Вправи з обручами. Залаштунки

У 2025 у видавництві Vivat вийшло перевидання культового роману Юрія Андруховича «Дванадцять обручів» (2003). «Сенсор» публікує серію есеїв. У першому — редакторка Олена Рибка розповідає, як видавництво повертається до реактуалізації класики, у другому — літературознавець і антоничезнавець Данило Ільницький міркує про поета Богдана Ігоря Антонича та його зображення у романі Андруховича, у третьому — автор роману Юрій Андрухович відповідає Данилу Ільницькому та розповідає про залаштунки створення роману.

На початку 2000-х роман Юрія Андруховича «Дванадцять обручів» став сенсацією. І через те, як і про що був написаний, і через те, що зазвучав виклично й провокативно, збуривши дискусії й запаливши гостру суперечку в тодішніх медіа. Щоправда, головно всі зосередились на обговоренні шостого розділу цього роману, де викладалась нібито біографія Богдана Ігоря Антонича — а насправді було запрошення до гри, я би навіть припустила, що й запрошення до пізнання тексту і претексту, якщо говорити в стратегіях рецептивної естетики. Запрошення до вправ із обручами, де кожен може віднайти свою точку балансу й точку зору.

Під час першої зустрічі з героями роману, я пройшлась цими обручами у зворотному порядку: рецензії й дискусії — сам текст роману, уже з автокоментарем автора — і нарешті поезії Богдана Ігоря Антонича. Але саме через цей обернений рух полюбила роман за метафорику і ту особливу іронію та провокативність, притаманні текстам Юрія Андруховича. За те, що він відкрив шлях до Антонича, але головно за те, як описує химерний і похмурий світ України 90-х із усіма її суперечностями, із тим, як вона проходить процес автодеколонізації, самозаглиблення й самовизначення. Країна проходить свої дванадцять обручів: від від ейфорійного старту до темних закутків, де свобода поки що більше нагадує нічну трасу без дорожньої розмітки. І ті всі нічні переїзди, розмови, галюцинації на межі й затяжні блукання — це не просто пригодницька лінія, а щоденник країни. Зараз ця лінія через часову дистанцію прочитується геть інакше, аж до подиву, як сильно змінились усі ми й наш простір —  інформаційний, культурний, економічний. І водночас текст Юрія Андруховича зберігає актуальність і принадливість, як це завжди буває з доброю літературою. 

Згадую, як Марко Павлишин запропонував розглянути «Дванадцять обручів» через пошук балансу (і напруги) між трьома змістами людської свідомості: «Перший — прагнення істини, сутности, стабільної опори. Другий — усвідомлення примарності всього, що може прикидатись, як істина, сутність чи стабільна опора. І третій, який зм’якшує потенціяльний нігілізм другого: повсякденний людський досвід, у якому мають місце великі і маленькі блага, що ними можна радіти, як-от любов, її тривалість або відновлюваність, та вічне повернення її початку» (Сучасність, 2004 рік; «Дванадцять обручів» Юрія Андруховича, або Туга за серединою). Він привертав увагу до того, що «обруч — периметр довкола порожньої середини», до відсутності центру і до того, як герої намагаються балансувати в умовах, у яких опинились волею наратора.

З часом я жартома стала поділяти людей на тих, для кого цей текст — найулюбленіший, і на тих, хто, як Данило Ільницький, може пояснити, чому «”Дванадцять обручів” — не мій роман про Антонича (якщо, зрештою, він взагалі є романом про Антонича)». Зрештою, саме усвідомлення того, скільки людей повертаються до «Дванадцяти обручів», спровокувало розмову із Юрієм Андруховичем і пропозицію подумати про перевидання тексту. 

У червні 2024 року, розніжені дрогобицьким сонцем і натхненні доброю поезією й густою прозою, що лунала під час Шульцфесту, ми говорили з літературознавцем Данилом Ільницьким про Богдана Ігоря Антонича — і принагідно я поділилась ідеєю перевидання роману у видавництві Vivat. Перевидання, що повертатиме нас до тексту, який провокує осмислювати шлях, який ми пройшли, країну й самих себе. Бо Андрухович будує не один наратив, а цілу мережу коридорів і фальшивих виходів, де містифікація змагається з фактом, а Антонич — із власною тінню, де ніколи не знаєш, хто ж таки насправді цей герой, у якій він іпостасі, у якому втіленні. А коли історія починає звучати як легенда, значить, десь поруч народжується новий міф — той, що ми зрештою називаємо Антоничіаною. 

— Я би міг, здається, написати післямову, — задумливо сказав тоді Данило.  —  Мені здається, щодо «Дванадцять обручів» і досі багато непроговореного й такого, що може започаткувати нове осмислення тексту.

Так ми тоді й вирішили.

Ми поринули в ілюстрування, за яке взялась художниця Лариса Чайка — харків’янка, яка через повномасштабне вторгнення опинилась у Львові, у самому вирі мистецького життя, яка перевідкривала для себе і творчість Богдана Ігоря, і творчість Юрія, маршрути львівські й карпатські. Обкладинку до найновішого видання «Дванадцять обручів» створила Євгенія Полосіна. Відчуття замкненого лабіринту, викривлена перспектива простору нагадує малюнки Ешера й передає абсурдність і гротескність світу, у якому існують герої. Силуети фігур у синьому кольорі — це тіні, примари чи множинні «я», що підкреслюють тему розмитої ідентичності та пошуку себе. Розташовані під різними кутами, вони створюють ілюзію руху, але насправді це радше  візуалізація обручів, із обертання яких неможливо вирватися.

І коли вже готові були ілюстрації, Данило надіслав післямову, яка стосувалась власне сюжетів, де оприявнюється Антонич, а не була післямовою до всього тексту або ж ключем до розуміння, який міг би пропонуватися читачеві з рефлексіями щодо часу / героїв / змін. Післямова, яка полемізувала і з самим текстом, і з його автором, запрошувала до розмови.

І зрештою ми вирішили, що саме як діалог, як керована дискусія ця післямова й має відбутися. Саме тому перед вами постане низка публікацій: інтелектуальний есей літературознавця та есеїста, автора книжки «Антонич від А до Я», Данила Ільницького — і відповідь на нього Юрія Андруховича. 

Діалог між Данилом та Юрієм підсилює багатошаровість тексту, про який вони говорять, про роман, який постає перед нами у вигинах маршруту й обертанні дванадцяти обручів, у зникомому розпросторюванні і з’явах персонажів, яких так легко впізнати тим, хто жив у час писання тексту, у напівтонах міфу про Антонича і загалом міфу про те, а що ж таки хотів сказати автор. Співрозмовники рухаються по краях цього міфу й уважно стежать, як змінюється предмет розмови, як дискусія постає на межі між текстом і реальністю, між історією та її альтернативними маршрутами, між життям і тим, що ми про нього розповідаємо.

І попри суто книжковий ґенезис цього задуму, він раптом розгорнувся значно ширше — у медійну, суспільну, ще одну культурну площину. Усі ці суперечки, уточнення, підколки й зустрічні аргументи запрошують читача не просто перечитати роман, а ввійти в розмову: із критиками, з авторами, з тією Україною, яка пересувалася нічними дорогами дев’яностих, і з тією, яка сьогодні намагається осмислити свій шлях.

Провокацією інтелектуальною, інтерпретаційною, культурною. Вона лиш пропонує піти за героями — через обручі, повороти, пастки й видіння — і в якийсь момент у темряві дороги раптом побачити: за кілька метрів попереду хтось зупинився й вдивляється у сяйво Місяця. Важко сказати: це Антонич? це професор Доктор? це герой буремних дев’яностих? чи це читач, який зачепився за якийсь із обручів.

Перевидання «Дванадцяти обручів» дало нам шанс повернутися до тексту, що вже давно живе в українській культурі не лише як роман, а як спосіб мислення про літературу, свободу, містифікацію та — хоч як парадоксально — про історію. І народжується альтернативна, примхлива, калейдоскопічна Антоничіана — такий собі літературний «мультиверс», де поет може бути водночас міфом, персонажем, голосом із майбутнього і фантомом, що повертається у сучасну нам країну.

Саме тому ця полеміка — не додаток і не коментар до роману, а жива лабораторія: зіткнення двох оптик, які обсервують Антонича і «Дванадцять обручів», зберігаючи взаємну приязнь, але не поступаючись власною думкою. У цих текстах немає переказу — натомість є спроба зрозуміти, що саме в «обручах» і досі провокує, вміє розбурхувати читача так само, як і в момент своєї появи.

Тож запрошуємо до діалогу. І до вправ із обручами.