З 14 березня в український кінопрокат повторно виходить фільм канадського режисера Ксав’є Долана. Це третій фільм автора, у якому він виступає одразу як режисер, сценарист, монтажер та костюмер стрічки. «І все ж Лоранс» — оповідь про вчителя старшої школи і письменника Лоранса, який зізнається своїй дівчині, що він — трансгендерна жінка.
Світова прем’єра фільму відбулася 18 травня 2012-го року на Каннському кінофестивалі у програмі «Особливий погляд».
На сайті-агрегаторі Rotten tomatoes фільм отримав 84% свіжості. На платформі IMDb оцінка стрічки на основі понад 22 тисяч рецензій — 7,6 з 10, а на Metactitic — 73 бали зі 100.
Зібрали добірку відгуків кінокритиків і кінокритикинь про цей фільм.
Роб Нельсон у своєму огляді для Variety зауважує, що попри майже тригодинну тривалість фільму головні герої таки викликають емоції під час перегляду:
Також Нельсон відзначив технічні заслуги стрічки, зокрема гостроту зйомки оператора Іва Беланже:
Кінооглядач Томас Гачард у матеріалі для NPR пише, що естетика Долана, більше, ніж будь-коли, підкреслює емоційну чесність і жорстокість, яку режисер виражає через діалог. У стрічці він показує історію у ширшому контексті, і ставить питання про конформізм, розбите серце, кохання та самореалізацію:
Жанет Кастуліс у огляді для The New York Times називає фільм прекрасним «зануренням» у пристрасть, жар якої підсилюється через її неможливість. Оглядачка зазначає, що режисерська робота Долана у тандемі з оператором Беланже чудово передає ефект пильної уваги незнайомця та неймовірну глибину погляду закоханого:
Кевін Джаґернаут вважає, що «І все ж Лоранс» — це найграндіозніший виклад Долана з настільки яскраво вираженим та специфічним голосом, що за роботою режисера можна було б спостерігати протягом багатьох років. Джаґернаут у своєму відгуці на стрічку для IndieWire також пише, що фільм захоплює через саму амбіцію та сміливість оповіді, які він містить:
