Яким Леся Українка чула Крим

авторка Марина Губіна - 16.08.2024 в Культура

Крим є одною з точок на карті, без якої розмова про життя та творчість Лесі Українки буде неповною. І навпаки, важко говорити про культурну історію півострова і не згадати, яким він зафіксований у текстах та листуванні драматургині.

Згадки про Лесю Українку є й у міському просторі Криму: у Балаклаві стоїть памʼятник авторці, а у Ялті — монумент та музей. Принаймні так було раніше, бо з російською окупацією все змінюється. Так, на початку тижня інформаційна агенція «Голос Криму» повідомила, що музей Лесі Українки остаточно припинив існування. Спершу, ще у 2015 році, його було перейменовано у «Ялтинський історичний музей», а потім його зачинили на тривалу реконструкцію. Після відкриття в ньому вже не було експозиції, повʼязаної з Лесею Українкою, тільки декілька загальних фото та письмовий стіл, за яким вона працювала.

Попри спроби фізично знищити памʼять про Лесю Українку на півострові, Кримські ландшафти та культура лишаються закарбованими у текстах драматургині. Зокрема, і звуки, які зараз можуть почути далеко не всі охочі. 

У співпраці з проєктом «Шум» розповідаємо, як звучить Крим у поезіях Лесі Українки.

Хоч не зруйнована — руїна ся будова,
З усіх кутків тут пустка вигляда.
Здається, тільки що промчалась тут біда,
Мов хуртовина грізная, раптова.
(«Бахчисарайський дворець»,  1891 р.)

Ханський палац в Бахчисараї

Ханський палац (крим. Han Saray), Бахчисарай

Та навіть цей нерадісний сюжет звучить для Лесі Українки шумом води у невеликому фонтані, який розташований у Ханському палаці. Тендітне крапання і справді нагадує сльози, особливо у тиші внутрішнього дворика Хан-сараю.

Тут водограїв ледве чутна мова, —
Журливо, тихо гомонить вода, —
Немов сльозами, краплями спада;
Себе оплакує оселя ся чудова.
(«Бахчисарайський дворець», 1891 р.)

Тихе хлюпотіння води у фонтані пануватиме недовго, бо незабаром місто наповниться звуками азанів, якими муедзини кликатимуть кримців до обовʼязкової молити. А поки мінарети завмерли у тиші, є шанс почути навіть порухи виноградного листя.

Скрізь мінарети й дерева сріблисті
Мов стережуть сей тихий сонний рай;
У темряві та в винограднім листі
Таємно плеще тихий водограй.
(«Бахчисарай», 1891 р.)

Фонтан в Ханському палаці в Бахчисараї

«Фонта́н слі́з» (крим. Közyaş Çeşmesi) в Ханському палаці, Бахчисарай

Часом вітер набирає чималої сили, підкорює гомін міста, перетворює поодинокий шурхіт листя та гілочок на величезну симфонію дерев. Фінальним її акордом стає гудіння дзвону, який теж не встояв проти стихії. Непохитними лишаються тільки гори, але й вони відлунюють буйні пориви вітру, зіштовхують його з морем.

Гомону з міста не чутно гучного,
З бору соснового шум тут іде;
Гори лунають од вітру буйного,
Часом де дзвін загуде…
(«Надсонова домівка в Ялті», 1891 р.)

Та найбільше в поезіях Лесі Українки чутне Чорне море: у сонячний безвітряний день та у нічну негоду, делікатний шум прибою та голосні ляскання хвиль об камʼянисті береги, почуте звіддалік або ж на самому узбережжі.

Думки навіває мені тепер Чорнеє море –
Дике, химерне воно, ні ладу, ні закону не знає,
Вчора грало-шуміло воно
При ясній, спокійній годині,
Сьогодні вже тихо й лагідно до берега шле свої хвилі,
Хоч вітер по горах шалено жене сиві хмари.
(«Уривки з листа», Ялта, 1897 р.)

Чорне море

Нічні зітхання моря наслідують нерівномірним ударам серця темної безсонної ночі, коли все, здається, завмерло в очікування ранку і чутно тільки шум води та власне полохливе дихання.

Цілу ніч до зорі я не спала,
Прислухалась, як море шуміло,
Як таємная хвиля зітхала
І як серце моє стукотіло.
(«Безсонна ніч», Євпаторія, 1891 р.)

А бувають і геть не тихі епізоди, коли море показує всю свою силу, шалено стогне та б’ється об берег. В такі вечори шум хвиль затуляє звуки пташок, які відчайдушно змагають з негодою, буває, тільки чути тріск поодиноких човнів, яким не пощастило опинитися у воді.

В темний вечер сижу я в хатині;
Буря грає на Чорному морі…
Гомін, стогін, квиління пташині,
Б’ється хвиля, як в лютому горі.
(«Негода», Євпаторія, 1891 р.)

Серед чистого моря хвилі та вітер об’єднуються у тоншу симфонію, ніж на узбережжі. Тепер їх не відлунюють гори, а гомін міста не заважає вслухатися у безкраї простори й творити свою пісню.  

Грай, моя пісне, як вітер сей грає!
Шуми, як той шум, що круг човна вирує!
Дарма, що відгуку вітер не має,
А шум на хвилиночку погляд чарує!..
(«Грай, моя пісне!», 1890 р. 17 серпня)

Леся Українка і Олена Пчілка, Ялта, 1898 рік.

авторка
Марина Губіна