Літо в 1929 році виявилося доволі мінливим; серпень, наприклад, був аж надто спекотним. Так само палали пристрасті у світових та радянських новинах. Погляньте лише:
— На початку серпня німецький дирижабль «Граф Цепелін» здійснює перший в історії повітроплавання кругосвітній переліт. Він триватиме менше ніж місяць. Дирижабль подолає 34 тисячі кілометрів, летячи в середньому зі швидкістю 115 км/год. Він зробить лише три проміжні посадки у Фрідріхсгафені, Токіо і Лос-Анджелесі.
— У Палестині, що тоді, після Першої світової війни, була під Британським мандатом, відбуваються заворушення. Вони стаються внаслідок конфлікту через доступ до Стіни плачу в Єрусалимі та призводять до єврейських погромів і жорстоких зіткнень між єврейським населенням, що тоді стрімко збільшувалося, та арабськими мешканцями. Є загиблі.
— Щоб врегулювати репарації, які Німеччина заборгувала за Першу світову війну (26 350 000 000 доларів США), у Гаазі починається конференція для впровадження Плану Юнга. Завершиться все обміном підписаними конвенціями про припинення окупації Рейнської області.
— У Нюрнберзі відкривається 4-й з’їзд нацистської партії. 60 000 людей проходять парадом протягом чотирьох днів.
— У Лондоні створюють Асоціацію пішоходів, яка виступає за безпеку дорожнього руху та права пішоходів.
— Американського спортсмена, двократного олімпійського чемпіона та професора ветеринарної медицини Університету штату Огайо Джеймса Г. Снука визнають винним у вбивстві своєї коханки та засуджують до страти на електричному стільці.
— У Санта-Моніці, штат Каліфорнія починається жіноче повітряне дербі, перші жіночі перегони в історії авіації. 20 пілотес змагаються у тому, яка з них першою досягне Клівленда, штат Огайо. Призовий фонд склав 24 000 доларів.
— Пасажирський пароплав SS San Juan тоне біля берегів Сан-Франциско після зіткнення з нафтовим танкером. Корабель пішов під воду всього за п’ять хвилин, на борту було 69 осіб.
— У Києві завершують роботи з перетворення Києво-Печерської лаври на Всеукраїнське музейне містечко, головне призначення якого — бути центром антирелігійної пропаганди в республіці. Перед Наркоматом внутрішніх справ УСРР порушили клопотання про негайне виселення з території містечка осіб духовного життя, які до цього часу в ньому мешкали.
— В Об’єднаному державному політичному управлінні в Москві видають циркуляр про хлібозаготівельну кампанію. Згодом видають циркуляр «Про заходи щодо посилення хлібозаготівель».
— На Галичині проносяться зливи та град «величиною у куряче яйце», внаслідок чого рівень води у річках різко підвищується на кілька метрів, спричиняючи загибель людей та значні матеріальні втрати.
Без морозу, але з морозивом
Дев’ятий номер «Універсального журналу», або «УЖа», виходить друком у пекельну серпневу спеку. Щоб якось із нею впоратися, редакція шукає порятунку в єдиному сильному холоді, який можна знайти влітку, — у морозиві. Так, на обкладинці цього «Спеціального морозяного номера» щаслива дівчина їсть морозиво і посміхається в обʼєктив О. Борисова.
Шукати прохолоди за вікном — марна справа, тож редакція береться робити такий номер, щоб від нього аж тягнуло холодом. Особливо помічні у цьому світлини, що трапляються протягом усього номера. Деякі з них продовжують тему морозива. Скажімо, фотографія, на якій хлопчик із задоволенням їсть вафлю за пʼятак, або ж світлина морозива у вазочці (обидві О. Борисова).
Але редакція не зупиняється на морозиві і пропонує цілу серію зимових фото. Можна заглянути в «Зимову казку» від С. Криги, подивитися на «Ґаву» С. Ясенського або навіть роздивитися сталактити на світлині А. Ренґер-Пацша. Є, звісно, і літні фото, але і тут без снігу не обійшлося, адже на фото М. Геґеле… засніжені вершини.
Редакція дбає і попереджає
Номер розпочинається із колонки, у якій редакція розмірковує про календар, зміну пір року та роль мистецтва у цій круговерті. Мовляв, взимку читання віршів про завивання холодного вітру лише погіршить тугу за теплими днями. Тому редколегія відкидає потребу мистецтва відповідати певному сезону і пояснює, що зимовий номер у серпні — це не примха, а необхідний порятунок від спеки для читачів та читачок. Новий номер — як морозиво у розпеченому літньому парку: навіть ціною схоже — 50 копійок за номер (проти 30 копійок за найгіршу порцію).
«Універсальний журнал»… жадав під теперішню спеку перетворитися в легенький прохолодний вітрець, у вентилятор з вісімдесятьма крилами-сторінками, в грудку звичайного взимку, але коштовного нині льоду, в щедру порцію добірного морозива для полегшення читачевої долі. Чи спроможний на це будь-який літературно-художній твір, будь-який журнал, бодай найкращий в світі «Універсальний журнал»?
У постскриптумі до колонки редакція завбачливо попереджає, що наступний номер може вийти нескоро (затримки у підготовці номерів стали нормою). Імовірно, вони мали на увазі, що вересневий номер вийде десь у жовтні, але насправді читачі та читачки чекали ще довше, аж до грудня.
Р. Р. Ѕ. За наших друкарських умов в зв’язку з мінливістю нашої погоди може трапитися, що, коли цей номер «УЖа» потрапить до читачевих рук, читаченькові зуби вже цокотітимуть від осіннього холоду. Нехай тоді, хоч розсміявшись, зігріється трохи читач.
Редакції вдається навіть виправдатися за коротший, ніж зазвичай, номер. Отак і людей ефективно охолодили, і зекономили сили на кількох матеріалах. От що значить професіоналізм!
Р. Р. Ѕ. Хай не дивуються читачі, що в замороженому номері «УЖа» лише вісімдесят сторінок. Відомо-бо з фізики, що від холоду всі тіла звужуються. Наступний номер матиме знову нормальний для кімнатної температури 15 °С розмір.
До речі, далі у номері редакція ще раз нагадає читацтву, що десятий номер не варто чекати у вересні. Ще й знаходить цьому вигадливе виправдання. «УЖ» впадає в анабіоз і жертвує для цього наукового дослідження кількома номерами. Отак, після морозного серпневого випуску, читачі та читачки опиняться одразу в справжній зимі.
Товариші читачі й читачки! Чи чули ви що-небудь про анабіоз? Невже ви ніколи не хотіли заглянути вперед за кільканадцять десятків років. І, нарешті, невже ви не знаєте, що анабіоз дозволяє вам це зробити?
Багато сили й знання поклали наші вчені, щоб домогтись цього. І домоглись. У наступному номері «УЖ» познайомить вас з цим досягненням науки. А щоб ніхто не міг закинути «УЖеві» обвинувачення в вигадуванні казок, він вирішив офірувати кількома номерами, випробувавши на них те, що вчені назвали анабіозом. Обмеженість місця не дозволяє нам докладно зупинитися на цьому зараз. Але зацікавлений і терпеливий читач не буде на нас у претензії. Він спокійно почекає наступного номера «УЖа», прочитає (насправді ні — ред.) там нарис — «Межі смерти і життя» — і зрозуміє все!
Небезпека в їжі
Доктор Самуїл Лейтес, лікар-ендокринолог і патофізіолог, який у 1929 році якраз працював у Харківському медичному інституті, точно знає, як зацікавити читачів і читачок. Адже спершу незрозуміло, з чим маємо справу: оповіданням чи статтею про хімію. Спочатку оповідь окреслює звичний хаос кооперативних їдалень, де завжди занадто багато людей та дуже повільні офіціанти. А тоді автор підступно підсовує читачам і читачкам раптового співрозмовника — кабінетного науковця. А він, перед тим як розповісти, чому певні люди не можуть їсти певну їжу, занурює усіх у конспірологію.
Чудний же ваш співбесідник прихиляється до вас і таємниче говорить:
— Коли людина обідає, коли вона з апетитом з’їдає тарілку бульйону чи там котлету, вона запроваджує в свій організм низку отруйних речовин, що при певних умовах можуть викликати важке отруєння і навіть смерть.
Ви зовсім розгублюєтесь, але пробуєте заперечити:
— Дозвольте! Адже після того, як я поїм, я не відчуваю нічого, крім задоволення й приємности. Коли ви говорите про недобротні продукти, я можу згодитися, що ними можна отруїтися… Але, здається, ви запевняєте, що наша звичайна їжа є отрута…
Та не переживайте, в «УЖі» не місце антинауковим байкам про білок, який неодмінно спричинить отруєння, а то й смерть. Направду Самуїл Лейтес розлого розповідає, як працює наш шлунково-кишковий тракт, чому різним людям пасують різні раціони, яке мʼясо справді не варто їсти, а також пояснює, що таке алергії, або «вроджені хиби», як він їх називає. Під таким кутом зору деяка їжа і справді може вбивати, але далеко не всіх і далеко не вся.
Людині виснаженій треба рекомендувати достатнє харчування й вуглеводами, й жирами, й білками, бо в її організмі дефіцит будівельного й енергетичного матеріалу, а цей дефіцит треба покрити. При захворюваннях серцево-сосудистого апарату треба уникати харчування м’ясом. Те ж саме при хворобах печінки, нирок, при подагрі. Звичайно, їжа повинна мати вітаміни, добре травитися, не давати великої кількости шлаків, що гниють і шумують у товстих кишках і вкорочують нам віку. Тільки тоді їжа перестає бути отрутою… І тоді я з приємною посмішкою зможу вам сказати:
— Їжте собі на здоров’я!
А що ж буде вишенькою на торті цієї отруйно-корисної статті? Реклама харківської їдальні, певна річ. Ну як їдальні: якби ви тоді пішли за адресою, то знайшли б там редакцію «УЖа».
Замість літературної анкети
Номер журналу крижаний, і літературна анкета теж трохи змерзла від того всього. На цей раз редакція «УЖа» не розпитувала письменників про всяке різне довколалітературне. Натомість додала фото із десятьма тепло вбраними письменниками у хвацьких шапках та капелюхах, а Юрій Смолич тут ще й у своїх звичних окулярах, що на фото здаються футуристичнішими, ніж завше.
А також редакція оголосила конкурс, щоб популяризувати їхню творчість і залучити читачів та читачок у морозяну тему. І не просто конкурс, а з преміями. Треба тільки познаходити у виданих творах цих письменників цитати про зиму та холод. А виграти можна книжки і, звісно ж, передплату на «УЖ» — цінні дарунки.
1 премія — колекція творів українського письменства вартістю в 25 карб.;
2 премія — така ж збірка вартістю в 10 карб. та річна передплата «УЖа»:
3 премія — річна передплата «УЖа».
Крім того, всім, хто дістане премію, буде вислано також хвальний лист від редакції «УЖа» за обізнаність в українській літературі, а копію цього листа буде надіслано до відома Центральної комісії по українізації!
Детективні загадки, шпигунські пристрасті та дещиця гумору
У дев’ятому номері «Універсального журналу» редакція зібрала чимало пригодницьких історій. Знайшлося місце і для добре знайомого детектива, і для анархістських банд, і для школярів, що передчувають початок навчання.
Юрій Шовкопляс вкотре повертається на сторінки «УЖа», на цей раз з оповіданням «Постріл на сходах» про все того ж лікаря Піддубного, який не може знайти час, аби перепочити від справ, бо ж повсякчас щось коїться. І тут не обійшлося без морозної теми, дії оповідки відбуваються взимку, коли лікаря оповила меланхолія. Воно й не дивно, адже його звільнили з санаторію і довелося повертатися до Харкова. Оповідання загалом дуже міське, адже лікар бродить харківськими вуличками, помічаючи купу дрібничок і деталей. Можна навіть спробувати уявити собі маршрут доктора Піддубного і пройтися ним. Хоча б на ґуґлмапах.
А ще це історія про алкоголізм і домашнє насильство. А також про вбивство та погане освітлення вулиць, одразу в кількох сенсах.
А сталося все через те, що наші околиці надто погано освітлені… електрикою — не можна побачити, що діється за двадцять кроків од тебе.
Культурою ж вони освітлені ще гірше.
До речі, це оповідання Юрія Шовкопляса можна послухати на Радіо.Культура.
Кримінальну тему продовжує оповідання Дмитра Петровського «Сліпець», що розпочинається із загадкового голосу бандуриста, що грає просто на вулиці Харкова, а переростає в гостросюжетну історію, події якої розгортаються в 1921 році. Виявляється, що в одному самобутньому повіті є небезпечна анархістська банда, яку треба зліквідувати. Оповідання напрочуд насичене: і перестрілки, і відступництво, і непокора, і кінематографічні діалоги між представниками обох сторін конфлікту.
Мало скидалась на бандита ця сива людина з донкіхотським виглядом благородного інтелігента.
Присівши біля його ліжка, я запитав одверто:
— Я чув, що ви вже знаєте про те, що вмрете, і якщо вам все байдуже, розкажіть, в чім справа: заради чого і за що ви боретеся з Радянською владою?
— Так, — сказав він, — ви вірно кажете, так, я вмру. Це мене заспокоїло. Правда, мені легше буде вмирати на очах у мужньої людини, аніж самому чи на очах професіоналів-лікарів та доглядачок.
Я усміхнувся. Мені подобалася його розмова. У відповідь він теж усміхнувся.
— Що то за оаза вільности в лісі? Чого ви домагаєтесь?
— Всі різного! Але там вся справа в бандуристі!
— Як в бандуристі?
— А так! Все це тримається на сліпцеві, право!..
І раптом людина ця одкинулась на подушки і вмерла, — цілком нагло!
Серед оповідань цього номера є і чимале нововведення — дитяча пригода від Литвиненка! Оповідка приводить нас на урок у задушливий-задушливий клас: усі діти куняють, розморені спекою, вчитель читає і не дозволяє їм робити із зошитів віяла. Один із учнів — Михась — щиро шкодує, що він у класі й не може вийти та купити собі холодного льоду. Він повертається подумки до зимових спусків на санчатах, згадує вітер, що гуде у вухах, легкий страх зіткнень та круті повороти. А тоді думає про вічну зиму за Полярним колом — особливо бажану в часи такої спеки.
Оповідка має дуже приємний і затишний фінал. Не вірите? Ось, погляньте:
…Довгожданий дзвоник нарешті перебиває одноманітний учителів голос і радісно порушує дрімотливу тишу класної кімнати. Учні не чекають, поки учитель закінчить своє речення, — схоплюються й галасливим натовпом вибігають геть. А вискочивши на вулицю, вмить оточують морозивника, він добре знає, де спинити свою тачку.
Михась, звичайно, не відстає від своїх товаришів.
Тема морозива не відпускає авторів «УЖа». Так, Юхим Ґедзь (за цим кумедним псевдонімом захований Олексій Савицький) написав гумореску «Муха в морозиві». А художник Веніамін Брискін намалював до неї ілюстрації. Сюжет оповідання простий і дещо абсурдний, як і годиться гуморесці. Пʼятеро дорослих і поважних чоловіків, яких розморила спека, вирішують взяти собі морозива. От тільки ані першої, ані другої порції їм не вистачає, щоб наїстися, треба замовляти третю. Аж от один із персонажів знаходить у своїй порції муху. Прикра випадковість, подумаєте ви? Ні! Ретельно продуманий план, як вберегти любителів морозива від втрати ноги.
Упадав я коло однієї білявки. <…> Зустрічаю її якось увечері. Бачу — в розпачі… Морозива хоче. Повів до морозивника. З’їла вона одну порцію — дивиться на мене очима молочного теляти… Попросив другу порцію. — Їж. Їла вона, їла, а тоді — а чому ти не їси? І як пристала, як пристала… Мусив просити й собі порцію. Не встиг з’їсти… — Їж і другу. З’їв і другу, а потім і третю… Пішли… Приходжу додому — розболілися зуби. І так розболілися, що місця собі не знаходжу… Від морозива ото так… Борсався я по кімнаті, борсався — не витерплю… Вибігаю на вулицю й лечу до зубного лікаря. Біжу і світа не бачу. Перечіпаюся, падаю і наче потрапляю до морозивниці… Очунююся аж другого дня… без ноги. Трамвай відтяв. Видужав, почепив протезу, одружився з білявкою і записався до інвалідної кооперації… Морозивом оце посадили торгувати… Маню, витри столика!
Чи то у спробі пояснити, як Юхиму Ґедзю спало на думку написати таку гумореску, чи то щоб підтвердити, що зубний біль справді призводить до страшних наслідків, редакція лишила прикінцеву довідку:
Редакція має достеменні відомості, що в автора цієї гуморески, шановного Юхима Ґедзя дуже боліли зуби, саме коли він її писав. Усе.
Не обійшлося в цьому номері і без морозного вірша. Редакція публікує зимовий пейзаж «Біла тиша» письменника та археолога Олександра Лана.
Упала снігова завіса
І відслонила
далечінь:
Лежить села
тоненька риса
Мов на папері
темна тінь.
Вітрець дими тонкі колише
Ніщо й не хрусне
по снігу:
Здається
стала біла тиша
І слуха
таємничий гул.
А гул росте,
немов заграва,
1 вже ступає на поріг…
— Чи скоро ж
безгомінь білява
Впаде йому
до ніг?
Географічні знахідки
Г. Полоцький у тексті «Полюси холоду» пропонує розжареним на сонці читачам запланувати несподівану відпустку. Не піддаватися уроборосу помилкових суджень, а взятися за голову і зробити правильний вибір. Та, звісно ж, як і пасує морозному номеру, радить звернути увагу на північні регіони, де прохолодно навіть у найгарячіший день року. Отак туристичний нарис несподівано перетворюється на захопливу географічну статтю. До речі, з цього тексту можна дізнатися, що полюси Землі українською в 1929 році називали бігунами.
Подивіться на верх карти на ту точку, де перехрещуються всі меридіани на північний бігун. І подумайте: куди їхати — на гарячий південь чи… на прохолодну північ? Ні, ви не дивіться так здивовано й так пильно на бігун. Я зовсім не пропоную вам їхати туди. До бігуна нема зручних шляхів сполучення. Ми можемо лише надіятися, що колись ця важка подорож перетвориться в приємну, розважливу й цікаву прогулянку.
Тут і мапи, й описи звичаїв місцевих мешканців, і барвиста уявна мандрівка затоками та спогадами про авторів, які оспівували ці жорстокі землі. А ще йдеться про течії, про те, що Європа благословенна теплою течією Гольфстріму або, як автор пише у статті — ґолфштормом. А от іншим частинам землі не так пощастило, і на тій же паралелі у інших місцях набагато холодніше. За приклад Полоцький бере Якутію, величезну територію, вкриту густими лісами, льодом, що виблискує, як діаманти, де можна зустріти оленів та їздових собак і навіть розжитися мамонтовими кістками:
Крім того, тут здобувають багато мамутових кісток — на Якутський ярмарок з Верхоянської округи щороку привозять цих кісток приблизно на 10.000 карб.
Та «УЖ» не зупиняється на одному географічному матеріалі. Ґрунтознавець, геоботанік та флорист Дмитро Віленський відходить від наукових текстів і береться розповісти історію двох мисливців, що борються із весняною річкою, що звільняється від криги у глушині тайги. Опріч гостросюжетності, цей текст цікавий візуально, адже протягом всього оповідання прокладене річище річки, що тече і звивається сторінками журналу.
А тимчасом смертельна крижина наближалася. Вона мені тоді здавалася величезною хмарою, що летить на нашу хату й від якої немає порятунку. Хвилі з божевільним реготом пінилися навкруги її, зламані віті звисали по краях, без слів розповідаючи про бурхливий шлях, де чимало зламаних і звалених дерев.
А над тремтячим лісом, над бурхливою річкою, над світом, що їх охопило весняне божевілля, — як великий жовтий камінь, висіло полум’я сонця. І здавалося, що ось-ось впаде воно й розчавить під собою хвилясту поверхню весняної повені.
Хвилинка хендмейду
Поважні читачі та читачки журналу могли трохи знудитися від статей та оповідань, але «УЖ» подбав про все. Щоб позбутися серпневої спеки і нудьги, тримайте віяло з Остапом Вишнею. Навіть люб’язно додано зображення, щоб було ясно, як саме користуватися такою новаторською річчю. Зверніть увагу, що редакція втрималася і не помістила на віяло жоднісінької промоційної фразочки. Але самі очі Остапа Вишні вже правлять за рекламу, от чесно.
Морозне кіно
Гліб Злат написав таку гостру кінорецензію, що може претендувати на нагороду за найрозгромнішу оцінку кіно на сторінках «Універсального журналу». Бо так чітко та безжалісно з кінострічками на цих сторінках не розправлявся ніхто. Не пощастило фільму «В заметах» виробництва Одеської фабрики ВУФКУ, режисером якого є Павло Долина, а сценаристом — Лука Ляшенко. Він вийшов ще у квітні 1929 року, але клубні екрани відмовляються його брати, тому «широке суспільство цього фільму не побачить». Автор рецензії розкритикував і гру акторів, і неуважний монтаж, і слабкий сценарій:
…незважаючи на те, що фільм «В заметах» зачіпає таку тему, як роль партизанів у боротьбі з гетьманом Скоропадським.
Сценарист із цієї теми зробив примітивний і шаблонний сценарій. У лісника невідомо чийого лісу є онука. Дід із собакою ходить, між іншим, на полювання, а онука знічев’я розважається тим, що ліпить із снігу свого діда в усіх виглядах: то з рушницею, то з пляшкою самогону, то з убитою вороною… Обидва задоволені зі свого лагідного життя на лоні природи… Та загуркотів грім революції, дрімучий ліс помалу наповнився партизанами, що не схотіли скоритися Скоропадському. Але так і не відомо, що ж то за партизани: чи вони махнівці, чи петлюрівці, чи зелені, чи червоні. У всякому разі вони перемагають, дідова онука одружується з красенем-партизаном, а її дід кудись зникає. Все.
На думку автора рецензії, дякувати тут можна тільки оператору Олександру Лаврику, бо завдяки його роботі є кілька кадрів, які можна додати до морозяного номера «УЖа». До речі, на сайті ВУФКУ синопсис фільму трохи інакший. Але, на жаль, ми не можемо оцінити, наскільки заангажованим був автор, бо до наших днів цей фільм не зберігся.
Криголамна експедиція
Редакція «УЖа» не стрималася й опублікувала новини про криголам «Сєдов», екіпаж якого, на відміну від бідних харківʼян, не страждає від спеки, а пробивається крізь кригу Північного Льодовитого океану, який у статті називають Крижаним. За час у плаванні вже встигли дослідити землю Франца-Йосифа та побудувати там метеорологічну станцію та радіостанцію при ній. Радянська експедиція тривала до 11 вересня.
Льодова пригода
Крижана тема не полишає редакцію «УЖа», тому вони вирішують розповісти своїм читачам та читачкам про виготовлення штучного льоду. Але це не звичайний нарис з виробництва. Спершу нас наче на мить пускають до редакції побачити, як обирають та визначають теми.
…стовп живого срібла в термометрі редакції «УЖ» бадьоро переповзав 95 градус за Фаренгейтом. Редактор, схиливши свою лису голову, соромливо прикриту мокрим рушником, вирізував звичайнісінькими канцелярськими ножицями білого сіамського слона з аркушів коректури. Спека пливла.
До редакції влетів нештатний співробітник тов. Златовратарський. Розмахуючи величезним корковим шоломом, він голосно гукнув: «Холод!»…
Редактор випростав хобот сіамського слона й мляво відповів:
— Голубчику, спека тепер, а ви кажете холод…
Златовратарський грюкнув кулаком об редакторів стіл і закричав:
— Патроне! Я приніс вам тему! Льод і таке інше! Ви розумієте? Тепер дійсно спека! Ну? Читач шукає прохолоди. Де її взяти в місті? Можна! Він купує «УЖ» за 50 копійок. Читає про льод; справжнісінький льод, і журнал для нього стане за прохолодний напиток, так би мовити, лімонад на льоду! О!
— Самі ви лімонад, єхидно зауважив редактор. — Але дійсно, ідея ваша багата. Гоніть нарис про льод.
Коли текст вже готовий, нас запрошують проїхатися трамваєм, переїхати через річку Лопань та прогулятися екскурсією заводом, що виготовляє штучний лід. Здавалося б, доволі спокійний та звичайний нарис, але розв’язка цього редакційного завдання здатна подивувати.
Редактор скоса поглянув на автора.
— А ось і фота, пробурмотів Златовратарський, кладучи на стіл чотири фота.
— Не почувається могутности й руху на вашому заводі, — сказав редактор після довгого і пильного розглядання «виробничих знимків», — вся успішність вашого нарису пропадає.
Автор проковтнув слину, що застряла в горлі від хвилювання за долю свого твору, і ніяково
поклав
перед
редактором п’яте
фото:
— Товаришу редакторе, — сказав Златовратарський, — ви маєте рацію. Яка вже тут могутність, коли харківський завод штучного льоду цього літа, на жаль… не працює!..
Зимова мода
Поміж усіх цих матеріалів про мороз «УЖ» не впускає можливості згадати, як змінилася жіноча мода. Звісно ж, щоб наголосити, що стало значно краще. Із ними важко посперечатися, адже їздити на лижах у кількох шарах спідниці, певне, неабияк незручно.
Про зимовий спорт ідеться не лише в контексті жіночої моди; редакція «УЖа» вирішила показати чимало світлин із зимовими видами спорту. Знайшлося місце і ефектному стрибку на лижах від С. Брандта, і знімку О. Борисова з нічного лижного походу, і кільком фото фігуристів, і фото тенісистки, що тренується на вулиці навіть взимку, авторства Трампуса.
Новини
Останні сторінки морозного номера «Універсального журналу» вже традиційно присвячені новинам з усього світу.
Американський мандрівник Річард Берд вирушив на кораблі в експедицію з Нью-Йорка до Південного полюса.
Американський винахідник Гордон Скот винайшов снігольодоводовіз — авто, що може рухатися і снігом, і льодом, і навіть водою.
Літак «Червоний міліціонер України» передали міліції в лютому цього року.
Харківський зоосад нещодавно придбав тюленя, який дуже добре тут почувається.
А на цьому італійському автобусі Scania-Vabis, що має лижви на передніх колесах і гусеничну передачу на задніх, перевозять зимову пошту в деяких місцевостях СРСР.
***
Цей морозний номер також закінчився. Так, він не розтанув на вітринах газетних яток, приніс своїм авторам і читачам достатньо насолоди та втішив і нас цього дня, майже сто років по тому. Гарна штука вийшла.
Джерела:
Проєкт «Цей день в історії»
Проєкт proslovo.com
Гриневич Л.В., Прилуцький В.І. «Україна: хроніка XX століття. Рік 1928-1929». Національна академія наук України, Інститут історії України
Джерела ілюстрацій:
Вирізки із журналу «УЖ» та фото книжок — з сайту електронної бібліотеки «Чтиво»
Постер фільму — з сайту vufku.org
