важливо почути, що резонує, що відгукується їм, хто наважиться говорити зі сцени, яким буде настрій майбутнього твору. Були тексти херсонців Олени Демірової та Романа Кабачія, в яких — теплі спогади з дитинства: кольори, смаки, запахи Херсонщини. Але були й епізоди з «Листа заручнику» та «Маленького принца» Екзюпері, які особисто у мене викликали асоціації з Херсоном. Робоча назва була «Планета Херсон, або Намалюй мені баранця».

Щоразу, заїжджаючи в Херсон після звільнення, я відчувала відстань між містом і рештою країни. Щоразу життя там здавалося схожим на життя на іншій планеті. Чому люди туди повертаються? Як маленький принц до своєї квітки? Баранець у назві з’являвся для того, щоб дати знати глядачу, що це буде не звичайна вистава, що в ній буде багато абстрактних моментів.

Мультимедійна художниця Оля Михайлюк

У Херсоні я познайомилася з восьмирічною Емілією, яка на той момент дуже любила робити драконів. Її дракони були добрими й уміли кліпати очима. Я подумала, що варто ввести їх у сценарій. Потім зустріла Софію, якій теж вісім, і в неї ціла зграя барвистих драконів чудернацьких форм. Вона не припиняє їх вигадувати. Розповіла, що, роблячи їх, вона заспокоюється. І тоді я зрозуміла, що дракони — це, напевно, наші герої.

Коли востаннє була в Херсоні, одна з моїх дорослих героїнь згадала свій дитячий сон — і в ньому теж були дракони. Вони жили в плавнях на лівому березі. Більше не спойлерю — краще вони самі розкажуть про своїх драконів у виставі.

Чому саме казка стала формою розповіді про місто під обстрілами?

Ми з Агенцією «АртПоле» їздимо в Херсон із весни 2023 року. У 2022 ми були в Києві й активно волонтерили — спочатку в одному з київських гуманітарних штабів, а після звільнення Ірпеня постійно їздили туди з допомогою і з рослинами. Засадили кілька клумб разом із місцевими жителями, іноді у вирвах від снарядів, і зрозуміли, що це працює. Рослини дуже допомагають. Можна не говорити — просто копати разом, садити разом, бачити, як проростає нове. Нам здалося, що наш досвід допоможе Херсону, і ми стали шукати контакти. Познайомилися з різними чудовими людьми, які, виїхавши з Херсона, продовжували працювати з рослинами, і з тими, хто лишався й доглядав за квітами й травами навіть під обстрілами.

Одного разу ми приїхали з волонтерською допомогою, і нас відправили до церкви в Кіндійці, де розташовувався гуманітарний штаб. Це район поблизу Антонівського мосту, що вже тоді — влітку 2023 року — активно обстрілювався ворогом. Там ми познайомилися зі священником Валентином Гороховським, який продовжував служити в храмі й водночас активно допомагав цивільним і військовим. Попри загрозу ззовні, в храмі-штабі була атмосфера довіри й взаємодопомоги. Це місце вразило мене ще й естетично. Забиті фанерою вікна, тонкий промінь світла, який падає на обличчя Діви Марії, всюди медикаменти, крупи, ковдри і святі образи.

Ми зблизилися з херсонцями, я стала їздити регулярно, записувати інтерв’ю, вести такий собі відеолітопис. Після чергового обстрілу церкву довелося закрити — там стало геть небезпечно: горів церковний двір, загинула людина, були поранені. Гуманітарний штаб перенесли. Служби стали проводити в трохи безпечнішому районі міста. Люди продовжили взаємодіяти, підтримувати одне одного.

На Різдво 2025 року я потрапила на справжню коляду — з живим співом і інструментами, без підготовлених промов. Ззовні знову була посічена уламками стіна, закриті фанерою вікна, а всередині — спів і світло. Там я побачила і почула дівчинку Емілію. Вона була настільки захоплена колядниками, що й сама почала співати. Це була така правдива імпровізація, що я відчула себе всередині казки. Тут і зараз.

Я нічого не вигадувала. Мені пощастило опинитися в казці, і я просто її записала — в ній є і ботанік, і священник, і чудернацькі рослини, і війна, і Емілія та дракони.

Фото художниці Олі Михайлюк

У виставі звучать реальні монологи дітей і дорослих. Як ви працювали з цими свідченнями?

Ми рухаємося разом із моїми героями, маємо щотижневі онлайни, обмінюємося історіями, вчимо пісні. Художниця Оля Ольшанська, малюнки якої будуть використані у проєкції до вистави, працює вже кілька місяців. Я регулярно отримую від неї нові яскраві спогади про свій Херсон і Херсонщину — квіти, що росли у бабусі на подвір’ї, коні, плавні, латаття, береги, Антонівський міст — до окупації, під час і після, вже зруйнований, а потім знову той, що був до, — і рибки в озерці на подвір’ї. Мені здається, Оля таким чином повертає те, що в неї забрала ця війна. Малюючи, вона знову проживає якісь добрі моменти, потрапляє в улюблені місця. Мені здається, наші краєвиди є частиною нас, а отже їх неможливо відібрати, навіть окупувавши.

Завдяки малюнкам Олі я дізнаюся більше про Херсонщину, яку не так давно відкрила для себе, де планувала дослідження й мистецькі проєкти. Спілкуючись, ми не уникаємо складних тем. Оля розповідає про окупацію, про обстріли й втрати. З іншими учасниками вистави ми також доволі щиро говоримо про все.

Казки мають бути щирими. Але для мене важливо, щоб, незважаючи на травматичний досвід, ми знаходили причини рухатися далі, знаходили нові пісні й образи, мріяли.

Чи існує межа, за яку мистецтво не має заходити, працюючи з травматичним досвідом?

Якщо це не твій особистий досвід — то так. А зі своїм досвідом ти сам визначаєш межі.

«Планета Херсон» продовжує цикл «Ніхто не острів». У чому ця робота є логічним продовженням, а в чому — новим етапом?

З циклом «Ніхто не острів» ця робота пов’язана лише локацією і тим, що «Ніхто не острів» я почала знімати на Херсонщині у 2021 році. Я тільки зараз закінчила роботу над останньою частиною трилогії. Це великий мультимедійний проєкт, який включає поетичне й документальне відео, музику, дослідження. Частково він уже був показаний у різних галереях України, Польщі, Латвії, Канади, США.

«Планета Херсон» — інше. По-перше, це казка. По-друге, у цьому проєкті є люди, з якими ми тут і зараз проживаємо наші історії, і все змінюється дуже динамічно. Важливо, що казка, яку ми будемо показувати, не закінчена — я планую писати наступні розділи після нашої подорожі. У Тернополі покажемо проєкт work in progress.

Репетиція в Херсоні

«Планета Херсон» продовжує цикл «Ніхто не острів». У чому ця робота є логічним продовженням, а в чому — новим етапом?

Ми багато імпровізуємо, знімаємо і тут же монтуємо, постійно намагаємося взаємодіяти. Незабаром ми зустрінемося в Херсоні. Не всі з нашої групи, з різних причин, зможуть вирушити в подорож. Частина групи лишиться. Отже, ми мали вигадати якийсь гібридний формат. Сподіваємося, що запишемо кілька пісень у Херсоні, які вплетемо в музичну тканину під час показу. Якщо дозволить зв’язок, зробимо пряме включення між містами.

У виставі задіяні непрофесійні актори, але дуже цікаві, яскраві, харизматичні персонажі. Коли я пояснювала, що вони мають робити, то спочатку сказала «грати себе», а потім виправилася — «не грати, спробувати бути собою, незважаючи на сцену».

Саунд створюють і польські музиканти. Чи має міжнародна співпраця в цьому проєкті не лише естетичний, а й політичний вимір?

Саунд створюють херсонці, зокрема і діти. Польський саунд-артист Томаш Сікора міксує, додає, пропонує. Дана Вінницька, працюючи онлайн, також намагається максимально почути, а не запропонувати своє бачення. Багато музичних ідей прозвучало від Наталі Шалапко — мами дівчинки Ніни з Херсона, які регулярно відвідують наші спільні онлайни.

Щодо виміру, то, здається, він не може бути зараз суто естетичним. Поляк, готовий їхати в Херсон, щоб працювати з українською піснею, явно підтримує Україну. Томаш Сікора — не лише звукорежисер, добре відомий у польському кіносвіті, він активно долучається до волонтерської діяльності, починаючи з 2014 року. У 2023–2024 роках ми кілька разів разом їздили до наших військових з волонтерською допомогою й записали аудіовізуальні нотатки «Бабин-Бахмут і далі на Гуляйполе».

Марина Крутієнко, учасниця вистави

Команда вирушає з Херсона до Тернополя, і ця дорога стане частиною вистави. Чому для вас важливо інтегрувати шлях у структуру твору?

Дорога — це завжди ситуації, які проживаються разом, щирі розмови. У нашому випадку це ще й зустрічі херсонців, які не бачилися кілька років, адже зараз мусять жити в різних містах. Сподіваюся, буде багато теплого й радісного. Хоча болючого теж буде — такий уже маємо досвід.

Для мене в цьому проєкті дуже важливі комунікації. Коли не готовий говорити — можна намалювати, заспівати або помовчати разом. Важливі зустрічі херсонців. Важливо, щоб ті, хто залишається в місті, у подорожі побачили світ поза межами своєї «планети». Пряме спілкування допоможе краще зрозуміти один одного.

Важлива також участь тернополян. По-перше, Тернопілля — казкове, тут багато замків, а отже, драконам тут має бути добре. По-друге, тут багато дітей військових, батьки яких зараз десь у херсонських степах боронять нашу країну. Важливо, щоб діти відчули країну як одне ціле. І дорослим це теж не завадить.

Що для вас сьогодні означає Херсон?

Херсон вимагає швидких рішень, імпровізації, гнучких форм. Тут неможливо з дня у день ходити на репетиції й вчити той самий монолог — текст дуже швидко стає неактуальним. Постійні виклики, зокрема у вигляді дронів, змушують обережно пересуватися містом і уникати зайвих кроків — не лише в переносному, а й у прямому сенсі цього слова. Водночас Херсон спонукає постійно досліджувати, експериментувати, вигадувати, шукати відповіді на виклики актуальної дійсності.

Траса Херсон — Миколаїв

У описі вистави звучить фраза про «повертати собі колір». Що є цим кольором — пам’ять, спільність, голос?

У нашому випадку паперовий дракон, якого зробила дівчинка, буде білим, поки разом із нею не побачить усі кольори веселки в природі. Тому він відправляється в подорож. На Екостанції поблизу Ржищева живе капітан із Херсона — він покаже Дніпро, синій і блакитний. Його знайомий коваль викує оберіг, дівчинка й дракон побачать червоний і вогняний. І далі вони відкриватимуть наступні кольори — трави, квітів, каміння і бузкового неба, у яке можна дивитися вночі, не боячись дронів. Це вже десь на Тернопіллі.

Коли в 2015 році я потрапила в окупований Крим і підійшла до моря, воно здалося мені сірим, а не синім. І люди навколо теж. І небо. Коли через десять років я записувала інтерв’ю в Херсоні, різні люди говорили те саме — про окупацію як знебарвлення, коли все навколо втрачає кольори, коли ледве вгадуються контури, коли одна реальність нашаровується на іншу. Так, мабуть, це про пам’ять і бажання жити.

Для кого ця вистава насамперед — для херсонців, для глядачів у тилу, для європейської аудиторії?

Здається, серед усіх можуть бути наші глядачі. Важливо бути відкритим до нової форми оповідання, не боятися теми війни, а отже, бути щирим до дійсності та полюбити казки.

Траса Херсон — Миколаїв

Якою ви бачите роль мистецтва сьогодні — коли документ війни створюється щодня і майже в реальному часі?

Я не ризикну говорити про «роль мистецтва» загалом. Можу спробувати сформулювати свою роль. У березні 2014 року я була в Сімферополі, у травні 2014 — в Алчевську на Луганщині. І в обох випадках займалася мистецькими проєктами, які переривала окупація. Тоді я написала серію матеріалів для «УП» про Крим, потім — про Донеччину й Луганщину. Дійсність була настільки насиченою подіями, історіями, голосами, що жодне мистецьке висловлення не здавалося доречним. Тому я документувала: записувала багато інтерв’ю, нотувала, фотографувала.

Одного разу на вокзалі в Алчевську я побачила хлопчика, що розставляв свої машинки на асфальті. Поруч сиділа мама, дуже втомлена, з великими картатими торбами. Поїзди з Луганська вже не ходили, і жінки з дітьми йшли до Алчевська пішки 40 км, щоб виїхати. У той день у Дебальцево підірвали колії, і потяги не йшли вже й звідси. Ситуація для зйомок була ідеальна — захід сонця, троянди на залізничній станції, хлопчик повільно переставляє свої машинки, мама з потойбічним поглядом, знесилена настільки, що можна не питати про дозвіл на зйомку — вона навіть не помітить. І ніхто з них не знає, що робити далі. Я не стала знімати.

У той момент я визначила для себе, що я — не документалістка; у мистецьких роботах мені ближчий перформативний підхід. Я маю проживати сама або зі своїми героями те, про що йдеться.

Мені вдалося виїхати з окупації. На якийсь час я перестала писати тексти. Через кілька місяців вирішила пройти ті 40 км і відчути власним тілом те, що відчували вони. Це була частина мого майбутнього перформансу.

Зараз я намагаюся брати участь у тих проєктах, які не лише фіксують дійсність, а й певним чином взаємодіють із нею. Наприклад, «Планета Херсон, або Намалюй мені дракона» — це мультидисциплінарний проєкт, що поєднує мистецтво, терапію та неформальну освіту. Ми працюємо командою. Я займаюся виставою, але паралельно мої колеги розглядають варіанти, як допомогти в реальному житті, якщо нашим героям знадобиться евакуація. І як потім такий приклад допоможе іншим не боятися щось міняти й жити далі.

Фото надала агенція «АртПоле»
Головне — інстаграм-сторінка художниці Олі Михайлюк

Проєкт реалізують за підтримки Міжнародного фонду «Відродження»

Право на ім’я: як жінки змінювали літературу і як оцінюють ситуацію сьогодні

авторка Оксана Волошина - 09.03.2026 в Книжки

Упродовж XVII–XIX століть жінкам забороняли голос у політиці, в громадському житті й на сторінках книг. Їм не дозволяли навчатися, обмежували доступ до друку, й часто видавництва змушували приховувати своє авторство під чоловічими псевдонімами. 

Літературний світ був територією чоловіків, і жіночий голос у ньому звучав «підозріло» — надто емоційно, надто особисто, надто «не для великої прози». Жінкам доводилося приховувати свою стать, аби їхній текст сприйняли серйозно. А якщо жінка наважувалася писати, суспільство ставило під сумнів саму її здатність мислити глибоко й переконливо.

Тому багато письменниць обирали чоловічі псевдоніми. Це був спосіб вижити в культурному просторі. Під чоловічим ім’ям рукопис охочіше читали, критику сприймали м’якше, а шанси на публікацію зростали. Жінки ніби вдягали «маску», щоб їхній текст оцінили не за статтю, а за змістом. Парадоксально, але щоби бути почутою, потрібно було стати «кимось іншим».

Та навіть анонімно чи під чужими іменами жінки змінювали світ власним словом. Історія боротьби за право писати й бути почутою, підписувати твори власним ім’ям стала важливою частиною ширшої боротьби за права жінок.

Свобода голосу у ХХІ столітті: чи справді її здобуто?

Сьогодні ситуація змінилася: жінки публікуються під власними іменами, керують видавничими проєктами, очолюють літературні спільноти. Їхні твори стабільно очолюють списки бестселерів і формують культурні тренди читання у всьому світі. У 2023 році 17 із 25 топових бестселерів PW (Publishers Weekly) за продажами були написані жінками. 

Проте питання рівності та сприйняття авторства досі залишається відкритим, особливо в «складних» жанрах і на ринку, де стереотипи живуть довше, ніж здається.

Своїм досвідом та баченням поділилися сучасні українські письменниці, чиї книги вийшли у видавництві READBERRY. Їхні твори отримували нагороди та визнання на міжнародних і всеукраїнських конкурсах та преміях: Дара Корній, Таня Гуд, Мія Марченко та Валерія Малахова. 

Авторка серії «Гонихмарники» та «Між темрявою та світлом» Дара Корній зізнається, що зміни щодо сприйняття гендерних ролей у сучасному світі неймовірно круті.

«Добре, що минулися ті часи, коли жінки мусили “вдягати” чоловічі імена, аби бути почутими. Сучасна українська жінка має право вибору. Можливо, не завжди і не в усьому. Але це поки… бо ми доволі успішно лупаємо цю скалу. Тому героїні моїх творів — сильні, вольові, незалежні, впевнені у собі. Вони не безстрашні і не ідеальні. Вони також помиляються. Вони можуть боятися, втрачати, розчаровуватися і водночас стають тими, хто тримає вісь світу. Так, я ніколи й нізащо не зроблю їх зручними. Я не прикрашаю їх і не виправдовую. Я дозволяю їм бути цілісними — світлом і тінню водночас. Бо тепер, коли реальні жінки нарівні з чоловіками тримають фронт і тил, я не маю права писати фальшиво».

Авторка популярної серії «Непрості» Таня Гуд каже, що завдяки свободі авторського голосу вона як творча особистість із кожним текстом розкривається дедалі більше.

«Дозволяю собі писати без рамок, експериментую, викреслюю з голови всі упередження й заборони — і це позначається на моїх героїнях. Вони стають сильнішими та займають своє місце, хай там що. А ще дружать, люблять і розвиваються. Бо, на мою думку, жінка має право обирати не лише одну роль, а безліч».

Співавторка книги «Діти вогненного часу» Мія Марченко зазначає, що в «складних» жанрах, як-от наукова фантастика, ще є високий відсоток скептичного ставлення до авторок. Вона згадує ситуацію з Джоан Ролінґ: 

«Якщо одній з найпопулярніших письменниць світу досі доводиться прикриватися чоловічим іменем, щоб добре продавати свої книги, думаю, про повну свободу жіночих голосів говорити ще рано. В Україні, наприклад, і досі можлива ситуація, коли у збірці різдвяних оповідань авторок можуть попросити скоротити свої твори, щоб автори-чоловіки могли отримати більше сторінок і більше простору для самовираження».

Мія Марченко

За її словами, і досі під час публічних інтерв’ю чоловіки, які ставлять запитання, цілком спокійно дозволяють собі сказати авторці: «Ви дуже красива, а питання в мене до пана письменника» — і не почуваються при цьому «дрімучими неандертальцями». Пані Мія ділиться з власного досвіду: поки що чоловіча аудиторія згодна визнавати жінку-авторку як рівну авторам-чоловікам загалом у дитячій, романтичній та гуморній літературі. Ті ж авторки, які обирають для себе складніші жанри, можуть багато цікавого розказати про мізогінію.

Співавторки книги «Інститут шляхетних убивць», які пишуть під псевдонімом Валерія Малахова, одноголосні в тому, що повної свободи не відчувають.

«Досі чутні репліки (як правило, від чоловіків): “Авторка жінка — отже, це щось низькопробне, не читатиму!”. Досі поширена думка, що жінкам нема що робити в науковій фантастиці, в бойовиках. Чомусь вважається, що єдина “суто жіноча” царина — це любовні романи та фентезі, а надто роментезі. Але принаймні вже кажуть на повний голос, що основна маса читачів — це читачки, а ми, авторки, можемо публікуватися під жіночими іменами. Непогано просунулися!»

Письменниці розповідають, що раніше складно було написати популярний твір із головною персонажкою, яка була б діяльною і суб’єктною, і її діяльність не полягала б винятково в пошуку чоловіка. Тепер сильних та самостійних персонажок багато, і зокрема в їхніх творах.

Героїня як центр події, а не тло

У відповідь на запитання про свідоме зображення сильних героїнь, які діють, ухвалюють рішення, несуть відповідальність за хід подій, авторки майже одностайні — це усвідомлена позиція.

Дара Корній підкреслює, що її персонажки Мальва (героїня серії «Між темрявою та світлом») та Аліна (героїня серії «Гонихмарники») не чекають, поки хтось урятує чи визначить їхню долю. Вони помиляються, падають, набивають синці, але обов’язково підводяться, щоб усе виправити. Жінка в її текстах — не декоративний елемент, а серце сюжету.

«Світ, у якому я живу і який творю у своїх історіях, часто тримається на жіночих рішеннях — мудрих або фатальних. Я не вмію писати “другорядних” жінок. У час війни це особливо очевидно: українські жінки не другорядні ні в історії, ні в щоденній боротьбі. Вони ухвалюють рішення, беруть на себе відповідальність за власне життя та життя світу, який люблять. Тому і мої героїні не чекають рятівника — вони самі стають рятівницями. Мені важливо показувати дівчат не як тло для чужого подвигу, а як серце події», — говорить Дара Корній.

Дара Корній

Таня Гуд наголошує: сучасна героїня може рятувати не лише себе, а й інших. Вона не «діва в біді», а суб’єкт подій.

«Для мене принципово зображувати жінок такими, якими вони можуть бути і в реальності. Не ідеальними, а сильними й справжніми. Саме це я і прагну показувати крізь тексти. Мої героїні проживають власні драми, долають труднощі й ухвалюють рішення, не покладаючись на чоловічі плечі, а деякі — ще й чоловіків своїх рятують», — зізнається Таня Гуд.

Мія Марченко трактує свою позицію радше як констатацію реальності: у культурі українських родин жінки часто фактично визначають хід подій. Література лише фіксує те, що існує.

«У підлітковому віці часто саме дівчата і дозрівають до дорослих рішень швидше, і відповідальності несуть набагато більше, адже так воно є в нашій культурі виховання. Жінки в українській культурі узагалі визначають хід подій (хай навіть приховано) у 90% випадків, тож сильні героїні це просто констатація факту», — підсумовує пані Мія.

Валерія Малахова додає історичний вимір: колись жіночим персонажкам відводили три ролі — приз для героя, жертва або тло. Сьогодні ці межі активно руйнуються, і навіть якщо головний герой — чоловік, у просторі сюжету жінка не буде другорядною. Обидві авторки, які працюють під цим псевдонімом, просувають у літературі діяльних жінок.

«Навіть якщо головним героєм твору є чоловік (буває і таке), він буде ставитися до жінок із повагою і, можливо, десь поруч буде старша товаришка, яку він вельми цінуватиме», — говорять письменниці.

Чи формується нова модель жінки-лідерки?

На думку авторок, українська література вже демонструє трансформацію героїнь. Війна лише загострила її.

У своїх творах Дара Корній говорить про жінку як співтворчиню історії — воїтельку, матір, вірну подругу, доньку, науковицю, відьму чи підлітку на межі ініціації.

«Жінка більше не фон для великої історії — вона її співтворчиня. Вона — суб’єкт історії. Як і сучасна українська жінка, яка бере на себе відповідальність не лише за дім і власних дітей, а й за свою країну, за її майбутнє. Тут важлива роль сучасних авторок. Я стараюся писати зсередини досвіду — тілесного, історичного, травматичного. Не створювати досконалих героїнь, а робити їх “живими”. Здебільшого вони мають своїх реальних прототипів у житті», — каже пані Дара.

Таня Гуд вважає, що через тексти авторки віддзеркалюють суспільні потреби та страхи.

«Через літературу ми можемо побачити, чого ще у світі не вистачає чи від чого треба якнайдалі тікати й не допустити подібного в реальності», — говорить письменниця.

Таня Гуд

Мія Марченко підкреслює: сильних героїнь в українській літературі не бракує, тож спеціально й зумисне нічого створювати не треба, лідерська модель жінки — це несуча конструкція творів. На її думку, сьогодні важливо формувати, особливо в дитячій та підлітковій літературі, адекватну самооцінку.

«Досі треба і варто наголошувати на рівності гендерних ролей, відходити від погляду на дівчину, як на обслуговуючий персонал у родині і далі в житті. От саме це є відповідальністю авторів дитячої та підліткової літератури. Це вважаю своєю задачею», — зазначає авторка.

Валерію Малахову тішить те, що  в українській моделі більше й реалістичніше розмірковують про жінку на війні і менше — про ідею всепрощення і примирення з ворогами.

«Але загалом ми тримаємося в руслі світового тренду на феміністичну літературу та описання жіночих досвідів. І, звісно, авторки відіграють у цьому ключову роль, бо хто краще опише жіночий досвід, ніж жінка? Так, є й спроможні на це чоловіки, але поки що жінки впевнено тримають тут першість», — підсумовує письменниця.

Чи змінився читацький запит на головних персонажок?

Авторки одностайно кажуть: запит на сильних персонажок зріс, особливо після початку повномасштабного вторгнення.

Дара Корній підтверджує, що в час, коли українські жінки стали волонтерками, військовими, парамедикинями, очільницями громад і просто тими, хто тримає тил і родину, читачеві вже замало умовної «принцески в очікуванні».

«Я бачу це у відгуках: читачки пишуть, що в моїх героїнях впізнають себе, подруг, сусідок; читачі — що їм так важливо мати поруч рівну силу, яка не зрадить», — говорить письменниця.

За словами Тані Гуд, ще десять років тому часто траплялися тексти, в яких жіночі персонажки здавалися безпомічними.

«Зараз письменниці/ки пишуть книжки, в яких героїні здатні і собі дати раду, і світ урятувати. І я цьому невимовно тішуся», — зізнається авторка.

Мія Марченко ділиться, що все рідше читачки хочуть бачити поряд з дівчатами-героїнями хлопців, які також беруть участь у пригодах. І вже вкрай застарілими здаються зараз тексти, де хлопці-герої дозволяють собі зверхнє ставлення до дівчат.

«Загалом добра книга має проходити тест Бекдел (тест на сексизм через міру репрезентації жінок у тексті — авт.), і тоді все з нею буде чудово», — зазначає авторка.

Авторки, які пишуть під псевдонімом Валерія Малахова

Валерія Малахова спирається на факт, що більшість читачів — це жінки. На її думку, жінкам цікаво й важливо читати про жінок.

«Нам потрібні рольові моделі. Чули про ефект Скаллі? Раніше, коли головних персонажок майже не було, жінки були змушені читати переважно про чоловіків, але тепер вони бачать, що “так теж можна було”, й охоче читають про жінок: детективок, авантюристок, правительок, військових, очільниць великих корпорацій і лиходійок. Це не скасовує повністю зацікавленості в чоловічих персонажах і досвідах, але коли ми нарешті змогли читати про себе, то не можемо зупинитися», — розповідає авторка.

Тож жінки, які стояли за чоловічими іменами, не лише писали книжки — вони змінювали уявлення про те, ким може бути жінка в суспільстві. І кожна підписана сьогодні жіночим ім’ям книга — це маленька перемога в довгій історії боротьби за право говорити відкрито й від свого імені.

Фото надали авторки для видавництва READBERRY

Текст наданий видавництвом READBERRY

Дайджест культурних подій (з 9 по 15 березня)

авторка Анастасія Колісник - 09.03.2026 в Події

9 березня, понеділок

Виставка «Культурна валіза»

Київ, Конкорс Київського залізничного вокзалу (довгий перехід між Центральним та Південним вокзалом, центральний сектор)
Графік роботи: щодня, 13:00–22:00
Триває до 5 квітня
Вхід безкоштовний

Спільний проєкт Bolt та Port of Culture пропонує познайомитися з українською культурою, як з речами, які можна взяти з собою у дорогу. Серед артефактів: саквояж композитора Станіслава Людкевича, блокноти письменника та співака Сергія Жадана, рукописи мисткині Параски Плитки-Горицвіт, ескіз фасаду Київського вокзалу архітектора Олександра Вербицького та інші предмети, що розповідають про літературу, музику й архітектуру через особисті історії. Кожному відвідувачу пропонують просту дію: запам’ятати хоча б одну історію про Україну — і розповісти її далі. 

Проєкт реалізовано у партнерстві з Укрзалізницею, Visa та Ajax Systems.

Можливість для спеціалістів: Open-call на резиденцію «Привіт з Києва!»

Приймають заявки до 22 березня
Резиденція триває 11–26 квітня
Відбуватиметься у Києві

Резиденція збере 12 учасників/-иць, які зацікавлені у збереження архітектурної спадщини міста. Протягом 16 днів відбуватимуться дослідження пам’яток Києва імперської доби — кожен/-а обере свій об’єкт і візьме участь у його відновленні, а також відвідає лекції, екскурсії та зустрічі з експертами/-ками. Долучитися можуть дослідниці й дослідники, які вже працюють з темою спадщини, і ті, хто хоче підійти до неї з нового боку. Зареєструватися можна за посиланням

Детальніше — в інстаграмі.

Виставка «Статус: безвісті. Стан: чекаю, люблю»

Київ, Національний музей Тараса Шевченка, бульвар Тараса Шевченка, 12
Графік роботи: середа — неділя, 10:00–18:00
Триватиме до 29 березня
Вхід безкоштовний

Виставка, організована громадською організацією «Берегиня», показує реальні історії, що народилися під час спільних творчих зустрічей матерів, дружин і близьких зниклих безвісти військових. Експозиція розгортається у трьох залах: особисті артоб’єкти та цитати, відеоінсталяція з інтерв’ю, а також інтерактивний простір «Війна — це імена», де кожен може написати ім’я того, кого чекає або кого вже забрала війна. Поруч із роботами — прості фрази, які болять сильніше за будь-який художній текст: «картина не продається, бо вона для нього». 

Більше — в інстаграмі.

Буклет «Твій голос — твоя сила»

онлайн

Ініціатива «Твій голос — твоя сила» від громадської організації «beYOUnd» втілюється в рамках проєкту Let’s NGO. Ця ініціатива об’єднала підлітків із досвідом переміщення та належності до національних спільнот і меншин — і запропонувала їм інструмент сторітелінгу як спосіб осмислити власний досвід і зробити його видимим. Результат — онлайн-буклет з одинадцятьма особистими історіями: про пошук ідентичності між двома культурами, про переселення з Бахмута, про рішення повернутися, про страх і силу починати з нуля. 

Прочитати тексти можна за посиланням.

Виставка «Зворотній рух. Щоденники»

Київ, Мала Галерея Мистецького арсеналу, вулиця Лаврська, 28
Графік роботи: середа — неділя, 12:00–19:00
Триває до 22 березня

Художниця і фотографка Руслана Ключко родом із Хутора-Михайлівського на Сумщині — міста за 10 кілометрів від кордону з Росією, куди вона продовжує повертатися попри ризики. З 2022 року мисткиня веде фотографічний щоденник: собаки, залишені тими, хто виїхав, коні, природа й ландшафт — усі вони стають свідками війни та тихими учасниками, а не просто тлом. Виставка поєднує фотопроєкт «Сіра зона» та живописний триптих «Про повернення» — про циклічність повернення до місця, яке може зникнути, і про страх втратити ландшафт, що живе лише в пам’яті. 

Детальніше — на сайті.

Концерт «І на оновленій землі…»

Київ, МЦКМ, Алея Героїв Небесної Сотні, 1
Початок о 19:00

Подія стає приводом для розмови про мистецтво та слово Кобзаря як маніфест нашої стійкості. У програмі візьмуть участь Національний президентський оркестр під керівництвом Максима Гусака, Академічний камерний хор «Хрещатик» та дует сестер Галі й Лесі Тельнюк. За словами сестер Тельнюк, ця програма стає також спробою показати Шевченка ліричним, але не тужливим, пророчим, але не страшним. Особливо у час, коли ми вже дозріли, щоб співати поезію Кобзаря.

Більше на сайті.

Маршрут пам'яті «Невидима галерея»

Київ, Лук'янівський історико-меморіальний заповідник, вулиця Дорогожицька, 7

The Ukrainians Media разом із Лук’янівським заповідником та Національним художнім музеєм України створили маршрут пам’яті про вісьмох видатних українських художників межі XIX–XX століть. Їхні твори прикрашають світові музеї — але місця їхнього поховання на Лук’янівському кладовищі залишаються маловідомими. Маршрут знайомить з авангардистами Олександром Богомазовим та Віктором Пальмовим, засновником першої Київської рисувальної школи Миколою Мурашком, найяскравішою постаттю української сецесії Олександром Мурашком, першим ректором Української академії мистецтв Федором Кричевським та іншими митцями. Маршрут представлений у вигляді мапи з аудіогідами та більш детальною інформацією про кожного митця.

Ознайомитися з маршрутом — на сайті.

Радіовистава «Ненароджені для війни»

онлайн

Проєкт, який створили Радіо Культура спільно з Третім армійським корпусом, здобув премію BBC Audio Drama Awards у категорії «Найкраща європейська драма» — одну з ключових відзнак у сфері аудіовиробництва. В основі вистави «Ненароджені для війни» — реальні історії добровольців із передової: побут і будні бійців на нулі, розказані без героїзації, але з гідністю і навіть гумором. Голосом вистави став Євген Авдєєнко — актор, який сам пішов із театру на фронт. 

Це вже третя міжнародна відзнака проєкту: раніше вистава потрапила до шортлиста Prix Italia та отримала спеціальну відзнаку Prix Europa 2025. 

Послухати можна на сайті Радіо Культура.

10 березня, вівторок

Добірка вистав українських режисерок на DRAMOX

онлайн

Березень — Місяць жіночої історії, й онлайн-театр DRAMOX зібрав добірку з десяти вистав українських режисерок. Серед них — балет «Кассандра» Олесі Шляхтич за поемою Лесі Українки; «Погані дороги» Тамари Трунової про стосунки, спотворені війною; музично-документальна вистава Анастасії Косодій за свідченнями морпіха — від Майдану до Маріуполя; «Я повернусь» Анни Турло про підлітків із Херсонщини в російському таборі та опера “KAVKA” за Францом Кафкою. Жанри різні — від балету до трагікомедії та сучасної опери. 

На платформі доступна добірка з понад 25 вистав українських режисерок.

Виставка «Карпати. Ці гори не знають покори»

Київ, Національний музей «Київська картинна галерея», вул. Терещенківська, 9
Відкриття о 17:00
Графік роботи: вівторок 11:00–19:00, середа–неділя 11:00–18:00
Ціна квитка: 200 грн, пільговий — 100 грн

Карпати завжди були магнітом для художників — але митці середини ХХ століття вирушали в гори не лише заради природної краси. Вони тікали від гнітючої радянської дійсності, щоб подихати свободою в часи, коли незалежність народу була мрією. 

Виставка представляє живопис, графіку та декоративно-прикладне мистецтво 1950–1970-х років: роботи художників-шістдесятників, для яких Карпати стали духовною опорою, та майстрів закарпатської школи живопису — Йосипа Бокшая, Адальберта Ерделі, Антона Кашшая та інших. Окремий акцент — ілюстрації Георгія Якутовича до «Тіней забутих предків» Михайла Коцюбинського. 

Детальніше — на сайті.

Публічна розмова «Питання до себе у час війни»

Київ, «Сенс» на Хрещатику, 2 поверх, вул. Хрещатик, 34
Початок о 18:30
Вхід за реєстрацією

Розмову організовують Ukraïner та Інститут фронтиру у межах спільного проєкту «25 стратегічних питань для України». Це есеї-рефлексії українських діячів/-ок культури про виклики, які постають перед нами сьогодні. Подія стане продовженням цієї розмови: говоритимуть про досвіди, які стали нашою реальністю, і їх вплив на формування майбутнього країни. У розмові візьмуть участь письменниця, історикиня Олена Стяжкіна і культурна менеджерка, директорка Мистецького арсеналу Олеся Островська-Люта. Модераторки —  культурна критикиня Катерина Ботанова і журналістка Юлія Тимошенко.

Щоб відвідати, потрібно зареєструватися.

Більше в інстаграмі.

Презентація книги «Шевченків сад. Родові дерева Моринців і Кирилівки»

Київ, Національний музей історії України, вул. Володимирська, 2
Початок о 15:00
Вхід безплатний за реєстрацією

Три автори — Євген Матвієнко, Євген Букет та Олексій Дєдуш — підготували 500-сторінкове генеалогічне дослідження про родовід Тараса Шевченка та його оточення. На презентації розкажуть, ким насправді були діди й прадіди Кобзаря, поділяться новими знахідками, зробленими вже після виходу книги, та обговорять, як то почуватися, коли виявляєш власну причетність до Шевченкового роду. У дискусії також візьмуть участь доктор філологічних наук Олександр Боронь, кандидатка філологічних наук Галина Карпінчук та кандидат історичних наук Олександр Алфьоров.

Щоб відвідати, потрібно зареєструватися.

Більше інформації — на сайті.

Лекція «Шевченко в однострої»

Київ, Мілітарний простір «Гальт» (адреса — після реєстрації)
Початок о 18:30

До 165-ї роковини смерті Тараса Шевченка шевченкознавець Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України Олександр Боронь розповість про маловідомий бік життя Кобзаря: його військову службу, досвід заслання і про те, як армія вплинула на характер поета та його тексти. Мілітарні мотиви в поезії та живописі Шевченка — не найпомітніша тема в шкільних програмах, але саме вона дозволяє побачити людину за символом.

Щоб відвідати, потрібно зареєструватися.

Більше інформації — в інстаграмі.

Спецпоказ фільму «Сон» та дискусія «Шевченко поза підручником»

Київ, Кінотеатр «Жовтень», зала «Гегемон», вул. Костянтинівська, 26
Початок о 19:00

У межах Шевченківських днів КНУТКіТ імені Карпенка-Карого та Multiplex показують фільм «Сон» (1964) режисера Володимира Денисенка — біографічну кінодраму про Тараса Шевченка, що стала знаковим явищем українського поетичного кіно 1960-х. Стрічку обрано невипадково: це одна з перших кіноролей Івана Миколайчука — випускника КНУТКіТ. 

Після показу — панельна дискусія про те, як постать Шевченка звучить сьогодні, як її переосмислює молоде покоління і яку роль кіно відіграє у формуванні культурної пам’яті. У дискусії візьмуть участь кінознавець Володимир Войтенко та кінокритик Андрій Алфьоров.

Більше інформації — на сайті.

11 березня, середа

Лекція «Київ як осередок культурного опору: літературний самвидав 60-70 років в боротьбі за українську ідентичність»

Київ, Книгарня Сенс, пров. Микільський, 1/25
Початок о 19:00
Вхід вільний

На лекції можна дізнатися, яким був Київ 60-70-х років ХХ століття як осередок нового творчого покоління, зазирнути у квартири культурних дієвців Івана Світличного, Алли Горської та до Клубу творчої молоді «Сучасник». Також поговорити про художні твори Василя Симоненка, Василя Стуса, Миколи Холодного та інших письменників як унікальні зразки літератури українського самвидаву. Як художнє слово перетворилося на справжню зброю спротиву? І як самвидав обороняв нашу ідентичність?

«Самвидавна література — це жива пам’ять про трагічні сторінки нашої історії. Самвидав як культурне явище є унікальною формою опору, яка боронила нашу ідентичність і зробила можливим національне відродження України в 1991 році», — анонсує подію лекторка Олеся Сівак. Цикл лекцій реалізовують студенти магістерської програми «Літературно-мистецька аналітика та західноєвропейська мова» Навчально-наукового інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка у співпраці з книгарнею Сенс.

Більше в інстаграмі.

Виставка «Мирослав Откович. Акварельний вимір»

Львів, Палац Потоцьких, вул. М. Коперника, 15
Графік роботи: середа — неділя, 10:00–17:00
Триває до 31 березня

Мирослав Откович — український художник-аквареліст, сценограф і реставратор, чиї роботи експонувалися в Берліні, Лондоні, Торонто та прикрашають головний офіс Всесвітньої служби охорони здоров’я у Вашингтоні. На виставці у Львові представлять його акварельний доробок. Акварель не терпить помилок і не дозволяє їх виправляти — художник має лише одну спробу на чистому аркуші. Саме тому ця техніка вимагає особливої впевненості й майстерності, якими Откович володів сповна. 

Більше інформації — на сайті.

Можливість для спеціалістів: Конкурс «Культурні стежки громад»

Заявки приймаються до 5 квітня

Український культурний фонд спільно з Благодійним фондом «МХП-Громаді» оголосили конкурс на підтримку культурно-пізнавальних маршрутів у громадах по всій Україні. Розмір гранту становить від 500 тис. грн до 1 млн грн. Маршрут тут розглядається як системний продукт із концепцією, картою, цифровими інструментами та сервісними елементами — не просто екскурсія, а інструмент розвитку території. 

До участі запрошуються органи місцевого самоврядування, юридичні особи та ФОПи з досвідом у сфері культури (крім обласних центрів і Києва). Окрема увага — громадам у прифронтових і деокупованих регіонах. Обов’язкове співфінансування — не менше 10% від бюджету проєкту.

Детальніше про можливість — на сайті.

12 березня, четвер

Реліз синглу «лтл»

онлайн

Івано-франківський гурт Sad Novelist повертається після півторарічної паузи з синглом «лтл» (люблю тебе любити). Новий сингл демонструє трансформацію колективу: сміливіші структурні рішення, глибші текстуальні форми і — саксофон, що додає композиції кінематографічності та чуттєвої напруги. Партії грає новий анонімний учасник у масці черепа ворона — образ, що перегукується з попереднім альбомом «Смуток».

Послухати альбом можна на всіх стримінгових платформах.

Прем’єра фільму «Маестро тенісу»

у різних містах у кінотеатрах

Сонячна Італія 1980-х, 13-річний хлопець, батько з великими амбіціями та тренер-ексчемпіон із власним підходом до життя — «Маестро тенісу» режисера Андреа Ді Стефано розповідає про подорож узбережжям від матчу до матчу, яка виявляється важливішою за будь-яку перемогу. 

Ді Стефано — також актор, каже, що ця кінострічка автобіографічна: він сам був тим хлопчиком, а тренер, далекий від ідеалу, навчив його чомусь, що він проніс через усе життя. Фільм виходить за підтримки програми «Креативна Європа» та Посольства Італії в Україні.

Більше інформації  — на сайті.

Виставка «Повернення Ієви»

Львів, Палац Лозинського, вул. В. Стефаника, 3
Графік роботи: середа — неділя, 10:00–17:00
Триватиме до 26 квітня

Латвійська художниця Ієва Царук навчалася в Українській академії друкарства у Львові — і повертається сюди з виставкою, назва якої стає усвідомленим жестом: повернення до місця, де зароджувалася її художня мова. Виставка представляє великоформатний живопис, розписи керамічних ваз, текстильні об’єкти та мініатюри з алюзіями на епос «Калевала» — роботи, присвячені українським художницям та їхньому творчому духу в умовах війни. 

Окремий блок — твори 1980–1990-х років і діалог із львівськими вчителями Царук, Володимиром Лободою та Володимиром Патиком, чиї роботи також представлені в експозиції.

Детальніше — на сайті.

Кінопокази «Ретроспектива Анджея Вайди»

Київ, кінотеатр «Жовтень», вул. Костянтинівська, 26
Також покази відбудуться: 23–27 березня — у Львові, Lviv Film Center
24–26 березня — у Дніпрі, DCCC
28–29 березня — у Києві, кінотеатрі «Краків»

2026 рік постановою Сенату Польщі оголошено Роком Анджея Вайди  — одного з найвизначніших режисерів європейського кіно, лауреата почесного «Оскара» і Золотої пальмової гілки Канн. Тож Польський інститут у Києві представляє ретроспективу робіт митця. У програмі — фільми різних періодів: від маловідомих українській аудиторії «Невинних чародіїв» (1960) до «Валенси. Людини з надії» та останньої стрічки режисера «Післяобрази» (2016). 

Перед показами в Києві будуть короткі лекції кінознавиці Олени Бабій, а в «Кракові» — ще й джазовий концерт. Детальніше — на сайті.

13 березня, п’ятниця

Реліз синглу Nobody

онлайн

Українська альт-поп артистка та саундпродюсерка Ann Kovtun презентує “Nobody” — театральний дарк-поп про «Цирк загублених душ». Трек будується навколо образу Трикстера: спокусливого, нігілістичного персонажа, що блукає в «пеклі власної голови». Глітчево-готичний електронний продакшн і грайливий вокал створюють атмосферу, з якої немає виходу. 

“Nobody” продовжує «Бібліотеку станів» — серію релізів, де кожна пісня є окремим персонажем і окремим емоційним станом.

Альбом можна послухати на всіх стримінгових платформах.

Опера «Весілля Фігаро»

Київ, Київська опера, вул. Межигірська, 2
Початок о 18:00

Національна опера України представляє «Весілля Фігаро» Моцарта в незвичному прочитанні: дія розгортається у світі коміксу, де знайомі персонажі набувають нових рис, а в намальованій реальності можна зупиняти час і керувати співрозмовниками. В основі сюжету — один шалений день, у якому камердинер Фігаро намагається одружитися зі своєю нареченою Сюзанною, попри те що граф переслідує її й робить усе, аби зірвати весілля. Хитрощі, пастки й непорозуміння лише множаться, коли до справи долучається графиня, боргові зобов’язання і нічні побачення в садку. Калейдоскоп хитрощів, пасток і непорозумінь одного шаленого дня — з питаннями, що залишаються актуальними: провчити чи пробачити? 

Диригент-постановниця — народна артистка України Алла Кульбаба, режисер-постановник — Віталій Пальчиков, сценографія — Пилип Нірод. Лібрето за п’єсою Бомарше в перекладі Максима Стріхи.

Детальніше — на сайті.

14 березня, субота

Дискотека та музична премія «Іts My Life» + MUZVAR

Київ, Палац спорту, Спортивна площа, 1
Початок о 14:00

Культурний простір «В’ЯВА» об’єднує два проєкти в один день. Спершу — четверта церемонія незалежної музичної премії MUZVAR AWARDS із виступами LELÉKA, MamaRika, Хамерман Знищує Віруси та інших. А потім — масштабна дискотека «Its My Life» з Віталієм Козловським, Віктором Павліком, Іво Бобулом, EL Кравчуком, Марією Бурмакою та Анною Добриднєвою. 

Безперервне шоу з топовими діджеями, хореографічними постановками в естетиці 80-х–00-х.

Детальніше — на сайті.

Опера María de Buenos Aires

Львів, Театр Леся Курбаса, вул. Леся Курбаса, 3
Початок о 18:00
Вікове обмеження: 18+

Режисер Євген Лавренчук ставить танго-оперу Астора П’яццолли про Марію — Фатальну Жінку, народжену «в день, коли Бог був п’яний», чий шлях від передмістя до нічних вулиць стає дорогою самознищення й містичного переродження. Постановка за мотивами лібрето Орасіо Феррера, роману Юрія Винничука «Танго смерті», а також творів Євгена Наконечного та Ганни Арендт. Тут зливаються в єдиний простір Львів і Буенос-Айрес, міжвоєнна Латинська Америка і Європа. Глядацька зала перетворюється на ресторан-вар’єте у стилі Casino de Paris 1910–1930-х. 

Опера виконується іспанською мовою з українськими субтитрами. 

Більше інформації — на сайті.

Зустріч із письменницею Наталкою Діденко

Вінниця, Книгарня «Герої», вул. Миколи Оводова, 17/3
Початок о 15:00

Синоптикиня, телеведуча і письменниця Наталка Діденко презентує у Вінниці книжку «Тролейбус номер 15. Подорож у близьке минуле». Це розповідь про спогади, де кожна зупинка київського маршруту перетворюється на окрему історію про дорослішання, студентські роки й маленькі радощі, що з часом стають спільними для багатьох. 

На події говоритимуть про пам’ять і місто, про маршрути, що зшивають минуле й теперішнє. Модерує розмову співзасновниця книгарні Антоніна Люлька-Рачок.

Детальніше — в інстаграмі.

15 березня, неділя

Концерт WHIPLASH

Київ, Національна філармонія України, Володимирський узвіз, 2
Початок о 18:00

Вечір для тих, хто цінує в джазі і драйв великого оркестру, і здатність біг-бенду бути делікатним. Так біг-бенд Національного президентського оркестру будує програму на контрастах: від “Whiplash” Хенка Леві — культової композиції з несамовитим темпом і безкомпромісною складністю — до чуттєвої “Black Orpheus” Луїса Бонфи. Поряд зі свінгом Бадді Річа та фанком Артуро Сандоваля — спадщина джазових виконавців і композиторів Дюка Еллінгтона і Луї Пріми в сучасних аранжуваннях Гордона Гудвіна та Роя Харгроува. 

Детальніше — на сайті.

Відкриті лекції про театральний авангард

Львів, Простір МО «Хвиля» (KIVSH), вул. Шевченка, 120г
Початок о 14:00
Вхід за реєстрацією
Лекції також відбудуться 22 та 29 березня

Мистецьке об’єднання «Хвиля» запрошує на три безплатні лекції про український театральний авангард початку ХХ століття. Перша, яка відбудеться цієї неділі — це умовна подорож театральними столицями Європи: Парижем, Берліном, Віднем, Дрезденом, де народжувалися дадаїзм, експресіонізм і конструктивізм. Лекторкою буде театрознавиця Софія Роса-Лаврентій.

Друга лекція від театрознавиці, письменниці Ганни Веселовської — про те, як Лесь Курбас змінив саму природу театру: переніс фокус з драми на візуальний образ, рух і простір. Третя — від лектора кандидата мистецтвознавства Романа Лаврентія — найбільш детально розповість про самого Курбаса як режисера і педагога, чиї ідеї сформували ціле покоління. 

Лекції є частиною публічної програми «Лабораторія Мімограмоти». 

Реєстрація за посиланням.

Прем’єра вистави «Король Лір»

Київ, Театр драми і комедії на лівому березі Дніпра, Броварський проспект, 25
Початок о 18:00
Вікове обмеження: 18+

Режисер Дмитро Захоженко ставить п’єсу Вільяма Шекспіра в перекладі Юрія Андруховича — і це відверта історія про те, як влада засліплює, самовпевненість, притупляє пильність, а парад лестощів обертається катастрофою для цілої країни. Король Лір влаштовує конкурс любові між трьома доньками — і неусвідомлений вибір стає точкою неповернення для кожного.

Серед акторів: Олег Стефан, Анастасія Пустовіт, Андрій Ісаєнко, Олександр Піскунов та інші.

Більше інформації — на сайті.

Матеріал створений у межах студентської практики