Польський видавничий ринок є найближчим до України. Це зумовлено як територіальною, так і культурною спорідненістю. Симптоматично, що з усіх європейських мов саме переклади фантастики з польської найширше представлені на нашому ринку. Якщо говорити про фантастику, то це не лише Станіслав Лем (послідовно видає видавництво «Богдан») чи Анджей Сапковський (КСД), а й низка молодших авторів, як, наприклад, Роберт М. Веґнер, Ярослав Ґжендович (видавництво «РМ»), Анна Каньтьох (видавництво «АССА»), Цезарій Збєшховський, Радек Рак («Видавництво Жупанського»), Яцек Дукай («Астролябія»), Аркадій Саулський (BookChef). Це тисячі примірників і популярність серед українців.
Логічно подумати, як ця близькість працює у зворотний бік. Наскільки активно польські видавці та читачі цікавляться українською фантастикою? Як українські тексти потрапляють на польський ринок? Як вони там сприймаються, і наскільки на ці процеси вплинуло повномасштабне вторгнення. А найголовніше — які перспективи для українських текстів на ринку нашого найближчого сусіда. Відповіді на ці запитання допомогли знайти автори, чиї тексти перекладені, та їхніх видавців і перекладачів у Польщі.
Усе почалося з цікавості
Як показує практика, найчастіше визначальним фактором для налагодження співпраці між українським автором та видавцем з іноземним партнером є фактор амбасадора та вміння зацікавити того, хто стане вашим представником в іншій країні. Як же це відбувається? Про це розповів Павел Лауданський, який ще з 1990-х активно цікавиться українською фантастикою. Він багато перекладає для журналу Nowa Fantastyka (найпопулярнішого друкованого видання, присвяченого фантастиці у Польщі) і є, зокрема, перекладачем текстів Володимира Аренєва.
Павел Лауданський поділився, що на шляху його зацікавленості українською фантастикою спершу були російськомовні тексти:
«Я читаю фантастику вже понад сорок років — вона зачарувала мене, коли мені було близько десяти років. Уже тоді я читав твори авторів з України, таких як Леонід Панасенко чи Борис Штерн (хоча це були видання або російською мовою, або в перекладі на польську), але тоді я сприймав їх радше як радянських авторів, а не українських. Наприкінці 1990-х років, коли завдяки інтернет-книгарням я міг купувати книги, видані за кордоном, я почав замовляти книги авторів з України, але видані в Росії — насамперед дуетів: Марини та Сергія Дяченків і Г. Л. Олді, а також Андрія Валентінова з Харкова. У цей час я також почав перекладати — серед перекладених текстів були, зокрема, твори Дяченків. Однак довгий час це були переклади з російської, а з фантастикою, написаною і виданою українською мовою, я міг тоді познайомитися лише завдяки щомісячнику “Реальність фантастики”, який видавався в Києві, щоправда, російською мовою. У цьому журналі іноді публікувалися оповідання українською, але тоді я оминав ці тексти, вважаючи, що моє знання цієї мови занадто слабке, щоб отримувати задоволення від читання».
Схожий досвід був і у Івони Чаплі — перекладачки моїх романів та текстів Макса Кідрука польською.
«Моє захоплення українською літературою, зокрема фентезі, почалося ще під час навчання в університеті. Саме тоді я відкрила для себе творчість Володимира Дрозда, яка для мене була частково фентезі, частково магічним реалізмом — я маю на увазі такі твори, як, наприклад, “Самотній вовк” чи “Сонце”. Творчість цього автора також була темою моєї магістерської дисертації. Тоді я спробувала знайти інші українські фантастичні твори, але на той час, коли я навчалася (початок 2000-х), твори українських письменників не були дуже популярними в Польщі. Коли я почала перекладати (у 2008-му), виявилося, що можу перекладати переважно з російської, бо навіть українські письменники пишуть цією мовою».
Перекладацька робота Івони почалася з перекладу роману «Ритуал» Марини та Сергія Дяченків — письменників родом з України, які, втім, писали російською, від 2009 року жили в Росії, а від 2013-го — у США. Книга вийшла у 2008 році у видавництві Войтека Седенька Solaris (тепер Stalker Books).
Зацікавлення Войтека Седенька — видавця «Лазаруса» та «Дому солі» у Польщі, знавця польського фендому, великого амбасадора української фантастики у Польщі — українською фантастикою почалася також у 1990-ті.
«Я відвідував конвенти — “Портал” у Києві, “Зоряний міст” у Харкові — у ті кращі, довоєнні часи. Я багато подорожував Україною, від Харкова та Полтави до Криму, Києва, Поділля, Львова, Галичини, Заліщиків та Карпат. Я зустрів багато фантастичних людей, читачів та авторів. Ми розмовляли переважно російською, тому я не завжди міг розрізнити, хто українець, а хто росіянин. Лише пізніше, коли я озирався на ці конвенти, я зрозумів, що спілкувався переважно з українцями, а російські автори та читачі трималися осторонь. Мене цікавило фентезі, яке тоді здебільшого писали російською мовою. Я видавав Олді та Дяченків».
Войтек Седенько каже, що інтерес до української культури у Польщі є природним: «Ви наші сусіди, у нас спільна історія, складна, але спільна. Я також публікую чеське та німецьке фентезі — вони також сусіди».
Проте, як показують відповіді, до 2014-го поляки бачили українську фантастику здебільшого через призму російськомовних текстів, написаних вихідцями з України. Хоча були й винятки. Одним з першопрохідців власне україномовної фантастики у Польщі став Володимир Аренєв.
Його першою публікацією польською стало оповідання Rara avis у журналі Nowa Fantastyka на початку 2000-х (українською воно виходило у першому книжковому виданні «Заклятого скарбу» у 2003-му, там було кілька позациклових оповідань — зокрема це). Володимир Аренєв став амбасадором української фантастики у Польщі. Без перебільшення, саме завдяки йому ми маємо переклади більшості польських фантастів в Україні.
Коли знайомство врешті відбулося
Ситуація почала кардинально змінюватися, коли в Україні почало з’являтися нове покоління власне україномовних фантастичних текстів. Певним вододілом став 2014 рік, коли почалася російсько-українська війна. Революція гідності активізувала цікавість українців до власної культури. Наші видавці побачили потенціал в українських авторах. Симптоматично, що мій роман «Лазарус» уперше вийшов у 2018-му році у видавництві, яке до того майже не видавало україномовну фантастику.
Про цю зміну каже і Павел Лауданський:
«У 2019 році на Варшавському книжковому ярмарку (де, до речі, почесним гостем була Росія) Марія Галіна порекомендувала мені одну з книг зі стенду українських видавців — це був “Лазарус” тоді зовсім невідомої мені Світлани Тараторіної. Я купив книгу, але взявся за її читання лише через кілька місяців, після вмовлянь Володимира Аренєва, який переконував мене, що, оскільки я читаю і перекладаю з російської, текст українською мовою не повинен викликати у мене особливих проблем. Спочатку мені це давалося важко, але досить швидко щось у моїй голові “клацнуло”, і виявилося, що Володимир мав рацію. Безумовно, на це вплинуло й те, що це дуже хороша книга».
Але докорінні зміни відбулися з початком повномасштабного вторгнення, яке змусило польських видавців та амбасадорів української фантастики у Польщі по-іншому подивитися на сферу свого зацікавлення.
«З моїм знайомим видавцем Войтеком Седеньком ми придумали видати антологію української фантастики, — розказує Павел Лауданський. — З одного боку, ми хотіли таким чином зробити свій внесок у підтримку України та українців, які борються з російською агресією (весь дохід від продажу цієї книги був спрямований на допомогу українським біженцям у Польщі), з іншого боку — ми усвідомили, що в Польщі ми практично не знаємо української фантастики. І саме завдяки прочитанню оповідань, обраних для цієї збірки Володимиром Аренєвим, я дійшов висновку, що мушу обов’язково ближче познайомитися з українською фантастикою.
Може, важко в це повірити, але моїм першим перекладом з української мови на польську був… вступ до згаданої антології української фантастики (“Мова Вавилону”), а першим літературним перекладом — оповідання Володимира Аренєва “Туди, де буде сад”, який я закінчив у вересні 2022 року. Володимир дуже добре володіє польською мовою, тож міг сам оцінити якість перекладу. Мабуть, усе пройшло непогано, адже наша співпраця триває донині, і значною мірою завдяки його заохоченню я взявся за наступні переклади з української».
Войтек Седенько зі Stalker Books теж відзначає, що війна посилила цікавість поляків до української фантастики:
«Сумно, що так сталося. Але ваші видавці також стали дуже активними в Польщі; тут живе понад 2 мільйони українців. Розуміння того, що є українським, а що — російським, також поглибилося. Можу впевнено сказати, що, окрім старої російської класики, інтерес до московської літератури знизився до нуля. Інтерес до української літератури однозначно зріс. Я думаю, що це довгострокова тенденція».
Думку про те, що коротка проза може стати точкою входження української фантастики на польський ринок підтримує і редакція журналу Nowa Fantastyka.
«Наш інтерес до українських оповідань значно зріс, оскільки у відповідь на повномасштабне вторгнення Росії в Україну наприкінці лютого 2022 року ми вирішили, що травневий номер (травневий, тому що наш видавничий цикл триває майже 2 місяці, а нам потрібен був час для збору матеріалів) матиме лейтмотив “Україна”, — ділиться співредакторка відділу зарубіжної прози NF Аґнєшка Галас. — У ньому з’явилася стаття Володимира Аренєва “Біла квітка на старому дереві. Короткий путівник по сучасній українській фантастиці”, в якій підкреслюється, що фантастика, написана українською мовою, консолідується, набирає сили і має свої унікальні особливості».
У своєму виборі українських текстів, як і Войтек Седенько, Nowa Fantastyka керується рекомендаціями тих, кому довіряє:
«Оскільки ні я, ні мій колега Марцелі Шпак, на жаль, не знаємо української мови, у процесі відбору ми мусимо покладатися на перекладачів, які шукають для нас оповідання, — поділилася Аґнєшка Галас. — Я завжди прошу спочатку надати короткі резюме пропонованих творів із зазначенням довжини тексту (це важливо!). Якщо цей попередній опис мене зацікавить, я прошу надати більш детальний опис сюжету разом із закінченням (знання закінчення також дуже важливе). Ми маємо щастя співпрацювати з перекладачами (насамперед з чудовим Павлом Лауданським), які добре знають як український книжковий ринок і українських авторів, так і наші уподобання, завдяки чому вони постійно рекомендують нам цікаві твори. Вони також мають налагоджені контакти з авторами».
Сприяння сусідів
Пряме зацікавлення українськими текстами знавцями української фантастики з Польщі не єдина точка входу на польський ринок для українських авторів. Подекуди це стається через посередників чи завдяки виходу текстів в інших країнах.
У 2025-му польською вийшла перша частина трилогії Наталії Матолінець «Варта у Грі». Цікаво, що свій шлях за кордоном книга почала з Чехії.
«Ми тоді щойно підписали контракт на вихід чеського видання “Варти у Грі”, — розказує авторка Наталія Матолінець, — і видавець (українське видавництво “АССА”) написав мені, що ось є ще охочі придбати права — польське видавництво Nowa Basn із Познані. Це була їхня ініціатива — наскільки мені відомо, — а я, звісно, була згодна. Зрештою, у Nowa Basn з’явився імпринт для молодіжного фентезі — Nyks, і саме там у березні цього року вийшла друком “Варта”. Хочу відзначити, що кожне з перекладних видань має свою обкладинку — польська дуже припала до душі читачам».
Як пояснює представниця видавництва Nyks, на їхній вибір теж частково вплинула повномасштабна війна:
«Іноді найкращі історії починаються не на сторінках книги, а за її межами. Коли почалось повномасштабне вторгнення, ми хотіли підтримати наших друзів — українське видавництво, чия креативність і стійкість глибоко нас надихнули. Їхній бестселер “Варта у Грі” одразу привернув нашу увагу. Він ідеально відповідав нашій видавничій концепції — сміливий, вигадливий і сповнений щирості».
Видавництво Nyks позитивно також відгукнулося про досвід публікації українського тексту:
«З першого дня виходу Warta w Grze викликала справжній ажіотаж у книжковій спільноті. Читачі по всій Польщі були захоплені можливістю зануритися у винятковий твір українського міського фентезі — жанру, якого досі не було на наших полицях. Роман заповнив цю прогалину потужним голосом, довівши, що історії можуть перетинати кордони навіть у найнепевніші часи».
Схожа історія сталася з романом «Колонія» Макса Кідрука, що теж вийшов у Польщі цього року.
«Польському видавництву запропонувала текст моя німецька агентка. З того, що я бачив, коли їхав на Pyrkon (найбільший фестиваль фантастики у Польші — авт.), їм реально вона сподобалася. І це видно з того, як вони її просувають. Плюс я припускаю, що зіграло роль те, що є велика аудиторія українців в Польщі, і вони бачили (агентка мала скидати видавцю фотографії з Вроцлава тощо), вони розуміли, що цей проєкт точно не буде провальним, і це посприяло тому, що вони підписали угоду».
Співзасновник і директор видавництва Insignis, де вийшов польський переклад роману Макса Кідрука, Томаш Бжозовський наголосив на тому, що для нього визначальними стали особистість автора та якість тексту.
«Роман Макса Кідрука “Колонія” нам порекомендувала агентка, але саме відео з Максом, яке вона нам надіслала, остаточно переконало мене видати його роман. По-перше, Макс надзвичайно захопливо розповідав про світ, який він створив. По-друге, цей світ виглядав надзвичайно добре продуманим — майже гіперреалістичним, — і його структура давала величезні можливості для створення напруги та інтриги. Те, що я фізик-атомник, безумовно, також зіграло свою роль — саме тому я віддаю перевагу реалістичним історіям, а не казкам про драконів і магію. Коротше кажучи, я був дуже захоплений автором і змістом “Колонії”. Макс зачепив мене за живе. Я відчув, що ми дуже хотіли б опублікувати цей видатний роман у Польщі і що він повинен знайти відгук у польських читачів».
На думку польського видавця Макса Кідрука, їм вдалося досягти бажаного:
«Ми з великим розмахом випустили “Колонію” на польський ринок — зробили все можливе, щоб її прем’єра відбулася на Pyrkon, найбільшому фестивалі фентезі в регіоні. Макс був одним з його головних гостей. Було багато зустрічей та інтерв’ю. Я сам чудово провів час із Максом та його дружиною Тетяною, просуваючи його роман усіма доступними засобами (на нашому стенді був справжній скафандр космонавта, ми створили чудову цільову сторінку для книги, виготовили кілька гаджетів, а Макс виявився надзвичайно блискучим оратором і чудовою медійною особистістю). Поки що продажі йдуть добре, хоча я хотів би, щоб вони набрали більшого оберту. Я думаю, що фактором, який трохи обмежує їх, є обсяг книги — це одна з найдовших книг, які ми видали. У нашому зайнятому світі важко переконати читачів, що вони навіть не помітять, як прочитають ці понад тисячу сторінок, і що це варто зробити. Але я думаю, що найкращі продажі “Колонії” ще попереду».
Отже, повномасштабне вторгнення значно підвищило цікавість польського ринку до української фантастики. Видавці загалом позитивно оцінюють досвід роботи з українськими текстами. Такі ж враження й у авторів. А проте, прогнози все ще обережні.
Де заховані небезпеки
«Оповідання українських авторів, опубліковані в журналі Nowa Fantastyka, збирають хороші відгуки, добре були сприйняті також романи Світлани Тараторіної “Лазарус” і “Дім солі”, “Варта у Грі” Наталії Матолінець, “Пан малодобрий” Володимира Аренєва та “Колонія” Макса Кідрука, а також антологія “Мова Вавилону”», — розказує Павел Лауданський.
Проте, на думку перекладача, ще рано говорити про якийсь прорив.
«На жаль, схоже, що, крім згаданих текстів, у нас вийшло лише кілька, може, десяток книг на межі фантастики та мейнстримної літератури (наприклад, “Рівне/Рівно” та “Харків 1938” Ірванця, “Магнетизм” і “Сага львівська” Петра Яценка), що мене дуже засмучує. Складається враження, що польські видавці все ще дуже обережно ставляться до української фантастики, віддаючи перевагу творам вітчизняних авторів і перекладам з англійської».
Івона Чапля теж відзначила зростання цікавості до української культури загалом і до української фантастики зокрема: «Мені здається, що інтерес до української літератури все ще зростає… Україна має багато чого запропонувати в цьому жанрі літератури. На мою думку, ідеї авторок і авторів — свіжі та унікальні. Їх варто дослідити. Для мене книги українських авторів є одними з найкращих, які я перекладала за 17 років перекладацької діяльності». А проте, сама пані Івона повідомила, що досі шукає видавця для польського перекладу одного українського фантастичного тексту.
Так само обережний у своїх наступних кроках щодо нових українських проєктів видавець Макса Кідрука, співзасновник і директор видавництва Insignis Томаш Бжозовський:
«Що стосується публікації інших українських авторів наукової фантастики, то я вважаю, що передовсім ми хочемо зосередитися на серії Макса “Нові темні віки” — це чудовий, унікальний проєкт, розрахований на кілька років. У нас чудові робочі взаємини з Максом, Тетяною та їхнім видавництвом “Бородатий тамарин”. Я вважаю, що попереду нас чекає багато хорошого і не менше роботи. Цей проєкт дійсно унікальний! Звичайно, я не виключаю видання інших українських авторів. Я вважаю, що їхній спосіб опису світу — завдяки нашим спільним слов’янським кореням — буде дуже популярним у Польщі. Але наразі все, що пов’язано з Максом Кідруком і справою його життя, посідає перше місце в наших видавничих планах (і в наших серцях)».
Співредакторка відділу зарубіжної прози NF Аґнєшка Галас відзначає загалом позитивне ставлення до перекладів з української, які публікує Nowa Fantastyka, а проте й наголошує, що фантастика — комерційний жанр, а значить, читачі платять не за національну належність автора, а за якісний текст.
«Що стосується думок читачів про оповідання, опубліковані в NF, то, судячи з коментарів на фейсбуку, на нашому вебсайті та на порталі Lubimyczytać (один з найпопулярніших ресурсів у Польщі, де можна залишати читацькі відгуки на прочитане — авт.), наші читачі просто цікавляться хорошою фантастикою, незалежно від національності авторів».
Проте особиста позиція видавця чи амбасадора української фантастики в Польщі досі залишається актуальною.
«Особисто я, — каже Аґнєшка Галас, — також вважаю, що ми повинні публікувати тексти, які так чи інакше стосуються війни, що триває в Україні, нагадують про неї, показують її зблизька з точки зору як солдата, так і цивільного. Вона повинна бути присутньою в нашому культурному дискурсі».
Войтек Седенько також відзначає, що фантастика не той жанр, до якого звертаються, щоб краще зрозуміти Україну.
«Люди читають сучасну, реалістичну прозу, яка описує ситуацію на сході України. Я сам читаю книги, наприклад, Сергія Жадана. У мене складається враження, що у вашій художній літературі домінує фентезі, де казки та міфи переплітаються із сучасністю. Слов’янське фентезі тут також модне. Наукова фантастика не така популярна. Я покладав великі надії на “Колонію” Кідрука, хорошу книгу, але не думаю, що вона була добре сприйнята. Коли я спілкуюся із читачами, вони жахаються довжини роману та того факту, що це лише перший том більшого твору, який ще не написаний».
Підсумовуючи, можемо визнати, що цікавість до української фантастики у Польщі має свої традиції. Поштовхом до активізації стали як зовнішні процеси (російсько-українська війна) так і внутрішні (збільшення кількість фантастичних книг в Україні). Значно посилило увагу повномасштабне вторгнення. Бажання підтримати сусіда відкрило для польських видавців ще більшу кількість українських імен. А проте лише на позитивній толерантності цей процес не протримається. Видавці прагнуть отримувати прибуток зі своїх проєктів. Отже, тексти українських авторів мають показувати позитивну комерційну динаміку.
На польському ринку ми конкуруємо не лише з текстами поляків (а польська фантастика має значно глибші традиції та значно більшу кількість імен і текстів), а й з англомовними текстами та з книгами їхніх інших найближчих європейських сусідів. Тому тут зарадить лише активний розвиток української фантастики, як кількісно, так і — передовсім — якісно. Проте — шлях вже прокладено, залишається не дати йому зарости.
Аудіоверсію аналітичної статті можна прослухати на наших подкаст-платформах: Spotify, Apple Podcasts, YouTube, Soundcloud.
