Яким Леся Українка чула Крим

Крим є одною з точок на карті, без якої розмова про життя та творчість Лесі Українки буде неповною. І навпаки, важко говорити про культурну історію півострова і не згадати, яким він зафіксований у текстах та листуванні драматургині.

Згадки про Лесю Українку є й у міському просторі Криму: у Балаклаві стоїть памʼятник авторці, а у Ялті — монумент та музей. Принаймні так було раніше, бо з російською окупацією все змінюється. Так, на початку тижня інформаційна агенція «Голос Криму» повідомила, що музей Лесі Українки остаточно припинив існування. Спершу, ще у 2015 році, його було перейменовано у «Ялтинський історичний музей», а потім його зачинили на тривалу реконструкцію. Після відкриття в ньому вже не було експозиції, повʼязаної з Лесею Українкою, тільки декілька загальних фото та письмовий стіл, за яким вона працювала.

Попри спроби фізично знищити памʼять про Лесю Українку на півострові, Кримські ландшафти та культура лишаються закарбованими у текстах драматургині. Зокрема, і звуки, які зараз можуть почути далеко не всі охочі. 

У співпраці з проєктом «Шум» розповідаємо, як звучить Крим у поезіях Лесі Українки.

Та навіть цей нерадісний сюжет звучить для Лесі Українки шумом води у невеликому фонтані, який розташований у Ханському палаці. Тендітне крапання і справді нагадує сльози, особливо у тиші внутрішнього дворика Хан-сараю.

Тихе хлюпотіння води у фонтані пануватиме недовго, бо незабаром місто наповниться звуками азанів, якими муедзини кликатимуть кримців до обовʼязкової молити. А поки мінарети завмерли у тиші, є шанс почути навіть порухи виноградного листя.

Часом вітер набирає чималої сили, підкорює гомін міста, перетворює поодинокий шурхіт листя та гілочок на величезну симфонію дерев. Фінальним її акордом стає гудіння дзвону, який теж не встояв проти стихії. Непохитними лишаються тільки гори, але й вони відлунюють буйні пориви вітру, зіштовхують його з морем.

Та найбільше в поезіях Лесі Українки чутне Чорне море: у сонячний безвітряний день та у нічну негоду, делікатний шум прибою та голосні ляскання хвиль об камʼянисті береги, почуте звіддалік або ж на самому узбережжі.

Нічні зітхання моря наслідують нерівномірним ударам серця темної безсонної ночі, коли все, здається, завмерло в очікування ранку і чутно тільки шум води та власне полохливе дихання.

А бувають і геть не тихі епізоди, коли море показує всю свою силу, шалено стогне та б’ється об берег. В такі вечори шум хвиль затуляє звуки пташок, які відчайдушно змагають з негодою, буває, тільки чути тріск поодиноких човнів, яким не пощастило опинитися у воді.

Серед чистого моря хвилі та вітер об’єднуються у тоншу симфонію, ніж на узбережжі. Тепер їх не відлунюють гори, а гомін міста не заважає вслухатися у безкраї простори й творити свою пісню.