В український кінопрокат виходить фільм «Зелений кордон»: що про нього пишуть критики

авторка Мілана Гашимова - 19.03.2024 в Кіно

З 21 березня в українських кінотеатрах можна буде подивитися фільм польської режисерки Аґнєшки Голланд «Зелений кордон». Стрічка оповідає про гуманітарну кризу на кордоні Польщі та Білорусі, що виникла як наслідок режиму Лукашенка у 2021-му році. Так званий «зелений кордон» — це прикордонні ліси, через які біженці з Близького Сходу й Африки намагаються потрапити до Євросоюзу.

Світова прем’єра фільму відбулася у 2023-му році на Венеційському кінофестивалі, де «Зелений кордон» здобув Спеціальний приз журі. Також стрічка отримала три номінації на премію Європейської кіноакадемії: за найкращий європейський фільм, режисерську роботу та сценарій.

На сайті-агрегаторі Rotten Tomatoes фільм отримав 86% свіжості. На платформі IMDb оцінка стрічки на основі 4906 рецензій — 6,4 з 10, а на Metacritic — 83 бали зі 100.

Як відгукуються про фільм зарубіжні оглядачі? Зібрали добірку відгуків про стрічку.

Кінокритик The Guardian Пітер Бредшоу у своїй рецензії пише, що «Зелений кордон» — важкий для перегляду фільм, який нагадує удар кулаком у сонячне сплетіння. Проте також говорить про нього як важливе кінематографічне свідчення того, що зараз відбувається у Європі:

«Це похмурий, але захопливий фільм у двох різних жанрах — стрічка про східний фронт під час Другої чи Першої світових воєн або ж, можливо, зовсім інший, футуристичний фільм. Це постапокаліптична драма, в якій ліс є місцем шаленої боротьби за виживання, яку переживають люди, чию людськість майже повністю забрали, ніби якимсь ядерним вибухом чи ударом».

Кінооглядачка Лаура Бабіак у своєму відгуку для Observer зауважує, що у фільмі є багато шокуючих моментів, які демонструють деякі з найнижчих падінь людства. Проте при цьому стрічка Аґнєшки Голланд не позбавлена надії:

«“Зелений кордон” залишається обурливим, жахливо переконливим і важким для перегляду. Так, це політично передбачувано, але, що важливіше, це зачіпає людські серця ситуацією з міграційною кризою в Польщі. Це, безумовно, викликало гнів, і, сподіваюся, це той фільм, який може стати рушієм змін».

Джессіка Кіанг у своєму огляді для Variety зазначає, що «Зелений кордон» — це задушевний трейлер, який хоч і показує нам деградацію основного людського інстинкту — співчуття — все ж лишається зворушливим, бо надія, що воно таки проявиться, лишається:

«Голланд у співпраці з Камілою Тарабурою та Катажиною Варжехою, а також спільною сценарною роботою з Мацеєм Пісуком та Ґабріеллою Лазаркевич-Сєчко створює чудових персонажів. У поєднанні з приголомшливо природною грою всього акторського складу — аж до Таїма Айджана і Талії Айджан, які зіграли маленьких дітей Аміни і Башира Нура та Ганію — створюється враження, що це люди, яких ми знаємо, а не просто архетипи жертв, якими ілюструють кризу».

Журналіст Деймон Вайз вважає, що фільм може виявитися найкращим міжнародним досягненням. Стрічка, на його думку, стає своєрідним сучасним гаслом опору й продовжує ідеї попередніх робіт режисерки, наприклад «У темряві» чи «Європа, Європа»:

«Голланд наголошує на тому, що криза біженців політизувала такі основні питання, як їжа, житло та одяг. В одній вражаючій сцені активістку-психологиню Юлію змушують пройти принизливий обшук з роздяганням, а в іншій — прикордонник Ян дивиться на себе голим у дзеркало. Питання просте, але пекуче: ким ми є, і на що ми перетворилися?».

Адам Соломонс у своєму відгуку на «Зелений кордон» для IndieWire зазначає, що Аґнєшка Голланд вміє знімати фільми про людей, які пробивають собі життєвий шлях:

«Перше слово, яке з’являється на екрані, — це “Європа”, очевидний натяк на приречену надію континенту на біженців з-за кордону і нагадування про те, як важко відрізнити далекий схід Польщі від західної Білорусі».

Пол Хокенос у матеріалі для Boston Review пише, що режисерка створює різкий контраст між польськими прикордонниками. З одного боку вона показує польські патрулі, що ніскілечки не дружніші за білоруські (а подекуди є навіть відверто расистськими), а з другого боку — фокусується на одному молодому прикордоннику, якого турбують моральні дилеми, з якими він зіткнувся:

«Стрічка Голланд звинувачує всіх нас, хто живе за високими стінами заможної Півночі. Але яким би не був похмурим “Зелений кордон”, він не визнає, що ми безсилі. В одній зі сцен ми бачимо групу молодих польських активістів, які повзуть густим лісом, щоб не потрапити в поле зору прикордонного патруля, намагаючись допомогти збентеженим і виснаженим біженцям будь-якими способами: сухим одягом, медичною допомогою, заявами про надання притулку та співчуттям».

Кінокритикиня Маріола Щирба у своїй рецензії для платформи Wroclaw.pl пише, що хоча фільм режисерки Ролланд звинувачують в антипольських настроях і наклепі на «польський мундир», насправді він таким не є. Це кінострічка про людей, які допомагають іншим під час війни. На підтвердження цієї тези критикиня розглядає одного з персонажів фільму, молодого прикордонника Яна:

«Спочатку він як зазвичай виконує накази своїх командирів, але згодом його починають мучити докори сумління. На його прикладі режисерка Голланд показує, що не можна всіх людей (зокрема й військовослужбовців) стригти під один гребінець. Кожен і кожна з нас різні й має свої моральні принципи й межі. І в будь-якій ситуації ми можемо поводитися гідно».

Оглядач Мацей Заблоцький навпаки вважає фільм політично заанґажованим. У своїй рецензії він каже, що часом фільм хоче здаватися занадто правильним, а деякі сцени здаються зайвими чи надмірними (насилля, оголення) й вибиваються з загального тону кінострічки:

«“Зелений кордон” — складний фільм, політкоректний (до певної міри) й заполітизований до крайностей. Хоча я й безліч разів чув, що цю стрічку хвалили й нагороджували, проте все ж не можу позбутися відчуття, що в якийсь момент Аґнєшка Голланд передала куті меду. Наприклад, у сценах на кордоні, де відбувається умовна битва між добром і злом, між людиною і людиною, ця політкоректність нікого не цікавить. У таких ситуаціях не дбаєш про правильність, а просто рятуєш те, що можеш, наголошуючи на добрі і справедливості».

Водночас Заблоцький позитивно відгукується про стрічку як таку, що не залишає своїх глядачів байдужими. З барвистого, «зеленого», як зазначається в назві, фільм поступово втрачає кольори й занурює в похмурий вир своєї історії. Особливу увагу кінооглядач звертає на персонажів:

«Голланд не зробила з них божественних посланців, а також не намагається за будь-яку ціну довести, що їхні вчинки виключно хороші та благородні. Насправді багато в чому ця кінострічка є звичною і навіть рутинною. І саме це робить фільм таким хорошим. Персонажам стрічки хочеться вірити, вони не прикидаються: біженці побоюються щось зробити, а охоронці не збираються їх відпускати чи проявляти милосердя».

Кінооглядач Томаш Захарчук пише про те, що візуальний ряд фільму чітко розподіляє і ролі персонажів стрічки «Зелений кордон». У своїй роботі Голланд представляє ситуацію з кількох позицій — родини Башира, котра втікає з Сирії; прикордонника Яна; активістів, що допомагають біженцям; психологині Юлії, яка після свого переїзду мимоволі, а потім свідомо опиняється в конфлікті і прагне його розв’язати:

«Проте ці персонажі наче запрограмовані на певні дії — добрі або злі. У їхніх характерах бракує певної змінної, котра би збагатила емоційне різноманіття “Зеленого кордону” і глибше б розкрила проблеми біженців. Насправді окрім Яна, прикордонника, який скоро має стати батьком, ніхто в цьому фільмі не зазнає психологічної трансформації і не переглядає систему власних цінностей. Добро залишається добром, а зло — злом».

На думку кінооглядача Голланд не уникає сучасних реалій та ситуацій, але своїм фільмом вона лише засуджує бездушний механізм виконання законодавчих положень та інституцій, що відповідальні за це:

«“Зелений кордон” — скоріше, болючий і пронизливий трактат про знецінення людяності в екстремальних ситуаціях. Це про гуманізм, пригнічений відсутністю належних процедур, та про емпатію, загублену в прикордонних лісах. Такий образ надзвичайно виразний, жорсткий, що неприємно закарбовується в нашій психіці та атакує потужною дозою екстремальних почуттів, які іноді здаються ледь чи не емоційним шантажем. Однак цю межу Голланд не переступає, завдяки чому її останній фільм має величезний вплив і загальнолюдське послання».

Текст створено в межах студентського стажування.