Марія Курочкіна: «Наші читачі ставляться до книжки, як до артоб’єкту»

Марія Курочкіна була однією з тих, із кого починалося видавництво «Артбукс». У 2015-му вона робила відеоогляди на дитячі книжки для Film.ua і прийшла у книгарню за черговою книжкою. Там випадково познайомилася з засновницею видавництва Ганною Похлєбаєвою і отримала пропозицію стати головною редакторкою. З того часу— протягом уже 8 років— вона є однією з чотирьох людей у видавництві, що ухвалюють найважливіші рішення про його розвиток. Інші троє — це, власне, засновниця видавництва Ганна, а також генеральний директор Валентин Безпалько і комерційна директорка Катерина Дойничко.  

Коли ми зустрічаємося для інтерв’ю, офіс «Артбукс» напівпорожній. Видавництво щойно переїхало, деякі кімнати ще не обжиті, а частина команди працює віддалено — з інших міст і країн. Наприклад, Надія Гаркуша, випускова редакторка «Артбукс», живе в Канаді й працює тоді, коли в Україні ніч. «Це зручно, коли треба терміново щось зробити. Ввечері ставиш задачу, зранку — отримуєш результат, — говорить Марія. — Але коли треба щось обговорити з Надією, робочий день у мене починається о шостій».

Ми поговорили про стрімке зростання видавництва (за підсумками минулого року воно потрапило у двадцятку найприбутковіших в Україні), кольорові зрізи, гонитву за правами на бестселери та подальшу стратегію. За 8 років існування «Артбукс» видали понад 350 книжок, переформатувалися з нішевого дитячого видавництва у багатопрофільне та домовилися про співпрацю з Minecraft, LEGO, Roblox та Warner Bros. Книжки останнього, щоправда, так і не почали видавати. Про це ми також встигли поговорити.

Річ у тому, що в нас досі немає ані піар-менеджера, ані маркетолога, хоча видавництву вже 8 років. Ми таке родинне видавництво, і ми досі не знайшли достатньо свою людину, яка могла б займатися піаром. До речі, навіть соціальні мережі останній рік веде засновниця видавництва, Ганна. Але можливо, незабаром у нас з’явиться така людина й інтерв’ю стане більше.

Це реальна цифра. Ми справді увійшли у 20-ку видавництв із найбільшим доходом, наступного року хочемо потрапити в десятку. Це наша амбітна мета. Але, звісно, ці кошти ми інвестуємо у нові ліцензії та проєкти. Один з таких проєктів — наша польська філія. Нещодавно ми відкрили видавництво в Польщі, випускаємо там книжки українських ілюстраторів. Також готуємо кілька книжок українських авторів польською. 

За вісім років існування у нас було три важливих етапи розвитку.

Перший — у 2015-му, коли ми власне з’явилися та вийшли на ринок. Починали з віммельбухів: тоді в Україні їх ніхто не видавав, ми стали своєрідними трендсетерами ринку. Але якийсь час усе одно лишалися маленьким видавництвом.

Другий важливий етап відбувся у 2018-му, коли ми стали офіційним видавцем LEGO, Roblox, FORTNITE і Minecraft в Україні.

І третій серйозний крок — коли ми зайшли на територію дорослих книжок. Це сталося буквально два роки тому, у 2021-му.

Передовсім з’явилося відчуття, що ми трохи виросли. Нам завжди було цікаво пробувати щось нове. Тоді це було радше інтуїтивне рішення, але згодом з’ясувалося, що воно було дуже правильним. Адже від початку повномасштабного вторгнення ситуація з дитячою літературою дуже погіршилася і її продажі впали десь на 30%, а це суттєва цифра. 

По-перше, багато українських дітей вивезли за кордон. По-друге, суттєвою частиною нашої аудиторії були мами, які збирали великі книжкові колекції. Часто це були жінки, які не купували книжок собі, а купували їх дітям. А зараз ці люди розуміють, що в будь-який момент вони можуть бути змушені покинути дім. Вони втратили відчуття стабільності, велика частина з них більше не купує дитячі книжки у такій кількості.

Тому наш прихід до дорослої літератури стався дуже-дуже вчасно. 

Насправді ми починали це ще з дитячих книжок. Зокрема — робили серію Minecraft із кольоровими зрізами. Потім — серію «Будиночок на дереві» Енді Ґріффітса, потім — серію книжок Памели Бутчарт про кумедні пригоди школярки Ізі та її друзів. Стало зрозуміло, що книжки виходять дуже красивими і це варто продовжувати.

Рішення робити дорослі книжки з кольоровими зрізами було радше емоційне. Просто нам самим подобається експериментувати, а наш директор дуже любить різні технологічні штуки, пов’язані з друком: особливий лак, напилення тощо.

Коли ж вийшли «Санаторій» Сари Пірс та «Зникнення аптекарки» Сари Пеннер, реакція людей була просто фантастична. Чесно — ми не очікували аж такого. Думаю, що ці книжки так вистрілили, бо людям хочеться чогось відпочивального. Їм зараз потрібна література, яка допоможе відволіктися, щоб не з’їхати з глузду.

Перше, що ми побачили, — це нескінченні відгуки в сторіс і тіктоки. І так, великі продажі. Ми не очікували, що буде аж так. І з цього почалася хвиля популярності книжок у такому оформленні. Потім ми захотіли зробити не просто кольоровий зріз, а зріз із малюнком. Але ніхто не розумів, як це можна втілити технічно, тому ми зібрали цілий консиліум: наша дизайнерка, директор, директор друкарні, технологи і майстри, які безпосередньо працюють на друкарському верстаті. Зрозуміли, що це можна зробити вручну, через трафарет. Вийшло добре, і ми отримали ще більший вибух відгуків. Тоді остаточно зрозуміли, що це приємний ефект і треба продовжувати.

Ми працюємо з двома, про інших не скажу. Наприклад, як технічно можна було зробити малюнок на зрізі «Світанку Малібу» Тейлор Дженкінс Рід, я навіть не розумію. Там намалювали трьох серфінгістів.

Мені здається, це просто магія. 

Так, була така історія. Наша дизайнерка підготувала версію з малюнком, ми попросили друкарню це зробити, а вони відповіли, що у них не виходить. Ми сказали: «Ну нічого»,  — і запустили в продаж версію з рожевим зрізом. А потім вони нам телефонують і кажуть, що знайшли спосіб надрукувати книжки з малюнком на зрізі й уже зробили певний наклад. У нас не було іншого виходу, як запустити продаж, — не викидати ж ті книжки!

Але я чудово розумію людей, мені теж було б образливо. Зараз ми це враховуємо і відразу запускаємо передпродаж на два варіанти: просто кольоровий зріз або з малюнком, — щоб люди могли обрати. 

Так, наші друкарні навчилися це робити зовсім недавно. Хоча у світі це існує навіть не десяток років. Наприклад, якщо зазирнути у велику німецьку мережу книгарень Hugendubel або британську Waterstones, побачите шалену кількість книжок із кольоровими зрізами. А деякі видавництва в Європі роблять ексклюзивні кольорові зрізи саме для певної мережі книгарень.

У нас цього не було раніше, бо ми потерпали від навали російських книжок. Конкурувати з ними можна було лише ціною: треба було робити простіше та дешевше. За таких умов не будеш вигадувати щось красиве та екстраординарне. А зараз, коли ми нарешті вільні, захотілося принести на книжковий ринок різноманіття, показати, що ми можемо ще й отак.

Колеги скинули мені фотографії книжок з Франкфуртського ярмарку, а там стільки кольорових зрізів, і вони такі прекрасні! 

Не думаю, що це трапиться швидко. Поки що ситуація протилежна. Ми почали цю хвилю, і зараз фактично всі видавництва, крім «Видавництва Анетти Антоненко» (сміється), роблять кольорові зрізи (Йдеться про те, що власниця видавництва, Анетта Антоненко, у вересні написала пост із різкою критикою кольорових зрізів, — Т.Г.). Подивимось, цілком можливо, що в якийсь момент усі й справді награються і з’явиться новий тренд. Наша справа — стежити за тенденціями, реагувати на те, що подобається читачам, і задовольняти їхній попит.

Багато бракованих книжок — це скільки? Одна справа 50 бракованих книжок на наклад 3000 примірників. І зовсім інша якщо наклад 10 000. І що саме називати браком? Часто буває так, що те, що не влаштовує нас і читачів, друкарня браком не вважає. 

На гаражний розпродаж більшість книжок, до речі, потрапили вже після магазинів. І продавалися зі знижкою через ушкодження, отримані при перевезенні чи через цінники, які неможливо було зняти. 

Загалом брак трапляється на будь-яких книжках, але коли ви додаєте до звичайного видання кольоровий зріз, то і шанс, що щось може піти не так, зростає. 

Ох, ця книжка стала для нас, напевно, найскладнішою з усієї дорослої лінійки й ми досі не всі питання з нею закрили. Таке враження, що хтось наврочив. Якщо чесно, не дуже хочеться про це все говорити, бо ми зараз максимально зосереджені на тому, щоб книжки швидше потрапили до читачів. 

Те, що книжка приїхала зі браком лише вершина айсберга. Значно більша проблема із затримкою накладу. Такого факапа в нас не було за всі 8 років. Книжка вчасно пішла в друк, але типографіям зараз критично не вистачає людей і тому через затримки накладів страждаємо не лише ми, а й багато колег.

Ми отримали частину лімітованого тиражу із запізненням на три (!) тижні. Вже мріяли починати відправлення, але з’ясувалося, що книжки неналежної якості. У нас вже була така ситуація з «Останнє, що він мені сказав» Лори Дейв. Тоді ми повернули наклад у друкарню і вони за тиждень виправили проблему. Зараз ситуація аналогічна, але її неможливо розв’язати так швидко. Тому принагідно хочу перепросити наших читачів за затримку лімітованого тиражу. Нам дуже шкода, що так трапилося і ми робимо все, щоб у майбутньому уникати подібних ситуацій.

Ще до повномасштабного вторгнення ми проводили дослідження нашої аудиторії як дитячого видавництва. Тоді в опитуванні взяли участь 1300+ людей, і ми зробили певні висновки про них. А коли ми пішли в дорослу літературу, то не провели попереднього дослідження, і через це наші перші дорослі книжки пройшли, як то кажуть, повз касу, тобто з тріском провалилися. Наприклад, «Вимкни гаджет. Увімкни життя» Мануш Зоморді — книжка про те, як нудьга може спровокувати блискучі креативні ідеї. 

Ми тоді орієнтувалися на власний смак, а виявилося що ми не є своєю аудиторією. Це стало зрозуміло через кілька місяців, коли ми нарешті провели дослідження.

І їм дуже подобаються кольорові зрізи. Це покоління, яке ставиться до книжки, як до артоб’єкту. Для них дуже важливо красиво сфотографувати книжку, щоб запостити це в соцмережах. Якщо сама книжка виглядає яскраво, для них це додатковий бонус.

Читають. По інстаграму чітко видно, що вони публікують відгуки, а не лише фото. Тобто вони їх справді читають, і читають багато. Це дуже круто. 

Так, я сама здивована цим фактом. Це абсолютно різні аудиторії. Ми довго збирали аудиторію для дитячих книжок, у нашому дитячому профілі в інстаґрамі (@artbooks.ua) 52 тисячі підписників — це багато. Але коли ми починали постити там новини про дорослі книжки, була дуже слабенька реакція. Тому ми наважилися створити новий профіль — так у нас з’явилася ще одна сторінка для дорослих книжок (@big.artbooks), і вона доволі стрімко зростає — за рік уже понад 10 тисяч підписників. 

Але це дві зовсім різні аудиторії.

Втім, цікаво спостерігати й за тим, як люди, які колись були споживачами наших дитячих книжок, виростають у тих, хто захоплено читає «Сім чоловіків Евелін Г’юґо». Днями я побачила відгук на книжку Тейлор Дженкінс Рід в блозі Ані Полегенько (@anyta_books) і замислилася як швидко летить час. Здається ще недавно Аня робила огляди на книжки Франсуази Буше — тобто читала зовсім дитячу (підліткову) літературу собі по віку. 

Зараз ця ситуація загострилася в рази. Раніше за тайтл (певну книжку, —Т.Г.) боролися бодай два видавництва. А було й таке, що ти просто побачив книжку, написав агенту — і вже підписуєш договір. А зараз за права на популярну книжку борються три, чотири чи п’ять українських видавництв, і навіть влаштовують аукціони, плюс ціна на них дуже виросла.

Середня ціна тайтлу наразі становить плюс-мінус $2000. Права на «Сім чоловіків Евелін Г’юґо» Тейлор Дженкінс Рід в 2021 році ми купували трошки дорожче, і тоді це були шалені гроші. А зараз це вже стандартна вартість середнього тайтлу, буває значно дорожче.

Нещодавно агент однієї з книжок на аукціоні назвав суму — і ми порахували, що щоб відбити хоча б ліцензію, ми маємо продати 10 тисяч примірників. Ми відмовилися, а книжку врешті купили «КСД». Це «Четверте крило» Ребекки Яррос.

Бувало, що ми боролися за книжку на аукціоні, але виходили з перемовин, бо не потягнули б суму. Або щось у нас забирають з-під носа. Наприклад, ми хотіли видати роман «Одного разу в Голлівуді» Тарантіно, який врешті вийшов в «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ЗІ». Ми хотіли мемуари Принца Гаррі, які вийшли в «Лабораторії». Хотіли щось із книжок Кассандри Клер (вийдуть в РМ), боролися за «Змію і голуб», яка також вийшла в РМ. У таких випадках ми трошки засмучуємося, трохи радіємо за колег, трошки заздримо. Але це нормально. 

Ні, ми продовжуємо робити й дитячі книжки. Може, пафосно прозвучить, але мені здається, що дитячі книжки — це наш внесок у майбутнє. Ми організовували у себе різні читанки для дітей, я проводила лекції про промоцію дитячого читання, писала статті на цю тему. Бо я чітко розумію, наскільки це важливо. Бачу це на прикладі своєї дитини, з якої виростила читачку. Я знаю, як це працює, і знаю, що це дає їй хороший шанс у майбутньому. Тому ми обов’язково продовжимо робити дитячі книжки. Так, це зараз для нас економічно не дуже вигідно, але доросла література нам допомагає підтримати дитячий напрям. 

Ні, кольоровий зріз не аж настільки здорожчує книжку. І взагалі, у нас немає мети робити дорогі книжки. У нас є мета потішити аудиторію. Якщо порівняти з ринком, ми намагаємося утримувати ціну в середніх межах. Це все зроблено точно не для здорожчання. Нам просто подобається робити речі, які викликають емоційну реакцію. І мова не лише про кольорові зрізи.

Або, наприклад, ми вирішили зробити книжки з ексклюзивними автографами. Для передпродажу «Ретриту» вмовили Сару Пірс підписати рулон наліпок, за лічені дні встигли передати це з Лондона в Україну, приклеїли їх — і це був вау-ефект. Тобто ми щоразу вигадуємо собі завдання «із зірочкою».

Причому ми бачимо не лише реакцію читачів, а й правовласників на наші книжки. Наприклад, на Лондонському книжковому ярмарку ми показали книжку «Останнє, що він мені сказав» Лори Дейв із написом на зрізі. Так, це недосконалий напис, який у наших особливо вимогливих читачів викликав різну реакцію. Були такі, які казали, що у них трошки попливли літери. А в Британії дивилися на це і казали: «Вау, як круто».

Інший приклад — компанія Mojang, яка випускає книжки за всесвітом Minecraft. Вони просили нас надіслати примірники книжок, щоб у себе на нараді в головному офісі показати, які круті книжки друкують в Україні. А коли автор коміксу «Зоряний замок» Алекс Аліс побачив, як ми його видали в Україні, він сказав, що французьким видавцям треба у нас повчитися.

Тобто таким чином ми не лише дбаємо про читачів, а й демонструємо світові, що в Україні можуть створювати дещо круте, навіть попри війну. 

Це питання смаку. Люди різні, і є такі, хто перечитують. Знаю, що тобі не сподобався «Світанок Малібу», але я бачу в соцмережах реакцію багатьох людей, які кажуть, що будуть його навіть перечитувати. Тобто у різних людей різний смак, але всі заслуговують на те, щоб мати красиву книжку.

Так, уже продалися 15 тисяч екземплярів, і ми чекаємо новий наклад — іще 10 тисяч. Бо її продовжують активно купувати. Що не може не тішити.

На цю книжку був довгий аукціон ще з одним видавництвом і нам тоді здавалося, що ціна піднялася вже до краю. Зараз розуміємо, що то був лише початок. Але ми раді, що тоді наша ціна виявилася більш привабливою.

Книжка стала справжнім хітом цього року. Ми бачимо дуже багато відгуків в інстаграмі, тік-тоці та на ютубі. Трапляються і негативні, але переважна більшість позитивних. Для мене найбільшим сюрпризом стала розмова Віри Агеєвої та Ростислава Семківа на каналі «Шалені авторки», яку літературознавці присвятили роману. Немає сенсу переповідати, просто щиро раджу усім подивитися цей випуск. Ідеальне щеплення від снобізму.

Ця історія про вигадану зірку Старого Голлівуду. Класна, захоплива та багатошарова. Тут тобі мова і про побудову кар’єри у патріархальному світі, і про аб’юз, і про національну ідентичність. Вона цікава, так би мовити, для різних верств населення. 

1. «Сім чоловіків Евелін Г’юґо» Тейлор Дженкінс Рід;
2. «Зникнення аптекарки» Сари Пеннер;
3. «Санаторій» Сари Пірс;
4. «Пляжне чтиво» Емілі Генрі;
5. «Останнє, що він мені сказав» Лори Дейв;
6. «Ретрит» Сари Пірс;
7. «Світанок Малібу» Тейлор Дженкінс Рід.

Хоч бери й відповідай цитатою з того самого «Пляжного чтива» Емілі Генрі: «Коли світ здається темним і страшним, любов може змусити танцювати; сміх може трохи полегшити біль; краса може пробити дірки у броні страху». 

Сьогодні люди засинають і прокидаються під сповіщення про повітряну тривогу, стрічка фейсбуку перетворюється на суцільний некролог, ми весь час у підвішеному стані й не знаємо, що буде завтра і чи буде це завтра взагалі. Погодься, за таких умов не складно збожеволіти. Щоби цього уникнути, треба на щось відволікатися. Хтось ходить до психолога, хтось вживає алкоголь, а хтось читає про кохання й уявляє, що в його житті ще будуть романтичні пригоди, подорожі та вечірки біля океану. Я неодноразово чула слова подяки від подруг і від незнайомих людей за ці книжки. Виявляється, легкі, на перший погляд, історії можуть не лише розважити, а й стати міцною опорою для метального здоров’я.

«Шусть і Шуня» — це справді одна з найпопулярніших серій, але не найпопулярніша. Загалом за весь час їх продалося вже 97 тисяч. І до цієї серії за популярністю наближається серія «Будиночок на дереві», серія «Будівництво» і «Тіммі Тоббсон» Єнса І. Ваґнера — для молодших школярів. Прикол цих книжок у тому, що в кожному розділі є загадка, яку треба розгадати за допомогою ілюстрацій. Якщо ти не можеш розгадати загадку, в кінці книжки є підказки. Але їх прочитати можна лише за допомогою дзеркала. Ці книжки просто-таки розлітаються.

Але найпопулярніші — це за всесвітом Minecraft: загальний наклад уже перевалив за 500 тисяч примірників.

Найважчі перемовини тривали 5 місяців — із Warner Bros. Це була кропітка праця і дуже складний процес. Треба було передивитися сотні книжок, щоб обрати, які серії ми хочемо включити в угоду, проговорити маркетингові плани, узгодити, які категорії книжок із цих серій ми будемо видавати. Здається, після цього вже нічого не страшно. Погано тільки те, що цей найдорожчий і найважчий наш контракт уже другий рік стоїть на паузі через повномасштабне вторгнення. У 2022 році ми оголосили, що почнемо цю роботу, а потім у наші життя увірвалася повномасштабна війна і ми зрозуміли, що не маємо сил і ресурсів.

Але зараз ми повертаємося до цієї теми, і я дуже сподіваюся, що вже наступного року в книгарнях з’являться Скубі-Ду, Том і Джеррі, Рік і Морті та інші відомі персонажі.

Наприклад, Minecraft — це найпопулярніша гра у світі. Загалом це своєрідний зсув у батьківській парадигмі, коли купуєш дитині книжку про те, що цікаво самій дитині. А не ту, яку варто прочитати, бо у ній багато тексту і є мораль. Дорослі побачили, що діти самі тягнуться до книжок. 

До того ж книжки за всесвітом Minecraft — дуже різні. Є такі, що вчать дитину грати в саму гру. Є такі, що допомагають навчитися читати. Дитина, яка зазвичай відмовляється брати в руки книжку, за допомогою книжки про Minecraft може зацікавитися і почати читати. А є цілі художні романи за цим всесвітом, які читають і підлітки, і дорослі. 

Дивись, яка історія. Коли ми починали, вирішили, що будемо робити багато класних оригінальних книжок. Але поки робили одну книжку, бачили, що інші видавництва зростають і видають багато різного, а у нас процес триває дуже довго. Насправді зробити якісну українську книжку — довше, складніше, дорожче й нервовіше, ніж купити ліцензію на переклад.

Наприклад, «Апокаліпсис: 40 правил виживання» — це книжка, на жаль, уже покійного мого близького друга Юри Нікітінського. Її ілюструвала молода і дуже талановита ілюстраторка Еліна Цильке. Водночас вона була нашою штатною дизайнеркою, і робота над книжкою розтягнулася більш ніж на рік. Фактично ми були змушені поставити на паузу інші проєкти, над якими мали працювати.

Тобто нам просто не вистачало ресурсу, бо видавництво було маленьке, і ми зрозуміли, що не тягнемо. Швидше і легше було купити ліцензію і перекласти. 

Але зараз ми виросли, дозволили собі розширитися. Цього літа до нас приєдналася редакторка Катя Перконос, яка очолила напрям оригінальних книжок. Уже зараз вона активно працює над кількома проєктами. Тож наступного року в нас будуть і дитячі, і підліткові, і дорослі книжки українських авторів. Наприклад, буде міське підліткове фентезі. 

У штаті вже десь 30. Але у нас є багато фрилансерів — їх близько 50: це перекладачі, редактори, коректори, верстальники.

Найбільша проблема — з перекладачами, і вона дуже загострилася. Бо видавництва дуже активізувалися, накупили ліцензій — і всі хочуть якнайшвидше перекласти. У хороших перекладачів часто буває черга на півтора року вперед. Наприклад, з одним перекладачем я зараз підписую контракт на переклад книжки, який він почне робити восени 2024 року. У цього автора два тайтли, і коли я спитала у перекладача, чи перекладе він і другу книжку, — він відповів: «Можливо, у другій половині 2025 року». 

Я пишаюся, що вмовила Олену Любенко (перекладачку Стівена Кінґа) перекласти нам «Освічену» Тари Вестовер. Це автобіографічна історія дівчини, яка народилася в родині мормонів. Батько вірив у теорію змови та готував свою родину до кінця світу. Забороняв дітям відвідувати школу та звертатися до лікарів, натомість змушував працювати на сміттєзвалищі. Тара розповідає, як їй вдалося вирватися з цієї пастки. Дуже щемка історія.

Олена в якийсь момент поставила на паузу співпрацю з видавництвами, але нам пощастило — бо у неї стався метч із книжкою. 

Так, було добре, коли були бібліотечні закупівлі. Це була величезна допомога всім видавництвам. Плюс добре спрацювала «Є підтримка»: коли громадяни могли обрати, на що витратити 1000 гривень з бюджету, найбільше людей обрали саме книжки. Дуже хочеться сподіватися, що будуть і бібліотечні закупівлі, і субсидії книгарням, які так давно обіцяє Міністерство культури. Ми мріємо перетворити нашу монокнигарню на повноцінний великий магазин і продавати там книжки й інших видавництв. А взагалі в планах — створити мережу книгарень. Тобто плани у нас амбітні.

Окрім того, дуже потрібно більше грантів на переклади.

Найбільше продається через офлайн-книгарні — це 55%, десь 25% — через наш сайт, і 20% — інші онлайн-книгарні.

Дитячі книжки ми створювати не припинимо, але посилимо дорослий напрям. На наступний рік маємо вже близько 20 ліцензій. Розширюватимемо жанровий спектр. Ми продовжимо видавати і ромкоми, і детективи-трилери, бо це зараз необхідно, щоб люди мали змогу відпочити й розважитися. Також з’явиться доросле фентезі. І більш серйозні книжки, типу тієї ж «Освіченої», або The Great Believers Ребекки Маккай, фіналістки Пулітцерівської премії. Також шукаю перекладача для переможниці цьогорічного Пулітцера Барбари Кінґсолвер із романом «Демон Коппергед». 

Мені дуже хочеться робити різні книжки. Книжки для широкої аудиторії — щоб до нас приходили дуже різні люди.