На межі травня й червня традиційно відбувається один з найбільших культурно-мистецьких фестивалів — Книжковий Арсенал, що збирає читачів і читачок, фахівців і фахівчинь сфери для зустрічей і розмов про актуальні виклики і книжковий ринок. У 2025 році фокус-тема подій: «Все між нами — переклад», — і йдеться про порозуміння через текст, взаємодію різних спільнот, досвідів, країн і культур.
Команда медіа «Сенсор» зафіксувала думки, які прозвучали від спікерів під час п’яти різних розмов і дискусій. Передусім це про роль перекладу і перекладача, який виступає своєрідним медіумом між двома мовами й культурами. Завдання перекладачів: не доповнювати автора чи авторку, а транслювати всі ті смисли, які першопочатково були закладені в тексті. А в сьогочасних реаліях, щоб говорити про українську літературу, важливо не тільки робити якісні переклади, а й могти прокомунікувати зі світовою аудиторією про українські контексти, історію, сьогодення чи постать автора, щоб і презентувати українську культуру, і зробити нас видимими для міжнародної спільноти. Якщо йдеться про розрив досвідів, то роль перекладачів і будь-яких інших медіумів — бути готовими вислухати і зрозуміти у відповідь, оскільки переклад — не тільки про порозуміння, а й нагода перевідкрити себе та інших.
Дискусія «Література як засіб культурної дипломатії: розмова з лауреатами премії Drahomán Prize»
Спеціальна програма Українського ПЕН. Співорганізатори: Український інститут, Український інститут книги.
Учасники: Клаудія Дате, Катажина Котинська, Ірина Дмитришин, Володимир Шейко, Олександра Коваль. Модераторка: Анна Вовченко.
На дискусії спікери — громадська діячка Олександра Коваль і фахівець із культурної дипломатії Володимир Шейко — висловилися про те, що інтернету й вікіпедії недостатньо для занурення в український контекст, бо вони не впливають на емоції як художній текст. Тому література як усамітнений, індивідуальний вид мистецтва стає найглибшим сентиментом до «іншого» — зокрема, до того, щоб долучитися до української культури.
Перекладачка Ірина Дмитришин вважає, що для представлення творів світові потрібно балансувати між якісною літературою і літературою для більшої аудиторії.
«Роль авторів сьогодні — не тільки популяризувати власний доробок й українську літературу, а й пояснювати контексти і те, що відбувається в Україні зараз. Адже не вся література має бути актом дипломатії і не претендує нею бути. Книжка не зможе розказати про контексти самостійно, тому до розмови також треба залучати видавництва, авторів і перекладачів, якщо йдеться про міжнародний простір».
Лауреати премії Drahomán Prize підсумували, що перекладна книжка стає і вікном у чийсь світ, і дзеркалом, яке допомагає як іншим культурам, так і країні, звідки походить оригінальний текст побачити самих себе.
Дискусія «Українська суб’єктність: Поміж глобальним Заходом і глобальним Півднем»
Співорганізатор: Інститут Фронтиру.
Учасники: Катерина Ботанова, Максим Буткевич, Катерина Зарембо, Євген Глібовицький. Модераторка: Ольга Муха.
Експерт із довготривалих відносин Євген Глібовицький каже, що суб’єктність — це спроможність ухвалювати рішення за самих себе, заявити про себе і при цьому готовність зважати на інших суб’єктів відносин.
Арткритикиня і перекладачка Катерина Ботанова порівнює суб’єктність із запереченням єднання з центром сили і водночас зі здатністю усвідомлювати варіанти власного майбутнього, відповідати за ці варіанти і так впливати на інші суб’єкти.
«Деколонізація починається, коли з’являється суб’єктність, а не навпаки».
Дослідниця і письменниця Катерина Зарембо каже, що ми вимагаємо від світу, щоб він терміново про нас дізнався. Проте якщо не на рівні інформації, то на рівні емпатії ми теж маємо цікавитися країнами світу, щоб вони цікавилися нами.
«Ми перевизначаємо багато понять, і це перевизначає нашу комунікацію з іншими, тому важливо наполегливо і для себе самих розібратися і заново зібрати ці терміни й поняття (категоріальний апарат), які (який) сьогодні набувають (набуває) нового значення».
Правозахисник і журналіст Максим Буткевич підсумовує, що зараз ми шукаємо себе, тому не вписуємося у звичні межі, але при цьому втілюємо цінності Глобального Заходу, що вибудовуються на повазі і правах людини, і ключовий запит Глобального Сходу, а саме: справедливість. Надалі у процесі власного розвитку ми можемо поламати звичні патерни і стати своєрідним містком між цими двома загальноприйнятими поняттями-просторами.
Дискусія «Переклад досвіду: чи мови достатньо?»
Співорганізатор: Радіо Хартія.
Учасники: Наталка Маринчак, Євгеній Володченко, Олена Апчел, Оксана Стоміна.
Модераторка: Іванна Скиба-Якубова.
«“Не розуміти через брак досвіду” — це штучно будувати стіни між спільнотами чи людьми з різним травматичним досвідом. Важливо перетинати ці лінії і не проживати травму в окремих групах. Будь-яка розмова про травматичний досвід відчувається через емпатію. І тут варто залишатися на достатньому рівні співчуття».
«Із людьми зі спільним досвідом мова не завжди потрібна, достатньо мовчанки, кивання чи обіймів — і тут уже йдеться передусім про безпечний і комфортний простір для такого формату спілкування».
Дискусія: «Наша історія, наші втрати, наш Крим, або Як говорити з іноземними аудиторіями про Україну?»
Учасники: Радомир Мокрик, Саша Довжик, Алім Алієв, Тетяна Філевська.
Модераторка: Валентина Сотникова.
На дискусії спікери поділилися, що в комунікації зі світом треба шукати теми, які цікаві і нам, й іншим, звертатися до того, що хвилює людство загалом, і давати свою українську відповідь. Важливо знати ту світову спільноту, якій ми намагаємося пояснити себе, і постійно знаходити необхідні ключі, щоб розповісти навіть базові речі. Водночас частина нашої відповідальності в комунікації зі світом — перевідкрити себе для нас самих, дослідити себе.
«Кожен українець й українка мають бути істориками й історикинями, щоб розповідати про себе, про свою країну своїми голосами».
«Глибокий контакт і сталі партнерства народжуються з інвестування себе і своїх ресурсів у пізнання інших, розуміння турбот, які їх хвилюють. Це дозволить бути сензитивними в нашому діалозі зі світовими спільнотами і не ретравмувати у процесі взаємин».
«Нам також варто думати про те, аби намацувати точки дотику з тими країнами, що мають спільний для нас досвід спротиву».
Перекладацький діалог: початківці та професіонали. Різниці досвідів, виклики, страхи, досягнення та інструменти
Учасниці: Алла Татаренко, Мар’яна Климець, Юлія Стахівська, Олександра Лактіонова.
Модераторка: Оксана Зьобро.
Подія проходить у межах міжнародного проєкту CELA.
«Хороший переклад — це коли текст у перекладі викликає в читача такі самі емоції, які викликає в оригіналі. Для цього перекладачеві потрібно пропустити оригінал через себе й випробувати на самому собі власний переклад. Важить також і досвід роботи з текстами, бо мову знати важливо, але окремої навички потребує уміння перекласти-перевести сенси з однієї мови й культури на іншу й нічого не загубити».
Перекладачка Алла Татаренко підмічає, що у процесі перекладу іноді виникає спокуса сказати краще за автора, — важливо все ж таки зберегти текст перекладу наближеним до оригіналу. Виняток заміни на доречніше слово чи деталь можливий тоді, коли це не примха, а вибір, продиктований глибинним вникненням у текст.
