В українських кінотеатрах показують анімаційний фільм «Втеча»: що про нього пишуть критики

22 лютого в український прокат вийшов анімаційний документальний фільм для дорослих «Втеча» від данського режисера Йонаса Погера Расмуссена. Стрічка розповідає про чоловіка, котрий називає себе Амін Навабі. Дія відбувається у наш час і в минулому, коли Амін згадує про дитинство й дорослішання, зокрема про свою втечу з Афганістану до Данії.

Прем’єра стрічки відбулася у 2021 році на кінофестивалі Sundance, де робота Расмуссена й перемогла у конкурсі найкращих документальних фільмів світу. «Втеча» також здобула нагороду «Енні» як найкращий анімаційний фільм 2021 року.

На сайті-агрегаторі Rotten Tomatoes стрічка отримала 98% «свіжості» на основі 197 рецензій. На платформі IMDb її оцінка — 7,9 з 10, а на Metacritic — 91 бал зі 100.

Зібрали добірку відгуків про цей анімаційний фільм.

Журналіст та культурний критик Ентоні Олівер Скотт в огляді стрічки для The New-York Times зазначає, що це не тільки розповідь біженця про втечу та оселення — це також розповідь про камінг-аут і складні роздуми про різні форми аутсайдерства. «Втеча» є не стільки соціологічним дослідженням, скільки психологічним портретом, водночас дослідницьким і тактовним:

«Хоча розповідь переважно рухається прямолінійно, вона також ретроспективна. Вона ускладнюється, оскільки показує минуле через асоціації, опосередкованість та подолання витісненого знання. Це створює не тільки напругу, оскільки ми гадаємо, що станеться з Аміном та його сім’єю, але й потужне відчуття близькості. ``Втеча`` стосується гострої глобальної проблеми — важкого становища біженців, переміщених через війну та інші надзвичайні ситуації принаймні з 1980-их — але це також про життя конкретної людини».

Кінокритик Джошуа Роткопф у рецензії для Empire зауважує, що Расмуссен знайшов свою особливу мову, аби розповісти історію про біженців. «Втеча» — це нетипова за візуальним стилем анімація, сюжет і візуальний ряд якого не залишає глядача байдужим:

«Що більше розповідь Аміна стає похмурою і жорстокою, то більше змінюється разом з історією й анімація — сцена моторошного переходу через кордон стає наче нечіткою, уривчастою, тьмяною й урешті перетворюється на суцільну паніку на екрані… Напругу моменту підсилює оркестрова партитура Уно Гельмерссона, й у цьому музичному вирі соло скрипки звучить спроба боротьби в нерівній сутичці — виконавиці Марі Семюельсен вдається відчути й прожити цей фільм».

Бенджамін Лі у рецензії для The Guardians звертає увагу на те, як влучно Расмуссен розкриває свого персонажа, чоловіка, якого ми знаємо за псевдонімом Амін. Герой згадує про своє життя, проте це історія не для того, щоби зворушити, вразити глядача. Оповідь Аміна — його власний спосіб звільнитися від тягаря свого минулого, зрозуміти себе сьогоденного й спробувати навчитися жити далі в майбутньому:

«Спогади біженців — це оповідь, розказана з неймовірно нищівною силою, деталізована настільки, щоби передати все те жахіття, яке пережив зокрема й Амін. Проте найважливіше в історії — те, що спогади не давали персонажеві спокою протягом тривалого часу. Це ноша, яку він несе на своїх плечах, постійний страх, що колись усе жахіття знову повториться. Це також і тягар, відчуття, що Амін постійно має доводити свою цінність, і це впливає на його стосунки сьогодні».

Кінооглядач Марк Кермод високо оцінює стрічку. Він пише, що хоча й фільм послуговується невигадливою 2D-анімацією, проте «Втеча» торкає саме емоційно. Це не історія про жертву — це розповідь про дорослішання, і цей етап свого життя головний персонаж Амін переживає й досі:

«“Втеча” веде нас від таємниці до її розкриття і весь цей шлях означає звільнення, полегшення. Недарма Расмуссен називає свій сюжет “оригінальним сценарієм” — це історія тріумфу людського духу. Вона зворушлива, водночас і містить і вставки документальних кадрів, які нагадують, що все це таки відбувалося “насправді”».

Кінокритикиня Роксана Хададі для Rogerebert пише, що «Втеча» анімована візуально скупо, проте сам фільм емоційно яскравий, з сильним відчуттям внутрішнього характеру. Стрічка дає можливість замислитися про те, що означає «краще» і за чиїми стандартами ми визначаємо це поняття:

«Чому ми не можемо чи відмовляємося зрозуміти іншу людину? Як це перетворюється на насильство, дегуманізацію, недбалість, війну? І коли ці прогалини будуть усунені, яку радість, яке прийняття і яку любов можна буде знайти? “Втеча” ставить ці питання, а потім готова всотувати відповіді. Ця документальна стрічка — одна з найкращих цьогоріч (йдеться про 2021 рік, коли стрічку показали на кінофестивалі Санденс — ред.)».

Ерік Кон у своєму матеріалі для IndieWire відзначає, що «Втеча» дає новий погляд на глобальну міграційну кризу в більш інтимному плані. Уривчаста розповідь Аміна про свою подорож стає його кінематографічним катарсисом, а анімація перетворює спогади героя на пригоду, яка водночас є сучасною історією:

«Расмуссен винайшов хитрий спосіб дозволити своєму об’єкту зберегти свою таємницю — з причин, що стають очевидними у процесі розповіді, — при цьому дозволяючи суті його боротьби об’єднатися у захопливе, унікальне бачення. Це активізм, терапія та чудове кіно водночас».

Критикиня Аліса Вілкінсон в огляді на стрічку для Vox пише про глибокий сенс історії Аміна, що виходить за межі конкретних фактів його життя:

«У всьому світі люди змушені покидати свої домівки. Якщо їм дуже пощастить, вони зможуть переселитися у місце, де житимуть краще. Але це не означає, що травма зменшиться. Зрештою здається, що, коли Амін нарешті розповів свою історію — нарешті вголос, у безпечному місці, — це допомогло йому зцілитися. Може, якщо поділитися нею з кимось, це відкриє такий самий простір для інших».

Текст створено в межах студентського стажування.

Схожі новини