Періодичні друковані видання стали менш популярними у 2000-х, коли зʼявились інтернет-ресурси, де можна дешевше публікувати матеріали. Тоді занепали культові журнали. Наприклад, «Четвер» припинили публікувати у 2008 році, а «Курʼєр Кривбасу» протримався до 2017 року.
Мода на друковані видання почала повертатись у 2020-х. Український Vogue взяв курс на актуальні теми, поруч із фешном почав більше висвітлювати культуру. Зʼявилося видавництво Punkt Publishing, яке видає вишуканий журнал про пошуки гармонії та ментальне здоровʼя — La Boussole. Продовжує виходити друком культова «Критика», публікуючи книжкові рецензії та есеї українських авторів. У лютому 2024 року вийшов друком перший номер журналу «Синтетика» від Projector Publishing, який розказує про взаємодію людини й технологій.
Олена Лисенко підготувала огляд 8 українських журналів, які вийшли друком цієї зими (грудень 2023 – лютий 2024): La Boussole, Reporters, Vogue, «Локальна історія», «Критика», «Антиквар», Telegraf.Design та «Синтетика» — аби простежити тенденції друкованої преси, подивитися на теми й зʼясувати фокус видань.
La Boussole — пошук себе та гармонії
Двомовний українсько-англійський журнал La Boussole називає себе першим незалежним естетичним виданням в Україні. Французькою слово La Boussole означає компас і символічно натякає, що допоможе читачам знайти свій шлях у житті, гармонію і прийняти себе.
Журнал зʼявився під час Революції Гідності й раніше був про подорожі Україною. Творчиня журналу Тетяна Костіна каже: «Я в першу чергу хотіла відкрити країну для самої себе, а вийшло що закохала і тисячі інших людей. Перший номер вийшов 12 грудня 2014 року і був присвячений Одесі. Ми присвятили 13 випусків різним місцям і місцевостям».
Улітку 2019 журнал вирішили перезапустити і присвятити його внутрішнім відкриттям, але Covid завадив планам. Повернутися до створення La Boussole вдалося вже під час повномасштабної війни. Відтоді друком вийшли 4 випуски журналу: «Пошук», «Дитинство» та «Ідентичність» і «Пошук 2.0». Кожен номер журналу порушує актуальні нині теми самопізнання, усвідомлення себе людиною свого часу і пошуку гармонії та спокою під час війни.
Тетяна Костіна збирає під обкладинкою есеї та історії відомих людей, публікує інтервʼю з тими, кому вдалося змінити своє життя і вийти на новий рівень самоусвідомлення. Герої діляться не просто власними історіями успіху, а дають поради кожному, хто давно мріє змінитись і знайти внутрішню гармонію.
Не можна оминути того, що це видання дуже естетичне та якісне, кожна історія супроводжується фотографіями, які додають читанню затишку й атмосферності.
Тетяна ділиться: «Безкомпромісність у якості здорожчує собівартість друку. А ми працюємо у сегменті періодики вище середнього по вартості. У стані війни — це не просто ризик, це виклик. Але ми формуємо сенси, ми працюємо з ментальним станом і вбачаємо необхідним продовжувати, наперекір тому , що велика кількість нашої цільової аудиторії переважно знаходиться за кордоном».
Крайній номер «La Boussole. Пошук 2.0», який вийшов у лютому 2024 року, розказує про пошук себе у час війни, ділиться рецептами малих ритуалів, що допоможуть не втрачати відчуття власної субʼєктності. Герої номера — Monatik, Олена Боришполець, Ольга Самойленко, Денис Соколов та інші — радять дотримуватись нормального режиму сну, завдяки якому можна стати продуктивнішими, наповнювати свій простір дрібницями, що приносять радість. Одна з героїнь, Олена Лисицька, у статті «Йти у бік себе» радить перетворити процес вибору свічок на відпочинок та отримувати від цього задоволення.
Стаття Євгена Калашника «Археологія родоводу» дає практичні поради для створення власного сімейного дерева. Що радить автор? Спочатку треба скласти родовід з тих людей, кого знає дослідник, потім дивитися сімейні альбоми й говорити з родичами. Часто старші люди не розказують нам того, про що ми не запитуємо, тому треба їх питати. Коли «польові» дослідження завершені, можна йти в архіви свого міста чи області й шукати згадки про родичів. Зазвичай це документи про шлюб і щорічну сповідь (так, при церквах колись були реєстри, де записували всіх, хто сповідався чи з якоїсь причини не робив цього). За часів совєцької влади документи стосуються розкуркулення або вступу до лав «червоних».
Підсумовуючи, автор каже: «А можливо, вам пощастило, і в родині раніше цікавилися родоводом. Можливо, як і я, ви отримаєте у спадок рукопис дідусевих спогадів, фронтові мемуари прадіда, акуратну підшивку листів, газетних вирізок, фотоальбоми… А отже, ця справа не пройшла даремно і триває».
Окрім створення родоводу, у 4 номері La Boussole є гайд мистецтвознавиці Оксани Семенік та колекціонерів Олександра Чернявського та Вікторії Бергулової про те, як і навіщо почати колекціонувати мистецтво, які документи мають підтверджувати автентичність художніх творів; музичні виконавці, художники та успішні творці бізнесу розказують про свій шлях до успіху і дають поради тим, хто досі не наважився змінити своє життя. Редакція радить ексклюзивні готелі, майстерні та крамниці з якісними, виконаними з природних матеріалів, речами. Але найкраща порада, що звучить рефреном у кожній історії та промовляє з кожного фото: «Ви можете все. Все, на що здатна ваша уява, — реальне».
Тетяна Костіна розповіла про плани: «Наступний випуск плануємо присвятити темі стосунків. Ми робимо його для того, щоб кожна людина залишалася в контакті з собою, не тільки зі своїми потребами, а й зі своїм призначенням. Знаю, що кожна людина, яка читає журнал, в цей момент стає ближчою до себе справжньої і їй легше відповісти на питання самоідентичності».
Reporters — фіксування війни
Журнал Reporters спеціалізується на репортажах та є частиною медіа The Ukrainians. Матеріали публікують на однойменному сайті українською та англійською мовами, а друковані україномовні примірники виходять раз на пів року. Команда створила цієї зими англомовний спецвипуск, де зібрала найважливіші фото широкомасштабної війни й розказала історії цих знімків.
Головна редакторка Reporters Марічка Паплаускайте каже, що обрали друкований формат, бо хотіли дарувати людям відчуття зануреності у репортаж: «Коли ти читаєш не з електронних пристроїв, то можеш не відволікатися на сповіщення, які виринають, а віддатися історії. Від наших читачів є запит на ці друковані журнали, тому ми постійно збільшуємо тиражі. Номер, який ми готуємо надрукувати згодом, вийде накладом понад 4 тисячі примірників».
Перший номер Reporters надрукували у 2021 році, він був присвячений 30-ій річниці Незалежності України. Журналісти спробували дослідити, як ми виборювали незалежність, що зараз відбувається у нашій країні та куди рухатись далі.
У полі зору авторів Reporters раніше була війна на Сході України та життя цивільних. Від 24 лютого 2022 року війна стала всеохопною і торкнулась кожної української родини, тому репортери видання зараз розказують лише історії війни.
До крайнього україномовного випуску Reporters (№5) увійшов репортаж з Бахмуту українського письменника і журналіста Мирослава Лаюка, який вийшов окремою книгою у видавництві Ukrainer. У цьому номері можна прочитати матеріал «Найстрашніші дні життя» репортажистки Світлани Ославської про окупацію села Ягідного Чернігівської області. А ще — текст журналіста Олівера Марсдена і поетки Ярини Чорногуз, яка служить у ЗСУ.
Спецвипуск журналу Reporters називається How we walk thought the fire і знайомить англомовного читача (або українця, який знає англійську) зі 155 ключовими фотографіями широкомасштабного російського вторгнення в Україну і короткими історіями цих світлин. Окрім фотографій — 39 фотографів, серед яких Анатолій Степанов, Анна Войтенко, Макс Левін, Ірина Рибакова, Мстислав Чернов та інші, — є також англомовні тексти.
Авторами у цьому випуску стали документальний фотограф і журналіст Євгеній Малолєтка, історик Сергій Плохій, письменниця і директорка Українського інституту в Лондоні Олеся Хромейчук, правозахисниця і Нобелівська лауреатка миру 2022 Олександра Матвійчук, філософ і президент українського ПЕН Володимир Єрмоленко, міністр закордонних справ Дмитро Кулеба та письменниця Олена Стяжкіна.
Головна редакторка журналу Марічка Паплаускайте розповідає: «Наші читачі часто казали, що хочуть ділитися з друзями-іноземцями цими історіями і розказувати про війну в Україні, тому ми створили цей англомовний випуск». У квітні вийде доповнене видання у форматі книжки.
У цьому номері є фото Євгена Малолєтки із зображенням вагітної жінки у Маріуполі від 9 березня 2022 року, яку на ношах евакуювали з розбомбленої маріупольської лікарні. І жінка, і її дитина в утробі незадовго померли. Окрім цього, читачам пропонують подивитись на деокупацію Херсона крізь фото Андрія Дубчака від 12 листопада 2022 року, на якому щаслива жінка, сидячи на машині, розмахує українським прапором. Світлини щойно звільнених з полону військових Віталія Юрасова від 27 квітня 2023 року, на яких один хлопець тримає в руках яблуко, а інший пов’язує плечі синьо-жовтим прапором.
Мета цього випуску — говорити зі світом і розказувати про себе самим, а не через іноземні медіа. Доводити, що сильні та стійкі українці продовжують боротьбу, а російські війська і далі вчиняють геноцид. Цей випуск корисний і українцям — у ньому є аргументи для спілкування з іноземцями, які досі не усвідомлюють масштабів трагедії.
Дизайн спецвипуску Reporters і відомого американського журналу The New Yorker, здається, синхронізувалися в лютому. Якщо їх порівняти візуально — вони дуже схожі, проте обкладинка Reporters — не про штучний інтелект і спробу робити діджиталізовану обкладинку, а про обʼєктив тепловізора і війну.
Vogue — мода у поєднанні з культурою
Журнал «Vogue» спеціалізується на моді, трендах, красі та зірковому стилю, він вже став класикою друкованої періодики, бо виходить щоквартально вже протягом 11 років.
Влітку 2023 року Vogue видав книжку «Сучасна українська проза і поезія у Vogue Ukraine» з ілюстраціями художниці та фотографки Олени Ємчук. Творці багатозначно натякнули читачам, що воно не останнє, адже зазначили «1 том». Книжковий Vogue зібрав тексти сучасних українських авторів та авторок (чоловіків значно менше), що пишуть поезію і прозу: від Оксани Забужко до Олександра Михеда.
Видання має 5 розділів: Любов, Памʼять, Біль, Пригода і Чуттєвість. 18 українських авторів та авторок опублікували тут свої вірші, художню прозу та есеї. Більшість творів — довоєнні, деякі навіть доковідні. Творці видання хотіли показати іноземному читачеві різну Україну, поговорити про найважливіше, розказати про життя в час війни.
Свої поезії у цьому номері Vogue побачили Сергій Жадан, Катерина Калитко, Тетяна Власова і Людмила Горова. Письменниця Таня Малярчук опублікувала оповідання «Жаби в морі», за яке отримала престижну австрійську премію імені Інґеборґ Бахман у 2019 році. Есеїстка і літературознавиця Ганна Улюра у тексті «Я сьогодні іду в секс-шоп» порушила тему зради та збереження вірності під час війни.
Зимовий номер Vogue має підзаголовок «Мистецтво бачити», до нього увійшли тести про моду та стиль, українське кіно, а також оповідання письменника і видавця Романа Малиновського «Гараж» про сьогодення крізь призму абстрактного мистецтва Джексона Поллока та Марка Ротко.
Журналістка і редакторка Vogue Дарія Слободяник розповіла: «Український Vogue публікує на своїх шпальтах художні твори з 2019 року, першим таким текстом було оповідання Ірени Карпи».
Увага до української культури на сторінках Vogue дозволяє читачам знайомитися з сучасними авторами, режисерами та фотографами, відкривати для себе нові імена і йти в ногу з часом. У тексті «Авторська версія» зібрані розмови з українськими режисер(к)ами. Розмова Алекса Малишенка з Філіпом Сотниченком — режисером стрічки «Ля Палісіада» та Анною Бурячковою — режисеркою повнометражного фільму «Назавжди-назавжди» і музичних кліпів. Та інтервʼю Дарії Слободяник з Антоніо Лукічем — режисером фільмів «Мої думки тихі» та «Люксембург-Люксембург» і Крістіною Тинькевич — режисеркою стрічки «Як там Катя?»
Окрім художнього кіно, у номер увійшов матеріал про документалки Алекса Малишенка «Нічого, крім правди» та інтервʼю Валентини Клименко з театральним режисером Іваном Уривським про його успішні вистави «Конотопська відьма» та «Хазяїн».
Юлія Костецька, видавчиня українського Vogue, додала: «Цікавитися сучасною прозою і поезією — модно».
«Локальна історія» — про минуле і сучасне
Проєкт «Локальна історія», створений у 2013 році, досліджує українську історію та сучасність. Окрім сайту, подкасту і каналу на YouTube, є ще однойменний журнал, який можна читати у друкованому й електронному форматах. Глянець «Локальна історія» виходить щомісяця з 2018 року, проте деякі номери обʼєднані. Кожен наклад має по три-чотири тисячі примірників, а 500 людей передплачують журнал регулярно.
Головний редактор Віталій Ляска розказує про те, як вдається триматися на ринку: «Найважливіша річ — це довіра до нас як до медіа, яке є обʼєктивним місточком між академічним середовищем істориків і широким загалом. Ми розказуємо про історичні події та сучасність простою мовою. А ще в нас фактично не було і немає конкурентів».
Номер 11-12 журналу «Локальна історія», який вийшов у грудні 2023 року, присвячений Другій світовій війні. Головний редактор Віталій Ляска пояснює це у передмові: «Резонанс навколо вшанування комбатанта дивізії Ваффен-СС «Галичина» Ярослава Гуньки в канадському парламенті напрочуд чітко показав нам, як поза Україною сприймали і сприймають українців у Другій світовій війні. Це або вірний посіпака нацистів, або ж людина з сірої зони, за окресленням Прімо Леві, яка ладна жертвувати всім, аби вижити».
Тому цей номер «Локальної історії» розвінчує міти і визначає роль та становище українців у Другій світовій війні, підтверджує або спростовує деякі факти української та світової історії, а ще просто нагадує те, що вивчали в школі й устигли призабути.
Невеликий спойлер: через різні історичні події українці у Другій світовій війні переживали різні досвіди. Дехто був героєм-визволителем, хтось поплічником режиму, але здебільшого — жертвами війни, яку вели на території України, де випалювали землю і крали чорнозем.
Цей номер журналу відкриває інтервʼю «Київ заслужив танцювати, коли йому хочеться» журналістки Анни Олійник з американським нейроендокринологом та професором біології Робертом Сапольські, чия родина колись втекла з Російської імперії через антисемітизм. Сапольські, зокрема, розповів про дві теорії походження війни. Одна з них давня, а інша ще давніша. Перша полягає у тому, що потреба і бажання війни чи будь-якого фізичного насильства над іншими виникає, коли люди осідають і починають займатися землеробством. А друга каже, що наші давні предки вели протовійни ще тоді, коли виглядали як мавпи. Науковці підтверджують цю теорію тим, що шимпанзе також воюють зграями зараз. На прикладі тварин Роберт Сапольські пояснює основні принципи війни і фактори, що можуть впливати на закінчення агресії.
Авторка Катерина Кобченко у статті «Жінки у лавах Червоної армії» проаналізувала цей феномен Другої світової війни і дослідила, що приблизно третина нагороджених жінок у збройних силах СРСР були уродженками території України.
«Коли сміх стає зброєю» — дослідження історика Олександра Маєвського нацистських та радянських карикатур і плакатів, які використовували у пропаганді Другої світової війни. Дослідник каже: «Не гребував візуальною пропагандою й український національно-визвольний рух, що мусив одночасно боротися проти двох потужних тоталітарних режимів. Попри обмежені можливості, підпільники видавали багато листівок, брошур, газет. Технологія виготовлення і тиражування цих видань була підпорядкована суворим законам конспірації».
Ці листівки створювали за допомогою трафаретів, які тиражували вручну, УПА навіть створила журнал «Український Перець», який був альтернативою радянському «Перцю». Творці журналу висміювали диктаторів і їхніх посіпак, формували позитивний образ українського повстанця. Історія журналу «Перець» триває досі.
Номер 11-12 «Локальної історії» завершує стаття історика Володимира Вʼятровича «Війна у форматі 3D», де автор міркує про те, як з чорно-білих фарб радянської історії, де є «наші» і «не наші» українці поступово перейшли до кольорових, усвідомили, що є різні й відмовились від визначення «Велика Вітчизняна війна». «Знати й досліджувати історію потрібно, — наголошує Володимир Вʼятрович, — щоб наша війна з Росією не стала ще однією світовою».
Навесні планують запустити однойменне видавництво «Локальна історія», яке буде спеціалізуватися на науково-популярній історичній лектурі: «Це будуть книжки українських та іноземних авторів. Першою вийде «Карпати. Коротка історія мандрів» Ірини Костенко — це історії 22 відомих карпатських курортів з понад 200 давніми світлинами. Пізніше плануємо видати книжку про силу опору українців у радянських таборах. Це буде 25 портретів відомих, на кшталт Мирослава Мариновича, так і маловідомих людей. Плануємо видати книжку швейцарського історика Фабіана Баумана про київський рід Шульгіних та їхній політичний вибір. А ще — книжку Ніла Прайса про вікінгів», — розповів головний редактор «Локальної історії» Віталій Ляска.
«Критика» — фаховий часопис
Часопис «Критика» виходить друком від 1997 року з ініціативи літературознавця, історика культури, професора Гарвардського університету Григорія Грабовича. «Критика» спеціалізується на сучасній есеїстиці та книжкових рецензіях. Раніше на сторінках «Критики» розгорталися дискусії та суперечки української інтелігенції щодо найрізноманітніших питань: від історії до сучасної української літератури — за це його називають культовим.
Редакторка часопису Юлія Бентя розказує: «Друковане й онлайнове видання — це цілком різні речі. Друковане видання має верстку, де значення мають не лише самі тексти, а й їх поєднання в просторі. Крім того, паперове видання дисциплінує видавця і читача, воно формує обличчя інституції, “матеріалізує” результати праці. Також передбачає триваліше і докладніше опрацювання текстів, аніж онлайнове».
Друкований журнал «Критика» виходить один раз на два місяці, себто шість номерів часопису на рік. Читачі отримують доступ до рецензій на українські та іноземні твори та публіцистики.
«Паперове число не так легко придбати з огляду на обмежені можливості розповсюдження, то читають його переважно передплатники або ті, кому пощастило придбати часопис в книгарні «Є» і декількох інших книгарнях — тобто це люди, які є нашими свідомими постійними читачами. Це коло людей залишається доволі стабільним протягом десятиліть», — пояснює редакторка Юлія Бентя.
До крайнього номера 11-12 «Критики», що вийшов наприкінці 2023 увійшли есеї поетки Ії Ківи, журналістки Світлани Ославської, політологині Урсули Штарк Урестаразу, шевченкознавця Олександра Бороня, письменниці Юлії Ємець-Доброносової та жуналістки й видавчині Оксани Форостини.
Цікавий погляд на Тараса Шевченка і його творчість пропонує літературознавець, доктор філологічних наук, завідувач відділу шевченкознавства Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка Національної академії наук України Олександр Боронь. Його матеріал «Гуляли, в карти грали…»: Тарас Шевченко і картярство» намагається прослідкувати, яке місце займали карти та інші азартні ігри у житті Тараса Шевченка й інтелігенції загалом. Російський поет Василій Жуковський у листі до Юлії Баранової від 23 квітня 1838 року пише, що викуп молодого Шевченка з кріпацтва став можливим завдяки картярській лотереї, у якій брав участь цар.
Поетка Ія Ківа розмірковує в есеї «Оборона людяності» про те, що таке творчість під час війни і як зберігати людяність завдяки мистецтву. Письменниця Юлія Ємець-Доброносова у тексті «Вибирати/Відкидати» розказує про українців, які роками змагаються за свою свободу, проводить паралелі з Другою світовою війною і цитує Жан-Поля Сартра: «Людина приречена на свободу».
Літературні рецензії присвячені новим книжкам 2022 і 2023 року, а також виданням іноземними мовами, на які варто звернути увагу. Це, зокрема, такі праці: «Леся Українка. Книги Сивілли» Тамари Гундорової, що вийшла у видавництві «Vivat» у 2023 році; «Непевний контин(г)ент: депортації із Західної України 1944–1953 років, режимне повсякдення, повернення» Тамари Вронської, що побачила світ у видавництві «Дух і Літера» у 2022 році; фотокнига про хати і людей Old Khata Book Ганни Ільченко, Світлани Ославської, яку надрукувало видавництво «Човен» у 2023 році; а також рецензія експерта з питань безпеки Джефрі Олсена на книжку дослідника російської пропаганди Іена Гарнера «Покоління Z. У серці фашистської молоді Росії» про націоналістичну ідеологію Владіміра Путіна, що вийшла у видавництві «Hurst Publishers» у 2023 році.
«Антиквар» — колекціонування мистецтва
Журнал «Антиквар» присвячений мистецтву і колекціонуванню: культурно-історичній спадщині та актуальним мистецьким явищам, приватній ініціативі та меценатству в музейній справі, просвітницьким проєктам і тенденціям артринку.
Ганна Шерман, директорка Видавничого дому «Антиквар» і головна редакторка журналу розказує, що «Антиквар» виходить з 2006 року і постійно розвивається: «У 2022 році ми долучили до медіахолдингу ще два культові українські журнали: часопис екранних мистецтв «КІНО-КОЛО», що виходив з 1997 до 2008 року, та журнал «Український театр», присвячений перформативному мистецтву, що виходив друком з 1917 до 2018 року».
Журнал «Антиквар» безкоштовно розсилають художнім та історичним музеям, науковим і спеціалізованим бібліотекам України. Крайній 132 номер вийшов у грудні 2023 року і присвячений творчості сучасного художника Володимира Микити, якому у лютому виповнилось 93 роки.
Однією з творчинь журналу стала дочка художника Олена Юрченко-Микита, яка вирішила зібрати інформацію про життя і творчість батька під однією обкладинкою: «Чому я була зацікавлена саме в журналі? Тому що завдяки грамотній добірці матеріалів на його сторінках можна розповісти і про самого митця, і про його оточення, і про події, що знайшли відображення в його картинах, — тобто вписати особистість у культурно-історичний контекст епохи».
Номер журналу побудований так, щоб читачі знайомились з постаттю Володимира Микити через мистецтвознавчі статті, інтервʼю художника і його особисті спогади. Увагу приділили також Закарпатській школі живопису, яка сформувалася на засадах західноєвропейського малярства початку ХХ століття та естетики народного мистецтва регіону. Одним з класиків цього напряму є Володимир Микита.
Художник і мистецтвознавець Михайло Сирохман пояснює у статті «Світ, що його збудував Микита» про особливість закарпатського малярства ХХ століття. У матеріалі «Естет із філософським поглядом на світ» про Володимира Микиту та нову експозицію, відкриту до 100-річчя Закарпатської школи живопису в Закарпатському обласному художньому музеї імені Йосипа Бокшая, розповідає завідувачка експозиційного відділу Олена Приходько. Стаття «Сім вечорів із Володимиром Микитою» — це біографія, розказана самим художником редакції журналу «Антиквар», кожен такий вечір присвячений якомусь важливому епізоду життя і творчості митця.
Живописець, член Національної академії мистецтв України Анатолій Криволап у матеріалі «Від самого початку я визначив його для себе як «закарпатського Брейгеля» ділиться своїми думками про особливості стилю Володимира Микити. А директор Мукачівського історичного музею, розташованого в замку Паланок, Михайло Белеканич у статті «Під дахом Паланку» розповідає про музей творів Володимира Микити і нову постійну художню експозицію маляра.
Цей спеціальний випуск «Антиквара» — самодостатній художній проєкт, який знайомить читачів з живим класиком, чиї роботи можна побачити у приватних колекціях та музеях.
Telegraf — сучасний дизайн
Telegraf.Design — це українське медіа про дизайн, креативні й технічні індустрії, яке регулярно, раз на рік, видає власний журнал. Кожен номер журналу присвячений різним темам, повʼязаним з українським дизайном.
Головна редакторка Telegraf Анна Карнаух розповіла таке: «Взялися ми за втілення першого друкованого Telegraf-у в розпал ковіду. Презентували його влітку 2021 на Книжковому Арсеналі, що якраз повернувся в офлайн після ковідного літа 2020. З того часу друкований Telegraf перетворився в окремий проєкт і навіть перестав сприйматися як журнал, а став серійним артбуком».
Крайній, 3 номер, «Telegraf. Воля» розказує про українські символи свободи і волі у значенні внутрішньої сили.
«Ми захотіли розповісти про Волю, про стиль життя українців, який поєднує внутрішню силу та нестримне прагнення до свободи. І про те як ця Воля виражається насамперед у візуальній культурі. «Telegraf. Воля» був технічно складним. Сторінки-витинанки були не найпростішим завданням, але наші партнери по друку впоралися», — ділиться головна редакторка Анна Карнаух.
Стаття журналістки Юлії Клебан «Ідеальний символ волі» присвячена українському тризубу, історії його походження, використання у Київській Русі і поверненню тризуба як державного символу після проголошення Незалежності.
У матеріалі «Український цифровий вимір: коли IT на боці твоєї свободи» журналіст Сергій Казарян міркує про технології, які активно застосовують у бізнесі і наданні державних послуг в Україні, рухають прогрес і визначають нашу першість у цифровізації, таким чином зміцнюють Україну: «Цифрові продукти від українських розробників доводять свою першість і за кордоном. Як-от застосунок Headway, що містить стислі виклади бестселерів жанру нонфікшн та лише за рік від запуску став лідером за кількістю завантажень у цій ніші. 2023 року Headway здобув відзнаку Editors’ Choice від App Store в США та став App of The Day 5 разів поспіль».
У статті «Ми вільні, поки ми сміємося. Феномен українського гумору в найтемніші з часів» журналістка Юлія Клебан аналізує, як українці жартують під час війни. Матеріал не обійшовся без славнозвісного «Запорожці пишуть листа турецькому султанові» і його порівняння з 13 прикордонниками на острові Зміїний у лютому 2022 року. А меми про ворожі ракети, громадянську війну в Росії і Кримський міст зібрані з просторів інтернету і дбайливо проаналізовані. Висновок: сміятись з ворога можна і треба, бо це знищує страх перед російською армією і допомагає її подолати.
Матеріал «На межі: Як українці поєднують традиції та сучасність» автора Telegraf.Design Захара Манухова присвячений національній кухні в переосмисленні бренд-шефа Дмитра Борисова, побутовим речам, дизайн яких нагадує старовину, українській вишивці у колекціях модного бренду FROLOV, ювелірному мистецтву, яке тяжіє до автентичності та сучасної музики, яка поєднує в собі фольк і техно.
«Воля в українському кіно» — це інтервʼю менеджерки бренд-комунікацій Projector Тоні Чундак з режисером кінострічки «Памфір» Дмитром Сухолитким-Собчуком. У цій розмові Дмитро Сухолиткий-Собчук міркує про важливість знати свою сімейну історію і говорить про важливість знімати ігрове, а не лише документальне кіно.
«Синтетика» — людина і технології
Журнал «Синтетика» — це новий проєкт Projector Publishing, який спеціалізується на візуальній культурі, технологіях та інноваціях. Перший випуск «Синтетики», який вийшов друком в останні дні лютого 2024 року, присвячений штучному інтелекту (ШІ), ризикам і перевагам використання ШІ в роботі і цікавим дослідженням нашого майбутнього. Поки регулярність виходу журналу «Синтетика» невідома, автори хочуть зрозуміти, чи відгукнеться такий формат аудиторії.
Головна редакторка «Синтетики» Анна Карнаух розповідає про ідею створення цього журналу: «Сама ідея говорити про передові технології не в цифровому, а в аналоговому форматі трішки схожа на парадокс. І цим вона нам сподобалася. Та ми не пишемо речі, які люди можуть знайти на форумах, чи швидкоплинні події. Ми захотіли піднятися на сходинку вище і поговорити про ширшу ситуацію. Що технології приносять в наше життя: які можливості і які страхи відкривають. Як наше суспільство змінюється під впливом технологічного прогресу, як технології розвиваються під впливом суспільства та загальною присутністю людського фактора».
Тексти написані так, щоб кожен, хто хоч трохи цікавиться технологіями, зміг зрозуміти, як працює штучний інтелект на практиці і як його застосовувати з максимальною користю для себе. Спойлер: потрібно чітко формулювати свій запит, описувати бажаний результат і надавати ШІ референси для роботи.
Крім пояснень, як працюють складні технології і які баталії відбуваються зараз у світі діджиталу, автори — Ольга Балашова, Надія Баловсяк, Олена Булигіна, Денис Пристай та інші — рекомендують програми та застосунки, які стануть у пригоді під час роботи або допоможуть розважитись.
Наприклад, існує мобільний застосунок Pamera, що генерує з фотографій короткі вірші. Технологія складна, але в результаті ви отримуєте англомовний чотиривірш, що описує ваше фото у стилі магічного реалізму Хорхе Луїса Борхеса, про це розповідає редакція.
У статті з красномовною назвою «Обʼєднай ШІ зі своїми талантами» автор і викладач на курсах по продуктовому дизайну і менеджменту в інституті Projector Денис Суділковський каже: «Майбутнє прийшло, і його навіть помітили, але, напевно, ще не осягнули масштабу цих змін. Машини навчилися вчитися».
Автор аналізує ринок праці, міркує про те, які професії може замінити ШІ найближчим часом, чого варто боятися, а що треба терміново опановувати. Автор каже, що старше покоління відмовляється від використання штучного інтелекту та технологій у своїй діяльності, а молодь і школярі активно ними користуються. Натомість молодь каже: «Навіщо робити нудну роботу, якщо можна більше часу витрачати на творчість, поки ШІ робить домашку» і в цьому є частка правди. Головне — навчитися якісно використовувати ці технології і посилювати свої вміння, щоб контролювати ті самі технології, пояснює Денис Суліковський.
Автор Projector Денис Пристай у матеріалі «Дістатися горизонту, або про який ШІ ми говоримо» розказує, що існує два види ШІ: перший — знайомий нам усім більш механічний, він обчислює, шукає і фільтрує інформацію. І другий, що стане справжнім проривом у науці, бо буде здатен самостійно генерувати думки і сенси. У нього можуть бути навіть емоції. Поки єдиною перешкодою у його створенні є те, що людство не дослідило мозок і його роботу. Коли це станеться — зʼявляться машини і роботи, які будуть думати і відчувати (такі собі ВОЛЛ-І та Єва). Проте також існує ризик 5%, що ШІ винищить людство, застерігає Денис Пристай.
У цьому випуску «Синтетики» авторки Софія Коваленко, Поліна Христоєва та Інна Христюк розповідають про молекулярно-друковану їжу майбутнього, яку будуть доставляти людям, адже ніхто не захоче витрачати години на готування. А ще про нову моду «Люми»: «Завдяки наноматеріалу, з якого будуть зроблені «Люми», у 2091 році люди зможуть генерувати власну енергію під час рухів (і навіть дихання). Одяг буде взаємодіяти з нервовою системою, яка також працює за принципом електричних імпульсів. Так підсиляться нейронні зв’язки й мозкова активність».
Зараз це звучить неймовірно, проте кілька десятків років тому люди теж би не повірили в існування всесвітньої павутини, що огортає планету, а ми без неї не можемо жити.
Окремо треба сказати про дизайн: він створений за допомогою ШІ і виглядає не просто космічно, а й неймовірно стильно. Журнал хочеться розглядати, вдивлятися в обличчя, щоб відрізнити людей від роботів і заглянути краєм ока в майбутнє.
Журнал «Синтетика» вчить не боятися ШІ, а приручити його і використовувати з користю для себе та людства загалом.
