2 грудня у Львові відбувся музичний перформанс «ВЕРТЕП» у виконанні Харківського та Львівського театрів ляльок. Показ провели у межах Всеукраїнського театрального Фестивалю-Премії «ГРА».
«ВЕРТЕП» — це дійство-ритуал, у котрому переосмислюють тему Різдва в сучасних українських реаліях. Він розповідає про те, що відбувається в країні і як тепер звучить наш простір. Прем’єра перформансу відбулася минулого року: «ВЕРТЕП» ставили на фестивалях у Лодзі, Кельні, Шарлевіль-Мезьєрі. 20 грудня львів’яни зможуть ще раз відвідати виставу, а наступного року її планують показати у Польщі.
Традиційно вертеп — різдвяне дійство з піснями, жартами й іронічними п’єсами, які ставили мандрівні музиканти й актори. Зазвичай виступ (як і вертепна скринька) складається з двох частин: різдвяної драми, де оповідають про народження Христа, і сатиричної інтермедії. Ця друга частина («народна») може змінюватися залежно від регіону, часу чи здібностей виконавців. Також вертепом називали театр, у якому виставу розігрували ляльками (маріонетками) у великій дерев’яній скриньці.
Про те, якою є ця вистава, розповідають режисерка постановки-перфомансу Оксана Дмітрієва, художник Костянтин Зоркін та хормейстерка Катерина Курдіновська.
Оксана Дмітрієва, режисерка:
«ВЕРТЕП» став для нас важливим досвідом. Це дуже цікава співпраця зокрема з харківським художником Костею Зоркіним. Він робить дивовижні артоб’єкти: будинки, дощечки, черепи, пташечки, — і коли я побачила його скульптури, то сказала, що це могла би бути вистава, а саме ці об’єкти відгукуються для вертепу.
Формула вертепу: Різдво відбувається тут і зараз. А «тут і зараз» для нас тоді — це 2023 рік, який ми зустрічали, а тому всі чітко розуміли, хто такий новітній Ірод. У цьому плані наш вертеп дуже сучасний, хоча в ньому звучать уривки з Біблії, Євангеліє від Матвія про народження Христа, колядки Слобожанщини, а ще колядка УПА на мотив «Нова радість стала» — вона теж про війну в Україні. Завдяки таким давнім текстам «ВЕРТЕП» стає більше схожим на ритуал, у якому зібрана наша лють і надія, бо ми знаємо, що світло неодмінно переможе.
Музичну частину з оркестром нам допомогли сформувати колеги зі Львова, й це для нас дуже цінно. Ми приїхали з умовним каркасом вистави, а за два тижні доробили її разом із колективом Львівського театру ляльок. Й от зараз «ВЕРТЕП» знову мандрує і країною, і світом, це мене дуже тішить, бо ми розповідаємо про себе та свою культуру.
Цей вертеп незвичний, нетрадиційний. Коли я ставила перфоманс, то думала про вертеп, який раніше робили перед Другою світовою війною французькі авангардисти. Це теж був дуже потужний меседж мовою символів і сучасності. Тому мені здається, що сама форма вертепу досі актуальна. Авангардисти тоді робили його без слів, він не обмежувався сталими образами й концепціями, тобто це зробили художники з їхньою безбашеністю й польотом фантазії.
Але наш вертеп зовсім інакший і не має до цього стосунку, бо ми говоримо про власний біль. Він віддзеркалює те, що відбувається з нами зараз. «ВЕРТЕП» темний, його непросто дивитися. Але в ньому є надія і світло, які переможуть пітьму, бо так було завжди.
Костянтин Зоркін, художник:
У виставі все архетипічно, а поняття «любов», «смерть», «дружба», «ворог», «наші», «не наші» — такі абстрактні й міфологічні, проте водночас стають дуже конкретними, тому ми чітко розуміємо, про що йдеться. Я спирався на те, що робив поза театром як художник, зокрема йдеться про мої інсталяції, скульптури й образи, що виникли до вторгнення і під час нього — пташки, черепи, будинки. Деякі з цих об’єктів я створив для виставкового проєкту «Захисний шар», котрий також стосувався війни і розповідав про моє рідне місто Харків.
Я намагався робити об’єкти, які не є ляльками, а скоріше обʼєктами ритуальними, перформативними. «ВЕРТЕП» відсилає нас до вічної, священної історії, котра не має часового виміру. І дія, яку поставила Оксана Дмитрієва, і пісні, які звучать, дивовижно перегукуються з моїми творами. Наприклад, із пташками, котрі я вже створюю безліч років. Виявляється, що у слобожанських колядках ідеться саме про пташок, квітку, дерево — це образи нашої культури, котрі ми відчуваємо і транслюємо, навіть якщо не знаємо про етнографічні першоджерела.
Для нас було особливим ставити «ВЕРТЕП» саме в Харкові, минулого року, коли місто було ще порожнім. Тоді це стало справді ритуалом подолання смерті.
Катерина Курдіновська, хормейстерка:
Я фольклористка і погодилася співпрацювати з театром ляльок, тому що мені було цікаво представити саме Слобожанську традицію співу. Над музичною частиною зі мною працювала також мисткиня Марічка Чічкова. Ми додали до вистави пісень із Сахновщинського району, кілька з села Огіївка і ще з різних регіонів України. Марічка Чічкова внесла також стрілецьку колядку. Усі пісні перегукуються з тим, що відбувається на сцені, й розвивають історію.
Наші колядки дійсно особливі і варті того, щоби їх почуло багато людей. Узагалі ці пісні — те, що залишається з людьми. Під час вистави глядачі чують їх, а потім можуть понести далі: заколядувати для своїх рідних, близьких чи навіть для незнайомих.
Для «ВЕРТЕПУ» ми зібрали автентичні тексти й мелодії колядок, а манеру співу (саме акторську) залишили сучасну. Це наче утворює зв’язок минулого з сьогоденням, єднає глядачів й акторів на сцені, адже кожен у залі може відчути себе у центрі тих подій, що відбуваються. Традиційна музика згуртовує і допомагає повернутися до коріння, до того, ким ми є насправді, а це саме те, що нам потрібно зараз.
«ВЕРТЕП» — вічна історія. Вертепи раніше були актуальними і залишаються сьогодні, бо кожного разу вони інакші, адже немає сталого сценарію. Проте ці дійства завжди відгукуються людям, тому що вертеп представляє всі події і персонажів дуже яскраво, живо й у потрібний момент.
